3. розвиток особистості — принцип профілактичної медицини

      У наш час людина ще не до кінця усвідомила, що досягнення лише  в галузі матеріальної культури не здатні дати відчуття повного щастя. Це лише тло, на якому грунтується щастя, а саме щастя будується на основі пізнання самого себе й інших, поглиблення й розширення міжлюдських зв'язків, самореалізації, за рахунок підвищення рівня соціально — психологічної культури.

       Відомо, що насолода життям припускає наявність здоров'я.  Зміцнення здоров'я населення (стратегічна мета) через удосконалення психологічної складової спирається на ствердження й застосування принципів самопсихогігієни (тактична мета).

До завдань аутопсихогігієни можна віднести наступні положення:

* підвищення рівня психологічної грамотності (компетенції) особистості;

*  підвищення  рівня соціальної компетенції (рівня культури спілкування);

* визначення  шляхів і умов для самореалізації особистості;

* визначення  й утвердження моральної (духовної) позиції особистості.

Як відомо, порушення нервово-психічного балансу, викликане найчастіше  психотравмуючими ситуаціями, можуть протікати за трьома  напрямами:

 невротизація;

 соматизація;

 девіація поведінки.

Можна сказати, що прагнення до вдосконалення в галузі психогігієнічної культури і є той неспецифічний (базисний) фактор профілактики будь-якого захворювання. Під психологічною культурою треба розуміти ступінь досконалості, досягнуту в оволодінні галуззю психологічних знань і психічною діяльністю. Інтерес до психологічної сторони етіопатогенетичних факторів пов'язаний із тим, що вони більшою мірою піддаються контролю й багато в чому залежать від самої людини. Отже, одним із основних принципів профілактичної медицини може є установка на пошук і корекцію (аутокорекцію) психологічного стану, рис особистості, що підвищують ймовірність виникнення захворювань. Створюючи можливі умови для саморозвитку й самовираження особистості, первинна профілактика увіллється в "каузальне" русло. Саме здоров’я у такому випадку буде виступати як оптимальна передумова для поповнення людиною визначених цілей і завдань, що є фундаментальною складовою розуміння й реалізації сенсу життя.

Психологічне превентивне втручання може здійснюватися практично на всіх рівнях життєдіяльності людини:

окремого індивідуума;

соціальної мікросистеми (родина, шкільний клас, група);

мезосистемы (окрема організація, установа);

макросистеми (популяція, етнос, суспільство).

Робота на кожному рівні повинна здійснюватися з використанням спеціальних форм і методів психологічного впливу.

Психічне здоров'я розглядається не просто як відсутність недоліків, а як наявність певного ряду достоїнств у структурі особистості. Такий підхід передбачає тенденції до розвитку, росту, самореалізації, самодостатності людини, свідому здатність керувати своїми діями й вчинками, бути відповідальним за них, мати розвинену систему цінностей, здатність адекватно сприймати самого себе й оточуючих. Особистісна зрілість характеризується, головним чином, розвитком самоконтролю й засвоєнням реакцій, адекватних різним ситуаціям, з якими вона зіштовхується. Основою ж адекватної поведінки в життєвих ситуаціях служить уміння визначати реальні й ідеальні цілі. Стрижневим, головним критерієм зрілості людини є його духовна орієнтація, яка входить до системи загального духовного начала всього людства. Рух  людини до меж можливої досконалості неодмінно проходить через "чищення" свого щиросердечного "Я" за допомогою особливого контролю, самоспостереження. "Зрілість" особистості виражається в дисципліні розуму, емоцій і вчинків ("благі думки породжують благі слова, благі слова породжують благі вчинки"). Така особистість має здатність врівноважувати свої думки, почуття й дії, спонтанно приймати рішення, які почуття випробовувати, в який спосіб їх виражати. Консолідація особистості, її  максимальна погодженість зі своїм внутрішнім світом (конгруентність особистості) має сутьттєве значення для оцінювання психічного здоров'я людини. Не менш важливою характеристикою зрілості особистості є прагнення її до аутентичності, природності вираження самої себе.

 Моральна позиція людини багато в чому залежить від її ставлення до себе, інших людей і навколишнього світу — у цілому від його ставлення до життя.

Важливим еволюційним завоюванням людини в розвитку високих моральних якостей буде зміна позицій від "Що я хочу від життя?" до "Чого життя хоче від мене?" Таким чином, фундаментальною установкою на шляху вдосконалювання особистості  є самовдосконалення. У наш час багатьма фахівців працюють над розробкою принципів і критеріїв формування здорового способу життя. Становить інтерес спроба Л. Г. Матрос (1992) систематизувати критерії ЗСЖ. Вони передбачають:

забезпечення міцного миру й виключення страху війни;

розробку й реалізацію міжнародної системи заходів правової охорони  здоров'я людини;

високу моральність, що базується на гуманізмі, взаємній відповідальності,  співробітництві всіх держав стосовно всебічного розвитку населення своєї країни й усього людства;

міжнародне співробітництво в протидії негативним пове­дінковим факторам; розробку й реалізацію загальнопланетарних принципів медичної експертизи при створенні нових промислових комплексів, освоєнні нових видів енергії, використанні атомної енергії,  хімії в сільському господарстві, харчовій промисловості;

розробку загальних принципів природокористування й охорони природи;

проведення періодично в рамках ВООЗ загальнопланетарних конфе­ренцій під рубрикою "Здоров'я людини як індикатор соціального розвитку".

Отже, проблема збереження здоров'я, формування здорового способу життя тісно переплітається з відродженням культури. Відродити культуру — означає відродити здоров'я людини, здоров'я націй, народів країни, відродити  саму країну.