Коваль н.о., асистент

Вінницький національний технічний університет

nokoval@ukr.net

ПРОБЛЕМИ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ В УМОВАХ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМТВ РЕГІОНУ

Система професійної підготовки робітничих кадрів безпосередньо на виробництві, зокрема система підвищення кваліфікації, упродовж останніх 10–15 років руйнувалася. Якщо на початку 90-х років щороку в Україні, підвищували свою кваліфікацію в середньому близько 3 млн. осіб, то в останні роки – лише близько 1 млн. працюючих, при цьому підвищення кваліфікації проходить в середньому один раз в 13-15 років. Тоді як у країнах ЄС аналогічний показник становить близько п'яти років, в Японії – від 1 до 1,5 року, в Росії – 7,8 року.

Розвиток системи вітчизняної професійної підготовки робітничих кадрів, безпосередньо пов'язаний з обслуговуванням виробничої сфери, передбачає, в першу чергу, вдосконалення існуючої системи підготовки робітників з метою наближення якісних параметрів їх підготовленості до потреб сучасного виробництва. В умовах праценадлишкової планово-централізованої економіки, що характеризувалась екстенсивним розвитком, неефективною структурою виробництва, повільними темпами його технологічного оновлення та модернізації, низькою продуктивністю праці, система професійної підготовки була зорієнтована на підготовку робітників, якість робочої сили та професійно-кваліфікаційний рівень яких відповідає виконанню жорстко уніфікованих вітчизняних операцій. Низький рівень фондоозброєності вітчизняних підприємств, неефективність систем організації праці, що на них застосовувалися, потребували значних обсягів робочої сили для забезпечення неперервності процесів виробництва[1].

На сьогоднішній день за офіційними даними [2] в Україні, відбувається падіння престижності трудової діяльності та існує відтік професійних кадрів з промислових підприємств, тільки 5\% працівників, які працюють на підприємствах, мають вищу кваліфікацію, тоді як в США їх частка складає 43\%, а в Німеччині - 34\%.

За прогнозом Організації роботодавців України до 2015 року потреба в робітничих кадрах на вітчизняних підприємствах буде забезпечена лише на 45\% [3].

Ситуація ускладнюється тим, що професійна підготовка кадрів на виробництві не має системного характеру. Проведене Науково-дослідним інститутом праці і зайнятості населення України, у 2009 році анкетне обстеження промислових підприємств усіх типів і форм власності свідчить, що із загальної кількості обстежених підприємства 23\% взагалі не здійснювали професійну підготовку кадрів. І якщо на великих підприємствах ситуація більш-менш під контролем, то особливе занепокоєння викликають малі та середні підприємства усіх форм власності. Так, згідно з анкетним обстеженням, 30\% підприємств колективної форми власності і майже 60\% малих підприємств не охоплені цим видом підготовки. Причому подібне явище зафіксоване в усіх регіонах країни.

Про важливість професійної безперервної підготовки кадрів свідчить той факт, що більшість підприємств розвинутих країн виділяють для цієї цілі понад 10\% фонду заробітної плати.

Звичайно, для досягнення відчутних змін у сфері підготовки кадрів на підприємствах регіону потрібен час, а головне — докорінні перетворення власне виробництва, передусім його науково-технічної складової. Але вже сьогодні можна говорити про окремі напрями, реалізація яких дасть можливість стабілізувати ситуацію у цій сфері. На сучасному етапі, на наш погляд, перевага має надаватись таким:

вдосконаленню і впровадженню в дію механізму соціального партнерства між роботодавцями, робітниками та навчальними закладами щодо формування коштів на професійну підготовку трудових ресурсів підприємств;

забезпеченню рівноправного доступу великих, середніх і малих підприємств до нарощування обсягів та виділення коштів на професійну безперервну підготовку;

запровадженню податкових пільг для підприємств, установ, організацій, які здійснюють професійну підготовку кадрів на виробництві;

розробці механізму взаємоузгодженості вивільнення робочої сили з підприємств у зв'язку з формуванням постійно діючої системи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, насамперед, робітничих;

підвищенню стимулюючої ролі заробітної плати, зменшенню її міжгалузевої диференціації, що зробить менш болючим процес переманювання кваліфікованих робітників конкурентами і стимулюватиме роботодавців інвестувати кошти у професійну підготовку кадрів;

гарантуванню робітникам, які проходять професійну підготовку на виробництві, обов'язкового підвищення заробітної плати, професійного просування та ін.;

створенню для робітників підприємств соціально-побутових умов, насамперед можливості отримати гуртожиток, пільгові кредити на житло тощо.

Література

Людський розвиток в Україні: інноваційний вимір (колективна монографія) / За ред. Е. М. Лібанової. – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, 2008. – 316 с.

Продуктивні сили України: науково-теоретичний економічний журнал (2008р.) [Електронний ресурс] — Режим доступу: www.rvps.kiev.ua/PUBLIK/COLLECTS/Collect03

Конференція роботодавців України 2010 “Стратегічне партнерство Міністерства освіти і науки України з роботодавцями”   [Електронний ресурс] — Режим доступу: www.confeu.org/ua/presscentre/news.html?publist_start=340

УДК 658.012.23