3.1 зміст управлінської діяльності командира

Головною метою управління підрозділами і частинами є підтримка на необхідному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Для досягнення цієї мети впроваджуються такі заходи:

проведення занять з бойової та гуманітарної підготовки;

підтримання статутного порядку та високої військової дисципліни;

організація служби військ;

ведення виховної роботи та військового господарства;

утримання в справному стані озброєння та  військової техніки;

удосконалення навчально-матеріальної бази;

надання військовослужбовцям належного медичного та фінансового забезпечення.

Виконання цих заходів досягається повсякденною наполегливою працею органів та об’єктів управління.

Названі заходи об’єднуються в завдання управління:

навчально-бойове;

виховне;

адміністративно-господарче;

військово-технічне;

службово-розпорядче;

контрольно-виконавче.

Розглянемо більш докладно кожне із них.

Навчально-бойова діяльність командирів визначається організацією і проведенням заходів з бойової та мобілізаційної підготовки. Крім того, вона припускає участь військ у заходах старших начальників (навчання, збори і т.п.). Для виконання навчально-бойового завдання командири, як показали досліди, витрачають близько 35\% бюджету свого часу. Вирішення цього завдання вимагає ініціативи, творчості від командирів усіх ступенів у досягненні головної мети управління – підвищення рівня бойової та мобілізаційної готовності.

У ході виховної діяльності необхідно добиватися від підлеглих активної життєвої позиції під час вирішення завдань бойової готовності, викорінювати негативні явища, пропагувати демократизацію і гласність. Головний же напрямок цієї роботи – це зміцнення військової дисципліни, забезпечення правопорядку, викорінювання нестатутних взаємовідносин.

Адміністративно-господарча діяльність спрямована на:

організацію і несення служби військ;

підтримання статутного порядку;

керівництво веденням військового господарства;

забезпечення військовослужбовців усіма видами постачання;

атестацію офіцерського складу;

побутове та медичне забезпечення особового складу;

організацію діловодства.

Військово-технічна діяльність забезпечує вивчення, експлуатацію та утримання зразків озброєння бойової техніки. Крім того, вона передбачає організацію раціоналізаторської та винахідницької роботи, удосконалення навчально-матеріальної бази.

Службово-розпорядча діяльність забезпечує виконання намічених заходів. Вона вимагає від командира чіткості, твердості, вольової витримки і такту у взаємовідносинах з особовим складом. Віддані розпорядження повинні бути чіткими, недвозначними. Для цього командир аналізує всі умови, в яких ставиться завдання, і можливі перешкоди під час його виконання, тобто командир враховує, чи зможуть його підлеглі до зазначеного часу в необхідному обсязі виконувати поставлене завдання; якщо необхідно, то він може відкоригувати хід виконання завдання. Результативність же виконання поставлених завдань підвищується під час створення командиром обстановки творчості, ініціативи і відповідальності.

Контрольно-виконавча діяльність командира пов’язана з кінцевим результатом управління. Тому вона вимагає компетенції командира в межах його відповідальності. Але командир повинен довіряти своїм помічникам, заступникам і певною мірою спиратися на їхний досвід і порядність.

Розглянуті завдання управління показують, який великий спектр управлінської діяльності охоплює посада командира підрозділу (частини). Виконання цього аспекту досягається відповідними формами і методами управління.

Форми управління розділяють залежно від обсягу інформації, інтенсивності її надходження та важливості. Що ж таке форма управління?

У загальнонауковому, філософському трактуванні форма управління розуміють як один із проявів його змісту. Вона може виражатися по-різному як у статиці, тобто під час підготовки якогось заходу, так і в динаміці, під час його виконання. В тому й іншому випадках форма визначає межі, в яких здійснюються практичні заходи командира (штабу) з виконання повсякденних завдань. Форма відображає зміст управлінської діяльності, головним чином її організаційний бік. Вона залежить від:

рівня і складу управлінської ланки;

необхідності поєднання централізації і децентралізації;

розподілу конкретних завдань між органами управління та посадовими особам, які складають цей орган;

рівня підготовленості офіцерів та злагодженості їхньої роботи.

У зв’язку з цим, виходячи з досвіду військ, можна виділити три головні форми управління повсякденною діяльністю підрозділів:

одноособова;

колективна (групова);

комбінована.

Одноособова форма управління передбачає прийняття рішення персонально командиром. За це рішення він несе відповідальність.

Але існують завдання, для вирішення яких необхідна колективна думка. В таких випадках має місце колективна форма управління. Наприклад, напередодні бойових артилерійських стрільб у ВВНЗ проводиться міжкафедральна нарада, де відпрацьовуються план стрільб, матеріальне забезпечення, взаємодія кафедр, служб, відділів тощо. За спільно відпрацьований та прийнятий до виконання план несуть відповідальність усі командири та начальники.

Мають місце завдання (наприклад, здійснення контролю та виконання наказу), які вимагають комбінованої форми управління. В таких випадках відповідальність однаково несуть і органи, які видали наказ, і ті, хто втілює його на місцях.