Експертиза ювелірних виробів - Посібник (Пономаренко Г.О.)

Розділ І екскурс в ІсторІю ювелІрних прикрас І дорогоцІнного камІння

Ювелірні вироби (від латинського uwel — коштовність) виготовляють із дорогоцінних металів або з дорогоцінних металів зі збагаченням дорогоцінним камінням.

Ювелірне мистецтво — один із найдавніших видів діяльності людини. Блиск золотих самородків і дорогоцінних каменів завжди захоплював людей своєю чарівною загадковістю, дивною красою.

Якими б давніми не були шари людської цивілізації, відкриті археологами, серед знахідок незмінно присутні ті чи інші прикраси. Виготовлені невідомими майстрами тисячоліття тому, вони досі радують людей, нагадують про давно минулі епохи.

Не перелічити усіх літературних джерел, у яких так чи інакше згадуються ювелірні прикраси. Мабуть, найдавнішою з уцілілих книг є Сан-Хей-Дин, написана в Китаї у ІІ тис. до н.е. Судячи з цієї книги, вже в ті далекі часи людство мало досить багатий досвід у галузі ювелірного мистецтва.

Докладний опис дорогоцінних каменів і міркування про моду на них знаходимо в працях античних авторів — «Природничій історії» Плінія Старшого, історичних творах Геродота, Стратона та ін.

Слава неперевершених ювелірів довгий час належала фінікійцям, що запозичили своє мистецтво у єгиптян і вавілонян. У давнину щодо ювелірних прикрас існувало чимало вірувань, пов’язаних із очікуваннями допомоги від різноманітних чарів. Головною прикрасою жінок були серги із золота, срібла, слонової кістки із застосуванням перлів, смарагдів, гіацинтів; кільця, головні пов'язки, дорогоцінні пояси; намиста із золотих кульок, коралів, перлів, бурштину.

У священних давньоіндійських книгах — Ведах — згадується багато дорогоцінних каменів. За переказами, краплі крові богів, що колись боролися між собою в небі, падаючи на пісок по берегах священного Гангу, перетворювалися в рубіни і гранати. Дорогоцінні алмази утворюються, як вважали індуси, з «п'яти початків природи»: землі, води, неба, повітря, енергії. Алмази в Індії, як і населення, поділялися на чотири класи-касти:

- брахмани — чисті, безбарвні кристали;

- кшатрії — камені, забарвлені в червонуваті тони;

- вайшиї — кристали зеленуватого тону;

- шудри — кристали сіруватого тону.

У Давній Індії особливо цінували камені червоного кольору, на Середньому Сході — сині, у Давньому Єгипті — зелені. Як видно, це було пов'язано з родовищами дорогоцінних каменів саме цих кольорів у даних країнах.

У VII ст. до н.е. у Давній Греції зародилося мистецтво гліптики — різьблення на дорогоцінних і напівдорогоцінних каменях. Матеріалом для виготовлення гем із заглибленими (інталії) або опуклими (камеї) зображеннями служили спочатку халцедон, яшма, гірський кришталь. З них вирізували фігурки тварин, богів, людей. Особливого розвитку цей вид античного мистецтва одержав у IV ст. до н.е., коли ювеліри почали застосовувати багатошарові кольорові камені — сардонікси, агати, а також тверді дорогоцінні та напівдорогоцінні камені — смарагд, аквамарин. Вибір каменю залежав від обраного сюжету. Жалібні геми виготовляли з чорних каменів, на яких часто вирізували Прозерпіну — богиню родючості і підземного царства, викрадену богом світу померлих Аїдом; весільні геми робили із сердоліку із зображенням Амура — бога кохання; морські сюжети вирізали на аквамарині; бога виноградарства і виноробства Діоніса (Бахуса) — на аметисті; юристи та судді носили геми з криваво-червоної яшми.

За археологічними даними з Малої Азії, принаймні з III тис. до н.е. людина починає систематичний видобуток дорогоцінного каміння. Давні дорогоцінні вироби з камінням знайдено на території Грузії (початок ІІ тисячоліття до н.е.), Вірменії, Азербайджану. Це браслети, кільця, серги з агатом, бірюзою, сердоліком.

На території України, здебільшого у південних, меншою мірою центральних областях та Криму, також знайдене велике число прикрас античної доби з гірським кришталем, аметистом, халцедоном та іншими каменями, при виробництві яких явно простежуються культурні впливи Давньої Греції. Територія України багата на знахідки зі скіфських, сарматських та більш пізніх курганів, у яких разом із померлими нерідко клали ювелірні прикраси та інші коштовності. Та й найбагатший із кладів на території колишньої Російської імперії, а згодом і СРСР було знайдено на території сучасної України (Малоперещепинський клад VII ст. н.е. з Полтавщини). Підтвердженням високого ювелірного мистецтва є скарб, знайдений у 1967 р. у Криму, поблизу м. Сімферополя — золоті, срібні монети, різні прикраси, серед яких виділяється вишуканий жіночий головний убір, що складається з 19 фігурних золотих виробів з перлами, бірюзою, шпінеллю та іншими самоцвітами.

У Давньокиївській державі перші з уцілілих до нашого часу письмові згадки про дорогоцінне каміння зустрічаються в «Ізборнику Святослава» (1073 р.). Тут було подано описи властивостей деяких каменів — їх кольору, твердості, ціни, можливості використання в медицині. Археологічні ж знахідки підтверджують високий рівень ювелірної майстерності давньоруських майстрів, особливо з нинішніх українських земель, де протягом попередніх тисячоліть було накопичено величезний досвід у роботі з ювелірними виробами. Для давньоруських прикрас характерна скана робота, тобто поміщення дорогоцінних каменів в ошатні ажурні оправи, прикрашення виробів черню, сполучення золота й каміння з різними видами кольорових емалей тощо. У Х—ХVІ ст.ст. у ювелірній справі використовувалися бурштин, світлий аметист, рожеві річкові перли та інші камені. Але, на жаль, від середини ХVІ ст. на українських землях ювелірна справа помітно пригасає, що було пов’язано з дискримінаційним законодавством Речі Посполитої проти русинів-українців православного віросповідання, яким заборонялося працювати із золотом та сріблом.

Якщо обробка кольорових каменів у давні часи була нескладною, то до зрілого середньовіччя камені спочатку шліфували на плиті з дрібнозернистого піщанику, потім полірували на свинцевій плиті з товченим дрібним гірським кришталем. При цьому одержували не тільки гладкі, але й опуклі камені, схожі на сучасні кабошони. Такими каменями прикрашали чаші й кубки, зброю, збрую, церковне начиння, одяг. Найчастіше використовували гірський кришталь, аметист, смарагд, сапфір, бірюзу, сердолік, бурштин.

До XIV—ХV ст. значно зріс рівень культури обробки каменю в Західній Європі. Шліфувальні млини почали працювати в Німеччині — Брейсгау в 1327 р.; у 1350 р. — у Празі; 1385 р. — у Нюрнберзі, потім в Ідар-Оберштейні, що й нині знаменитий своєю біржею з торгівлі дорогоцінними каменями. У 1456 р. в Парижі вперше почали обробляти алмаз алмазним порошком.

В епоху Відродження розвиток ювелірного мистецтва одержав новий потужний імпульс. Так, мистецтво гліптики відроджує в Італії Іоанн Бернарда (від 1555 р.). У цей же час жив і працював знаменитий скульптор, художник-ювелір, письменник Бенвенуто Челліні, що створює чудові зразки виробів із золота, емалі, сапфіру, смарагду та інших дорогоцінних каменів. Його роботи зберігаються в багатьох найбільших музеях світу.

У ряді країн з'являються перші кабінети мінералогії. В епоху Відродження різьблені ювелірні вироби стали предметом колекціонування. Одним з найбільших колекціонерів давніх гем був знаменитий поет Італії Петрарка.

У XVII—XVIII ст. у Західній Європі дорогоцінні камені почали використовувати при виготовленні настільних прикрас — скриньок, статуеток, письмових приладів, годинників. Велика колекція настільних прикрас французьких ювелірів ХVІІ—ХVIII ст.ст., посипаних рубінами, сапфірами, діамантами, смарагдами, бірюзою, гранатами, зберігається в Ермітажі у Петербурзі.

Величезні цінності зосереджувалися у скарбницях владик Сходу. У Китаї, наприклад, був побудований літній палац Богдихана, у якому зберігалися коштовності, накопичені за багато століть. Серед них — макет палацу із золота довжиною близько 5 м і шириною 3,6 м з деревами, листям і квітами зі смарагдів, алмазів, рубінів.

Незліченними багатствами володіли правителі Індії з династії Великих Моголів. Серед належних їм скарбів були п'ять тронів, виконаних із золота і прикрашених алмазами масою до 300 каратів кожний (1 карат дорівнює 0,2 г), перлинами до 50 каратів та інших дорогоцінних каменів. Кожний трон мав свою назву — алмазний, смарагдовий, рубіновий, сапфіровий і павиний.

Безліч рідкісних самоцвітів і виробних каменів зберігали скарб­ниці російських царів. Ними прикрашали військову збрую, одяг, начиння. З'явилися символи влади — царський жезл, корона, скіпетр, прикрашені алмазами, рубінами, смарагдами, перлами, бірюзою та іншими дорогоцінними і напівдорогоцінними каменями. Величезні скарби зібрали за час свого правління Іван III та Іван Грозний. Серед них — знамениті «шапка Мономаха», «шапка царства Казанського», «шапка астраханська», прикрашені смарагдами, рубінами, бірюзою, перлами, гранатами й іншими дорогоцінними каменями; оклад Євангелія для Благовіщенського собору Московського Кремля, на якому густо-сині сапфіри, золотаві топази, темно-вишневі турмаліни тонко гармоніюють за кольором з емаллю і золотом.

До XVII ст. включно у ювелірних виробах російських майстрів використовувалися привізні самоцвіти. У XVII в. ювелірна справа у Московському царстві особливо широко розгортається у столиці, займаючи серед інших ремесел одне з перших місць. Розвиток військової справи і придворне полювання викликали до життя такий вид мистецтва, як карбована справа. Карбування використовувалося при обробці щитів, шоломів, сідел, вуздечок, велику роль починає відігравати при виготовленні посуду, зброї, ґудзиків, скриньок для збереження коштовностей, кутих скринь, печаток, а також сережок, перснів, браслетів, поясів, гребенів.

Самостійною галуззю, ледь не найчарівнішою в історії російського ремесла, визнається застосування ювелірних каменів з емаллю або фініфтю. Цей вид мистецтва продовжує розвиватися й у сучасній ювелірній справі: використовуються виїмчаста емаль, перегородчаста емаль, філігранна, накладна, розписна і прозора емалі.

Відкриття найбагатших покладів самоцвітів у Сибіру й на Уралі знаменує нову еру їх використання в Росії. Оголошення Петром I «гірничої свободи», поява Приказу гірничих справ, відкриття нових заводів, будівництво Петербурга — усе це поклало початок створенню в Росії каменеобробної промисловості.

У 1725 р. у Петергофі було закладено алмазний млин для розпилювання й огранювання каменів. Другим місцем для гранувальної фабрики було обрано Урал-Єкатеринбурзьку гранувальну фабрику, третім — Алтай-Коливанську шліфувальну фабрику. Це й були центри каменерізної промисловості імперії. Протягом ХVІІІ ст. у вищих колах загальним явищем стало захоплення мінералогією, і це додатково стимулювало розвиток ювелірної каменеобробки.

У XIX ст. каменеобробне мистецтво у Російській імперії продовжує бурхливо розвиватися і досягає досить високого рівня. На 1-й Всесвітній виставці в Лондоні (1851 р.) відвідувачів вразили своєю красою і вази з яшми, і колекція уральських самоцвітів графа Демидова, і рубіни графині Воронцової-Дашкової, і діадема, прикрашена трьома тисячами дорогоцінних каменів. Багато виробів з уральських і сибірських каменів одержали призи виставки. У другій половині XIX в. серед ювелірних фірм Росії виділяється фірма, якою керував Карл Фаберже. У виробах фірми використовувалися нефрит, родоніт, яшма, гірський кришталь, рожевий і білий кварци, лазурит. У майстернях Фаберже було освоєне виготовлення різних настільних прикрас, пасхальних яєць, мініатюрних скульптур людей, тварин, кам'яних квітів. На Всесвітній виставці в Парижі в 1900 р. вироби з каменю мали величезний успіх. Після виставки фірма Фаберже відкрила свої відділення в Англії, Франції, США, Індії. Репутація фірми була настільки високою, а вироби користувалися таким величезним успіхом і попитом, що фірма могла собі дозволити надрукувати наступне оголошення в каталозі-проспекті: «Якщо наш виріб не продається протягом року, він йде на переплавлення».

Кінець XIX ст. ознаменувався відкриттям синтезу дорогоцінних каменів групи корунду. З 1902 р. з майстерні французького хіміка М.А. Вернейля на світовий ринок почали надходити синтетичні рубіни, а трохи пізніше — сапфіри, шпінель. Синтетичні камені швидко знайшли широке застосування в різних галузях промисловості, і особливо в ювелірній. У наш час випуск синтетичних каменів має тенденцію до збільшення, а виробництво розвивається у двох напрямках: створення каменів, аналогічних природним, і створення каменів, що не мають аналогів у природі.

Ювелірні товари, особливо з використанням дорогоцінного каміння, являють собою величезні матеріальні цінності, складають валютний запас держави. Усі вони є об'єктом внутрішньодер­жавної та міжнародної торгівлі, а отже — і об'єктом пильної уваги органів внутрішніх справ, митниці, податкової інспекції, тому що там, де великі гроші, там і великі злочини.