Макроекономіка - Навчальний посібник (Носова О.В.)

Тема 12 економічне зростання

1. Сутність і цілі економічного зростання.

2. Фактори та типи економічного зростання.

3. Моделі економічного зростання.

4. Проблеми економічного зростання в різних групах країн.

 

Ключові поняття:

економічне зростання; економічний розвиток; показники економічного зростання; фактори економічного зростання; екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання; моделі економічного зростання; неокейнсіанська модель зростання Домара-Харрода; неокласична модель зростання Р. Солоу; проблеми економічного зростання в різних групах країн та в Україні

 

Подпись: 12.1. Сутність і цілі 
економічного зростання
Економічне життя сус­пільства перебуває у пос­тійному русі, який відбива­ється у поступових кількісних і якісних змінах. Ці зміни стосуються не тільки продуктивних сил і виробничих відносин, а й зростаючої продуктивності праці, її здатності створювати все більшу кількість благ, корисних суспільству і людині. Саме економічне зростання і відображає прогресивний рух економіки, збільшення кількості товарів і послуг, що виробляються національною економікою.

Сутність реального економічного зростання полягає у розв’язанні основного протиріччя економіки: між обмеженістю економічних ресурсів і безмежністю суспільних потреб. Розв’язуватися це протиріччя може двома основними способами: або за рахунок збільшення виробничих потужностей, або за рахунок більш ефективного використання наявних виробничих можливостей.

Економічні потреби породжуються виробництвом. Створюючи новий продукт і стимулюючи потребу в ньому, виробництво формує умови задоволення цих потреб. У свою чергу, задоволення існуючих потреб і поява нових диктує необхідність відтворення виробництва, а також його нарощування і вдосконалення з метою насичення ринку.

Потреби суспільства зростають кількісно і змінюються якісно. Кількісно вони зростають перш за все тому, що зростає чисельність населення. Дійсно, чисельність населення Землі від однієї епохи до іншої збільшується майже у геометричній прогресії. Так, якщо протягом V–ХV ст.ст. середньорічні темпи приросту населення оціночно складали 0,1\%, то у ХVІІІ–ХІХ ст.ст. вони вже характеризувалися показниками 0,4 і 0,9\%.

У наш час, завдяки успіхам медицини і охорони здоров’я в боротьбі з багатьма тяжкими хворобами, у багатьох країнах зростає середня тривалість життя і зберігається високий рівень народжуваності (останнє, перш за все, притаманно країнам Азії та Африки). Внаслідок цього чисельність населення Землі збільшується з кожним роком: тільки за останні 40 років вона збільшилась у два рази. За останнє десятиліття середній щорічний приріст складав близько 75 млн осіб.

Одночасно зростають і стають більш розвинутими потреби людей. Для сучасної людини вже не досить тільки їсти, пити, вдягатися, мати домівку. Сьогодні людина у розвинених країнах відчуває потребу в сучасних засобах пересування, спілкування, послугах у сферах підтримки і укріплення здоров’я, освіти і професійної підготовки, у повноцінному і змістовному відпочинку тощо, причому на найвищому можливому рівні. Ці об’єктивні процеси, що спостерігаються в житті, наука об’єднує в поняття «закон зростання потреб».

За таких умов економіка має забезпечувати безперервне зростання благ, необхідних для задоволення цих потреб.

Економічне зростання у масштабі національного виробництва оцінюють за збільшенням річного обсягу виробництва товарів та послуг. Тому показником, за допомогою якого вимірюється економічне зростання, зазвичай виступає валовий національний продукт (ВНП). Крім того, з цією ж метою використовується динаміка валового внутрішнього продукту (ВВП). При цьому в розрахунок приймаються виключно зміни реального ВНП (ВВП). Збільшення ВНП за рахунок більш високих цін поточного періоду (тобто зміна номінального ВНП) не може розглядатися як економічне зростання.

Економічне зростання вимірюється як в абсолютних величинах, так і у відносних (у відсотках до величини попереднього періоду).

Реальний ВНП може збільшуватися, але може й зменшуватися. Нульова різниця між величинами ВНП, що порівнюються, означає відсутність змін у динаміці ВНП і, відповідно, відсутність економічного зростання.

За певний проміжок часу економічне зростання вимірюється «річними темпами зростання». Для того, щоб визначити річний темп зростання ВНП, з величини реального ВНП певного року необхідно відняти величину реального ВНП попереднього року і отриману різницю співвіднести з величиною реального ВНП попереднього (того, з яким порівнюємо) року, вивівши результат у відсотках. Аналізуючи показники, що характеризують темпи зростання ВНП за кілька років, можна виявити тенденцію, тобто напрямок економічного розвитку. Разом з іншими макроекономічними показниками така інформація є основою економічного аналізу, необхідного для розробки і прийняття рішень на державному рівні, а також для перевірки і контролю ефективності економічної політики уряду.

Для вимірювання економічного зростання широко використовується такий показник, як «величина ВНП на душу населення» (і темпи його зростання). Ці показники зазвичай використовуються для характеристики рівня життя і динаміки добробуту населення тієї чи іншої країни.

Не менш важливим є і те, як використовується ВНП: якщо величина його приросту використовується непродуктивно (наприклад, спрямовується переважно на розвиток військово-промислового комплексу, на утримання державного апарату управління), то тим менша частка цього приросту надходить у сферу безпосереднього споживання населення.

У випадках однакового обсягу реального ВНП його величина, що припадає на душу населення, буде залежати від чисельності населення країни. Так, ВНП Індії арифметично майже на 70\% перевищує ВНП Швейцарії, однак за часткою ВНП, що припадає на душу населення, Індія відстає від Швейцарії більш ніж у 60 разів. Тому, якщо зміну ВНП використовувати як узагальнюючий показник життєвого рівня, необхідно враховувати зміни, які відбуваються у чисельності населення. Під економічним зростанням розуміють такий розвиток, за якого темпи збільшення реального ВНП перевищують темпи зростання населення.

Економічне зростання є основною складовою економічного розвитку будь-якої країни, оскільки його кінцевими цілями виступають підвищення матеріального добробуту і підтримання національної безпеки. Підвищення матеріального добробуту населення виражається у:

підвищенні доходів населення (в умовах зростання НД);

збільшенні вільного часу, про яке свідчить скорочення робочого тижня, загального терміну трудової діяльності;

покращенні розподілу НД серед різних прошарків населення. Якщо цього не буде, значна частина населення взагалі не відчує покращення рівня життя, яке дає економічне зростання. Тому в процесі економічного зростання необхідно підтримувати принципи соціальної захищеності стосовно непрацездатних і безробітних;

покращенні якості й зростанні різноманітності вироблених товарів і наданих послуг, що дозволяє поліпшити стан задоволення потреб споживачів. У той же час слід зазначити, що більш висока якість і диференціація товарів не тільки сприяють підвищенню задоволеності споживачів своїм життям, але й спричиняють збільшення витрат на купівлю товарів і послуг, сукупний розмір яких характеризує обсяг виробленого НД.

Економічне зростання робить державу економічно сильнішою і дає можливість уряду витрачати більше коштів на фінансування заходів щодо захисту національної безпеки.

Сьогодні в економічній теорії склався і протилежний погляд на економічне зростання. У деяких дослідженнях, присвячених питанням економічного зростання, стверджується, що воно дається надмірно високою ціною. Зокрема:

 світова економічна система використовує ресурси і нагромаджує відходи темпами, яких планета не може витримати. Як наслідок, забруднюється навколишнє середовище, вичерпується озоновий шар, змінюється клімат планети;

 вичерпуються невідновлювані природні ресурси (нафта, газ, металеві руди, вугілля тощо);

 відбувається виснаження орних земель з перспективою перетворення їх на пустелі;

 надмірний вилов риби зі Світового океану загрожує зникненням деяких її видів.

Подальше економічне зростання у розвинутих країнах означає задоволення щораз менш значущих потреб шляхом посилення загрози майбутньому розвитку світової економічної системи. Тому, на думку супротивників економічного зростання, його темпи необхідно уповільнити і поступово перейти принаймні до «нульового зростання».

Подпись: 12.2. Фактори та типи 
економічного зростання
Здатність економіки до зростання зумовлена низ­кою факторів, які узагальнено можна розподілити на фактори пропозиції та фактори попиту (див. додаток 25).

Фактори пропозиції включають:

труд – збільшення чисельності працездатного населення, підвищення його кваліфікації, мотивації до все більш продуктивної праці;

землю – підвищення кількості та якості залучуваних у господарський обіг природних ресурсів (найбільш ефективне їх використання, комплексна переробка сировини, захист від руйнування природи);

капітал – обладнання, машини, споруди, будівлі, сировина, паливо тощо – в різному ступені впливають на створення ВНП. Тому важливе значення мають вдосконалення технологій, пошук шляхів оптимальної організації виробництва. До капіталу можна віднести і НТП, вплив якого на величину і структуру ВНП нестримно зростає.

Фактори попиту зумовлюють можливість забезпечити такий рівень сукупних видатків, за якого буде реалізовано увесь створений ВНП шляхом зростання споживчих, інвестиційних та державних витрат, розширення експорту в результаті освоєння нових ринків збуту або підвищення конкурентоспроможності продукції країни на світових ринках.

Загальне уявлення про взаємодію всіх факторів економічного зростання дає крива виробничих можливостей (див. рис. 12.1). Вона відображає поєднання варіантів випуску різних товарів, які можуть бути виготовлені в умовах існуючої кількості та якості трудових, природних ресурсів і капіталу за даного рівня технологічного потенціалу.

 

Засоби              

виробництва          

                                      А1

 

                              А0

 

                                                      .F         В0               В1

 

                                                                        Споживчі товари

Рис 12.1. Крива виробничих можливостей

Будь-яка точка на кривій свідчить, що в економіці повністю задіяні всі ресурси, тобто економіка досягла своїх потенційних значень. Рух по кривій означає, що додаткова кількість одного продукту може бути виготовлена тільки за рахунок зменшення кількості іншого (АВ).

Якщо економічна ситуація характеризується положенням точки F, це означає, що певна кількість споживчих товарів та засобів виробництва, вироблених у рамках такої національної економіки, є недостатньою, тобто економічна система використовує свої ресурси не повністю, її потенційні можливості не вичерпані.

Якщо в економіці відбуваються кількісні та якісні зміни в ресурсному забезпеченні, тобто діють фактори економічного зростання, то це ілюструється зміщенням кривої виробничих можливостей праворуч – із положення А0В0, до положення А1В1.

Крива виробничих можливостей показує, що при повному використанні ресурсів одночасне збільшення виробництва обох видів товарів можливе лише у разі збільшення ресурсних можливостей суспільства. Однак, оскільки ресурси в кожний даний момент часу обмежені, то можливості прирощення матеріальних і фінансових ресурсів на основі НТП у довгостроковій перспективі є практично безмежними.

Крива виробничих можливостей дозволяє проаналізувати потенціал економіки і визначити стратегічний аспект економічної політики. Якщо суспільство обирає таку структуру виробництва, яка сприяє технічному прогресу, воно забезпечує більші виробничі потужності в майбутньому, вищі темпи економічного зростання. Але якщо в суспільстві превалює пріоритет нарощування обсягів випуску споживчих товарів, то майбутнє економічне зростання можливе, однак відбуватися воно буде значно нижчими темпами, ніж за умов першого варіанту.

Зазначені вище фактори безпосередньо впливають на економічне зростання, але також є фактори, які впливають на нього опосередковано. Це соціокультурні та інституційні фактори: сприятлива соціальна, культурна атмосфера, політична організація суспільства, позитивне ставлення населення до праці, система розподілу доходів у суспільстві, криміналізація економіки та ін.

Вплив розглянутих факторів на національну економіку обумовлює тип економічного зростання, під яким розуміють ступінь впливу на нього кількісних і якісних складових. Виділяють два типи економічного зростання, які розрізняються співвідношенням результатів і факторів виробництва (див. додаток 24).

Екстенсивне економічне зростання – розширення обсягу матеріальних благ та послуг – досягається за рахунок збільшення кількості використовуваних ресурсів (робочої сили, засобів праці, землі, сировини, палива) за попереднього рівня технологій.

Інтенсивне економічне зростання – збільшення обсягів виробництва та покращення якості товарів і послуг – досягається за рахунок зростання продуктивності праці на вдосконаленій технологічній базі й більш ефективного використання факторів виробництва.

Обидва типи економічного зростання мають свої переваги та недоліки.

Скажімо, екстенсивний тип економічного зростання може бути схарактеризований у такий спосіб:

переваги: швидкість досягнення економічного зростання;

недоліки: технічний застій, витратний характер виробництва, вичерпання ресурсів.

Для інтенсивного типу економічного зростання характерні:

переваги: вирішення проблеми обмеженості природних ресурсів, впровадження технологій ресурсозбереження, прогресивний розвиток факторів виробництва, зростання життєвого рівня населення;

недоліки: необхідність глибокої структурної перебудови економіки, значні витрати на НТП, порівняно повільні темпи економічного зростання.

У практиці господарювання екстенсивний або інтенсивний типи економічного зростання в чистому вигляді не існують. Кількісне вдосконалення факторів зростання, що здійснюється на основі впровадження досягнень НТП, завжди потребує інвестиційних вливань у засоби виробництва або робочу силу. У свою чергу, зростання кількості робочої сили і засобів виробництва супроводжується зміною їх якісних характеристик. Тому, аналізуючи причини чи можливості реального економічного зростання, дослідники виділяють переважно екстенсивний або переважно інтенсивний типи економічного зростання.

За сучасних умов прийнято відносити економічне зростання до того чи іншого типу залежно від питомої ваги приросту реального ВНП, обумовленого інтенсивними факторами зростання. Якщо доля реального ВНП, отриманого за рахунок інтенсивних факторів зростання, перевищує 50\%, то для економіки характерним є переважно інтенсивний тип зростання. І навпаки, якщо питома вага приросту реального ВНП за рахунок інтенсивних факторів нижча за 50\% від загального приросту ВНП, то економічна динаміка характеризується переважно екстенсивним типом.

Подпись: 12.3. Моделі економічного зростання

В економічній науці роз­роблено різні моделі еконо­мічного зростання, але найбільш поширеними є два напрямки: неокейнсіанський та неокласичний.

Неокейнсіанські моделі економічного зростання виникли на теоретичній і методологічній основі робіт Дж. М. Кейнса, і ґрунтуються в першу чергу на аналізі сукупного попиту. Фактором впливу на показники сукупного попиту є інвестиції, які мультиплікативно збільшують доходи, але водночас вони обумовлюються зростанням доходів (ефект акселератора). У межах неокейнсіанського напрямку важливе значення має модель економічного зростання Домара-Харрода (ці науковці розробили модель дослідження економіки у довгостроковій перспективі).

Е. Домар не ставив перед собою завдання створити систематичну теорію економічного зростання. Його основною метою була постановка проблеми зайнятості в довгостроковій перспективі. Основний внесок Е. Домара в теорію зростання полягає в тому, що він звернув увагу на двоїстість інвестиційного процесу, на відміну від Дж. М. Кейнса, котрий виходив з аналізу впливу інвестицій на пропозицію товару.

Е. Домар відштовхувався від збалансованого стану економіки, коли національний доход, що представляє сукупний попит, дорівнює виробничим потужностям, які, у свою чергу, зумовлюють обсяги сукупної пропозиції.

Якщо інвестиції збільшують виробничі потужності, а також створюють додаткові доходи, то як повинні зростати інвестиції, щоб темп приросту доходу дорівнював темпу приросту виробничих потужностей?

Модель Е. Домара базується на використанні ефекту мультиплікатора і визначає норму зростання інвестицій, що забезпечує необхідне зростання національного доходу. З моделі Е. Домара виходить, що для підтримки повної зайнятості й рівноваги на ринку благ необхідно постійно збільшувати обсяг інвестицій заданим темпом. Однак інвестиційні плани підприємців можуть виявитися не настільки оптимістичними. Якщо обсяг інвестицій буде меншим, ніж необхідно для рівноважного зростання реального обсягу виробництва і підтримки повної зайнятості, економічна система має все більше відхилятися від рівноважної траєкторії. Таким чином, рівновага в моделі Домара є нестійкою в тому значенні, що в ній не передбачено механізму, який повертає економіку в стан рівноваги після відхилення від нього. Збалансований темп зростання інвестицій перебуває в залежності від показників граничної схильності до заощаджень і середньої ефективності інвестицій.

Р. Харрод у своїй моделі поставив більш широке завдання, ніж Е. Домар, намагаючись описати механізм збалансованого зростання, що базується не лише на функціональних зв’язках між доходами, заощадженнями та інвестиціями, а й на аналізі психологічних мотивів поведінки підприємців. Основу моделі Р. Харрода складає теорія акселератора, що дозволяє визначити відношення приросту інвестицій до відповідного приросту доходу.

Р. Харрод аналізує не миттєві порушення економічної рівноваги та її відновлення, а довготривалий процес стійкого економічного зростання, який він назвав темпом динамічної рівноваги. За таких умов підприємці орієнтуються на так званий гарантований темп зростання, що вираховується як відношення показника граничної схильності до заощаджень до показника акселератора.

На практиці гарантований темп зростання не завжди співпадає з фактичним темпом зростання (це обумовлено циклічними коливаннями), який у моделі Р. Харрода залежить від темпів зростання робочої сили і темпів зростання продуктивності капіталу.

У моделі Р. Харрода вводиться таке поняття, як природний темп зростання, тобто максимально можливий темп зростання, котрий забезпечується приростом населення, збільшенням продуктивності праці та обсягами накопиченого капіталу.

Р. Харрод доходить висновку, що стійка динамічна рівновага стає можливою за умови рівності гарантованого і природного темпів зростання в ситуації повної зайнятості. У той же час він визнає нездатність ринкової економіки до саморегулювання і обґрунтовує необхідність державного впливу на схильність до заощадження методами кредитно-бюджетної політики.

Неокласична модель зростання ґрунтується на припущенні про досягнення стійкої рівноваги без втручання держави. Її методологічною основою є теорія факторів виробництва, яка трактує працю, капітал і землю як самостійні фактори створення національного продукту, а також теорія граничної продуктивності, відповідно до якої доходи, отримувані власниками факторів виробництва, визначаються граничним продуктом цих факторів.

Центральною для неокласичного підходу є ідея оптимальності ринкової системи, яка розглядається як саморегульований механізм, що дозволяє використовувати усі виробничі фактори як окремим суб’єктам господарювання, так і економіці в цілому. На практиці ця рівновага порушується. Моделювання ж рівноваги дозволяє знайти причини відхилення реальних процесів від ідеалу. Найбільш відомою є факторна модель Кобба-Дугласа (виробнича функція Кобба-Дугласа), яка математично виглядає наступним чином:

;                                 (12.1)

,                        (12.2)

де F – знак функції; V – обсяг виробленого продукту; ап – виробничі фактори (робоча сила, земля, підприємницькі здібності), а співвідношення dF/dai – граничний продукт і-го фактору.

Виходячи з наведеної формули, обсяг національного продукту визначається як сума впливів кожного фактора на його граничний продукт.

Виробнича функція Кобба-Дугласа була використана неокласиком Р. Солоу для розробки власної моделі економічного зростання. Сутність її полягає в тому, що необхідною умовою збалансованого економічного зростання є рівність сукупного попиту і сукупної пропозиції. При цьому сукупна пропозиція в його моделі визначається на основі виробничої функції Кобба-Дугласа, яка висвітлює функціональні залежності між обсягом виробництва, з одного боку, і виробничими факторами та їх взаємною комбінацією – з іншого. Сукупний попит Р. Солоу визначає як суму інвестиційних і споживчих витрат. Основу моделі складає так зване «золоте правило» накопичення, відповідно до якого вибуття капіталу не повинно перевищувати його граничного продукту.

У сталому стані рівноваги капітал, праця і рівень національного доходу збільшуються однаковими темпами, рівними темпам зростання населення. Більш швидкий темп зростання населення вплине на прискорення темпів зростання економіки, однак виробництво товарів і надання послуг на душу населення будуть знижуватися. У свою чергу збільшення норми заощаджень призведе до більш високого показника доходів на душу населення, також зросте коефіцієнт капіталоозброєності, але це не вплине на темпи зростання в умовах макроекономічної рівноваги. Тому єдиною умовою стійкого економічного зростання є темп зростання технічного прогресу.

Відповідно, модель Р. Солоу дозволяє розкрити взаємозв’язок між трьома джерелами економічного зростання – інвестиціями, чисельністю робочої сили і технічним прогресом, що представлено у вигляді графіка (див. рис. 12.2).

                    J, o,t q

 

                                                                                      (o+ti+q)k

                          J/α=sf(k)

 

                                                                          k*       k

Рис. 12.2. Модель Р.Солоу:

J/α – інвестиції на одного працюючого; s – норма заощаджень; k – капіталоозброєність одиниці праці з постійною ефективністю; k* – стійкий стан капіталоозброєності, за якого ok=J, тобто величина капіталу, що вибуває (ok), дорівнює капіталу, що інвестується (J= sf(k)); о – норма амортизації; t – темпи зростання населення; q – темпи зростання ефективності виробництва під впливом технічного прогресу.

Вплив держави на економічне зростання за таких умов можливий шляхом регулювання норми заощаджень і швидкості НТП.

Подпись: 12.4. Проблеми 
економічного зростання 
в різних групах країн

Проблема економічного зро­стання є актуальною для всіх країн світу. Події кін­ця ХХ – початку ХХІ ст. спонукали до переосмислення шляхів суспільного розвитку і для промислово розвинених країн. Концепція економічного зростання, що базується на оцінці кількісних показників збільшення масштабів виробництва, відходить на другий план. Вона була прийнятною, доки природні ресурси здавалися невичерпними в силу обмеженого впливу виробничої діяльності на природне середовище. У сучасній ситуації в промислово розвинених країнах все більше зростає усвідомлення того, що проблеми економічного зростання слід розглядати в більш широкому контексті: з позицій розгляду економічної діяльності як складової частини суспільного розвитку. У зв’язку з цим усе більш важливого значення набувають проблеми економії природних ресурсів і охорони навколишнього середовища, завдання підтримання національної безпеки без гіпертрофованого нарощування військового потенціалу, питання скорочення нерівності в розподілі доходів, збереження духовних цінностей, розвиток творчого характеру та інших складових характеристики ефективності та якості економічного зростання.

На практиці це означає переорієнтацію економічної політики держави із завдань стимулювання високих темпів зростання обсягів виробництва на створення сприятливих умов для ефективного і соціально орієнтованого розвитку економіки.

Країни, що розвиваються, неоднорідні. Нові індустріальні країни демонструють високі темпи економічного зростання та зростання реального ВВП на душу населення. Це, перш за все, країни Південно-Східної Азії. За останні 25 років доход на душу населення збільшився тут майже в чотири рази. Частина населення, яка перебуває за межею бідності, зменшилась у питомій вазі приблизно на дві третини, швидко знизилися темпи зростання населення, а рівень освіти і показники здоров’я значно покращилися. За успіхом перших «азійських тигрів» (Південна Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань) з’явились країни «другої хвилі» (Індонезія, Малайзія), а на сьогодні новим двигуном регіонального зростання став Китай.

Причини економічного успіху цих країн пояснюються наявністю трьох груп факторів (за даними Всесвітнього банку):

а) досягнення політичної та макроекономічної стабільності;

б) інвестиції в людські ресурси;

в) орієнтування на зовнішні ринки.

Слабкорозвинені ж країни потрапили у так зване «закляте коло бідності». Закляте коло бідності – це стан, коли низький душовий доход у бідних країнах обмежує можливість заощаджень і нагромадження. У результаті зберігається низька продуктивність праці й низькі доходи. До того ж, швидке зростання населення може відразу нівелювати збільшення доходів на душу населення, і таким чином звести нанівець можливість виходу із «заклятого кола бідності».

Вихід із цієї ситуації фахівці вбачають у підвищенні темпів нагромадження капіталу, обмеженні зростання населення. Ці країни закликають до створення нового світового економічного порядку, в рамках якого пропонується списати борги бідних держава перед розвиненими, припинити практику не тільки «викачування умів», але й природних копалин, відкрити доступ на світовий ринок та ін.

Аналіз економічного стану України свідчить, що незважаючи на швидке економічне зростання, яке спостерігається після глибокої економічної кризи, радикальних змін у національній економіці не відбулося. Враховуючи досвід інших країн, високі темпи економічного зростання в наших умовах – реальність, але на якій основі таке зростання повинно здійснюватися надалі?

Більшість авторів роблять висновок: це перехід від так званого інвестиційного і, як правило, екстенсивного типу розвитку до якісно нового, ефективного інноваційного типу розвитку, який базується на прискоренні науково-техноло­гічного оновлення виробництва, інтенсивному зниженні витрат виробництва і підвищенні його рентабельності, прибутковості.

Тобто основою стратегічного розвитку України має стати інноваційна модель структурної перебудови та зростання економіки. Це, у свою чергу, потребує подальшого стимулювання економічних реформ та запровадження активних механізмів фінансового забезпечення цього процесу шляхом: укріплення банківської системи через поступове зростання активів фінансових інститутів (банківського і небанківського типу), посилення конкуренції між ними за заощадження і зниження рівня кредитних ставок; реформування діючої системи заробітної плати, створення інституційних умов (податкового та трудового законодавства) для нагромадження масових заощаджень населення як безальтернативного джерела фінансування; реформа бюджетної політики зі зростанням державних інвестицій в інтелектуальний та інший людський капітал; перебудова податкової політики, підтримка не тільки виробників, але й споживачів (масового внутрішнього попиту), а також забезпечення сприятливого середовища для іноземних інвестицій. Ці та інші фактори мають істотно прискорити ринкові трансформації економіки України.

Питання для самостійної роботи

Чи існує різниця між економічним зростанням та економічним розвитком?

Які якісні зміни в економіці та суспільстві викликає економічне зростання?

Які переваги та недоліки мають екстенсивний та інтенсивний типи зростання?

Як рівень заощаджень впливає на усталений темп економічного зростання?

Чому 1960-ті рр. вважаються золотою добою економічного зростання західних країн? Якими є причини уповільнення його темпів у 1970-ті рр.?

Чому в колишньому СРСР проблема переходу до інтенсивного типу економічного зростання постала лише у 1980-ті рр.?

Тестові завдання для самоконтролю

1. Що з наступного є фактором екстенсивного типу економічного зростання:

а) технологічний прогрес;

б) збільшення фізичних обсягів капіталу;

в) впровадження нових методів управління;

г) підвищення рівня освіти та професійної підготовки кадрів;

д) покращення розподілу ресурсів.

2. Що з наступного є фактором інтенсивного типу економічного зростання:

а) збільшення чисельності зайнятих;

б) збільшення фізичних обсягів капіталу;

в) підвищення рівня освіти та професійної підготовки кадрів;

г) розробка нових природних копалин;

д) залучення додаткових інвестиційних ресурсів.

3. Перевагою екстенсивного типу економічного зростання є:

а) ресурсозбереження;

б) витратний характер відтворення;

в) швидкі темпи зростання;

г) прогресивний розвиток факторів виробництва.

4. Недоліком інтенсивного типу зростання є:

а) витратний характер відтворення;

б) необхідність глибокої структурної перебудови економіки;

в) технічний застій;

г) ресурсозбереження.

5. У неокейнсіанських моделях економічного зростання провідну роль відіграють:

а) інвестиції;

б) заощадження;

в) ціни;

г) технічний прогрес.

6. У моделі Р. Солоу основною умовою зростання обсягів виробництва визнається:

а) технічний прогрес;

б) зростання норми заощадження;

в) зростання чисельності населення;

г) зростання обсягів інвестицій.

Література до теми

Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. – М.: МГУ; Дело и Сервис, 2002. – 448 с.

Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник. – К: Знання, 2004. – 851 с.

Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 442 с.

Бандурка А.А., Бандурка А.М., Носова О.В. Иностранные инвестиции в экономике Украины: Монография. – Харьков: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2004. – 448 с.

Бандурка О.М., Петрова К.Я., Удодова В.І. Державне регулювання економіки: Підручник. – Харків: УВС, 2000.

Бутук А.И. Макроекономіка. – К.: Знання, 2004. – 514 с.

Вечканов Г.С., Вечканов Г.Р. Макроекономіка – С.Пб.: Питер, 2004. – 256 с.

Економічна теорія в схемах і таблицях / За заг. ред. К.Я. Петрової. – Х.: Вид-до НУВС, 2004. – 332 с.

Економічна теорія: макроекономіка і мікроекономіка / За ред. З.Г. Ватама­нюка і С.М. Панчишина. – К.: Вид. дім «Альтернатива», 2001. – 234 с.

Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Макроекономіка. – К.: Знання, КОО, 2004. – 368 с.

Ивашковский С.Н. Макроэкономика: Учебник. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Дело, 2002. – 472 с.

Кулішов В.В. Макроекономіка: основи теорії і практикум: Навч. посібник для студ. вищих закладів освіти. – 2-е вид. – Львів: Магнолія-плюс, 2005. – 256 с.

Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика: В 2-х т. / Пер. с англ. 2-го изд. – М.–Бишкек: Туран, 1996. – Т. 1. – 399 с.; Т. 2. – 400 с.

Мельникова В.І., Климова Н.І. Макроекономіка: Навч. посібник. – 2-е вид., випр. і доп. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 400 с.

Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник.– К.: Либідь, 2001. – 616 с.

Петрова К.Я., Ларіна Т.Ф. Макроекономічне регулювання в умовах ринкової трансформації: інституціональний аспект // Вісник ХНУ ім. В.Н. Ка­разіна. – 2005. – №634. – С. 41–45.

Сакс Дж., Ларрен Ф. Макроэкономика: глобальный подход. – М.: Дело, 1996.