6.3.2. основні підходи до оцінки ювелірних виробів та їх принципи

Експерти повинні володіти трьома підходами до визначення ринкової вартості ювелірних виробів і застосовувати один із них залежно від завдань конкретної експертизи відповідно до національного стандарту № 1:

оцінка з погляду витрат;

оцінка за прямим порівнянням продажів, тобто метод аналога продажів;

підхід за доходом, тобто з погляду прибутковості.

Кваліфікований експерт повинен володіти усіма трьома підходами до оцінки, робити по них розрахунки, щоб виключити появу помилки або пропуск якогось значущого фактора.

Оцінка з погляду витрат полягає у визначенні вартості дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів, трудових затрат на виготовлення виробу і закріплення каменів, розрахунок зносу. Отже, під час оцінки з погляду витрат рекомендується зробити розрахунки:

- вартості дорогоцінного металу;

вартості ювелірного каменю;

вартості виробництва, вартості додаткової обробки (матування, гравірування, емалювання, чорніння тощо);

усіх видів націнок: за історичну цінність, високу художню цінність тощо;

усіх видів зносу ювелірного виробу — фізичного, функціонального і зовнішнього — і правильно визначити його вплив на вартість ювелірного виробу.

Вартість дорогоцінних металів визначають за цінами світового ринку на момент оцінки згідно з пробами за 1 г (у доларах США в разі нестабільності національної валюти або в національній валюті, якщо курс долара сам є нестабільним). За основу розрахунку береться вартість тройської унції (31,1 г) основного дорогоцінного металу у сплаві, що фіксується в довідковій інформаційній літературі. Такі довідкові дані експерт може одержати і від відповідних відділів Національного банку України.

Вартість дорогоцінного металу в ювелірному виробі з урахуванням трудових витрат і безповоротних втрат визначається шляхом множення ваги виробу на поточну вартість 1 г дорогоцінного металу відповідної проби, а також на коефіцієнт доведення відпускної ціни дорогоцінного металу до оптової ціни.

Оперативним працівникам Департаменту ДСБЕЗ слід пам'ятати, що вартість дорогоцінного металу в ювелірних виробах характеризується вхідними і вихідними параметрами, тобто масою дорогоцінного металу до початку виготовлення і масою готового виробу. Норми витрат дорогоцінного металу розроблені й затверджуються в нормативно-управлінському документі для виробів серійного виробництва. Виробами серійного виробництва вважаються такі, котрі випускаються відповідно до контрольного зразка партією понад 200 шт. на рік.

Для перевірки правильності застосування норм витрат і запобігання створенню неврахованих надлишків дорогоцінного металу під час монтування встановлено такі допустимі втрати ваги (у \% на кінцеву паспортну масу виробу):

у цільноштампованих виробах — до 6\%;

у суцільнолитих виробах — до 8\%;

у виробах середньої складності та складних, одержаних методом штампування — до 8\%;

у виробах середньої складності та складних, одержаних методом лиття і штампування (окремі деталі) — до 11\%.

Середні норми загальних втрат під час виготовлення ювелірних виробів

Для всіх ювелірних заводів, ювелірних майстерень, що виготовляють ювелірні вироби на замовлення населення відповідно до ліцензії на даний вид діяльності, нормативно-технічною документацією встановлено норми загальних втрат.

1. Для виробів простої форми без ювелірних каменів — до 4,3\%.

2. Виробів складної форми без ювелірних каменів з елементами ажуру і філіграні — до 6,2\%.

3. Виробів простої форми з ювелірними каменями — до 6,0\%;

4. Виробів складної форми з ювелірними каменями — до 9,0\%;

5. Виробів, виготовлених методом лиття по виплавлюваних моделях з ювелірними каменями або без них — до 6,0\%;

6. Браслетів, ланцюжків, корпусів годинників — до 6,3\%.

Загальні втрати дорогоцінних металів визначаються у відсотках до маси готових виробів.

Під час виготовлення виробів із граверними роботами до норм втрат дорогоцінних металів додається 0,2\% норм втрат від гравірування.

У випадках реставрації виробу, якщо потрібна додаткова обробка, загальні втрати дорогоцінного металу можуть складати до 1,2\%.

Оцінка методом аналога продажів. В основі такого підходу до оцінки ювелірного виробу лежить так званий принцип заміщення — ніхто не викладе за товар більше, ніж та сума грошей, з якою можна вирушити на пошуки і придбати інший товар, що задовольняє покупця своєю якістю.

Алгоритм такого підходу включає дві дії:

1 — зібрати всі заслуговуючі на увагу дані щодо співставлюваних із оцінюваним ювелірних виробів і порівняти їх з даними щодо оцінюваного виробу.

2 — здійснити діагностику оцінюваного ювелірного виробу з поправкою на розбіжності зі співставлюваними виробами. Розбіжності можуть стосуватися не тільки якості виробу, але й часу, місця, інших умов продажу.

Оцінка з погляду прибутковості. Такий підхід до оцінки ювелірного виробу використовують частіше інвестори, колекціонери, ніж експерти під час проведення судово-товарознавчих експертиз. Інвестори вкладають гроші в ювелірні вироби, щоб одержати доход, при цьому інші переваги від володіння ними в розрахунок не беруться.

При такому виді оцінки треба враховувати ринкові зміни, очікувані протягом терміну погашення позики, а також ризик, пов'язаний із продажем даного ювелірного виробу.

У міжнародній та вітчизняній практиці оцінки для розрахунку вартості ювелірного виробу використовують два методи: нормативно-параметричний і метод кількісного аналізу.

Нормативно-параметричний — метод ціноутворення, ефективний для виробництв із великим і часто оновлюваним асортиментом. Під час використання цього методу враховують прямі витрати:

вартість робочої сили;

вартість матеріалів;

вартість устаткування та енерговитрат;

прибуток і накладні витрати, а також непрямі витрати:

професійні послуги (дизайнер, інженер);

дозвіл на виробництво і одержання ліцензії;

 податки; витрати з продажу (торговельна надбавка, реклама).

Під час оцінки ювелірних виробів із дорогоцінних металів експерт враховує:

пробу дорогоцінного металу;

вагу дорогоцінного металу у виробі;

специфікацію ювелірних каменів (вид, вагу, форму, розмір, вид огранювання, кількість граней, групу дефектності);

складність виготовлення виробу;

спосіб і площу спеціальної обробки поверхні металу (гравірування, чорніння, філігрань і т.д.);

площа нанесення спеціальних покриттів (золочення, емалювання і т.д.);

естетичний рівень виробу.

Закордонні методики, зокрема навчальний посібник А. Міл­лера «Оцінка ювелірних виробів», рекомендують використовувати коефіцієнт націнки виробника.

Для виробів, вилитих за восковими моделями, вартість дорогоцінного металу множиться на коефіцієнт 2,25 (береться у розрахунок час для виготовлення воскових моделей); для складних конструкцій ювелірних виробів вартість дорогоцінних металів множиться на коефіцієнт 2,5;  для дво- і трикольорового золота вартість дорогоцінного металу збільшується на коефіцієнт 2,2; для штампованих виробів — на коефіцієнт 2,4. На вироби відомих ювелірів коефіцієнт може бути встановлений до 2,75.

Метод кількісного аналізу вимагає детальної інвентаризації усіх елементів ювелірного виробу. При цьому враховуються погодинні трудові витрати, необхідні для монтування кожного елемента, а також поточні ставки оплати.

До вартості матеріалів і робочої сили додаються непрямі й накладні витрати, а також прибуток.

У разі використання методу кількісного аналізу експерт повинен скласти перелік усіх матеріалів і деталей ювелірного виробу, здійснити розрахунок трудових витрат, необхідних для монтування кожного елемента, потім скласти зведену відомість витрат.

Такий метод є досить складним і вимагає глибоких професійних знань експерта. У більшості випадків експерт здійснює короткий огляд витрат, використовує загальний опис елементів ювелірного виробу і дає усереднену оцінку якості.

Слід мати на увазі, що вартість витрат на грам дорогоцінного металу у виробі різко змінюється залежно від його ваги. Легші (менші) вироби при тих же видах обробки вимагають більших трудових витрат.