Методика виховної роботи у військових підрозділах - Методичка (Петренко В.М.)

6.1 завдання та система виховної роботи в підрозділі

 

           Виховання особового складу Збройних Cил України обумовлене запитами військової практики, специфікою завдань, що виконують військові частини та підрозділи як у мирний час, так і в бойових умовах. У зв’язку з тим, що виховна робота, її система в підрозділі проводиться в умовах постійної бойової готовності, безумовного виконання вимог військової дисципліни і встановленого порядку і передбачає особливу цілеспрямованість та організованість.

            Суб’єктами виховного процесу в підрозділі є командири підрозділів, офіцери виховної роботи, самі військові колективи.

            Об’єктами виховного впливу виступають всі військовослужбовці, які мають певні знання, навички, вміння, погляди, життєвий досвід.

            Мета виховання виходить з вимог суспільства, держави до військовослужбовців ЗСУ  та характеру сучасної війни. Головна мета виховання – підготовка високопрофесійного військовослужбовця, здатного успішно вести бойові дії.

            Складовими частинами процесу виховання військовослужбовців є:

ідейно – політичне виховання;

військове виховання;

правове виховання;

естетичне виховання;

фізичне виховання.

            Основу структури виховання як процесу становить:

            а) суб’єкт виховання (офіцери, військові колективи);

            б) об’єкт виховання;

            в) система відносин;

            г) впливи;

            д) зв’язки між цими поняттями.

            Військова педагогіка затверджує принципи виховання особового складу Збройних Cил України. Принципи виховання – це науково обґрунтовані, вихідні керівні педагогічні положення, які отримали форму нормативних вимог, обов’язкові для діяльності будь-якого вихователя, на основі яких виконується вся виховна діяльність.

            У сучасній військовій педагогіці обґрунтована система принципів виховання:

науковість та цілеспрямованість виховного впливу;

виховання в процесі військової діяльності;

виховання військовослужбовців у колективі і через колектив;

індивідуальний і диференційований підхід;

сполучення вимог до військовослужбовців з повагою до їх особистості та турботою про них;

опір на позитивне в особі воїна і військового колективу;

єдність, злагодженість виховних впливів.

 

6.1.1 Основні принципи виховання, сутність

і зміст виховання

 

Виховання військовослужбовців має визначальне значення у забезпеченні самовідданого і компетентного виконання священного обов’язку перед Батьківщиною. Воно цілком обґрунтовано і закономірно є пріоритетним напрямком службової діяльності кожного командира. Тому готовність і підготовленість командира здійснювати виховну роботу у підрозділі відповідно до загальної мети виховання і в інтересах вирішення поставлених завдань стає одним із визначальних факторів підтримання високої бойової готовності підрозділу.

Для виявлення оптимальних моделей, алгоритму і технології виховної роботи командиру важливо визначитись із сутністю процесу виховання, його змістом, закономірностями, принципами.

Особистість воїна формується і розвивається під впливом багатьох факторів:

1) об’єктивних і суб’єктивних;

2) природних і суспільних;

3) внутрішніх та зовнішніх;

4) незалежних від волі та свідомості людей, які діють стихійно або на науковій основі відповідно до поставленої мети виховання.

Отже, процес виховання – це динамічне, складне явище, яке здійснюється на основі цілеспрямованого організованого формування особистості, як громадянина і воїна незалежної держави.

Мета, завдання виховання визначаються потребами сучасного суспільно-економічного розвитку України, розбудови її Збройних Cил. Система виховної роботи у Збройних Cилах базується на ідеї гуманізму, оновлення, демократичності і передбачає ряд основних аспектів:

а) ідею реалістичних цілей виховання та різнобічний розвиток особистості воїна, який базується на здібностях;

б) ідею самовизначеності воїна – процес інтеграції окремих позитивних якостей в єдине ціле;

в) ідею спільної життєдіяльності, духовного єднання воїнів та командирів – заміну авторитарності впливу командира на безпосередню співпрацю з військовослужбовцями;

г) ідею спрямування особистості воїна – центр усієї виховної роботи повинен бути спрямований на суб’єкт виховання, а не на програми виховання;

д) ідею добровільності – щоб командир домагався вияву у воїнів інтересу до служби, прагнення до саморегуляції своїх природних сил, власної ініціативи у виконанні службових обов’язків.

Процес виховання військовослужбовців базується на об’єктивних і суб’єктивних факторах.

Формування позитивних загальнолюдських якостей (людяність, доброта, чесність, порядність) має об’єктивний закономірний характер.

Система організованих, цілеспрямованих впливів на особистість воїна з боку командирів, товаришів по службі становить суб’єктивний фактор.

 

Процес виховання

 

1 Оволодіння статутними нормами і правилами поведінки. В умовах військової служби воїн повинен не тільки знати загальні правила, але і засвоїти правила та вимоги військових Статутів і зрозуміти їх суть, обумовленість даних правил і норм поведінки потребами виконання свого військового обов’язку перед народом України.

2 Формування переконань. У процесі формування переконань командир має застосовувати різноманітні методи і прийоми, які дозволяють йому домогтися глибокого розуміння суспільних норм та правил поведінки.

Переконання – це тверді погляди на що-небудь, які базуються на певних положеннях, думках і у свідомості військовослужбовців пов’язані з глибоким і щирим визнанням і переживанням їх істини, беззаперечної переконливості. Переконання формуються досвідом воїна під впливом навколишньої дійсності в процесі навчально-виховної роботи та повсякденного життя.

3 Формування почуттів військовослужбовця. Формування почуттів особистості є невід’ємною частиною виховного процесу. Необхідно, щоб виховний вплив на вихованців мав безпосереднє емоційне забарвлення, переживання правильності тих чи інших положень, правил та норм поведінки.

Почуття – це особлива норма ставлення військовослужбовця до явища, події, самої дійсності, що зумовлена їх відповідністю чи невідповідністю потребам особистості.

Формування почуттів полягає в тому, що замість байдужого ставлення до важливих явищ життя виникає адекватне позитивне емоційне ставлення. Процес формування почуттів у воїнів є досить складним явищем і здійснюється протягом усієї служби і подальшого життя особистості військовослужбовця. У виховній роботі з воїнами процес формування почуттів повинен бути адекватним і віковим і відповідати призовним особливостям психічного розвитку.

4 Вироблення умінь і навичок у поведінці. Цей етап передбачає озброєння воїнів умінням і навичками діяти в процесі військових і суспільних відносин відповідно до належних норм і правил поведінки у здійсненні повсякденної  військової діяльності. Переконання - це лише керування до дії, бо на цій основі необхідно виробити позитивні й необхідні вміння і навички в поведінці військовослужбовця.

5 Самовиховання особистості військовослужбовця. Самовиховання передбачає опору та розвиток творчих здібностей та власних інтересів воїна.

Процес виховання особистості має складну структуру, до якої входять:

а) самовиховання;

б) цілеспрямоване виховання;

в)перевиховання особистості воїна.

Структура виховного процесу базується на конкретних завданнях формування особистості:

1 Виховання воїна активним, свідомим громадянином, захисником незалежної держави.

2 Розвиток у воїна позитивних загальнолюдських якостей.

3 Навчити воїна до співжиття і адаптації після звільнення з рядів Збройних Cил у суспільному житті.

4 Розвивати творчі здібності воїна.

Виконання цих завдань базується на двох аспектах: психологічному та педагогічному. Психологічний аспект передбачає:

а) сприймання інформації про статутні правила і норми поведінки;

б) узагальнення одержаної інформації конкретним військовослужбовцем;

в) осмислення та розуміння одержаної інформації  з правил поведінки;

г) закріплення знань і статутних норм і правил поведінки та використання їх у практичній діяльності.

Педагогічний аспект передбачає:

а) мету та завдання виховання;

б) зміст виховання особистості воїна;

г) форми організації виховного процесу;

д) критерії вихованості особистості воїна.

У педагогічній технології, яка розглядає теорію виховання як провідну ланку у формуванні особистості, наголошується на тому, що виховний процес має двосторонній характер.

З одного боку, на військовослужбовця діють впливи, які свідомо організовані командирами, громадськістю та засобами масової інформації;

З іншого боку – військовослужбовець виступає як складне природне явище, особистість якого здатна до реальної самооцінки навколишньої дійсності.

Отже, свідомість воїна, на основі якої базуються почуття, переконання, навички у поведінці, є провідною ланкою у виховному процесі.

 Закономірності процесу виховання:

1 Обумовленість виховання суспільними потребами та умовами служби.

Вона передбачає:

національну гордість військовослужбовця;

врахування традицій, ментальності українського народу;

розвиток позитивних матеріальних і духовних потреб, які виражаються в процесі військової діяльності.

Ця закономірність реалізується таким чином:

а) на заняттях в аудиторії, в польових умовах, у ході несення служби;

б) на виховних заходах (виховна година, зустріч із відомими людьми, ветеранами війни тощо).

2 Взаємозалежність виховання, навчання, освіти та розвитку особистості. Ця закономірність виражає підхід до особистості воїна з позицій такого правила: виховуючи – навчай, а навчаючи – виховуй, і вона передбачає:

а) удосконалення інтелекту і логічного мислення;

б) розвиток творчих здібностей воїна як особистості;

в) вироблення навичок до самовдосконалення.

3 Визначальна роль діяльності в спілкуванні та вихованні особистості військовослужбовця. Ця закономірність тісно пов’язана з формами розумового, морального, духовного та естетичного виховання, вчить думати, висловлюватися як усно, так і письмово.

4 Залежність виховання від вікових (призовних) та індивідуальних особливостей воїнів.

5 Взаємозв’язок воїна і військового колективу у виховному процесі.

 

Принципи і закономірності виховання

 

Системний характер виховання у підрозділі проявляється як цілеспрямована, організаційно оформлена взаємодія всіх суб’єктів військової праці, яка регулюється дійсним законодавством, педагогічними принципами і спрямована на забезпечення успішного вирішення завдань військової служби і підготовки.

Сучасна реальність свідчить про те, що у виховному процесі серед інших закономірностей можна виділити власне педагогічні закономірності виховання військовослужбовців.

1 Обумовленість мети і завдань виховної роботи конституційними, морально-етичними орієнтирами і позиціями, правовими  рамками служби.

У цій закономірності відображена соціальна детермінованість виховання, яке є важливою функцією держави, яка реалізується у специфічному інституті – у Збройних Cилах України.

У зв’язку з цим основні керівні лінії виховної роботи повинні йти від державних структур, фокусуючись на формуванні військовослужбовця, військового колективу, забезпеченні  ефективності військової праці.

2 Відповідність моделі і технології виховання вимогам нормативних документів, науково-методичним рекомендаціям.

Суть врахування цієї закономірності полягає у неможливості сформувати монолітне, боєздатне військо без єдиних засад, без обґрунтованих вимог до виховного процесу.

3 Залежність результатів виховання не тільки від виховної діяльності, але й від реальних умов, взаємодії  в конкретних ситуаціях.

Відповідно до цієї закономірності, організатор виховного процесу повинен забезпечити нормальні умови життя і діяльності військовослужбовців. Це передбачає найкраще задоволення всього комплексу потреб особового складу, яке тільки можливе у реальній ситуації. З цією метою потрібні координація і взаємодія виховних, організаційних і обслуговуючих заходів. Особлива увага повинна надаватися поєднанню виховання, навчання, морально-психологічного, соціального і побутового забезпечення.

Урахування закономірностей виховної роботи здійснюється шляхом застосування принципів виховання.

 

Принципи виховання

 

Теоретичною основою принципів виховання є названі вище закономірності виховання.

Принципи виховання - це вихідні положення, що визначають основні вимоги до процесу виховання особистості військовослужбовця, до його змісту, організації, форм, методів і прийомів.

Як і принципи навчання принципи виховання об’єктивні за змістом, але суб’єктивні за формою свого існування, тому знання вимог принципів виховання, закономірностей виховного процесу, які вони відображають, дозволяють вихователю свідомо і творчо вирішувати завдання виховання воїнів, систематизувати та впорядкувати свою діяльність, здійснювати  педагогічно обґрунтовано, впевнено досягати поставленої мети виховання. Дотримання принципів виховання дозволяє командиру прогнозувати розвиток виховного процесу у підрозділі.

1 Принцип гуманізації і демократизації виховного процесу. Цей принцип означає, що вся виховна робота у підрозділі підпорядковується завданням формування громадянина, захисника незалежної України. Гуманістичний аспект цього принципу передбачає:

а) виховання людяності і доброти, чесності і справедливості, рис стійкого захисника Вітчизни;

б) виховання свідомої дисципліни, краси  військової служби, її необхідності;

в) формування творчих задатків як громадянина своєї держави, її захисника.

 Виходячи з цього принципу, командир особливого значення надає формуванню у воїнів основ світогляду, який базується на наукових закономірностях. Командир допомагає військовослужбовцю виробити реальні уявлення про особливості виконання патріотичного обов’язку у Збройних Cилах України, залучити до участі у всіх видах суспільної діяльності у підрозділі.

Цей принцип реалізується таким чином:

під час проведення планових занять, на навчаннях тощо;

у ході проведення політико-виховної роботи у підрозділах;

під час проведення спеціальних тематичних вечорів, зустрічей з кращими людьми даної місцевості, ветеранами війни, праці;

у процесі інших  заходів тощо.

Реалізації вимог цього принципу має сприяти  громадськість.

2 Принцип зв’язку виховання з реаліями військової служби, життям суспільства (соціально-ціннісна спрямованість виховання). Цей принцип реалізується за такою самою системою, як і попередній. Його особливість полягає в тому, що він визначається також конкретними умовами будівництва суверенної України.

Він передбачає:

а) широке ознайомлення з повсякденним життям військового підрозділу, Збройних Cил України, їх завданнями, з життям і діяльністю українського народу;

б) залучення військовослужбовців до проведення заходів загального рівня (наради, виконання культмасових заходів тощо).

3 Принцип виховання військовослужбовця в колективі в ході спільної діяльності.

Цей принцип реалізується:

а) через соціальні та статутні відносини в колективі;

б) у процесі вирішення завдань навчально-бойової підготовки, пізнавальної діяльності;

в) у суспільно-корисній роботі та культурно-масових заходах.

4 Єдність вимог і повага до особистості воїна. Суть принципу випливає з моральних цінностей (совість, честь, права, порядність) та гуманного ставлення до особи військовослужбовця.

5 Послідовність, систематичність та єдність виховних впливів.

Суть принципу полягає в тому, що цілеспрямований вплив на військовослужбовця характеризувався єдністю вимог командирів, колективу, батьків.

6 Відповідність віковим (призовним) та індивідуальним особливостям воїнів. Реалізовуючи цей принцип, офіцер-вихователь повинен враховувати:

фізичні дані (різний стан здоров’я);

психологічні дані (темперамент, особливості характеру, інтереси, нахили, задатки);

інші дані (звідки призваний військовослужбовець, набутий досвід, уміння, навички тощо).

7 Свідомість, самодіяльність та активність воїнів.

Суть принципу випливає із засад демократизації нашого суспільства і передбачає формувати свідому, творчу особистість воїна, вимагає його активної самодіяльності та політичної активності.

8 Принцип правової домінантності командира у виховній діяльності – основа керівництва виховною роботою. Вона відповідно до вимог даного принципу повинна носити активний, динамічний характер.

Головними його учасниками є командири всіх ступенів, підлеглі та військовий колектив, які одночасно виступають і суб’єктами, і об’єктами виховання.

 

Методи виховання, умови їх ефективного

 використання

 

Оволодіння методами виховання та їх системне використання дозволяють командиру не тільки чітко уявляти собі, що робити повсякденно з підлеглими, але й визначати перспективу виховної роботи, виявляти ефективні засоби для досягання її мети.

На вибір конкретних педагогічних методів впливає багато факторів. З одного боку, це ситуативні фактори:

1) стан підлеглого і військового колективу;

2) психологічні особливості командира-вихователя;

3) зовнішні обставини тощо.

З іншого боку, дія факторів сталого характеру обумовлює усвідомлений та спланований вибір методів виховання. Це:

1) рівень свідомості воїна;

2) зрілість військового колективу;

3) ступінь духовного і морального розвитку військовослужбовця;

4) засвоєний стиль виховання;

5) потреба у використанні нових методів взаємовідносин вихователів та воїнів тощо.

Комплексний підхід до виховання, будучи скоординованою взаємодією всієї різноманітної педагогічної діяльності посадових осіб, суспільних організацій та військових колективів у процесі ратного труда та дозвілля особового складу, передбачає використання системи методів – сукупності взаємозв’язаних методів, які об’єднані єдиною метою.

Отже, методи виховання – це засоби впливу на свідомість, волю, поведінку і систему відносин військовослужбовця з метою формування активних громадян незалежної України.

Метод виховання – розділяється на окремі елементи, які називають прийомами виховання. В одних умовах метод виступає як самостійний шлях розв’язання педагогічного завдання, в інших – як прийом (бесіда – як метод формування поглядів та переконань і бесіда – як прийом методу навчання).

Виховання – двосторонній процес, що об’єднує у собі діяльність командира і діяльність військо-вослужбовця. Щоб викликати активну готовність до ви-ховного впливу, необхідно поставити воїна в певні умови.

Засобами виховання називають доцільно організовані методичні шляхи розв’язання виховних завдань. Це можуть бути: предмети, військова техніка, наочні посібники, книги, радіо, телебачення і види діяльності: засоби мистецтва, живе слово педагога, навчання в полі, громадська робота.

Перша група методів формування суспільної свідомості. До неї відносяться методи всебічного впливу на свідомість, почуття і волю військовослужбовців з метою формування у них загальнолюдських, національно-патріотичних якостей, поглядів і переконань.

Пояснення – найбільш поширений метод. Його мета – розкрити соціальний, моральний, естетичний зміст тих чи інших вимог до військовослужбовця, його служби і обов’язків, подій і явищ, допомогти йому правильно оцінити сутність своїх дій та вчинків.

Розповідь – вибір теми визначається її актуальністю. Ефект досягається тоді, коли є впевненість і переконаність командира в тому, що розповідь досягне поставленої мети.

Бесіда – теми різні: етичні, політичні, пізнавальні тощо. В бесіді командир спирається на досвід військовослужбовців.

Лекція – це розгорнутий і організований у доступну форму системний виклад того чи іншого соціально-політичного, військово-патріотичного, морального, ідейно-естетичного змісту. Логічним центром лекції є якесь теоретичне узагальнення, а конкретні дані служать ілюстрацією.

Лекція повинна характеризуватися:

а) переконливістю доказів та аргументів;

б) обґрунтуванням і композиційною стрункістю;

в) пафосом;

г) сам виклад повинен сприяти ідейно-патріотичному, емоційному впливу.

Диспут – це метод формування думок, оцінок, переконань, що базуються на закономірності і знаннях, одержаних у ході зіткнення думок, різних точок зору і завжди відрізняються високою мірою узагальнення, стійкості і гнучкості. Призначення диспуту – створювати орієнтовану основу для творчих пошуків і самостійності рішень.

Приклад – військовослужбовці дуже схильні до наслідування у зв’язку з недостатнім життєвим досвідом, складною ситуацією у суспільстві, відсутністю стійких звичок поведінки.

Громадська думка – вихователь намагається, щоб його вимога стала вимогою колективу. Для формування здорової суспільної думки командир залучає всіх вихованців (воїнів) для обговорення подій у колективі, країні, різних явищ тощо.

Привчання – організація планомірного і регулярного виконання військовослужбовцями статутних настанов з метою перетворення їх у звичні форми військової і суспільної поведінки.

Звичка – це той процес, при якому думка переходить у справу.

Вправа. Вправа містить у собі багаторазове повторення певних дій, вчинків, але це не механічне повторення, а свідомий творчий процес. В результаті вправ формуються вміння і навички, звички, нові знання, розвиваються розумові здібності.

Доручення – сприяє формуванню громадської активності. Щоб доручення виховувало, воїни повинні знати суспільну значущість доручення.

Друга група: Методи організації діяльності військовослужбовців і формування досвіду поведінки.

Передбачає:

а) педагогічну вимогу - конкретне завдання для воїна, щоб виявити його ставлення до служби, вміння знайти нестандартне рішення;

б) громадську думку - думка військового колективу, який впливає на формування позитивних чи негативних рис особистості;

в) створення виховних ситуацій.

Третя група: Методи стимулювання діяльності поведінки військовослужбовця. До цієї групи належать:

1 Методи залучення військовослужбовця до творчої діяльності:

а) виконання творчих завдань;

б) виготовлення муляжів, схем тощо;

в) удосконалення військових тренажерів, приладів тощо;

г) участь у конкурсах, змаганнях тощо.

2 Методи заохочення:

а) система заохочень;

б) використання засобів масової інформації;

в) матеріальні стимули (відпустка, цінні подарунки, подяки, грамоти).

Основні прийоми виховання:

1 Заохочення військовослужбовця до позитивної поведінки: подяка, занесення подяки в особову справу, складання позитивної характеристики з відправленням рідним, на підприємство, відпустка.

2 Покарання: попередження; зауваження; оголошення усної догани; занесення догани до особової справи.

Четверта група: Методи контролю:

а) облік результатів оцінки поведінки командиром підрозділу;

б) написання характеристики;

в) ведення командиром щоденника виховної роботи та обліку дисциплінарної практики;

г) самоаналіз власної поведінки.

В основу виховного процесу покладені не самі методи, а їх система. Педагогічна майстерність приходить до того командира – вихователя, який сприяє і знаходить оптимальну відповідність методів виховання закономірностям військового та індивідуального розвитку військовослужбовців.