Тема 1   предмет макроекономіки і методи макроекономічного аналізу

1. Об'єкт макроекономіки. Тіньовий сектор економіки та завдання ОВС щодо його обмеження.

2. Предмет макроекономіки. Макроекономічна політика.

3. Функції та методи макроекономічного аналізу.

4. Історія розвитку макроекономічної науки.

Ключові поняття:

мікрорівень; мезорівень; макрорівень; мегарівень; національна економіка; структура національної економіки; тіньова економіка; сектор домогосподарств; підприємницький сектор; державний сектор; закордонний сектор; предмет макроекономіки; макроекономічна політика; позитивна макроекономіка; нормативна макроекономіка; функції макроекономіки; методи макроекономічних досліджень; аналіз ex post та ex ente; макроекономічні моделі; ендогенні та екзогенні змінні; змінні запасу та змінні потоку; класичні, кейнсіанські, неокласичні, неокейнсіанські макроекономічні теорії; монетаризм; теорія економіки пропозиції; теорія раціональних очікувань

Щоб жити, люди повин­ні задовольняти свої потреби, і в першу чергу – потреби матеріальні. А для цього вони мусять займатися економічною діяльністю. Зміст останньої зводиться до виробництва, розподілу, обміну і споживання благ та послуг, необхідних для оптимального задоволення усезростаючих людських потреб в умовах усе більш обмежених ресурсів.

Процес економічної діяльності можна розглядати з точки зору різних рівнів економіки: мікрорівень – на рівні окремого суб'єкта господарювання; мезорівень – у межах певних соціально-економічних регіонів; макрорівень – у межах національних кордонів держав; мегарівень – економічна діяльність у рамках світового господарства. Макроекономіка як розділ економічної теорії аналізує економічні процеси, які характеризують розвиток національної економіки в цілому, а отже, остання і є безпосереднім об'єктом її вивчення.

Національна економіка – це системна сукупність взаємозалежних економічних суб'єктів (які здійснюють виробництво, розподіл, обмін, споживання благ та послуг) і зв'язків між ними, для якої характерна господарська цілісність, спільність у певних часових, природних, державно-територі­альних межах. Основними ознаками національної економіки є наявність:

тісних економічних зв'язків між суб'єктами господарювання на основі об'єктивного процесу постійного розвитку та поглиблення суспільного поділу праці;

спільного економічного середовища, в якому діють суб’єкти господарювання, що обумовлено, перш за все, присутністю єдиного господарського законодавства та спільної фінансово-грошової системи;

спільного економічного центру – держави, що впливає на діяльність суб'єктів господарювання через нормативне регулювання їх життєдіяльності та виконання певних економічних функцій;

загальної системи економічного захисту у формі експортно-імпортних мит, квот та ін.

Оскільки національна економіка – це система, її можна розглядати як систему об'єктів, систему суб'єктів, зв'язків і відносин. Специфіка сутності, інтересів, ролі в макроекономічних процесах кожної складової великої системи у свою чергу дозволяє розглядати національну економіку як суму таких окремих складових, співвідношення між якими утворюють розгалужену структуру національної економіки.

Перш за все, в національній економіці виділяють галузеву структуру, яка базується на критерії створення більшою чи меншою сукупністю виробництв (або й галузей) однакової чи подібної продукції. На найвищому рівні галузевої структуризації прийнято розрізняти галузі матеріального і нематеріального виробництва.

У структурі сучасної національної економіки, яка є ринковою за своєю природою, виділяють так звану фізичну економіку, що охоплює фактори виробництва і вироблені життєві блага, та монетарну економіку, складовими якої є гроші та ціни. Виділяють також реальний сектор економіки, у якому здійснюється виробництво благ та надання послуг, і фінансовий сектор, де відбувається рух фіктивного капіталу. Існує також поділ національної економіки на приватний та державний сектори. Перший представлений домашніми господарствами, приватними підприємствами. Державний сектор утворюють державні підприємства, організації, установи та регулюючі структури – уряд, національний банк, місцеві органи влади.

Складовими національної економіки також є офіційний (легальний) сектор економіки, суб’єкти якого зареєстровані, займаються незабороненими законодавством видами діяльності та в повному обсязі відображають результати своєї діяльності у фінансовій та статистичній звітності, і тіньовий сектор. Останній може включати в себе:

неофіційний сектор – його суб’єкти не зареєстровані, не звітують, займаються незабороненою діяльністю;

кримінальний сектор – суб’єкти не зареєстровані, не звітують, займаються забороненою діяльністю (фальшивомонетництво, наркобізнес, виробництво зброї та торгівля нею, торгівля людьми, контрабанда);

напівлегальний (прихований) сектор – суб’єкти зареєстровані, займаються незабороненою діяльністю, але не в повному обсязі відображають результати своєї діяльності у фінансовій та статистичній звітності (приховування прибутків з метою ухилення від сплати податків і т.п.);

фіктивний сектор – суб’єкти створюються з метою проведення незаконних фінансових операцій, реєструються на підставних осіб і зникають до моменту подачі першого звіту.

Тіньова економіка, її масштаби шкідливо впливають на національну економіку в цілому та на окремі її ланки. Внаслідок впливу тіньової економіки знижується рівень керованості господарськими процесами на макрорівні, неефективно використовуються виробничі ресурси суспільства, зменшується обсяг реального ВВП, підвищується рівень цін, зростають темпи інфляції. Важливо постійно та жорстко протидіяти проявам тінізації в економіці. Для цього необхідно здійснювати антитінізаційну експертизу нормативних актів, особливо тих, що регулюють економічні відносини; вживати економіко-правових заходів з метою впорядкувати функціонування підприємств різних форм власності та запобігти криміналізації їх діяльності; суттєво покращити економіко-правову підготовку фахівців ОВС; глибше вивчати та запозичувати міжнародний досвід боротьби з різними злочинними проявами у сфері національної економіки.

У національній економіці діють три основні види суб’єктів господарювання: домогосподарства, фірми, держава. Це дає можливість виділити суб’єктну структуру національної економіки, а саме: сектор домашніх господарств, підприємницький сектор, державний сектор.

Сектор домашніх господарств – це сукупність економічних одиниць, що складаються з однієї або більше осіб, які володіють виробничими ресурсами, забезпечують ними економіку і використовують отримані за це доходи для придбання благ та послуг з метою задоволення потреб і для заощадження. Домогосподарство як категорія макроекономіки не завжди збігається з поняттям сім’ї, але для спрощення аналізу вважають, що кількість домогосподарств у національній економіці дорівнює кількості сімей у країні. З цією ж метою вважається коректним допущення, що домашні господарства є власниками усіх виробничих ресурсів, хоча в реальній економіці власниками частини ресурсів виступають фірми, держава, а також так званий закордонний сектор.

Підприємницький сектор – це сукупність усіх ділових одиниць – фірм, зорієнтованих на отримання прибутку і зареєстрованих у межах країни, які висувають попит на виробничі ресурси домогосподарств, використовують їх для виробництва благ і надання послуг, пропонують результати своєї діяльності й займаються інвестуванням коштів у розвиток виробництва.

Державний сектор економіки охоплює усі державні інститути та установи, які, з одного боку, беруть безпосередню участь у створенні суспільних благ та послуг через відповідні державні підприємства та установи, а з іншого боку – регулюють економічні процеси, що відбуваються в межах національної економіки, через відповідні органи влади. Він також включає в себе суспільні та соціальні інститути, які за змістом своєї діяльності реалізують загальнонаціональні, тобто державні, інтереси. У процесі своєї діяльності державний сектор формує правове середовище для економічних суб’єктів, збирає податки, здійснює державні закупівлі товарів та послуг, забезпечує пропозицію грошей для всіх макроекономічних суб’єктів тощо.

Крім того, виділяється ще один макроекономічний суб’­єкт, який не відноситься до структури національної економіки, але може справляти на неї відчутний вплив. Це закордонний сектор або так званий закордон. Закордонний сектор охоплює усіх економічних суб’єктів, які розташовані поза межами даної країни, а також іноземні державні інститути, які вступають в економічні відносини із суб’єктами національної економіки. Вплив закордонного сектора на національну економіку здійснюється на основі зовнішньоекономічних зв’язків через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом, національними валютами.

Отже, макроекономіка має дуже складний об’єкт вивчення. До того ж, національну економіку досліджують і інші економічні науки. Тому, щоб з’ясувати специфіку макроекономіки як науки, недостатньо знати лише об’єкт її вивчення, треба схарактеризувати її предмет.

Ідеальною моделлю ефек­тивного розвитку національ­ної економіки є безперервне зростання виробництва благ та послуг, яке дозволяло б у максимально можливих межах задовольняти усезростаючі потреби членів суспільства. А це, у свою чергу, передбачає необхідність забезпечення стійких темпів економічного зростання за умов повного використання обмежених виробничих ресурсів суспільства, насамперед трудових, стабільності цін та стійкого становища національної економіки на світовому ринку. Тому основні проблеми, які досліджує наука макроекономіка, – це проблеми економічного зростання, зайнятості, інфляції, платіжного балансу. Вона вивчає фактори і наслідки економічного зростання, причини безробіття, шляхи досягнення повної зайнятості у межах національної економіки, причини та наслідки підвищення цін, засоби приборкання інфляції, умови досягнення зовнішньоекономічної рівноваги і підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку.

При цьому, оскільки національна економіка не є статичною системою, вона змінюється з різною інтенсивністю. Такі зміни призводять до неоднакових наслідків у різні періоди часу. Ці явища розглядаються у двох часових інтервалах – короткостроковому і довгостроковому. Враховуються і національно-історичні особливості різних країн. Це проявляється у тому, що вивчення економіки конкретної країни на макрорівні передбачає не тільки пізнання загальних закономірностей і принципів функціонування національної економіки, а й виявлення модифікуючих факторів макрорівня, що мають національні особливості, вивчення механізмів їх дії, дослідження специфіки прояву загальних закономірностей з урахуванням цих особливостей.

Наука макроекономіка приділяє велику увагу впливові економічної політики держави на поведінку економічних суб’єктів, а відтак – на ефективність функціонування національної економіки. Діяльність держави щодо визначення конкретних цілей макроекономічного розвитку країн та засобів їх досягнення становить зміст макроекономічної політики. Природно, що в країнах із соціально орієнтованою економікою (а згідно з Конституцією нашої держави, саме такою і є Україна) стратегічною метою економічної політики є максимізація рівня життя населення. Проте, на шляху до цієї мети національна економіка може перебувати в різних умовах, які впливають на цільову спрямованість державної економічної політики. Так, у періоди сповільнення темпів зростання виробництва, зростання безробіття, цін або різкого коливання курсу національної валюти внаслідок впливу різних зовнішніх і внутрішніх факторів першочерговим завданням макроекономічної політики стає досягнення економічної стабільності. Відновлення стабільності в економічній сфері є непростим завданням. Річ у тому, що досягнення стабільності в одних секторах чи галузях економіки може суперечити її досягненню в інших, оскільки інтереси різних економічних суб’єктів часто не збігаються. Це вимагає від органів державної влади вирішення питання про те, яка складова стабільності в конкретний період є важливішою для країни.

Долаючи економічну нестабільність, держава здійснює відповідну стабілізаційну політику. Її зміст складають заходи держави, спрямовані на зміну обсягів національного виробництва, доходів, рівня зайнятості, інфляції та інших параметрів за допомогою різних макроекономічних інструмен­тів, таких як податки, державні витрати, грошова маса, квоти, пільги тощо.

Економісти виділяють чотири основні види стабілізаційної політики:

фіскальну;

монетарну;

політику доходів;

зовнішньоекономічну.

Спираючись на усі окреслені вище основні особливості макроекономічного аналізу і вважаючи, що саме їх і треба зафіксувати у визначенні предмета науки макроекономіки, можна запропонувати наступне формулювання.

Предметом вивчення макроекономіки як науки є:

а) механізм ефективного функціонування усього національного господарства незалежно від специфіки окремих його галузей із позицій стійкого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, стабільних цін та зовнішньої рівноваги;

б) фактори, що зумовлюють зміни у цьому механізмі у короткостроковій та довгостроковій перспективі;

в) способи впливу держави на перебіг економічних процесів на національному рівні (див. також додаток 1).

Макроекономіка із гносеологічної точки зору є певною системою знань про функціонування економіки як єдиного цілого, елементи і рівні економіки як системи, їх взаємодію. Необхідність здійснення власне макроекономічних досліджень як відносно автономних щодо інших економічних наук зумовлена тим, що:

по-перше, аналіз поведінки лише окремих суб'єктів господарюван­ня (домогосподарств, фірм) ще не дозволяє проаналізувати і пояснити цілу низку важливих для долі економіки в цілому питань (спад виробництва, безробіття, інфляція, фактори, що впливають на них, тощо);

по-друге, зазначені вище явища, як і багато інших, не можуть бути адекватно розкриті за допомогою категорій і закономірностей інших економічних наук, скажімо, мікроекономіки;

по-третє, макроекономіка – це нова системна якість, властивості якої обумовлені як взаємодією між собою елементів, що її утворюють, так і взаємодією елементів із системою як цілим.

З іншого боку, поняття, закономірності та принципи, визначені макроекономічною наукою, широко використовуються в інших економічних науках: теоретико-, історико-, конкретно-економічних (політична економія, мікроекономіка, світова економіка, економічна історія, історія економічних учень, економіка підприємств, економіка галузей); функціональних (фінанси, менеджмент, маркетинг); інформаційно-аналітичних (статистика, бухгалтерський облік). Саме на макроекономічному рівні можливо встановити взаємозв'язки між економічними процесами у державі та відтворити цілісну картину функціонування економіки країни, які потім деталізуються та поглиблюються іншими економічними науками. До певної міри макроекономіка виступає для цих наук теоретичним фундаментом. Так, наприклад, знання сутності та наслідків інфляції, які розглядаються в макроекономіці, враховуються під час розробки інвестиційної стратегії підприємства та методики розрахунків економічної ефективності інвестицій, що складають сутність такої дисципліни, як інвестиційний менеджмент. У свою чергу, макроекономіка використовує знання і методологічний апарат інших економічних дисциплін. Так, методи розрахунку економічних показників, що розроблені статистикою, застосовуються для оцінки макроекономічних процесів. Національна і міжнародна статистика, бухгалтерський облік забезпечують макроекономіку необхідними для аналізу фактами, інформацією.

Особливо тісний зв'язок існує між макроекономікою і мікроекономікою. Предмет мікроекономіки – механізм прийняття рішень на рівні домогосподарств і фірм, функціонування конкретних ринків у заданих економічних умовах. Такі загальні економічні умови, як циклічні коливання економіки, інфляція, безробіття, ставка банківського відсотка тощо, досить відчутно впливають на прийняття рішень і поведінку домогосподарств і фірм. Наприклад, відносно обсягів поточних споживчих витрат і заощаджень на майбутнє. А це, у свою чергу, безпосередньо впливає на параметри макроекономічних величин і створює нові макроекономічні умови. Також, оскільки сукупні змінні, з якими має справу макроекономічна теорія, є сумою індивідуальних змінних, то макроекономічна наука неминуче ґрунтується на мікроекономічному фундаменті.

Розрізняють позитивну та нормативну макроекономічну науку.

Позитивна макроекономіка має за мету пояснення сутності економічних процесів і явищ, які відбуваються в країні, та розробку рекомендацій для здійснення економічної політики на основі аналізу реальних економічних параметрів. Вона відповідає на питання, яким є дійсний стан макроекономічної ситуації та що можна зробити для її поліпшення у близькій перспективі.

Нормативна макроекономіка висвітлює світоглядні ідеологічні принципи, постулати поведінки макроекономічних суб'єктів, які є «еталоном» для оцінки бажаності тих чи інших результатів економічної діяльності. Тобто нормативна макроекономіка – це сукупність суб'єктивних суджень про те, як повинна функціонувати економіка. Вона відповідає на питання, як має бути організовано економічне життя у державі.

У царині позитивної макроекономіки хоча й існує багато розбіжностей у поглядах учених різних шкіл та напрямків, але їх об'єднує і багато спільного в розумінні економічних явищ і процесів. Набагато більше розбіжностей існує серед науковців, економістів, політиків, пересічних громадян у сфері нормативної економіки, оскільки конкретні економічні реалії мають ситуативний характер, спричиняють різні наслідки в короткостроковій та довгостроковій перспективах, по-різному зачіпають інтереси різних осіб внаслідок їх різної ролі в економіці, відмінностей моральних і духовних цінностей, можливостей суб'єктивної нераціональної поведінки. Це означає, що немає однозначної та остаточної відповіді на питання, що краще: збалансований чи дефіцитний бюджет; що несе більшу небезпеку: інфляція чи безробіття; який розподіл доходу є найбільш справедливим тощо.

Як і будь-яка інша наука, макроекономіка виконує низку функцій:

теоретико-пізнавальну (гносеологічну), зміст якої поля­гає в пізнанні економічних явищ, процесів і поведінки макроекономічних суб'єктів та створенні відповідних об'єктам дослідження теоретичних моделей;

практичну, зміст якої полягає у розробці практичних рекомендацій на основі економічного аналізу. Ця функція реалізується, насамперед, у розробці економічної політики держави. Крім того, теорію макроекономіки використовують у своїй практичній діяльності домогосподарства, фірми та закордонний сектор;

світоглядно-виховну – макроекономіка формує відповідний тип економічного мислення, економічну психологію та економічну культуру людей;

методологічну – вироблені макроекономікою наукові уявлення та поняттєво-категоріальний апарат використовують як сама макроекономіка для пізнання свого об'єкта, так і інші економічні науки – галузеві, функціональні, інформаційно-аналітичні;

прогностичну, яка полягає в оцінці економічної кон'юнктури та передбаченні перспектив економічного розвитку країни.

Для вивчення свого предмета, а саме механізму функціонування національної економіки в цілому, факторів та результатів її розвитку, макроекономіка використовує набір різноманітних прийомів і засобів, які називають методами макроекономічного дослідження.

Основними етапами процесу пізнання предмета макроекономіки є: збір та обробка фактів, формування гіпотези (неперевіреного теоретичного положення); визначення закономірностей і тенденцій функціонування національної економіки; формування положень заходів економічної політики, що забезпечують вирішення проблеми на підставі отриманих теоретичних положень і принципів.

У зв’язку з тим, що макроекономіка як наука цікавиться станом економіки в минулому, а також протягом поточного періоду та прагне передбачити перспективу, розрізняють аналіз «ex post» та «ex ente».

Аналіз «ex post» ґрунтується на визначенні макроекономічних параметрів того чи іншого минулого періоду з метою отримання інформації про те, як національна економіка функціонувала і яких результатів досягла. На основі результатів цього аналізу здійснюють коригування вже існуючих макроекономічних концепцій і розвитку нових.

Метою аналізу «ex ente» є визначення факторів і механізмів впливу на існуючий стан економіки з метою досягнення бажаного стану в майбутньому. Це прогностичне моделювання макроекономічних явищ і процесів на основі певних економічних концепцій.

Особливості предмета макроекономіки вимагають використання комплексу як вже відомих нам загальних наукових методів дослідження (аналіз та синтез, індукція та дедукція, порівняння, узагальнення, абстрагування тощо), так і специфічних, що застосовуються в економічних науках у цілому або лише в макроекономіці.

Здебільшого характерним для макроекономічних досліджень є використання та розгляд агрегованих, тобто узагальнених показників (сукупний попит, сукупна пропозиція, сукупний продукт, національний доход тощо); використання статистичного методу дослідження, тобто аналіз розрахованих на основі наданої суб'єктами господарювання інформації спеціальних показників, які характеризують стан національної економіки; використання балансового методу, тобто зіставлення взаємопов'язаних макроекономічних показників з метою з'ясування та змін їх взаємовпливу, а також підрахунків резервів підвищення ефективності функціонування економіки.

У макроекономіці широко використовуються економічні моделі. Макроекономічні моделі – це формалізований опис економічних явищ і процесів з метою виявлення найбільш суттєвих зв'язків між їх складовими. Будь-яка модель є спрощеним, абстрактним відображенням реальності, оскільки вся різноманітність конкретних деталей не може бути одночасно врахована у процесі проведення дослідження. Тому жодна модель у макроекономіці не є абсолютно вичерпною, всеохоплюючою. Від такої моделі не слід очікувати єдиної правильної відповіді, адресованої конкретним країнам у конкретний період часу. Проте, за допомогою таких узагальнюючих моделей визначається комплекс альтернативних способів управління динамікою зайнятості, випуску продукції, інфляції, інвестицій тощо. Це дозволяє проводити гнучку макроекономічну політику, оптимізувати поєднання найбільш адекватних інструментів впливу на макроекономічну ситуацію.

Під час розгляду макроекономічних моделей виділяють внутрішні (ендогенні) та зовнішні (екзогенні) змінні, а також так звані змінні запасу та змінні потоку.

Внутрішні змінні – це величини, що визначаються в результаті розв'язання моделей (наприклад, обсяг випуску продукції, величина реального національного доходу, рівень зайнятості, реальна ставка відсотка, рівень цін).

Зовнішні змінні – це величини, що розташовуються та можуть бути визначені лише за межами моделей (як правило, це технологія виробництва, характер поведінки суб'єктів на кожному з ринків, ставка оподаткування, державні витрати, величина пропозиції грошей).

Змінні запасу вимірюються тільки в конкретний момент часу і характеризують стан об'єкта дослідження на визначену дату – початок або кінець року і т. ін. (наприклад, державний борг, обсяг капіталу в економіці).

Змінні потоку характеризують протікання економічного процесу, який відбувається безперервно, і вимірюються за одиницю часу – рік, місяць (споживчі витрати за місяць; обсяг виробництва за рік).

Залежно від конкретних завдань дослідження застосовують різні типи моделей. Визначення типу базується на основі різних критеріїв:

- за способом подання досліджуваного процесу або явища моделі поділяють на логічні, графічні, економіко-математичні;

- за тривалістю досліджуваного процесу – на короткострокові та довгострокові;

- за кількістю задіяних в аналізі економічних суб'єктів – на прості та повні. Прості моделі містять лише два види макроекономічних суб'єктів – сектор домогосподарств та підприємницький сектор. Повні моделі враховують вплив державного сектора на макроекономічні процеси.

- за ступенем охоплення закордонного сектора моделі поділяють на закриті й відкриті. Закриті моделі включають такі макроекономічні види суб'єктів: сектор домогосподарств, підприємницький сектор, державний сектор. Тобто вони не враховують впливу закордонного сектора на національну економіку. Відповідно, відкриті – враховують вплив і відображають взаємозв'язки між чотирма видами макроекономічних суб'єктів;

- за характером відображення фактора часу макроекономічні моделі поділяють на статичні й динамічні. Статичні фіксують економічний процес на початок та кінець певного періоду і не відображають переходу від одного стану до іншого. Динамічні – відображають процес з урахуванням фактора часу.

Хоча макроекономіка вва­жається молодою наукою, вона з'явилась не раптово, а внаслідок тривалої еволюції економічної думки. Ще давньогрецькі мислителі, серед яких окремо слід виділити Платона і Аристотеля, порушували питання про заходи, які б сприяли процвітанню держави. Західноєвропейські меркантилісти (ХV–XVII ст.) пропонували активні дії держави щодо забезпечення зростання її багатства, відстоюючи необхідність проведення урядом цілеспрямованої політики протекціонізму. Представник більш пізньої (ХVІІ–XVІII ст.) французької економічної школи фізіократів Ф. Кене у своїх «економічних таблицях» показав зв'язок між різними секторами економіки та вперше розробив макроекономічну модель кругообігу товарів і платежів. Засновники так званої класичної школи кінця ХVІІІ – XIХ ст. обґрунтували невтручання держави у функціонування економіки, розробили теорію порівняльних переваг, що стала теоретичним підґрунтям політики фритредерства.

Проте, усе це були лише окремі теоретичні положення, а не цілісні концепції функціонування економіки на макрорівні. Народженням макроекономіки як окремої науки ми завдячуємо Дж. М. Кейнсу (1883–1945). Саме він у своїх працях і, перш за все, в роботі «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936) звернув увагу на особливості та закономірності проявів взаємозв’язків економічних процесів на макрорівні та довів необхідність комплексної системи державного регулювання ринкової економіки.

Сучасна макроекономіка багата на важливі та різноманітні теоретичні розробки. Напрацювання економістів складають основу для розробок економічних доктрин держав.

М. Фрідмен, Ф. Модільяні, Р. Солоу, Дж. Тобін та інші дослідники макроекономічних проблем стали лауреатами Нобелівської премії.

Сучасна теорія макроекономіки складається з кількох економічних шкіл та напрямків. Їх представники демонструють різне розуміння фундаментальних питань макроекономіки, а саме: здатність ринкової економіки до ефективного саморегулювання чи відсутність такої; відсутність чи необхідність та межі втручання держави в механізм ринкової економіки з метою його поліпшення; засоби, які повинна використовувати держава для вирішення цієї проблеми, тощо.

Представники кейнсіанської школи та її послідовники (неокейнсіанці), виходячи з уявлення про нездатність ринкового механізму до саморегулювання, а отже – й забезпечення повної зайнятості ресурсів, обґрунтовують необхідність активного втручання держави в економічні процеси за допомогою інструментів бюджетно-податкової, грошово-кредитної політики. Неокласики ж вважають, що ринкова економіка має необхідні внутрішні регулятори, які забезпечують її сталий розвиток, а нестабільність – випадкове явище, причини якого слід шукати зовні, поза її межами. Тому згідно з поглядом представників неокласичної школи метою роботи державних інститутів стає створення сприятливих умов для роботи ринкових регуляторів.

У 60-ті рр. ХХ ст. особливого значення набуває монетаризм. Цей напрямок не став всеохоплюючою концепцією, якою можна вважати неокейнсіанство та неокласичну школу, однак виступає самостійним і одним із найцікавіших напрямків сучасної макроекономіки. Залишаючись в основному на позиціях неокласичної школи, монетаристи звертають особливу увагу на грошовий обіг як складовий елемент економічного механізму, що безпосередньо залежить від діяльності держави.

Представники школи економіки пропозиції, ідеї якої суттєво вплинули на економічну політику держав у 80-ті рр. ХХ ст., наголошують на важливості заходів стимулювання господарської активності, і перш за все – на зменшенні подат­кового тиску. Заслуговують на увагу і теорії довгострокового економічного зростання, які з'ясовують фактори такого зростання та роль держави у прискоренні економічного прогресу. Прихильники теорії раціональних очікувань насамперед досліджували ефективність економічної політики з огляду на діяльність економічних суб'єктів, що мають відповідні очікування, виходячи з накопиченого досвіду.

Макроекономічна наука продовжує розвиватися, тому багато її питань і досі залишаються предметом гострої полеміки серед науковців.

Питання для самостійної роботи

Подайте визначення і розкрийте діалектичний взаємозв'язок між об'єктом і предметом макроекономіки.

Схарактеризуйте структуру національної економіки.

Розкрийте сутність основних видів суб'єктів макроекономіки.

Які основні проблеми покликана вирішити макроекономічна теорія?

Назвіть та розкрийте зміст функцій макроекономіки.

Що таке методи макроекономічного аналізу? Розкрийте їх зміст.

Подайте визначення макроекономічних моделей та схарактеризуйте їх значення.

Назвіть та коротко схарактеризуйте основні напрямки розвитку макроекономічної теорії.

Тестові завдання для самоконтролю

1. Макроекономіка досліджує економічні процеси на рівні:

а) підприємства;

б) галузі виробництва;

в) окремого ринку;

г) національної економіки.

2. Який сектор не належить до макроекономічних суб'єктів:

а) підприємницький;

б) державний;

в) сектор домогосподарств;

г) сільськогосподарський;

д) закордонний.

3. Об'єкти макроекономічного аналізу як правило характеризують:

а) агреговані величини;

б) ймовірні величини;

в) порівняльні величини;

г) відносні величини.

4. Основним методом макроекономічних досліджень є:

а) порівняльний аналіз;

б) моделювання;

в) соціологічний;

г) експеримент;

д) метод абстракції.

5. Макромоделі показують:

а) об'єктивне зростання показників;

б) взаємозв'язок між макропоказниками;

в) зв'язок між державними суб'єктами;

г) зв'язок між екзогенними величинами;

д) зв'язок між ендогенними величинами.

Література до теми

Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник. – К: Знання, 2004. – 851 с.

Бутук А.И. Макроекономіка. – К.: Знання, 2004. – 514 с.

Вечканов Г.С., Вечканов Г.Р. Макроэкономика. – С.Пб.: Питер, 2004. – 256 с.

Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Макроекономіка. – К.: Знання, КОО, 2004. – 368 с.

Кривцов О.С. та ін. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посібник. – К.: Центр навч. літ-ри, 2004. – 200 с.