2. гонореяВідома протягом кількох тисячоліть, ще з часів Давнього Єгипту та Китаю. Гіппократ знав, що хвороба пов'язана зі статевими відносинами. Сучасну назву хворобі дав Гален, а збудник (гонокок) відкритий у 1879 р. А. Нейсером. Передається з виділенням статевих органів, тому переважає статевий шлях зараження, а також інфікуються діти під час пологів хворих матерів. Інколи зараження відбувається побутовим шляхом, через воду та предмети туалету, на яких гонокок може зберігати життєздатність до 2 годин. Після першого ж статевого контакту із хворим партнером ризик зараження в чоловіків становить 20\% , у жінок до 50\% . Інкубаційний період малий, у чоловіків через 2-5 днів виявляється поліурія, біль і різь при сечовиділенні, а згодом з’являються жовтуваті гнійні виділення з уретри. У 10\% чоловіків хвороба протікає приховано. Якщо чоловік не лікується, то через 2-3 тижні розвивається хронічне запалення простати та придатків сім’яників. У більшості жінок хвороба протікає без ознак, або з незначними жовтуватими виділеннями з піхви та болями при сечовиділенні. За відсутності лікування виникають хронічні запалення статевих органів — шийки матки (90\% випадків) та сечовивідних шляхів — уретрит, цистит (у 70\% захворілих). Особливо небезпечною є гонорея у вагітних, тому що зумовлює зараження дітей особливо очей (так звана бленорея). У 60-ті р. XX ст. хвороба набула форми пандемії через появу гонококів, стійких до існуючих антибіотиків. Своєчасне лікування ефективне в разі використання новітніх протимікробних засобів. |
| Оглавление| |