Методика виховної роботи у військових підрозділах - Методичка (Петренко В.М.)

3.4 особисті якості командира та їх вплив на  управління підрозділом

 

Кожний командир для успішного управління підрозділом повинен мати певні особисті якості. Умовно прийнято розподіляти командирські якості на чотири групи:

морально-політичні;

професійно-бойові;

психологічні;

фізичні.

Структурно ці якості показано в таблиці 1.

Під командирськими якостями розуміють властивості особистості офіцера, які забезпечують ефективне виконання службових обов’язків. Перелічені в таблиці якості мають чисто умовний розподіл. Усі якості знаходяться в діалектичному взаємозв’язку і характеризують одну особистість.

Таблиця 1 – Якості особистості командира

Назва групи якостей

Перелік якостей особистості відповідної групи

1 Морально-політичні

1 Політична свідомість

2 Переконаність

3 Моральність

2 Професійно-бойові

1 Компетентність

2 Дисциплінованість

3 Командирська воля

4 Організаторські здібності

5 Творчі здібності

3 Психологічні

1 Психологічна стійкість

2 Професійна адаптація

4 Фізичні

1 Витривалість

2 Сила

3 Спритність

4 Швидкість удіях

Розглянемо більш детально кожну з груп.

Морально-політичні якості

 

Головним завданням командирів усіх категорій є забезпечення рівня бойової готовності, необхідного для надійного захисту Батьківщини. Виконання цього почес-ного завдання можливе лише за умови, що командний склад буде відповідати високим вимогам, які до них ставляться. Особливо це стосується молодих офіцерів та їхніх майбутніх підлеглих молодших командирів. Оскільки їхній шлях командирської діяльності тільки-но розпочи-нається, а становлення як командира ще продовжується.

Відомо, що вимоги до командного складу постійно зростають. Адже впровадження новітніх засобів збройної боротьби та надходження до армії нової модернізованої бойової техніки й озброєння вимагають від командирів постійного удосконалення їхньої професійної підготовки. Крім того, зростання культурного рівня і технічної підготовки молоді, що призивається на військову службу, також вимагають від військових керівників удосконалення методів навчання та виховання особового складу підпорядкованих підрозділів. Усе це обумовлює формування у командирів високих морально-політичних та професійно-бойових якостей. Що стосується групи морально-політичних якостей, то вплив на їхнє формування чинять соціально-політичні зрушення, які мають місце в нашій державі. Тому найважливішим завданням з підготовки молодих командирів є формування у них політичної свідомості. Якщо індивідуальна свідомість – це сутність особистості, тобто духовний світ, що складає систему політичних переконань, наукові погляди на природу, суспільство та людські взаємини, то політична свідомість – це здатність думати, обмірковувати і визначати своє відношення до дійсності з громадської позиції.

Для політичної свідомості характерним є науковий світогляд. Саме він характеризує особистість командира і визначає його життєву позицію, ідеали, мотиви вчинків та моральні риси. В ньому відбиваються відповідальність командира перед суспільством за захист Батьківщини, відданість справі, якій він присвятив усе своє життя. Ось чому основою виховної роботи є формування у командирів усіх ступенів наукового світогляду, відданості справі розбудови соборної, незалежної України та любові до її народу. Науковий світогляд дає командиру правильну орієнтацію в усіх напрямках службової діяльності. Чим вище рівень знань, чим досконаліше командир оволодів законами суспільного життя, тим більш упевнено він може діяти, виконуючи управлінські функції, і тим самим сприяти досягненню головної мети управління – підвищенню рівня бойової готовності підрозділу.

Формування особистості командира полягає не тільки в тому, щоб він надбав бойових якостей, тобто зробити з нього висококласного військового фахівця, але й виховати його переконаним, політично свідомим військовослужбовцем. Для цього необхідно формувати й розвивати політичну переконаність, яка складається з твердої віри в правоті своєї справи. Переконаність визначається надзвичайно стійкими мотивами діяльності особистості, які дуже потужно впливають на поведінку командира в найскладніших ситуаціях життя, служби, бою. Іншими словами, переконаність – це якісна характеристика людини. Переконаний командир за будь-яких обставин високо пронесе прапор політичних ідеалів, пов’язаних з незалежністю та безпекою держави. Його дії будуть носити надзвичайну якість та послідовність, а прагнення досягти мети буде сильнішим за  смерть.

Сила переконання робить свій відбиток у свідомості командира тоді, коли він веде боротьбу з несправедливістю, з порушенням законів України, проявляє принциповість за будь-яких обставин, навіть несприятливих особисто для нього.

Одним із дуже важливих завдань виховання командирів та їхніх підлеглих є формування у них патріотичних почуттів. Ці почуття проявляються щоденно в їхніх конкретних вчинках, в усвідомленні глибокого зв’язку з народом, причетності до його справ. Найефективнішим методом розвитку патріотичних почуттів у командирів є виховання їх на бойових, трудових традиціях нашого народу. Удосконалюючи та розвиваючи цей напрямок ідеологічної роботи, необхідно прагнути підсилення в ньому морального аспекту; у військових буднях тісно пов’язувати велич традицій, подвигів старших поколінь з нормами поведінки сучасних військовослужбовців. Спираючись на приклади старших поколінь, виховувати у воїнів Збройних Cил вірність військовому обов’язку, готовність захищати свою Батьків-щину, а якщо буде потрібно, то і віддати за неї життя.

У нерозривному зв’язку з переконаністю знаходить-ся принциповість командира, яка відбивається у відношен-ні його до служби та критики. Принциповість – це якість, в якій визначається вірність певним принципам. Інколи під принциповістю неправильно розуміють просту упертість, небажання виправити очевидну помилку, змінити невірний, хибний погляд на ті чи інші події військового життя або на поведінку підлеглих. Принциповість визначається високою вимогливістю до себе, справедли-вим відношенням до підлеглих, товаришів по колективу. Принциповість перед-бачає стійкість переконань. Командир не може говорити сьогодні одне, а завтра інше. Принциповий командир ніколи і ні в чому не допустить послаблень, не піде на угоду з со-вістю, чесно визнає свої помилки і буде прагнути їх усунути. Він завжди ставитиме суспільні інтереси вище особистих.

Переконаність командира свідчить про його політичну зрілість, означає, що його науковий світогляд перетвориться у глибокі особисті переконання, в активну життєву позицію.

Командир будь-якого рангу повинен бути взірцем моральності. Переконаність, ідейність людини знаходять прояв у його повсякденному житті, що приводить до появи відповідних моральних звичок.

Безумовно, моральні звички потрібно виробляти, щоденно впливаючи на свідомість військовослужбовця, добиватися зміни його поведінки на краще, пробуджувати відчуття гідності та відповідальності перед військовим колективом за свої дії.

Безмежна відданість Батьківщині викликає соціальну зрілість – прагнення та вміння робити висновки про справи і вчинки інших військовослужбовців та свої власні із суспільних позицій. Соціальна зрілість проявляється не тільки тоді, коли треба вибирати між життям та смертю. Вона потрібна командиру щоденно під час вирішення питань його службової діяльності. Командир, якому притаманна соціальна зрілість, завжди і всюди ефективно виконує свої службові обов’язки протягом служби.

Моральні норми, уявлення, ідеали діють на найглибші психологічні механізми військовослужбовця. Вони сильно впливають на мотиви його дій. Мотиви дій нерозривно пов’язані з оцінками та самооцінками, які проводяться на підставі моральних вимог та ідеалів. Якби виконання моральних норм не супроводжувалося позитивною оцінкою людської поведінки, а порушення – негативною, вимоги моральності перетворилися б у добрі побажання, позбавлені будь-якої суспільної ролі. Оцінки перетворюють мораль у дуже важливий засіб соціального контролю за поведінкою військовослужбовця.

Моральні погляди, уявлення, ідеали складають моральний світ особистості. Цей світ може бути багатим і бідним залежно від того, як військовослужбовець вбирає в себе передові моральні ідеали, наскільки глибокі і багатогранні його уявлення про мораль, життя, культуру.

Серед моральних почуттів командира виділяється своїм суспільним значенням відчуття обов’язку перед багатьма поколіннями людей, які створили матеріальні і духовні цінності, якима кожний з нас користується від народження до останніх днів життя. Вдячність людям старших поколінь, які віддавали свої сили і навіть своє життя за щастя нашої Вітчизни, є найяскравішим мораль-ним почуттям командирів Збройних Cил. Зміст морального виховання полягає в тому, щоб перетворити суспільні моральні вимоги в особисті моральні цінності кожного.

У почутті патріотизму на перший план виступає любов до Батьківщини, до свого народу, усвідомлення зв’язку з ним, співучасть у його справах. Любити Вітчизну – це означає усіма силами сприяти зміцненню її могутності, вирішенню завдань, які постають перед народом України. В цьому сутність патріотизму. Усвідомлення особистої участі в розбудові незалежної держави, глибоке розуміння необхідності напруження усіх творчих сил для досягнення мети, реальні справи, які збільшують силу і славу Батьківщини, – ось що надає патріотизму дієвий характер, перетворює любов до неї в найважливіший стимул командира Збройних Cил України.

Виховуючи своїх підлеглих, командири повинні прагнути прищепити їм не тільки вміння вимогливо ставитися до власних вчинків та дій, а й до відпо-відальності за результат справи, яку виконує увесь військовий колектив. У цих умовах стає діючою відповідальність військової організації за кожного її члена. Характерною рисою моральності є високе усвідомлення суспільного обов’язку (нетерпимість до порушень суспіль-них інтересів). Командир не може і не повинен не реагу-вати на недбайливе ставлення до військової справи. Він повинен бути нетерпимим до виявлення недбалості, само-заспокоєності, пияцтва, а також до аморальних вчинків, які завдають шкоди військовому колективу і суспільству.

До інших дуже важливих якостей, притаманних командиру, можна віднести чесність і правдивість, моральну чистоту та скромність у суспільному та особистому житті. Усі ці якості – благородні риси морального складу громадян України, найважливіші вимоги нашого морального кодексу, який знаходить свій відбиток у військових правових актах. Так, наприклад, у тексті Військової присяги записано: "...присягаю Українському народові завжди бути вірним і відданим, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок ..."

Командири повинні володіти самокритичністю – одним з найяскравіших виявів моральності. Досвід життя військ підтверджує, що критика і самокритика – найефективніша зброя для перемоги нового над старим. Цей метод дозволяє виявити недоліки в навчанні та вихованні підлеглих, у службі військ. Тенденція згладжувати, уникати невирішених проблем, гострих питань, замовчувати недоліки та труднощі не допомагають справі, а лише перешкоджають вирішенню отриманих завдань. Крім того, такий підхід гасить активність мас, а разом з тим і ефективність виконання завдань.

Світогляд і мораль особистості формуються й отримують розвиток лише в суспільно-важливій службовій діяльності. У зв’язку з цим первинне значення має відпрацювання ясного розуміння моральної сторони військової справи, уміння оцінити з високих моральних позицій і свою власну службову діяльність і діяльність товаришів та всього військового колективу.

Надзвичайно важлива роль колективу в моральному вихованні. Те, що характеризує стосунки у військовому колективі, що виховується щоденно, переноситься на поведінку військовослужбовця за межами підрозділу, на увесь уклад його життя, на його ставлення до служби. Тому розсудливі командири використовують авторитет колективу для успішного управління підрозділом. Особливо ефективно можна використовувати колектив для впливу на поведінку недисциплінованих воїнів.

Моральні переконання викристалізовуються в безкомпромісній боротьбі з поглядами, які вже віджили своє, нашаруваннями та традиціями минулого. Тому дуже важливим є правильна та принципова оцінка з боку командира негативних виявів - як неприхованих, так і прихованих, завуальованих. Така оцінка може бути для одних військовослужбовців як попередження, для інших – як заборона і профілактика виникнення негативних явищ.

За роки незалежності України культурний та духовний рівень військовослужбовців значно піднявся. Вони стали гостріше реагувати на всі негаразди військового життя. Це вимагає від командирів чутливого ставлення до підлеглих, турботи про поліпшення умов їхнього життя. Командири повинні поєднувати в собі принципову вимогливість до підлеглих з повагою до них.

Виходячи з того, що вимоги безумовного виконання норм моралі юридично закріплені у Військовій присязі та військових статутах і їм надана сила закону, можна зробити висновок, що моральності воїнів надається особливе значення. Розвинути у військовослужбовців моральність до рівня сучасних вимог – це означає, по-перше, перетворити норми моралі в їхні особисті переконання, по-друге, прищепити їм систему позитивних звичок поведінки, які б відповідали загальнодержавним нормам моралі.

Професійно - бойові якості

 

Командир будь-якого рівня повинен поєднувати в собі високі морально – політичні якості з відмінною професійно-бойовою підготовкою. Це поєднання йому потрібне для підтримання на необхідному рівні бойової готовності підрозділу та забезпечення військово – технічної переваги над ворогом. Для цього він повинен мати великий запас знань, умінь, навичок та бути компетентним у межах своїх повноважень. Що ж розу-міють під компетентністю? Компетентність – це здат-ність застосовувати на практиці набуті знання, уміння та навички, а також спроможність самостійно здобувати нові знання та відпрацьовувати нові уміння і навички, необхід-ність у яких викликана життям. Компетентність командира також визначає його здатність організовувати та забезпе-чувати бойові дії підрозділу та управляти ним під час бою.

Компетентний командир відзначається розвинутим тактичним мисленням, глибокими знаннями законо-мірностей збройної боротьби; здатністю глибоко аналі-зувати та обмірковувати всі можливі варіанти бойового застосування підрозділу; умінням знаходити, підтримувати та втілювати у практику управління все нове, передове; знаннями та суворим виконанням вимог статутів, настанов, наказів, директив та інших керівних документів; умінням максимально використовувати зброю та техніку.

Необхідно враховувати, що сучасна війна розширить масштаби бойового використання сил та засобів, збільшить розмах бойових дій, які будуть супроводжуватися особливою напругою і швидкоплинністю. Все це накладає свій відбиток на форми і методи управління підрозділами в бою. Безумовно, центральне місце в управлінні військами належить командиру. Він повинен швидко орієнтуватися за будь - яких обставин, логічно мислити, чітко висловлювати свої рішення, а це можливо лише за умови, що командир є компетентним фахівцем.

Компетентний командир повинен мати високий рівень загальної культури та добре розвинуту командирсь-ку мову: ясну, чітку, лаконічну, енергійну та переконливу.

Командирам, які закінчили ВВНЗ, потрібно пам’ятати, що отримані в стінах навчального закладу знання, уміння та навики дуже швидко застарівають. Щоб бути висококваліфікованим фахівцем, недостатньо лише володіти певною сумою знань – потрібно уміти легко, а головне своєчасно орієнтуватися в новітніх тенденціях та напрямах розвитку військової справи. Головною проблемою навчання у ВВНЗ є те, що майбутнім командирам намагаються передати якнайбільше інформації, а потрібно навчити його самостійної праці над літературою, озброїти його не стільки знаннями з даної науки, скільки її методами, які б дозволили правильно розпізнати все нове, опанувати та прагнути розвинути його. За час навчання неможливо видати рекомендації з вирішення усіх можливих життєвих завдань, та цього і не потрібно робити. Головним у цьому є виховання віри у свої сили, здібності, а також уміння розпорядитися найкращим чином цими силами та здібностями.

Дуже важливим фактором, що впливає на результат управлінської діяльності командира, є його дисциплінова-ність. Дисциплінованість – це свідоме ставлення військово-службовця до законів, військового порядку, внутрішня пере-конаність у необхідності виконання вимог Військової прися-ги, статутів та моральних норм, уміння, навики та звички керувати своєю поведінкою за будь-яких обставин відповід-но до цих вимог. Військова дисципліна – категорія державно-правова, вона передбачає суворе і точне дотримання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених законодавством України та військовими статутами. В той же час дисципліна – моральна категорія. Це означає, що для виконання її вимог дуже важливе місце посідає глибоке усвідомлення військовослужбовцями свого обов’язку перед Вітчизною. З цієї нагоди можна навести слова відомого педагога-вихователя А.С. Макаренка: „Дисципліна виявляє себе не тоді, коли людина робить для себе що-небудь приєм-не, а тоді, коли людина робить що-небудь важке, несподі-ване, яке вимагає значної напруги. Це він виконує тому, що переконаний в необхідності та корисності цієї справи для всього колективу і для всього суспільства та держави”.

Ідейною основою військової дисципліни є політична свідомість, непохитна переконаність військовослужбовців, які володіють глибоким розумінням об’єктивної необхідності збройного захисту Батьківщини. І, як показали події на Близькому Сході, Балканах, ця необхідність має підстави.

Практика управління підрозділами показує, чим вище відповідальність та вимогливість командира, чим активніше і змістовніше ведеться робота щодо зміцнення військової дисципліни, тим вона міцніша, тим вище якість навчання та рівень бойової готовності підрозділів та частин.

Вимогливість – це одна з невід’ємних якостей стилю виконання обов’язків командира. Справжня вимогливість є цілеспрямованою, систематичною, повсякденною. Вона органічно входить у стиль роботи командира і повинна бути справедливою та мати принциповий характер.

За змістом вимогливість є творчою. Вона не тільки містить у собі прагнення досягти певних результатів, осудження відхилень від норм та правил поведінки, але й підтверджує їхню сувору обов’язковість, показує правомірні шляхи для досягнення бажаної мети та виправлення помилок. Уміння вимагати не з’являється само по собі, ним потрібно оволодівати. Важливе й інше – не тільки навчитися вимагати, але й домагатися виконання вимог. Бути послідовним, не зупинятися на півдорозі, не пасувати перед труднощами. Дії командира повинні бути безкомпромісними до найменших порушень дисципліни, до безладдя, зловживань та бюрократизму. Але вимог-ливість, осудження провини у командира повинно органіч-но поєднуватися з довірою до підлеглого, з товариською порадою щодо виходу зі скрутного становища чи вип-равлення помилок. І що дуже важливо, командир не має права ображати підлеглого, принижувати його гідність.

Виконання управлінських функцій командиром, особливо в сучасному бою, буде проходити у виключно складних умовах. Ця обставина вимагає, щоб командир володів волею, тобто здатністю свідомо керувати собою в боротьбі за досягнення складної мети.

Командирська воля – це вища спонукальна та розпорядлива форма регулювання діяльності військового керівника, яка забезпечує перехід від пізнання та пере-живання до практичного виконання обов’язків, до зміни дійсності у зв’язку з потребами, намірами та інтересами.

Воля пов’язана з усвідомленням її залежності від мети. Від того, яку мету перед собою ставить командир, яке значення має її досягнення для нього особисто, для вій-ськового колективу, в якому він служить, Збройних Cил та суспільства в цілому, залежить ступінь вольової напруги.

Характерною ознакою командирської волі є цілеспрямованість, тобто направленість дій командира на досягнення поставленої мети, підпорядкування їй усіх дій, думок, енергії. Вона характеризується, з одного боку, чіткою постановкою завдань, з іншого – реальною практичною діяльністю, яка спрямована на їхнє виконання. Саме це визначає здатність командира підпорядковувати свої дії та поведінку високим суспільно важливим цілям. За складних обставин цілеспрямованість дозволяє зосередитися на головному, не відвертаючи уваги на вирішення другорядних питань.

Для командирської волі характерними є ініціатива і самостійність, які свідчать про високу життєву позицію, віру у власні сили. Це має прояв через здатність узяти на себе всю повноту відповідальності за прийняті рішення, дії, вчинки. Ініціативний командир характеризується наполегливістю у справах, які корисні не тільки для нього особисто, але й для всього колективу.

Особливе значення має розумна ініціатива командира на полі бою. Від його ініціативи звісною мірою залежать швидкість ураження ворога та попередження  ним несподіваних, раптових ударів. Безумовно, така ініціатива передбачає певний ризик та наявність високої мужності.

Однією з важливих прикмет командирської волі є рішучість, яка виявляється в здатності командира без допомоги з боку швидко обґрунтувати та прийняти рішення. Рішучому командиру властиві критичність розуму, сміливість думок та послідовність у рішеннях і діях під час досягнення мети.

Воля командира не можлива без працьовитості та наполегливості. Ці якості допомагають енергійно долати перешкоди, які стоять на шляху вирішення отриманого завдання. Дійсна наполегливість поєднується зі здоровим глуздом, всебічним розрахунком, умінням гнучко реагувати на зміни обстановки.

Ознаками командирської волі є витримка та самовладання. Ці прикмети виявляють себе у здатності командира побороти негативні емоції, які заважають досягненню мети. Витримка та самовладання – це якості волі, які визначають владу над собою та самоконтроль. Вони допомагають у випадках невдачі або несподіваної зміни обставин утриматися від неправильних дій та прийняти правильне рішення. Так само, як й інші вольові прикмети, вони ґрунтуються на стійкості переконань, звичках та почуттях військовослужбовця, на чіткому розумінні обставин, в яких він знаходиться.

Для ефективного виконання завдань, що стоять перед підрозділом, командир повинен мати організаторські здібності. Командир, що володіє такими якостями, за будь-яких обставин зможе організувати військовий підрозділ у цілому та кожного військовослужбовця окремо на виконання отриманого завдання як планового, так і несподіваного.

Військова діяльність за своєю складністю завжди вимагала від командирів та особового складу підрозділів максимального прояву творчих здібностей. Творчість командира ґрунтується не тільки на знаннях законів збройної боротьби, тактики і техніки, але й на його здібностях здійснювати науковий підхід до вивчення явищ і процесів. Особливо збільшується значення творчих здібностей на сучасному рівні розвитку військової справи. Це визначається прискоренням темпів її розвитку, вдосконаленням, появою нових проблем, які вимагають творчого підходу до їхнього вирішення. Для цього коман-диру необхідно формувати та розвивати здібність помічати нові, передові тенденції, передбачати можливий розвиток подій та впливати на їхні наслідки найкращим чином.

Для творчих здібностей характерна готовність сміливо і обачливо йти на зустріч ризику, але проявляти розумну обережність. Розвиток творчих здібностей вимагає від командира удосконалення уваги, пам’яті та творчої уяви. Потрібно сказати, що формування згаданих якостей допомагає розвивати у командира інтуїцію. Особливість інтуїтивного пізнання полягає у стрибку через послідовні ланки логічної побудови розумового процесу. Тому процес інтуїтивного пізнання не формалізується, для нього неможливо відпрацювати певну логічну формулу. Всі ланки розумового процесу в даному разі ніби зливаються в одне ціле, що і дає можливість отримати несподіваний інтуїтивний висновок. Цей висновок є результатом діяльності мислення, коли одночасно і миттєво враховується безліч даних і факторів.

Важливість інтуїтивного пізнання в бойових обставинах визначається трьома факторами: наявністю великої кількості даних про обстановку, які беруться до уваги під час прийняття рішення; майже завжди існуючою неповнотою вичерпних даних і потребою їхнього здобуття та уточнення; обмеженням часу на прийняття рішення та доведення його до підлеглих. Цілком зрозуміло, що за таких умов інтуїція є одним з необхідних моментів управління військами. Тому розвинення здатності командира до інтуїтивної оцінки обстановки і прийняття рішення є важливим напрямом формування його тактичного мислення.

 

Психологічні якості

 

Боєздатність підрозділів певною мірою, залежить від психологічних якостей та морально-бойової стійкості особового складу. Війна є всебічним випробуванням вою-ючих сторін. Але найсуворіше перевіряються в ній люди.

Взагалі військовій діяльності притаманна надзвичайно складна та відповідальна праця, яка пов’язана з тяготами та нестатками, надзвичайними напругами фізичних та морально-психологічних сил, дуже обмеженим часом на виконання завдань, суворо регламентованим побутом. Усе це повинно враховуватися командирами під час організації навчання та виховання з тією метою, щоб підготувати своїх підлеглих до дій у складних умовах. В умовах, коли військовослужбовець зіткнеться з новими моральними, фізичними та психологічними випробуваннями. Для подолання цих перешкод командирам потрібно формувати в собі, а так само і у своїх підлеглих, психологічну стійкість. Що ж розуміють під психологічною стійкістю? Психологічна стійкість – це здатність людини швидко пристосовуватися до умов, що часто змінюються, переносити тяготи та нестатки військової служби, а також суворі випробування сучасної війни.

Для психологічної стійкості дуже важливими є такі якості командира, як стійкість та мужність. Вони виявляються в здатності швидко опанувати страх і зберегти присутність духу, уміло використовуючи всі можливості для виконання отриманого завдання.

Особливості бойової діяльності висувають специфічні вимоги до мислення командира. Бій, як відомо, пов’язаний з небезпекою. Небезпечна для життя обстановка природно викликає у командира, як і у кожної людини, відчуття страху. Це може призвести до втрати контролю над собою, втрати здатності доцільно керувати діями підлеглих за умов, коли він не зможе подолати в собі відчуття страху. Якщо ж йому під силу подолати в собі ці неприємні наслідки небезпеки, тоді результати його психічної, а також і розумової діяльності значно збільшаться: швидкість мислення зростає, точність розрахунків та висновків підвищується. В такому разі небезпечна ситуація стає своєрідним стимулятором розумової діяльності. Здатність бути зібраним у небезпечній обстановці – необхідна якість командира. Підготовка командирів з такими якостями вимагає великих зусиль від усіх, хто нею займається, і повинна проводитися тепер, в умовах мирного життя.

Уміння знайти головне, не випускаючи деталей, ясність та визначеність висновків – необхідна вимога до мислення командира в бойовій обстановці. Командир зобов’язаний знайти вихід у суперечливій ситуації за простою формулою вирішення. Майже ніколи командир не буде мати всієї інформації про обстановку на полі бою, особливо що стосується противника. Тому у нього можуть з’явитися сумніви щодо правильності зроблених висновків та відданих розпоряджень. Але вони не повинні негативно впливати на безперервність та твердість управління підрозділом. Звідси випливає одна з вимог до мислення командира – рішучість та самостійність, здатність до виправданого та обґрунтованого ризику. Безумовно, кожний командир повинен прагнути до зменшення ризику. Але, якщо командир тільки і буде дбати про свою безпеку, тоді його шанси на успіх в бою будуть незначними. Такий підхід у діях командира приховує нерішучість, розгубленість, безвільність і, як наслідок, – втрату часу, а разом з цим й ініціативи. Ризикувати потрібно, але ризик повинен бути розумним і ґрунтуватися на передбаченні.

Швидка зміна обстановки сучасного бою підвищує значення фактора часу, вимагає від командира інколи миттєвої оцінки ситуації, що склалася, та прийняття обґрунтованого рішення. Швидкість орієнтування в обстановці та прийняття рішення – така сама необхідна якість розумових здібностей командира, як і згадані раніше. Без цього тепер неможливо розраховувати на успіх. Уміти швидко думати, оцінювати обстановку, приймати обґрунтоване рішення – означає спиратися на глибокі міцні знання, на особистий досвід з управління підрозділом, на інтуїцію. До цього командир повинен готуватися заздалегідь.

До психологічних якостей належить також професійна адаптація. Що розуміють під професійною адаптацією? Звикання до тієї чи іншої життєвої ситуації, яке дозволяє уникнути небажаних емоційних реакцій, і є професійною адаптацією. Досвід, накопичений у процесі навчання та виховання, спілкування з людьми, переживання, радощі і біди допомагають тверезо, об’єктивно оцінити обстановку, свої здібності та можливості, власне місце в житті.

Військовослужбовець, чи то командир або його підлеглий, адаптований до військової служби, має більшу стриманість, волю порівняно з молодими офіцерами щодо умов служби та життя. Такий військовослужбовець не буде ставити занадто високих вимог до оточуючих його людей та умов життя, засмучуватися через те, що не здійснилося бажане, він не буде занадто запальним.

Недаремно командири, які мають великий життєвий досвід, які пережили значні труднощі, справжню небезпеку, як правило, не схильні до підвищеної емоційності. Вони більш витримані, мають більшу волю порівняно з командирами, які щойно розпочали службову діяльність. Потрібно сказати, що правильній оцінці своєї діяльності та значущості власної особистості для військового колективу та Збройних Cил в цілому сприяють всебічний розвиток командира, широта його кругозору, значний обсяг моральних, етичних та естетичних потреб.

 

Фізичні якості

 

Сучасний командир повинен мати добре розвинуті фізичні якості. Характер будь-якої війни вимагає від усього особового складу Збройних Cил України, і в першу чергу від командного складу, високої фізичної підготовленості: витривалості, сили, спритності та швидкості в діях.