3.5 основи психології військового управління

Військове управління – це спрямований вплив командира на особистість воїна, військовий колектив або окремі соціально-психологічні процеси, що відбуваються в ньому, з метою зміни їхнього стану або надання їм нових якостей, що сприяють реалізації вирішення і досягнення поставлених цілей.

Психологія військового управління – це робота з військовослужбовцями, залученими до різних систем: «людина-машина», «людина-зброя», «особистість-колектив» і т.п.

Найбільший інтерес являє аналіз системи «особистість керівника – військовий колектив».

Під поняття управління розуміють сукупність взаємозалежних функцій, що виконуються органами військового управління, для безпосереднього впливу на об’єкт управління з метою досягнення кінцевої мети.

Основний зміст діяльності командира зводитися до виконання таких основних функцій (або видів діяльності):

організаторської;

виховної;

військово-педагогічної;

військово-професійної;

адміністративно-господарської;

керівництва навчально-бойовою діяльністю і службою військ.

Організаторська діяльність (функція) командира передбачає:

планування, упорядкування і регулювання роботи офіцерів, прапорщиків, сержантів;

прийняття рішень, контроль, перевірка виконання і надання практичної допомоги.

            Командир повинен володіти відповідними організаторськими якостями і здібностями:

самостійним і творчим складом розуму;

винахідливістю;

вимогливістю;

впевненістю;

умінням правильно оцінювати можливості людей;

умінням налагоджувати їхню дружню спільну роботу і првильно будувати взаємини з ними.

Прийняті командиром управлінські рішення повинні бути:

цілеспрямованими;

своєчасними;

несуперечливими;

правомочними.

Психолого-педагогічні умови ефективності організаторської діяльності командира:

а) чітка і ясна постановка завдань з урахуванням якостей виконавців і можливостей підрозділу;

б) надання ініціативи підлеглим у рамках поставлених їм завдань;

в) постійне прагнення до живого безпосереднього спілкування з підлеглими, близькість до них, мобілізація їх на виконання завдань, що стоять перед підрозділом;

г) безперервний і систематичний, діючий і результативний контроль виконання завдань у сполученні з постійною практичною допомогою;

д) тверда воля і наполегливість у подоланні перешкод на шляху до виконання поставленого завдання;

е) турбота про підлеглих, урахування їхніх соціальних інтересів і вимог.

Виховна діяльність командира полягає в тому, що він:

твердо і неухильно, цілеспрямовано і послідовно проводить у життя державну політику, забезпечує соціальну захищеність військовослужбовців, дотримання їхнього статусу;

згуртовує військовий колектив, проводить роботу з попередження нестатутних взаємовідносин, з підвищення культури міжнаціонального спілкування;

проводить інформування, організовує гуманітарне навчання, культурно-масову і спортивну роботу в підрозділі;

спирається і спрямовує роботу сержантів і активу, навчає його форм і методів виховної роботи;

особисто організовує і проводить індивідуально-виховну роботу з кожним військовослужбовцем.

Командир здійснює військово-педагогічну функцію: він відповідає за бойову, психологічну і гуманітарну підготовку, навчання і виховання особового складу.

Бойова і гуманітарна підготовка являє собою процес особливим чином організованого педагогічного спілкування (взаємодії) військовослужбовців з метою формування в них бойової майстерності (професійних знань, умінь і навичок), розвитку ідейних, морально-бойових, психологічних і фізичних якостей, необхідних для підтримання постійної бойової готовності й успішного ведення бойових дій.

Свої завдання командир вирішує, здійснюючи необхідні навчально-виховні дії:

вплив, що спрямований на підвищення навчальної активності підлеглих, стимулювання відповідального, зацікавленого ставлення до виконання навчальних завдань, а також орієнтації навчальної роботи на досягнення конкретних цілей (постановка навчальних завдань);

передачу, повідомлення інформації (розповідь, роз’яснення, показ);

контроль і оцінку результатів діяльності – знань, умінь і навичок, їх систематичний облік.

Для їх успішного виконання завдання командир повинен:

а) знати:

закономірності, мету і завдання навчання і виховання;

психологічні особливості особистості і військового колективу;

принципи та методи навчання і виховання;

процес та умови формування навичок і звичок.

б) уміти:

передавати знання, формувати уміння та навички;

логічно, цікаво викладати матеріал, застосовувати технічні засоби навчання й інші засоби активізації пізнавальної діяльності тих, хто навчається;

враховувати особливості кожного воїна і колективу в цілому;

спиратися на колектив, використовувати можливості активу.

в) володіти:

спеціальними якостями військового педагога (педагогічна спостережливість і уява, мислення і мова, такт і ін.)

Військово-професійна функція командира проявляється в тому, що він повинен бути висококваліфікованим і компетентним військовим фахівцем:

знати матеріальну частину, правила експлуатації, збереження військової техніки та озброєння;

уміти правильно визначати і ставити завдання підлеглим щодо її бойового застосування;

зразково дотримуватися вимог технічних інструкцій, настанов, заходів безпеки;

знати тактику дій противника, можливості його озброєння і бойової техніки;

організовувати вивчення особовим складом нових зразків артилерійського озброєння;

вивчати новітні способи бойового застосування артилерії.

Адміністративно-господарська діяльність командира передбачає:

організацію правильного розміщення особового складу;

підтримання твердого статутного порядку, високого рівня військової дисципліни;

забезпечення утримання підлеглими в справності зброї, військової техніки, засобів захисту і спорядження;

турботу про побут своїх підлеглих, задоволення їх соціальних потреб і запитів;

керівництво роботами, що виконуються особовим складом, контроль і надання практичної допомоги;

ведення батарейного господарства, службового діловодства, облік особового складу і матеріальних засобів.

У керівництві бойовою діяльністю воїнів виділяють три основні етапи:

Формування готовності підрозділу до бою.

Підтримання бойової цілеспрямованості й активності особового складу в ході ведення бойових дій.

Відновлення боєздатності.

Управління здійснюється командиром шляхом застосування різних засобів впливу на особистість і колектив (насамперед на їхні цілі, мотиви і суб’єктивний психологічний стан) з урахуванням їхнього реального стану, знання ступеня відхилення емоційної стійкості підлеглих від оптимального рівня, а також на бойову ситуацію, змінюючи її на свою користь.

Прийоми і засоби управління (впливу) діяльністю підлеглих:

наказ;

вимога;

вказівки;

роз’яснення мети і значущості бойових дій;

своєчасне уточнення завдань в ході бою і постановка додаткових завдань.

Важливим методом управління є створення стимулювальних виконання бойового завдання умов: забезпечення раптовості й несподіваного удару по ворогу, різке посилення інтенсивності вогню, підвищення темпу просування і т.п.

Зміст цієї роботи містить:

а) на першому етапі: стимулювання спонукальних мотивів виконання поставленого завдання; підтримання бойового настрою підлеглих, їх індивідуальних і колективних установок на вмілі і самовіддані дії в бою і т.п.;

б) на другому етапі: використання морально-психологічного впливу справедливості цілей воїна –слова й особистий приклад, сильний вогневий удар по противнику, успіх бою та ін.;

в) на третьому етапі: збереження високої організованості і дисципліни, морального і психологічного стану особового складу.

Для успішного управління бойовою діяльністю необхідні:

1. Правильне з’ясування командиром завдання, яке поставлене старшим начальником.

2. Об’єктивна оцінка обстановки, стан своїх військ і військ противника.

3. Визначення ймовірного розгортання подій.

4. Прийняття рішення, що передбачає найбільш раціональне використання своїх сил і умов обстановки.

5. Організація і стимулювання підготовчої роботи і практичного виконання рішення.

6. Контроль і внесення коректив у процес діяльності особового складу.

7. Підбиття підсумків і відновлення боєздатності після проведеного бою.

Характер управління багато в чому визначає успіх чи невдачу в діяльності організації. Міцне та ефективне керівництво сприяє створенню атмосфери участі й колективній прихильності цілям діяльності колективу, у якому члени його отримують стимул до подолання перешкод та досягнення максимальних результатів.

Незважаючи на те, що управління являє собою складний процес, його можна описати, виділивши основні елементи, кожний з якого є його характеристикою.

Елементи управління:

ініціативність,

уміння працювати з інформацією,

захист своєї думки,

прийняття рішень,

вирішення конфліктів,

критичний аналіз.

Кожний з елементів має важливе значення з точки зору забезпечення ефективного управління, тому що жодний з елементів не в змозі компенсувати відсутність або надлишок іншого.

Ініціативність. Ініціативність проявляється у всіх випадках:

коли зусилля спрямовуються на конкретну діяльність;

щоб розпочати певну діяльність, якою до цих пір не займалися;

щоб зупинити процеси, що відбуваються, змінити напрямок прикладання зусилля чи характер зусилля.

Керівник може проявляти ініціативу або відкланятися від проявлення ініціативи в умовах, коли інші чекають від нього конкретних дій.

Вміння працювати з інформацією. Вміння працювати з інформацією дає змогу керівникові мати доступ до фактів, даних або інших джерел інформації. Ступінь поінформованості залежить від ґрунтовного підходу керівника до своєї діяльності.

Захист своєї думки. Захист своєї думки припускає наявність конкретної позиції. Керівник може мати міцні переконання, але вважати при цьому ризиковим для себе відстоювати ті чи інші переконання. І навпаки, керівник може ухилятися від відстоювання своїх переконань у результаті їх відсутності або їх слабкості.

Прийняття рішень. Завдяки прийняттю рішень здійснюється керівництво діяльністю організації. Рішення може приймати особисто керівник або дати право прийняти рішення підлеглим (колективна робота працівників), маючи всі наявні ресурси для відпрацювання та реалізації цих рішень.

Вирішення конфліктів. Розбіжності думок та конфлікти найчастіші в тих випадках, коли люди відстоюють різні точки зору. Залежно від способів вирішення, конфлікти можуть бути дезорганізуючими і руйнівними або творчими і конструктивними. Керівник, здатний правильно поводитись у конфліктних ситуаціях та вирішувати їх, як прийнятно для всіх, викликає до себе повагу. Незмога керівника до конструктивного вирішення конфліктної ситуації впливає на зниження його авторитету у підлеглих та породжує негативне до нього ставлення.

Критичний аналіз. Під критичним аналізом мають на увазі сукупність способів та прийомів досліджень і вирішення проблем діяльності організації, які постають перед кожним виконувачем або колективом, у цілому під час виконання тих чи інших завдань. Цей підхід полягає у відступі від здійснюваної діяльності або її зупинок з метою вивчення або виявлення альтернативних можливостей підвищення продуктивності праці, планування та усунення таких ситуацій, які можуть призвести до негативних наслідків. Виконавці можуть розглядати або не розглядати свій досвід роботи як основи для професіонального навчання, але у всіх випадках можуть застосовуватися такі дії, що знайомі їхнім колегам, які підтримують з ними зворотний зв’язок. Без такого навчання неможливо удосконалювати роботу підлеглих у майбутньому. Навчання на основі попереднього досвіду, критичного аналізу та зворотного зв’язку є основою для більш ефективної праці з людьми, з їхньою участю.

Кожний керівник (командир) оригінальний як особистість, але разом з тим є і представником окремого типу особистості та у своїй діяльності представляє той чи інший стиль керівництва.

Стиль військового управління – це відносно стійка система способів, методів і форм впливу керівника на підлеглих відповідно до поставленої мети.

Залежно від індивідуальних особливостей, знань, практичного досвіду, ставлення до колективу, способів і методів впливу керівника на підлеглих можна виділити три основні стилі управління:

авторитарно-одноосібний;

пасивний;

одноосібно-демократичний.

Коротко дамо характеристику кожному з цих стилів.

Демократичний керівник вимагає спокійно. По-діловому розподіляє роботу, бере до уваги пропозиції підлеглих. Тон звернення товариський. Стежить, щоб ніхто не ухилявся від роботи, ще раз роз’яснює завдання. Особливу увагу звертає на рівномірний хід роботи, її темп. Постійно буває в колективі.

Авторитарний керівник вимагає в різкій, грубій формі, загрожує. Непривітний тон. Несистематично бере участь в роботі, задає її темп.

Пасивний керівник. Не втручається в хід роботи. Керівник завжди відсутній. Сам рідко розподіляє роботу.

Оптимальному стилеві характерні ряд рис, які можна розподілити на три взаємозв’язані між собою групи.

Перша група рис – це ідейно-політичні риси стилю, до яких можна віднести:

ідейність і патріотизм;

принциповість;

зворотний зв’язок з підлеглими;

опору на досвід і знання оточуючих.

Друга група рис – це професійно-організаторські риси стилю, які містять у собі:

почуття відповідальності за рішення, що приймаються;

прогноз та інтуїцію в керівництві;

конкретність планування і розподілу обов’язків;

оперативність управління;

вимогливість і контроль;

оптимізацію інформації і вміння заощаджувати час.

Третя група рис – це морально-психологічні риси, такі як:

товариськість та комунікабельність;

чуйність;

простота, скромність;

доступність;

чутливість і правдивість, почуття такту.

Шляхи удосконалення стилю управління.

1 Ефективне використання системи перевірених життям методів і прийомів керівництва, які забезпечують успішне виконання поставлених завдань, планів та програм.

2 Добір керівником військового колективу.

3 Постійний самоконтроль і вдумливий самоаналіз, критичне ставлення до своїх службових обов’язків, оцінка стилю керівництва.

4 Постійне удосконалення теоретичної і профе-сійної підготовки.

5 Поповнення військових і технічних знань.

6 Розвиток командирських якостей.

Таким чином, практична реалізація вимог воєнної доктрини, переведення військового будівництва і підготовки військ на якісні параметри в багатьох випадках залежить від психологічної перебудови стилю управління офіцерських кадрів, оволодіння новими методами роботи з людьми.

Питання для повторення та самоконтролю

Головна мета управління підрозділами і частинами.

Головні форми управління повсякденною діяльністю підрозділів.

Методи управління, визначення, групи.

Дайте характеристику організаційному методу управління.

Дайте характеристику розпорядчому методу управління.

Дайте характеристику професійно-організаторському росту характеру як науковому підходу і діловитості.

Що розуміють під командирськими якостями особистості офіцера?

Психологічні якості командира (загальна характеристика).

Психолого-педагогічні умови ефективності організаторської діяльності командира.

 Прийоми і засоби управління діяльністю підлеглих.

 Елементи управління, дати характеристику.

 Шляхи удосконалення стилю управління.