4.4 сутність і структура психології   військового колективу

Як суб’єкт військової діяльності військовий колектив являє собою одну з багатьох різновидів соціальної спільноти, яка утворюється завдяки спілкуванню й взаємодії людей у ході спільної діяльності. Люди у своєму житті насамперед, вступають у певні відносини один з одним і потім уже, завдяки цьому здійснюють виконання завдань. Соціальною якістю людини є потреба в спілкуванні з людьми, у ході якого вона засвоює знання, суспільний досвід, поєднує свої сили із силами інших для вирішення завдань. Однак самі по собі контакти, випадкові й неорганізовані, не є достатньою умовою для розвитку особистості й продуктивної діяльності. Потрібна стабільна сукупність людей. Наявність певного кола загальних завдань й умов життя приводить до створення стійкої соціальної спільноти різних величин, характеру й тривалості свого існування.

Діючим фактором духовного зближення воїнів, перетворення випадкового сполучення людських характерів у стійку групу, а потім й у високорозвинений колектив є сукупна військова діяльність, необхідність постійного узгодження зусиль, розподілу завдань, взаємодопомоги й взаємної виручки. У процесі вирішення загального завдання йде швидке нарощування числа ниток зчеплення між воїнами, процесів керування й організації, зближення точок зору й характерів. Словом, відбувається якісний стрибок у розвитку спільності як цілісного утворення. Від простої сукупності людей, ще не здатних до ефективної спільної активності, здійснюється перехід до організованої групи, суб’єкта колективної діяльності.  Процеси розвитку неорганізованих сукупностей людей у військові колективи – типові ситуації у військовій діяльності мирного й воєнного часу. Комплектування й формування підрозділів, створення зведених загонів безпосередньо в ході бою – всі ці завдання вирішуються за допомогою перетворення неорганізованої, часом розрізненої маси в дієздатні бойові колективи. В умовах сучасної війни ступінь дезорганізації підрозділів може бути підвищений у зв’язку з тим, що частина військовослужбовців після застосування противником зброї масового ураження буде перебувати в стані тимчасового нервово-психічного потрясіння. А цей стан має й такі форми, коли розвивається замкнутість, слабшає почуття обов’язку й турботи про своїх товаришів. Отже, офіцери повинні мати певний досвід у створенні колективів, їх залагоджування, а також у відновленні в необхідних випадках їхньої структури й боєздатності.

Таким чином, військовий колектив – це соціальна спільнота військовослужбовців, об’єднаних загальною діяльністю, єдністю ідеології, моралі й військового обо-в’язку, а також відносинами військового товариства. Такі спільноти утворюються в рамках організаційної структури підрозділів з їхньою системою керування, озброєння, роз-поділу обов’язків, способу життя, побуту й відпочинку. Але сама по собі ця організаційна структура не створює колективу. Потрібно, щоб між людьми, які входять до неї, утворилися міцні духовні, ділові й особисті зв’язки, у тому числі й товариські. Тільки тоді утвориться єдиний мікро-соціальний організм, ефективний у діяльності й забезпе-чуючий необхідні умови для всебічного розвитку особис-тості кожного окремого воїна. Соціально-психологічною основою військового колективу є різноманітні духовні зв’язки, які міцно з’єднують воїнів у єдине ціле. Чим різно-манітніші вони, тим більш згуртованим стає колектив.

Поняття військового колективу, як правило, вживається для характеристики такої спільноти військовослужбовців і таких підрозділів, які у своєму соціальному розвитку досягли високого рівня. У цьому зв’язку колектив має ряд ознак, ступінь виразності яких, дає підставу робити висновки про рівень його зрілості.

1          Колектив – це така сукупність військово-службовців, яка характеризується єдністю ідеології, основ-них інтересів і моральних принципів, високорозвиненою свідомістю колективізму й взаємної прихильності.

2          Одним з основних ознак колективу є єдність вирішуваних завдань, цілей і процесу діяльності; колектив припускає колективну (сукупну) діяльність, що реалі-зується колективною майстерністю, навичками ділової взаємодії й припускає систему керівництва й дисципліни.

3          Важливою ознакою колективу є система соціально-психологічних явищ, які формуються на основі різних форм спілкування воїнів і служать тим ланцюгом, що зв’язує їх у єдиний соціальний організм. Колектив характеризується також здоровим соціально-психологіч-ним кліматом, дисципліною й політико-моральним станом.

Вихідні передумови для формування колективу: люди, які володіють необхідними даними для спільного життя й діяльності; спільні інтереси, завдання, що припускають загальну діяльність. За наявності цих передумов розгортається міжособистісне й внутрішньо групове спілкування – основний спосіб і механізм формування колективу та його психології. Основними властивостями колективу є його здатність до спільної, колективної діяльності й здатність забезпечувати нормаль-ні соціальні умови для життя, розвитку, задоволення потреб кожного свого члена. Найважливішою властивістю колективу є його тісний зв’язок з іншими колективами.

У кожному підрозділі є об’єктивні передумови для створення міцного бойового колективу: класова, ідейно-політична єдність воїнів; колективна зброя й колективний характер діяльності, що припускають необхідність загальних чітких дій під час виконання навчальних і бойових завдань; загальні умови служби, бойової й гуманітарної підготовки й військового побуту. На цій об’єктивній основі й під впливом цілеспрямованої роботи командирів, вихователів розгортається процес ідейного й організаційного єднання воїнів, тобто процес створення й становлення колективу.

У Збройних Cилах існує велика розмаїтість низових (первинних) колективів. У їхній структурі й психології багато спільного. Всі вони – військові колективи. У той же час подібно до того, як індивідуальний кожен воїн, колективи відрізняються один від одного. Особливості, подібності та  відмінності між військовими колективами обумовлюються рядом причин.

Як основна причина виступає різновид (форма, вид, тип) діяльності, тих завдань, для виконання яких даний колектив призначений, тобто його військово-професійні особливості. Оскільки колективна організація й зміст військової діяльності помітно відрізняються залежно від виду Збройних Cил (роду військ, спеціальних військ), то стосовно до них правомірно розглядаються соціально-психологічні особливості, що мають досить значні відмін-ності. Виділяється категорія військово-навчальних колек-тивів (курсантські, слухацькі й ін.). Їхня психологія визна-чається головним чином навчальною діяльністю й пов’яза-ними з нею факторами. У навчальних закладах діють також військово-педагогічні (кафедральні) колективи.

Важливим критерієм диференціації військових колективів є поділ військовослужбовців на ряд службових категорій: офіцерів, прапорщиків, сержантів, солдатів. Оскільки в цих категоріях є загальні, специфічні інтереси й проблеми, то вони поєднуються й утворюють своєрідні колективи: офіцерські, сержантські, колективи прапорщиків, окремих військових фахівців (навідників, механіків-водіїв і т.д.).

Залежно від характеру діяльності, особливостей особового складу (однорідність – різнорідність) та інших об’єктивних умов військові колективи розрізняються й рядом психологічних ознак. Насамперед це тип спілкування всередині колективу. В одних колективах ділове спілкування, взаємодія утворюють основу колективної діяльності (у першу чергу там, де є колективна зброя, бойова техніка, що обслуговується групами воїнів, тісно взаємодіючими один з одним). В інших колективах спілкування можливе, в основному, в проміжках між виконанням завдань, під час відпочинку, а також на навчальних заняттях, тому що члени колективу зайняті індивідуальною діяльністю. У більшості підрозділів форми індивідуальної й колективної діяльності переплітаються, відповідно й спілкування носить різний характер.

Розрізняються колективи й за своїми якісними характеристиками: за рівнем ідейно-політичної й моральної зрілості, згуртованості, рівнем колективної бойової майстерності (злагодженості), за станом дисципліни, морально-психологічним кліматом, досягненнями і результатами діяльності.

Для всіх розглянутих різновидів військових колективів характерне те, що кожен із них виростає на певній штатно-організаційній структурі. Нарешті, утворюються в сутності стихійні дружні мікрогрупи як у рамках одного підрозділу, так і з числа військовослужбовців різних підрозділів, існування яких не передбачене, природно, ні штатною організацією, ні якою-небудь структурою суспільних органів.

Такий вигляд має групова структура тієї або іншої штатної одиниці Збройних Cил, у міру того, як весь особовий склад організовується в колективи навколо єдиних цілей і завдань і стає по-справжньому військовою організацією, гнучкою, керованою і стійкою навіть у винятково складних умовах.

Військовий колектив має свою соціально-психологічну структуру. Її елементами є люди, які виконують у колективному житті й діяльності свої ролі, що займають певне положення, а також окремі мікроколективи, що утворюються всередині колективу. Всі ці позиції (індивідуальні й групові ролі) зв’язані специфічними відносинами. Соціально-психологічна структура колективу формується на основі штатної організації підрозділу з його системою керівництва, суспільної діяльності. Однак процес її утворення залежить від індивідуальних особливостей членів колективу, від їхньої сумісності. Тому в остаточному підсумку, розміщення людей у цій внутрішньоколективній структурі визначаються більшим числом причин.

Структура військового колективу має тенденцію до стабілізації: якщо позиції, ролі й взаємини військовослужбовців визначилися, тоді істотні зміни в структурі можуть бути викликані тільки винятковими подіями. Якщо ж особовий склад колективу періодично змінюється, то структура його має постійні перетворення, безперервно йде процес визначення внутрішніх колективних позицій і ролей, знову налагоджуються зв’язки й взаємодії, що вносить у життя воїнів досить значну напруженість.

У деяких військових колективах іноді з’являються елементи так званого помилкового колективізму й помилкового товариства. Це, власне кажучи, стороннє включення в здоровому організмі колективу. Психологія помилкового колективу – це прагнення за зовнішньою пристойністю сховати ненормальні взаємини й створити умови, при яких можна було б безкарно ігнорувати вимоги служби, норми військових статутів, дозволяти певні вільності, домагатися полегшення в службі, служити без напруги. Елементи аморальної групової психології містять традиції міжособистісних і міжколективних відносин, у яких чималу роль відіграють психологічний тиск, примус, іноді безпосереднє фізичне насильство. Попередження, своєчасне розкриття й принципова оцінка помилкового колективізму, перекручування норм військового товариства – найважливіші завдання командира. Пережитки кругової поруки, внутрішньої групової замкнутості, протиставлення егоїстичних групових інтересів спільним інтересам повинні рішуче припинятися.