3.5.1. перлиПерли — одні з найулюбленіших старовинних ювелірних каменів. Використовуються тільки в ювелірній справі. Їх утворення пов'язане з процесом життєдіяльності молюсків. Перлоносні молюски розповсюджені як у морських, так і в прісних водах, хоча не усі види двостулкових молюсків (як морських, так і річкових) здатні утворювати перли. Окрім видобування перлів, люди віддавна використовують для прикрас внутрішнє перламутрове покриття внутрішніх сторін черепашок двостулкових молюсків. Виникнення перлини можна розглядати як захисну функцію молюска на проникнення під мантію чужорідних подразнюючих предметів: уламків стулок, піщинок і т. ін. Форма перлини може бути різною; правильною, сферичною (сферичні перлини), видовженою яйцевидною (овальні), напівсферичною (якщо перлина розвивається не у м’яких тканинах, а безпосередньо на черепашці), каплеподібною (грушоподібні), неправильною (барокко). Морські молюски дають найкращі перли, особливо двостулкові молюски роду pinctada. Молюски виду pinctada vulgaris зустрічаються уздовж узбережжя Червоного моря, Персидської затоки, Шрі-Ланки, півострова Малакка та острова Нова Гвінея. Розмір черепашки у молюсків цього виду — 6—7 см. Маса перлин не перевищує 12 гран (1 гран = 0,25 карата, а карат дорівнює 0,2 г) — це так звані «зернові перли». Значно більшими є молюски pinctada maxima — їх черепашка має до 30 см у діаметрі, а маса молюсків сягає 10 кг. Вони спроможні виростити досить великі перлини (іноді розміром до голубиного яйця, діаметр 2—2,5 см), мешкають на північному та західному узбережжі Австралії і півострова Малакка. Молюски pinctada margaritifera зустрічаються на мілководдях Тихого та Індійського океанів біля берегів Австралії, Нової Гвінеї та Нової Каледонії. Цінуються у цих молюсків передусім розкішні перламутрові покриття на черепашках, але в них іноді зустрічаються й дуже красиві, в тому числі й чорні перлини. Pinctada martensii розповсюджені біля південних берегів Японії, а pinctada radiata — біля узбережжя Центральної та Південної Америки. Молюски pinctada формують великі колонії, ведуть сидячий спосіб життя, прикріпляючись до підводних каменів, тривалість життя пересічно становить 3—11 років. Найбільші ж у світі перлини дають найрідкісніші молюски Tridacna gigas. Маса цих молюсків може сягати 200 кг, розмір черепашок — до 1,4 м, а маса найбільших перлин може наближатися до 7 кг Тридакна живе біля берегів Австралії в Індійському та західній частині Тихого океанів. У Середземному морі, в Тихому та Атлантичному океанах розповсюджений вид Pinna nobilis, який дає червонуваті, темно-коричневі, чорно-фіолетові та чорні перли. Зустрічаються перлини також у черепашках морського молотка — малеуса, чорноморських мідіях, брюхоногих та головоногих молюсках. Добування морських перлів має принаймні більш як 4000-річну історію. Але за весь цей час спосіб добування практично не змінився. Ловці перлів з човнів пірнають на 1,5 хв на дно моря і збирають черепашки в сітки або кошики. У місцях традиційного добування на 30—40 молюсків може припадати одна перлина. Часом в одній черепашці знаходять до трьох перлин. Відома унікальна знахідка біля берегів Індії, коли в одній черепашці було виявлено 87 дрібних перлин. Прісноводні перлоносні двостулкові молюски відносять до роду uniо. Найбільш відомий вид margaritana, який живе в ріках Карелії, Прибалтики, Кольського півострова, Архангельської, Санкт-Петербурзької, Псковської, Новгородської, Тверської областей Росії, а також у ріках Фінляндії, Швеції, Норвегії, Ірландії, Великобританії, США. Глибина, на якій живуть прісноводні молюски, становить приблизно 0,4—1 м, іноді — до 2,4 м. Тривалість життя margaritana — 40—50 років. Активний спосіб життя збігається з теплим часом року (7—9 місяців), взимку молюски впадають в анабіоз. За розміром прісноводні перлини поділяють на пилоподібні (десяті долі міліметра), дрібні (до 2,5 мм по довшій вісі), середні (2,5—6 мм) та великі (більше 6 мм). Найбільші ж перлини світу (усі вони морські) представлено у табл. 20. Таблиця 20
«Перлина Аллаха» нагадує голову людини розміром близько 24×14 см, була витягнута з гігантської тридакни, маса якої наближалася до 300 кг, а оціночний вік становив 450 років. Але як ювелірні прикраси використовуються значно менші перли, котрі як правило збирають у намиста, причому не тільки як нашийні прикраси. Скажімо, у скарбницях Алмазного фонду Росії, а також Оружейній палаті у Кремлі зберігаються прикрашені рядами перлів унікальні витвори ювелірного мистецтва — "Шапка Мономаха", "Шапка казанська", "Шапка алмазна", оправи ікон, у тому числі й "Володимирська богоматір". Твердість перлів — 2,5—4,5, щільність — 2,60—2,78 г/см3. Зустрічаються ледь прозорі перлини, які дуже високо цінуються. Важлива властивість перлин — їх виблиск. Найяскравішим виблиском із перламутровим відливом характеризуються перлини Персидської затоки і перлини зі Сходу. У зв'язку з цим найкращий сорт перлів називають орієнталь (від англ. оrіеnt — Схід). Колір морських перлів окрім білого буває також жовтим, кремовим, рожевим, блакитним, червоним, чорним. На забарвлення швидше за все впливає хімічний склад морської води. Морські перли люмінесціюють в ультрафіолетових променях блакитним, білим, зеленуватим кольором. Прісноводні перли також можуть мати різний колір: білий (з рожевим, золотистим, блакитним, сріблястим, сіруватим, бузковим відтінком), сірий, зеленуватий, коричневий, чорний, комбінований (білий із сірими смужками, коричневий із сірим пояском та ін.). Прісноводні перли люмінесціюють в ультрафіолетових променях блакитним або зеленуватим кольором. Органічна речовина, присутня в перлах, може висихати і розкладатися, тому перли мають певний термін життя, після чого вони тьмяніють, розшаровуються і руйнуються. Однак при правильному зберіганні перли не втрачають своєї краси протягом багатьох років. Щоб перли не старіли, їх треба носити. Крім того, не слід зберігати перли в дуже вологому або сухому місці, довго тримати на сонячному світлі. Якщо перли тьмяніють, їх слід промивати в солоній воді та обробляти вуглекислим калієм, а потім ефіром, або промивати у слабкому розчині мильної води, а потім полірувати змоченими в соляній кислоті висівками чи пробковим борошном. Перли здавна підфарбовували різними барвниками, щоб надати їм того чи іншого забарвлення. Цим завдавали перлам непоправної шкоди, оскільки барвники руйнують конхіолін. Підфарбовані перли вважаються фальшивими. У чорний колір перли фарбують слабким розчином азотнокислого срібла з наступним опромінюванням сонячним світлом або УФ-променями й поліруванням на кам'яному кружалі. Сіре забарвлення можна отримати, опромінюючи перли гамма-променями. Можна фарбувати перли, вкриваючи їх тонким шаром фарби, в рожевий або будь-який інший колір. Для ідентифікації таких перлів застосовують довгохвильове ультрафіолетове опромінювання: природні чорні та сірі перли при цьому відсвічують вишнево-червоним кольором. Штучно забарвлені — інертні або мають плямисте світіння. Штучне забарвлення можна зняти ватою, змоченою у слабкому розчині оцтової кислоти. Відрізнити штучне забарвлення можна й під мікроскопом — барвник розташовується на камені нерівномірно. У наш час поширені культивовані перли. Метод культивування перлів був уперше запатентований у 1896 р. японцем Кокіхі Мікімото. Дослідник клав у черепашку молюска малу перлину, занурював молюска знов у воду і через декілька років перлини ставали крупнішими. За сто років використання такого методу в Японії виросла ціла перлинна галузь промисловості, яка об'єднує тисячі фірм. Найбільшою є "Мікімото Перлз", яка виробляє культивовані перли на о. Хонсю, де створені плантації для культивування перлів. Розмір культивованих у Японії перлин діаметром 1—12 мм — це результат 2—3-річної життєдіяльності молюска. Частка штучно вирощених японськими компаніями перлів на світовому ринку становить 90\%. Існують два детально розроблених методи культивації: «Ядерний» спосіб вирощування перлів. Як ядро використовувались піщинки та присадочна тканина, які вводяться під мантію молюска. Без'ядерний спосіб вирощування перлів. У підріз мантії молюска вводять шматочки мантії іншого молюска. Після такої операції молюсків у металевій клітці з дрібними вічками занурюють у море, де вони живуть 3—7 років. З кінця 1950-х рр. на світовий ринок почали надходити великі культивовані без'ядерні перли з Австралії. Для виготовлення таких перлів з Бразилії завозять черепашки молюсків, подрібнюють, формують кульки та вводять під мантію перлоносних молюсків. Це й буде ядро майбутньої перлини. Крім того, у подібний спосіб створюють вигадливі форми перлин нового дизайну. Виробництвом культивованих перлів займаються у Китаї, Бірмі, Шрі-Ланці, Ірані, Індії, В'єтнамі, на Філіппінах. Культивовані перли за своїм складом та властивостями в цілому відповідають природним. Проте ціни на природні перли незрівнянно вищі, ніж на культивовані. Масу натуральних перлів вимірюють у гранах (1 гран = 0,25 кар., 1 кар. — 0,2 г), культивовані ж перли вимірюють у момах (1 мом = 18,75 г). Мірою вимірювання розміру культивованих перлів є діаметр перлини в міліметрах. Природні перли продають за базовою аукціонною ціною, тобто маса перлини зводиться у квадрат, а потім це число множать на базову ціну. Роздрібна ціна перлини залежно від розміру може досить сильно коливатись: перлини діаметром 3 мм — посередньо коштують 75 дол., а діаметром 8 мм — вже до 4 тис. дол. США. У зв'язку з такою різницею в цінах на натуральні та культивовані перли виникає складне завдання їх ідентифікації. Діагностика перлів. Природні перли мають шорстку поверхню, розчиняються з шипінням у соляній кислоті, колір люмінесценції — блакитний, білий, зеленуватий, жовтуватий, рожевий. Для ідентифікації різними вченими пропонується ряд методів. Для ідентифікації круглих перлин використовується перлинний компас, який складається з потужного електромагніту, між полями якого згідно з кристалографічною структурою розташовують перлину. Під час вмикання електричного струму природна перлина залишається непорушною, а культивована частіш за все починає обертатись, доки шари її ядра не стануть паралельними силовим магнітам. За допомогою луцидоскопа, запропонованого Сцилардом, досліджують прозорість шарів материнського ядра культивованої перлини, коли вони орієнтовані паралельно до променя сильного світла. Метод можна застосовувати тільки для перлів з тонким покриттям. На спеціальному «перлинному» мікроскопі за допомогою дзеркально відполірованої голки або "ртутної голки", розташованої в отворі для нитки перлини, визначають товщину шару природного та перламутрового покриття штучних перлів. Внутрішній канал перлини досліджують на ендоскопі, оснащеному потужним джерелом світла. Роберт Вебстер звертає увагу на те, що на ладеграмі культивованих перлів, на відміну від природних, можна побачити візерунок у вигляді мальтійського хреста. Американський гемолог А. І. Олександер запропонував для ідентифікації природних перлів використовувати метод радіографії, вдосконалений у Лондонській торговельній палаті: на радіографіях культивованих перлів спостерігається чітка чорна риска навколо ядра (зародка). У природних перлів така риска відсутня. 6. Російські дослідники Бершов, Орлов, Сперанський пропонують спосіб діагностики природних морських та культивованих перлів методом електронного парамагнітного резонансу — ЕПР. У культивованих перлах у спектрах ЕПР виявляються лінії поглинання марганцю, а в природних морських перлах вони відсутні. Таким чином, метод ЕПР є найбільш надійним і дозволяє з великою точністю й швидкістю відрізняти природні перли від культивованих ядерних і без'ядерних перлів. Для імітації природних перлів здавна застосовували порожнисті скляні кульки, вкриті зсередини тонким шаром перлинної есенції з риб'ячої луски й залиті воском (так звані бургундські перли), а також кульки з перламутру або вкритих перламутровим лаком пластмас. Такі імітації легко відрізняються за щільністю, твердістю, люмінесценцією в ультрафіолетових променях. Скляні імітації легко діагностуються завдяки прозорості в рентгенівських променях; наявності в них бульбашок газу, звилин під час мікроскопування. Щільність порожнистої скляної перлини, як правило, нижча 1,55 г/см3 (у перлів — переважно 2,6—2,78 г/см3), а твердість вища, ніж у перлів. |
| Оглавление| |