Макроекономіка - Навчальний посібник (Носова О.В.)

Тема 8 грошовий ринок та механізм його регулювання

1. Економічна сутність, особливості та структура грошового ринку.

2. Механізм функціонування грошового ринку.

2.1. Пропозиція грошей.

2.2. Попит на гроші.

2.3. Рівновага на грошовому ринку та відсоток.

3. Монетарна політика і грошово-кредитне регулювання.

4. Боротьба з «відмиванням брудних грошей».

Ключові поняття:

грошовий (фінансовий) ринок; ринок грошей; ринок капіталів; валютний ринок; модель грошового ринку; пропозиція грошей; грошовий агрегат; грошова маса; грошова база; банківські резерви; грошовий мультиплікатор; крива пропозиції грошей; попит на гроші; крива попиту на гроші; рівновага монетарного ринку; грошово-кредитна або монетарна політика; обов’язкові резерви банків; обліковий відсоток (рефінансування); кейнсіанська модель грошово-кредитної політики; неокласична (монетаристська) модель грошово-кредитної політики; політика «дорогих» грошей (кредитної рестрикції); політика «дешевих» грошей (кредитної експансії); «відмивання брудних грошей»

Подпись: 8.1. Економічна сутність, особливості та структура грошового ринку

У найбільш узагальненому вигляді грошовий (фінансовий) ринок у макроекономіці являє собою сукупність економічних відносин, які складаються з приводу купівлі-продажу специфічного товару – грошей. К.Р. Маккон­нелл та С.Л. Брю у своїй відомій праці «Економікс» грошовий ринок (money market) визначають як ринок, на якому попит на гроші і пропозиція грошей визначають відсоткову ставку (або рівень відсоткових ставок).

Отже, грошовий ринок – це система грошових відносин і банківських та спеціальних фінансово-кредитних інститутів, які забезпечують функціонування усієї сукупності грошових ресурсів країни, їх постійне переміщення, розподіл і перерозподіл під впливом взаємодії попиту і пропозиції грошей.

Саме гроші виступають на цьому ринку об’єктом. Суб’єктами грошового ринку є юридичні та фізичні особи, переважно – банки, державні структури, спеціальні кредитно-фінансові інститути, населення. Як правило, гроші (кредитні ресурси) продають сімейні господарства, а купують їх інвестори, тобто фірми, компанії, державні структури тощо. Традиційними професійними посередниками в операціях купівлі-продажу грошей виступають маклери, дилери, облікові доми та інші учасники.

Специфіка цього ринкового об’єкта – грошей як абсолютно ліквідного активу – визначає такі особливості грошового ринку:

1) купівля-продаж грошей відбувається лише тоді, коли вони є вільними у наявності в одних суб’єктів та виникла потреба їх використання іншими;

2) операція «товар – гроші» відбувається умовно у формі позички під зобов’язання повернути кошти у встановлений строк або у вигляді купівлі облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів та інших фінансових інструментів;

3) внаслідок купівлі-продажу грошей власник (продавець грошей) не втрачає права власності на продану суму грошей, а добровільно передає право розпорядження нею покупцеві лише на заздалегідь визначених умовах;

4) у момент продажу продавець не отримує еквівалента, а покупець – відповідного реального права власності. Він розпоряджається купленим як ліквідністю тимчасово, тобто не відчужує еквівалентної суми вартості в товарній формі;

5) на грошовому ринку гроші перетворюються в основний об’єкт фінансово-ринкових відносин (за математичним виразом Г – Г', де Г' = Г + ΔГ) для отримання додаткового доходу у вигляді відсотка як плати за тимчасову відмову від користування цими грошима і передачу права їх використання іншій особі у виробничій та комерційній діяльності за розгорнутою формулою кругообігу грошового капіталу:

                                         з.в.

Г – Г – Т                       ...В...Т¢ – Г¢.  

                                         р.с.

Грошовий (фінансовий) ринок має досить складну структуру. Вона зумовлена двома основними ознаками: по-перше, особливістю тих фінансових інструментів, які складають об’єкт купівлі-продажу, і, по-друге, термінами, з якими пов’язане тимчасове відчуження вартості, представленої в грошах. З огляду на це, структуру грошового (фінансового) ринку можна зобразити так (див. рис. 8.1):

 

 

Рис. 8.1. Структура грошового (фінансового) ринку

Ринок грошей і ринок капіталів відрізняються між собою. У більш вузькому розумінні ринок грошей (монетарний) – це частина грошового (фінансового) ринку, де здійснюються короткострокові кредитні операції з власне грошима. До складу ринку грошей належать обліковий, міжбанківський та валютний ринки.

Ринок капіталів – це та частина грошового (фінансового) ринку, де здійснюються середньо- і довгострокові кредитні операції з грошима та цінними паперами. Звідси, цей ринок включає два основних елементи: ринок сереньо- та довгострокових банківських кредитів і ринок цінних паперів.

Основною функцією грошового (фінансового) ринку є формування і спрямування грошових потоків у сектори і галузі національної економіки для вирішення економічних і соціальних завдань, які ставить перед собою суспільство.

Взаємодію грошових потоків та інструментів між трьома групами об’єктів грошових відносин (кредиторами, позичальниками і фінансовими посередниками) можна зобразити у вигляді інституційної моделі грошового ринку (див. рис. 8.2).

 

 

Рис. 8.2. Інституційна модель грошового ринку

Выноска со стрелкой вниз: 8.2.1. Пропозиція  грошей

Подпись: 8.2. Механізм 
функціонування 
грошового ринку

Пропозиція грошей (suply money – Ms) – це сукупність платіжних засобів, що перебувають в економічному обігу в даний момент. Пропозиція національних грошей – це маса грошей, що пропонується ринкові різними установами, які згідно із законодовством мають право створювати гроші. Параметри пропозиції перебувають у зворотній пропорції до параметрів попиту і ним зумовлені. Тобто попит і пропозиція виступають внутрішньою об’єктивною єдністю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 8.3. Структура і особливості грошової пропозиції

Пропозиція грошей формується: а) власне державою в особі Національного банку, Державного казначейства і Монетного двору у вигляді готівкових грошей (С) – банкнот, казначейських білетів і розмінних монет і б) всіма банківськими і небанківськими установами країни у вигляді безготівкових (депозитних) грошей (D) – чекових і нечекових (великих і малих) вкладів у комерційних і ощадних банках.

У загальному вигляді пропозиція грошей може бути виражена рівнянням:

Ms = C + D.                                  (8.1)

При цьому вітчизняні вчені, які досліджують сферу грошового обігу, висловлюють думку про те, що «визначальні компоненти пропозиції грошей формуються на кредитах – боргових зобов’язаннях держави, банківських установ, інших суб’єктів виробничого процесу та підприємницької діяльності».

Структура грошової пропозиції в цілому та її особливості показані на рис 8.3.

Для характеристики грошової пропозиції застосовуються узагальнюючі показники структури грошової маси, які різняться між собою ступенем ліквідності й називаються грошовими агрегатами (див. рис. 8.4).

 

Найбільш ліквідні активи (гроші)

Високоліквідні активи («майже гроші»)

Готівкові гроші

Трансакційні депозити (чекові вклади)

Нечекові заощаджувальні вклади

Дрібні строкові вклади

Великі строкові депозити (понад 100 тис. дол. США)

 

Рис. 8.4. Основні агрегати (формули) пропозиції грошей

За К.Р. Макконнеллом і С.Л. Брю, пропозиція грошей, маса грошей в обігу охоплює: у вузькому визначенні – М1, а в широкому – М2 і М3.

Величина грошової пропозиції залежить від трьох факторів кількісного вираження закону грошового обігу:

1) кількості виготовлених протягом певного часу товарів та послуг;

2) рівня товарних цін;

3) швидкості обігу однієї грошової одиниці.

Важливими економічними важелями управління пропозицією грошей виступають такі макроекономічні показники: грошова база, банківські резерви і грошово-кредитний мультиплікатор.

Грошова база – це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей. Разом із тим, пропозиція грошей (Ms) прямо пропорційна грошовій базі (Mh) і залежить від величини грошового мультиплікатора m:

Ms = Mh ´ m.                                  (8.2)

Грошову базу, яка має властивості мультиплікаційного впливу на Ms, ще називають ланкою підвищеної ефективності або «сильних грошей». За структурою грошова база складається із суми готівки в обігу, готівки в сейфах і резервів комерційних банків.

Банківські резерви – це категорія, що визначає кількість грошей готівкою, які зберігаються в касах банків. Характерною особливістю банківських резервів є те, що ці гроші не перебувають в обігу і не входять до складу грошових агрегатів (М0, М1). Проте, між банківськими резервами та масою грошей в обігу існує тісний зв’язок, який переважно впливає на структуру грошової маси. Це означає, що гроші готівкою можуть переходити у форму депозитних грошей, збільшуючи банківські резерви, і навпаки. В обох випадках загальна маса грошей (М1) залишиться незмінною.

Зв’язок між монетарною базою та масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора (множника).

Грошовий мультиплікатор – це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку. Його величина визначається за формулою:

m =                                 (8.3)

де m – величина грошово-кредитного мультиплікатора; MR – норма обов’язкових резервів.

Загальний розмір пропозиції грошей визначається банківською системою і значною мірою складається внаслідок впливу таких об’єктивних чинників:

1) емісії банкнот і депозитних грошей;

2) процесу обслуговування державного боргу і покриття дефіциту державного бюджету;

3) нагромадження резервів іноземної валюти;

4) нарощування розмірів пропозиції шляхом розширення кредитної емісії комерційних банків.

Выноска со стрелкой вниз: 8.2.2. Попит на гроші

Попит на гроші (demand money – Md) в загальній економічній теорії – це потреба суспіль­ства у грошах як засобах обігу, платежу і заощадження. Конкретніше попит на гроші розглядається як запас грошей, яким економічні суб’єкти прагнуть володіти на певний момент.

У макроекономіці існують чотири теоретичні моделі попиту на гроші. За кількісною теорією грошей попит на гроші спирається на методологію відомого «кембриджського рівняння», запропонованого І. Фішером. За цим рівнянням кількість грошей, необхідних для обігу (величина попиту – Md), прямо пропорційна реальному обсягові виробництва ВНП (PQ) і обернено пропорційна швидкості обігу грошей ():

.                                    (8.4)

Дж. М. Кейнс попит на гроші розглядає як попит на одну з можливих форм багатства. Це означає, що попит на гроші виступає як запас грошей, яким економічні суб’єкти прагнуть володіти на певний момент, виходячи з трьох груп мотивації: трансакційної, завбачливості (застереженості) і спекулятивної.

В «Економікс» К.Р. Макконнелла та С.Л. Брю загальний попит на гроші (total demand for money – Dm) складається з попиту на гроші для угод (transactions demand for money – Dt), що використовуються як засіб обігу, і попиту на гроші з боку активів (asset demand for money – Da) як засіб збереження:

Dm = Dt + Da.                                                          (8.5)

Сучасна теорія так званого портфельного вибору під попитом на гроші розуміє попит на ліквідні активи (гроші, акції, облігації, нерухомість тощо).

Величина попиту на гроші функціонально залежить від таких економічних чинників: рівня цін (інфляції) (Р), реальних доходів (Y) і норми відсотка (r). Математично це можна записати так:

Md = f (P, Y, r).                                (8.6)

Графічно сукупний попит на гроші з урахуванням основних чинників, що на нього впливають, можна зобразити у вигляді кривої (див. рис. 8.5).

Рис. 8.5. Сукупний попит на гроші

Рух уздовж кривої сукупного попиту на гроші виражає залежність зміни обсягу попиту від зміни відсоткової ставки, коли інші фактори є незмінними. При високих величинах ставки відсотка крива сукупного попиту на гроші стає майже вертикальною, оскільки всі заощадження вкладаються у придбання цінних паперів, попит на гроші обмежується лише операційним попитом і не зменшується далі під тиском зростання відсотка. За умов зміни величини номінального ВВП відбувається зсув кривої сукупного попиту: у разі збільшення – праворуч (у положення Md1), у разі зменшення – ліворуч (у положення Md2).

 

Выноска со стрелкой вниз: 8.2.3. Рівновага на грошо-вому ринку та відсоток

Принципово важливою фун­кцією грошового ринку є за без­печення рівноваги між попитом і пропозицією грошей, тобто ситуації, за якої попит на гроші у трансакційних і спекулятивних цілях дорівнює їх пропозиції. Іншими словами, рівновага грошового ринку настає тоді, коли його модель можна виразити таким математичним рінянням:

Md = Ms.                                     (8.8)

При цьому виходять із припущень, що пропозиція грошей є фіксованою, рівень цін залишається стабільним, а номінальна ставка відсотка дорівнює реальній. Такі передумови є близькими до економічних реалій у короткостроковому періоді, водночас їх введення дозволяє уникнути багатьох складнощів. Тоді графічна модель рівноваги грошового ринку має вигляд, відображений на рис. 8.6.

На поданому тут графіку рівноваги монетарного ринку на горизонтальній осі абсцис показано загальну кількість грошей (M), на вертикальній осі ординат – номінальну відсоткову ставку. Пряма (Мs) характеризує пропозицію грошей, яка вважається більш сталою (екзогенною) величиною. Попит на гроші (Мd) – змінна величина, динаміка якої зображена у вигляді лінії (Мd1). За умов високих відсоткових ставок суб’єкти ринку переміщують більшу частину своїх грошових залишків (що не приносять доходу) до високоліквідних активів.

 

 

   R

 

   R2

 

Рис. 8.6. Рівновага монетарного ринку

 

Перетин ліній Мd і Мs у точці (Е) визначає не лише момент встановлення рівноваги монетарного ринку, а й рівноважної норми відсотка (R), яка тут є похідною величиною. З будь-якою більш низькою відсотковою ставкою рівень попиту на гроші буде перевершувати їх кількісну пропозицію. І навпаки, з будь-якою більш високою відсотковою ставкою пропозиція грошей перевищує рівень попиту. Тільки в точці (Е) пропозиція і попит збігаються, тобто є рівноважними.

Якщо Національний банк, побоюючись інфляції, запровадить більш жорстку монетарну політику, то, продаючи цінні папери на відкритому грошовому ринку, він зменшуватиме пропозицію грошей. Внаслідок цього лінія пропозиції грошей переміститься ліворуч (Мs1), а відсоткова ставка зростатиме доти, поки не буде досягнуто нової рівноваги у точці Е1 за нової вищої відсоткової ставки (R1).

Послаблення монетарної політики або зниження попиту на гроші призводить до протилежних наслідків. Зокрема, якщо Національний банк скуповує цінні папери на відкритому ринку, то тим самим він збільшує  пропозицію  грошей.  Внаслідок  цього  лінія пропозиції (Мs) переміститься праворуч (Мs2). Тепер точка Е вже свідчитиме про невідповідність попиту і пропозиції грошей на грошовому ринку, а нова рівновага (Е2) досягається завдяки зниженню рівня відсоткової ставки (R2). Це спонукає суб’єктів ринку тримати активи у грошовій формі, тому що альтернативна форма розміщення грошей у цінних паперах стає менш привабливою.

Порушення рівноваги грошового ринку може відбутися на основі зміни попиту на гроші, що викликані зростанням обсягів виробництва і реалізації товарів або зростанням цін. За умов зростання попиту на гроші лінія Мd переміщується праворуч вгору до лінії Мd1, рівноважна відсоткова ставка зростає. За умов зменшення реального обсягу виробництва чи зниження цін виникають протилежні тенденції. Виходячи з цього, рівень відсоткової ставки змінюється так, щоб відновити стан рівноваги попиту і пропозиції. Збільшення маси грошей в обігу (грошових залишків) знижує рівноважну відсоткову ставку. Зростання цін або реальних доходів підвищує рівноважну відсоткову ставку.

Подпись: 8.3. Монетарна політика 
і грошово-кредитне 
регулювання

Регулювання грошового ри­нку здійснюється через форму­вання і реалізацію грошово-кредитної (монетарної) полі­тики. У найбільш узагальненому розумінні грошово-кредитна політика являє собою систему державних заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин з метою забезпечення вирішення макроекономічних завдань (див. додаток 14). Основними способами кардинальної стабілізації грошового обігу є нуліфікація, девальвація і ревальвація.

Стратегічною цільовою функцією грошово-кредитної політики є досягнення оптимальної рівноваги ринку грошей з метою забезпечення стабільності грошового обігу і сталого економічного розвитку. Тактичними засобами тут виступають підтримання необхідного обсягу грошової маси, доступності кредитів, певного рівня ставки відсотка та обмінного курсу (див. додаток 15).

Найбільш поширеними є дві теоретичні моделі грошово-кредитної політики: кейнсіанська і неокласична (монетаристська). Обидва підходи визнають, що зміна грошової маси впливає на номінальний обсяг ВНП, але оцінюють по-різному і значення цього впливу, і сам механізм. З точки зору кейнсіанців, в основу грошово-кредитної політики повинен бути покладений певний рівень відсоткової ставки; а з точки зору монетаристів – саму величину пропозиції грошей. Разом із тим, світова практика переконливо свідчить, що раціональне зерно містять обидві концепції.

Залежно від загальноекономічної ситуації в країні і переслідуваних цілей у практиці державного регулювання грошового ринку застосовують три основні види грошово-кредитної політики (див. рис. 8.7):

 

Рис. 8.7. Графік пропозиції грошей в умовах жорсткої, ліберальної та змішаної грошово-кредитної політики

 

1. Жорстка – в умовах економічного піднесення з метою запобігання надвиробництва і придушення інфляції обмежують грошову масу через скорочення кредитів, інвестицій, сукупного попиту і зайнятості (політика кредитної рестрикції або «дорогих» грошей). Крива грошової пропозиції тут має вигляд вертикальної лінії (Мs1). Включає систему таких заходів:

продаж цінних паперів на відкритому ринку;

збільшення норми резервування;

підвищення облікової ставки.

2. Ліберальна – за умов падіння виробництва і збільшення безробіття стимулюються грошова емісія та кредитування (зниженням відсоткових ставок) на забезпечення зростання виробництва і зайнятості (політика кредитної експансії або «дешевих» грошей). Крива грошової пропозиції має вигляд горизонтальної прямої (Мs2). Включає систему таких заходів:

купівля цінних паперів на відкритому ринку;

зниження норми резервування;

зниження облікової ставки.

3. Змішана (гнучка) – поєднує в собі елементи перших двох по підтриманню фіксованої ставки відсотка на основі похилої кривої пропозиції грошей (Мs3).

Національний банк України (НБУ) теж застосовує розглянуті вище методи грошово-кредитної політики. Грошово-кредитне регулювання здійснюється на основі чинного українського законодавства. З кінця 1993 р. взято за основу головний принцип монетаризму: відповідність грошової маси виробленому в суспільстві продукту. Припинено пряме кредитування уряду емісією грошей.

Необхідність створення власної грошової системи і впорядкування грошового обігу спонукали проведення грошової реформи в Україні. Вона здійснювалася в три етапи:

введення купоно-карбованця в готівковий обіг (січень 1992 р.);

введення купоно-карбованця в безготівковий обіг (листопад 1992 р.);

заміна купоно-карбованця на гривню як національну грошову одиницю України (вересень 1996 р.).

Завдяки таким сутнісним перетворенням грошової системи та жорсткій рестрикційній політиці темпи інфляції знизилися з 10026\% у 1993 р. до 281,7\% у 1995, 139,7\% – у 1996, 25,8\% у 2000 і 8,1\% у 2005 рр.

Водночас НБУ за вказівками Міжнародного валютного фонду (МВФ) проводив надмірно жорстку монетарну політику, яка не узгоджувалась із вимогами законів грошового обігу. Так, за підрахунками незалежних експертів, загальна грошова маса, необхідна для обслуговування процесу відтворення в економіці України, повинна була дорівнювати у 1996 р. 17,5 млрд грн, проте НБУ встановив її на рівні 9,7 млрд грн, тобто забезпечив низький рівень монетизації економіки. У наступні роки рівень монетизації української економіки підвищився з 16\% у 2000 р. до 31,3\% у 2003 р. і 37,6\% у 2005 р., проте не досяг рівня розвинутих країн світу – посередньо близько 60\% (США – 59,4\%, Англії – 98\%, Японії – 112,7\%).

З метою регулювання грошового ринку НБУ використовує такі монетарні методи, як нормування обов’язкових резервів (наприкінці 90-х рр. вони становили 15\% проти 10\% у США), встановлення облікових ставок, кредитних меж, управління операціями з державними цінними паперами на відкритому ринку тощо. Так, ставки рефінансування поступово зменшились із 300\% у 1994 р. до 63\% у 1996 р., 18,5\% у 2003 р. та 9,21\% станом на кінець вересня 2007 р. Активно формуються валютні резерви, які у 2003 р. досягли суми понад 7 млрд дол. США, у 2005 р. – близько 20 млрд дол. США і станом на кінець вересня 2007 р. – 30,6 млрд дол. США.

Подпись: 8.4. Боротьба з «відми-ванням брудних грошей»

Спотворення грошового рин­ку і грошово-кредитної полі­тики та прагнення так званих «нових» українців одержувати тіньові надприбутки виклика­ли феномен «відмивання бруд­них грошей», який перетворився в одну з найбільш серйозних загроз економічній безпеці держави. За різними експертними оцінками, з України вивезено від 20 до 50 млрд дол. США, обсяги щорічної «втечі капіталу» утричі перевищують західні кредити та всі види допомоги нашій державі. Це й спонукало Групу з розробки фінансових заходів щодо боротьби з «відмиванням брудних грошей» (FATF) включити Україну у вересні 2001 р. до «чорного списку», з якого її, після повного виконання відповідних вимог, викреслили тільки через 2,5 роки. За оцінкою Мережі по боротьбі з фінансовими злочинами (МБФЗ), щорічно у світі «відмивається» понад 750 млрд дол. США незаконних коштів.

За своєю сутністю «відмивання брудних грошей» – це сукупність операцій із грошима, заробленими незаконним способом (крадіжками, торгівлею наркотиками тощо), які здійснюють таким чином, щоб створити враження про легальні джерела їх появи у суспільстві. Існують різні підходи до виділення етапів відмивання «брудних» грошей (див. додаток 17). Досвід поліцейських служб розвинутих країн світу свідчить, що сам рух «відмитих» коштів, отриманих шляхом різних кримінальних афер, може мати такий вигляд: спочатку, як правило, гроші вводяться до національної грошово-кредитної системи, а потім вкладаються в іноземні банки з наступним переказом на батьківщину під різними благопристойними приводами. Найпоширенішими методами «відмивання» грошей є укладання фіктивних угод (у тому числі через біржі та брокерські бюро), контрабанда валюти, підпільна купівля цінних паперів, смарфінг, використання офшорних та «коралових» компаній з метою створення умов «податково-фінансового раю», перепродаж нерухомості, купівля виграшних лотерейних білетів, азартні ігри в казино тощо.

Щоб активно протидіяти «відмиванню» кримінальних коштів, необхідно, використовуючи досвід європейських країн, вдосконалювати чинне законодавство у грошовій та кредитно-банківській сферах, сформувати у масштабах усієї держави єдиний банк даних щодо руху грошового капіталу у значних розмірах та їх переміщення за кордон. Відпрацювати механізми поповнення міжбанківської інформаційної системи відомостями про категорії недобросовісних учасників підприємницької та банківської діяльності, правоохоронного контролю за ними та зберіганням обліково-розра­хункових документів. Крім того, важливо професійно готувати висококваліфікованих фахівців банківської економічної безпеки, аудиторів, які були б спроможні аналізувати інформацію про імідж, платоспроможність і надійність того чи іншого партнера по угоді.

Досить реальною для нашої країни є й перспектива запровадження проекту ООН для СНД «Боротьба з організованою злочинністю шляхом попередження махінацій з банківськими кредитними картками та інших фінансових злочинів, пов’язаних із комп’ютерними технологіями». Для реалізації цих та інших завдань дуже корисним буде використання досвіду закордонних спеціальних служб і служб безпеки фірм, обмін оперативно-розшуковою інформацією в рамках діяльності Інтерполу.

Питання для самостійної роботи

1. Які чинники впливають на вартість і стабільність грошей?

2. Дайте визначення грошового (фінансового) ринку, назвіть його об’єкт, суб’єкти та основні сегменти.

3. Що являє собою ринок грошей і в чому полягають його інституційні особливості?

4. Як визначається «швидкість обігу грошей» і як вона впливає на масу грошей?

5. Починаючи з 1993 р., НБУ запровадив агрегатний метод визначення структури грошової маси. Якими є особливості грошових агрегатів в Україні порівняно з розвинутими країнами світу?

6. Поясніть, що означає кредитний характер банківської емісії НБУ. Чи призводить до зміни грошової пропозиції валютна інтервенція НБУ?

7. Якою є залежність між зміною ставки відсотка і темпами інфляції? Чи можна сказати, що відсоткова ставка – це ціна грошей?

8. Дайте загальне визначення попиту на гроші, обґрунтуйте його мотиви та чинники. Поясніть, чому крива попиту не перетинає ні осі ординат, ні осі абсцис?

9. Що являє собою портфельний підхід до формування активів?

10. Що таке грошовий мультиплікатор і як він діє?

11. Що означає рівновага на грошовому ринку і до чого може призвести її порушення?

12. Поясніть, у чому полягає розбіжність між кейнсіанським і монетаристським підходами до грошово-кредитної політики? У чому полягає «правило монетаристів»?

13. У чому суть політики «дешевих» грошей (кредитної експансії) та «дорогих» грошей (кредитної рестрикції)?

14. У чому суть «відмивання брудних грошей» і як з ним боротись?

Тестові завдання для самоконтролю

1. Яке визначення найточніше розкриває сутність грошового ринку (money market) в «Економікс» К.Р. Макконнелла і С.Л. Брю? Грошовий ринок – це:

а) сукупність економічних відносин, які складаються з приводу купівлі-продажу специфічного товару – грошей;

б) ринок, на якому попит на гроші і пропозиція грошей визначають рівень відсоткової ставки;

в) система грошових відносин і банківських та спеціальних фінансово-кредитних інститутів;

г) усі відповіді вірні.

2. За функціональним призначенням ресурсів грошовий ринок складається з:

а) ринку цінних паперів;

б) ринку грошей;

в) ринку капіталів;

г) відкритого ринку.

3. За своєю структурою ринок грошей (монетарний) складається з:

а) облікового ринку;

б) міжбанківського ринку;

в) валютного ринку;

г) ринку позичкових капіталів.

4. В інституційній моделі грошового ринку взаємодіють три групи економічних суб’єктів грошових відносин:

а) продавці, покупці, постачальники;

б) кредитори;

в) позичальники;

г) фінансові посередники.

5. За своєю сутністю пропозиція грошей (suply money) – це:

а) сукупність платіжних засобів, що обертаються в економіці країни;

б) потреба суспільства у грошах;

в) запас грошей у суспільстві;

г) усі відповіді неправильні.

6. До пропозиції грошей у широкому розумінні відносять грошові агрегати:

а) М1;

б) М2 і М3;

в) М1, М2 і М3;

г) правильна відповідь відсутня.

7. Визначте складові грошової бази:

а) касова готівка;

б) депозити Національного банку;

в) готівка поза банком;

г) усі перелічені складові.

Література до теми

1. Щетинін А.І. Гроші та кредит. Підручник: Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 432 с.

2. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т. / Пер. с англ. 2-го изд. – М.–Бишкек: «Туран», 1996. – Т. 1. – 399 с.; Т. 2. – 400 с.

3. Демківський А.В. Гроші та кредит: Навч. посібник. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.

4. Економічна енциклопедія: У 3-х т. / Редкол.: С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Вид. центр «Академія». – Т. 1, 2000. – 864 с.; Т. 2, 2001. – 848 с.; Т. 3, 2002. – 952 с.

5. Гальчинський А. Теорія грошей. – К.: Основи, 1998.

6. Стельмах В.С. та ін. Грошово-кредитна політика в Україні / За ред. В.М. Міщенка. – К.: Знання, КОО, 2000.

7. Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 442 с.

8. Івасів Б.С. Гроші та кредит: Підручник. – Вид. 2-ге, змін. і доп. – Тернопіль: Карт-Бланш, 2005. – 528 с.

9. Про Національний банк України: Закон України від 20 травня 1999 р. // ВВР України. – 1999. – № 29.

10. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р. та змінами від 20.09.2001 р. // ВВР України. – 2002. – № 5.

11. Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна теорія: Підручник. – К.: Вид. центр «Академія», 2004. – 856 с.

12. Пушкаренко П.І., Степаненко В.В. Параметри і структура тіньової економіки // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2005. – № 31. – С. 9–14.

13. Відмивання «брудних грошей» – одна з загроз економічній безпеці держави // Основи економічної теорії / За ред. В.А. Предборського. – К.: Кондор, 2002. – С. 361–383.