Методика виховної роботи у військових підрозділах - Методичка (Петренко В.М.)

8.2 управління соціально-психологічним  кліматом військового колективу

 

Соціально психологічний клімат – це стан колективу, який характеризується рівнем соціального сприйняття і мірою задоволеності його членів різними сторонами спілкування і взаємодії.

Соціально – психологічний клімат залежить:

від особистості керівника;

компетентності виконавців;

сумісності під час виконання колективної роботи.

Щоб управляти соціально-психологічним кліматом, необхідно всебічно вивчити колективну думку і настрій, конфліктні ситуації і взаємовідносини, дисципліну і традиції.

Суспільна думка військового колективу – це сукупність ціннісних міркувань особового складу, у яких виявляється загальне або переважне ставлення членів колективу до різних подій і явищ у житті суспільства.

У суспільній думці чітко виявляються:

рівень ідейної зрілості колективу;

його спрямованість;

цілеспрямованість.

 

Вплив суспільної думки на поводження

 військовослужбовців

 

Суспільна думка – сильний важіль виховання особистості. Ефективність суспільної думки пояснюється такими властивостями:

Сполученням переконання і психологічного примусу, тому що в ньому сконцентровано виражаються розум, воля і почуття маси людей. Міркування та оцінка суспільної думки викликають у людини потребу свідомої самооцінки, породжує прагнення до самовдосконалення.

Оперативністю реакції на події, систематичністю, гласністю і невідворотністю оцінок вчинків особистості з боку найближчого соціального оточення.

Здатністю ряду колективних міркувань перетворюватися в ціннісні стандарти і впливати не лише на свідомість, але і підсвідому сферу людської психіки.

Великою залежністю від психологічних установок суспільства.

Функції суспільної думки досить різноманітні:

ціннісна;

пізнавальна;

регулювальна;

об’єднувальна (функція зімкнення);

виховна;

пропонувальна (примусова);

консультативна (обговорення законопроектів);

формувальна;

спонукальна;

інформативна.

Алгоритм і умови формування суспільної думки:

потреба колективу в ідеї (актуальність ідеї);

висування ідеї (гласність);

тлумачення ідеї (багаторазовість повторення);

формулювання ідеї (пізнання джерел і шляхів руху ідеї, правдивість);

повторення формулювання ідеї;

закріплення змісту формулювання;

ціннісний стереотип.

 

Причини розбіжності думок у колективі:

розбіжність інтересів членів колективу;

конфліктні відносини в колективі;

наявність негативно спрямованих груп;

інертність та інфантильність членів колективу.

 

Формування колективної думки:

а) стихійно;

б) цілеспрямований вплив командирів.

Існує два основних підходи у формуванні колективної думки:

а) у першому випадку командир підрозділу пропонує воїнам основну ідею майбутньої колективної думки, роз’яснює її, аргументує і переконує їх у необхідності зайняти ту чи іншу позицію. У разі боротьби з помилковими нездоровими думками організовується колективна дискусія для того, щоб воїни самі прийшли до доцільного колективного рішення;

б) другий спосіб формування колективної думки з конкретного питання полягає в тому, що командир дає підлеглим можливість широко розглянути поставлену проблему (на зборах, у дискусії,  на заняттях), щоб корисні думки і пропозиції окремих воїнів привертали увагу всіх, закріплювалися в колективній пам’яті і збагачувалися думкою інших. Спрямована колективна дискусія особливо ефективна, коли потрібно докорінно перебудувати думку, змінити вже сформовану позицію.

У своєму зародженні і розвитку колективна думка проходить ряд етапів:

I етап – члени колективу самостійно дізнаються про подію і дають їй оцінку, кожний на своєму рівні (етап індивідуальної свідомості);

II етап – члени колективу обмінюються своїми думками і формуються групові думки, можуть виникати протиборчі групи;

III етап – одна з групових точок зору стає домінуючою й у подальшому виступає як загальна (ціннісний стереотип).

Процес управління суспільною думкою передбачає ряд напрямів:

постійна робота з активом, націлена на зміцнення його впливу на воїнів;

знання конкретних носіїв негативних настроїв у колективі та аргументована полеміка з ними;

розкриття справжньої особи помилкових авторитетів і послідовне усунення недоліків, боротьба з проявами соціальної несправедливості, що дає підґрунтя для пересудів;

своєчасна реакція на утворення мікрогруп, з’ясування їхньої спрямованості, неофіційних лідерів;

урахування суспільної оцінки діяльності офіцерів, активу і причин її зміни.

Встановлено, що колективна думка відбиває погляди більшості при гласному обговоренні питання. Експерименти показують, що в процесі утворення колективної думки відбувається консолідація індивідуальних думок у групі. Це проявляється в тому, що коефіцієнт згоди зростає після обговорення питання в групах, які досягли високого рівня розвитку. Якщо в групах низького рівня згуртованості коефіцієнт згоди обговорення теми досягає всього 80\%, то в групах з високим рівнем розвитку цей коефіцієнт  наближається  до 100\%.

Управління колективною думкою досягається при дотриманні таких умов:

постійний і надійний зв’язок з особовим складом;

регулярне інформування про поточні події;

попередня робота з підготовки колективу до певного впливу суспільної думки;

розвиток гласності і культури дискусій;

вмілий вибір найбільш доцільних форм впливу на свідомість і почуття воїнів – збори, преса, групові й індивідуальні бесіди;

доведення до особового складу правдивої інформації, хто і як проходить службу, виконує свої обов’язки, ставиться до товаришів і командирів;

доведення до колективу його власної думки з найбільш важливих питань служби і побуту, його значущості для зміцнення дисципліни і підвищення боєготовності;

забезпечення педагогічного такту і чуйності в роботі з військовослужбовцями;

підтримання статутних взаємовідносин і активна боротьба з відхиленнями від норм загальнолюдської моралі.

Методи вивчення колективної думки:

анкетування (відкритого або закритого типу);

соціологічне опитування;

спостереження;

індивідуальні бесіди.

Здорова колективна думка – сильний важіль виховання особистості. Його сила полягає в тому, що вона виходить одночасно від усього колективу. Свій вплив колективна думка робить безупинно і повсюдно: у навчальному класі, у варті, казармі, в полі.

Таким чином, вивчення і формування колективної думки – не самоціль, а засіб стабілізації військових колективів, один зі способів згуртовування людей на принципах соціальної справедливості, гуманізму і моральності, загальногромадянської згоди.

Настрій колективу (групи воїнів) – це спільне переживання тих або інших подій, фактів громадського життя, а також подібного емоційного стану, що опанували на деякий час усім колективом або його частиною і впливає на його життя  і діяльність.

Колективні настрої володіють:

особливою заразливістю;

великою імпульсивною силою (швидко переростають у дії);

динамічністю (може швидко мінятися за силою і за змістом).

Вони активізують або стримують військову діяльність.

Настрої можуть бути позитивні (стенічні, оптимістичні) і негативні (астенічні, песимістичні).

Позитивні настрої містять у собі такі емоції і почуття, як задоволеність, бадьорість, наснага, оптимізм, радість, почуття професійної гордості, почуття прекрасного, почуття любові до Батьківщини, щастя, бойовий порив та ін.

Негативний настрій містить у собі незадоволеність, невпевненість, песимізм, зневіру, нудьгу, депресію, розпач, дратівливість, гнів, страх, злість, паніку та ін.

Насамперед негативні настрої виникають у результаті небезпечних ситуацій, гіперстресів і потрясінь. Отже, негативні настрої є свого роду сигналом тривоги, різкого дискомфорту ситуації, сильного стресового впливу, поганих взаємовідносин  і низького рівня згуртованості колективу.

Колективний настрій складається з групових та індивідуальних емоційних станів. Тому офіцеру бажано знати, у якій групі і хто конкретно є джерелом гарного або поганого настрою, так звані лідери – оптимісти і лідери – песимісти. Це можна визначити, використовуючи метод анкетування або опитування (інтерв’ю). Крім того, необхідно виявити і знати воїнів, які найбільш чутливі до змін групових настроїв, яскраво і рельєфно відбивають їх у поведінці та діях.

Найчастіше негативний настрій виникає в результаті небезпечних ситуацій, потрясінь.

Аналіз колективного настрою офіцер може провести методом спостереження за реакціями, висловленнями, емоційними проявами воїнів. Однак цей метод складний і невизначений, тому що військовослужбовець, намагаючись охарактеризувати своє самопочуття, як правило, погоджує його або зі своїми потребами і моральними цінностями, або з думкою товаришів по службі. Крім того, зовнішній вигляд воїна не завжди відбиває дійсний його настрій.

Для більш конкретної і більш наочної оцінки колективного настрою офіцер може використовувати методику емоційно – символічної аналогії, в основі якої лежать специфічні зв’язки кольору, словесних символів з емоційними станами людини.

Трапляються керівники, які отримують задоволення від власного крику і можливості тримати підлеглих під страхом. Вони вважають, що надана їм влада звільняє їх від культури усного мовлення й емоцій.

Офіцеру-керівнику потрібно вчитися володіти своїми емоціями, знати як прийоми усунення особистого роздратування, так і способи, за допомогою яких він може підняти настрій колективу. Особистий приклад бадьорості і оптимізму швидко передається підлеглим, активізує ратну працю. І навпаки, якщо командир виявляє нервозність, обурюється діями підлеглих, то колектив піддається поганому настрою і погіршуються результати служби.

Управління колективним настроєм воїнів у підрозділі:

1) з’ясування причин поганого настрою і їх усунення або нейтралізація;

2) утворення за допомогою лідерів–оптимістів (воїнів, які володіють почуттям гумору, чуйністю й особистою чарівністю) так званої групи гарного настрою (здорового ядра, активу) для забезпечення емоційного комфорту в колективі;

3) індивідуальний вплив на воїнів, які мають негативні почуття (з’ясувавши, що їх викликало);

4) організація побуту і цікавого дозвілля воїнів;

5) використання емоційних можливостей, військових ритуалів, радіо і телебачення, гарної музики і т.ін.;

6) головний засіб впливу – особистий приклад, оптимізм, бадьорість, упевненість дій і поведінки, самовладання і витримка командира.

Традиція колективу – це сталі в колективі чітко визначені дії і відносини, дотримання яких стало колективною потребою. Як норми і правила життя і поведінки воїнів традиції виступають у вигляді соціально-психологічних регуляторів і передаються з покоління в покоління.

Розрізняють довгострокові і короткочасні традиції.

Довгострокові традиції передаються від командира до командира, без особливих змін (традиційні, наприклад, методи переконання, ритуали урочистих зборів, військові ритуали).

Короткочасні традиції динамічні, легко змінюються, хоча їхнє ядро при цьому може залишатися без змін, відбувається накопичення нових форм і прийомів.

Основні методи вивчення традицій колективу: спостереження, опитування, бесіди, анкетування.

У процесі служби між військовослужбовцями формуються певні стосунки. Однак відсутність досвіду міжособистісного спілкування, недостатні знання звичаїв і традицій на перших порах можуть призвести до міжособистісних конфліктів.

Конфлікт (лат. – зіткнення) означає протиборство між людьми, які захищають свої інтереси, відстоюють свої погляди і звички поведінки, доводять свою правоту, намагаються самозатвердитися в колективі.

Конфлікти у військових колективах носять службовий і неслужбовий характер.

Службовий конфлікт – це конфлікт між начальником і підлеглим, підлеглим і начальником, між військовослужбовцями в рівних званнях і посадах.

Неслужбові конфлікти стосуються різних сторін діяльності колективу. Це, в основному, міжособистісні конфлікти, в яких, у першу чергу, проявляються невміння воїнів взаємодіяти і спілкуватися один з одним, недоліки характеру і низька соціально-психологічна культура.

З урахуванням кількості воїнів, які беруть участь у конфлікті, можна розрізнити:

парні конфлікти (в яких діють дві особи);

групові (що охоплюють декілька воїнів);

міжгрупові;

спільні конфлікти (охоплюють майже весь колектив).

 

Причини конфліктів у військових колективах

І група – причини, які випливають із властивостей військовослужбовців:

1) відсутність свідомої дисципліни у військовій частини;

2) наявність у колективах соціально нестійких осіб, дезорганізаторів, егоїстів;

3) інертність у стилі роботи колективу, військовослужбовців, що призводить до опору новому;

4) особливості характеру ряду членів військового колективу (грубі, схильні до суперечок);

5) прояв моральної невихованості окремих осіб.

Ці причини породжують нестатутні взаємовідносини у військових колективах.

ІІ група – причини, які випливають із властивостей особистості керівника:

1) недостатня підготовленість керівника до роботи з особовим складом, невміння управляти людьми і їх діяльністю;

2) негативні риси характеру керівника, насамперед неврівноваженість, що веде до неповаги до підлеглих, а також владність і відсутність гнучкості в професійній діяльності;

3) невідповідність стилю керівництва рівню зрілості колективу.

ІІІ група – причини, які випливають зі стилю керівництва:

 взаємне нерозуміння, несумісність. Починається боротьба за „правду”, „справедливість”;

 протиріччя суспільних і групових інтересів, коли люди відстоюють інтереси тільки своєї групи й ігнорують суспільні.

ІV група – причинами конфліктів можуть бути відносини між особистістю і групою. Тут такі причини:

неправильна реакція людини на вплив оточуючих і навпаки;

негативна система домагань до оточуючих або завищена оцінка своїх можливостей;

необ’єктивна оцінка можливостей оточуючими;

неповне і неточне сприйняття і розуміння обстановки.

Для своєчасного виявлення конфліктів і подальшого впливу на людей важливо знати не лише їх причини, але й ознаки конфліктних ситуацій. Найбільш характерними з них є:

факти відхилення від виконання вказівок, розпоряджень безпосередніх начальників;

обопільна або одностороння словесна чи фізична образа, нездорова суперечка;

негативні судження про навколишнє оточення, про життя і діяльність посадових осіб;

різке ставлення до служби, до товаришів;

замкненість, пригніченість окремих, особливо молодих воїнів;

формальна організація виховної роботи;

приниження гідності особистості в офіційній і неофіційній обстановці, а часом відкриті знущання над молодими воїнами;

упередженість у застосуванні стягнень і заохочень до окремих військовослужбовців;

відсутність турботи про підлеглих;

навмисне зниження або підвищення вимогливості до підлеглих та ін.

Кожний конфлікт, будучи динамічним явищем, проходить такі стадії:

виникнення;

існування;

пошук засобів усунення;

загасання.

Конфлікт може виникнути або стихійно, або з чиєїсь ініціативи. Виникнувши, він може відразу ж згаснути (короткочасний конфлікт), продовжуватися визначений час (тривалий конфлікт), зайти в глухий кут (затяжний конфлікт).

Тривалість конфлікту обумовлена невмінням сторін, що протиборствують, вирішити його, недостатнім взаєморозумінням або надмірною емоційністю партнерів, іншими причинами. Кожний конфлікт порушує нормальний хід життя військового колективу.

 

Методика попередження конфліктів.

 

І Аналіз приводу і причин конфлікту. На цьому етапі дотримується умова: привід лежить на поверхні, а причина нерідко маскується.

Виявляючи причини конфлікту, офіцер визначає зону службової, ділової і неслужбової, особистої конфліктності, виділяє службовий конфлікт у першу чергу.

 

ІІ Психопрофілактика конфліктних ситуацій. Конфлікт легше попередити, ніж усунути.

Попередити конфлікт – це означає попередити протиріччя у взаєминах воїнів, тактовно підказати мирну стратегію вирішення суперечки. Ця стратегія виконується за дотримання таких умов.

Умови попередження конфлікту:

взаємне прагнення вислухати товариша, зрозуміти зміст речення, оцінити сказане, відкинувши особисті упередження;

повага точки зору і думки співрозмовника;

уміння тактовно спростовувати слова співрозмовника й у коректній формі пропонувати свою точку зору;

уміння спокійно сприймати критику і критикувати насамперед не слова, а суть справи;

здатність швидко визнати свої помилки і приносити вибачення за допущену різкість;

на завершальній стадії конфлікту погоджуватися з найбільш правильними судженнями, визначати сферу з’ясованого і переконуватися в тому, чи усунута причина конфлікту.

 

ІІІ Урахування індивідуальних якостей учасників конфлікту. Командир у бесіді виявляє характер та історію взаємин воїнів: чи були вони друзями, що було поштовхом до сварки.

 

IV Визначення справжніх цілей конфлікту. Головне – розмежувати егоїстичні спрямування і ділові конфлікти, сугубо особисті й колективні.

 

V Усунення справжніх причин конфлікту (особливо психологічну несумісність).

 

VІ Створення емоційної рівноваги в конфлікті.

 

VІІ Дотримання педагогічного такту під час вирішення конфлікту. Педагогічний такт офіцера виявляється в умінні виконувати ряд умов.

 

VІІІ Вибір способу впливу на сторони, що конфліктують:

шляхом взаємних поступок;

шляхом примирення;

шляхом осуду (громадського або карного);

шляхом роз’єднання сторін, що конфліктують;

шляхом адміністративно-дисциплінарного впливу.

Основні напрями попередження конфліктів:

1 Організаторська діяльність посадових осіб.

Вона повинна забезпечувати:

а) об’єднання членів військового колективу, розвиток духу самокритичності, непримиренності до недоліків;

б) утвердження законності, статутного порядку в підрозділі, у колективі;

в) суворе виконання функціональних обов’язків кожним членом колективу, підтримання порядку роботи служб, бібліотеки, клубу, складів і т.п.;

г) удосконалювання процесу керівництва колективом.

2 Виховна робота в колективах щодо попередження конфліктів забезпечує:

формування світогляду, розуміння завдань і цілей військової служби;

розвиток моральних якостей, усвідомлення військового обов’язку, розуміння статутних традицій, норм військової етики, що створюють внутрішню основу для атмосфери військового товариства і дружби;

прищеплення навичок правильного міжособистісного спілкування в колективі, уміння регулювати своє поводження, почуття.

3 Практичні заходи для попередження конфліктів:

успішному запобіганню і недопущенню конфліктів сприяє статутна організація служби військ;

розміщення військовослужбовців з урахуванням психологічної сумісності;

прийом  військовослужбовців командиром;

своєчасне і повне вирішення скарг і заяв;

індивідуальні бесіди;

збори і наради, суди честі, офіцерські збори;

опитування.

 

Шляхи подолання конфліктів:

педагогічний;

адміністративний.

Педагогічний шлях забезпечує збереження колективу, а разом з тим і його морально – психологічний розвиток.

Основним методом педагогічного впливу на тих, хто конфліктує є переконання.

Під час вирішення конфліктів у військових колективах використовуються методи психологічного впливу: прямі й непрямі.

Адміністративний шлях застосовується в крайніх випадках, коли інші способи вирішення конфлікту результату не дають. Спосіб передбачає:

переміщення військовослужбовця;

покарання;

інші види примусу.

Таким чином, конфлікти у військових колективах – складне явище, вони не є фатальною неминучістю. Їх можна попередити і подолати, якщо виявляти джерела, причини й умови їхнього виникнення і розвитку, вчасно вживати необхідні заходи. Правильний підхід до проблеми попередження конфліктів і вміле їх вирішення дозволять істотно знизити гостроту нестатутних взаємин.

8.3 Морально – психологічна робота в артилерійських підрозділах  та підрозділах Ракетних військ під час

підготовки й виконання бойових завдань

 

Бій – єдиний засіб для досягнення перемоги в озброєній боротьбі. У бою перевіряються, удосконалюються, реалізуються військові знання і навички, отримані воїнами в ході занять і тренувань, загартовуються їх морально – психологічні та бойові якості.

Бойова обстановка висуває перед військовослужбовцями виключно високі й суворі вимоги, примушує їх відмовитися від багатьох уявлень і звичок мирного часу.

Досягненню цієї головної мети підпорядкована вся морально – психологічна робота, організовувана в бойовій обстановці. В умовах підготовки і ведення бою вона відрізняється особливою цілеспрямованістю, оперативністю, конкретністю, гнучкістю своїх форм і методів, здатністю безпосередньо впливати на свідомість, відчуття і бойові дії особового складу.

Для успішного виконання завдань в бою військовослужбовця необхідно володіти цілим комплексом морально-політичних і психолого-фізіологічних якостей, необхідна висока професійна надійність військовослужбовців і військових підрозділів, яка формується цілеспрямованою морально-психологічною роботою.

Морально-психологічна робота є складовою частиною організації бою, вона організовується і проводиться всіма посадовими особами безперервно і в будь-якій обстановці. Її конкретні завдання і напрями, форми і методи визначаються на основі рішень і бойових наказів командирів.

Морально-психологічна робота в бойовій обстановці – це складова частина організації бою, це організаторська й ідеологічна діяльність командирів зі створення і підтримки в особового складу високого морального духу й готовності в будь-яких умовах бою виконати завдання, що стоїть перед підрозділом.

 

У зв’язку з цим морально-психологічна підготовка в період безпосередньої підготовки до бойових дій вирішує такі завдання:

 

1 Формування у підлеглих переконання в справедливому характері війни (військового конфлікту) з боку України.

2 Виховання особового складу у дусі вірності конституційному обов’язку із захисту інтересів держави.

3 Викриття реакційної політики і планів агресора.

4 Доведення військово – політичної обстановки в світі і на театрі воєнних дій (ТВД).

5 Роз’яснення особовому складу підрозділу пос-тавленого бойового завдання, доведення до кожного особливостей майбутніх бойових дій.

6 Інформування про дії військ противника на ТВД, в районі майбутніх для батареї бойових дій, про випадки жорсткого поводження противника з полоненими і мирним населенням.

7 Розкриття національно-психологічних особливо-стей противника, показ негативних рис його національної психології.

8 Вивчення політико-морального стану підлеглих. Критеріями оцінки морально-психологічного стану особового складу підрозділу є:

погляди, переконання, настрої воїнів, ступінь згуртованості військового колективу;

здатність особового складу переносити тягарі, труднощі в бою;

психологічна і фізична готовність до бойових дій;

стан військової дисципліни і порядку.

По завершенні вивчення, яке проводиться шляхом отримання інформації і доповідей від сержантів, осіб активу, а також особистих спостережень, дається загальна оцінка політико – морального стану особового складу, вказуючи на готовність (або на нездатність) підрозділу вести бойові дії, виконати поставлене бойове завдання.

9 Пропаганда успішних дій своїх військ, героїчних вчинків бійців частини, з’єднання.

10 Ретельний інструктаж спостерігачів за повітряним простором, воїнів, виділених для бойової охорони.

11 Формування готовності до раптових дій противника (вогняний наліт, удари авіації) в період  безпосередньої підготовки до бойових дій.

12 Показ сильних і слабких сторін угруповання (частин) противника.

13 Збільшення часу перебування особового складу в засобах захисту від зброї масового ураження в ході робіт, бойового навчання, з метою тренування.

14 Доведення до кожного солдата і сержанта його завдань у разі раптового нападу противника. Формування установки на рішучі й сміливі дії в бою, а також у разі нападу диверсійної групи противника.

15 Переконання підлеглих у надійності й належній ефективності своєї зброї, бойової техніки і засобів захисту.

16 Розвиток і підтримання внутрішньої групової згуртованості і бойової злагодженості розрахунків, обслуг.

17 Контроль за забезпеченням підлеглих необхідними нормами постачання.

18 Вивчення поповнення, турбота про його правильну розстановку і підготовку до ведення бою.

На період підготовки до ведення бойових дій складається план, який затверджується командиром  підрозділу. У плані виховної роботи передбачаються:

– заходи з доведення і роз’яснення особовому складу бойових завдань і способів їх виконання;

– інструктаж молодших командирів, офіцерів, осіб бойового активу;

– шляхи і способи морально–психологічного впливу на воїнів;

– організація політичного і бойового інформування;

– доповіді про настрої і морально – психологічний стан особового складу.

Ці завдання можуть бути успішно реалізовані, якщо морально–психологічна робота в бойовій обстановці відповідатиме таким вимогам, як:

висока ідейність;

активний наступальний характер;

тісний зв’язок з виконанням бойових завдань;

гнучкість, своєчасність реагування на зміни бойової обстановки;

безперервність, цілеспрямованість, дієвість;

оперативність військово-політичної інформації;

 зростання впливу командира з урахуванням бойового завдання і обстановки, що склалася;

правильне визначення її форм, методично уміле їх поєднання і творче застосування відповідно до характеру бойових дій, завдань і обстановки.

Війна з самого початку круто змінить обстановку у військах, значно ускладнить роботу командирів, вимагатиме від них уміння діяти в нових умовах. Потрібно буде негайно відмовитися від настроїв, звичок мирного часу, перебудувати всю роботу на військовий лад, тобто підпорядкувати зміст, форми і методи морально-психологічної роботи вирішенню конкретних бойових завдань відповідно до реальної обстановки, в якій опиняться підрозділ, частина.

Головне в цей період – подолати сумніви, вистояти в умовах сучасного бою. Такі стани – основна причина розгубленості, яка може мати серйозні наслідки. Запобігати їм можна шляхом розвитку в особового складу психологічної готовності до бойових дій у будь-який час, у кожен даний момент, переконаності в можливості в умовах сучасного бою не лише вижити, а й отримати перемогу. Упевненість народжується:

з упевненості у військовій техніці, зброї і в своїй особистій майстерності, в ефективності наявних засобів захисту від зброї масового ураження;

з віри в бойову майстерність і високі моральні якості своїх товаришів по зброї, що дає змогу воїнам, цілим військовим колективам успішно вирішувати складні бойові завдання при неповному їх складі;

з повної довіри воїнів своїм командирам, упевненості в їх організаторських та інших якостях.

Стан упевненості і внутрішньої готовності воїнів сприятиме бойовому настрою, готовності до самопожертвування і є результатом морально-психологічної роботи. Основою основ загальної упевненості у перемозі є внутрішня ідейна переконаність в перемозі над ворогом. Отже, морально-психологічна робота в бойовій обстановці носить конкретний характер. Конкретний зміст морально-психологічної роботи в підрозділі визначається тією реальною обстановкою, в якій підрозділи перебувають: в обороні, в наступі та інших видах бою.

Основні напрями морально–психологічної роботи, її зміст обумовлюються характером бойових дій, специфікою їх впливу на психіку і поведінку військовослужбовців.

В обороні морально-психологічна робота націлена на формування ідейної спрямованості і психологічної установки особи і військових підрозділів протистояти ударам усіх засобів наземного і повітряного противника, включаючи застосування зброї масового ураження і високоточної зброї, підтримання готовності до відбиття атак танків і мотопіхоти супротивника, до активних дій з їх знищення у разі прориву в район вогневих позицій і для підтримання механізованих і танкових підрозділів під час проведення ними контратак і переходу в наступ.

 Змістом морально-психологічної роботи під час підготовки оборонного бою є:

1 Формування у підлеглих  правильних уявлень про особливості оборонного бою.

2 Роз’яснення особовому складу отриманого бойового завдання в майбутньому оборонному бою, його можливого характеру і особливостей, а також причин переходу з’єднання (частини) до оборони.

3 Доведення до особового складу наявних даних про противника та організація безперервної розвідки.

4 Мобілізація воїнів на створення стійкої оборони, здатної протистояти вогневим ударам противника, застосуванню ним високоточної зброї. Уміле використання при цьому вигідних умов місцевості та її інженерного обладнання.

5 Забезпечення сучасної організації системи вогню, особливо протитанкового, що передбачає надійне вогневе ураження противника, взаємне прикриття обслуг, маневр вогневими засобами і вогнем на загрожуючих напрямках.

6 Суворий контроль за дотриманням особовим складом заходів маскування.

7 Зосередження зусиль особового складу на проведення заходів щодо захисту від зброї масового ураження, переконання підлеглих у надійності й ефективності засобів протирадіаційного і хімічного захисту.

8 Виховання у воїнів готовності вести бій у зонах зараження, руйнування  і пожеж.

9 Формування у підлеглих переконаності в тому, що ніхто не може залишити займані позиції без наказу старшого командира, навіть в умовах повного оточення і відсутності тактичного зв’язку з сусідами.

10 Роз’яснення підлеглим необхідності сміливих і рішучих дій у разі раптового нападу диверсійно – розвідувальних груп і десантів противника.  

11 Забезпечення особового складу всім необхідним для ведення оборонного бою, задоволення його санітарно – побутових потреб.

Зміст морально-психологічної роботи під час ведення оборонного бою.

1 Оперативне бойове інформування особового складу, доведення щонайменших змін у бойовій обстановці.

2 Забезпечення чітких і злагоджених дій гарматних обслуг в умовах інтенсивної вогневої дії противника, безпомилкових дій навідників (розвідників, обчислювачів), своєчасної і точної передачі зв’язківцями бойової інформації і команд, що подаються.

3 Активізація бойової поведінки воїнів, забезпечення здатності виконати вогневі завдання в умовах бойових втрат, неповною обслугою.

4 Посилення морально-психологічної роботи у відділеннях взводів (відділених) для стрільби прямою наводкою, організація надійної самооборони підрозділу.

5 Забезпечення чіткої взаємодії з підтримуваними механізованими підрозділами (частиною).

6 Мобілізація особового складу на ведення вогню з найвищою напруженістю, сміливі і самовіддані дії під час відбиття атаки противника, що уклинився в оборону.

7 Створення наступального пориву у всіх військовослужбовців, що беруть участь у контратаці і підтримують їх вогнем.

8 Пропаганда героїчних вчинків, бойового досвіду, ініціативних дій кращих воїнів і розрахунків.

9 Особистий приклад дисциплінованої  поведінки в бою, швидке і сміливе прийняття необхідних рішень.

10 Правильне і сучасне реагування на особовий склад.

11 Попередження чуток і панічних висловів, їх рішуче припинення.

12 Своєчасне заохочення особового складу.

13 Організація своєчасної медичної допомоги і швидкої евакуації поранених з поля бою.

14 Мобілізація воїнів на відновлення боєздатності підрозділу, ліквідацію наслідків ядерних і хімічних ударів противника.

15 Організація поховання воїнів, загиблих у боях за Батьківщину, з наданням їм військових почестей.

Основні форми морально-психологічної роботи в оборонному бою:

особистий приклад командира;

індивідуальні та групові бесіди, короткі інструктажі, наради;

особисте спілкування командирів, офіцерів з виховною роботи з воїнами на бойових порядках;

інформація особового складу про бойову обстановку, хід виконання бойових і спеціальних завдань загальновійськовими частинами і підрозділами;

розповсюдження листівок, пам’яток, преси;

вивчення бойових властивостей зброї масового ураження противника і завдань підрозділів з його виявлення і ліквідації;

бойове інформування особового складу.

Основні зусилля в морально-психологічній роботі спрямовуються на підтримку емоційно-вольової стійкості, готовності виконати завдання безперервної підтримки вогнем механізованих і танкових підрозділів під час ведення ними активних і швидких бойових дій.

 

Зміст морально-психологічної роботи під час підготовки наступального бою:

 

Формування у підлеглих дійсних уявлень про особливості сучасного наступального бою (рішучість, напруженість, швидка і різка зміна бойової обстановки, високі темпи бойових дій, інтенсивність застосування бойових засобів).

Оперативне бойове інформування особового складу, роз’яснення йому завдань майбутнього бою.

Забезпечення чітких уявлень у воїнів про завдання механізованому підрозділу (частини), наступальні дії, які підтримуватимуться артилерійською батареєю.

Підтримання достатньо високого морально-психологічного рівня підлеглих, розвиток у них готовності до виконання раптово виникаючих бойових завдань, дій у умовах застосування противником високоточної зброї і зброї масового ураження.

Роз’яснення особовому складу бойового розпорядження старшого начальника та організація його виконання.

Турбота про забезпечення підлеглих всім необхідним для ведення наступального бою.

Роз’яснення підлеглим наслідків нерішучої і боязкої поведінки в бою, значення взаємної підтримки і бойової виучки в наступі.

Проведення цільової психологічної підготовки до майбутніх бойових дій, тренувальні заняття з відпрацювання конкретних елементів майбутнього бойового завдання.

Забезпечення маскувальних заходів щодо підготовки підрозділу до наступального бою.

Організація вивчення особовим складом пам’яток, інструкцій з боротьби з танками і піхотою противника; листівок з описом найбільш ефективних тактичних прийомів в наступальному бою.

  

Досвід морально-психологічної роботи в Республіці Афганістан.

 

            Під час проведення морально-психологічною роботи в підрозділах, що виконували бойові завдання в Афганістані, чітко визначилася спадкоємність досвіду Великої Вітчизняної війни. Це стосується, перш за все, таких принципів її організації:

єдність морально-психологічного і військового керівництва;

тісний взаємозв’язок морально-психологічної та організаторської роботи;

безперервність і оперативність;

конкретність і цілеспрямованість;

залежність від реальної обстановки завдань, що вирішуються військами.

Для ознайомлення військовослужбовців з бойовим досвідом використовуються різні форми:

військово-технічні конференції;

допомога, брошури;

пам’ятки-листівки;

повчання, інструкції;

попереднє відпрацювання основних тактичних прийомів ведення бойових дій у спеціально обладнаних гірських стрільбищах;

проведення занять у гірсько-спортивних комплексах і містечках морально-психологічної підготовки, що мають схожість із «душманськими містечками», «зеленими зонами».

Характерним для морально-психологічної роботи в частинах стало висунення в ній на передній план морально-психологічної підготовки воїнів, у ході якої вони усвідомлювали особливості бойових дій.          

З досвіду морально-психологічної роботи, що проводиться в бойовій обстановці Афганістану, можна зробити такі висновки.

По-перше, під час виконання бойових завдань морально-психологічна робота у військах повинна проводитися гласно, відкрито і чесно.

З усією очевидністю позначилася одна з основоположних істин: йдучи від переконливих відповідей на злободенні питання воїнів, морально-психологічна робота була приречена на відрив від життя, втрату ефективності. Там же, де командири і їх заступники з виховної роботи виходили з чіткого і зваженого аналізу ситуації, говорили при цьому хоча і неприємну, але правду, – морально-психологічна робота виступала дійсно могутнім засобом досягнення перемоги, додатковою зброєю.

По-друге, в екстремальних умовах значно ускладнюються завдання морально-психологічної підготовки особового складу.

На моральний і психологічний стан воїнів впливають не тільки специфіка бойових дій, високі фізичні навантаження і особливості країни перебування, але і щонайменші факти неповажного ставлення, грубість, приниження, низька культура міжнаціонального спілкування, недостатня духовна і військово-професійна готовність молоді до військової служби.

Як показала практика, в процесі морально-психологічної підготовки воїнів можна виділити три специфічні завдання. Орієнтація на них дозволяє більш цілеспрямовано вести роботу з формування у воїнів правильних поглядів, цільових установок і необхідних якостей.

Першим завданням морально-психологічної підготовки є забезпечення  нейтралізації і спростування неправильних думок, упереджень, пов’язаних з елементами пацифізму, політичної пасивності, неправильним розумінням майбутніх завдань. Вирішення цього завдання здійснюється в ході гуманітарних занять, індивідуальних і групових бесід, інформацій, зустрічей з воїнами, які  нагороджені урядовими нагородами..

Іншим завданням морально-психологічної підготовки є формування у воїнів прагнення до майстерного оволодіння своєю спеціальністю, установок до бойових дій у специфічних умовах, поглиблення знань про театр військових дій. Для вирішення цього завдання важливо забезпечити тривале мешкання в польових умовах. Під час планування занять з бойової і гуманітарної підготовки доцільно застосувати поступове нарощування навантажень. На тактичних заняттях потрібно домагатися того, щоб психічна напруженість поступово перетворювалася з пригнічувального чинника в мобілізаційний. Офіцери повинні враховувати пропозиції сержантів, що мають бойовий досвід, для досягнення  максимальної ефективності занять.

Ще одним завданням морально-психологічного підготування є формування у воїнів упевненості в собі, надбання ними відчуття гордості своєю причетністю до справи державного рівня.

Підтверджувалася також необхідність зосередження основних зусиль морально-психологічною роботи в частинах і підрозділах, що вирішували головні завдання, які діяли на основних напрямах, в першому ешелоні, в рухомих групах і групах захоплення.

Особлива увага в морально-психологічній роботі  приділялася частинам і підрозділам, що виконували завдання з охорони та оборони об’єктів і комунікацій, проведення колон, розмінування доріг і місцевості.

Досвід морально-психологічної підготовки в бойовій обстановці, накопичений в Афганістані, повинен працювати на підготовку особового складу, його необхідно використовувати під час розробки ряду документів, зокрема статутів та порадників.

Необхідно врахувати ряд положень, які мають велике значення для підготовки воїнів до дій у бою. До них відносять:

комплекс заходів щодо переходу свідомості військовослужбовців з «мирного» на «воєнний» стан;

підготовку і ввід до строю в процесі бойової обстановки офіцерів-вихователів;

організацію морально-психологічної роботи в різних видах бою і в угрупованнях військ коаліційного складу, зведених підрозділах і оперативних групах;

ведення морально-психологічною роботи серед населення і спеціальної пропаганди на противника з використанням технічних засобів;

психологічне поновлення людей в проміжках між військовими діями.

Виходячи з досвіду, велику ефективність у формуванні військових професійних якостей, бойової активності і високої відповідальності за виконання бойових завдань показали такі форми морально-психологічної роботи:

снайперський рух;

змагання на звання кращого фахівця;

змагання на право називатися екіпажем або обслугою імені однополчанина-героя, стріляти зі зброї або водити машину за героя ;

ознайомлення воїна зі спеціально виготовленими альбомами-літописами рот батарей (рот) бойової слави (фотографії, малюнки, біографії, характеристики та опис подвигів воїнів підрозділу, нагороджених урядовими нагородами);

проведення вечорів ушановування кращих воїнів підрозділу, в ході яких вони діляться з молодими солдатами своїм досвідом, розповідають про те, як подолали труднощі;

проведення різних військових ритуалів (наприклад, ритуал виходу на виконання бойового завдання).       

Форми і методи морально-психологічною роботи з відновлення боєздатності знаходяться в прямій залежності від: обстановки, збитків, нанесених противником, завдань, поставлених командуванням.

Проте за всіх обставин головна увага зосереджувалась на організації і проведенні морально-психологічної роботи в тих підрозділах, де була збережена боєздатність, забезпечене виконання подальших завдань.

 

Основні морально-психологічні заходи щодо

відновлення бойової готовності підрозділу

 

Під відновленням боєздатності військ прийнято розуміти проведення  комплексу заходів щодо усунення  збитків, нанесених противником, і приведення особового складу, техніки, систем управління та організаційну структуру підрозділу в стан, що забезпечує виконання бойових завдань.

Під час визначення порядку проведення цієї роботи потрібно керуватися такими принципами:

відновлювати боєздатність військ, по можливості в рамках існуючої організаційно-штатної структури;

відновлення, в першу чергу, систем управління, а також підрозділів, що зазнали найменших втрат і які відіграють головну роль у виконанні вогневого завдання;

використовувати для відновлення, перш за все, власні засоби.

Для цього потрібно виконати такі заходи.

Визначити бойові втрати особового складу, зокрема провідних фахівців, активу, а також техніки і зброї.

Підрозділ вважається боєздатним, якщо він має не більше 20-30\% втрат, має стійке управління, необхідний запас матеріально-технічних засобів, високий морально-бойовий стан особового складу.

Підрозділ, який втратив 40-60\% особового складу і управління, але зберіг не менше двох основних підрозділів, потрібно вважати обмежено боєздатним.

Якщо втрати досягають 70\%, підрозділ вважається небоєздатним.

Перерозподілити особовий склад  з метою досягнення максимальної боєздатності підрозділу. Тут велику допомогу можуть надати постійна робота з оволодіння воїнами суміжними спеціальностями, досягнення взаємозамінюваності.

Організувати медичну допомогу пораненим, сприяти похованню загиблих воїнів.

Мобілізувати новопризначений актив на забезпечення їх зразковості і впливу у відділеннях (обслугах).

Організувати навчання новоприбулих фахівців, злагодження обслуг і екіпажів, надання допомоги в бойовому становленні.

Подати заявки на поповнення особовим складом і доукомплектування технікою, озброєнням, боєприпасами, майном, іншими матеріальними засобами. Як правило, особовий склад поповнюватиметься із залишків підрозділів, що зазнали значних втрат або резерву.

Здійснити оперативний розбір дій особового складу в бою спільно з командирами підрозділів, вживати заходи щодо заохочення тих, хто відзначився, і пропаганди їх передового досвіду.

Відправити листи батькам і близьким загиблих воїнів, представлених до нагородження воїнів за мужність і героїзм у виконанні бойового завдання.

Забезпечити інформування бойового складу про обстановку на ділянці фронту, успіх загальновійськових і танкових підрозділів, заходи командування з відновлення боєздатності частини, наданню допомоги потерпілим.

Проводити індивідуальну роботу з воїнами, що відчувають себе невпевнено, активізувати їх почуття  відповідальності за виконання бойового завдання, надати допомогу їм і вселити упевненість у своїх силах.

Підтримувати в особового складу високу психологічну стійкість.

Таким чином:

Морально-психологічна робота в бойовій обстановці є складовою частиною підготовки й успішного ведення бою.

Командир підрозділу спільно зі своїм заступником з виховної роботи несуть особисту відповідальність за її організацію і дієвість.

Майстерно організовувати і проводити морально-психологічну роботу в бойовій обстановці – запорука ефективного впливу на особовий склад, від якого, в першу чергу, залежатиме хід бойових дій.