Тема 6. державне регулювання страхової діяльності

Президент - гарант конституції, Конституція - гарант держави, Страхування - основний гарант, оскільки бере на себе ризики обох цих гарантів

(Костянтин Мадей)

6.1. Зміст теми:

Необхідність, зміст і значення державного регулювання страхо вої діяльності

о    Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні о    Правове забезпечення страхування о    Ліцензування страхової діяльності

Напрями вдосконалення державної політики в галузі страхування

Договори страхування

Література: [1-6]; [8]; [11-13]; [18]; [59]; [60].

Страхова діяльність у більшості країн світу підлягає державному регулюванню. В Україні питання державного регулювання розвитку страхування доцільно розглядати з точки зору прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів, що об'єднуються в поняття «страхове законодавство» та з позицій здійснення спеціального нагляду за страховою діяльністю відповідно до інтересів громадян України і загальнодержавних економічних потреб.

Правове регулювання страхової діяльності може здійснюватися державними органами (державно-правове регулювання) й окремими інститутами (інституційно-правове регулювання). Важливо розглянути зміст цих понять та основних законодавчих актів, що регулюють страхову діяльність в Україні.

Особливу увагу слід звернути на основні напрями вдосконалення державної політики в галузі страхування, враховуючи, що державне регулювання страхової діяльності в Україні має бути спрямоване на забезпечення умов для формування і розвитку цивілізованого страхового ринку, головною метою якого повинна стати організація найбільш повного захисту інтересів страхувальників. Таке регулювання має сприяти посиленню ролі на страховому ринку компаній, котрі мають стійке фінансове становище, й недопущенню на ринок спекулятивних та фіктивних компаній, які можуть нанести збиток як страхувальникам, так і розвитку страхової справи взагалі.

6.2. Огляд ключових положень та категорій теми

Державне регулювання страхової діяльності являє собою систему засобів і методів, здійснюваних на правовій основі з метою визначення правил її здійснення та діяльності страховиків на страховому ринку. При цьому держава використовує прямі й непрямі методи впливу на формування та функціонування ринку страхових послуг. Пряме втручання в механізм страхування держава здійснює засобом законодавчої бази та нагляду за здійсненням страхової діяльності. До непрямих методів державного регулювання страхового бізнесу належать інвестиційна, грошово-кредитна, фіскальна та інша політика, яку проводить держава.

Необхідність державного регулювання страхової діяльності в Україні зумовлює формування ефективної державної політики щодо розвитку вітчизняного страхового ринку, яка є складовою економічної політики держави і набуває особливого значення в умовах розвитку ринкових відносин в Україні. Наявність ресурсної бази та економічного потенціалу є недостатнім для реалізації національних економічних інтересів. Пріоритетним для кожної країни є використання цього потенціалу із застосуванням ринкових механізмів. Крім того, для України є важливим проведення державної політики згідно із загальноприйнятими формами й методами, виходячи з поступової її інтеграції до міжнародних світових структур.

Правовими підставами державного регулювання страхової діяльності в Україні є загальні та спеціальні норми формування і функціонування страхового ринку. Загальні норми визначені Конституцією України, Господарським кодексом України, Цивільним Кодексом України. Спеціальні норми установлені Законом України «Про страхування». Тому, правове регулювання страхової діяльності поділяється на державно-правове регулювання, яке здійснюється державними органами законодавчої, виконавчої й судової влади, та інсти-туційно-правове регулювання, яке здійснюється окремими інститу-тами-регуляторами, зокрема об'єднаннями страховиків, утвореними відповідно до статті 13 Закону України «Про страхування». До таких об'єднань в Україні належать: Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро України, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Ядерний страховий пул. Щодо пріоритету, то державно-правове регулювання є загальним, яке доповнюється інституційно-правовим регулюванням, котре є обов'язковим для членів об'єднань страхових компаній.

Базовим документом про втілення основних принципів проведення страхової діяльності в Україні є Концепція розвитку страхового ринку України до 2010 р., що встановлює стратегічні підходи, які повинні бути покладені в основу державної політики у сфері страхування, створення законодавчих й економічних умов для стимулювання розвитку страхового ринку, визначає основну мету, завдання і напрями його розвитку відповідно до головних стратегічних цілей розвитку країни.

Система правового регулювання страхової діяльності включає норми, визначені: Конституцією України; міжнародними угодами, підписаними і ратифікованими Україною; Цивільним кодексом України;Господарським кодексом України;законами та постановами Верховної Ради України; указами й розпорядженнями Президента України; декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України; нормативними актами, які містять інструкції, методики, накази, прийняті міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади; нормативними актами органу, котрий згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю (Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг при Президентові України).

Основні законодавчі акти, що регулюють український ринок страхових послуг, подано в таблиці 6.1.

Державне регулювання страхової діяльності можливе за умов поєднання правових, економічних і адміністративних засобів. При цьому до правових засобів доцільно віднести розроблення й застосування законів та інших нормативно-методичних актів, які регламентують страхову діяльність; до економічних - стимулювання розвитку

страхування через здійснення державою податкової, інвестиційної, фіскальної та грошово-кредитної політики; до адміністративних - ліцензування страхової діяльності, застосування нормативів діяльності страхових компаній і контроль за їх дотриманням.

Питання державного регулювання поточної діяльності страховиків у більшості країн світу розв'язується встановленням певних правил формування і розміщення страхових резервів, тобто таких категорій пасивів страховика, що певною мірою мають адекватно відображати обсяги взятих ним страхових зобов'язань.

Надзвичайно важливим є як структура та склад страхових резервів, так і порядок їх формування. Держава має встановлювати певні вимоги до обсягів та структури активів, наявність яких є обов'язковою для покриття страхових резервів, виходячи із критеріїв їх надійності, прибутковості, ліквідності й диверсифікованості.

В умовах ринкової економіки кошти резервів разом із власними коштами страховика стають основним інструментом виконання страхових зобов'язань. Тому контроль наявності та достатності вказаних коштів для виконання своїх зобов'язань страховиком — одне з основних завдань діяльності органу нагляду за страховою діяльністю.

Страхова компанія — спеціалізована фінансова організація, котра повинна проходити процедуру державного регулювання. Тільки після отримання спеціального дозволу (ліцензії) страхова компанія має право займатися безпосередньо страхуванням.

Ліцензія — документ, що підтверджує право на проведення конкретних видів страхування (перестрахування) при дотриманні правил страхової діяльності.

Ліцензування — видача страховикам дозволу на право здійснення тих чи інших видів страхування. Умови ліцензування передбачають механізм попереднього контролю за достатністю власних ресурсів, включаючи статутний капітал.

В Україні з 2003 р. видачу ліцензій щодо проведення страхової діяльності здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.

Для одержання ліцензії юридична особа, яка створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю згідно із Господарським кодексом України, повинна відповідати вимогам статті 2 Закону України «Про страхування».

Крім цього, забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, отримані в кредит, для позики та під заставу і вносити нематеріальні активи.

Страховики, котрі одержали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії.

Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.

Доведено, що основними чинниками, котрі зумовлюють доцільність здійснення державного регулювання страхового сектору економіки в будь-якій країні, є необхідність захисту інтересів споживачів страхових послуг та економічна політика, що проводиться державою.

Удосконалення системи правового забезпечення страхування повинне охопити внесення необхідних змін та доповнень у законодавчі й нормативні акти різних рівнів, починаючи від Конституції України. У Цивільному кодексі України потребують урегулювання відносини в галузі страхування (приведення цивільного законодавства у відповідність до норм міжнародного права та практики страхування). Міжнародні й міждержавні угоди з питань зовнішньоекономічних відносин не завжди враховують інтереси використання та розвитку вітчизняного страхового потенціалу.

З метою приведення страхового законодавства до міжнародних норм Держана комісія з регулювання ринків фінансових послуг України з липня 2003 р. стала членом Міжнародної мережі органів нагляду за недержавними пенсійними фондами, з вересня 2003 р. - членом Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяльністю; співпрацює з регуляторами ринків страхових послуг інших країн, зокрема Канади, Великобританії, Ірландії, Угорщини та Польщі; бере участь у реалізації проектів Світового Банку, зокрема в проекті впровадження пенсійної реформи в Україні й проекті дослідження функціонування небанків-ських фінансових установ. Проте перед Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, як регулюючим органом на вітчизняному ринку страхових послуг, постає завдання розв'язання низки проблем різного характеру, що потребує розроблення стратегії розвитку страхового захисту в Україні як окремого напряму державного регулювання розвитку бізнесу і підприємництва в різних галузях народного господарства, що надасть змогу ринку страхових послуг України згодом увійти в структуру ринків страхування світу та ЄС

При цьому, до основних напрямів державного регулювання страхового бізнесу в Україні слід віднести наступні: приведення вітчизняного страхового законодавства у відповідність до міжнародних стандартів; запровадження механізмів активного залучення тимчасово вільних коштів страхових компаній в інвестиційних процес; удосконалення системи контролю за діяльністю страхових посередників, зокрема страхових агентів; уведення податкових стимулів для розвитку страхування життя та пенсійного страхування; розроблення і запровадження державної системи інформування споживачів страхових послуг.

Правові відносини між страховиками та страхувальниками регулюються за допомогою договору страхування. Згідно із чинним законодавством договір страхування є основним юридичним (нормативно-правовим) документом, який регулює відносини між сторонами і являє собою письмову угоду страховика і страхувальника, спрямовану на встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв'язків (прав та обов'язків).

Договір страхування повинен містити:

^ назву документа;

^ назву й адресу страховика;

^ прізвище, ім'я, по батькові чи назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси й дати народження;

^ прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодо-набувача та його адресу;

^ зазначення об'єкта страхування;

^ розмір страхової суми за договором страхування, іншим, ніж договір страхування життя;

^ розмір страхової суми й розміри страхових виплат за договором страхування життя;

^ перелік страхових випадків;

^ розмір страхових внесків (платежів, премій) та терміни їх сплати; ^ страховий тариф; ^ строк дії договору;

^ порядок зміни і припинення дії договору; ^ умови здійснення страхової виплати; ^ причини відмови у страховій виплаті;

^ права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або

неналежне виконання умов договору; ^ інші умови за згодою сторін; ^ підписи сторін (Додаток А).

Під час укладання договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою).

Факт укладання договору страхування може посвідчуватись страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Страховий поліс (фр. «police» - розписка) - це документ, який видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт страхування за договором та містить зобов'язання страховика виплатити страхувальнику в разі настання страхового випадку суму коштів у межах визначеного умовами договору обсягу (страхове відшкодування).

Правове значення страхового полісу полягає в тому, що він є доказом укладання, фактичного існування страхового договору.

6.3.      План практичного заняття:

Необхідність та значення державного регулювання страхової діяльності.

Правове забезпечення страхової діяльності. Закон України «Про страхування».

Державний нагляд за страховою діяльністю.

Функції та завдання уповноваженого органу у справах нагляду за страховою діяльністю.

Порядок ліцензування страхової діяльності.

Напрями вдосконалення державної політики в галузі страхування.

6.4.      Питання для самоперевірки

У чому полягає необхідність державного регулювання страхової діяльності?

Назвіть методи впливу держави на страхову діяльність.

Які органи здійснюють державне регулювання страхової діяльності в Україні?

За допомогою яких законів та нормативних документів здійснюється правове регулювання страхового ринку України?

Які державні засоби державного регулювання страхової діяльності Ви знаєте?

Якими законодавчими документами визначено загальні та спеціальні норми проведення страхової діяльності в Україні?

Хто здійснює контроль за страховою діяльністю в Україні?

У яких напрямах повинно здійснюватись удосконалення державного регулювання страхової діяльності?

Яким умовам має відповідати юридична особа, щоб мати право на отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності в законодавчому порядку?

Чому необхідно привести вітчизняне страхове законодавство у відповідність до міжнародних стандартів?

6.5.      Теми науково-дослідних робіт

Необхідність державного регулювання страхової діяльності в умовах ринку.

Прямі та непрямі методи державного регулювання страхової діяльності в Україні.

Зарубіжний досвід державного регулювання страхової діяльності.

Договори страхування, їх складові та види.

Особливості ліцензування страхової діяльності в Україні та країнах ЄС.

6.6.      Тести для самоконтролю

Страхові резерви - це:

а)         страхові відшкодування, сплачені страховиком за звітний період;

б)         грошові фонди, які утворюються страховиком з метою забезпе- чення майбутніх страхових виплат ;

в)         заощадження страхувальника для здійснення страхових премій;

г)         заощадження страховика для здійснення страхових премій.

Що з переліченого сприяє розвитку страхування?:

а)         збільшення обсягів банківського кредитування;

б)         низькі обсяги державного пенсійного забезпечення;

в)         відсутність належного інформаційного забезпечення;

г)         зниження інфляції.

Як можна визначити те положення страхового договору, яке передбачає відстрочку його виконання або невиконання взагалі внаслідок настання обставин нездоланної сили?:

а)         страховий випадок;

б)         форс-мажор;

в)         страхова подія;

г)         розірвання договору страхування.

Куди слід звернутися фізичній або юридичній особі для укладання договору страхування?:

а)         до директора місцевої страхової компанії;

б)         до фонду соціального страхування;

в)         до страхового агента або страхового брокера;

г)         до аварійного комісара.

Чи зобов'язаний страховик при укладанні договору страхування запросити у страхувальника довідку про його фінансовий стан?:

а)         так;

б)         ні;

в)         може але не зобов'язаний.

Хто може припинити дію договору страхування?

а)         судові органи;

б)         страховик;

в)         Ліга страхових організацій України;

г)         страхувальник та страховик за спільною домовленістю.

Страховий поліс - це:

а)         документ, що засвідчує факт укладання договору страхування;

б)         договір страхування майна;

в)         документ, що регламентує взаємовідносини сторін у страхуван- ні життя;

г)         документ, що визначає розмір збитків страхувальника.

Видачу ліцензій на ведення страхової діяльності здійснює:

а)         Міністерство юстиції України;

б)         Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю;

в)         Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг;

г)         Кабінет Міністрів України.

Виплата страхового відшкодування з настанням страхового випадку здійснюється:

а)         при сплаті страхової премії;

б)         при наявності паспорта і страхового свідоцтва;

в)         при наявності заяви і страхового акта;

г)         при укладенні договору страхування.

Страховий договір - це:

а)         документ, що свідчить про настання страхового випадку і роз- мір збитків страхувальника;

б)         документ, в якому містяться правила страхування різних видів страхових послуг;

в)         документ про вартість майна, що підлягає страхуванню;

г)         письмова угода між страхувальником і страховиком.

Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснює:

а)         Кабінет Міністрів України;

б)         Верховна Рада України;

в)         Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;

г)         Держстандарт України.

В яких випадках договір страхування вважається недійсним?:

а)         якщо відсутня страхова подія;

б)         якщо страхувальник загубив страхове свідоцтво;

в)         якщо страхувальник змінив своє місцезнаходження;

г)         якщо договір страхування укладено після страхового випадку.

Якщо страховий випадок протягом дії договору страхування не настав, чи реалізовано страховий продукт?

а)         лише частково;

б)         так, у повному обсязі;

в)         ні, бо не сплачене страхове відшкодування;

г)         так, якщо до договору страхування було видано страховий поліс;

д)         ні, оскільки страховик не виконав усіх зобов'язань.

Правила страхування - це:

а)         договір страхування;

б)         документ, що визначає умови проведення кожного виду стра- хування;

в)         перелік претензій страхувальника до страховика;

г)         страховий акт.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг має право:

а)         надавати ліцензію на право здійснення страхової діяльності;

б)         визначати умови проведення кожного виду страхування;

в)         відкликати ліцензії страховиків через свої регіональні підрозділи;

г)         здійснювати контроль за платоспроможністю страховиків.

Глосарій

Аквізиція - укладання нових договорів страхування.

Декларація страхова - заява страхувальника, містить інформацію щодо об'єктів страхування: склад, місцезнаходження, вартість, умови зберігання й використання, можливі ризики.

Державне регулювання страхової діяльності - система засобів і методів, здійснюваних державою на правовій основі з метою визначення правил проведення страхування та діяльності страховиків на страховому ринку.

Договір страхування - письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір, а страхувальник - вносити страхові премії у визначені строки.

Єдиний державний реєстр страховиків України - система збору, обліку, нагромадження та зняття з реєстру даних, що стосуються ліцензування страхової діяльності і нагляду за страховою діяльністю страховиків.

Експертна рада з питань страхування - державний орган влади, створений в 1996 р. при Кабінеті Міністрів України як дорадчий орган для висновків щодо формування державної політики у сфері страхування, розроблення пріоритетних напрямів розвитку страхового ринку.

Інституційно-правоверегулювання страхової діяльності - система правових засобів і методів впливу на розвиток страхування в країні, яка здійснюється окремими інститутами-регуляторами (в Україні - об'єднаннями страховиків, утвореними відповідно до статті 13 Закону України «Про страхування»).

Кваліфікація - якісна характеристика об'єктів страхування.

Ліцензія на страхову діяльність - документ, що засвідчує право страховика брати на страхування страхові ризики певного виду.

Механізм державного регулювання страхової діяльності - прямі і непрямі методи впливу держави та її втручання у здійснення страхової діяльності та розвиток страхового ринку.

Правила страхування - перелік умов та порядку здійснення конкретного виду страхування. Правила добровільного страхування розробляються страховиками і погоджуються з Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Правила обов'язкового страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Претензія - вимога платежу в розмірі шкоди, завданої страховим випадком, але не більшому за страхову суму.

Призначення ліцензування - перевірка підготовленості страхової компанії до проведення страхової діяльності.

Припинення дії полісу - відбувається за таких умов: закінчення передбаченого терміну страхування, розірвання страхового договору з ініціативи будь-якої зі сторін, смерть страхувальника (застрахованого), ліквідація страховика або визнання судовими органами договору недійсним.

Реорганізація страховика - злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення страховика.

Санація - система заходів, до яких вдається держава з метою поліпшення фінансового стану та запобігання банкрутству або підвищенню конкурентоспроможності суб'єкта підприємництва.

Страхове право - сукупність загальноприйнятих правил (норм) функціонування страховиків, страхувальників та їх посередників, визначені державою та закріплені у законодавчих актах.

Страховий нагляд - контроль за діяльністю страхових установ, який здійснюється державними органами.

Страховий поліс - документ, який видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт укладання договору страхування.

Страхове свідоцтво (страховий поліс) - документ, що засвідчує факт страхування відповідно до правил страхування.

Термін страхування - період дії договору страхування.

МОДУЛЬ 2

ОСНОВНІ ГАЛУЗІ СТРАХУВАННЯ. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ