Макроекономіка - Навчальний посібник (Носова О.В.)

Тема 2  макроекономічні показники у системі національних рахунків

1. Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахівництва. Основні макроеконо­мічні показники.

2. Особливості та методи обрахування показника ВНП.

3. Номінальні та реальні макроекономічні показники.

 

Ключові поняття:

система національних рахунків (СНР); баланс народного господарства (БНГ); основні макроекономічні показники; валовий національний продукт (ВНП); кінцева та проміжна продукція; валовий внутрішній продукт (ВВП); чистий національний продукт (ЧНП); чистий внутрішній продукт (ЧВП); національний доход (НД); особистий доход (ОД); використовуваний доход (ВД); національне багатство (НБ); методи обчислення ВНП – виробничий, за видатками, за доходами; особливості обрахування ВНП; вплив тіньової економіки на обсяг ВНП; номінальні та реальні макроекономічні показники; постійні та поточні ціни; дефлятор ВНП; інфлювання та дефлювання ВНП

Подпись: 2.1. Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахі-вництва. Основні макро-економічні показники

Для аналізу макроеконо­мічних процесів викорис­товується система устале­них макроекономічних по­казників, що розраховуються в рамках так званої системи національних рахунків (СНР).

СНР – це сукупність взаємопов’язаних макроекономічних показників, класифікацій по групах, які характеризують усі основні економічні процеси, умови, результати відтворення економіки, орієнтованої на ринкові відносини.

Для відображення механізму функціонування адміністративно-командної економіки за доби СРСР використовувалась система побудови національного рахівництва, що мала назву баланс народного господарства (БНГ). БНГ відображав створення і рух матеріального продукту в радянській економічній системі, що повністю відповідала ідеології централізованого планування.

Між СНР і БНГ існують суттєві відмінності, які зумовлені, зокрема, концептуально-теоретичними розбіжностями. БНГ базувався на трудовій теорії вартості та поділі суспільного виробництва на два сегменти: матеріальне виробництво і невиробнича сфера діяльності (освіта, наука, управління, охорона здоров’я тощо). За останньою було закріплено роль тільки споживання, що характерно для теоретичних концепцій А. Сміта, К. Маркса.

Коли ж підраховують макроекономічні показники на основі СНР, то не вирізняють сфери матеріального і нематеріального виробництва, в них враховуються усі оплачені товари та послуги. В основі такого підходу лежить розуміння того, що вартість створюється за рахунок факторів виробництва (праці, капіталу, землі, підприємницьких здібностей). Серед теоретиків побудови СНР слід виділити таких видатних вчених-економістів, як К. Кларк, С. Кузнець, А. Мар­шалл, Дж. М. Кейнс (якого вважають засновником макроекономічного аналізу), Р. Стоун, Дж. Хікс, П. Хілл, Я. Тін­берген, Р. Фріш, В. Леонтьєв (автор різновиду балансових побудов «витрати-випуск», що є складовою СНР).

СНР у країнах з ринковою економікою виникла наприкінці 30-х рр. ХХ ст. БНГ вперше було застосовано в СРСР у 1923 р., тому саме його можна вважати першою у світовій статистиці спробою систематизації макроекономічних розрахунків. З 90-х рр. ХХ ст. Україна перейшла до побудови СНР як уніфікованої схеми національного рахівництва. Її втіленням у національну практику країн світу з метою уніфікації міжнародної та національних макроекономічних статистик, забезпечення розробки співставних зведених макроекономічних показників активно займаються міжнародні економічні організації. На сьогодні діють міжнародні стандарти щодо СНР, розроблені ООН (остання версія датується 1993 р.).

СНР має широкий спектр практичного застосування: виступає інформаційною базою для науково-дослідних робіт, є основою для прийняття господарських рішень як на мікро-, макро-, так і на мегарівні.

Структуру СНР складають наступні макроекономічні показники (див. додаток 2):

1. Валовий національний продукт (ВНП) – ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний проміжок часу за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам певної країни.

У цьому визначенні треба окремо зупинитися на двох важливих моментах. По-перше, кінцеві товари – це товари, призначені для кінцевого, а не проміжного споживання, а також товари, що надійдуть у виробництво, але в наступний період (рік). Включення до ВНП вартості виключно кінцевих товарів дозволяє уникнути проблеми подвійного обрахунку – багаторазового включення вартості сировини і матеріалів на кожній наступній стадії їх переробки.

По-друге, резиденти – це фізичні особи, які мешкають на території країни більше року незалежно від їх громадянства, та юридичні особи, створені відповідно до законодавства даної країни, які здійснюють свою виробничу діяльність на території цієї країни безвідносно до того, хто є їх власником.

2. Валовий внутрішній продукт (ВВП) – ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах економічної території країни протягом певного періоду часу як національним, так і закордонним виробником.

При цьому під економічною територією розуміють територію, на яку поширюються повноваження уряду країни і в межах якої фактори виробництва можуть вільно переміщуватися. На відміну від географічної території, економічна територія не охоплює територіальних анклавів інших країн (посольства, військові бази тощо), проте в економічну територію входять об’єкти даної країни, розміщені на території інших країн. Наприклад, територія російської військової бази у м. Севасто­полі розташована на географічній території України, але входить до економічної території Росії.

Між показниками ВНП та ВВП існує такий зв’язок:

ВНП = ВВП + Н – П,                             (2.1)

де Н – надходження за фактори виробництва з-за кордону; П – платежі за фактори виробництва за кордон.

Тобто якщо надходження в країну за фактори виробництва з-за кордону (Н) переважають над платежами за такі фактори за кордон (П), то ВНП країни перевищує її ВВП, і навпаки. Для більшості країн різниця між ВВП і ВНП є незначною. А ось у Кувейті ВНП перевищує ВВП приблизно на 1/3. Тоді як ВНП Ірландії та Данії помітно менший, ніж їх ВВП.

В Україні розраховують тільки ВВП, оскільки ВНП обчислити дуже важко через недостатність інформації про діяльність українських резидентів за кордоном.

3. У зв’язку з показниками ВВП і ВНП економісти оперують також двома іншими показниками:

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) – вартість вироблених у межах країни кінцевих товарів і послуг, що залишилася для споживання після заміни списаного обладнання.

Чистий національний продукт (ЧНП) – вартість вироблених національним капіталом кінцевих товарів і послуг, що залишилася для споживання після заміни списаного обладнання.

Інакше кажучи, ЧНП = ВНП – А; ЧВП = ВВП – А, де А – вартість списаного обладнання (амортизація).

4. Національний доход (НД) – усі доходи, зароблені упродовж року власниками ресурсів, що є резидентами даної держави, незалежно від того, де ці ресурси використовуються: у власній країні чи за кордоном.

Арифметично НД = ЧВП – НП (непрямі податки на бізнес).

5. Особистий доход (ОД) – усі грошові доходи, отримані домогосподарствами впродовж звітного періоду (див. також додаток 4).

Отже, у макроекономіці особистий доход є сумою доходів усіх домогосподарств. Якщо прийняти тезу про належність домогосподарствам усіх засобів виробництва, то вірним можна визнати наступне рівняння:

ОД = НД – Ппк – Нп – Всс + Тп,                   (2.2)

де НД – національний доход; Ппк – податок на прибуток корпорацій; Нп – нерозподілений прибуток; Всс – внески на соціальне страхування; Тп – трансфертні платежі.

6. Використовуваний доход (ВД) –  частина грошового доходу, якою домогосподарства володіють у кінцевому підсумку і можуть розпоряджатися нею на власний розсуд.

Арифметично ВД = ОД – Оп (особисті податки), або ще ВД = С (споживання) + З (заощадження).

Подпись: 2.2. Особливості та методи обрахування показника ВНП 

7. Національне багатство (НБ) – це сукупність матеріальних та нематеріальних благ, нагромаджена у країні на даний момент часу. Основними елементами НБ є засоби виробництва, майно населення, матеріальні й культурні цінності (музеї, надра, ліс, водоймища), нематеріальні духовні цінності (людський капітал, науково-технічні досягнення, інформаційні ресурси) (див. також додаток 5).

Виділяють три методи обчислення ВНП, причому на практиці користуються одно­часно усіма трьома методами, звіряючи отримані дані:

1) метод кінцевого використання (за видатками). ВНП розраховується як сума видатків покупців на придбання товарів і послуг;

2) розподільчий метод (за доходами). ВНП обчислюється як сума грошових доходів, отриманих від виробництва продукції;

3) виробничий метод (за галузями). ВНП включає суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва.

Далі розглянемо окремо кожен із цих методів.

Якщо розглядати структуру ВНП за видатками, побачимо, що він складається з наступних елементів:

Y = C + I + G + NE,                              (2.3)

де Y – ВНП; C – особисті споживчі витрати; I – інвестиційні витрати фірм; G – державні закупівлі; NE – чистий експорт.

Особисті споживчі витрати (С) охоплюють витрати суб’­єктів господарювання на товари тривалого користування, товари щоденного вжитку та послуги.

Інвестиційні витрати фірм (І) складаються з витрат на:

закупівлю засобів праці;

будівництво (виробничі будівлі та житлові будинки);

зміни в запасах (вироблені, але не продані в цьому році інвестиційні, а також споживчі товари). У разі приросту запасів суму цього приросту додають до ВНП, а в разі зменшення – віднімають.

Інвестиції поділяють на валові й чисті. Валові інвестиції дорівнюють сумі витрат на амортизацію та чистих інвестицій. Чисті інвестиції – це додаткові інвестиції, тобто приріст капіталовкладень порівняно зі зношенням капіталу в цьому році.

Витрати на державні закупівлі товарів і послуг (G) охоплюють усі державні витрати на кінцеві продукти підприємств і на наймання працівників у державний сектор. Вони не враховують трансфертних платежів, які є лише результатом перерозподілу факторних доходів.

Чистий експорт (NE) – це сума, на яку іноземні витрати на вітчизняні товари і послуги (тобто експорт) перевищують вітчизняні витрати на іноземні товари і послуги (тобто імпорт). Чистий експорт може бути від’ємною величиною, якщо імпорт країни перевищує її експорт.

2. Структура ВНП за доходами:

заробітна плата найманих працівників, яку фірми і уряд виплачують найманим працівникам, а також відрахування роботодавців на соціальне страхування;

рента – доходи, які отримують домогосподарства і фірми від нерухомого майна;

процент – виплати грошового доходу власникам грошового капіталу (депозитні відсотки по вкладах, відсотки по облігаціях);

прибуток – доходи некорпоративного сектора (доходи на одноосібну власність) та прибуток корпоративного сектора (податки на прибуток корпорацій, дивіденди, нерозподілений прибуток, що йде на збільшення активів корпорації);

у структурі ВНП за методом доходів містяться ще два види надходжень, які не є доходами:

- непрямі податки – податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, митний збір та ін.;

- амортизаційні відрахування, тобто вартість капіталу, спожитого у процесі виробництва впродовж року.

3. Під час підрахунку ВНП виробничим методом підсумовується вартість, додана на кожній стадії виробництва кінцевого продукту.

Додана вартість – це різниця між доходом фірм та вартістю сировини і матеріалів, які вони придбали у постачальників.

Виробничий метод дає можливість врахувати внесок різних фірм і галузей у створення ВНП. Виключення проміжної продукції дозволяє вирішити вже відому нам проблему подвійного обрахунку.

Усі методи обчислення ВНП дають однаковий результат, адже суми, витрачені на закупівлю продукту (видатки), є доходом для тих, хто вклав людські та матеріальні ресурси у виробництво цього продукту і в продаж його на ринку, а вартість кінцевих товарів і послуг дорівнює сумі доданих вартостей, створених у всіх галузях економіки.

Але слід відзначити, що обрахування ВНП має деякі особливості, про які слід згадати. Так, показник ВНП не враховує:

ту частину кінцевих товарів і послуг, яка не має товарної форми (послуги судів, правоохоронних органів, чиновників держструктур);

вартість домашніх послуг;

продаж уживаних речей;

невиробничі фінансові операції;

якість товару (наприклад, випуск більш ефективного, але більш дешевого лікарського засобу знижує обсяг ВНП);

вигоди, що отримує людина від збільшення вільного часу. Середня тривалість робочого тижня в країнах з розвинутою ринковою економікою зменшилася з 53 годин на початку століття до 40 годин після Другої світової війни, зараз же вона посередньо складає 35 год., що позитивно вплинуло на добробут громадян;

склад і розподіл сукупного випуску продукту;

випуск продукції на душу населення. З метою усунення зазначеного недоліку розраховується показник ВНП на душу населення, який дозволяє більш адекватно оцінювати рівень розвитку країни, оскільки враховує кількість людей, що створюють сукупний продукт;

шкоду навколишньому середовищу, заподіяну виробничою діяльністю суб’єктів господарювання та їх безвідповідальною споживацькою поведінкою;

 результати діяльності тіньової економіки. Існування тіньової економіки викривлює такі важливі показники, як ВНП, ВВП, рівень безробіття. Це, у свою чергу, створює проблеми адекватності макроекономічної політики, основою якої і є показники системи національних рахунків, Так, занижений ВНП (в який не включається діяльність у рамках тіньового сектора) і завищені показники рівня безробіття можуть сприяти небажаній інфляції як результату стимулюючої політики держави.

Подпись: 2.3. Номінальні та реальні макроекономічні показники 

Досліджуючи націона­льну економіку, фахівці ви­користовують велику кіль­кість різноманітних статистичних показників, які характеризують макроекономічні змінні. Основні типи і види таких показників представлено на рис. 2.1.

 

 

Рис. 2.1. Класифікація типів і видів макроекономічних показників

Показник ВНП є вартісним і, як видно з представленої класифікації, може розраховуватися як у поточних ринкових цінах, так і у постійних цінах (див. також додаток 3).

Оскільки обчислення показника ВНП використовується не лише з метою врахування, а й для співставлень і прогнозів, актуалізується проблема можливості порівняння обчислень за різні періоди часу в умовах нестабільності цін. Практично це питання вирішується шляхом розрахунку не лише номінального, а й реального ВНП.

Номінальний ВНП – обсяг продукції в поточному році, виміряний у фактичних цінах даного року.

Реальний ВНП – обсяг продукції в поточному році, виміряний у цінах року, взятого за базисний.

Обрахування реального ВНП дозволяє виміряти зміни фізичного обсягу ВНП, реальні зміни у рівні виробничої активності.

З метою уникнути впливу інфляційних процесів на обчислення величини ВНП використовують показник, що дає кількісну оцінку зміни рівня середніх цін на товари і послуги за певний період. Цей показник називається дефлятором ВНП (індекс Пааше, Іп).

, (2.4)

де p1 – поточні ціни, p0 – ціни базового періоду, q1 – обсяг виробництва у розрахунковому році.

Тобто: , а   .

Зведення номінального ВВП до реального відбувається шляхом інфлювання  та дефлювання.

Якщо In > 1, то зведення номінального ВНП до реального називається дефлюванням. Дефлювання – зменшення номінального ВНП до розмірів реального.

Якщо In < 1, то зведення номінального ВВП до реального називають інфлюванням. Інфлювання – збільшення номінального ВНП до розмірів реального.

У базисному році номінальний та реальний ВНП дорівнюють один одному, адже дефлятор ВНП = 1. Оскільки у другій половині ХХ ст. ціни щорічно зростали, то для років, які йдуть після базисного, дефлятор ВНП більше 1, а для років, які передують базисному, – менший за 1.

 

Питання для самостійної роботи

Які показники містить система національних рахунків?

Здійсніть порівняльну характеристику таких систем рахівництва, як СНР та БНГ.

Чим відрізняються показники ВНП та ВВП? Який з них використовується в Україні і чому?

В якому випадку величина ВВП може перевищувати величину ВНП?

Чому величини ВНП, розраховані за різними методами, співпадають?

Чому державні трансферти не збільшують вартість ВНП?

У якому випадку номінальний та реальний ВНП будуть співпадати?

Тестові завдання для самоконтролю

1. Який із наведених економічних показників найбільше підходить для характеристики обсягів виробництва національного господарства:

а) індекс споживчих цін;

б) рівень безробіття;

в) валовий внутрішній продукт;

г) рівень процентних ставок;

д) індекс випереджаючих показників.

2. Ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених на економічній території держави за рік, називається:

а) чистий внутрішній продукт;

б) національний доход;

в) особистий доход;

г) валовий внутрішній продукт;

д) валовий національний продукт.

3. Які з наведених показників враховуються під час підрахунку ВНП за розподільчим методом ?

а) заробітна плата, заощадження, інвестиції;

б) споживчі витрати, податки, амортизація;

в) рента, прибуток корпорацій, амортизація;

г) державні закупівлі, рента, податки;

д) орендна плата, заробітна плата, чистий експорт.

4. Щоб отримати величину національного доходу, потрібно:

а) до ЧНП додати суму непрямих податків;

б) з ЧНП відняти суму непрямих податків;

в) з ВНП відняти суму амортизації;

г) до особистого доходу додати суму трансфертних платежів;

д) з особистого доходу відняти суму трансфертних платежів.

5. Номінальний ВНП визначається за цінами:

а) попереднього року;

б) поточного року;

в) базисного року;

г) наступного року.

6. Дефлятор ВНП – це:

а) відношення номінального ВНП до реального;

б) відношення реального ВНП до номінального;

в) відношення вартості споживчого кошика даного року до вартості споживчого кошика базисного року;

г) сума індексів цін даного року.

 

Література до теми

Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. – М.: МГУ; Изд‑во «Дело и Сервис», 2002. – 448 с.

Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник. – К: Знання, 2004. – 851 с.

Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 442 с.

Бутук А.І. Макроекономіка. – К.: Знання, 2004. – 514 с.

Вечканов Г.С., Вечканов Г.Р. Макроэкономика. – С.Пб.: Питер, 2004. – 256 с.

Економічна теорія в схемах і таблицях./ За заг. ред. К.Я. Петрової. – Х.: Вид-до НУВС, 2004. – 332 с.

Економічна теорія: макроекономіка і мікроекономіка / За ред. З.Г. Вата­манюка і С.М. Панчишина. – К.: ВД «Альтернатива», 2001. – 234 с.

Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Макроекономіка. – К.: Знання, КОО, 2004. – 368 с.

Ивашковский С.Н. Макроэкономика: Учебник. – 2-е изд., испр., доп. – М.: Дело, 2002. – 472 с.

Кулішов В.В. Макроекономіка: основи теорії і практикум. Навч. посібник для студ. вищих закладів освіти. – 2-е вид. – Львів: Магнолія-плюс, 2005. – 256 с.

Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика: В 2-х т. / Пер. с англ. – 2-е изд. – Москва – Бишкек: Туран, 1996. – Т.1. – 399 с.; Т.2. – 400 с.

Мельникова В.І., Климова Н.І. Макроекономіка: Навч. посібник. –  2-е вид., випр. і доп. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 400 с.

Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001, – 616 с.