Практичний курс 3.1. практичні заняття
ЗАНЯТТЯ № 1 ЖАНРОВА СВОЄРІДНІСТЬ КАЗКИ-ПРИТЧІ АНТУАНА ДЕ СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ «МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ»
План Присвята казки-притчі, її своєрідність. Малюнки юного художника і поради дорослим. Думки Екзюпері про дорослих. Перша зустріч з Маленьким принцом. Причини, з яких він залишає свою планету. Характеристика планет, які відвідав Маленький принц. Відкриття істини. Роль постаті льотчика у казці. Завдання для підготовчого періоду Дайте тлумачення слів «планета», «притча». Подумайте, чому Маленький принц після подорожі по Землі відчуває себе дуже нещасним? Чому автор вдається до зображення нереального світу? Намалюйте карту подорожі Маленького принца. Література История французской литературы. — Т. 4. — М., 1963. Скоцик Л. Подорож у Всесвіті. Життєві уроки маленького принца за твором А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц» // «ЗЛ». — 2006. — № 12 (460). — С. 12—13. Циганок С. Життя і творчість Екзюпері. Історія створення казки «Маленький принц» // «ЗЛ». — № 10 (410). — С. 15—16. Маяковсъка Л. «Маленький принц» А. Екзюпері // «ЗЛ». — № 10 (410). — С. 19—21. Городенко Л. М. Система уроків за казкою-притчею А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц» // Зарубіжна література. — 2004. — № 3. — С. 34—36. Берко І. Цінності дитинства // «ЗЛ». — 2004. — № 17. — С. 10—11. Айрих Л. Філософська казка А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц». 8 клас // «ЗЛ». — 2005. — № 10 (410). — С. 17—18. Інструктивно-методичні матеріали «Маленький принц» — це остання книга А. де Сент Екзюпері, написана в 1942 році в Нью-Йорку. Він присвятив її другові — Леонові Верту, який свого часу ховався від нацистів у Франції. Сам автор говорив, що написав цю казку для дорослих — вона про людину, її місце у світі й про шанс подолати відчуженість між людьми. Образ маленького принца виник не випадково. В Екзюпері був брат Франсуа, який помер дитиною. Брати дружили між собою. А потім один з них став дорослим, обрав професію льотчика, а інший полетів на невідому далеку планету і назавжди залишився дитиною. «Маленький принц» — казка-притча, розповідь не про конкретних людей, а про людство і душу людини взагалі. Філософська казка виявилася найбільш поетичним виразником ідей письменника. В кожній її історії відображено філософський погляд на життя людини, на її призначення. Екзюпері використав форму притчі, яку потрібно глибоко осмислити, хоча зовні мова йшла про звичайні життєві події і поведінку персонажів. Це свого роду «Євангеліє» — вчення про те, як треба жити людям, щоб пізнати щастя, мир, почуття гідності. Автор переконаний, що найголовніше знаходилася всередині нас, в нашому ставленні до моральних і матеріальних цінностей. Маленький принц для Екзюпері — ангел, що зійшов на землю. Він втілив в собі вічну живу частинку душі, став образом, що дозволив оцінити в людині людяне. Головний герой — дитина — це душа світу. її бачення — природніше, людяніше, правильніше, ніж у дорослих. Дитині у творі протистояли дорослі.
Маленький принц втілив у казці людські якості, які надали сенс людському життю. У нього добре серце, розумний погляд на світ. Малюк працелюбний, стійкий у своїх симпатіях. Він не мав агресивних чи жадібних прагнень. Він ще не зіпсований світом ділків та честолюбців. Ми — ідеал, романтична мрія, яка ще не загинула в світі. І світ багатий саме завдяки їй. Час від часу мрія оволодівала людьми. І тоді знову з'явився на нашій планеті Маленький принц. У фіналі казки появився мотив смерті. До цієї теми Екзюпері підійшов зі своєї точки зору. «Смерть неминуча, — розмірковував Маленький принц. — Та чи можна вважати, що смерть позбавляє життя змісту?» Маленький принц так не думав. Він змусив людину примиритися з неминучістю смерті і запевнив, що інакше йому не повернутися на свою планету. Казка закінчилася сумно, проте вона лишила не тільки сум, а прагнення до світлого, красивого, щоб у «дорослих» людей, у буденній метушні, дріб'язкових клопотах не відмирали щедрість і щирість душі, не згасло чисте бачення світу, не притупилося почуття відповідальності за тих, кого ми «приручаємо». Маленький принц відвідав 6 планет:
До пізнання істини Маленький принц зробив декілька кроків: крок — прощання з астероїдом В-612 (символи: Астероїд — символ дому, вулкани — те, за що ти відповідаєш, троянда — символ краси, духовності, жіночності, баобаби — зло, погані звички); крок — зустріч зі змією на Землі (символ: змія — символ долі, земної мудрості; диявольська спокуса, зла фатальність, яка несе смерть («торкнувшись когось, я поверну його землі»)). крок — зустріч Маленького принца з квіткою з трьома пелюстками (квітка — символ духовності); крок — Маленький принц на високій горі (символи: гора — високий ідеал, якого прагне досягти людина, луна — самотність, механічне відтворення); крок — сад з трояндами — перевага добра; крок — зустріч з Лисом (символ Лис — мудрості (кожна людина повинна мати духовний притулок, бути відповідальною за того, кого приручила), відповідальності); крок — зустріч зі стрілочниками (потяг — символ людської долі, життєвих шляхів, що рухаються у усіх напрямках); крок — зустріч з торгівцем пішолями від спраги (пішолі — символ прагнення людства забути свої проблеми; духовна наснага; розрив із природою); крок — зустріч із пілотом (пілот — друг); крок — криниця (символ — духовний зміст буття); крок — зірки, що вміють сміятися (символ щастя, краси); крок — повернення до землі, до людей, до природи, до своєї душі. Центральний конфлікт казки — зіткнення двох систем цінностей, справжніх і фальшивих, духовних і химерних. Принцип побудови — мандрівки та діалоги Маленького принца, які стали діалогами душі людини і самим собою. Певне місце у творі займав образ льотчика. Він не визнав системи цінностей дорослого світу. Він вибрав небезпечну, ризиковану професію, повну пригод, у нього у кишені дитячі малюнки. Льотчик дуже самотній у житті. Хоча він вже почав пристосовуватися до смаків та вимог дорослих: говорити про краватки, гольф і бридж. Співрозмовники були задоволені, що познайомилися з «розсудливою» людиною. Льотчику це загрожує тим, що він може втратити себе як особистість. Ще у дитинстві під моральним тиском дорослих він припинив малювати, а можливо, це було його покликанням, замкнувся у собі, перестав мріяти, зневірився у своїх силах. Іноді він поводився як дорослий. Ремонтуючи мотор, на запитання маленького принца про баранчика, чоловік роздратовано закричав: «Я зайнятий серйозним ділом!» Зустріч маленького принца і льотчика не випадкова. Обоє в пустелі самотні, обоє сумували без друга, шукали його, хоча вже майже втратили надію знайти. Але доля нагородила їх за терпіння і наполегливість у пошуках дружби: їхня зустріч — і справжнє диво, і закономірність, і вища справедливість. Маленький принц допоміг льотчику повернутися до себе, повірити у свої сили: льотчик знову став малювати, він перестав почуватися самотнім — друг подарував йому все небо з зірками, що сміються. Дружба у розумінні героїв казки тлумачилася так: розуміння, співчуття; допомога, підтримка, розрада, самопожертва; щастя, сонце, музика; терпіння, духовна праця; біль розлучення, вірність. Казка-притча наповнена безліччю мудрих висловів: Зірко бачить лише око. Людина відповідає за тих, кого вона приручила. Усі дороги ведуть до людей. Немає в світі досконалості. Одні тільки діти знають, що шукають. Вода буває потрібна і серцю. Є таке правило: прибрався сам уранці — ретельно прибери і свою планету.
ПРОБЛЕМА ВИБОРУ І її ГУМАНІСТИЧНЕ ВИРІШЕННЯ, ТЕМА ПЕРЕСТОРОГИ В РОМАНІ АЛЬБЕРА КАМЮ «ЧУМА»
План Історія створення роману, тематика та проблематика твору. Жанр, фабула, символічність назви. Система образів у романі: а) лікар Ріє; б) Жан Тарру; в) Раймон Рамбер; г) Жозеф Гран; д) отець Панлю. Антигуманна та аморальна позиція Коттара та старого астматика. Місце роману «Чума» у світовій літературі, його ідейна спорідненість з творами української літератури, з іншими видами мистецтва. Завдання для підготовчого періоду Повторити поняття «есе», «хроніка», «притча», «натуралістична» та «символічна» деталі. Визначити, прокоментувати деталі з символічним навантаженням. 3. Скласти цитатну таблицю для характеристики образів: ГЕРОЇ // ХАРАКТЕРНІ РИСИ // СТАВЛЕННЯ ДО ЧУМИ 4. Добрати заголовки до кожної частини роману, так щоб вони відтворювали обидва плани — реалістичний і символічний. Література Камю А. (Матеріали до вивчення творчості) // Всесвітня література. — 1999. — № 3. — С. 21. Камю А. // Всесвітня література. — 2004. — № 4. — С. 52—55. Волощук Є. Духовні й художні здобутки літератури екзистенціалізму. // Зарубіжна література. — 2000. — № 20 (180). — с. Горідько Ю. Вивчення творчості А. Камю // Зарубіжна література. — 2005. — № 3 (403) — С. 5—16. Лобода О. П. «Єдине, що важливо, — це бути людиною» Урок за романом А. Камю «Чума». 11 кл. // Зарубіжна література. — 2000. — № 1. — С. 13—18. Марченко Ж. «Абсурд життя — це зовсім не кінець, а лише початок» (Ж.-П. Сартр) (за романом А. Камю «Чума») // Зарубіжна література. — 2005. — № 3 (403). — С. 17—20. Нагорна А. Ю. Осягаючи творчу манеру письменника крізь призму його філософських ідей. На матеріалі роману «Чума» А. Камю // Всесвітня література. — 2005. — № 6. — С. 61—64. Попович М. Бунтівливий Камю // Зарубіжна література. — 1998. — № 20 (84). Токманъ Г. А. Камю: діалог письменника і філософа з іншими та із самим собою // Зарубіжна література. — 2001. — № 5 — С. 51—54. Інструктивно-методичні матеріали Найбільш визначним з художніх творів, написаних Камю, вважався його роман «Чума». Твір писався під час Другої світової війни і був опублікований вже після її закінчення, в 1947 році. Окремі фабульні мотиви і відгуки творчого задуму роману зустрічалися й у інших творах Камю, зокрема у збірці новел «Літо», у драмі «Калі-гула» та «Стан облоги». Помітну роль у формуванні творчого задуму роману відіграли й ті побутові деталі та спостереження, які запали в уяву письменника під час його перебування в Орані. Одним із таких яскравих вражень, зокрема, став образ «котячого дідка», який неодноразово згадував у романі і який мав реальну життєву основу: чудернацького старигана, який підманював котів, а потім плював їм на голови, Камю справді бачив на одній з вулиць Орану. Перший варіант назви твору появився в 1941 році: «Чума, або Пригода (роман)». Тоді ж Камю почав інтенсивно вивчати літературу, тематично пов'язану із характером творчого задуму. Камю працював над романом дуже ретельно, поступово розширивши коло персонажів, задіяних у сюжеті. Від одного варіанта рукопису до іншого змінились і плани письменника щодо композиційної побудови твору, деяких його фабульних мотивів і жанрової форми. Жанр роману визначали як притча — це повчальна алегорична оповідь, в якій фабула підпорядкована моралізаторській частині твору, це інакомислення. У притчах зосереджена певна моралізаторська ідея. Це — своєрідний авторський монолог, розбитий на окремі партії, вручені різним персонажам. За жанром — роман-попередження, роман-пересторога. Хроніка датована досить точно — 194... рік. Це Друга світова війна. У цей час слово «чума» можна було почути де завгодно. «Коричнева чума» — так говорили про фашизм, та й зараз говорять. Крізь записи хроніки вимальовувався образ «історичної чуми». У романі чума ототожнювався з війною. «В мире всегда была чума, всегда была война. И однако ж, и чума, и война, как правило, заставали людей врасплох». Отже, Чума — Війна — Зло — Абсурд. «Чума» — це книга про тих, хто не підкорився, а не про тих, хто здався, книга про смисл існування, яке відшукувало серед безглуздого існуючого. ЧУМА
Що таке життя? Що значить зберегти гідність перед наступом стихії зла? Що значить людське щастя? Що значить релігія? Експозиція твору — хроніка тяжкого року в Орані. Пройшовши крізь міські ворота слідом за очевидцем того, як одного дня тут раптом вилізли з підвалів тисячі пацюків і спалахнула епідемія чуми, читач потрапив у сумні квартали, випалені сонцем. Зав'язка — суперечка доктора Ріє з колегами і чиновниками, які не бажали глянути правді в обличчя і визнати, що вони мають справу з чумою. Розвиток дії — створення санітарних дружин, спроби Рамбера втекти з Орана, досягнення чумою своєї вищої точки. Кульмінація — винахід вакцини і врятування перших хворих. Розв'язка — зняття санітарних кордонів, прихід до Орана першого потягу, смерть дружини лікаря, Ріє біля помираючого Тарру. Фінал роману відкритий. Мабуть, через те, що знищити чуму неможливо, оскільки за певних умов вона знову повернеться Фабульну основу роману склала розповідь про відчайдушну боротьбу мешканців алжирського містечка Оран з епідемією чуми, яка раптово вторглася у розмірене і спокійне життя міста, зруйнувала його звичний ритм і вселила у серця ще донедавна впевнених у собі оранців відчуття повної незахищеності, непевності, самотності і страху смерті. Композиція роману побудована у формі чіткого хронікального викладу подій, які подано в їх послідовному часовому перебігу, при цьому навіть розподіл частин твору приведений у відповідність до природного розподілу відрізків часу. А саме: усі події, викладені у романі, розгорталися протягом одного року. П'ять частин, з яких складався роман, майже точно розподілені за порами року і послідовно фіксували усі етапи наростання, загострення і спаду чумної епідемії. Навесні, в першій частині роману, чума вперше виявила свої страшні знаки у місті. Літо, події якого охопили друга і третя частини роману, — це період невпинного наростання і катастрофічного загострення масштабів епідемії. Восени — у четвертій частині роману — показано, як поступово епідемія стабілізувалася, не зменшуючи, але й не збільшуючи кількості своїх щоденних жертв. Нарешті на кінець грудня епідемія повністю зійшла нанівець. Розповідь у романі побудована у формі своєрідної хроніки, яка велася від особи оповідача і достатньо скрупульозно і послідовно фіксувала усі етапи розгортання епідемії чуми і перипетії опору, який намагалися вчинити цьому страшному лихові мешканці містечка. На перших сторінках роману цей оповідач не розкриває свого імені, але далі ми дізналися, що це один з головних героїв твору — лікар Бернар Ріє. Образ лікаря став одним із центральних у творі. В романі він виступив як один з «літописців» — розповідачів, очима якого ми бачимо змальовані у творі події. Він походив із родини робітників, у нього смертельно хвора дружина, дбайливо ставився до виконання своїх лікарських обов'язків. Моральну позицію Ріє визначив абсолютно безкомпромісне ставлення до лиха, перед лікарем, не стоїть питання: боротися чи ні з чумою. Ріє прекрасно розумів власну обмеженість і всю безперспективність боротьби з чумою і незважаючи на це без будь-яких вагань включився у цю боротьбу і боровся до кінця. Він здатний і на самопожертву, але у виконанні своїх обов'язків не бачив нічого героїчного. Лікар розумів, що чуму не здолати, як не здолати і абсурдності світу, але сенс власного буття і буття кожної людини герой вбачав у тому, щоб не зламатися перед тиском безглуздя, не скоритись йому, спільними зусиллями протистояти йому і хоча б у цій ідеї людської солідарності віднайти сенс, який виправдає особисте існування кожного. Жан Тарру — це також один з провідних персонажів роману і також герой-ідеолог і літописець чуми. Для нього чума — це не просто епідемія, локальне лихо, а символ людського буття взагалі. Ще до епідемії, визнавши людське життя зачум-леним, він намагався з цим боротися, протистояти усьому, що внесло в життя людини страждання і смерть. Герой став на боротьбу з чумою, організувавши в місті санітарні дружини. Впродовж майже всього роману постать Тарру залишала дещо загадковою і непевною, хоча саме він ініціював рішучі заходи, спрямовані на боротьбу з чумою. І лише, практично, в самому кінці роману розповів історію свого життя, яка пояснили його поведінку і характеризувала його світогляд. Дитинство і юнацькі роки літописця склалися цілком безхмарно. Його батько був помічником прокурора і пристойно забезпечував власну родину. Але одного разу хлопцю довелося бути присутнім на засіданні суду, де його батько вимагав смертного вироку для молодої людини. Тарру побачив переляк підсудного, відчув крижаний подих смерті, і світ відразу змінився в його очах. З того часу він зненавидів світ, в якому люди вбивали один одного, безглуздий світ жорстокості і насильства, який від того часу асоціював для нього з чумою, а стан людини, що визнала правомірність і зверхність над собою такого стану речей — зачумленим. Раймон Рамбер — паризький журналіст. Він приїхав до Орана, щоб написати репортаж про санітарний стан міста і, можна сказати, випадково потрапив до карантину, викликаного епідемією. Його першою думкою була мрія про втечу з ізольованого міста. У Парижі на нього чекала кохана жінка, і заради щастя з нею готовий був знехтувати тією спільною справою боротьби проти чуми, до якої закликав Ріє. Рамбера не можна назвати боягузом. З його слів дізнаємося, що він у складі інтернаціональних бригад брав участь у війні з фашистами в Іспанії. Думки про втечу появилися в нього не від страху. До втечі його спонукало кохання, яке він вважав найбільшою цінністю у житті. Але, незважаючи на те, що Оран чуже для нього місто, Рамбер приходить до усвідомлення того, що не можна залишатися байдужим до страждань ближнього. Моральна позиція Рамбера також виявилася співзвучною поглядам Ріє та Тарру, але, на відміну від них, він прийшов до розуміння необхідності співчуття і солідарності не відразу, а в процесі важких моральних коливань і роздумів. Жозеф Гран уособлював світ «маленьких людей», посягання і думки яких не сягали далеких філософських узагальнень. З роману дізналися, що через відсутність коштів не отримав диплома, який би засвідчував його освіту. Коли запропонували роботу дрібного службовця в мерії з низькою платнею, погодився. З тих пір упродовж 22 років у його житті майже нічого не змінилося. Він — людина безбарвна і навіть дивакувата. Через бідність його залишила дружина, але він сподівався її повернути і написав роман. Гран, для якого недосконалість світу асоціював виключно з невпорядкованістю власної долі, включився у боротьбу проти чуми без пафосних декларативних заяв, розглядав її як закономірне продовження своєї повсякденної, рутинної роботи. Отець Панлю — герой-ідеолог — посів у романі особливе місце. Теза про абсурдність світу для нього принципово неприйнятна. Тому чуму, як джерело безладдя, священик у перших своїх проповідях співвідносив з карою Божою, що її насилало небо на грішників. Не всі герої твору виступили як ідейні однодумці. Контрабандист Коттар поділив тезу про абсурдність світу, але, на відміну від інших, наслідки цього, активізованого чумою, суспільного хаосу його цілком влаштовували, оскільки виправдовували його діяльність і практично і теоретично. Перебуваючи у постійному конфлікті із законом, відчуваючи себе відчуженим у суспільстві, яке спирається на будь-який, хоча б елементарний порядок і встановлені ним моральні обмеження, Коттар ще до епідемії чуми спізнав цей стан зачумленості і тепер радів, що загальний стан зачумленості, який охопив місто, немовби вирівняв його з іншими мешканцями Орана. Саме з цих причин чума для нього — не загроза, а швидше — моральна союзниця, яка виправдала його дії і внесла сенс в його існування. Тому він не зацікавлений у боротьбі з нею. Словом, чума йому вигідна. Чоловіка самотнього і водночас нужденного своєю самотністю вона обернула на спільника. Бо він явний спільник, спільник, задоволений своїм становищем. Герой — співучасник усього, що підмічав: забобонів, недозволених страхів, болісної вразливості розтривожених душ. Коттар розумів, що повага і зацікавленість, яку виявили до його особи Ріє, Тарру, Рамбер або інші мешканці Орана, яких він забезпечив контрабандними товарами, тимчасова і зумовлена лише станом їхньої спільної зачумленості. З цих причин (персональної зачумленості у світі, який прагнув позбавитися чуми) намагався позбавити себе життя на початку роману і з відчаю відкривав вогонь по перехожих, які в кінці роману раділи позбавленню міста від чуми. Старий астматик — Це одна з найбільш колоритних і незвичайних постатей у романі. Хворий дідок, старий ядушник, як його назвав у романі оповідач, відносився до числа постійних пацієнтів доктора Ріє, крім того, він його сусід. Дідок цей насправді дивний настільки, що його можна було б сприйняти й за божевільного, але виявилося, що свої безглузді і комічні вчинки кожного разу аргументував своєрідною життєвою філософією. Як вірити жінці, він ще замолоду мав свої химери. Його ніколи нічого не цікавило: ні праця, ні приятелі, ні музика, ні жінки, ні прогулянки. Він і з міста жодного разу не виїздив; лише якось, коли в родинних справах йому довелося їхати до Алжира, зійшов на найближчій від Орана станції — далі подорожувати йому було не до снаги — і першим же поїздом повернувся додому. Старий розтлумачив Тарру, враженому таким замкнутим способом життя, що за релігією перша половина людського життя — це сходження, а друга — спуск; коли почався цей спуск, дні людини вже належать не їй, їх можуть щохвилини відібрати. І нічого тут не вдієш, тому краще взагалі нічого не робити. Фактично своєю поведінкою старий ядушник декларував позицію відстороненості від життя, відмови брати участь у вирішенні злободенних проблем, що постали перед суспільством. Філософія ядушника — це доведена до логічного кінця концепція «стороннього», абсурдизована позиція людини, що не визнала сенсу життя через його абсурдність, і зрештою довела власне існування до стану повної безглуздості. Відголоски роману «Чума» можна зустріти і в українській літературі, де під поняттям «чума» зображено насильницьку колективізацію та голодомор 1933 року, пекельні кола, влаштовані радянською системою. Це такі твори, як «Марія» Уласа Самчука, «Жовтий князь» В. Барки, «Сад Гетсиманський» І. Багряного.
«ВТРАЧЕНОГО ПОКОЛІННЯ» У РОМАНІ Е.-М. РЕМАРКА «ТРИ ТОВАРИШІ»
План Сповідальна проза Ремарка. Тема «втраченого покоління» в романі. Роман «Три товариші» — життєвий біль Ремарка. Система образів у романі. Життя «маленької людини». Тема кохання. Наслідки анархії у країні. Завдання для підготовчого періоду Подумайте, з якими творами тематично можна порівняти роман «Три товариші»? Поясніть, чому головних героїв відносили до «втраченого покоління»? Порівняйте роман «Три товариші» із романом «На західному фронті без змін». У чому їх спорідненість? Література Боровська Є. М. Чи справді покоління втрачене? (Матеріали до уроку за романом Ремарка «Три товариші». 11 клас) // Всесвітня література. — 1999. — № 4. — С. 38—39. Хом 'як Т. В. Світові війни очима Е. М. Ремарка // Всесвітня література та культура. — 2005. — № 6. — С. 29—31. Богословский В. И. История зарубежной литературы XX века. 1917 — 1945. — С. 110—117. Ворончук Л. Е. — М. Ремарк. Відображення життя рідного народу першої половини XX ст. // Все для вчителя. — 2004. — № 4—5. — С. 10. Інструктивно-методичні матеріали Війна — це протиприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу цінність на землі — людське життя, вона стала трагедією як для переможних, так і для переможців. Перша імперіалістична війна 1914—18 рр. була жахливою, хоча тим, хто мав уяву про Другу світову, перша здавалася не такою страшною. Та як вважали дослідники, щодо деяких своїх соціально-психологічних наслідків Перша світова не поступається наступній, а у чомусь її навіть перевершила. Одним із таких наслідків було явище, яке отримало назву «втраченого покоління» («втраченої генерації»). Річ у тім, що багатьом війна 1914 р. спочатку уявлялася «священною битвою» — чи то за «німецьку культуру», чи то за «європейську демократію», тому вона мала штучний героїзований, романтизований ореол. А згодом виявилося, що це цинічна гризня можновладців за переділ світу, ринки збуту, сфери впливу. «Ура-патріотичні» настрої розбилися об скелю насильства й смерті. Натомість з'явилася зневіра, безнадія, спустошеність, марнота сподівань. Наслідком цього і стала поява нової генерації — «втраченого» покоління, а згодом і літератури про нього. Письменники, які започаткували цю літературу, самі належали до «втраченого покоління»: вони, як і персонажі їх творів, брали участь у тій війні й постраждали від неї. Усі вони не займалися дослідженням характеру війни, причин, з'ясуванням фактів — їх цікавила людина, її муки, її обпалена душа. їх часто звинувачували у надмірному натуралізмі, бо, змальовуючи фронтові будні, письменники-солдати не прикрашали війну, а писали жорстоку правду, яку бачили на власні очі. Таким чином, без гучних закликів та пафосу, говорячи тільки правду про війну, показуючи те, як вона руйнувала тіла й душі людей, їхні долі, відбирало у них майбутнє, письменники перетворили свої романи на романи-протести. Спочатку Хемінгуей, а потім Ремарк відкрили жанр — роман-сповідь. Особливості сповідальної прози Сповідальна проза характеризувався схожістю головного героя і автора твору; Розповідь йшла від першої особи; Життя героя-автора вимірювався через світогляд героя; Колишній солдат — дзеркало миру. До сповідальної прози Ремарка належали романи: «На Західному фронті без змін» (1929), «Повернення» (1931), «Три товариші» (1938). Його герої (Пауль Боймер — «На Західному фронті без змін», Роберт Ло-камп, Отто Кестер, Готтфрід Ленц — «Три товариші») спочатку добровольцями йшли на війну, вірячи в її «священність», потім — розчарування і прозрівання: їх використано, обмануто, далі — відчай і безвихідь, коли навіть смерть сприймається як єдино можливий вихід. А ті, кому вдалося вижити, стали «втраченим поколінням». Роман Еріха Марії Ремарка «Три товариші» — належав до тих, що здатні вплинути на душу людини, її почуття. Цей твір — останній роман з трьох (перші два — «На західному фронті без змін» і «Повернення»), написані протягом одного десятиліття і об'єднані ідейно і художньо. Усі вони спрямовані проти війни, її антилюдсь-кої суті, її жахливих наслідків. Ремарк за своїми переконаннями — пацифіст. Пацифізм — антивоєнний рух, представники якого виступали проти всіх без винятку воєн, незалежно від їхнього характеру і мети. Прихильники пацифізму стояли на позиціях морального засудження всякої збройної боротьби, пов'язаної з людськими жертвами. Звичайно, переконання письменника позначилися і на його творчості. Митець звинуватив війну не тільки у фізичному знищенні людей, а й у тому, що чоловіки, які уціліли, мусять пройти нелегкий шлях повернення до мирного життя, бо вони «втрачене покоління». В той же час автор переконав, що три товариші не могли належати до «втраченого покоління» — за їхніми світоглядними принципами, їхнім ставленням один до одного, до одного і того самого оточення. Автор познайомив нас з головним героєм твору — Робертом Локаптом у день його 30-ліття. Це вік, коли людина вперше підсумувала прожите. За його плечима залишилася війна. Саме вона завжди була поруч з ним. Пригадалися інші дні народження. До нього, молодого новобранця, приїздила мати. Другий день народження позначений газовою атакою, під час якої в муках помер його друг. Потім був шпиталь. Після цього минуло десять років, а цей жах і досить поряд. Війна — причина хвороби Пат, винуватиця зруйнованих доль повій. Але все ж таки Роберт, Кестер і Ленц не стали циніками. Цинізм — презирливе ставлення до суспільства, до його духовних і особливо моральних цінностей та загальноприйнятих норм поведінки. Герої — не безпутні люди. І якщо якісь прояви апатії у них траплялися — це швидше маска, за якою вони приховали свої зранені душі. Порожнеча минулого життя, сповнена лише страшними спогадами і безнадією прийдешнього, змінилася розумінням необхідності жити для іншої людини. Стосунки Роберта і Патриції — це справжній прояв високих почуттів. Кохання здатне робити дива. Віддане кохання героїв пройшло через жорстокі випробування і витримало їх. Доля завдає Робі ще одного страшного удару — відібрала у нього Пат. Мабуть, він не зміг би пережити смерті коханої, якби не Кестер. Маючи таких друзів, варто жити. У цій дружбі герої Ремарка вірні до кінця. Є над чим задуматись, читаючи слова Роберта: «Чоловік не може жити лише задля кохання. Але жити задля іншої людини може». Ця єдність залишилася для них рятівною і після війни. Герої «Трьох товаришів» Ремарка спробували знайти собі місце в новому житті: Отто Кестер після війни став пілотом, деякий час був студентом потім гонщиком і врешті-решт купив майстерню, де ремонтував автомобілі; Готтфрід Ленц «декілька років тинявся по Південній Америці», спробував студентського життя на медичному факультеті, а потім приєднався до Кестера. Де тільки не працював Роберт Ло-камп — на будівництві дороги в Тюрингії, завідував рекламою на фабриці гумових виробів, був тапером в кафе, студентом, і нарешті опинився в майстерні Кестера. Цим сильним чоловікам у новому їхньому житті не вистачало надійного плеча друга, того, хто зрозумів би, не засуджував і ніколи їх не зрадив. І тому вони знову разом. «Втраченому поколінню» властива певна двоїстість, суперечливість світовідчуття. В характерах, як хемінгуеївських, так і ремарківських героїв взаємодіяли традиційно несумісні якості. Поряд з невірою ми бачимо готовність вірити, поряд із жорстокістю життєвої позиції, цинізмом — людяність, вболівання за ближнього, благородство, чуйність, делікатність, навіть здатність на справжнє кохання. Потрібно розуміти, що грубуватість і цинізм цих людей породжені безнадійністю і втомою від пережитих втрат і горя. Це цинізм фальшивий, маска. Аби він був справжнім, то не було б тієї надзвичайної людяності, вміння прийти на допомогу кожному, хто її потребує, тієї доброти і благородства, дружби і кохання. Це, швидше, спроба захистити свою понівечену вразливу душу, від оточуючого світу з його брехливою, лицемірною мораллю — прикриття, щит. Так, це були втомлені війною люди, зневірені і розчаровані в мирному житті, де панували ділки, продажність і злиденність. Один із них сказав, що вони не довіряли нікому, крім найближчого товариша, і вірили лише в небо, тютюн, дерева хліб і землю. Але вони зберегли головне, найкраще, найцінніше, що є в кожному із нас — людську гідність, людяність, щирість, доброту, співчутливість. Та ні Хемінгуей, ні Ремарк не залишили своїм героям жодного шансу на щастя — його у них відібрала війна. Романи мають дуже песимістичні фінали. Такою була реальність. Автор підвів до висновку, що герої твору — це не «втрачене покоління». Швидше, можливо, йшлося про втрачене суспільство, яке викинуло людей, багатих духовним потенціалом, на задвірки життя.
СВОЄРІДНІСТЬ КОМПОЗИЦІЇ ТА СИМВОЛІКА ОПОВІДАННЯ Г.БЕЛЛЯ «ПОДОРОЖНІЙ, КОЛИ ТИ ПРИЙДЕШ У СПА...»
План Г. Белль — «совість німецької нації». Назва оповідання, його композиція. Сприймання героєм навколишнього світу. Засоби характеристики героя. Символи у творі. Завдання для підготовчого періоду 1.Виділіть етапи впізнання героєм рідної школи. 2.Визначте символи у творі. Література Веренько Л. Трагедія Другої світової війни у творчості Г. Белля // Зарубіжна література. — 2005. — № 5 (405) — С. 7—8. Белль Г. Матеріали до вивчення творчості. // Всесвітня література. — 1998. — № 5. — С. 12—18. Гладишев В. Вивчення творчості Г. Белля. 11 кл. // Зарубіжна література. — 2005. — № 5 (405). — С. 3—7. Гордіна Л. Осуд антигуманної сутності війни в оповіданні Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» // Зарубіжна література. — 2005. — № 5 (405). — С. 9—11. Горідько Ю. Тема війни у творчості Г. Белля. 11 кл. // Зарубіжна література. — 2005. — № 5 (405). — С. 1—3. Затонський Д. Окрема і самостійна людяність. // Зарубіжна література. — 2000. — № 17 (177). — С. 3—6. Шахова К. Г. Белль // Зарубіжна література. — 2003. — № 10. — С. 21—23. Юпіна Л. Філологічний аналіз художнього тексту оповідання Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» 11 кл. // Зарубіжна література. — 2005. — С. 12—13. Лобода О. П. «Єдине, що важливо — це бути людиною». Урок за романом А. Камю «Чума». 11 клас // Зарубіжна література. — 2000. — № 1. — С. 13—18. Горідько Ю. Вивчення творчості А.Камю // «ЗЛ». — 2005. — № 3 (403). — С. 5—16. Марченко Ж. «Абсурд життя — це зовсім не кінець, а лише початок» (Ж. П. Сартр) (За романом А. Камю «Чума») // «ЗЛ». — 2005. — № 3 (403). — С. 17—20. Нагорна А. Ю. Осягаючи творчу манеру письменника крізь призму філософських ідей. На матеріалі роману «Чума» А. Камю // Всесвітня література. — 2005. — № 6. — С. 61—64. Інструктивно-методичні матеріали Генріх Белль — один із найвідоміших письменників повоєнної Німеччини. Йому довелося жити у складний період історії його країни, коли жорстокі війни визначали буття цілих поколінь німців. Трагедія нації не обминула письменника і його родини; батько письменника солдатом пройшов Першу світову війну. Сам Генріх шість років воював на фронтах Другої світової війни. Трагічні фронтові події, їх жорстокість визначили сенс життя і творчості митця. До кінця життя Белль виступав проти війни як людина, німець і письменник. Під час Другої світової війни, потрапивши на найстрашніший із фронтів (Східний) влітку 1843 року, він опинився на території України. Назавжди в його пам'яті залишилися назви міст і сіл цього краю: Галичина, Волинь, Запоріжжя, Львів, Черкаси, Одеса, Херсон та багато інших. Вони стали символом німецьких поразок та численних смертей. Війна у творах Белля — це війна переможених. Він зображує її останній період — період відступу і поразки. Проте, так само, як і Ремарка і Хемінгуея, Белля цікавила людина на війні. В основі сюжету — поступове впізнання молодим пораненим солдатом гімназії, в якій він навчався вісім років і залишив три місяці тому. За жанром — це оповідання. Вважається, що воно — зразок психологічної прози, бо: багато роздумів героя про сенс життя в композиції оповідання; розповідь ведеться від 1-ої особи; принцип контрасту; в основі оповідання — процес впізнання героєм власної гімназії (минуле) і усвідомлення свого подальшого життя; психологічні деталі (таблиця з іменами полеглих, запис на дошці); психологічна символіка; повна відсутність авторської характеристики героя. Особливості композиції оповідання Г. Белль дещо незвично побудував сюжет, щоб персонажі мали змогу розкритися перед читачами самі, без авторських тлумачень. У Г. Белля «я» приховано за собою різні людські характери і майже ніколи за ним не стояв сам письменник. Дія у творі розгорталася або через діалоги героїв, або через їхні монологи, розповіді про події, свідками яких вони були. Присутність автора завжди відчутна у думках героїв, куди він привів свої спостереження, роздуми. Герой оповідання — лише жертва війни, бо жодних злочинів він не скоїв. Оповідання побудовано у формі монологу, сповідального розкриття душі головного героя, при якому читач завжди чув більшою чи меншою мірою голос самого автора. Досить дивний і незрозумілий, на перший погляд, заголовок, від якого віяло античністю. Ця фраза — початок давньогрецького двовірша-епітафії про битву у Фе-рмопільській ущелині, де, захищаючи батьківщину, загинули спартанські воїни царя Леоніда. Вона звучала так: «Перекажи, подорожній, македонцям, що вкупі мертві ми тут лежимо, вірні їм даним словом». її автором був Сімонід Кеоський Ці рядки були відомі ще за часів Шиллера, який зробив переклад згаданого вище вірша. Відтоді, як Німеччина стала імперією, вона ототожнювала себе з гармонійною античністю. Служіння імперії освячувалося ідеєю справедливості воєн, до яких школа готувала німецьких юнаків, хоча ці війни могли бути тільки грабіжницькими. Вірш про битву під Фермопілами — давня формула подвигу у справедливій війні. Саме в такому дусі виховувалася німецька молодь перед Другою світовою війною та під час її ведення. Ключова фраза не випадково появляється на дошці німецької гімназії, вона відбила суть системи виховання у тогочасній Німеччині, побудованій на зарозумілості та обмані. Головна проблема твору — «людина на війні», людина звичайна, проста, рядова. Белль ніби навмисне не дав своєму героєві імені, позбавив його виразних індивідуальних ознак, підкресливши індивідуальний характер образу. Герой, потрапивши у свою рідну гімназію, спочатку не впізнав її. Цей процес відбувається ніби в кілька етапів — від впізнання очима до впізнання серцем. Перший етап. Пораненого героя занесли до гімназії, де тепер розташований пункт медичної допомоги, пронесли через перший поверх, сходовий майданчик, другий поверх, де були зали для малювання. Герой нічого не відчував. Він двічі запитав, в якому тепер вони місці і став свідком того, як мертвих солдатів відділяли від живих, розміщували десь у підвалах школи. Через деякий час він спостерігав, як тих, які потрапили до живих, невдовзі спускали вниз — тобто до мертвих. Підвал школи перетворився на трупарню. Отже, школа — дім дитинства, радощів, сміху і школа — «мертвий дім», трупарня. Це жахливе перетворення не-випадкове. Школа, яка готувала учнів до смерті всією системою виховання, мала стати трупарнею. Другий етап. «Серце в мені не озивалося» — констатував герой оповідання навіть тоді, коли побачив дуже важливу прикмету: над дверима зали для малювання висів колись хрест, тоді ще гімназія звалася школою святого Хоми. І скільки його не замальовували, слід все одно залишився. Третій етап. Солдата поклали на операційний стіл. І раптом за плечима лікаря на дошці герой побачив щось таке, від чого вперше, відколи він перебував у цьому «мертвому домі», його серце озвалося. На дошці був напис, зроблений його рукою. Ця кульмінація оповідання, кульмінація впізнання, вона мала місце у фіналі твору і зосереджена у вислові, «який нам звеліли тоді написати, в тім безнадійному житті, яке скінчилося всього три місяці тому...». Момент впізнання в оповіданні співпав з моментом усвідомлення героєм того, що з ним сталося: у нього не було обох рук і правої ноги. Ось чим закінчилася система виховання, яку встановили «вони» в гімназії святого Хоми (християнській гімназії, один із постулатів якої напевно був як у біблійній заповіді: «Не вбий!»). Німецький письменник фактично не змальовав фашизму як явища. Його герої — солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти — прості служаки, виконавці чужої волі, що не знайшли в собі сили протистояти фашизмові, а тому самі певною мірою страждали від своєї причетності до його злочинів. Ні, Белль не виправдовував їх — він співчував їм як людям. Маленьке оповідання Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» пронизане величезним антивоєнним пафосом. У ньому йшлося про заперечення не лише фашизму, а й будь-якої війни. Сюжет оповідання побудовано як поступове впізнання головним героєм, молодим скаліченим солдатом, гімназії, в якій навчався протягом восьми років і яку залишив всього три місяці тому, коли був відправлений прямо від шкільної парти на фронт. Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини, Белль підказав читачеві, що подібний реквізит відповідав певній системі виховання і в даному випадку — виховання расизму, національної винятковості, войовничості. Ковзаючи поглядом по всіх картинах і скульптурах, герой залишився байдужим, тут все для нього «чуже». І лише потрапивши на операційній стіл, що знаходився у залі для малювання, він впізнав на дошці напис, зроблений його рукою: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа... У цю ж мить усвідомив і свій стан. Ось чим закінчилася система виховання, яку встановили «вони» (фашисти) в гімназії святого Хоми. Школа, яка вчила вбивати, сама перетворилася на трупарню (в підвалах складали мертвих солдатів). Не випадково вчитель примушував писати на дошці саме давньогрецький двовірш Симоніда Кеоського про битву 300 мужніх спартанських воїнів під Фермопілами проти персів-завойовників. Вірш про цю битву — давня формула подвигу у справедливій війні. Спартанці загинули всі до одного, захищаючи батьківщину. Фашисти по-фарисейськи прагнули «ототожнити» себе зі спартанцями. Вбиваючи в голови молоді ідею про справедливі війни, готуючи їх до героїчної смерті, фашистські ідеологи, насправді, готували для Гітлера «гарматне м'ясо», таке необхідне йому для звершення його антилюдських намірів.
Основна думка твору Автор переконав, що війна не повинна повторитися, людина народилася для життя, а не для смерті; вона покликана будувати, творити прекрасне, а не руйнувати світ, у якому живе, бо, руйнуючи довкілля, вона передусім знищувала саму себе, адже людина відповідальна за долю світу.
СВОЄРІДНІСТЬ СВІТОБАЧЕННЯ І ЙОГО ХУДОЖНЬОГО ВИРАЖЕННЯ В ОПОВІДАННІ Ф. КАФКИ «ПЕРЕВТІЛЕННЯ»
План Витоки творчості письменника. Особистість і творчість Ф.Кафки, особливості їхнього взаємозв'язку. «Перевтілення» — програмовий твір Ф. Кафки. Образ Грегора Замзи як гротескний літературний «автопортрет» письменника й символічне уособлення типу «маленької людини» XX ст. Сутність конфлікту Грегора з родиною. Причини трагедії Г. Замзи. Завдання для підготовчого періоду Поняття про оповідання-міф, гротеск, модернізм. Подумайте, на якій проблемі автор зосередив свою увагу? Складіть ЛС до творів. Література Чертенко О. Сновидіння генія, що прокинувся (Роздуми про «Перевтілення» Ф. Кафки) // «ЗЛ». — 2001. — № 37 (245). — С. 3—1. Чечетіна Л.. Заглянемо у світ Кафки // Урок-бесіда за новелою «Перевтілення». 11 клас // Всесвітня література та культура. — 2003. — № 10. — С. 28—31. Фактороеич Б. 3., Штейнбук Ф. М., Бойко Л. Я. Кафка «Перевтілення». Матеріали до варіативного вивчення. 11 клас // Всесвітня література. — 1999. — № 7. — С. 45—59. Силкіна В. І. «Заповідав знищити свої рукописи». До вивчення новели Ф. Кафки «Перевтілення». 11 клас // Зарубіжна література. — 2003. — 310. — С. 58—60. Рудакіеська С. В. «Привести світ до чистоти, правди, сталості..» Урок за новелою Ф. Кафки «Перевтілення». 11 клас // Зарубіжна література. — 2000. — № 1. — С. 18—28. Нагорна А. Ю. Вивчення літературного твору у філософському контексті. Урок-евристична бесіда за новелою Ф.Кафки « Перевтілення» // Всесвітня література. — 2005. — № 7. — С. 57—60. Логеин Г. П. Чи ж почують його люди? Новела Ф. Кафки «Перевтілення». 11 клас // Зарубіжна література. — 2003. — № 10. — С. 53—58. ГладишееВ. В. Вивчення літературного твору має бути контекстуальним (Матеріал до такого вивчення оповідання «Перевтілення» Ф. Кафки) // Всесвітня література. — 2003. — № 9. — С. 54—55. Вознюк О. Художній світ Кафки у новелі «Перевтілення» // «ЗЛ». — 2001. — № 11. — С. 2. Вовк Я. Г. Жорстокий світ самотності. Ф. Кафка «Перевтілення». 11 клас // Зарубіжна література. — 1998. — № 4. — С. 28—31. Белей Н. І. «Смерті не знає душа...» Конспект уроку за новелою Ф. Кафки «Перевтілення». 11 клас // Зарубіжна література. — 2003. — 310. — С. 49—53. Інструктивно-методичні матеріали Особливе місце у творчому доробку Ф. Кафки посіла новела «Перевтілення». Він написав її в ніч з 6 на 7 грудня 1912 року, хоча працював над нею починаючи з 17 листопада. Разом із новелами «Кочегар» і «Вирок» вона мала скласти своєрідну трилогію під загальною назвою «Сини». Адже герої цих творів були представниками покоління, що конфліктувало з батьками. Лише через два роки після створення «Перевтілення» письменник наважився опублікувати твір — він відіслав його в журнал «Нойє рундшау», але, незважаючи на позитивний відгук редактора Р. Музіля, новела була відхилена. Вперше її надрукували у жовтні 1915 року в журналі «Вайсе блеттер». Тема перевтілення існувала у творчості всіх народів. Вона була однією з основних в античній міфології. Римський поет Овідій у своїх «Метаморфозах» описав 250 сюжетів різноманітних перетворень-перевтілень богів, героїв, царів, звичайних людей і комах. Мотив метаморфоз присутній і у російській літературі: Микола Гоголь, Федір Достоєвський, Михайло Булгаков використовували цю метафору як на-йоптимальніший варіант для вираження свого «я». Оповідання (його іноді називають новелою) «Перевтілення» митець надрукував 1916 року. Кафка — модерніст, його твори алогічні, ірраціональні, песимістичні. «Своїм» його називали екзистенціалісти, близьким він був і до експресіонізму. Сюжет і композиція твору мали свої особливості. Твір складався з трьох розділів, у кожному з яких вміщував певний елемент сюжету. У першому — зав'язка твору (перевтілення Грегора), у другому — його кульмінація (вигнання Грегора батьком, «бомбардування яблуками»), у третьому — розв'язка (смерть Грегора). Кожен із розділів відображав певний конфлікт Грегора зі світом. У першій частині, де зображено зіткнення Грегора з повіреним і батьком, конфліктна ситуація зумовлена прагненням Замзи-комахи довести свою людську гідність та незмінність соціального статусу. У другій, де розгорнулася боротьба героя з матір'ю і сестрою навколо жіночого портрета, який символізував кохання, виявилося бажання героя зберегти свій інтимний, знову ж таки людський, але автономний від соціуму та родини, внутрішній світ. У третій Грегор озвався на звуки скрипки, і це свідчило про його потяг до мистецтва, до найвищих духовних здобутків. І у всіх трьох випадках герой зазнав поразки. У такий спосіб Кафка довів думку про те, що найважливіші духовні цінності виявилися на початку XX століття неспроможними, а нещастя відчуженості нездоланним. Природа головного героя твору — Грегора Замзи — аж ніяк не романтична; він звичайна людина: один із численних непримітних комівояжерів однієї із численних фірм. В його долі все випадкове: не поталанило йому з фірмою; не склалося з коханою — касиркою одного з магазинів (вона так і не спробувала дізнатися, що сталося з її зниклим шанувальником); ні, зрештою, з родиною. За інших обставин все могло б статися інакше. Він належав до міщанської родини з вульгарними смаками, зацікавленої винятково матеріальним життям, у якій, крім нього, ніхто не працював. Герой новели — комівояжер. Своєю працею він утримував: батька, матір і сестру Грету, які не могли та й не хотіли працювати. Грегор більшість часу проводив у відрядженнях, але страшна пригода з ним сталася якраз вдома. У першій частині новели бачимо Грегора, перевтіленого у жука, але людські враження поки що змішалися у ньому з новими інстинктами комахи (сцена сповзання з ліжка, коли планувала людина, а діяв жук). Про своє тіло Грегор ще думав людськими поняттями. Вважаючи, що його стан — хвороба, яка з часом може пройти, його посадили на звичайну для хворої людини дієту. Йому запропоновано молоко. На жаль, якщо людський розум вживав людську їжу, то шлунок жука відмовив від їжі ссавців. Хоч він і дуже голодний, молоко йому бридке. Ідея комахи поступово заглушила людину у Грегорі. Реакція родини. Коли стало зрозуміло, що з ним не все гаразд, батьки готові були допомогти йому: сестру й служницю відіслали за лікарем та слюсарем. Певність і рішучість, з якою вживано перших заходів, вплинула на нього приємно. Він відчув себе знову в людському оточенні та сподівався на добрі наслідки. Але на цьому будь-які спроби змінити ситуацію закінчилися. Родина не задумувала над причинами незвичайного «перевтілення». Усе сприймалося як норма життя, всі мирилися з ним, сподіваючись лише на терпіння. Кожен член родини Замза по-різному реагував на подію. Батько брутально заганяв Грегора, який виповз у вітальню, назад до своєї кімнати. Він від самого початку прагнув фізично ушкодити свого безпомічного сина. Так, яблуко, кинуте ним, вгрузло у комашине тіло Грегора і почало загниватися. Але найжорстокішим виявляється не батько, а сестра, яку Грегор любить найбільше і яка всередині новели зрадила. «Я не хочу називати цю потвору братом і кажу лише одне: треба якось здихатись її... Ми мусимо звільнитися від цієї потвори». Зрада Грети фатальна для Грегора. Дівчина не розуміла, що її брат зберіг людське серце, людські почуття пристойності, сорому, гордості. Вона не намагається приховати свою відразу до смороду в його кімнаті. Не приховувала своїх почуттів і тоді, коли дивилася на нього. Мати Грегора є матір'ю швидше машинально, з якоюсь механічною любов'я до сина, але й вона готова зректися його. Якщо Грегор — людська істота в комашиній подобі, то його родина — комахи в людській подобі, і кожен з них міг зайняти місце Грегора. Зі смертю Грегора вони з полегшенням зітхнули і швидко усвідомили, що мають право насолоджуватися життям. Кафка використав філігранний прийом: прийом трикратного (як у казці) обрамлення і градаційної (зростання напруги) епіфори (всі частини закінчуються однаково): Грегора вигнали зі звичного кола спілкування, з кімнати, з цього світу. Кожна з трьох частин складалася з «появи» Грегора у кімнаті і закінчувала «вигнанням». Відрізняли причини появи героя: у першій частині з'явився на вимогу тих, хто знаходився у кімнаті, у другій — намагався допомогти зомлілій матері, у третій — приваблений грою сестри на скрипці. Три спроби (як у казці) мав Грегор Замза, але родина тричі відштовхнула його, він їй непотрібний, тому новела мала нещасливий фінал. Три стани ставлення до Грегора і в родини. У першій частині — розгубленість. У другій — Грегор для них вже чужий, але родина ще сподівалася, що все налагодиться і до сина повернеться його звичайний вигляд. У третій частині — родина відверто вороже поставила до Грегора. Три інтер'єри оточували героя у трьох частинах: спочатку — це досить непогано об лаштована кімната молодого чоловіка, потім — пустеля, а вже згодом — звалище непотрібних речей. Якщо у другій частині винесення меблів із кімнати пояснювало турботою про нього, то у третій частині «багато зайвих речей ... помандрувало до Грегорової кімнати, де вже майже не було вільного місця». Назва трактується досить легко: «Перевтілення» — це те, що відбулося з головним героєм. Але це не єдине трактування, бо таке ж перетворення відбувалося з кімнатою Грегора, зі ставленням родини до нього. Фінал теж не викликав ніяких суперечок: фізична смерть героя як остаточне «вигнання» його: уже не з кімнати, а з життя — це лише закономірний підсумок ставлення родини до нього. Коли сталося це нещастя з Грегором, родина не змогла перемогти свою відразу і поставитися до Замзи як до людини. Так нікому і не спало на думку поговорити з ним, втішити його, розрадити. Тільки мати намагалася хоч щось зробити для сина, але далі намірів це не пішло. Батько з самого початку ставився до сина вороже. У своєму нещасті Грегор залишився сам, без підтримки найближчих людей, яким присвятив своє життя. Мабуть, на філософію оповідання вплинули особисті стосунки Кафки з власною родиною, особливо з батьком. Та не лише в біографії справа — адже зображення трагічної самотності людини у ворожому їй світі стало концептуальною засадою експресіонізму. Світобачення Кафки — трагічне. Людина в цьому світі — самотня комаха, якій нічого чекати від когось допомоги. Світ навколо цієї людини — ворожий їй. Прозаїк майстерно відобразив трагічне безсилля «маленької людини», її приреченість в цьому світі. Він показав катастрофічність епохи XX століття. Досліджував процеси, що відбувалися у людській душі, і визначив загальну «хворобу» суспільства — моральне перевтілення, деградацію особистості; поставив питання про причини самотності, відчуження, безвиході людини. Хоча він не вирішив цих болючих проблем, але його твір має глибоко гуманістичний пафос, оскільки ще на початку XX століття відобразив драму «маленької людини» нового часу і став на захист людяності.
Т. Манн — видатний німецький письменник XX століття. «Смерть у Венеції», історія написання, тематика, композиція. Характеристика образу Густава фон Ашенбаха. Образ 14-річного Тадзьо — уособлення краси. Ставлення автора до свого героя, до бездуховного мистецтва. Завдання для підготовчого періоду Поясніть алегоричність назви новели. Окресліть конфлікт новели та діалектику переживань героя. Порівняйте пейзажі у новелі, спробуйте визначити їх роль і тип: психологічний; пейзаж-символ; пейзаж-враження; пейзаж-потік свідомості. Складіть ЛС. Література Штейн бук Ф. М. Тексти, які нас обирають (Роздуми щодо вивчення новели «Смерть у Венеції» Т. Манна) 11 клас // Всесвітня література. — 1999. — № 12. — С. 29—37. Силкіна В. І. Прочитання новели Т. Манна «Смерть у Венеції» через зіставлення з міфом про Нарциса // Всесвітня література. — 1999. — № 12. — С. 39. Затонский Д. Волшебные горы Томаса Манна // Литературное обозрение. — 1975. — № 6. Мігальчінська В. М. Музика таланту Т. Манна // ЗЛ. — 2002. — № 11. — С. 61—62. Силкіна В. Л. Тричі покараний (оповідання Т. Манна «Смерть у Венеції») // Всесвітня література та культура. — 2002. — № 10. — С. 52—53. Сучков Б. Лики времени. — М., 1969. Федоров А. А. Томас Манн. Время шедевров. — М., 1981. Ященко С. Велич Томаса Манна. // Всесвіт — 1992. — № 5—6. Данюк Л. Пошуки виходу з кризи гуманізму. Т. Манн. Життєвий і творчий шлях письменника, 11 клас // «ЗЛ». — 2005. — № 45. — С. 3—6. Інструктивно-методичні матеріали Новела «Смерть у Венеції» справила враження яскравої мозаїки, сповненої незвичайних барв, гармонійної пластики і вишуканості ліній. Вона нагадала казкову венеціанську архітектуру, ніжність античної класики, витонченість статуй епохи Ренесансу і неперевершені шедеври Леонардо да Вінчі та Мікеланджело. У творі відчували асоціації з біографіями видатних митців. У Венеції бували Гете і Шиллер, тут помер Вагнер, це місто любив і сам Т. Мани за його особливу чарівність і багатство культури. Ремінісценсії з реальними фактами із життя людей мистецтва дозволили письменникові вести філософську розмову про творчу особистість і її духовні проблеми взагалі. Однак новела вийшла за межі чисто естетичних принципів, вона стосувалася і морального стану епохи, справжніх і фальшивих цінностей, сутності людського існування. Згідно з початковим задумом її героєм мав бути И. В. Гете. Назва навіяна фактом біографії (помер у Венеції) одного з улюблених композиторів Т. Манна — Р. Вагнера. В остаточному варіанті героєм став вигаданий персонаж — письменник Густав фон Ашенбах. Гетевськими залишилися бюргерсько-чиновницьке походження героя, здобуття ним дворянства за суспільно-літературну діяльність. У центрі твору — німецький письменник. Усе своє життя він присвятив мистецтву, свідомо позбавивши себе всього «зайвого і непотрібного» — почуттів, пристрастей, страждань. Він вибрав роль наглядача, що стояв обабіч дійсності і створив свій особливий світ естетичної довершеності. Однак така позиція зумовила внутрішній конфлікт його душі: він відчув необхідність залишити звичний порядок і поїхати хтозна-куди. Початок новели символічний. Гуляючи вулицями міста, Густав Ашенбах потрапляє на цвинтар, і саме там він інтуїтивно усвідомив потяг вирватися зі світу мертвих образів та ідей. Йому захотілося втекти подалі від виснажливої праці, одноманітних буднів, осоружної дійсності. Автор не випадково підкреслив, що герой написав велику епопею про життя Фрідріха Пруського, яке приваблювало його як апологія «невільного життя». Цей роман приніс Ашенбаху велику популярність, а це означало, що його захоплення Пруським було співзвучне загальній атмосфері суспільства, яке ставало все більш механістичним, прагматичним, надмірно раціоналістичним. Однак те, що Ашенбах намагався знищити у собі, почало мстити йому. Ного серце повстало проти розуму, плоть — проти обмеження, душа — проти розрахунку. Густава вабив інший світ — світ справжнього життя, невигаданих почуттів, реальної краси, який він знайшов у Венеції. Образ Венеції відіграв особливу роль у новелі. По-перше, це символ віковічної культури. Автор створив яскраву панораму венеціанських парків, садів, будинків, каналів, вулиць, де кожний камінь може розповісти чудові історії про митців та їхні створіння. Однак Венеція зустріла його похмурим небом і довгим дощем. Незвична тиша і непривітність гондольєра насторожили письменника, він відчував себе у полоні якоїсь таємничої ворожості. Втома знову охопила серце, і він плив за течією каналу, не маючи сили навіть сперечатись із суворим провідником. Ця картина набула алегоричного змісту. У мертвій тиші плила невідомо куди Європа. Духовна культура поступово губилася у темряві Всесвіту. А людина лише спостерігала за тим, що відбувалося. Однак образ Венеції поступово ожив, наповнився теплом, сонцем, осяйною красою. Така метаморфоза відбувалася у свідомості головного героя, поворотним моментом для якого була зустріч із 14-річним хлопчиком Тадзіо. Обличчя Тадзіо нагадувало картини Рафаеля, а його тіло — античної статуї. Втім, його краса не тільки зовнішня, а перш за все духовна — до нього тягнули всі: і діти, і дорослі. Зустріч із Тадзіо немовби пробудила героя від тривалого сну. Він зрозумів, що краса реального життя — неперевершена цінність світу, без неї мистецтво втратив свій смисл, а світ постав сірим і безбарвним. Знайомство із Тадзіо (хоча це не можна назвати повною мірою знайомством — Ашенбах і хлопчик навіть ніколи не розмовляли один із одним) змусило героя переоцінити свій життєвий і творчий шлях. Густав усвідомив, що не він став справжнім переможцем, незважаючи на славу, а Тадзіо з його життєдайною силою, оптимізмом, енергією. З цього моменту на перший план у новелі вийшов хлопчик, за яким митець визнав право бути своїм вчителем. Спостерігаючи фрагменти буденного життя підлітка, Ашенбах відчув нарешті справжню радість і повноту буття — як людина і як письменник. До нього прийшло мистецьке щастя — «думка, що переходить у почуття, і почуття, що переходить у думку». Образ і його прекрасне відображення злилися в одне ціле, і Густаву знову захотілося писати, тільки вже по-новому, не так, як раніше. Він хотів зробити свій стиль подібним до витонченої краси Тадзіо, а творчу манеру — такою ж натхненною, як погляд хлопчика, що завжди сяяв добром, мрією, радістю. Символічно, що внутрішні відкриття Ашенбаха немовби наповнили і його самого, і навколишній світ чудовими звуками, блискучим світлом, кольоровими картинами. Емоційна тональність оповіді зміниться: замість нудьги й суму з'явилася романтична піднесеність. Однак щастя, яке відчув Ашенбах, тривало недовго. У Венецію прийшла страшна хвороба — холера. Влада замовчувала масштаби епідемії, боючись паніки і матеріальних збитків від масового від'їзду відпочиваючих. Т. Мани поступово перейшов до сатиричного викриття абсурдного суспільства, яке заради імітації благополуччя жертвує життям людей. Густав Ашенбах, дізнавшись про епідемію, спочатку хотів попередити про загрозу холери родину Тадзіо і тим самим врятувати його. Але одразу його охопив страх, що він більше ніколи не побачить хлопчика і не відчує щасливих хвилин його присутності. І герой вирішив мовчати, ввійшовши у злочинну змову з хворим суспільством. Цей момент можна вважати психологічною кульмінацією твору: душа опинилася на межі добра і зла, споглядання і дієвості, проте людина зробила хибний вибір, який став початком її кінця. Після фатального рішення Густава Ашенбаха оповідь прискорилася. Посилилася драматична напруга. Соціальне божевілля наклалося на шалені думки героя. Ашен-бахові снилися жахливі сни, але реальність нічим не відрізнялася від них: люди робили вигляд, що нічого не відбувалося, а самі летіли у невідому прірву. Новела завершилася символічною смертю письменника. Зробивши неправильний моральний вибір, він сам страждав від нього. У такий спосіб прозаїк попередив людство про загрозу духовного занепаду суспільства. Автор ствердив, що згинув не тільки митець, не тільки культура, а й увесь світ. У новелі відчувався вплив Ніцше, який передбачав всесвітній хаос і вакханалію під час близького апокаліпсису. Це втілилося у творі в описах трупів на берегах венеціанських каналів, злочинних порядків капіталістичного суспільства, жахливих снах Ашенбаха, фальшивих стосунках між людьми. Однак Т. Манн, хоча і спирався на концепції філософів, утвердив власну теорію, в якій поєдналося і відчуття насолоди від життя і мистецтва, і водночас усвідомлення зміни справжніх цінностей химерними ідеалами. Письменник закликав людство повернути втрачену культуру, переглянути соціальний лад і кожну душу з позиції класичного гуманізму. У цьому плані Венеція повинна нагадати про злет духовності в епоху Ренесансу і змусити замислитися над тим, чи можливе нове відродження. У новелі «Смерть у Венеції» виявиться майстерність Томаса Манна-художника: епічне начало (розповідь про зовнішні події) поєдналося з підкресленим ліризмом (заглиблення у внутрішній світ персонажів), а також елементами драматизації; карнавальний принцип: люди не ті, за кого себе видавали, але автор неначе зняв маски, і за блискучою мішурою постав потворний світ викривлених образів і думок; особлива виразність портретів героїв; велике значення мала кожна деталь, жест, навіть спрямування погляду. Зовнішня витонченість поєднувала з емоційним сприйняттям і психологічним аналізом; важлива позиція оповідача, його інтонація, маски, у яких він виступав. Точка зору автора весь час змінювала, він говорив то від імені Ашенбаха, то Тадзіо, то невідомого гондольєра, то випадкового перехожого тощо. Таким чином, створювала багатогранна картина дійсності, яка відображалася у десятках маленьких дзеркал; синтетизм оповіді новели. Кожна фраза передавала й об'єктивну реальність, і психологічний стан особистості, і філософські думки автора; використання афоризмів. Його афоризми — це квінтесенція духовного досвіду письменника, який сприймав світ у певних абстракціях і логічних категоріях. Це свідчило про його прагнення глибоко розібратись у складних проблемах буття; поєднання традиційних і новаторських засобів відображення дійсності. Від реалізму XIX століття він узяв поширені описи, психологічний аналіз, натуралістичні подробиці. Експресіоністичні мотиви відчувалися у показі деформованої психіки, спотвореної реальності, у порушенні логічної послідовності композиції. особливе місце — символіка. Тут символічно усе — і цвинтар, і сонце, і ніч, і осінь, і смерть письменника. Символіка нерідко переходила у складну алегоричну оповідь.
«ПІГМАЛІОН» Б. ШОУ — ЗРАЗОК «ДРАМИ-ДИСКУСІЇ»
План Драма «Пігмаліон» — втілення естетичних і соціальних принципів драматурга. Переосмислення автором міфу про Пігмаліона. Проблематика твору. Парадокс — сюжетна основа п'єси. Система образів, авторське ставлення до героїв, подій твору. Завдання для підготовчого періоду Дати тлумачення поняттям: «парадокс», «квінтесенція», «Пігмаліон», «пуритани». Подумайте, що споріднює драму Б.Шоу з античним світом і що відрізняє? Зіставте і порівняйте міф і драму. Складіть ЛС. Література Гражданская 3. Б.Шоу. — М., 1979. Ивашева В. Литература Великобритании XX века. — М, 1984. Пирсон. Бернард Шоу. — М, 1972. Хьюз Э. Бернард Шоу. — М, 1976. Сіптарова С. В. Б. Шоу «Пігмаліон»: матеріали до варіативного вивчення // Всесвітня література. — 2005. — № 5. — С. 42—44. Гусєв А. Квіти запізнілого кохання. «Пігмаліон»: Бернард Шоу і місіс Кембл // Всесвітня література і культура. — 2004. — № 1. — С. 13—15. Гладишев В., Шошура С, Пономаръова І. Б.Шоу «Пігмаліон»: матеріали до варіативного вивчення // Всесвітня література. — 2000. — № 2. — С.47-49. Домановсъка Н. Від квіткарки до герцогині. Матеріали до уроку з вивчення п'єси Б. Шоу «Пігмаліон» (10 клас) // «ЗЛ». — 2005. — № 11 (411). — С. 11—12. Васильєв Є. М. «Усе-таки Галатеї не зовсім подобається Пігмаліон». Матеріали до вивчення комедії Б. Шоу // Всесвітня література і культура. — 2004. — № 1. — С. 7—12. Інструктивно-методичні матеріали Автор назвав свій твір «романом у п'яти діях». Існувало декілька варіантів перекладу самого жанру: «роман-фантазія у п'яти діях», «сентиментальний роман у п'яти діях». Жанр твору
В: синтез епічної і драматичної основ Як і більшість творів Шоу, «Пігмаліон» мав коротку передмову під назвою «Професор фонетики» та велику післямову, у якій йшлося про подальшу долю головної героїні твору. Твір написаний у 1912—1913 роках, уперше поставлено на сцені віденського театру 1913 року. Англійська ж прем'єра відбулася у лондонському Театрі Його Величності 11 квітня 1914 року і витримала 118 вистав. Драматург сам був режисером власної п'єси; роль Елізи Дуліттл написав спеціально для Стелли Патрік Кемпбелл, професора Хіггінса грав відомий актор Герберт Бірбом Трі. Тема твору — духовне пробудження людини за допомогою мистецтва слова, творчості. Назва твору утвердило призначення людини-митця бути Творцем, служити своєю творчістю пробудженню духу людини. Шоу подав не традиційну структуру: зав'язка — розвиток дії — розв'язка, а дещо змінює її: зав'язка — розвиток дії — «дискусія». У «Пігмаліоні»: експозиція — несподівана зустріч за випадкових умов двох героїв твору; зав'язка — парі Пікерінга і Хіггінса щодо «створення герцогині з квітникарки»; розв'язка — «герцогиня бунтує проти професора». Розв'язка у Шоу стала одночасно новою зав'язкою, початком дискусії. Автор створив дискусійну ситуацію, висунув конфлікт ідей, перетворив хід подій у сутичку протилежних життєвих позицій. П'єса мала відкритий фінал. Прозаїк вважав, що п'єса повинна мати «відкриту» кінцівку, спонукати читача до відповіді на поставлені запитання, до обговорення проблеми. Автор не дав глядачам однозначної відповіді, не показав щасливого фіналу. Особливості поетики Б. Шоу у п'єсі «Пігмаліон»: основні художні засоби — парадокси і дискусії; засоби комічного поєдналися з реальним трагізмом буття суспільства і духовно багатої людини, якій не було місця в оточуючому світі; найбільший парадокс — людина. Бернард Шоу прагнув створити проблемний інтелектуальний театр, і п'єса «Пігмаліон» стала шедевром його творчої майстерності. Сюжет твору був іронічною, а часом і пародійною стилізацією давньогрецького міфу про Пігмаліона та Галатею. Відповідно до античного міфу Пігмаліон був великим скульптором, жив на Кіпрі багато віків тому і ненавидів жінок і шлюб. Якось він вирізьбив із слонової кістки статую дівчини небаченої краси. Мов жива, стояла ця статуя у майстерні. Здавалося, що вона дихало і ось-ось почне рухатися. Чоловік закохався у чарівну скульптуру і почав молити богиню кохання Афродіту оживити Галатею. Побачивши, як щиро кохав скульптор, Афродіта оживила його витвір. Га-латея стає реальною прекрасною жінкою, Пігмаліон одружився з нею, у них народилися діти. Але Шоу далекий від думки про відтворення образів і ситуацій античного міфу, навпаки, вони парадоксально змінені в його п'єсі У ролі Галатеї постала неосвічена дівчина Еліза Дуллітл, що торгувала квітами, а роль скульптора грав професор фонетики Генрі Хіггінс. Головна колізія твору: професор Хіггінс разом зі своїм другом полковником Піке-рінгом взявся навчити Елізу правильної англійської мови і манер настільки добре, що ніхто не зрозумів її від герцогині. Еліза виявилася здібною ученицею і не тільки навчилася доброї вимови та манер, але й змінилася духовно. Але Шоу показав трагічну неможливість талановитої, духовно збагаченої та освіченої жінки достойно владнати своє життя без належного капіталу. Драматург декілька разів змінював фінал п'єси: спочатку Еліза рішуче залишила Хіггінса, щоб більше ніколи не повернути до нього; згодом у післямові автор сказав про те, що Еліза могла вийти заміж за Фредді Ейнсфорд Хіллі та за матеріальної підтримки Хіггінса і Пікерінга відкрити квітковий магазин. Зрештою виник ще один варіант фіналу: Еліза повернулася до Хіггінса, але не як дружина чи коханка, а як приятелька, їхні стосунки суто ділові, дружні. Центральним сюжетним мотивом «Пігмаліона» став мотив пробудження людини. Образ Хіггінса — це варіація на тему «художник». Діяльний, жвавий, всюдисущий Хіггінс сповнений тієї творчої зацікавленості, без якої неможлива будь-яка творча діяльність. Він не мав особливого шанування до буржуа. Для нього всі люди рівні, без поділу на класи. Саме тому так сміливо береться він довести, що за три місяці квіткарка стане герцогинею. Професор зважився на експеримент і докладав всіх зусиль, щоб довести правильність власної істини. Герой порівняв себе із творцем — Богом. Фонетичний експеримент Хіггінса, по суті, здійснився за принципом «людина для фонетики», а не «фонетика для людини». Хіггінс не думав про те, що буде після того, як казковий сон скине свої чари, і Галатея прокинеться. Природні сили, що були приспані в Елізи, виявилися набагато більшими, ніж на це міг розраховувати професор фонетики. Хіггінс прирівняний автором до Пігмаліона.
Професор Хіггінс — людина науки, для якої не існувало іншого життя. Він — аристократ, але його манери не аристократичні, експериментатор, але без відповідальності за долю піддослідного. Водночас це порядна людина, адже він не обіцяв Елізі чогось більшого, а мови і манер він її навчив. Еліза стало достойним суперником Хіггінса. Вона сповнена гордощів, самоповаги. Опановуючи мову, Еліза засвоїла також і навички правильного мислення, що допомагло їй мати власні судження про життя. Вона вважала, що її шлях до герцогині розпочався тоді, коли полковник Пікерінг назвав її «міс Дуллітл», коли він виявив до неї увагу: зняв капелюх, відчинив двері, адже «різниця між леді і квітникаркою полягала не в тому, як вона поводиться, а в тому, як до неї ставляться». Еліза в розпачі, перед нею зрештою постала жорстока істина — здобувши манери й вимову герцогині, вона не знайшла собі місця серед аристократії, коло цих людей її не прийшло; і від свого класу Еліза вже відірвана, вона не стане тією простою «нетіпахою», якій так весело було жити на світі. Таким чином, розпочавши з проблем фонетики, автор вивів читача на проблему особистості, її духовного розвитку. Він зазначив, що навіть освічена, розумна людина навряд чи змогла б вийти за межі свого соціального стану. А якщо і знайшла у собі сили для цього, то це процес непростий і болісний. Парадокс у творі — це основний засіб постановки проблеми. Шоу сказав, що його парадокси відтворили дійсність, що парадоксальні не його п'єси, а саме життя. Письменник тільки допоміг це побачити. Висновок до твору: драма не про кохання, а про силу творчості, про духовне пробудження людини під впливом мистецтва, про можливість здобуття особистістю внутрішньої краси й свободи.
ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ, КРАСИ, НАСОЛОДИ І МИСТЕЦТВА В РОМАНІ ОСКАРА ВАЙЛЬДА «ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ»
План Історія створення роману. Філософія гедонізму та її вираження у творі. Тема мистецтва, основна проблематика роману. Ідейно-композиційна роль образу лорда Генрі. Тема краси. Сутність трагедії Доріана Грея. Характер образу художника у романі. Парадокси та їх значення у творі. Завдання для підготовчого періоду Поясніть символічне значення портрета Доріана Грея. Простежте шляхи морального падіння героя. Поміркуйте над запитанням: • Ціна, яку сплатив Доріан за вічну молодість і красу: чи не зависока вона? Складіть логічну схему за твором. Література Кривина Т. Что знал о красоте О. Уайльд? // «ЗЛ». — 2006. — № 7 (455). — С. 15—21. Булъваренко Л. Прекрасний принц з потворною душею (О. Вайльд «Портрет Доріана Грея» 10 клас) // «ЗЛ». — 2006. — № 7. — С. 13—14. Свічкарьова І.Б. Вчимося інтерпретації художнього тексту (Урок-дослідження за романом О.Вайльда «Портрет Доріана Грея») // Всесвітня література. — 2003. — № 12. — С. 30—32. Новик С. М. Уайльд і його роман «Портрет Доріана Грея». 10 клас // Зарубіжна література. — 2003. — № 6. — С. 32—33. Стамат Т. В. Формувати самостійність і незалежність естетичних суджень (Конспект уроку за романом О. Вайльда «Портрет Доріана Грея») // Всесвітня література. — 2004. — № 8. — С. 26—29. Удовиченко Л. М. Афоризми письменника як засіб осмислення його творчості. Підсумковий урок за романом О.Вайльда «Портрет Доріана Грея» // Всесвітня література. — 2005. — 33. — С. 19—22. Інструктивно-методичні матеріали Естетизм — це збірна назва літературно-мистецьких течій, представники яких обстоювали естетичні особливості мистецтва (красу). Він виник у Англії наприкінці XIX ст., як реакція на суворий стиль вікторіанської доби. Художнім чинником зародження таких поглядів стала ідея «мистецтва заради мистецтва», що існувала ще з античних часів. Естетизм був противагою реалізму, який звертав увагу на соціальні проблеми. На його формування вплинули філософські ідеї Джона Рескіна та Волтера Патера. Найяскравіший представник — Оскар Вайльд. Естетична теорія викладена у книзі «Задуми» (1891). Діалогічний вступ до неї — «Занепад мистецтва брехні» — став маніфестом цієї течії. У ньому йшла суперечка про кризу в мистецтві та шляхи виходу з неї. Мистецтво було самодостатнім і самоцінним естетичним явищем, яке не мало коренів у дійсності і не несло в собі ніяких моральних настанов. «Картина не має жодного іншого сенсу, крім власної краси», — заявив Уайльд. З усіх творів письменника найповніше втілив у творчу практику постулати естетизму інтелектуальний роман «Портрет Доріана Грея». «Портрет Доріана Грея» дослідники назвали одним із найбільш загадкових творів Оскара Вайльда. Твір написаний у 1890 році. Прозаїк писав його на замовлення одного американського журналу у рекордно короткий термін — трохи більше, ніж за два тижні, бо уклав парі, що здатен створити роман саме у такий термін. Задум: одного разу у майстерні свого приятеля, художника Безіла Уорда, О. Вайльд побачив натурника, котрий вразив його досконалістю зовнішності. У передмові до твору автор визначив головну мету роману: вічність і велич наджиттєвого мистецтва. У липні 1890 року роман опублікували в американському журналі «Ліппінкотс Манслі Мегазін». Він мав чимало спільного з твором Ч. Метьюріна «Мельмонт -блукач», де також розглядався таємничий зв'язок між долею героя і його портретом. Також джерелами роману стали твори: Жюріс -Шарля Тюїсмена «Навпаки», Гете «Фауст», Бальзак «Шагренева шкіра», Гофман «Малюк Цахес», Гоголь «Портрет». Критичні відгуки на твір носили, майже без винятку, надзвичайно різкий характер, навіть з вимогою піддати забороні книгу, а автора — судовій відповідальності. За формальними ознаками «Портрет Доріана Грея» — це «роман виховання», адже письменник виклав історію Доріана Грея, який побудував власне життя, втілюючи певні ідеї. Але фактично твір — це моральна притча про молоду людину, яка ставила до життя, як до експерименту і нехтувала загальнолюдськими нормами моралі. Риси імпресіонізму у романі: композиція концентрувала не на дії, безпосередньому житті і його поясненні, а на відмінностях сприйняття дійсності різними персонажами; персонажам надано можливість виявити своє ставлення до подій, учасником чи свідком яких вони стали; «вишуканість» описів у романі; пейзажі стали фоном сприйняття героя, сам герой ніби розчинився у навколишній красі Риси символізму у романі: фабула твору перегукувався з центральною тезою символізму про невідповідність видимого сутності; портрет набув символічного значення: він став виявом сутності, зобразити яку, втілити у конкретну форму лише інтуїтивно міг істинний митець; на стильовому рівні — безпосереднє вживання парадоксів Передмова до книги складалася з 25 афоризмів і різних висловлювань Т. Флобера, які, втім, стали оригінальними в Вайльда. Зміст афоризмів розкрив у сюжеті роману. На думку автора, мистецтво прагнуло розкрити себе і втаїти митця, відобразити не життя, а глядача (читача). Художник — не мораліст, бо мистецтво стояло поза мораллю, йому дозволено зображувати все. Взагалі, мистецтвом стало тим, що не дає ніякої користі. Тема роману: тема мистецтва і краси. Проблематика: співвідношення краси зовнішньої і внутрішньої; мораль і мистецтво; взаємини життя і мистецтва. Для романів кінця XIX ст. традиційно на перший план висувала ідея, а образи втілювали той чи інший її аспект. Лорд Генрі, художник Безіл Голуорд і його натурник Доріан Грей втілили цю ідею у життя. Ім'я персонажа Доріан з англійської означало «доричний», мистецтвознавчий термін на позначення найдавніших пам'яток класичної античності. Дія роману розгорталася у сучасній автору Англії, але письменник майстерно ввів у нього фантастичні, містичні елементи, які наблизили його твір до готичних романів. Твір побудований на цікавому задумі: на рідкість гарний юнак Доріан Грей мріяв про те, щоб молодість і краса ніколи його не залишали. Художник Безіл Голуорд створив портрет Грея, який мав чарівну здатність — на ньому відображалися всі порочні моменти життя героя, тоді як сам він зберігав чистий юнацький вигляд, з роками краса його тільки розквітала. Три різних персонажі роману виражали різне ставлення до життя. Цинічний лорд Генрі Уоттон, старший товариш Доріана Грея, сповідував культ насолоди, для нього не існувало ніяких моральних цінностей. Він запевнив Грея у всесильності краси і молодості. У нього холодна душа, яка втратила моральні ідеали. Лорд Генрі, як витончений естет, кохався у красі, робив її джерелом насолоди. Його можна назвати теоретиком та ідеалом естетизму. Цей образ також трактували як «образ змія-спокусника», оскільки його слова Доріан сприйняв як програму дій, реалізував їх на практиці і поширив серед «золотої молоді». Лорда Генрі не можна вважати холодним експериментатором, оскільки він передбачив наслідки і чесно попередив про них Доріана. Втім, він байдужий до того, чому бракує вишуканості, і в житті, і в смерті шукав лише красу. Лорд Генрі — ідеолог краси, тож письменник поставив цю фігуру поза вимогами моралі та етики. Творцями прекрасного стали Безіл Голуорд та актриса Сибіла Вейн. Вони втілили ідею самовідданого служіння мистецтву. На відміну від лорда Генрі, художник Голуорд — творець краси. У нього гаряче, чуйне серце, яке він вклав у своє мистецтво. Між цими двома героями головний герой роману — Доріан Грей, за душу якого боролися. Юнака привабила гедоністська теорія лорда Генрі, і під його впливом він віддався насолоді. Заради вдоволення своїх потреб не зупинився ні на чому, оскільки впевнений, що щастя людини не залежало від моральних принципів. Але вплив лорда Генрі послабився, коли юнак закохався у молоду 17-літню актрису Сибіллу Вейн. Доріан не називав їй свого імені, а для закоханої дівчини він просто Прекрасний принц. Лорд Генрі холодно сприйняв це захоплення героя, хоча вважав, що воно йому потрібне у якості першого сексуального досвіду. Він впевнений, що скоро Доріан сам залишить дівчину заради якоїсь іншої претендентки. Лорд Генрі виявився правим. Згодом Доріан кинув актрису, але він навіть і не думав, що це призведе до трагічних наслідків: Сибілла покінчила життя самогубством, оскільки не змогла перенести зради коханого. Так відбулося перше моральне падіння Доріана, після чого той помітив зміну на портреті — поява перекошеного рота. Але Доріан панічно боявся лише старості. Впевнившись, що з якоїсь причини старів тільки портрет, а сам він залишався довгі роки молодим, сховав шедевр подалі, щоб не бачити його справжного вигляду. Він все нижче опускався морально до того моменту, коли вбиває художника Голуорда. І тоді Доріан побачив, що на портреті на руках появилася кров, а обличчя стало скривленим і жахливим.
Безіл Голуорд — одна з модифікацій образу автора в романі. Його змальовано таким, яким хотів бути сам письменник. Голуорд талановитий не стільки інтелектуально, скільки інтуїтивно. Властива митцям здатність провидіти та відбивати це у своїй творчості стала фатальним тягарем для Безіла. Він болісно відчував Красу, її неминучість, позачасовість. Прекрасне — вічне, тому полотна Голуорда безсмертні, як і зображені на них герої. А сам художник зовні негарний. Уайльд підкреслив разючий контраст між некрасивістю персонажа і красою його душі, інстинктивною відразою до аморальності та зла як найвищих форм Потворності. Безіл опинився біля Доріана Грея в найдраматичніші моменти його життя з найкращими щодо юнака намірами. Та щоразу його дії призводили до непоправного: художник став мимовільним винуватцем знайомства юнака з лордом Генрі, провокуючи того своїм небажанням піддавати нестійку психіку молодої людини згубному впливу великосвітського лева; він творець магічного портрета, що так досконало передав красу та внутрішню сутність головного героя, котрий фактично змінив, а згодом і замінив оригінал; добровільно жертвуючи Доріанові своє творче я, художник врешті спровокував того на вбивство, а згодом на самогубство. Захоплений юнаком, Безіл засобами живопису передав те, чого не міг сформулювати щодо себе сам Доріан. Водночас Безіл навіть не здогаду-вав, що стане винуватцем трагедії Доріана і власної. Фатальність, містичність забарвлення сюжетної лінії Голуорд-Грей полягала в цій невідворотності духовного руйнування й загибелі як головного героя, так і митця, що приніс в жертву реальному почуттю Мистецтво. Зрештою Безіл гине від рук монстра, що пробудився у душі Доріана, який вирішив показати художникові перероджений портрет. Лорд Генрі Уоттон у романі постав як «Принц Парадокс». Лордові подобалося маніпулювати юнаком, ставити на ньому психологічні експерименти. Таким чином, герої роману виражали різне ставлення до життя.
Висновок до роману: Людина без совісті і без душі не могла існувати; Світ духовності людини треба формувати не сьогоденними розвагами, а вічними цінностями; 3. Багатство матеріальне і багатство душі — різні поняття Основні думки автора щодо роману: Розкрити себе і притаїти митця — цього прагне мистецтво; Не можна безкарно порушувати норми людського життя; Втрата моральних переконань веде людину до загибелі Особливу роль у романі відіграло використання парадоксів. Вразило не тільки кількість парадоксальних афоризмів, але й їхня несподіваність. Наприклад, Вайльд стверджував: «Митець не прагне нічого доводити. Довести можна навіть безперечні істини». Лорд Генрі також виклав свою теорію «нового гедонізму» у формі парадоксальних афоризмів: «Так зворушувала і бентежила музика. Але вплив музики менш виразний... Вона-бо творить у людині не новий світ, а швидше новий хаос. А тут — слова! Самі слова! Але які моторні! Які ясні, промовисті, жорстокі! Від них не втечеш. І до того ж — які в них невловні чари! Ці слова, здавалося, надають відчутної форми туманним маренням, і бринить у них своя музика, така ж солодка, як у віоли чи лютні. Самі слова! Та чи ж є що-небудь таке реальне, як слова?».
ЗАНЯТТЯ № 9 ПОКАЗ ШЛЯХУ СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ЖІНКИ У П'ЄСІ Г. ІБСЕНА «ЛЯЛЬКОВИЙ ДІМ (НОРА)»
План Історія написання драми «Ляльковий дім». Назва п'єси. «Ляльковий дім» — соціально-психологічна драма. її аналітична композиція. Особливості драматичного конфлікту та розвиток дії п'єси. Образи Нори і Хельмера. Символіка драми. Новаторство Ібсена-драматурга. Завдання для підготовчого періоду Визначте поняття «соціально-психологічна п'єса». Підготуйте виразне читання вузлових сцен п'єси. Складіть логічні схеми. Література Адмони В. Г. Генрих Ибсен. — М., 1956. Владимиров С. Действие в драме. — М., 1972. Буряк С. А щастя було зовсім поруч ... За драмою Г.Ібсена «Ляльковий дім». 10 кл. // Зарубіжна література. — 2007. — № 10—11 (506—507). — С. 44—47. Галка Л. Г. Ібсен «Ляльковий дім»: матеріали до вивчення. П'єса відкритого фіналу. Урок пошуку істини в діалозі // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2008. — № 4. — С. 45—46. Ревнівцева Є. Зіткнення мрії і дійсності. Матеріали до уроків з вивчення творчості Ібсена. 10 кл. // Зарубіжна література. — 2005. — № 11 (411). — С. 9—10. Ціко І. Г. Показ шляху становлення особистості в доля Нори. Урок за драмою Г. Ібсена «Ляльковий дім». 10 кл. // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 2004. — № 7. — С. 37—39. Ціпов'яз Л. Драма Г.Ібсена «Ляльковий дім». Оповідь про пробудження людської особистості. 10 кл. // Зарубіжна література. — 2005. — № 11 (411). — С. 6—8. Інструктивно-методичні матеріали Твір написаний у 1879 році. В основу драми Ібсен поклав реальну подію. Прототипом Нори стала норвезько-датська письменниця Лаура Кіллер (1849—1932). Під впливом п'єси Ібсена «Бранд» 19-річна дівчина написала книгу «Дочки Бранда», яка вийшла у світ у 1869 році під псевдонімом. З нею ознайомився драматург порадив Лаурі займатися літературою. Між ними зав'язалася дружба. Лаура вийшла заміж з любові, але її чоловік, людина з розлагодженою нервовою системою, болісно сприймав нестаток грошей. Тому дружина намагалася захистити його від матеріальних проблем і, коли він захворів, звернулася за допомогою до свого багатого батька, однак той відмовив. Тоді вона, таємно від усіх, взяла позику в одному з норвезьких банків, а поручився за неї впливовий друг. Коли знову стали потрібні гроші, Лаура зробила нову позику, але не змогла її повернути у визначений термін. У відчаї жінка хотіла видати фальшивий вексель, але вчасно зупинилася. Згодом про це дізнався чоловік, який спочатку співчував Лаурі, а потім під впливом родини, друзів, загальної думки жителів міста різко змінив своє ставлення до дружини і став вимагати розлучення. Дітей у неї відібрали, а її визнали психічно хворою. Згодом, на прохання чоловіка, Лаура повернулася і в сім'ю, і до літературної діяльності. Про історію цієї жінки довідалася Сюзанна, дружина Ібсена, і, мабуть, пізніше розповіла про неї чоловікові. Нора і її прототип мали багато спільного, але була й істотна відмінність: Нора сама пішла з сім'ї, сама протиставила себе суспільству — це її свідоме рішення. На перший погляд, головну увагу письменник зосередив на проблемі прав жінки, але побудова драми, система образів переконливо довели, що доля головної героїні відбила глибинні протиріччя сучасного драматургу суспільства. У цій п'єсі Ібсен заклав основи реалістичної соціально-психологічної драми. Обивательське благополуччя родини адвоката Хельмера розкрилося в ній найнеща-снішим і найневблаганнішим способом, оголивши брехливість буржуазної моралі, існуючих на той час норм родинного життя та горезвісної святості шлюбу. На початку драми автор відтворив життя-гру головних героїв і їхнє зовнішнє благополуччя, яке було лише видимістю. Конфлікт, що дав розвитку дії п'єси, виник давно, але до певного часу героями не усвідомлювався. Цей конфлікт розкрився разом з таємницею головної героїні — Нори. Згодом соціальні протиріччя у драмі переросли у протиріччя моральні, які драматург вирішив у психологічному плані. Поведінка героїв психологічно глибоко вмотивована: вісім років подружнього життя Нори, про які ми дізналися із передісторії, — це вісім років роздумів і сподівань. І лише у ті три дні, коли героїня, хапаючись за останню надію, боролася за свою сім'ю, за щастя, повністю розкрився її складний духовний світ. Рішення піти з сім'ї далося нелегко, це не емоційний порив, а глибоко обдуманий вчинок. П'єсу ще називали інтелектуально-аналітичною. У таких творах, як правило, присутня якась таємниця, що визначала розгортання подій. Проте розум і здатність героя осмислити дійсність дали йому змогу змінити свою долю. Якщо ж людина не знайшла у собі сили правильно зорієнтуватися у ситуації і перетворити свою думку на дію, вона жорстоко за це поплатилася. Зав'язка і розв'язка винесені автором за межі дії п'єси. «Аналітичні» тенденції у цій драмі виявилися у перенесенні центру ваги на розкриття справжньої сутності стосунків і характерів персонажів: фру Лінне хоче, щоб між чоловіком та дружиною відбулася відверта розмова і тому не дозволило Крогстаду забрати листа; лист лихваря не розв'язав конфлікту, а лише став передумовою для розмови Нори з чоловіком. Таємна любов лікаря Ранка до Нори не дозволила героїні просити у лікаря допомоги, а також підштовхнуло її до рішучої розмови з Хе-льмером.Отже, усе, що відбувалося у творі, підкорено її загальній ідеї — таємниця має бути розкрита.
Чоловік Нори Торвальд Хельмер виголосив нібито справедливі слова, але за ними крилася якась жорстокість. Він звик милуватися своїми чеснотами і тому насторожила його зверхнє ставлення до дружини, нерозуміння її душевного стану. Дізнавшись про її вчинок, він сприйняв його як ганебний і навіть не задумався над тим, що саме змусило її так діяти. Проблема родини — секрет сімейного щастя і благополуччя; становище жінки в тогочасному буржуазному суспільстві; «святість шлюбу»; місце людини в житті, людські цінності життя. Людина повинна знайти себе, своє щастя, покликання, бо тільки справжня людина, а не іграшка в чиїхось руках мала право на сімейне щастя, на виховання дітей. Важливу роль у творі відіграла символіка, адже символічною вже була сама назва твору. «Ляльковий дім» — це дім фальшивих цінностей, за якими крилися егоїзм, духовна порожнеча, роз'єднаність людських душ. У цьому домі не жили, а лише грали у кохання, шлюб, сімейну злагоду і навіть людську гідність і честь. У драмі Ібсен використав різні образи-символи:
Символічним став фінал п'єси: промінь надії торкнутися Торвальда Хельмера — він готовий вчинити «диво див» — змінитися настільки, щоб повернути Нору. У «Ляльковому домі» центральною постала проблема становлення жінки в буржуазному суспільстві. Проте «жіноче питання» один із аспектів проблеми звільнення людської особистості. Безпосереднім об'єктом зображення драматург обрав сім'ю, котра багато в чому може здаватися ідеальною. А фінал п'єси, як бачимо, — результат катастрофи, який і сам є катастрофою, позбавлений будь-яких елементів компромісу. Але такий фінал не можна назвати неблагополучним. Героїня не загинула, а навпаки, стала переможницею, бо ніби знайшла себе і мала достатньо мужності, аби здійснити свою волю і відкинути все, що їй заважало. Разом із тим ця перемога мала трагічний відтінок, бо вона означала болісний розрив Нори з усім її попереднім життям (особливо з дітьми) і зробила її самотньою у протистоянні суспільству з його нормами моралі. Таким чином, перемога Нори, тобто її внутрішнє звільнення та обрання нею свого справжнього шляху не означало завершення її боротьби, навпаки, дійсні випробування героїні ще попереду — після того, як спуститься завіса. Тільки тоді почнеться боротьба Нори за своє самоствердження, за пізнання справжніх законів життя. Про Ібсена говорили, що його п'єси починалися там, де раніше звичайно закінчувалися. Можна сказати й інакше: вони закінчувався там, де розпочиналася справжня, дійсна боротьба, де мало відбутися випробування сил героя, тобто там, де могла б початися нова п'єса. Тому фінал «Лялькового дому» називали відкритим. Кінцівка твору вказала на наявність у суспільстві «справжньої людини», яка прагнула до свободи та внутрішньої незалежності і була здатна заради певних цілей піти на будь-які жертви, відмовитися від компромісів.
НЕОРОМАНТИЧНІ МОТИВИ Й ОБРАЗИ В РОМАНІ К. ГАМСУНА «ПАН»
План Історія написання роману «Пан», своєрідність композиції. Сенс назви роману; роль міфологічного підтексту. Тема і проблематика. Особливості трактування теми кохання (образи Глана, Едварди, Єви, Мака, лікаря і барона). Сутність протиставлення кохання Едварди та Єви. Природа і людина в романі. Функції пейзажу. Імпресіоністична техніка письма. Кнут Гамсун і українська література: контактно-генетичні зв'язки й типологічні паралелі. Завдання для підготовчого періоду Зверніть увагу на поняття «лірична проза» та «імпресіоністичний психологізм». Розгляньте «любовні трикутники», що формуються в романі. Які риси характеру виявилися у кожному з героїв?
Єва Глан
Єва лікар Глан'
шан Мак
Порівняйте лейтенанта Глана з роману «Пан» та Івана з повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Що єднає цих героїв? Які фантастичні образи супроводжували тему кохання в романі? У чому полягав їх символічний зміст? Література Гурдуз А. І. Норвегія — Україна: літературні зв'язки. Кнут Гамсун в Україні сьогодні. // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2005. — № 5. — С. 29—31. Кузнецова Л. К. Кнут Гамсун «Пан». Система уроків. // Зарубіжна література. — 2004. — № 32. — С. 12—14. Рогозинсъкий В. В. «Згідно з якими зірками жити...» До вивчення роману Кнута Гам-суна «Пан» // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2005. — № 5. — С. 27—28. Нагибин Ю. Син про батька // Книжное обозрение. — 1991. — 13 грудня. Побейко Г. На родине классиков Скандинавии // Библиотекарь. — 1990. — № 12. Інструктивно-методичні матеріали А. Чехов назвав норвезького письменника Кнута Гамсуна «натхненним співцем кохання», який показав чарівність і драматизм бурхливих пристрастей. Кнута Гамсуна завжди цікавили процеси, що відбувалися у людській душі, тому своїм найкращим романом «Пан» (1894) він започаткував психологічну прозу в норвезькій літературі. Цей роман став зразком прози раннього модернізму, що поєднав у собі риси імпресіонізму, символізму та неоромантизму. Заглибившись у світ людських переживань, письменник показав кохання на тлі прекрасної природи, яка повинна б стати прикладом гармонії, однак люди, на його думку, не прислуховуються до голосу природи та розуму й руйнують почуття і стосунки між собою. К Гамсун концентрував увагу на психологічному боці кохання, на його трагічності, коли звинувачення й образи зробили неможливим союз двох сердець. Роман написаний у той час, коли письменник, перебуваючи в еміграції, опинився у Парижі. Автор довго думав, як назвати роман. Спершу дав йому назву «Едварда», за ім'ям головної героїні. Але коли книга була вже готова до друку, Гамсун вирішив, що назва «Едварда» не відповідала змісту твору і тому повідомив видавцеві нову назву — «Пан». У XX ст. і на початку XXI століття спостерігався підвищений інтерес до міфу з боку письменників, філософів, психологів, соціологів. Я. Поліщук зазначив, що міф — «універсальний, культурний феномен, значення якого виходить поза конкретні часові виміри (проте у кожну епоху інсталюється в духовних координатах часу) як первісний код символів, смислів, світоглядних уявлень чи, за узвичаєним у науці терміном, архітипів». Міфологічний фактор у літературі обумовлений перш за все процесами свідомої авторської міфотворчості. Філософсько-міфологічний аспект роману «Пан» відчутний вже в назві твору, і це дало змогу авторові синкре-зувати культуру і міфологізувати картини світу. У класичній міфології Пан — син Гермеса, бог лісів, отар, пастухів, який переслідував німф у пориві закоханості. Пан, хоч і був одним з найдавніших богів Греції, не досить вагома персона. Поступово він втратив свій первісний характер і став богом — покровителем усієї природи. Коли народився великий Пан, то його мати, німфа Дріопа, глянувши на сина, з переляку кинулася тікати, бо той мав цапині ноги та роги і довгу бороду. Але його батько, Гермес, зрадів народженню дитини, узяв його на руки і підніс на світлий Олімп, де всі боги гучно вітали Пана і сміялися, дивлячись на нього. Пан не залишився жити на Олімпі, а пішов у тінисті ліси й гори, граючи на дзвінкій сопілці. Як тільки почули німфи її чудові звуки, одразу юрбами поспішали до нього, і незабаром веселий танок рухався зеленою відлюдною долиною під звуки музики Пана, який і сам любив танцювати з німфами. Коли він розвеселявся, неабиякий галас зчинявся у лісах, по схилах гір: весело грали німфи і сатири разом із шумливим цапоногим Паном. Опівдні він ішов в гущавину лісу, щоб відпочити. Саме тоді небезпечно його турбувати: Пан запальний і міг в гніві наслати тяжкий гнітючий сон чи панічний страх. Траплялося, що бог усьому війську вселяв такий страх і примушував чимдуж тікати. А коли Пан не гнівався, то він милостивий і добродушний. Пан — втілення стихійного життєвого начала, що живе у кожному з героїв роману: в Глані, Едварді, Єві. Схожість Глана з Паном виявився в тому, що він мав майже безмежну владу над жінками, їхніми серцями.. Важкий «звіриний» погляд приваблював до нього жінок. На міфічного Пана герой схожий тим, що обидва вони злилися в одне ціле з природою. Стрімкі пориви душі Глана часто не можна було збагнути, і автор підкреслив, що не лише на його порохівниці, а й у ньому самому неначе сиділо невгамовне божество — Пан. Провідною темою у романі стала тема кохання, яке постала у творі як непереборна сила, що не піддавалася контролю розуму, не знала перешкод і не визнавала жодних обмежень. Ідея твору: люди не прислухаються до голосу природи та розуму і руйнують почуття і стосунки між собою. Роман складний за проблематикою. Він порушив філософські та морально-етичні проблеми: у чому сенс людського буття; що таке щастя, людина і природа. Гамсун, відомий у світовій літературі як поет кохання, зобразив нові відтінки любовного почуття. Саме влада кохання визначила стосунки і вчинки героїв. Розповідь у романі «Пан» йшла від головного героя. Це своєрідні записки про те, що сталося з ним декілька років тому. Описане в романі й розказане Гланом сприймалося як гімн красі світу і велика людська трагедія водночас. Сюжет роману, на перший погляд, нескладний. Лейтенанта Глана, що жив відлюдником у лісі, кохали дві жінки — Єва та Едварда, він теж любив їх, не знаючи, кому надати перевагу. Стихія кохання захопило всіх трьох героїв. Як будь-яка природна стихія, кохання стало небезпечним і, наче міфічний Пан, вимагало жертв. Лейтенант перебував у тому віці, коли молодість минула, на зміну їй прийшла зрілість. Він жив далеко від людей зі своїм вірним другом псом Езопом. Героєві нудно серед людей, що збиралися для розваг у будинку місцевого багатія — торгівця Мака. Для Глана ліс — не просто куточок природи. Тільки в лісі він відчував себе сильним, тут міг жити справжнім життям, відчувати його красу. Природа заполонила душу, але не переборола його почуття до Едварди. Перша зустріч із дівчиною сталася під час бурі. Тоді їй було років 16, і вона одразу підкорила серце чоловіка. Його любовні історії не обмежувався стосунками з Едвардом. Під час зустрічі пароплава він познайомився з Євою, молодою одруженою красунею. Автор говорив, що було щось особливе у важкому звірячому «погляді» Томаса, що, наче магнітом, вабило до себе жінок, і щира душею Єва, наче метелик, прилетіла на світло, не відчуваючи небезпеки. Для молодої жінки це було перше сильне, бурхливе почуття, якому вона повністю віддала. З покірної домашньої рабині вона перетворилася на особистість, відчувала свою гідність і незалежність, її почуття безмежне, вона нічого не вимагала від коханого. Гланові було приємно відчувати її турботу, його душа біля Єви просто відпочивала і набиралася сил. Але весь час він думав про Едварду. Обидві жінки кохали Томаса Глана, але кожна по-своєму. Глан часто зустрічав Єву із сільським ковалем, думаючи, що то її батько. Лише напередодні смерті жінки дізнався, що коваль — то її чоловік. Єва загинула під час вибуху міни, яку заклав Глан, щоб відзначити від'їзд Едварди грандіозним феєрверком. Міну підірвав пан Мак, сподіваючись, що загине Глан. Едварда також кохав Глана. Але пояснити їхні стосунки складно. Вона майже не бувала сама, її весь час хтось супроводжував. Це дратувало Томаса, а він, у свою чергу, дратував Мака, який помітив, що між ним і його дочкою виникли почуття. Едварда не така гарна, як Єва, Глан її покохав не за красу, а за душу. Дівчина відвідувала його сторожку, і після розставання юнак відчував себе спустошеним і самотнім. Ревнощі супроводжували його пристрасне кохання і штовхали на неймовірні вчинки. Едварда теж часто нерозсудлива. Освідчившись Гланові у коханні, вона вирішила вийти заміж за барона. Непередбачуваність їхніх дій можна пояснити експресивністю характерів. Навіть у ті хвилини, коли душі їхні готові відкритись одна одній, щось стримувало їх. На перший погляд, Едварда занадто примхлива, манірна. Але вона чекала від кохання чогось незвичайного й тому не змогла оцінити почуття Глана. Домінуюча тема «кохання — страждання» досягла свого апогею в епізоді прощання Едварди і Глана. Фінал роману «Пан» відкритий, але в новелі «Смерть Глана» (1893), своєрідному епілозі твору, автор логічно завершив сюжетну лінію. Цікаво, що новела була написана раніше за роман, тобто митець ще до створення «Пана» знав, чим закінчиться життя його героя. Глан вирушив на полювання у далеку Індію. Там він одержав листа від Едварди з проханням повернутися до неї. Але для нього вороття назад нема. Він зробив усе можливе, щоб викликати у свого суперника ревнощі і лють. І той вбив героя. «Коли руйнуються любовні стосунки, — руйнується світ,» — писав Кнут Гамсун у своїх нотатках до роману «Пан». Намагаючись розв'язати складну проблему відносин людини й природи, Кнут Гамсун підкреслив, що всі ми діти природи, а тому не можемо нехтувати одвічними законами єдності, мудрості, гармонії. Саме та людина, яка усвідомила її причетність до неосяжного океану природи, може бути і буде щасливою. Жодні здобутки цивілізації не замінять людині простих і щирих почуттів, які полонили її душу під час спілкування з природою. Саме тому письменник шукав непереборну силу кохання в таїнствах природи, таїнствах людської душі. Для Глана увесь світ був казкою. Він умів слухати природу, уловлювати її тиху музику, усім серцем відчувати свою єдність з нею. Природа заполонила душу Томаса, а не переборола його почуття. Він лише у лісі міг бути самим собою, жити повноцінним життям, відчувати його красу, тому він змінив військову форму на «одяг Робінзона» і жив у хижці разом зі своїм собакою Езопом. Світ цивілізації герой сприйняв як недосконале, штучне відображення світу природи. Він «тішився запахом коріння й листя, запахом соснової живиці», і ніщо не бентежило його душу. Імпресіоністичний психологізм — головна стильова ознака імпресіоністичної техніки письма. Дослідник Георг Брандес зазначав, що Кнут Гамсун «відтворив душевний кінематограф» завдяки нечуваному психологічному імпресіонізму. Не всі події у творі можна назвати вмотивованими і логічними (вбивство Томасом Гланом свого вірного друга — собаку Езопа). Мотивація цього вчинку не лежала на поверхні тексту, герой діяв за внутрішнім передчуттям, миттєвим враженням. В образі Глана знаходимо риси неоромантичного героя. Це мужня людина, яка протистояла суспільству (відчужений від людей, самотній), йшла на ризик, потрапляла у незвичайні обставини і намагалася їх подолати. Внутрішні зв'язки можна простежити між романом «Пан» Кнута Гамсуна та повістю «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського. І для норвезького, і для українського письменників Пан (Чугайстер) — це уособлення сил природи. Він сприймався як символ єднання людини з природою, що навчив людину бачити прекрасне, що завжди допомагав зберегти душевну рівновагу. Український письменник стверджував, що і людська пісня, і людська праця — все дихало первісною дикою природою. Віднайти мелодію, яка була б співзвучна з красою гірських пейзажів, Іванові Па-лійчуку довго не вдавалося. Але після зустрічі з богом лісів — Чугайстром, — яка і здивувала хлопця, мелодія прийшла до нього легко і просто. Український письменник у своїй повісті прагнув відтворити оригінальне міфологічне світосприйняття гуцулів, показати їхнє, овіяне казковістю, міфами і повір'ями життя. Іван Палійчук став частиною природи, адже з дитинства «знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий Чугайстр, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири. ... Міг би розказати і про русалок, що гарної днини виходять з води на берег, що співають пісень, вигадують байки і молитви...». Тобто, вже з раннього віку свідомість Івана була «налаштована» на сприйняття міфологічного досвіду, виробленого гуцулами протягом багатьох віків. Він чув голоси предків, зростав в атмосфері міфу карпатських лісів та полонин. Ставлення Івана до міфологічного світу змінилося після смерті Марічки. Страх перед демонічними силами витіснив завдяки великій силі кохання, яке він втратив зі смертю коханої. Тому Іван рятував нявку-Марічку, граючи Чугайстрові пісню, яку підслухав у щезника. Український та норвезький митці у своїх творах через внутрішній світ людини відтворили карпатську міфологію, яка поєднала в собі язичницькі та християнські вірування та античний міф про Пана. Неповторного колориту творам надали «постаті міфологічних істот — уособлень надприродної сили», матеріалізація яких у «Тінях забутих предків» виступила як «Суб'єкт спілкування у відносинах з героєм», а в «Пані» — як «об'єкт спостереження героя над цим світом». Слушною буде фраза, взята із роману українського письменника-сучасника Валерія Шевчука з його роману «Горбунка Зоя»: «Любов між особами різної статі — це не мир, а війна, взаємне завоювання і поборювання, саме тому на цьому полі відбувається стільки трагедій: інколи таке змагання ведеться не на життя, а на смерть... і така війна в деяких людей стає смислом їхнього існування, тобто вони на цьому полі ніби воїни-професіонали». Український письменник трактував проблему любові подібно до того, як її показав і норвезький романіст Кнут Гамсун. Спільне у цих двох письменників те, що вони відобразили пристрасть, деякою мірою агресивність, безконтрольність почуттів, трагізм стосунків між людьми, а усе це притаманне літературі модернізму. Кохання у Гнута Гамсуна було коханням-стражданням, коханням — «грою», війною між особами різної статі, що не схоже на боротьбу за якісь ідеали або уподобання, це «втеча» від себе, тому Валерій Шевчук назвав цю ситуацію війною «воїнів-професіоналів». Багато спільного з Кнутом Гамсуном у трактуванні проблеми любові можна знайти у Лесі Українки, яка у своїй відомій поемі «Лісова пісня» писала: «Кохання — як вода, — плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить. Де пал — воно кипить, а стріне холод — стає мов камінь» Почуття головного героя роману Кнута Гамсуна лейтенанта Глана, описані в розділі «Смерть Глана», можна порівняти з душевним станом ліричного героя Олександра Олеся: Ні, забуття не дасть мені й сама природа... Нехай вона і дивна, й молода, Але її краса і врода Твою красу і вроду нагада. До моря б я побіг, де лащуть берег хвилі. Але мені згадаються в той час Твої і ласки, й руки білі, Що на плечах моїх були не раз. Я втік би в темний гай, що слухать як шепоче До листу лист і до квіток трава, Але шептала й ти в зимовій ночі Мені колись шовковії слова. Я б думкою спинивсь в другім небеснім світі, куди і сяйво зір не доліта, Але і там вже власне сонце світе І знов воно про тебе нагада.
ПОКАЗ ДРАМАТИЧНИХ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ У ПОВІСТІ-ПРИТЧІ Е. ХЕМІНГУЕЯ «СТАРИЙ І МОРЕ»
План Історія написання повісті, її жанрова своєрідність. Сюжет повісті-притчі, головні лейтмотиви. Зіткнення різних життєвих позицій: старий Сантьяго і хлопчик Манолін. Символи та їх роль у повісті. Авторська позиція у творі. Завдання для підготовчого періоду Визначте за словником, що таке лейтмотив, які його характерні риси. Прослідкуйте розвиток лейтмотивів, доберіть із тексту відповідні цитати: «надзвичайна риба»; «бейсбол»; «самотність»; «леви» тощо. Поясніть поняття «підтекст», «ефект айсбергу». Доведіть, що «Старий і море» — філософська повість. Література АнастасъееН. Творчество Эрнеста Хемингуея. — М., 1981. Гордєєеа Л. В. «Людина не для того створена, щоб терпіти поразки...» Твори Е. Хемі-нгуея // Зарубіжна література. — 1998. — № 2. Гордєєеа Л. В. «Людина не для того створена, щоб терпіти поразки...». Вивчення творів Е. Хемінгуея // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2004. — № 9. — С. 15—18. Грибанов В. Хемингуей. — М., 1971. Денисова Т. Ернест Хемінгуей. Життя і творчість. — К., 1972. Доценко С. С. Перемога чи поразка? За повістю Е. Хемінгуея «Старий і море». 11 кл. // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 2004. — № 3. — С. 27—29. Кошкин И. Эрнест Хемингуей. — М., 1966. Інструктивно-методичні матеріали Повість стала підсумковим твором письменника, у якому яскраво виражені усі характерні особливості творчого стилю Е. Хемінгуея. Задум виник у автора у другій половині 1930-х, коли він почув розповідь про одного рибалку. У 1936 році написав нарис «На блакитному струмені» про старого рибалку, який спіймав величезну рибину, проте не зміг її врятувати від акул. Героя цього нарису автор ще не наділив такими рисами, як Сантьяго, він реагував на свою втрату невтішним плачем. Згодом прозаїк уважно спостерігав за життям рибалок із селища Кохімар. Хемінгуей згадував, що «знав про цих людей все: чим вони живуть, що люблять і що ненавидять, до чого ставляться байдуже..., знав кожну родину там і біографію кожного члена сім'ї». Ці знання дали йому додатковий матеріал, необхідний для написання книги. Працював над своїм твором Е. Хемінгуей у 1950—1951 роках. У вересні 1952 року повість була надрукована у нью-йоркському щотижневику «Лайф» і незабаром вийшла окремим виданням. За цю повість автор одержав головну премію з літератури в СІЛА — Пуліцерівську премію, а згодом вона відіграла вирішальну роль на присудження йому Нобелівської премії з літератури у 1954 році. Прототипи головного героя. Оскільки ситуація, покладена в основу повісті, не була для рибацького селища винятковим випадком, з часом з'явилося багато претендентів на роль прототипу старого Сантьяго. Ними почергово були Ансельмо Ер-нандес Гарсіа, Мігель Рамірес, а потім шкіпер яхти письменника «Пілар» Грегоріо Фуентес. З кожним із цих людей були пов'язані морські історії, які підказали Хемі-нгуею задум майбутнього твору. Сам же письменник говорив, що образ Сантьяго він змалював зі свого механіка Карлоса Гутьєреса, який прослужив у нього багато років: «Я чув про людину, з якою трапилася подібна історія з рибиною. Мені розповідали, що відбулося це у човні на морі, коли він вів боротьбу з рибиною. І ось я взяв людину, котру знав уже двадцять років, і уявив її собі у таких же умовах». Усе-таки герой повісті — це збірний образ, який увібрав у себе риси багатьох знайомих письменнику людей і втілив авторське уявлення про людську мужність та силу волі. Літературні дослідники назвали повість видатного американського письменника «Старий і море» «притчею». Певно, це дійсно так. Бо цей, з одного боку, реалістичний твір — не простий опис цікавої пригоди, не просто розповідь про двобій відважного старого рибалки з морем і рибою. Ця повість мала значно ширший і більш узагальнений зміст, який не зводив лише до авторської ідеї про необхідність збереження людиною мужності та гідності за будь-яких обставин. Про це Е. Хемінгуей писав у кожному своєму художньому творі. Але саме з приводу повісті «Старий і море» письменник сказав: «Здається, що врешті-решт я домігся того, над чим працював усе моє життя». Змінився його стиль: з'явилася плавна епічна напружена фраза; визнаний майстер діалогу віддав перевагу сповненому трагічного змісту монологу, з'явився урочистість, поетичність. А реалістичні образи повісті переросли у символи. Сюжет повісті зовні не складний — це розповідь про старого рибалку. Старий Сантьяго, герой твору, стомлений невдачами, які переслідували його вже довгий час, відплив далеко у море в пошуках здобичі. Йому пощастило: попалась «величезна риба». Та риба була така велика і сильна, що старому довелося докласти чимало зусиль, щоб її перемогти Але на зворотному шляху акули з'їли здобич. Змучений рибалка повернувся до берега зі скелетом від здобичі. Письменник правдиво показав життя героя і його стихію — море. Сюжет повісті простий, але у творі скритий потаємний смисл — підтекст, який підняв зміст на рівень філософських узагальнень. Річ у тім, що сама по собі боротьба старого з рибою та акулами — це лише видима частина сюжетного «айсбергу». Захована ж у підтексті частина говорила про важливіше і значніше: письменник розмірковував про стосунки людини і суспільства, людини і природи, Всесвіту і приходить до певних висновків. Головна проблема, яку автор підняв у творі — це питання про сенс людського життя. Проблеми: природа і людина (розкриває сама назва твору); Людина і суспільство; Людина і Всесвіт. Образ старого рибалки Сантьяго автор подав з окремих деталей і спогадів, що склали історію його життя. Він ходив на вітрильнику до Африки (уві сні йому ввижалася Африка його юнацьких літ). Автор змалював очі і руки старого. Дуже скупо описав письменник житло, де стояли ліжко, стіл та стілець, а просто на долівці було вогнище, де він розпалював деревне вугілля й варив собі їжу. Цікава деталь: чиста сорочка, мабуть, чекала, коли скінчить свої земні справи цей чоловік. Саме ця річ прикривала фотокартку його покійної дружини. Ця втрата ще й досі болить Сантьяго. Автор подав образ старого у двох площинах: на землі і на морі. Спостерігаючи за героєм у морі слово «старий» стало ніби недоречним. Герой Хемінгуея — не просто мудра людина, а ще й досвідчений рибалка. Зрозуміло, чому він пішов у море по рибину марлін саме у вересні («місяці великої риби»), бо тоді рибина досягає найбільших розмірів, набравши за літо достатньої ваги. А ось у травні, коли марлін ще не досяг певної ваги, полювати на нього може навіть рибалка без досвіду («Це тобі не травень, коли хто хочеш рибалка»). Цікавим було співвідношення образів старого і хлопчика. З одного боку, вони протиставлені: старість символізував кінець життя, юнак — його початок. З другого — хлопчик Манолін — продовження старого, його майбутнє, він забезпечить йому безсмертя, отримавши разом із досвідом і частинку душі старого. «Був би зі мною хлопчик», — рефреном звучала у повісті фраза старого, якою автор стверджував думку, що сила людства у його єдності. Реалістичні образи старого, моря, риби, хлопчика, левів, акул набули символічного значення і знаходили в стані протистояння і єдності одночасно Стверджувала думка про взаємозв'язок усіх мешканців Землі: людей, тварин птахів, і водночас виявився один із парадоксів людського життя: людина змушена вбивати тих, кого любить, хто «дорожчий за брата».
Людина — частина природи, частина Всесвіту. Вона відчувала це і прагнула гармонії. Саме так повинно бути: людина у гармонійному співіснуванні з природою, Всесвітом — до такої важливої думки прийшов автор. Образи акул — хижаків, ворогів можна сприймати як перешкоди на шляху досягнення мети. Людина сміливо вступала з ними у боротьбу. Водночас хижі акули — це й помста моря. Але «переможець нічого не здобуває» — цю філософську думку Е. Хемінгуей виніс навіть у заголовок одного із своїх творів. Сутність людського життя у боротьбі та перемозі в ній, можливо, це перемога над собою. У житті (морі) у кожного є своя Риба (мета, ціль), яку потрібно здобувати. Є свої Акули (вороги, перешкоди) і, слава Богу, є свій Хлопчик (надія на майбутнє, на своє продовження), свої Леви («найкраще в моєму житті», символ юності, дитинства, щасливих миттєвостей, того, що допомагає жити). А ще людина — частинка неосяжного Всесвіту. Вона відчувала себе добре лише в гармонії з усім, що оточувало її: з небом, сонцем, морем, птахами, рибами. Вона не цар, не піщинка, вона рівна серед рівних. Прозаїк побудував свою повість на системі мотивів, які перепліталися, взаємодіяли. Одним із провідних став мотив незвичайної риби, яку впіймав старий рибалка. Він віддав боротьбі з нею мало не всі свої сили. Вона стала його власністю. Для Сантьяго битися за рибу — це значило битися за життя, за своє місце в жорстокому світі, який не визнавав невдах. Мотив риби тісно переплітався з мотивом самотності. Проте в мотив самотності прозаїк вклав песимістичне звучання. Письменник показав, що саме самотність змусила старого бути мужнім і терплічим, знаходити в собі сили, щоб вийти переможцем. У фіналі повісті переплелися два мотиви — хлопчика і левів. Хлопчик — то врешті-решт визнання перемоги старого, то подолання трагічної самотності, надія на те, що в нього ще є майбутнє. А леви уві сні — це і пам'ять про пережиту боротьбу й готовність знову ставати до бою за життя. Отже, пафос повісті у гуманістичному і оптимістичному погляді митця на життя. У цьому творі яскраво відчувалася особлива важлива риса Хемінгуея — гуманність. Показуючи героя самотнім, письменник не зробив його індивідуалістом. У морі він повсякчас згадував хлопчика Маноліне. Суворий закон боротьби за існування розлучив їх, але це не завадило їхній дружбі. Письменник виступив за активну позицію людини. Наявність саме такого забарвлення і свідчила про відсутність песимізму. Ця філософська повість утвердила гуманність і добро, гімн мужності людині, її волі і силі.
СХРЕЩЕННЯ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ МОДЕРНІСТСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ З НАЦІОНАЛЬНИМ МІФОПОЕТИЧНИМ БАЧЕННЯМ В ОПОВІДАННІ ГАБРІЕЛЯ ГАРСІА МАРКЕСА «СТАРИГАН З КРИЛАМИ»
План Зрощення фантастичних елементів з побутовими деталями — характерна ознака художнього світу твору. Реальність і вигадка в оповіданні. Своєрідність образу янгола: його безпорадність і терпимість до людей, спорідненість з людською природою. Образна система твору. Філософсько-етичний сенс зустрічі янгола з людьми. Зображення людського суспільства, в якому немає місця ангелам. Сенс фіналу та назви оповідання. Символіка твору. Завдання для підготовчого періоду Прочитати баладу І. Драча «Крила» і порівняти її з оповіданням Г. Маркеса. Повторити поняття про «магічний реалізм». Знайти у тексті риси цього методу. Подумайте, яка роль художніх деталей у творі? Знайдіть в оповіданні символи, дайте їм характеристику. Література Земсков В. Маркес. — М., 1986. Маркес Г. Г. Стариган з крилами // Всесвітня література. — 1998. — № 12. Покальчук Ю. Латиноамериканський роман. — К., 1980. Ромащенко Л. Крила як символ духовного злету людини // Там же. Ступак Л. Янгол у світі фальші. За оповіданням Г. Г. Маркеса «Стариган з крилами» // Зарубіжна література. — 2007. — № 10—11 (506—507). — С. 39—40. Чужшова Т. І був він незвичайний ... За оповіданням Г. Г. Маркеса «Стариган з крилами». 10 кл. // Зарубіжна література. — 2007. — № 10—11. (506—507). — С. 33—36. Інструктивно-методичні матеріали Особливість даного оповідання — поєднання реального і фантастичного, комічного з серйозним. Це допомогло авторові висвітлити проблеми повсякденного життя. Тому творчу манеру Маркеса називали «магічним реалізмом». Сюжет оповідання досить фантастичний. У приморському селищі з'явився ангел. Чому саме, ніхто не поцікавився, бо всі задовольнилися висновком «розумної сусідки», що буцімто це посланець за душею хворої дитини, отже, смертельно небезпечна істота. Фантастичне з'явився у творі із самої реальності, і це надало оповіданню фантастичного звучання, але водночас не позбавило реалістичного змісту. Твір про події дивовижні і одночасно буденні. Для автора незвичайне не стільки виокремилося зі звичайного, скільки стало його часткою. Ох, сусідка! Це типовий реалістичний образ всезнаючої пліткарки, втілення са-мовпевненої сірості, яка все знало, все вміло, прагнула бути в центрі всіх подій, її репутацію не похитнуло навіть зовсім безглузде твердження, що ангели харчувалися лише смердючою камфорою. Щось не гаразд у суспільстві, коли така людина — одна з найавторитетніших. За порадою сусідки (а поради у неї є завжди) поліцейський Пелайо змінив своє доброзичливе ставлення до старого і, сидячи в теплій кухні з дубцем у руках, сторожував немічного бідолаху, котрий не борсався у холодній калюжі. Сцена сповнена іронії і мала сатиричний зміст. Але в даному разі; важко засуджувати Пелайо, адже тримаючи ангел арештом у дротяному курнику, він захищав свою дитину. Небесну чистоту кинуто в грязюку (у прямому і переносному значенні цього виразу). Така метафора стала уособленням життєвого бруду, життя без милосердя і доброти, а водночас і обмеженості жалюгідного існування. У цьому полягав ідейний зміст оповідання. Ангел — це божество. Згідно з біблійною традицією, Бог виявляв свою волю через янголів. Слово «янгол» означає «вісник», той, хто доносив божественну істину, Господню волю до людей. ***Цікаво знати, що Мойсей Маймонід вважав янголів безтілесними, Дамас-кін — безсмертними, Аристотель — інтелектуальними. У творі автор не уникав опису зовнішності небесного прибульця і зобразив його саме таким: «Він був одягнений як жебрак, череп його був лисий, як коліно, рот беззубий, як у старезного діда, великі пташині крила, обскубані та брудні лежали в болоті, і все це разом надавало йому кумедного і неприродного вигляду». Маркес показав янгола немічним, можливо, він зазнав багато болю, страждань, смутку. Ного душа боліла за людські гріхи, а обличчя передчасно постаріло через втрату людьми моралі, духовної деградації. Тому він і втратив піднесеність, таємничість, святість. Він став негарним, непоказним, звичайним, буденним, більше того, від нього йде жахливий сморід. Письменник подав і подібну картину, у той час як з'явився янгол. Здається, що він змалював потойбічний світ, де панувала смерть. Дощові бурі передували появі небесного посланця.
У біблійній легенді
В оповіданні Маркеса
І подивився Господь Бог на землю, і ось вона розтлінна: тому що всяка плоть спотворила шлях свій на землі. І сказав Господь Бог: — Кінець усякій плоті, бо земля сповнилася від них лиходійствами; і ось Я винищу їх із землі... Я наведу на землю потоп водяний... Вселенський потоп виступає як засіб покарання розтлінного світу На землі панують сирість і сморід, «Світ полинув у суи», небо і море «змішалися у якусь попелясто-сіру масу», дощ не вщухає третю добу, і з напівзатопленого будинку повзуть краби; світло «непевне», сморід від крабів нестерпний, шлях перетворився на рідку кашу із болота і гнилля. Бурхливе і суперечливе життя розтлінного обивательського світу потребує духовного очищення
У творі Маркеса янгол схожий на звичайну людину, але мав крила. Він — носій ідей, яких людство так і не зрозуміло. Тому крила обскубані, побиті вітрами. Та він Божий посланець, і тому його місія на землі — своїм терпінням, добротою, гуманністю викрити обивательську байдужість, егоїзм, духовне роз'єднання, брак віри, моральних ідеалів. У Божого вісника крила виросли не завдяки, а всупереч людям. Це символізувало вічне оновлення життя, вічне його відродження. Сам автор твердо переконаний у незнищеності духовності. Через ставлення до ангела розкрилася справжня сутність кожного з героїв. Селище, куди потраплив ангел, навіть не мало назви — це алегорія людського суспільства. Усі, хто бачив янгола, навіть не змогли зрозуміти його мови. Не винятком був і отець Гонгаза — служитель церкви, який теж не знайшов із янголом спільної мови. Мешканців селища здивувала не стільки сама поява божественного створіння, скільки його зовнішність. Це говорило про те, що не було нічого цікавого, що могло б здивувати просту обивательську реальність.
Фінал твору закономірний: ангел залишив селище, а Елісенда полегшено зітхнув. Тепер він не буде завадою в її житті. Загнаний і принижений дух випростав крила і злетів у височінь. Нарешті спокій запанував у господі Пелайо; зникли сумніви щодо конкуренції в отця Гонзаго та єпископа. На жаль, ніякої боротьби в людських душах не відбулося. Совість, сумління, добро спали. Навіть він, божий посланець, не здатний розбудити найвищі чесноти цього світу. Так Гарсіа Маркес ствердив незгасимість справжніх духовних цінностей, їхню неминучість і незнище-ність. А бездуховні люди залишився у бруді свого огородженого дрібного матеріального світу. Вони не витримали випробування на духовність. Роль деталей і символів
Висновок: «Людина зможе вистояти, перемогти, але тільки разом з усім народом, з усім родом людським, зростання дерева якого й гарантує перевагу життя над смертю». Міфологія подала приклад безстрашного Ікара, що наважився на ризик заради своїх високих прагнень. Українські митці теж зверталися до теми окриленості людини. Так, у баладі І.Драча «Крила» йшлося про те, що люди не завжди готові до усвідомлення високих Божественних істин. А в поемі Б. Олійника «Крило» окриленість асоціювалася з високими духовними пориваннями, з прагненням робити добрі справи. Найстрашніший гріх — убити людську мрію, перебити крила. Ішов по луках весело юнак На зустріч із своїм цибатим братом. Та зопалу об щось м'яке спіткнувся. Під ноги глянув — сполотнів як місяць: Лежав долілиць мертвий журавель. Припав до нього і сахнувся дико, Коли у мертвім оці журавля, Як в дзеркалі, своє лице угледів, Що просто на очах старіло важко:
Одна по одній зморшки проступали, Кришились зуби, западали щоки, — І він ставав столітнім, древнім дідом, А потім щось під серцем обірвалось, І сич зареготав, як потурнак: «Уже тобі ніколи не літати!» Повів незрячим поглядом. Нараз Опікся оком об ціпок терновий — І все до скрику зрозумів. Усе!
ВІДОБРАЖЕННЯ КОНФЛІКТУ МІЖ ЛЮДИНОЮ І СИСТЕМОЮ У РОМАНІ Є. ЗАМЯТІНА «МИ»
План Антиутопія у світовій літературі. Художній метод Є. Замятіна. Ідейно-тематичний аналіз роману «Ми». Основні конфлікти твору. Особливості композиції. Простір і час в романі. Система образів. Авторська позиція у творі. Завдання для підготовчого періоду Складіть порівняльну таблицю: «Утопія і антиутопія у світовій літературі». Прослідкуйте зміни мови роману. Література Давыдова Т. Евгений Замятин. — М., 1991. Зверев А. «Когда пробьет последний час природы...» // Вопросы литературы. — 1989. — № 1. Николенко О. Евгений Замятин и его роман «Мы». — Харьков, 1995. Інструктивно-методичні матеріали Роман Євгена Замятіна «Ми» був написаний в останні роки Громадянської війни, коли вже було зрозуміло, що влада залишиться в руках більшовиків. У цей час суспільство схвилювало питання про те, яке майбутнє чекало на Росію, і більшість письменників та суспільних діячів того часу намагалися дати свою відповідь на це запитання. Серед них був і Євген Замятін, що представив власний погляд на проблему у своєму романі-антиутопії «Ми». Людині завжди було властиве прагнення до пізнання майбутнього, до того, на яких засадах воно будуватиметься, до перспектив, які воно втілюватиме. Зараз уже ні в кого не викликала сумніву теза, що саме через відчуття безвиході народжуються найбільш дивовижні мрії. Автор на свій розсуд виклав проблему майбутнього людства. Дитина «страшних років Росії», він критично ставився до всього, що відбувалося навкруги. Ще у 1918 році митець за говорив про те, що «партия организованной ненависти» та «организованного разрушения» не здатна «созидать». У тих, хто фанатично вірив у таку партію, не було майбутнього. Ця книга сприймалася багатьма як політичний памфлет на соціалістичне суспільство. Однак сам автор стверджував, що «этот роман — сигнал об опасности, угрожающей человеку и человечеству от власти машин и государства». Поява тоталітарних режимів викликала у нього серйозні сумніви щодо можливості існування, нехай і в далекому майбутньому, ідеального суспільства, підірвала віру в розсудливі витоки людської природи загалом. Обдарований унікальною здатністю до передбачення, Є. Замятін зрозумів, яку небезпеку приховувало в собі нівелювання особистості, надмірна жорстокість, руйнування класичної культури та інших тисячолітніх традицій. Це стало причиною народження роману-антиутопії, прогнозу на майбутнє, якщо теперішнє виявить бажання ним стати. Свій роман Замятін назвав словом, що стало лозунгом, покликаним об'єднати принижених та ображених, зробити їх політичною силою, яка збудувала новий світ. Слово стало символом свідомості мас. На той час більшість літературних груп претендували говорити від імені мас. Письменник зробив дещо інше: він показав реальну суть утопії, що ніби здійснюється від імені більшості і заради її блага. У категоричності «ми» звучало заборона на «я». Якщо давній рід являв собою колективну особистість, то сучасна маса «ми» — колективну безликість, агресивну, ту, що пригнічувала. Такого висновку Замятін дійшов не тільки під впливом гіркого досвіду революції, але й споглядаючи досвід патріархальної, селянської Росії, про яку написані його ранні повісті. У романі «Ми» ніби перевірилася здатність справдитися мрії, що протягом віків супроводжувала людську цивілізацію і тепер набула рис реальності. Втілення в життя теорії, яка обіцяла світле майбутнє, випередило найпохмурішу фантастику. Замятін одним із перших у світовій літературі передбачив неминуче перетворення утопії — при спробі її здійснення — на антиутопію. «Ми» — роман про майбутнє. Про далеке майбутнє — через тисячу років. Лю- дина ще повністю не взяла гори над природою, проте відмежувалася від неї — сті- ною, за межі якої заборонено виходити. За іронією, вона називалася Зеленою Сті- ною. Це єдина зелень, що залишилась у місті. Пагінець конвалії можна дістати лише у Ботанічному Музеї. Навесні «из-за Зелёной стены, с диких невидимых рав- нин, ветер несёт жёлтую медовую пыль каких-то цветов. От этой сладкой пыли со- хнут губы Это несколько мешает логически мыслить». Що стосується природи у самій собі, людина доклала вже достатньо зусиль для її остаточного викорінення. Наприклад, перейшла на їжу, що отримували з нафти. При цьому, щоправда, вижило всього лише «0,2 населения земного шара», але ж це були найкращі, найсильніші, що пройшли природний відбір. Саме вони збудували Велику Єдину Державу. Життя у ній підкорене Годинній Скрижалі, що визначала, о котрій годині усім — одночасно — спати, вставати, працювати, кохати. Для того, щоб керувати Державою «есть искусная, тяжкая рука Благодетеля» — таку назву мав верховний правитель. Для того, щоб слідкувати за виконанням щоденного регламенту, «есть опытный глаз Хранителей...». Бути щасливим — обов'язок кожного. У 1921 році це все було лише здогадами та майже фантастичними передбаченнями. Хоча дещо вже почало здійснилося, і свої охоронці в образі Всеросійської Надзвичайної комісії (ВЧК) почали слідкувати за комуністичним порядком, починаючи із 1917 року. Передуючи першому виданню роману в Росії — у 1988 році, Володимир Лакшин, критик, відомий умінням читати у літературі таємно вимовлене слово політичної правди, відмітив більшість із того, що було передбачено Замятіним — виправдалось. Аж до подій трагічного голодомору на Україні — адже в романі перемога над голодом досягалося шляхом голодної смерті більшості. Аргументів щодо доведення своєї тези дослідник творчості Замятіна навів достатньо, що, безперечно, не дозволило сумніватися у майстерності автора як талановитого прогнозиста, передбачення якого не безпідставні. Наївність наукової фантастики у даному разі, напевне, пояснювалося не тим, що уява Замятіна не простягалася за межі того, що йому, як інженеру, було досить добре відомо. Він не вигадував жодних вражаючих технічних вдосконалень, оскільки не ставив перед собою такої мети. Настільки схильний до пророцтва, здатний до передбачень у тому, що стосувалося побудови держави та характеру відносин у ній, Замятін ніби свідомо не дає волі своїй інженерній фантазії. Навіть зазначаючи, як буде виглядати місто майбутнього, він дозволяє собі наслідувати описи, наявні у так званих класичних утопіях: міста-комуни (за Томасом Мором), міста сонця (за Томазо Кампанеллою) або алюмінієвого раю із сну Н. Г. Чернишевського «Що робити?». Замятін, на нашу думку, навмисне звертається до повторів в деталях описаних в літературі, так схожих на комуністичні, утопій. Ніби підкреслюючи, що його завдання полягає у перевірці усієї сукупності утопічних ідей, що мали місце в історії європейської суспільної та політичної думки протягом багатьох століть. Замятін зрозумів, що можна збудувати небачене космічне аеро (слово, типове для тієї епохи), проте неможливо на ньому прилетіти до щастя. Від себе не втечеш. Прогрес знання — це ще не прогрес людства, а майбутнє буде таким, яким ми його сьогодні підготуємо. Побут ідеальний, вичищений, прибраний — необхідна умова існування в Єдиній Державі. Однак, разом з ідеальною чистотою та порядком до людських осель прийшов і нагляд за приватним життям громадян. Перед нами постали «стеклянные купола аудиториумов», «стеклянный, электрический, огнедышащий «Интеграл», «божественные параллелепипеды прозрачных жилищ». Скляні оселі проглядали наскрізь. Штори на вікнах могли бути опущеними лише на певний час, тоді, коли мешканцям було дозволено займатися коханням. Людина, що прийшов із цією метою (байдуже, чи чоловік це чи жінка), мала право бути допущеною до приміщення лише за наявності так званого «рожевого квитка». Не лише люди, але й кольори, барви у цій Державі позбавлені колишньої свободи. Так, рожевий — завжди був символом материнства й дитинства — і саме у рожевий колір пофарбовані квитки, що видавалися на період одноразового кохання. Блакитний — колір неба, і саме в блакитні комбінезони одягнені люди — номери Єдиної Держави, а їхні номерні бляхи стояли золотом. Підтверджень такого посиленого оперування кольоровою асоціативністю достатньо. Кольорова символіка роману, а точніше її майже цілковита відсутність, допомогли глибше відчути ідейний задум твору. Письменника цікавили не стільки ознаки матеріального благополуччя та прогресу, скільки духовний стан майбутнього суспільства і, перш за все, взаємовідносини особистості та держави. У цьому розумінні роман «Ми» — не фантастична мрія художника епохи соціалізму, а швидше перевірка більшовистської мрії на її здатність реально втілитися, на її «людяність». Саме з цим пов'язана ідея твору, що мала своїм підґрунтям авторські спостереження за долею тих, хто складав народонаселення кришталево-алюмінієвого раю майбутнього. На перший погляд, усі рівні і щасливі. І перш за все герой, від імені якого йшла оповідь, Д-503 — будівничий «Інтегралу». Це людина, позбавлена імені, один із математиків Єдиної Держави. Він обожнював «квадратну гармонію» суспільного устрою, яке турботливо забезпечував «математично безпомилкове щастя» для будь-кого, хто жив на цій землі. У суспільстві покірних «номерів» кожен отримав спокій, відповідне заняття та цілковите задоволення фізичних потреб. Натомість необхідно відмовитися від усього того, що відрізняло тебе від інших, позбутися своєї індивідуальності та стати безликим «нумером». Прийнявши ці умови, можна отримати «повноцінне» існування: це життя за законами Годинникової Скрижалі, відмежованість від світу Зеленою Стіною, постійний нагляд з боку Охоронців зі служби безпеки. У такому суспільстві все контролювалося і підкорялося надміру строгому управлінню: музика замінена Музичним заводом, література — Інститутом Державних Поетів, преса — Державною Газетою тощо. Найважливішою подією в житті Єдиної Держави став День Єдиної Згоди, коли щасливі від усвідомлення влади Благодійника люди підтверджували радість від свого рабського становища. Д-503 вів щоденник (увесь текст роману — щоденникові записи героя) і писав його з тією метою, щоб за допомогою математичних методів довести мудрість тих принципів, на яких було засновано Єдину Державу. Почав свою оповідь піднесено, вдаючись до повторів істин, що вкарбовані в думки кожного номера — громадянина: «Ведь ясно: вся человеческая история, сколько мы её знаем, — это история перехода от кочевых форм ко всё более оседлым. Разве не следует отсюда, что наиболее оседлая форма жизни (наша) есть вместе с тем и наиболее совершенная (наша). Если люди метались по земле из конца в конец, так это только во времена доисторические, когда были нации, войны, торговли, открытия разных америк. Но зачем, кому это теперь нужно?». Д-503 вважав життя суспільства Єдиної Держави цілком нормальним, а себе — абсолютно щасливою людиною. Він працював над будівництвом гігантського космічного корабля «Інтеграл», покликаного підкорити «благодетельному игу разума» мешканців сусідніх планет, що знаходяться у «дикому стані свободи». Герой звик не відокремлювати себе від інших: «Я пишу, что думаю, точнее, что мы думаем», — говорив він, уявляючи себе гвинтиком державної машини. Мораль держави наступна: «Да здравствует Единое Государство, да здравствуют номера, да здравствует Благодетель!». Діти — «нумери» виховувалися у жорстоких умовах. Щойно народжених немовлят забирали у матерів, і вони більше ніколи не бачили своїх батьків, а ті — своїх дітей: «Каждое утро с шестиколесной точностью в один и тот же час, в одну и ту же минуту миллионы людей встают как один, и начинают работу. И, сливаясь в единое тело, в одну и ту же секунду подносят ложки ко рту, выходят на прогулку и идут в зал Тэйлоровских экзерсисов, отходят ко сну». Наука і техніка використовувалася у Єдиній Державі для виховання в «нумерів» так званого «единомыслия». «Я улыбаюсь, — я не могу не улыбаться: из головы вытащили какую-то занозу, в голове легко и пусто», — записав у щоденнику Д-503. Проте несподівано спалахнуло кохання, що призвело його до бунту. Саме кохання, а не просто захоплення, що регламентувалося законом сексуальних відносин («Les sexualis»), відповідно до якого «всякий из Нумеров имеет право — как на сексуальный продукт — на любой номер» [ ; ]. Відображаючи людські стосунки на рівні математичної фіксації та статистики, автор до граничної точки знизив поняття духовної близькості, що мало бути покладене беззастережно в основу подібних взаємин. Замятін навмисне вжив слово «нумер» замість «номер», ніби підкресливши іноземні походження слова. Цим самим пояснювалася його надзвичайна увага до звучання слова, його фонової оболонки, до кожного окремо взятого звуку, впізнаючи у цьому натяк на можливі асоціації та смислові можливості. Ю. Анненков пригадав, що під час однієї з лекцій, прочитаної Замятіним, саме в час роботи над романом, письменник розмірковував на тему: про що говорять звуки? «...Д и Т — о чём-то душном, тяжком, о тумане, о тьме, о затхлом... С А — связывается широта, даль, океан, марево, размах. С О — высокое, глубокое, море, лоно. С И — близкое, низкое, стискивающее и т. д.». Чи можна прийняти точку зору, що це випадкове тлумачення? Припустити можна, проте ігнорувати подібні твердження не варто, тим паче, що більшість із цих звуків вибрані ним в якості імен для персонажів роману. Перша супутниця героя — О-90. У даному разі графічна закругленість, що повторювала і у літері, й у номері, створила відчуття жіночності. Принаймні, ця законослухняна героїня не надто розумна («скорость языка» у неї завжди перевищує «скорость мысли»), теж порушить наказ «Les sexualis», втілили в життя омріяну думку про дитину. У Єдиній Державі право на материнство та батьківство надавалося тільки «нумерам» із певними фізичними даними. О-90 до числа них не відносилася, і її мрія — своєрідний бунт проти пригнічення в людині справжнього єства. Ім'я іншої героїні — 1-330. Перше враження: «тонкая, резкая, упрямо-гибкая, как хлыст...». Як батіг, і графічне накреслення літери в її імені — латинське І, яке одночасно читалося і як цифра І, — знак особистості, індивідуальності у світі, де панувало «ми». Зустріч із нею розбудила у герої дещо дійсно недозволене і тому для нього страшне — у ньому прокинулася душа. З одного боку, 1-330 виконала покладене на неї завдання, пов'язане із пробудженням у Д-503 так званого «важкого» кохання. Проте, чи закохана вона? Це питання суперечливе. Появу 1-330 Ю. Тинянов, дослідник творчості Є. Замятіна, прокоментував наступним чином: «В утопию влился «роман» — с ревностью, истерикой и героиней». Д-503 відчайдушно ревнував кохану і до Охоронця — S, і до поета — R. А ревнощі — почуття недозволене у Єдиній Державі. Та й сам герой раніше вважав його властивим тільки дикунам, які колись, дуже давно, проживали на цій території. Тим відразливіше пролунало для математика правда, що він почув її на допиті з вуст Благодійника, який вимагав назвати імена бунтівників: «Им вы нужны были только как строитель «Интеграла»...». Однак тоді Д-503 ще не виказав нікого, не зміг переступити через так нещодавно набуту душу. Все виявилося простим і зрозумілим незабаром — після виконаної над ним операції по видаленню Фантазії. Тоді він перелічив усіх, тоді ж побачив смерть тієї, яку кохав, тоді ж зміг знову отримати насолоду від неминучої перемоги та всезагального щастя: «Я уверен — мы победим. Потому что разум должен победить». Трагічною іронією, на нашу думку, звучала у фіналі роману така обіцянка перемоги та щастя. Дія в романі перенесена до далекого майбутнього. Після закінчення Великої двохсотрічної війни між містом та селом люди стали громадянами Єдиної Держави. Новий порядок, що розпочався з війни зі своїм народом, був націлений на знищення. Щоправда, вижила невелика частина населення, проте це були найкращі, найси-льніші. Герой роману постав перед читачем задоволений життям. Ного не дивувало, не викликало жодних підозр, що місто-держава, у якому він жив, оточене скляною стіною. У цьому місті не було живої природи: не чути співу птахів, не вигравали сонячні промені у калюжах на асфальті. «Квадратна гармонія» вулиць та майданів, жахлива до абсурду, вражаюча однаковість життя «номерів», доведена до абсурду рівність людей викликали захоплення оповідача. Всі «нумери» однаково одягнені, мешкають в однакових кімнатах величезних багатоповерхових будинків. Ці кімнати у будинках із прозорими стінами нагадували клітки-камери, за мешканцями яких ведеться постійний нагляд. Підстав для заздрощів один до одного у них немає. Можна припустити, що всі задоволені життям і щасливі. Проте деякі ситуації та аспекти дозволили нам у правдоподібності удаваного щастя засумніватися. Відчувалося, що позиція автора різко відрізнялося від точки зору Д-503, і чим більше той захоплювався образом життя «нумерів», тим страшнішого вигляду набули змальовані ним картини. Надзвичайно показовою у плані жорстокості «нумерів» у відношенні один до одного стала історія так званої Великої Операції. Це найвищий щабель насилля над людиною, до якого вдавалася Єдина Держава з метою вивільнення та повного знищення тієї частини мозку, у якій народжувалась фантазія. Однак жахливе знищення людської плоті — це знищення людського духу, умертвіння душі. Цій операції були піддані примусово всі «нумери» після того, як було придушено повстання членів «Мефі», які виступали проти тоталітарного режиму. Таким чином, Держава надійно застрахувала себе від повторення революцій та інших небезпечних проявів вільної волі громадян. Читач став свідком втручання держави у потаємний світ особистості, до її най-тонших душевних сфер. У щоденнику Д-503 розповів про своє кохання до революціонерки 1-330 і про раптову хворобу — виникнення у нього душі. Під впливом 1-330 багато що змінилося у його світовідчутті. Розпочався процес пробудження душі. Це був для нього єдиний шанс стати людиною, тобто відчути всі муки і радощі людського буття. Проте після операції Д-503 втратив свої благородні риси та особистісні уподобання. Він перетворився із людини мислячої на людину, якою легко керують, тобто таку, що відповідала усім вимогам «достойного» громадянина Єдиної Держави. Такому пекельному світу протистояв у романі світ за Стіною. Там мешкали нащадки тих небагатьох, хто пішов після Великої Двохсотрічної війни у ліси, проте їхнє суспільство знаходилося на примітивній стадії розвитку. Замятін вважав, що лише на первісносуспільній стадії, коли державної влади ще не було, можна було знайти суспільство, члени якого користувалися майже цілковитою свободою. Він звернувся до «давно минулої» історичної епохи, а не фантазував про те, якою вона буде у далекому майбутньому. У романі письменник також стверджував, що не може бути щасливим суспільство, яке не врахувало запитів та схильності своїх громадян. Однією з основних проблем, порушених у творі, стала пошуки людиною щастя. Саме вони призвели людство до тієї форми існування, яка зображена в романі. Однак і така форма всезагального щастя виявилася недосконалою, оскільки щастя це виражене інкубаторним шляхом, всупереч законам органічного розвитку. Світ, вигаданий автором, здавалось би, мав бути досконалим і абсолютно влаштовувати усіх людей, які в ньому проживають. Але це світ технократії, у якому людина — гвинтик величезного механізму. Все життя людини у цьому світі підкорене математичним законам і розкладу за годинами, про це вже зазначалося вище. Щастя втратило у такому житті свою основну значущість — на нього не чекали, його не шукали, воно навіть не сприймалося як щось дане — такої категорії як носія певної абстракції у житті «нумерів» не було і за таких умов життя необхідність у ній навряд чи виникне. Наступну проблему роману «Ми» можна окреслити як проблему влади. Показовим у даному аспекті вважаємо епізод, пов'язаний зі специфікою проведення щорічного Дня Єдиної Згоди та із вибором Благодійника. Найцікавіше, і однак найстрашніше те, що люди навіть не намагалися поміркувати про те, щоб на посаду Благодійника обрати когось іншого, окрім самого Благодійника. їм здавалося смішним те, що у давніх людей результати виборів не були відомими передчасно. Для них Благодійник — це не тільки втілення якоїсь божественної, вищої влади, це сам Бог, який зійшов на землю. Благодійник — єдина істота, якій дозволено мислити. Для нього поняття любові та жорстокості невіддільні. Він суворий, несправедливий і користувався безмежною довірою мешканців Єдиної Держави. Кульмінацією роману стала розмова головного героя Д-503 із Благодійником, котрий повідомив йому формулу щастя: «Истинная алгебраическая любовь к человеку — непременно бесчеловечна, и непременный признак истины — ее жестокость». Щоб остаточно вирішити поставлене завдання, автор вів до сюжету роману революційну ситуацію. Знаходила частина робітників, яка не могла і не бажало миритися зі своїм рабським становищем. Ці люди в таких «машинних» умовах перетворилися на гвинтики, не втратили людської подоби та готові боротися із Благодійником, щоб вивільнити людей від влади технократії. Вони вирішили захопити космічний корабель, використав можливості Д-503, будівничого «Інтегралу». Саме з цією метою 1-330 спокусила його, Д-503 закохався і, дізнавшись про їхні наміри, спочатку злякався, а потім погодилися допомагати їм. Після відвідин Давнього Будинку та спілкування з живою природою у героя з'явилася душа, наявність якої прирівнювалася до важкої хвороби. В результаті вибухнула Зелена Стіна і звідти «все ринулось и захлестнуло наш очищенный от низшего мира город». У розв'язці роману загинула кохана жінка головного героя у газовому Колоколі, а він після операції з видалення фантазії набув втраченої рівноваги та щастя. Як результат торжествує ідея механізованого, позбавленого якої б то не було, поезії світу: «С закрытыми глазами, самозабвенно кружились шары регуляторов; мотыли, сверкая, сгибались вправо и влево; гордо покачивал плечами балансир; в такт неслышной музыке приседало долото долбежного станка. Я вдруг увидел всю красоту этого грандиозного машинного балета...». Це спостереження за одноманітною, рівномірною роботою машини — своєрідний апофеоз несвободи, закладеної в основу Єдиної Держави, яка перетворила окреме «я» на безлике «ми». Фінал роману повернув нас до його назви, що мала особливий, покладений в її основу смисл. «Допускать, что у «я» могут быть какие-то «права» по отношению к Государству, и допускать, что грамм может уравновесить тонну, — это совершенно одно и то же. Отсюда — распределение: тонне — права, грамму — обязанности; и естественный путь от ничтожества к величию: забыть, что ты — грамм, и почувствовать себя миллионной долей тонны...». Ці роздуми героя майже повністю співвідносилися із висновками самого автора: тоталітарна держава спиралася не на суму окремих «я», а на мільйонні долі величезного й монолітного цілого, що називалося «ми». Ідея солідарності, рівності, братерства, виголошена свого часу більшовиками, у Замятіна набула характеру антиутопії, що визначила жанрову своєрідність твору. Це дійсно антиутопія, що відображала пагубні та непередбачені наслідки сліпого наслідування соціального ідеалу як догми, що претендувала на абсолютну істину. Особливості жанру вимагали від письменника особливого методу зображення. Замятін виробив свій особливий метод, співзвучний стилю епохи, — «неореалізм», що можна розуміти як поєднання реальності й фантастики. У своїх критичних працях письменник розробив теорію неореалізму і визначив основні риси нового методу. Від реалізму він запозичив правдивий показ психології людини, її відносини із суспільством, соціально-історичний детермінізм. Від футуризму — погляд у майбутнє, створення своєрідної моделі прийдешнього, космічний, глобальний характер порушених проблем, динамічність фраз, неологізми. Від символізму — особлива знаковість роману, розмаїття символіки, заглиблення у внутрішній світ людини. Від імпресіонізму — контраст кольорів у романі, звукова стихія. Від експресіонізму — зображення процесів відчуженості особистості. Фантастичним було суспільство прозорих стін, гігантська, надпотужна космічна машина «Інтеграл», небачені дива техніки майбутнього. Реальними ж стали людські характери та долі, їхні почуття та думки, що не мали бути закресленими волею верховного правителя — Благодійника. Такий художній сплав створив «ефект присутності», зробив оповідь більш захоплюючою та яскравою. У зв'язку з особливостями письменницького методу варто звернути увагу на стиль автора. Перш за все це іронічне, а подекуди й сатиричне забарвлення монологів головного героя, що дозволило простежити авторське ставлення до них. Наводимо розмірковування Д-503 про «відсталих» предків: «Не смешно ли: знать садоводство, куроводство, рыболовство (у нас есть точные данные, что они знали все это) и не суметь дойти до последней ступени этой логической лестницы: де-товодства». До цього варто додати особливу динаміку оповіді: в романі багато суто кінематографічних прийомів зображення (достатньо згадати вже зазначену сцену «машинного балету»). Динамізм стилю відповідав прогресу модернізації, індустріалізації, яким була охоплена вся країна, що переживала соціальну революцію. Такий стиль дозволив увиразнити життя у його русі, розвитку, дав можливість зобразити картини майбутнього у напруженій динаміці буденностей Єдиної Держави. Своєрідність «замятінської» стилістики наклала відбиток і на відбір мовленнєвих засобів оповіді. Привернула увагу надмірна кількість науково-технічних термінів: «касательная асимптота», фонолектор, нумератор, поршневий шток тощо. Все це дозволило глибше, змістовніше, а головне, переконливіше, передати атмосферу, що панувала у технократичному суспільстві, позбавленому істинних уявлень про прекрасне. Згадаємо роздуми Д-503 у 12-тому записі: «Я думал: как могло случиться, что древним не бросалась в глаза нелепость их литературы и поэзии. Огромнейшая великолепная сила художественного слова тратилась совершенно зря. Просто смешно: всякий писал, о чем ему вздумается. Так же смешно и нелепо, как-то, что море у древних круглые сутки билось о берег, и заключенные в волнах миллионы килограммометров уходили только на подогревание чувств у влюбленных». Ге-рой-оповідач постійно щось доводив, обґрунтовував, пояснював самому собі, будучи абсолютно впевненим у найвищій гармонії нового часу. Звідси — багатство риторичних емоціональних конструкцій, які зробили монологи живими та сповненими полемічності. Тому, незважаючи на хибність багатьох роздумів головного героя, весь час відчували його живою людиною, нещасливою у своїй сліпій вірі, в дива тоталітарного прогресу («Сердце во мне билось — огромное, и с каждым ударом оно выхлестывало такую буйную, горячую, такую радостную волну»). Поетичне начало, що прокинулось у безіменному «нумері», створило різкий контраст із непорушним світом техніки: «Я — один. Вечер. Легкий туман. Небо задернуто молоч-но-золотистой тканью, если бы знать, что там — выше?». Таким чином, мова і стиль роману тісно пов'язані з його проблематикою та образною системою. Спостереження над текстом роману-антиутопії привело до висновку і про високі художні переваги твору. Крім того, мова і власне проблематика роману сприймалися сьогодні не менш гостро, ніж у двадцяті роки. На жаль, більшість із здогадів та фантазій Замятіна стали в нашій історії суворою реальністю: це і культ особистості, і надокучливі «свободные выборы», і всемогутній і водночас викликаючий страх Архіпелаг ГУЛАГ тощо. Суперечки, пов'язані із долею посткомуністичних, зокрема пострадянських, країн тривали і до сьогодні. Піддані сумніву різноманітні шляхи реформування, потрібність або непотрібність так званої «залізної руки» в управлінні державою. У цьому плані роман Замятіна був і залишається книгою-попередженням, слушним аргументом сучасної боротьби ідей. Ті, хто мав можливість ознайомитися із романом «Ми», зрозуміли, як важливо вміти розгледіти за голосними лозунгами та гарними посулами сутність того, що відбувалися у суспільстві. Важливо завжди і скрізь залишатися особистістю, не наслідувати сумнівних «віянь часу», залишати за собою право на сумнів. Саме тому, на нашу думку, антиутопічна фантастика російського письменника для нас була і залишилася реальністю сьогочасного, багато в чому «пронумерованого світу». Драматичною виглядала і доля мистецтва у тоталітарному суспільстві. Єдине його призначення — оспівування Благодійника та мудрого влаштування життя під беззастережним спостереженням Охоронців. Мистецтво, таким чином, — це частина бюрократичної машини, що керувала Державою (Державне Бюро поетів). Авторська позиція в романі визначена досить чітко — письменник підкреслив антигуманність такого суспільства; на його думку, антигуманність — синонім анти-моральності. Замятін впевнений, що не було і не могло існувати ідеального суспільства. Все наше життя — це лише прагнення до ідеалу. Автор передбачив поетапний розвиток тоталітаризму в світі. «Ми» — роман-попередження про страшні наслідки відмови від власного «я», навіть заради прекрасних теорій. Прозаїк відобразив, як трагічно та пагубно може обернутися життя людей в такій тоталітарній країні. Отже, перед нами тоталітарна держава, на жаль, не така вже й віддалена від реальних прикладів, що мали місце у реальній практиці. Справа в тому, що Замятін у своїх прогнозах не помилився: щось подібне було дійсно збудоване у Радянському Союзі, для якого було характерним зверхнє ставлення держави до особистості, примусовий колективізм та придушення легальної діяльності опозиції. Ще один приклад — фашистська Німеччина, у якій добровільна свідома діяльність людини зводилася до задоволення лише тваринних інстинктів. Роман Євгена Замятіна «Ми» став попередженням для його сучасників та їхніх нащадків, що застерігав від небезпеки втручання держави у всі сфери життя громадянського суспільства, що могло бути забезпеченим за рахунок жорсткої реґламентації «математично досконалого життя», всезагальним високим рівнем так званої системи доносу та досконалою технікою. Не менш важливою проблемою було проблема співвідношення влади та релігії. Для громадян Єдиної Держави їхній правитель — Благодійник — і втілення божественної влади, Бого. Така точка зору притаманна для більшості тоталітарних держав. Теократія у видозміненій формі була наявна і в Радянському Союзі, і у фашистській Німеччині: мала місце заміна релігії офіційною ідеологією та догматикою. Злиття влади та релігії вважалося необхідною умовою міцності держави, проте воно ж виключало будь-яку можливість присутності свободи у суспільстві. Таким чином, Євген Замятін у своєму романі відобразив майбутнє тоталітарної держави, що розпочала свій розвиток в Росії у двадцяті роки, таким, яким він його бачив крізь призму своїх власних думок щодо проблем, які хвилювали людство протягом тисячоліть. Це робило даний твір актуальним і на сьогодні. На жаль, подальші події, що відбулися в Росії та у світі, показали, що занепокоєння письменника були виправданими: радянські люди пережили і сталінські репресії, і епоху «холодної війни», і так званий «застій».... Залишається лише сподіватися, що жорстокий урок минулого буде сприйнятий правильно, відповідним чином, і ситуація, описана Є. Замятіним в романі «Ми», не буде мати аналогів у подальшому.
ВИКРИТТЯ «ЗАКОНІВ» КОНФОРМІСТСЬКОГО МИСЛЕННЯ, ПОКАЗ РОЗРИВУ МІЖ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИМ ПРОГРЕСОМ ТА МОРАЛЬНИМ СТАНОМ ЛЮДСТВА У П'ЄСІ Ф. ДЮРРЕНМАТТА «ВІЗИТ СТАРОЇ ДАМИ»
План Історія написання. Назва. Жанрова своєрідність твору. Художній простір і художній час твору. Проблематика твору. Способи вирішення проблем героями. ціна життя окремої людини; спокутування боргів минулого; права сили і влади грошей; добра і зла; моральної відповідальності за свої вчинки. Гюленці як частина художнього твору, їх загальна характеристика. Складові естетичної системи Ф. Дюрренматта у розкритті авторського задуму. Завдання для підготовчого періоду Подумайте, чому Ф. Дюрренматт назвав свій твір трагікомедією? За перебігом подій ми спостерігаємо очима автора. А чи проявляється у п'єсі авторське ставлення до зображеного? Простежте, чому драматург з усіх можливих варіантів обрав найгірший? Спробуйте спрогнозувати подальший перебіг подій. Література Ж. Всесвітня література. 2003. — № 9. — С. 11—15. Матюшкіна Т. П. Як врятувати світ? Матеріали до вивчення творчості Ф. Дюррен-матга // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2004. — № 5. — С. 37—41. Попович МА. Ціна моралі та людяності. Урок-дослідження за п'єсою Ф. Дюрренмат-та «Гостина старої дами». 11 кл. // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 2003. — № 11. — С. 42—44. Просцевичус В. Э. История одной смерти. Трагикомедия Ф.Дюрренматта «Визит старой дамы» // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 2006. — № 3. — С. 10—12. Просцевичус В.Э. Пьеса Ф.Дюрренматта «Визит старой дамы» // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2007. — № 1. — С. 35—37. Інструктивно-методичні матеріали П'єса «Візит старої дами» (1956) принесла авторові всесвітнє визнання. Вона з великим успіхом йшла на багатьох сценах світу і навіть була екранізована режисером Михайлом Козаковим на кіностудії «Мосфільм» у 1989 році. Ф. Дюр-ренматт говорив про свій твір так: «Візит старої дами» — зла п'єса, саме тому трактувати її слід якнайгуманніше. І персонажі повинні викликати не гнів, а сум. В основі — акція «покарання злочину», перетворена на фарс. Автор у своєму творі встановив міру морального занепаду людства і водночас змалював перспективу спасіння. Як і в інших його творах, у ній поєдналося трагічне і комічне, це визначило жанр твору як трагікомедія. Трагікомічне світобачення, що лежало в основі творів цього жанру, пов'язане з відчуттям відносності існуючих критеріїв життя, абсурдності буття, відмовою від моральних абсолютів, непевності в духовних цінностях. Спостерігалися також неприродні перепади сюжету, що теж було властиве для творів літератури постмодернізму. Назва твору підкреслила образ головної героїні, яка прибула до свого рідного міста через багато років, щоб реалізувати свій план помсти за «скалічене» життя. Візит поважної і багатої Клер Цаханасян вніс в атмосферу міста, що занепадало, свої корективи, і місто почав змінюватись. План Клер не обмежував лише вбивством Альфреда Ілла, який колись зрадив її, він (план) набагато масштабніший. «Світ зробив із мене повію, — зізнається мільярдерка у розмові з учителем, — тепер я зроблю з нього бордель». Автор вказав місце дії — просто Гюлен. Це місто буде вигадане письменником (авторська модель світу), проте схоже на сотні європейських містечок, таке собі типове місто. Цим самим драматург невимушено наголосив на тому, що така подія може трапитися будь-де, а це надало твору актуальності. В авторській примітці сказано, що Гюлен розташоване десь у Середній Європі, а те, що поряд із ним розташовані невеликі міста — Кафіген, Лейтенав, Кальберштадт (теж не досить реальні) наводило на сумніви. Через Гюлен проходило залізниця, якою можна потрапити до Гамбурга, Неаполя, Венеції та інших міст. Раніше можна було їхати поїздом і далі, але зараз поїзди у Гюлені не зупинялися. Містечко нагадувало такі провінційні міста, як Ионвіль у Г. Флобера чи «повітове містечко №> у творах російських класиків. Хоч мешканці Гюлена самі відрізали себе від навколишнього світу, автор залишив їм своєрідні «ворота» — залізничну станцію. Зовнішній вигляд містечка свідчить про його зубожіння, причинами якого місцеві мешканці вважали: «економічну загадку», «витівки масонів», «єврейську роботу» тощо. Як засвідчить сам Дюрренматт, час — сучасність. Авторське розуміння поняття «сучасність» пов'язане із реальним часом окремими деталями. По-перше, п'єса написана у 1956 році. По-друге, час можна визначити і за текстом (суд над головною героїнею відбувався у 1920 році; лікар купує собі «Мерседес — 300» марка автомобіля кінця 50-х років). Проте автор не конкретизував час, подібно до того, як це він зробить із простором, створюючи своєрідну модель сучасності та історії. Способи вирішення проблем героями. ціна життя окремої людини; спокутування боргів минулого; права сили і влади грошей; добра і зла; моральної відповідальності за свої вчинки. Художній простір твору населений звичайними людьми. Характеризуючи гюленців можна навести паралель із відомою характеристикою москвичів, яку давав Воланд, герой роману М. Булгакова «Майстер і Маргагита»: «Вони — люди як люди. Люблять гроші, але ж це завжди було... Ну, легковажні... ну, що ж... і милосердя інколи стукає в їхні серця... звичайні люди...» Саме таку характеристику можна дати і мешканцям Гюлена — звичайні люди. Письменник навіть більшості із них не дав власних імен. Імена, по суті, не були такими важливими, адже цих людей повно охарактеризували їх вчинки, особливо тоді, коли приїхала до містечка Клер. Суспільство — жителі Гюлена — безініціативні, не здатні проявити себе як особистості. Заради грошей (саме бідність змусила їх так учинити) не гребували переступити через загальнолюдські моральні цінності. Однак автор ніскільки не засуджив їх, оскільки кожен із нас, потрапивши у таку ситацію, не відомо, чи зміг би повестися інакше. Ф. Дюрренматт — майстер створення парадоксальних ситуацій. Ще у післямові до п'єси «Фізики» він писав: «Оповідь тоді додумана до кінця, коли обраний найгірший із можливих варіантів». Саме тому він подав фінал дещо трагічно. Парадокс у творі полягав у тому, що зовні місто буде процвітати, а морально деградуватиме все далі і далі. За допомогою гротеску драматургові вдається сконцентрувати увагу на досить серйозних речах, поданих під маскою жанру. А ще, на його думку, «Гротеск — одна з найважливіших можливостей бути точним». Важливого смислового значення в п'єсі набула художня мова. Над нею митець дуже ретельно працював, аби з максимальною точністю відтворити те, що «з мови постало», — думки, дію.
Драматург не зловживав моральними повчаннями, не давав життєвих порад. Він лише зображував реальне життя (подібно до Г. Флобера) ЗАНЯТТЯ № 15 СХРЕЩЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ КЛАСИЧНОЇ ТА МАСОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ У РОМАНІ П. ЗЮСКІНДА «ЗАПАХИ» План Філософсько-естетичні засади постмодернізму та їх вплив у романі «Запахи». Назва. Ідейно-тематичне спрямування сюжету. Текстуальна та інтертекстуа-льна площини у романі. Образ митця Гренуя. Символічний сенс детективної інтриги. Проблеми співвідношення краси і зла, влади митця та мистецтва над натовпом, пошук досконалості в романі. Парфуми як гротескно-іронічна метафора мистецтва. Роль художніх описів у романі «Запахи». Завдання для підготовчого періоду Повторіть літературознавчі поняття: «постмодерністський роман», «гротеск», «інтертекстуальність». Розкрийте поняття «маргінальність». Подумайте, чи можна вважати Гренуя митцем-маргіналом? Подумайте, яким чином у романі Зюскінда втілена мрія митця модерністського напряму? Дайте відповідь на запитання: «Чому мистецтво Гренуя не очищує душу?» Література Бігун Б. Я. Митець і його творіння за постмодерністської доби // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2002. — № 5-6. — С. 75—81. Дітькоеа С. Ю. Запах краси, або Життя і смерть геніальної бактерії. Особливості вивчення роману П. Зюскінда «Запахи» // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2003. — № 12. — С. 21—27. Решетняк О. Геній і злочин — речі несумісні? За романом П. Зюскінда «Запахи» // Зарубіжна література. — 2007. — № 13 (509). — С. 11—15. Ступок Л. Психологія одного вбивці, або Що людині заважає бути людиною? П. Зюскінд «Запахи». 11 кл. // Зарубіжна література. — 2007. — № 13 (509). — С. 8—10. Патрік Зюскінд — художник постмодерністських ідей (за ред. доктора пед. наук, проф. Давиденко Г. Й.) — Глухів: ГДПУ, 2004. — 33 с. Інструктивно-методичні матеріали Інтертекстуальність — це ключова категорія постмодернізму, що позначала різноманітні міжтекстові стосунки як всередині твору, так і за його межами. Ци-татність такого письма передбачала багатоголосе відлуння попередніх текстів, що проглядалися крізь текст твору і перебували із ним у діалозі. Цитати можуть бути прямими і переносними, наявними і ненаявними. Своєрідною «цитатою» міг виявитися не тільки вислів, образ чи мотив, а й стиль, напрям, дискурс, певна культура. У 1984 р. німецька література збагатилася новим твором, який відразу ж став бестселером і залишився ним вже 20 років. Це роман «Запахи». Розгадати його непросто, тим паче, що його творець — історик і журналіст Патрік Зюскінд, — мешкаючи у Франції більше, ніж у рідному місті Мюнхені, віддав перевагу товариству тенісистів і не любив спілкуватися з літературознавцями. Автор багатьох телевізійних сценаріїв, він ніколи не з'являвся на телеекранах і принципово уникав інтерв'ю. Отже, письменник надав нам абсолютну свободу в тлумаченні свого твору. Назву роману перекладали по-різному: «Аромати» («Пахощі»), «Запахи», «Парфумер», «Парфуми». Але різні варіанти зберігали єдину тему — тему запаху. Запах став досить звичним природним явищем, так само, як колір або звук. Починаючи з давніх часів, запахи мали неабияке значення в житті людини. Давні люди вірили, що приємні запахи (Благовонія) рятували від злих духів, приносили здоров'я і вроду. Через Схід культ благовоній прийшов до давніх греків, які за допомогою ароматичних масел лікували навіть хвороби серця. Містичне ставлення до ароматів зберігалося до доби ренесансу. У XVI ст., з розвитком італійських торговельних республік, запозичена в арабів технологія виготовлення парфумів почала приносити величезні прибутки. У XVII—XVIII ст. першість у сфері парфумерної торгівлі захопила Францію, яка і тримала таку позицію до сьогодення. Пахощам завжди протистояв сморід. Рів на околиці Єрусалима, який був звалищем бруду та називався геєною, привертав увагу пророків, Христа і апостолів. Вони зробили його символом Пекла. Сморід, запахи крові, бруду і гною є неодмінними частинами картини Пекла в «Божественній комедії» Данте.
У кожній людині закладено те, що у психоаналітиці умовно називалося сферою Еросу і сферою Танатосу. Запахи сфери Еросу пов'язані з відчуттям любові, творчої сили, пізнання краси і добра. Запахи сфери Танатосу — з відчуттям смерті, помсти, небезпеки. Глибше зрозуміти сюжет та ідейний зміст твору допоміг підзаголовок: «Історія одного вбивці». Ми розуміємо, що в центрі стояв не герой, а антигерой, людина, наслідувати якій не хочеться і захоплюватися якою просто неможливо. Сам автор постійно це підкреслював, починаючи з самого початку роману (наполегливо повторював два епітети: «геніальний» і «потворний»). Стало зрозумілим, що слова «пахощі» чи «аромати» аж ніяк не підходили до назви, яка б повною мірою розкривала зміст твору. А ось поняття «запахи» чи «парфуми» цілком відповідали авторському задуму, проте кожен зі свого боку трактував підтекст у романі. Дослідження постмодерністичного роману відбувалося у двох площинах: аналіз на рівні сюжету, композиційних особливостей, тобто аналіз текстуальний (горизонтальна площина), а також інтертекстуальний (вертикальна площина). Історія одного вбивці, творця досконалості — жахливе життя: життєва мета — еротична насолода, засіб для завоювання любові людей; вчинки: вбивав прекрасних молодих і незайманих дівчат; акумулював, концентрував, перетворював запахи у парфуми; тріумф: вбивця — кумир натовпу; — смерть: Жан-Батіст Гренуй до останньої кісточки зник з лиця землі. Жан-Батіст Гренуй зростав і формувався самостійно, оскільки жодна людина (навіть рідна мати) ніколи не переймалися цим дивним хлопчиськом, який з незрозумілих, на перший погляд, причин викликав лише страх, огиду й відразу.
Гренуй мріяв про створення «понадлюдського аромату, янгольського аромату, такого надзвичайного, відчувши який, кожен буде зачарований і всім серцем полюбить його, Гренуя, носія цього аромату. Так, він змусить їх полюбити себе». Отже, йшлося про любов, за яку мають заплатити своїм життям 26 красунь міста Граса. Гренуй осягав світ лише нюхом, хоча сам не мав ніякого запаху. Саме через цю ознаку — відсутність у дитини запаху — від нього відмовилися усі, до кого він час від часу потрапляв. Слова, що означали конкретні поняття (слово «дрова»), він вимовляв після того, як удихав їх запах із надзвичайною гостротою, а ось абстрактні поняття етичного плану герой осягав з великими труднощами, бо вони «не пахли». Роки навчання Гренуя — це своєрідне полювання на різноманітні запахи й ознайомлення із запахом парфумів, адже його «мета полювань полягала у тому, щоб стати володарем усіх запахів, які тільки мав світ». Елементи детективної інтриги автор увів у роман, вкладаючи у них символічний підтекст. Оскільки твір постмодерністичний, то детективні елементи у ньому (йдеться про вбивство молодих дівчат) — це лише зовнішній план вираження сюжету. Зовні твір нагадував детектив про серійного вбивцю-маніяка, адже хлопець шукав для себе схожі жертви і таким чином заплутував карти працівникам правопорядку. Проте ідея твору полягала зовсім не у тому, щоб звинувачувати Гренуя у скоєних ним злочинах. Оскільки герой прагнув виготовити дивовижні парфуми, то можна розглядати його образ як образ митця, що створив відповідний витвір мистецтва. ПЗюскінд подав у романі чіткий до схематизму опис творчого процесу, що складався із здатності відчувати справжню красу буття, не затемнюючи її своєю власною недосконалістю. Не випадково один із ключових символів роману — відсутність у Гренуя власного запаху і прагнення увічнити прекрасне. Саме для цього йому потрібно було опанувати парфумерне мистецтво. Звертаючись до проблеми митця і мистецтва у постмодерністичній літературі, слід зупинитися на проблемі маргінальності та появі героя-маргінала. Маргінальність — це відмова від культурно-моральних стереотипів, шлях до нових форм протистояння й навіть підкорення соціуму, як випробування естетичного підходу до світу — ось коло ідей, що втілилися в романі П. Зюскінда. У центрі його твору — у повному розумінні маргінальна постать — парфумер Жан-Батіст Гренуй, людина без властивостей, повз яку пройшли ідеї співчуття, щастя, Бога, страху смерті тощо. У своєму житті він керувався лише імпульсами, що підказували йому феноменальні нюхові здібності. Саме вони стали для Гренуя єдиним і й надійнішли поводирем у світі людей. Одне із найпарадоксальніших рішень автора полягало у тому, що герой впорався зі своїм творчим завданням, досконало опанувавши парфумерне мистецтво, від добув абсолютний аромат, що дарував владу над світом. Проте суспільство, обурене його аморальними експериментами, замість знищення парфумера-вбивці, схилилося перед ним, зачароване цим ароматом. Коли його запитали про мотиви, він не дав задовільної відповіді. Парфумер не міг пояснити натовпу, що був захоплений досконалістю, яку маленькими частинками вбирав із дівчат, убиваючи їх. Про моральні закони він просто не згадував. Отож, коли митець, створюючи витвір мистецтва, відійшов від вічних законів моралі, він деградував не просто як особистість, а ще й як митець. Гренуй хотів не просто влади над світом. Ним керувало набагато сильніше бажання — стати джерелом досконалого аромату, тобто стати Богом. Завершальна сцена роману присвячена загибелі героя. Зневірившись у можливості знайти власний запах, Гренуй повернувся на паризький цвинтар, де з'явився на світ і де продовжував панувати жахливий сморід — антипод його довершених парфумів, щоб померти, зникнути. Він обрав спосіб, яким можна одночасно позбутися і життя, і результатів свого мистецтва. Дочекавшись сутінків, коли на цвинтарі біля багаття зібрався увесь паризький набрід — злодії, повії, вбивці, він з'явився і вилив на себе флакон із ароматом, якого вистачило б, аби підкорити увесь світ. Гренуй знав, чим закінчиться цей його останній експеримент. Подібно до того, як він прагнув підкорити світ, так усі присутні не встояли перед бажанням долучитися до цієї досконалості. Розбійники просто розідрали Гренуя на шматки і з'їли. Отже, автор у романі створив власний міф про мистецтво. Його головні ідеї такі: творчий геній — породження світового смороду, він із самого початку зло, бо перебував не в гармонії зі світом, а виник всупереч світові як опозиція для нього. Шлях мистецтва виявився антигуманним, бо творчий пошук і творчі досягнення не мали нічого спільного з моральністю. Парфуми — це витвір мистецтва маргінального героя Гренуя. Парфуми водночас відчужені від матеріальності та вилучені з часу завдяки своїй стійкості. Світова досконалість у них не лише збережена, а й облагороджена. Саме вони дали можливість владарювати над світом, а таку силу дає мистецтво. Однак не слід забувати про шляхи і методи створення таких витворів, вони не повинні бути аморальними і відірваними від реалій буття. На початку роману письменник подав детальний опис цвинтаря, де народився головний герой. Саме картина смороду, який панував там, стала символом недосконалості світу. Адже, народившись у такому світі, герой як митець був приречений. Так і сталося, він пішов із життя у тій самій атмосфері, де панували запахи смерті. ^ і 3.2. Тематика самостійної роботи і методичні рекомендації до її виконання (о
3.3. Контрольна робота і методичні рекомендації до її написання для домашньої контрольної роботи з літератури XX століття для студентів заочної форми навчання (25 варіантів) Контрольна робота з літератури XX століття складається з теми і орієнтовних питань, які потрібно розкрити. Питання розраховані на перевірку фактичних знань студентів з даного курсу. Тема 1. Особливості драматичного конфлікту та розвитку сценічної дії у п'єсі Г. Ібсена «Ляльковий дім. (Нора)» Виділити конфлікт у п'сі, дати йому характеристику, посилаючись на епізоди із тексту, визначити його суттєвість. Проаналізувати композицію драматичного твору, дати визначення терміна «аналітична композиція». Вказати своєрідність розвитку сценічної дії. Література Адмони В. Г. Генрих Ибсен. — М, 1956. Владимиров С. Действие в драме. — М., 1972. Г. Все для вчителя. — № 4 — 5. — 2004. — С. 5—7. Ж. Зарубіжна література. — 1998. — № 2, 7. Ж. Зарубіжна література. — 2001. — № 2. — С. 34—36. Ж. Всесвітня історія і культура. — 2001. — № 6. — С. 36—38. Зарубежная литература XX в. / Под ред. 3. Гражданской. — М, 1973. Ж. Зарубіжна література. — 1998. — № 2, 7. Палій Н І. Компаративний аналіз як засіб з'ясування типологічних рис у характерах героїв різних національних літератур. // Всесвітня література. — 2004. — № 10. — С. 40—42. Ціно І. Г. Показ шляху становлення особистості в долі Нори. Урок за драмою. Ібсен Г. «Ляльковий дім» // Зарубіжна література. — 2004. — № 7. — С. 37—39. Тема 2. Трактування проблеми любові у романі К. Гамсуна «Пан» Визначення поняття «неоромантичні мотиви». Накреслити любовні трикутники і дати їх характеристику. Дати оцінку поведінки головного героя — лейтенанта Глана по відношенню до до жінок (Едварда, Єва). Вказати на своєрідність передачі автором внутрішніх переживань і почуттів героїв для розкриття проблематики роману. Література Г. Зарубіжна література. — 2004. — № 32. — С. 12—14. Г. Зарубіжна література (Бібліотека тижневика). — 2001. — № 229 — 32. — С. 53. Ж. Всесвітня література та культура. — 2003. — № 10. — С. 38—41. Ж. Всесвітня література та культура. — 2002. — № 11. — С. 18—19. Нагибин Ю. Син про батька // Книжное обозрение. — 1991. — 13 грудня. Побейко Г. На родине классиков Скандинавии // Библиотекарь. — 1990. — № 12. Сучков Б. Лики времени: В 2 томах. — М., 1976. — Т 2. Ганич Н. I., Друзъ О. Ф. Кнут Гамсун «Пан»: матеріали до варіативного вивчення. 11 клас // Всесвітня література. — 1999. — № 6. — С. 43—50. Гурдуз А. І. Метагерой романів Кнута Гамсуна: динаміка пантеїстичного світосприймання. // Всесвітня література. — 2004. — № 2. — С. 54—57. Тема 3. Тема «втраченого покоління» у романі Е. Хемінгуея «Прощавай, зброє!» Поняття «втрачене покоління», його сутність і місце в новій прозі XX століття. Характерні риси романів про «втрачене покоління». Історія створення роману «Прощавай, зброє!», його ідейно-тематичний аналіз, роздуми автора про війну, її ганебні наслідки та їх роль у розкритті провідної думки роману. Література Анастасъее Н. Творчество Эрнеста Хемингуэя. — М., 1981. Гордєєеа Л. В. «Людина не для того створена, щоб терпіти поразки...» Твори Хемінгуея Е. // Зарубіжна література. — 1998. — № 2. Грибанов В. Хемингуэй. — М., 1971. Денисова Т. Ернест Хемінгуей. Життя і творчість. — К., 1972. Кошкин И. Эрнест Хемингуэй. — М., 1966. Тема 4. Філософсько-символічний зміст повісті-притчі Е. Хемінгуея «Старий і море» Розкрити зміст понять: «повість-притча», «символ і символіка», «техніка айсберга». Визначити символи у творі, дати їх характеристику. Проаналізувати головні лейтмотиви (надзвичайна риба, бейсбол, самотність, леви), універсальний характер задуму, філософія людини та її призначення в житті на прикладі головного героя — рибалки Сантьяго. Література Анастасъее Н. Творчество Эрнеста Хемингуэя. — М., 1981. Гордєєеа Л. В. «Людина не для того створена, щоб терпіти поразки...» Твори Е. Хемінгуея.// Зарубіжна література. — 1998. — № 2. Грибанов В. Хемінгуей. — М., 1971. Денисова Т. Ернест Хемінгуей. Життя і творчість. — К., 1972 Кошкин И. Эрнест Хемингуэй. — М., 1966. Глушенко Г. Ф. «Гімн людині» чи щось інше? Огляд науково-методичних статей, присвячених вивченню повісті-притчі Е. Хемінгуея «Старий і море» // Всесвітня література та культура. — 2004. — № 9. — С. 15—23. Доценко С. С. Перемога чи поразка? За повістю Е. Хемінгуея «Старий і море» // Зарубіжна література. — 2004. — № 3. — С. 27—29. Тема 5. Жанрова своєрідність та особливості новелістики ОТенрі Аналіз новел: «Дари волхвів», «Останній листок», «З любові до мистецтва», «Вождь червоношкірих». Визначити тематичну та проблематичну своєрідність новелістики, особливості творчості американського новеліста, гуманізм у творах, втілення в образах головних героїв найкращих людських рис, готовності до непоказної самопожертви та любові до ближнього. Література Г. «Все для вчителя», 2002 р., № 17. Ж. Зарубіжна література, 1999 р., № 2. Ж. Зарубіжна література, 2000 р., № 4. Ж. Всесвітня література та культура. — 2002. — № 5. — С. 35—38. Ж. Всесвітня література та культура. — 2002. — № 7. — С. 7—8. Ж. Всесвітня література та культура. — 2004. — № 9. — С. 2—12. Ж. Зарубіжна література. — 2004. — № 7. Бабич Л. І. У біографічному контексті. Бінарний урок за новелами О'Генрі // Всесвітня література. — 2004. — № 2. — С. 40—43. Братко В.О. Від жанру до змісту. Вивчення новели «Останній листок» 7 клас // Зарубіжна література. — 2004. — № 7. — С. 31—34. Ґудзик О. А. Як повернути додому таке чортеня? Вивчення оповідання О'Генрі «Вождь червоношкірих» // Всесвітня література та культура. — 2004. — № 9. — С. 5—8. Рибакоеа О. В. Американський варіант загадки Свінкса. Новели О'Генрі. // Всесвітня література та культура. — 2004. — № 9. — С. 2—5. Тема 6. Своєрідність проблематики оповідання Дж. Олдріджа «Останній дюйм» Проаналізувати особливості розв'язання проблеми батьків і дітей. Формування характеру Деві за надзвичайних обставин. Необхідність боротьби до «останнього дюйма», а також подолання «останнього дюйма», що роз'єднує людей, — провідна думка оповідання. Композиційна побудова та ідейна спрямованість твору. Література 1. Олдридж Д. Последний дюйм: Пер. с англ. / Послесловие А. С. Чиркова. — К.: Рад. шк., 1989. — 384 с. Тема 7. Риси «магічного реалізму» у романі Г. Г. Маркеса «Сто років самотності» Поняття «магічний реалізм», його особливості. Історія створення та жанрова природа роману «Сто років самотності», ідейно-тематичний аналіз твору. Аналіз образної системи у творі — вияв головного мотиву у романі — мотиву самотності, матеріальна і моральна основи життя макондовців. Зображення причин падіння Макондо і роду Буендіа. Література Земское В. Маркес. — М, 1986. ПокалъчукЮ. Латиноамериканський роман. — К., 1980. Ж. Всесвітня література. — 2000. — № 2. — С. 23. Ж. Зарубіжна література. — 2004. — № 12. — С. 19. Грисенко Л. Матеріали до вивчення роману Г. Маркеса «Сто років самотності» // ВЛК. — 2001. — № 5. — С. 41—45. Земское В. Маркес. — М., 1986. ПокалъчукЮ. Латиноамериканський роман. — К., 1980. Столбов В. Правдивые и невероятные истории города Макондо, рода Буэндиа, романа «Сто лет одиночества» // Г. Маркес Сто лет одиночества. — М., 1989. Тема 8. Алегоричність і паралелізм у новелі Т. Манна «Маріо і чарівник» Напруженість передвоєнної ситуації в Європі і тривожний настрій новели «Маріо і чарівник». Алегоричність і паралелізм у творі (гіпнотична влада чарівника над натовпом і маніпуляції тоталітарних режимів свідомістю людей). Поняття «тоталітаризм». Віра письменника в здатність особистості до збереження свого «я». Бунт Маріо як провістя звільнення народів світу від загрози тоталітаризму. Література Ж. Всесвітня література та культура. — 2002. — № 3. — С. 31— 34. Ж. Всесвітня література та культура. — 2003. — № 6. — С. 11—13. Ж. Всесвітня література. — 1998. — № 11. — С. 31—43. Ж. Зарубіжна література. — 1998. — № 7. Затонский Д. Волшебные горы Томаса Манна // Литературное обозрение. — 1975. — № 6. Мігальчинська В. М. Музика таланту Т. Манна // ЗЛ. — 2002. — № 11. — С. 61—62. Сучков Б. Лики времени. — М., 1969. Федоров А. А. Томас Манн. Время шедевров. — М., 1981. Ященко Є. Велич Томаса Манна // Всесвіт — 1992. — № 5—6. Тема 9. Протиріччя між мріями та реаліями життя у повісті Дж. Д. Селінджера «Над прірвою у житі» Філософсько-естетичні ідеали письменника. Назва роману «Над прірвою у житі», її варіанти перекладу («Ловець у житі») — концепція життя молоді. Жанрові особливості: невимушений стиль, використання живої розмовної мови, монологічна форма оповіді, особливості співвідношення авторського «я» і головного героя, сповідальний характер інтонації. Конфлікт між напівдитячими мріями Голдена Ко-лфілда та істинами практичного життя. Література Єременко О. В. Дж. Селінджер «Над прірвою в житі», матеріали до варіативного вивчення // Всесвітня література — № 4. — 2000. — С. 56—58. Конєва Т. М. Безодня, в яку ти летиш // Зарубіжна література — № 5. — 1998. — С. 47—48. Красуцька І. Крутий обрив дійсності // Вікно у світ — № 6. — 1999. — С. 163—167. Тема 10. Погляд Г. Уеллса — письменника-фантаста на суспільство у майбутньому у романі «Машина часу» Поняття «наукова фантастика» як жанр літератури, її головні ознаки. Розкрийте зміст поняття «антиутопія», «роман-застереження». Історія написання, тематика та проблематика роману «Машина часу». Порівняльна характеристика елоїв і морлоків. Визначте риси роману-антиутопії у творі, від чого автор застерігає людство своїм твором. Література Вокруг света. — 1967. — № 2. — С. 77—79. Ж. Зарубіжна література. — 2000. — № 24. — С. 3—6. Иностранная литература. — 1966. — № 9. — С. 208—212. Шоу Б. Герберт Уеллс. Т. 2 — М., 1967. — С. 339—340. Богословский В. Н. История зарубежной литературы XX века (1917—1945) — М.: Просвещение, 1990. Гражданская 3. От Шекспира до Шоу. — М.: Просвещение, 1992. Денисова Т., Сиваченко Г. Зарубіжна література XX століття — К., 1998. Ж. Зарубіжна література 2000 р., № 1. Тема 11. Своєрідність світобачення і його художнього вираження в оповіданні Ф. Кафки «Перевтілення» Поняття «гротеск», «модернізм», «маленька людина». Витоки творчості письменника, мотиви песимізму у творчості. Філософська основа твору, показ відчуження людини — дегуманізація світу — провідна тема творчості письменника. Образ Грегора Замзи як гротескний літературний «автопортрет» письменника й символічне уособлення типу «маленької людини» XX століття. Проблема, на якій автор акцентує свою увагу. Література Всесвіт. — 1993. — № 3—4. — С. 123—124, 152—163. Г. Зарубіжна література. — 2001. — № 9, № 11. — С. 7—8. Ж. Всесвітня література та культура. — 2000. — № 2. — С. 23—30. Ж. Зарубіжна література. — 2000. — № 1. — 18—27. Ж. Зарубіжна література. — 2003. — № 10. — С. 49, С. 53, С. 58. Г. Зарубіжна література. — 2004. — № 32. — С. 3. Тема 12. Відображення конфлікту між людиною і системою у романі Є. Замятіна «Ми» Розкрити зміст поняття «антиутопія», визначити характерні особливості цього літературного жанру. Ідейно-тематичний аналіз роману «Ми», специфіка побудови та оригінальність назви, простір і час у романі. Система образів та їх роль у розкритті конфлікту твору. Авторська позиція у романі. Література Давыдова Т. Евгений Замятин. — М., 1991. Зверев А. «Когда пробьет последний час природы...» // Вопросы литературы. — 1989. — № 1. Николенко О. Евгений Замятин и его роман «Мы». — Харьков, 1995. Тема 13. Антивоєнна спрямованість роману Я. Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка» Поняття «антивоєнний роман», його художні особливості, гумор і сатира у творі, засоби творення комічного. Виникнення задуму про походження Швейка, прообрази Швейка. Головний герой — «розумний дурень» та засудження у творі австрійської імперії. Прослідкуйте і поясніть, як змінюється образ Швейка у розвитку і з якою метою це робить автор. Література Ж. Всесвітня література. — 2001. — 36. — С. 41. Ж. Зарубіжна література. — 2000. — № 6. История зарубежной литературы XX века. — М., 1990. — С. 325—346. Тема 14. Жанрова своєрідність роману Кобо Абе «Жінка в пісках» Поняття «твір-парабола», «символ і символіка». Проблематика роману та образна система у творі (образ чоловіка Нікі Дзюмпей, образ жінки, її роль; характер відносин чоловіка і жінки). Зміст і роль епіграфа для розкриття провідної ідеї роману. Символи, що мають місце у романі, їх значення. Особливості творчості Кобо Абе. Література Кобо Абе. Жінка в пісках. Романи. — К. — 1998. Федоренко М. Т. Грані реальності й вигадки // Кобо Абе. Жінка в пісках. — К — 1998. — С. 5—22. Тема 15. Жанр роману-антиутопії у контексті літератури XX століття Визначення поняття «утопія» та «антиутопія», їх витоки, художня своєрідність та представники. Роль і місце творів-антиутопій у світовій літературі, причини їх виникнення. Розвиток жанру в українській літературі, представники та їхні твори. Література Давыдова Т. Евгений Замятин. — М., 1991. Зверев А. «Когда пробьет последний час природы...» // Вопросы литературы. — 1989. — № 1. Николенко О. Евгений Замятин и его роман «Мы». — Харьков, 1995. Тема 16. Постмодернізм у літературі другої половини XX століття, його естетична парадигма Визначення поняття «постмодернізм» як одного з найвизначніших напрямів мистецтва кінця XX століття, його хронологічні межі, причини виникнення. Особливості та художня своєрідність літератури постмодернізму (інтертекстуальність, все-охоплюючий іронізм, гра з текстом і читачем, нелінійне письмо як атрибут літератури постмодернізму, перенесення дії у віддалені історичні епохи тощо). Найвідоміші представники та їхні твори. Література Ж. Всесвітня література. — 2002. — № 5—6. — С. 16—87. Ж. Всесвітня література. — 2002. — № 4. — С. 39—44. Ж. Всесвітня література та культура. — 2003. — № 12. Ж. Слово і час. 2002. — № 6. — С. 16—22. Ж. Зарубіжна література. — 2004. — № 4. — С 23—26. Ж. Слово і час. — 2002. — № 11. — С. 76—80. Тема 17. «Синій птах» М. Метерлінка — світла лірична феєрія про вищі цінності людського буття Визнвчення поняття «лірична феєрія», «символ», «ремарка», «п'єса-бесіда душ». Символічний сенс сюжету пошуків Синього птаха та символістська картина світу у п'єсі. Проблеми людських можливостей пізнання царини Невідомого, справжніх і штучних радощів життя. Образи Тільтіля та Мітіль — символи людства, що робить перші кроки в осягненні сенсу й гармонії буття. Особливості ремарок. Література МорісМетерлінк. П'єси. — М, 1999. — 528 с. Світ шукань М. Метерлінка (вступна стаття Ад. Ван-Бевера). Метерлінк. П'єси. — М., 1999. — С. 5—12. Тема 18. Алегорично-моральний сенс сюжету драми Ф. Дюрренматта «Візит старої дами» Визначення поняття «алегорія», «театр абсурду», «гротеск», «умовність». Розкриття проблеми ціни життя окремої людини, спокутування боргів минулого, права сили у світлі духовного досвіду повоєнної Європи. Критика влади грошей у комформістському суспільстві, «викриття» законів такого суспільства. Показ розриву між науково-технічним прогресом та моральним станом людства. Література Ж. Всесвітня література. 2003. — № 9. — С. 11—15. Ж. Всесвітня література. — 2003. — № 12. Ж. Всесвітня література та культура. — 2004 р. — № 5 — С. 37—41. Ж. Зарубіжна література. — 2003. — № 11. — С. 42—44. Тема 19. Загальна характеристика літератури «театру абсурду» Визначення поняття «театр абсурду», його хронологічні межі, причини та умови виникнення, провідні риси. Представники літератури «театру абсурду», їх твори та жанрова своєрідність. Місце і роль «театру абсурду» у загальному розвитку драматургії XX століття. Література Ж. Всесвітня література. 2003. — № 9. — С. 11—15. Ж. Всесвітня література. — 2003. — № 12. Ж. Всесвітня література та культура. — 2004 р. — № 5 — С. 37—41. Ж. Зарубіжна література. — 2003. — № 11. — С. 42—44. Тема 20. Зображення духовної та інтелектуальної спустошеності сучасного суспільства у п'єсі Е. Йонеско «Носороги» Найважливіші особливості театру Е. Йонеско (руйнація звичайної логіки дії, відсутність характерів, абсурдність діалогів, гра слів, широке використання гротеску тощо). Символічний сенс сюжету п'єси «Носороги», сатирично-гротескне змалювання процесу «омасовлення» людей, проблема втрати індивідуальності під тиском масової свідомості. Система образів у творі. Література Ж. Всесвітня література. 2003. — № 9. — С. 11—15. Ж. Всесвітня література. — 2003. — № 12. Ж. Всесвітня література та культура. — 2004 р. — № 5 — С. 37—41. Ж. Зарубіжна література. — 2003. — № 11. — С. 42—44. Тема 21. Філософсько-естетичні засади постмодернізму та їх вплив у романі П. Зюскінда «Парфуми. Історія одного вбивці» Визначення поняття «постмодернізм», «гротеск», «маргінальний герой», «інтер-текстуальність». Риси модернізму у романі П. Зюскінда. Проблема співвідношення краси і зла, влади митця і мистецтва над натовпом, шляхи пошуку досконалості у романі. Парфуми як гротескно-іронічна метафора мистецтва. Роль художніх описів у романі німецького письменника-постмодерніста. Література Ж. Всесвітня література. — 2002. — № 5—6. — С. 16—87. Ж. Всесвітня література. — 2002. — № 4. — С. 39—44. Ж. Всесвітня література та культура. — 2003. — № 12. Ж. Слово і час. 2002. — № 6. — С. 16—22. Ж. Зарубіжна література. — 2004. — № 4. — С 23—26. Ж. Слово і час. — 2002. — № 11. — С 76—80. Патрік Зюскінд — художник постмодерністських ідей (за ред. доктора пед. наук, проф. Давиденко Г. Й.) — Глухів: ГДПУ, 2004. — 33 с. Тема 22. Образ митця у романі П. Зюскінда «Парфуми. Історія одного вбивці» Визначення поняття «маргінальність», «митець-маргінал», «гротеск», «іронія». Характеристика образу головного героя — митця Гренуя. Символічний сенс детективної інтриги у романі. Мрія митця модерністського напрямку. Причини трагедії Гренуя — людини, Гренуя — митця. Роль художніх описів у романі. Література Ж. Всесвітня література. — 2002. — № 5—6. — С 16—87. Ж. Всесвітня література. — 2002. — № 4. — С. 39—44. Ж. Всесвітня література та культура. — 2003. — № 12. Ж. Слово і час. 2002. — № 6. — С. 16—22. Ж. Зарубіжна література. — 2004. — № 4. — С 23—26. Ж. Слово і час. — 2002. — № 11. — С 76—80. Тема 23. Роман В. Д. Голдінга «Володар мух» — гірка пародія на робінзонади Визначення поняття «робінзонада» та «антиробінзонада», «притча», «пародія», «утопія», «антиутопія», «алегорія», «підтекст». Алегоричний зміст пригод підлітків на безлюдному острові, етапи моральної деградації хлопчаків на острові. Притчовий характер твору, символічний сенс його назви. Символічна багатогранність фіналу, міфологічний підтекст. Естетичне значення та цінність твору В. Д. Голдінга. Література Безбразоеа Л. Л. Чи відрізняється людина від тварини? // Зарубіжна література — № 5. — 2001. — С. 19—21. Ганич Н. Система уроків за романом В. Голдінга «Володар мух» // Всесвітня література — № 4. — 2000. — С. 17—22. Єременко О. В. Погляд у «темряву людського серця» // Всесвітня література. — № 4. — 1999. — С. 16—21. ЖЗарубіжна література. — 2004. — № .4. — С. 40. Тема 24. Образна система роману В. Д. Голдінга «Володар мух» — історія суспільства дітей на безлюдному острові Визначення поняття «образ-символ». Характеристика образів Ральфа і Джека, їх роль у розгортанні ідейного змісту твору. Аналіз глибинних властивостей людської душі в екстремальних умовах. Образ Звіра у романі — філософське осмислення проблеми зла. Притчевий характер твору. Література Безбразоеа Л. Л. Чи відрізняється людина від тварини? // Зарубіжна література — № 5. — 2001. — С. 19—21. Ганич Н. Система уроків за романом В. Голдінга «Володар мух» // Всесвітня література — № 4. — 2000. — С. 17—22. Єременко О. В. Погляд у «темряву людського серця» // Всесвітня література. — № 4. — 1999. — С. 16—21. Ж. Зарубіжна література. — 2004. — № .4. — С. 40. Тема 25. Реальність і вигадка в оповіданні Г. Г. Маркеса «Стариган з крилами» Визначення поняття «магічний реалізм», риси магічного реалізму в оповіданні. Філософсько-етичний сенс зустрічі янгола з людьми. Елементи фантастичного у творі, своєрідність образу янгола, його безпорадність і терпимість до людей, спорідненість з людською природою. Реалістичні картини зображення людського суспільства, у якому немає місця янголам. Зрощення фантастичних елементів з побутовими деталями — характерна ознака художнього світу у творі. Література Земсков В. Маркес. — М., 1986. Маркес Г. Г. Стариган з крилами // Всесвітня література. — 1998. — № 12. ПокальчукЮ. Латиноамериканський роман. — К., 1980. Ромащенко Л. Крила як символ духовного злету людини // Там же. Ж. Всесвітня література. — 2000. — № 2. — С. 23. Ж. Зарубіжна література. — 2004. — № 12. — С. 19. 3.4. Коригуючі матеріали: тести, орієнтовні питання до екзамену Орієнтовні питання до екзамену Теоретичні питання Напрямок символізму в літературі XX століття. Його характерні риси. Загальна характеристика творчості французьких поетів-символістів. Філософія екзистенціалізму у французькій літературі XX століття. Життєвий і творчий шлях Антуана де Сент-Екзюпері. «Епічний» театр Б. Брехта, його характеристика. Т. Манн — засновник інтелектуальної прози. Б. Шоу — видатний англійський письменник, творець нової драми-дискусії. Загальна характеристика творчості Ф. Кафки. Художній метод та літературна діяльність Е. Хемінгуея. Психологічне есе Дж. Джойса «Джакомо», загальна характеристика. Метод «потоку свідомості». Трагедія Другої світової війни у зарубіжній літературі (Г. Белль «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...») Тема «втраченого покоління» у романах Е. М. Ремарка. Естетичні погляди О. Уайльда. «Ляльковий дім» Г. Ібсена — соціально-психологічна драма. Життя і творчість Дж. Лондона. Особливості новелістики О'Генрі. К.Гамсун — засновник психологічного роману у норвезькій літературі. Філософсько-етичні та моральні проблеми роману О. Вайльда «Портрет До-ріана Грея». Тема «бездуховного мистецтва» у новелі Т. Манна «Смерть у Венеції» Філософська казка-притча «Маленький принц» А. де Сент-Екзюпері. Міфологічний підтекст п'єси Б. Шоу «Пігмаліон», її проблематика. Історія створення, тематика, проблематика роману А. Камю «Чума» Практичні завдання Порівняйте форми та ознаки драматичного («аристотелівського») та «епічного» театру Б. Брехта. В чому полягає їх своєрідність? Розкрийте значення поняття «втрачене покоління». Хто з представників літератури XX століття показав його у своїх творах? Дайте визначення поняття «парадокс». Наведіть приклади парадоксів із п'єси Б. Шоу «Пігмаліон». Поясніть алегоричність назви новели Т. Манна «Смерть у Венеції», окресліть її конфлікт і діалектику переживань героя. Простежте етапи впізнання героєм рідної школи (за оповіданням Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш до Спа...»). Поясніть назву твору Дж. Джойса «Джакомо». Яка відмінність між автором та його ліричним героєм? У чому вони схожі? Поясніть символічність назви роману А. Камю «Чума». Дайте визначення поняття «лейтмотив», простежте розвиток лейтмотивів у повісті-притчі «Старий і море» Е. Хемінгуея. «Тільки люди, яких зрадила однакова недуга, розуміють одне одного». Що розуміє Кафка під «недугою»? Поясніть це на прикладі оповідання «Перевтілення». Простежте розвиток стосунків Його та її в психологічному есе Дж. Джойса «Джакомо». Доведіть, що «Матінка Кураж та її діти» Б. Брехта — зразок нового «епічного» театру. Подумайте, чому головних героїв роману Е. М. Ремарка «Три товариші» відносять до «втраченого покоління». Охарактеризуйте образ Густава фон Ашенбаха (новела «Смерть у Венеції» Т. Манна) Поясніть алегоричність назви роману «Пан» К. Гамсуна. Дайте визначення поняття «підтекст». Який підтекст міститься у філософській повісті Е. Хемінгуея «Старий і море»? Виділіть основні риси новелістики О'Генрі. Поясніть назву оповідання Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш до Спа...». Порівняйте головних героїв роману «Пан» К. Гамсуна та повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського (Глан та Іван Палійчук). Прочитайте напам'ять поезію Б. Брехта «Слабкість». Визначте риси інтелектуального роману у романі О. Уайльда «Портрет Дорі-ана Грея». Прочитайте напам'ять поезію представників XX століття (за вибором). Дайте визначення поняття «новела». Виділіть основні риси новели XX століття. Розкрийте значення поняття «психологічне есе» (на прикладі творчості Дж. Джойса). Творчі завдання Подумайте, чому саме дитина постає у центрі казки-притчі А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц». «Коли руйнуються любовні стосунки — руйнується світ», — поясніть цей вислів К. Гамсуна на прикладі його творів. Е. Хемінгуей говорив: «Людину можна знищити, але її неможливо перемогти». Поясніть цей вислів на прикладі повісті-притчі «Старий і море». Подумайте, чому героїв роману «Три товариші» відносять до людей «втраченого покоління». Подумайте, що споріднює Б. Шоу з античним міфом і що відрізняє. Доведіть, що «Старий і море» Е. Хемінгуея — філософська повість. Порівняйте професора Хіггінса і Піккерінга з п'єси Б. Шоу «Пігмаліон». Чим вони схожі і чим різняться? Подумайте, з якою метою Ф. Кафка використовує прийом «перевтілення» в однойменному оповіданні. «Людина у світі — маленька комаха». Поясніть цей вислів Ф. Кафки на прикладі його оповідання «Перевтілення». 10. Подумайте, які жіночі образи можна вважати трагічними у літературі XX століття. Подумайте, в чому символічність назви новели «Останній листок» О'Генрі. Порівняйте жіночі образи в романі «Пан» К. Гамсуна. Подумайте, в чому спорідненість міфічного Пана і головного героя роману К. Гамсуна Томаса Глана. Подумайте, в чому полягає заслуга Г. Ібсена? Подумайте, в чому полягає заслуга Дж. Джойса? Подумайте, чи можна вважати Томаса Глана слабкою людиною. Відповідь обґрунтуйте. Подумайте, чи можна вважати старого Сантьяго сильною людиною. Відповідь обґрунтуйте. Подумайте, в чому трагізм Грегора Замзи. Відповідь обґрунтуйте. Подумайте, в чому трагізм Елізи Дуліттл з п'єси «Пігмаліон» Б. Шоу. Подумайте, в чому полягає заслуга Е. Хемінгуея? Порівняйте образи Жана Тарру та Раймона Рамбера з роману А. Камю «Чума». Чим вони схожі і чим різняться? Подумайте, що сталося б з Норою, якби вона не залишила рідного дому. Подумайте, з якою метою Ф. Кафка використовує прийом «перевтілення» в однойменному оповіданні. Тести 3-х рівнів Головна тема роману Ромена Роллана «Жан Крістоф»: мистецтво і доля митця; Б) доля художника у буржуазному суспільстві; доля «маленької людини». Назва роману Ромена Роллана «Зачарована душа» символічно розкриває образ: Сільвії Рів'єр; Б) Анкет Рів'єр; Рауля Рів'єр. Головний герой повісті Ромена Роллана «Кола Брюньйон»: майстер по виготовленню скла; Б) майстер гри на віолончелі; майстер різьби по дереву. «Чим більше я маю, тим більше я собою являю», — ця фраза належить головному герою твору Ромена Роллана: роману «Жан Крістоф» Б) повісті «Кола Брюньйон» роману «Зачарована душа» Філософський роман А. де Сент-Екзюпері «Планета людей» складається зі: вступу і 6 розділів; Б) вступу і 7 розділів; вступу і 8 розділів. 6. Філософський роман А. де Сент-Екзюпері «Планета людей» присвячений: Леону Верту; Б) Анрі Верту; Анрі Гійоме. 7. Маленький принц відвідав: 6 планет; Б)7 планет; 8 планет. 8. Людина з точки зору представників літератури екзистенціалізму — це: «лялька у руках буржуазної дійсності»; Б) табула раса (чиста дошка); істота, таврована першородним гріхом, приречена. 9. Ідейний смисл повісті А. Камю «Сторонній» полягає в тому, що: головний герой усього боїться і тому тримається осторонь; Б) головний герой вагається приймати рішення, він самотній; головний герой чужий суспільству, у якому живе. 10. Головний герой повісті А. Камю «Сторонній»: комівояжер Мерсо; Б) службовець Тарру; службовець Мерсо. 11. Повість А. Камю «Сторонній» поділяється на: 2 частини; Б) 3 частини; 4 частини. 12. «Єдине, що мені важливо, це бути людиною» — ця фраза стала смислом життя героя роману А. Камю «Чума»: Тарру; Б) Ріє; Рамбер. 13. Роман А.Камю «Чума» вийшов у світу: 1946 році; Б) 1947 році; 1948 році. 14. Фабула роману «Чума» збігається з: алегоричним планом сюжету; Б) реалістичним планом сюжету; символічним планом сюжету. До якого героя звернутий один із найвидатніших поетичних циклів Р. М. Рільке: до Тезея; Б) до Персея; до Орфея. Конкретно-історичним тлом у новелі Т. Манна «Маріо і чарівник» виступає: Радянський Союз часів Сталіна; Б) Італія часів Беніто Муссоліні; Німеччина часів Гітлера. «Чарівник» Чіппола (за новелою Т. Манна «Маріо і чарівник») був: ілюзіоністом-гіпнотизером; Б) астрологом; психіатром. Провідною темою творчості Г. Белля є: знеособлення; морального вибору людини. Яка п'єса Б. Брехта розкриває проблему моралі вченого, його відповідальності за наслідки відкриття: «Матінка Кураж та її діти»; Б) «Життя Галі лея»; «Кар'єра Альберто Уї, якої могло б не бути». Провідною темою творчості Пауля Целана стала: тема батьківщини; Б) тема матері; тема голокосту. З яким кольором асоціюється «молоко світання» у поезії П. Целана «Фуга смерті»: сірого; Б)чорного; золотистого. Дія п'єси Б. Брехта «Матінка Кураж та її діти» відбувається: у часи II Світової війни; Б) у часи 30-літньої війни; у часи І Світової війни. Термін «втрачена генерація» ввів у літературу: Е. М. Ремарк; Б) Г. Белль; Е. Хемінгуей. 24. Життя якого письменника пов'язане з Україною: П. Целан; Е. Хемінгуея; 25. Хто з письменників не хотів оприлюднювати свої творіння: Ф. Кафка; Б) П. Целан; Г. Белль. 26. У першій дії п'єси «Пігмаліон» Б. Шоу називає свою героїню: Елізою; Б) квіткаркою; дівчиною. 27. Другого дня Еліза приїхала до професора фонетики, заявивши: «Бажаю стати..»: герцогинею; прислугою. 28. Еліза жалкує за своїм минулим і каже, що тепер, «незважаючи на гарну одіж», вона почуває себе: такою ж квіткаркою, як і раніше; Б) освіченою та вихованою людиною; рабинею. 29. Хто із письменників не був лауреатом Нобелівської премії: Б. Шоу; Б) Дж. Джойс; О. Уайльд. 30. Автор фрази «До мистецтва я ставлюся, як до найвищої діяльності життя; життя я вважав одним із проявів творчості»: В. Голдінг Б) О. Уайльд; Б. Шоу. 31. Довгий час вважали «несценічною», (такою, що написана для читання) п'єсу: О. Уайльда «Саломея» Б) Б. Шоу «Пігмаліон»; Б. Шоу «Будинки вдівця». 32. Композиція психологічного есе Дж. Джойса: чітка; Б) порушена; фрагментарна. Провідною у поетичних творах Т. С. Еліота стала тема: природи; Б) стану сучасної йому цивілізації; кохання. Ініціатором усіх «цивілізованих» починань на острові у романі В. Голді-нга «Володар мух» був: Саймон; Б) Джек; Роха. Герої роману В. Голдінга «Володар мух», потрапивши на острів і проживши там певний час: почали деградувати; Б) духовно піднялися; загартувалися і змужніли. Роман В. Холдінга «Володар мух» має ознаки жанру: соціального роману; Б) притчі; реалістичного роману. Автобіографічним твором є: роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея»; Б) роман В. Голдінга «Володар мух»; есе Дж. Джойса «Джакомо». Оскар Уайльд називав свої казки: «короткими замальовками»; Б) «етюдами у прозі»; «реалістичними казками». Одним із перших творів О. Уайльда, перекладених українською мовою, є: п'єса «Саломея»; Б) казка «Щасливий принц»; роман «Портрет Доріана Грея». «Ляльковий дім» Г. Ібсена за жанром: драма-«дискусія»; Б) лірична феєрія про вищі людські цінності буття; соціально-психологічна драма. Нобелівську премію у 1929 році Кнут Гамсун одержав за роман: «Пан»; Б) «Вікторія»; «Соки землі». 42. Тема «втраченого покоління» притаманна творчості: Маркеса; Б) Е.Хемінгуея; Дж. Лондона. 43. Розквіт критичного реалізму а американській літературі ознаменував роман Т. Драйзера: «Американська трагедія»; Б) «Сестра Керрі»; Дженні Герхардт. 44. Літературний псевдонім О'Генр — новеліст взяв: скоротивши ім'я і додавши прізвище; Б) від імені видавця першої збірки новел; від імені автора фармацевтичного довідника. 45. З медициною було пов'язане життя: Джека Лондона; Б) ОТенрі; Теодора Драйзера. 46. Герой роману Кобо Абе «Жінка в пісках» Нікі Дзюмпей був: кінологом; Б) політологом; ентомологом. 47. Захоплення сповідальною прозою у колишньому Радянському Союзі почалося після виходу у світ роману: Д. Дж. Селінджера «Над прірвою у житі»; Б) Дж. Лондона «Мартін Іден»; Т. Драйзера «Американська трагедія». 48. Головним у творчості Г. Г. Маркеса є метод: «потоку свідомості»; Б) айсберга; магічного реалізму. 49. За традицією чайної церемонії побудовано: роман Кобо Абе «Жінка в пісках»; Б) роман Кобо Абе «Людин-коробка»; повість Ясунарі Кавабата «Тисячокрилий журавель». 50. Збірка поетичних мініатюр Ісікава Такубоку має назву: «Сумні спогади»; Б) «Сумні іграшки»; «Сумні ігри». Майстром поетичної мініатюри в японській літературі XX століття був: Ісікава Такубоку; Б) Мацуо Баско; Ясунарі Кавабата. Жанр антиутопії виник: у добу Просвітництва; Б) у XIX столітті; у XX столітті. Автори роману-антиутопії зображували: історичне минуле та його вади; Б) світ майбутнього, гірший за дійсність; світ майбутнього в ідеалі. Романи-антиутопії, як правило, створювали у часи: порівняно мирні та відносно спокійні; Б) на зламі епох та несподіванок майбутнього; І та II Світових війн. Роман Є. Замятіна «Ми» належить до різновиду антиутопії: роману-попередження; Б) соціально-фантастичного роману; пародії. Є. Замятін у романі «Ми» використовує синтезовану оповідь, яка поєднує особливості напрямків: романтизму та модернізму — «неоромантизм»; Б) реалізму та модернізму — «неореалізм»; натуралізму та модернізму — «неонатуралізм». Маргінальний герой у творах літератури постмодернізму — це: особа, позбавлена культури та моральних стереотипів, яка намагається підкорити соціум; Б) митець, який прагне до прогнозування майбутнього; приречений від народження до гріхопадіння. Постмодернізм багато у чому близький до: романтизму; Б) критичного реалізму; декадансу. Гюлен — головне місто, у якому відбуваються події у: романі «Парфуми» П Зюскінда; Б) трагікомедії «Візит старої дами» Ф. Дюрренматта; п'єсі «Чекаючи на Годо» С. Беккета. Першим художнім твором П. Зюскінда стала: моноп'єса «Контрабас»; Б) повість «Голубка»; новела «Потяг до глибини». Основою мистецтва «театру абсурду» вважають: філософію екзистенціалізму; Б) драматургію класицизму; досягнення драматургів XX століття. Автори літератури «театру абсурду» у своїх творах: показали погляд на світ взагалі, світ, у якому панує хаос; Б) виразили співчуття до людей; пояснили причини деградації людей. Діячам літератури «театру абсурду» вдалося привернути увагу мас завдяки: оригінальності композиції та архітектоніки творів; Б) цікавим розв'язкам творів; новизні прийомів. ii рівень Пояснити походження терміна «втрачене покоління», розкрити його значення. Пояснити назву роману А. Камю «Чума». Розкрити зміст поняття «повість — притча» і пояснити на прикладі твору Е. Хемінгуея «Старий і море». Розкрити сутність парадоксів у п'єсі Б. Шоу «Пігмаліон». Пояснити походження терміна «ефект відчуження», розкрити його значення. Пояснити назву п'єси Б. Шоу «Пігмаліон». Розкрити зміст поняття «соціально-психологічна драма» на прикладі твору Г. Ібсена «Ляльковий дім». Розкрити сутність поглядів на людину з точки зору письменників-екзистен-ціалістів. Пояснити походження терміна «екзистенціалізм». Охарактеризувати теорію естетизму О. Вайльда. Розкрити особливості трактування проблеми любові (на прикладі роману К. Гамсуна «Пан»). Розкрити сутність поняття «ефект айсбергу». Пояснити походження терміна «символізм» і розкрити його зміст. Пояснити назву оповідання Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...». Розкрити зміст поняття «драма-дискусія» на прикладі п'єси Б. Шоу «Пігмаліон». Розкрити сутність символів у п'єсі Г. Ібсена «Ляльковий дім». Пояснити походження терміна «драма ідей» (аналітична драма). Розкрити його зміст. Охарактеризуйте особливості епічного театру Б. Брехта. 19. Розкрийте зміст поняття «казка-притча» (на прикладі твору А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц»). Розкрийте сутність символів у повісті-притчі Е. Хемінгуея «Старий і море». Розкрити зміст і пояснити різницю між термінами «імпресіонізм» та «експресіонізм». Пояснити назву роману К. Гамсуна «Пан». Розкрити зміст поняття «підтекст» на прикладі повісті-притчі Е. Хемінгуея «Старий і море». Розкрити сутність терміну «драма пересторога» на прикладі п'єси Б. Брехта «Матінка Кураж та її діти». Охарактеризуйте напрямок екзистенціалізму, визначте його особливості на прикладі творчості Альбера Камю. Розкрийте поняття «модернізм», назвіть найвідоміших представників цього напрямку у німецькомовній літературі. Проаналізуйте жанрову своєрідність п'єси Б. Брехта «Матінка Кураж та її діти». Розкрийте суть поняття «гедонізм» на основі роману О. Вайльда «Портрет Доріана Грея». Охарактеризуйте метод «потоку свідомості» на прикладі творів Дж. Джойса. Розкрийте поняття «магічний реалізм» і проілюструйте його на конкретному творі. У чому полягає «теорія айсбергу» Е. Хемінгуея? Як її ілюструє творчість письменника? iii рівень Подумайте, як розкривається проблема відчуження у новелі Ф. Кафки «Перевтілення». Розкрийте проблему маніпулювання натовпом та самозбереження людської гідності у новелі Т. Манна «Маріо і чарівник». Яку роль відіграє інтер'єр у композиційній структурі новели Ф. Кафки «Перевтілення». Розкрийте символічність образу чуми в романі А. Камю «Чума». Розкрийте особливості сюжету та композиції новели Ф. Кафки «Перевтілення». Розкрийте символіку новели Ф. Кафки «Перевтілення». Проаналізуйте особливості композиції роману П Зюскінда «Запахи». Висвітліть художні деталі у новелі Т. Манна «Маріо і чарівник». Подумайте, що приховане під реалістичною формою викладу в романі П Зюскінда «Запахи». Проаналізуйте метафору запаху в романі П Зюскінда «Запахи». Розкрийте роль фантастики і гротеску в романі Ф. Кафки «Перевтілення». Висвітліть біблійні та євангельські мотиви у збірці «Нові вірші» Р. М. Рільке. Висвітліть міфологічну основу «Сонетів до Орфея» Р. М. Рільке. Подумайте, чи можна вважати роман П Зюскінда «Запахи» твором як елітарної, так і масової літератури. Розкрийте антивоєнний пафос у творчості Г. Белля. Подумайте, на якій підставі відносимо роман «Запахи» П Зюскінда до пост-модерністської літератури. Висвітліть роль художніх деталей в естетичній структурі оповідання Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...». Подумайте, як співвідносяться між собою назва і підзаголовок роману П Зюскінда «Запахи». Подумайте, у чому полягає суть брехтівської реформи театру? За якими ознаками новелу Т. Манна «Маріо і чарівник» можна віднести до жанру притчі. Розкрийте суть конфлікту у п'єсі Б. Брехта «Матінка Кураж та її діти» Подумайте, як у творчості Б. Брехта відображені долі людей та долі світу. Розкрийте проблему морального вибору в романі А. Камю «Чума». Розкрийте символіку назви оповідання Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...». Подумайте, чому влада Орана зволікає із зловживанням заходів проти чуми (за романом А. Камю «Чума»). Розкрийте роль обірваної цитати в оповіданні Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» Розкрийте поліфонію у поезії П Целана «Фуга смерті». Розкрийте актуальність повісті-притчі Е. Хемінгуея «Старий і море». Проаналізуйте композиційні особливості новели Г. Г. Маркеса «Стариган з крилами». Розкрийте проблему омасовлення людини у п'єсі Е. Ионеско «Носоріг». 3.5. Критерії оцінювання знань студентів Критерії оцінювання знань студентів вищих навчальних закладів за п'ятибальною шкалою Зарубіжна література Викладання предмета «Зарубіжна література» ставить такі завдання: Навчати студентів сукупності відомостей про вершинні явища світового літературного процесу. Давати їм літературознавчі поняття, розвивати мислення. Розвивати гуманітарну культуру студентів, повагу до духовних надбань людства, творче сприйняття естетичної і духовної ваги текстів. Об'єктом вивчення в літературі є художній твір, що має вивчатися як мистецтво слова, а не як «підручник життя» або ілюстрація для пояснення тих чи інших історичних подій. Студенти повинні сприймати твір за законами естетичного мислення, розуміти його художню природу, опановувати технологію тематично-естетичного аналізу художнього твору. Саме усний підхід до вивчення літературного твору і вміння аналізувати твір в єдності форми та змісту забезпечить формування знань і умінь студентів. Тому під час вивчення літературного твору викладач повинен чітко визначити основні та фонові завдання, добрати аналогічні факти з інших дисциплін («Української літератури», «Всесвітньої історії») та видів мистецтва, щоб найефективніше сприяти розвитку творчих здібностей студентів. Процес роботи з текстами художньої літератури ґрунтується на питаннях, пов'язаних з аналізом їхньої структури, проблематики, системи образів, поетики, естетичних принципів різних літературних напрямів тощо. Вивчення художньої літератури має позитивно впливати на формування творчої особливості за умови активної співпраці зі студентами на шляху залучення до найкращих зразків культурно-мистецьких надбань людства. Перевірка та встановлення досягнутого рівня знань та вмінь є важливою складовою навчального процесу. З метою забезпечення ефективних вимірників якості навчальних досягнень та їх об'єктивного оцінювання необхідно дотримуватися п'ятибальної шкали оцінювання. При цьому обов'язково мають враховуватися програмні вимоги до знань, умінь і навичок студентів.
На практичних заняттях з зарубіжної літератури домінуючою формою навчання і здійснення контролю досягнутих результатів є діалог, до якого студентів залучає викладач, спонукаючи узагальнювати вивчений матеріал, висловлювати власні думки, при цьому здійснюється перевірка та поточне оцінювання навчальних досягнень студентів. Обов'язковим є контроль за прочитанням студентами творів для обов'язкового та додаткового (самостійного) читання. Ці результати будуть впливати на підсумкову оцінку. 3.6. Регламент впровадження MPC з дисципліни «історія зарубіжної літератури xx ст.» МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Глухівський державний педагогічний університет Кафедра зарубіжної літератури ЗАТВЕРДЖУЮ: Завідувач кафедри « » ... 2006 р. Давиденко Г. И. РЕГЛАМЕНТ впровадження MPC з дисципліни: «Історія зарубіжної літератури» для студентів ІУ курсу денної форми навчання філологічного факультету Спеціальності: 6. 010100 « Педагогіка і методика середньої освіти. Українська мова та література», «Педагогіка і методика середньої освіти. Мова та література англійська. Українська мова та література», «Педагогіка і методика середньої освіти.
Викладачі, відповідальні за навчальну дисципліну: Г. М. Стрельчук, Н. І. Гричаник Розглянуто на засіданні кафедри, протокол № від 2006 р. Завідувач кафедри Глухів — 2006 р.
Практична № 2: Проблема вибору і її гуманістичне вирішення, тема перестороги в романі Альбера Камю «Чума» ПЛАН Історія створення роману, тематика та проблематика твору. Жанр, фабула, символічність назви. Система образів у романі: а) лікар Ріє: б) Жан Тарру: в) Раймон Рамбер: г) Жозеф Гран: д) отець Панлю. Антигуманна та аморальна позиція Коттара та старого астматика. Місце роману «Чума» у світовій літературі, його ідейна спорідненість з творами української літератури, з іншими видами мистецтва. Завдання для підготовчого періоду: Повторити поняття «есе», «хроніка», «притча», «натуралістична» та «символічна» деталі. У реалістичних описах хворих на чуму є, крім натуралістичних подробиць, також деталі з символічним навантаженням. Визначте і прокоментуйте їх. Скласти цитатну таблицю для характеристики образів: ГЕРОЇ // ХАРАКТЕРНІ РИСИ // СТАВЛЕННЯ ДО ЧУМИ Доберіть заголовок до кожної частини роману так, щоб вони відтворювали обидва плани — реалістичний і символічний.
тестування
(6-10)
Всього по модульному циклу І
24—40
-|\ III. ТЕМИ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ СРС О
Контрольні запитання для самоконтролю Тема 1 У чому полягають особливості розвитку французької літератури XX століття? Визначте особливості творчого методу Екзюпері. Чи поєднується життя письменника з його творчістю? Визначте етапи творчого становлення А. де Сент-Екзюпері. Тема 2 Що називається екзистенціалізмом, у чому його своєрідність? Які письменники працювали у цьому напрямку, хто став теоретиком цього напрямку в літературі? Чому роман Сартра має назву «Нудота», визначте ознаки екзистенціалізму у творі? Які проблеми порушував у своїй творчості А. Камю? У чому полягають особливості творчого методу Камю? Тема 3 Якою визначив мету своєї творчості М. Пруст? Чому романи письменника називають «романами потоку свідомості»? У чому їх своєрідність? Які ознаки творів вказують на їх специфіку і своєрідність авторського стилю? Чи можна вважати твори своєрідними? iv. Рекомендована література Тема 1 История французской литературы. — Т. 4. — М., 1963. Скоцик Л. Подорож у Всесвіті. Життєві уроки маленького принца за твором А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц» // «ЗЛ». — 2006. — № 12 (460). — С. 12—13. Циганок С. Життя і творчість Екзюпері. Історія створення казки «Маленький принц» // «ЗЛ». — № 10 (410). — С. 15—16. Маяковська Л. «Маленький принц» А. Екзюпері // «ЗЛ». — № 10 (410). — С. 19—21. Городенко Л. М. Система уроків за казкою-притчею А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц» // Зарубіжна література. — 2004. — № 3. — С. 34—36. Берко І. Цінності дитинства // «ЗЛ». — 2004. — № 17. — С. 10—11. Айрих Л. Філософська казка А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц». 8 клас // «ЗЛ». — 2005. — №10 (410). — С. 17—18. Тема 2 Камю А. (Матеріали до вивчення творчості) // Всесвітня література. — 1999. — № 3. — С. 21. Камю А. // Всесвітня література. — 2004. — № 4. — С. 52—55. Волощук Є. Духовні й художні здобутки літератури екзистенціалізму // Зарубіжна література. — 2000. — № 20 (180). — с. Горідько Ю. Вивчення творчості А. Камю // Зарубіжна література. — 2005. — № 3 (403) — С. 5—16. Лобода О. П. «Єдине, що важливо, — це бути людиною» Урок за романом А. Камю «Чума». 11 кл. // Зарубіжна література. — 2000. — № 1. — С. 13—18. Марченко Ж. «Абсурд життя — це зовсім не кінець, а лише початок» (Ж.-П. Сартр) (за романом А. Камю «Чума») // Зарубіжна література. — 2005. — № 3 (403) — С. 17—20. Нагорна А. Ю. Осягаючи творчу манеру письменника крізь призму його філософських ідей. На матеріалі роману «Чума» А. Камю // Всесвітня література. — 2005. — № 6. — С. 61—64. Попович М. Бунтівливий Камю // Зарубіжна література. — 1998. — № 20 (84). — С. 23. Токманъ Г. А. Камю: діалог письменника і філософа з іншими та із самим собою // Зарубіжна література. — 2001. — № 5 — С. 51—54. Тема 3 Голоеченко Н. І. Творча манера М. Пруста та її відмінність від реалістичного способу письма. Структурно-стильовий аналіз тексту повісті «Сваннове кохання» з роману «У пошуках утраченого часу» на уроці-семінарі та уроці-бесіді // Всесвітня література. — 2006. — № 3. — С. 40—49. Чечетіна Л. А. «Чари затаєної туги...» Урок-семінар: тема мистецтва і кохання в романі Марселя Пруста «Сваннове кохання» // Зарубіжна література. — 2004. — № 5. — С. 30—33. Чечетіна Л. А. Тематичне оцінювання знань: проза Марселя Пруста // Зарубіжна література. — 2004. — № 7. — С. 42—43. Дітькова С. Ю. «Насичений квітковими пахощами Комбре». До вивчення роману М. Пруста «В напрямку Сванна» // Всесвітня література і культура. — 2005. — № 3. — С. 32—36. МК (модульний контроль) Тема № 1—3 Варіант 1 Світоглядні засади модернізму. Поясніть вислів А. де Сент-Екзюпері: «Найскладніший політ — це політ над собою». Виконати тестову роботу. I. «Перш ніж писати, потрібно жити» — це творче кредо: а) М. Пруста; б) А. Камю; в) Ж. П Сартра; г) А. де Сент-Екзюпері. II. Філософський роман-притча А. Камю «Чума» був написаний у: а) 1945 р.; б) 1946 р.; в) 1947 р.; г) 1948 р. III. Теоретиком екзистенціалізму став: а) А. де Сент-Екзюпері; б) Ж. П. Сартр; в) А. Камю; г) М. Пруст. Варіант 2 Екзистенціалізм — течія філософії та літератури. Подумайте, чому саме дитина постає у центрі казки-притчі А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц»? Виконати тестову роботу. I. «Садівником у пустелі життя» називали: а) А. Камю; б) Ж. П. Сартра; в) А. де Сент-Екзюпері; г) М. Пруста. II. Головна проблема роману А. Камю «Чума»: а) кохання; б) вибору; в) боротьби; г) війни. III. Марсель Пруст — представник літератури: а) модернізму; б) реалізму; в) символізму; г) романтизму. Варіант 3 Філософський роман А. де Сент-Екзюпері «Планета людей». Подумайте, що символізує назва роману А. Камю «Чума»? Виконати тестову роботу. Своєрідністю структури романів М. Пруста є: а) порушена композиція; б) стала композиція; в) «безсюжетність»; г) потік свідомості. Людина з точки зору представників літератури екзистенціалізму — це: а) «лялька» в руках буржуазної дійсності; б) поле битви між Богом та дияволом; в) табула раса (чиста дошка); г) подвижник. III. Слово «абсурд» означає: а) недоречний; б) безглуздий; в) нереальний, фантастичний; г) такий, що не існує. Варіант 4 Естетичні засади модернізму. Подумайте і поясніть, що об'єднує і що ріднить казку-притчу А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц» і народну казку? Виконайте тестову роботу. I. Екзистенціалізм у перекладі означає: а) існування; б) розлад; в) об'єднання; г) боротьба. Дія роману А. Камю «Чума» відбувається: а) у Парижі; б) місце невизначене; в) в Орані; г) у Венеції. Автор філософського есе «Бунтівна людина» та «Міф про Сізіфа»: а) М. Пруст; б) Ж. П Сартр; в) А. Камю; г) Е. Золя. Варіант 5 Художні особливості літератури екзистенціалізму. Поясніть, що таке «погранична ситуація» у творах А. Камю на прикладі прочитаного твору. Виконати тестову роботу. I. Уроки II Світової війни А. Камю: а) брав участь у французькому русі Опору; б) бився на фронтах війни; в) працював у тилу; г) працював у госпіталі. II. Письменник, який є лауреатом Нобелівської премії: а) А. де Сент-Екзюпері; б) Жан Поль Сартр; в) А. Камю; г) М. Пруст. III. Жан Поль Сартр є представником філософського напряму: а) інтуїтизму; б) екзистенціалізму; в) фрейдизму. Варіант 6 Художні особливості творчості А. де Сент-Екзюпері. Поясніть, як і чому А. Камю зображує на початку роману «Чума» місто Оран? 3. Виконати тестову роботу. I. А. Камю народився у: а) Парижі; б) Мондові (Алжир); в) Орані (Алжир); г) Лондоні. II. Філософський роман А. де Сент-Екзюпері «Планета людей» присвячений: а) Леону Верту; б) Анрі Верту; в) Анрі Гійоме. 12. Ідейний смисл повісті А. Камю «сторонній» полягає в тому, що: а) головний герой усього боїться і тому тримається осторонь; б) головний герой вагається приймати рішення, він самотній; в) головний герой чужий суспільству, у якому живе. Варіант 7 Філософські та естетичні засади творчості А. Камю. Подумайте, чому Тарру вважає себе «зачумленим» (за романом А. Камю «Чума»), чи згодні ви з його позицією? Виконати тестову роботу. Філософський роман А. де Сент-Екзюпері «Планета людей» складається із: а) вступу і 6 розділів; б) вступу і 7 розділів; в) вступу і 8 розділів. Повість А. Камю «Сторонній» поділяється на: а) 2 частини; б) 3 частини; в) 4 частини. III. Фабула роману «Чума збігається з»: а) алегоричним планом сюжету; б) реалістичним планом сюжету; в) символічним планом сюжету. Варіант 8 Філософська казка-притча А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц». Подумайте, чому журналіст Рамбер урешті-решт не покинув зачумленого міста (за романом А. Камю «Чума»). 3. Виконати тестову роботу. І. Маленький принц відвідав: а) 6 планет; б) 7 планет; в) 8 планет. II. Головна тема роману Ромена Роллана «Жан Крістоф»: а) мистецтво і доля митця; б) доля художника у буржуазному суспільстві; в) доля «маленької людини». III. Головний герой повісті Ромена Роллана «Кола Брюньйон»: а) майстер по виготовленню скла; б) майстер гри на віолончелі; в) майстер різьби по дереву. Варіант 9 Жан Поль Сартр — теоретик і засновник літератури екзистенціалізму. Поясніть, чому влада Орана зволікає із вживаннями заходів проти чуми (за романом А. Камю «Чума»)? Виконати тестову роботу. I. Назва роману Ромена Роллана «Зачарована душа» символічно розкриває образ: а) Сільвії Рів'єр; б) Анкет Рів'єр; в) Рауля Рів'єр. «Чим більше я маю, тим більше я собою являю», — ця фраза належить головному герою твору Ромена Роллана: а) роману «Жан Крістоф»; б) повісті «Кола Брюньйон»; в) роману «Зачарована душа». «Єдине, що мені важливо, це бути людиною» — ця фраза стала смислом життя героя роману А. Камю «Чума»: а) Тарру; б) Ріє; в) Рамбер. Варіант 10 Реалістичне і водночас романтичне зображення мужності й гуманізму героїв роману А. де Сент-Екзюпері «Планета людей». Проаналізуйте головну проблему роману А. Камю «Чума». Виконати тестову роботу. I. Письменник, який є лауреатом Нобелівської премії: а) Жан Поль Сартр; б) А. де Сент-Екзюпері; в) А. Камю; г) М. Пруст. Своєрідністю структури романів М. Пруста є: а) потік свідомості; б) стала композиція; в) «безсюжетність»; г) порушена композиція. Дія роману А. Камю «Чума» відбувається у місті: а) Парижі; б) місце не визначене; в) Орані; г) Венеції.
-к
Контрольні запитання для самоконтролю Тема 4 1. Чи був актуальним у часи Б. Брехта твір «Матінка Кураж та її діти», у чому полягає актуальність твору сьогодні? Які питання порушує Б. Брехт у філософській драмі «Життя Галілея»? У чому полягають особливості реформи театру Б. Брехта? За який твір і коли Б. Брехта було позбавлено німецького громадянства? Тема 5 Коли виникло поняття «втрачене покоління», що покладено в його основу? Хто із письменників німецької літератури належить до письменників «втраченого покоління»? Завдяки якому твору Ремарк здобув популярність і визнання? Які проблеми розглядав у своїй творчості Г. Белль? Що поєднує цих двох німецьких письменників і у чому їх відмінність? Тема 6 У чому полягає складність творчості Т. Манна? У яких жанрах працював письменник, наведіть приклади відповідних творів? Поясніть назву твору «Маріо і чарівник». Що стало основою для його написання? Чи залишається актуальною творчість німецького письменника сьогодні? Тема 7 У чому полягає новаторство творчості Ф. Кафки? Назвіть елементи автобіографізму у його творах? Якими жанрами письменник ввійшов у світову літературу? Виділіть основну проблематику творчості Пауля Целана. Як життя і творчість Р. М. Рільке пов'язані з Україною? IV. Рекомендована література Тема 4 История зарубежной литературы конца XIX — начала XX вв. / Под. ред. Л. Г. Андреева. — М., 1978. История зарубежной литературы конца XIX века — начала XX века / под ред. Л. Г. Андреева. — М., 1978. История зарубежной литературы конца XIX века — начала XX века. Курс лекций / под ред. М Е. Елизаровой и Н. П. Михальской. — М., 1970. История зарубежной литературы XIX века / Под ред. А. С. Дмитриева Ч Л., 4. 2. — М., 1979—1983. История зарубежной литературы XIX века / Под ред. Я. Н. Засурского и С. В. Ту-раева. — М, 1982. История немецкой литературы. — М, 1963. — Т. 2. Тема 5 Бороесъка Є. М. Чи справді покоління втрачене? (Матеріали до уроку за романом Ремарка «Три товариші». 11 клас) // Всесвітня література. — 1999. — №4. — С. 38—39. Хом 'як Т. В. Світові війни очима Е. М. Ремарка // Всесвітня література та культура. — 2005. — № 6. — С. 29—31. Богословский В. И. История зарубежной литературы XX века. 1917—1945. — С. 110—117. Ворончук Л. Е. — М., Ремарк. Відображення життя. Веренько Л. Трагедія Другої світової війни у творчості Г. Белля // Зарубіжна література. — 2005. — № 5 (405) — С. 7—8. Белль Г. Матеріали до вивчення творчості // Всесвітня література. — 1998. — № 5. — С. 12—18. Гладишев В. Вивчення творчості Г. Белля. 11 кл. // Зарубіжна література. — 2005. — № 5 (405). — С. 3—7. Гордіна Л. Осуд антигуманно! сутності війни в оповіданні Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» // Зарубіжна література. — 2005. — № 5 (405) — С. 9—11. Горідько Ю. Тема війни у творчості Г. Белля. 11 кл. // Зарубіжна література. — 2005. — № 5 (405). — С. 1—3. Затонсъкий Д. Окрема і самостійна людяність // Зарубіжна література. — 2000. — № 17 (177) — С. 3—6. Шахова К. Г. Белль // Зарубіжна література. — 2003. — № 10. — С. 21—23. Юпіна Л. Філологічний аналіз художнього тексту оповідання Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» 11 кл. // Зарубіжна література. — 2005. — С. 12—13. Лобода О. П. «Єдине, що важливо — це бути людиною». Урок за романом А. Камю «Чума». 11 клас // Зарубіжна література. — 2000. — № 1. — Є. 13—18. Горідько Ю. Вивчення творчості А. Камю // «ЗЛ». — 2005. — № 3 (403). — Є. 5—16. Марченко Ж. «Абсурд життя — це зовсім не кінець, а лише початок» (Ж. П. Сартр) (За романом А. Камю «Чума») // «ЗЛ». — 2005. — № 3 (403). — Є. 17—20. Нагорна А. Ю. Осягаючи творчу манеру письменника крізь призму філософських ідей. На матеріалі роману «Чума» А. Камю // Всесвітня література. — 2005. — № 6. — Є. 61—64. Тема 6 Штейн бук Ф. М. Тексти, які нас обирають (Роздуми щодо вивчення новели «Смерть у Венеції» Т. Манна) 11 клас // Всесвітня література. — 1999. — № 12. — Є. 29—37. Силкіна В. І. Прочитання новели Т. Манна «Смерть у Венеції» через зіставлення з міфом про Нарциса // Всесвітня література. — 1999. — № 12. — Є. 39. Затонский Д. Волшебные горы Томаса Манна. // Литературное обозрение. — 1975. — № 6. Мігальчинська В. М. Музика таланту Т. Манна // ЗЛ. — 2002. — № 11. С. 61—62. Силкіна В. Л. Тричі покараний (оповідання Т. Манна «Смерть у Венеції») // Всесвітня література та культура. — 2002. — № 10. — С. 52—53. Сучков Б. Лики времени. — М., 1969. Федоров А. А. Томас Манн. Время шедевров. — М., 1981. Ященко Є. Велич Томаса Манна // Всесвіт — 1992. — № 5—6. Данюк Л. Пошуки виходу з кризи гуманізму. Т. Манн. Життєвий і творчий шлях письменника, 11 клас // «ЗЛ». — 2005. — № 45. — Є. 3—6. Тема 7 Всесвіт. — 1993. — № 3—4. — С. 123—124, 152—163. Чертенке О. Сновидіння генія, що прокинувся (Роздуми про «Перевтілення» Ф. Кафки) // «ЗЛ». — 2001. — №37 (245). — С. 3—4. Чечетіна Л. А. Заглянемо у світ Кафки. Урок-бесіда за новелою «Перевтілення». 11 клас // Всесвітня література та культура. — 2003. — № 10. — С. 28—31. Фактороеич Б. 3., Штейн бук Ф. М., Бойко Л. Я. Кафка «Перевтілення». Матеріали до варіативного вивчення. 11 клас // Всесвітня література. — 1999. — № 7. — С. 45—59. Силкіна В. І. «Заповідав знищити свої рукописи». До вивчення новели Ф. Кафки «перевтілення». 11 клас // Зарубіжна література. — 2003. — 310. — С. 58—60. Рудакіеська С. В. «Привести світ до чистоти, правди, сталості..» Урок за новелою Ф. Кафки «Перевтілення». 11 клас // Зарубіжна література. — 2000. — № 1. — С. 18—28. Нагорна А. Ю. Вивчення літературного твору у філософському контексті. Урок-евристична бесіда за новелою Ф. Кафки « Перевтілення» // Всесвітня література. — 2005. — № 7. — С. 57—60. Логеин Г. П. Чи ж почують його люди? Новела Ф. Кафки «Перевтілення». 11 клас // Зарубіжна література. — 2003. — № 10. — С. 53—58. Гладишее В. В. Вивчення літературного твору має бути контекстуальним (Матеріал до такого вивчення оповідання «Перевтілення» Ф. Кафки) // Всесвітня література. — 2003. — № 9. — С. 54—55. Вознюк О. Художній світ Кафки у новелі «Перевтілення» // «ЗЛ». — 2001. — № 11. — С. 2. Вовк Я. Г. Жорстокий світ самотності. Ф. Кафка «Перевтілення». 11 клас // Зарубіжна література. — 1998. — № 4. — С. 2 8—31. Белей Н. І. «Смерті не знає душа...» Конспект уроку за новелою Ф. Кафки «Перевтілення». 11 клас // Зарубіжна література. — 2003. — 310. — С. 49—53. МК (модульний контроль) Теми № 4—7 Варіант 1 Проблема моральної відповідальності вчених у драмі Б. Брехта «Життя Га-лілея». Обгрунтуйте думку, який світ називається «кафкіанським»? Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. До якого героя звернутий один із найвидатніших поетичних циклів Р. М. Рільке: а) до Тезея; б) до Персея; в) до Орфея. Конкретно-історичним тлом у новелі Т. Манна «Маріо і чарівник» виступає: а) Радянський Союз часів Сталіна; б) Італія часів Беніто Муссоліні; в) Німеччина часів Гітлера. III. Провідною темою творчості Г. Белля є: а) знеособлення людини в сучасному світі; б) антивоєнна; в) морального вибору людини. Варіант 2 Художні особливості роману Ремарка «Три товариші». Подумайте, як розкривається проблема відчуження у новелі Ф. Кафки «Перевтілення»? Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. Чарівник Чіппала (за новелою Т. Манна «Маріо і чарівник») був: а) ілюзіоністом-гіпнотизером; б) астрологом; в) психіатром. Яка п'єса Б. Брехта розкриває проблему моралі вченого, його відповідальності за наслідки відкриття: а) «Матінка Кураж та її діти»; б) «Життя Галілея»; в) «Кар'єра Альберто Уї, якої могло б не бути». Провідною темою творчості Пауля Целана стала: а) тема батьківщини; б) тема матері; в) тема голокосту. Варіант 3 Антивоєнний пафос творів Г. Белля. Розкрийте особливості сюжету і композиції новели Ф. Кафки «Перевтілення». Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. З яким кольором асоціюється «молоко світання» у поезії П Целана «Фуга смерті»: а) сірого; б) чорного; в) золотистого. Дія п'єси Б. Брехта «Матінка Кураж та її діти» відбувається: а) у часи II Світової війни; б) у часи 30-літньої війни; в) у часи І Світової війни. III. Термін «втрачена генерація» ввів у літературу: а) Е. М Ремарк; б) Г. Белль; в) Е. Хемінгуей. Варіант 4 Проблема взаємовідносин людини і влади у новелі Ф. Кафки «Перевтілення». Подумайте і поясніть, якою побачив українську землю Р. М. Рільке в «Пісні про Правду»? 3. Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. Життя якого письменника пов'язане з Україною: а) П. Целана; б) Т. Манна; в) Е. Хемінгуея. II. Хто з письменників не хотів оприлюднювати свої творіння: а) Ф. Кафка; б) П. Целан; в) Г. Белль. III. Образ Маргарити у вірші П. Целана «Фуга смерті» є ремінісценцією з: а) Біблії; б) «Фауста» И. В. Гете; в) «Книги пісень» Г. Гейне; г) «Майстра і Маргарити» М. Булгакова. Варіант 5 Сутність брехтівської реформи драми. Подумайте, як трагедія головного героя новели Ф. Кафки «Перевтілення» перегукується з особистою драмою письменника. Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. Герой оповідання Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...», нарешті впізнав, де опинився, коли: а) побачив на стіні фото статуї «Хлопчик,що виймає терня»; б) упізнав сторожа Біргелера; в) побачив хірурга; г) побачив на шкільній дошці напис, зроблений власноруч. Місто, у якому П. Целану споруджено пам'ятник: а) Париж; б) Тель-Авів; в) Чернівці; г) Київ. III. Анна Фірлінг іде на війну: а) з патріотичних міркувань; б) з надії на зиск; в) щоб якось улаштувати долю своїх дітей; г) щоб урятувати власне життя. Варіант 6 «Матінка Кураж та її діти» — драма-пересторога напередодні II Світової війни. Висвітліть міфологічну основу «Сонетів до Орфея» Р. М. Рільке. Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. І. Свої твори П. Целан писав: а) німецькою мовою; б) французькою мовою; в) румунською мовою; г) ідиш. II. Р. М. Рільке переклав німецькою мовою: а) «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона; б) «Слово о полку Ігоревім»; в) «Повчання дітям» В. Мономаха; г) «Житія святих» Д. Туптала. III. Тему поета та поезії Р. М. Рільке піднімає у: а) «Пісні про Правду»; б) «Часослові»; в) «Сонетах до Орфея»; г) «Орфей. Еврідіка. Гермес». Варіант 7 Художній час і простір оповідання Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...». Розкрийте символіку поеми Р. М. Рільке «Орфей. Еврідіка. Гермес». Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. П Целана вважають поетом: а) німецьким; б) єврейським; в) французьким; г) австрійським. Прізвисько «Кураж» головної героїні п'єси Б. Брехта «Матінка Кураж та її діти» перекладається як: а) поїздка, мандрівка; б) удавана хоробрість; в) відвага; г) маркітанка, торговка. Назва першої поетичної збірки Р. М. Рільке: а) «Дуїнезькі елегії»; б) «Життя і пісні»; в) «Сонети до Орфея». Варіант 8 Модерністське зображення голокосту у поезії П Целана «Фуга смерті». Подумайте, у чому полягає сенс бунту Маріо (за новелою Т. Манна «Маріо і чарівник»)? Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. Герой оповідання Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...», упізнавши у пожежникові сторожа Біргелера, попросив: а) води; б) молока; в) знеболюваного; г) їжі. Місто, у якому народився П Целан: а) Бухарест; б) Париж; в) Чернівці; г) Берлін. III. Новела Томаса Манна, що порушує питання про «психологію фашизму» та «психологію свободи»: а) «Тоніо Крегер»; б) «Смерть у Венеції»; в) «Маріо і чарівник»; г) «Тристан». Варіант 9 Художні відкриття Б. Брехта. Подумайте, чому, на вашу думку, Г. Белль деталізує опис інтер'єру гімназії, переобладнаної на шпиталь? Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. Е. М. Ремарк належить до: а) «втраченого покоління»; б) «покоління, що повернулося»; в) «покоління сердитих молодих людей»; г) «покоління переможених». Поезія П. Целана «Фуга смерті» розкриває тему: а) Батьківщини; б) матері; в) війни; г) голокосту. III. Р. М. Рільке називають: а) Гераклом XX століття; б) Орфеєм XX століття; в) Гермесом XX століття; г) Прометеем XX століття. Варіант 10 Тема війни у німецькій літературі XX століття. Поясніть, у чому полягає новаторство та художні особливості творчості Т. Манна? Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. Дія оповідання Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» відбувається у: а) школі; б) гімназії, де колись навчався герой; в) військово-польовому шпиталі; г) санітарному поїзді. Головним принципом теорії епічного театру Б.Брехта став ефект: а) відчуження; б) очуження; в) олюднення; г) омани. III. Духовні враження Р. М. Рільке від Києва втілені у: а) «Пісні про Правду»; б) циклі «Часослов»; в) «Карл 12-й мчить по Україні».
Контрольні запитання для самоконтролю Тема 8 У чому полягає суть теорії естетизму Оскара Уайльда? Охарактеризуйте тему мистецтва і митця у романі «Портрет Доріана Грея». Виділіть риси автобіографізму у психологічному есе Джеймса Джойса «Джакомо». Порівняйте театр Б. Шоу з театром Б. Брехта. Тема 9 Яка роль Т. Еліота у розвитку модерністської поезії? Які твори Т. Еліота вам відомі? У чому новаторство поета? Які умови формували світогляд У. Голдінга? Які ознаки відрізняють творчість Голдінга від творчості інших письменників XX століття? Яка основна тема роману «Володар мух»? Які образи-символи зустрічаються у творі? Що вони означають? iv. Рекомендована література Тема 8 Булъеаренко Л. Прекрасний принц з потворною душею (О. Вайльд «Портрет Доріана Грея» 10 клас) // «ЗЛ». — 2006. — № 7. — С. 13—14. Васильєв Є. М. «Усе таки Галатеї не зовсім подобається Пігмаліон». Матеріали до вивчення комедії Б. Шоу // Всесвітня література і культура. — 2004. — № 1. — С. 7—12. Гладишев В., Шошура С, Пономарьова І. Б. Шоу «Пігмаліон»: матеріали до варіативного вивчення // Всесвітня література. — 2000. — № 2. — С. 47—49. Гражданская 3. Б. Шоу. — М., 1979. ГусєвА. Квіти запізнілого кохання. «Пігмаліон»: Бернард Шоу і місіс Кембл // Всесвітня література і культура. — 2004. — № 1. — С. 13—15. Домановська Н. Від квіткарки до герцогині. Матеріали до уроку з вивчення п'єси Б. Шоу «Пігмаліон» (10 клас) // «ЗЛ». — 2005. — № 11 (411). — С. 11—12. Ивашева В. Литература Великобритании XX века. — М., 1984. Кривина Т. Что знал о красоте О. Уайльд? // «ЗЛ». — 2006. — № 7 (455). — С. 15—21. Новик С. М. Уайльд і його роман «Портрет Доріана Грея». 10 клас // Зарубіжна літе-ратурак. — 2003. — № 6. — С. 32—33. Пирсон. Бернард Шоу. — М., 1972. Свічкарьова І. Б. Вчимося інтерпретації художнього тексту (Урок-дослідження за романом О. Вайльда «Портрет Доріана Грея») // Всесвітня література. — 2003. — № 12. — С. 30—32. Сиптарова С. В. Б.Шоу «Пігмаліон»: матеріали до варіативного вивчення // Всесвітня література. — 2005. — № 5. — С. 42—44. Стамат Т. В. Формувати самостійність і незалежність естетичних суджень (Конспект уроку за романом О. Вайльда «портрет Доріана Грея») // Всесвітня література. — 2004. — № 8. — С. 26—29. 14. Удовиченко Л. М. Афоризми письменника як засіб осмислення його творчості. Під- сумковий урок за романом О. Вайльда «Портрет Доріана Грея» // Всесвітня література. — 2005. — 33. — С. 19—22. 15. Хьюз Э. Бернард Шоу. — М., 1976. Тема 9 Аникин Г. В., Михальская Н. П. История английской литературы. — М., 1975. Григорьева Т. Японская литература XX века. — М., 1983. Зарубежная литература XX века (1871 — 1917) / Под ред. В. Н. Богословского, 3. Т. Гражданской. — М, 1979. Зарубежная литература XX века (1917 — 1945) / Под.ред. В. Н. Богословского, 3. Т. Гражданской. — М, 1984. МК (модульний контроль) Теми № 8—9 Варіант 1 Теорія естетизму Оскара Уайльда. Подумайте, які ознаки і яких романів поєднує в собі роман «Володар мух» В. Голдінга. Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. Лауреатом Нобелівської премії не був: а) Б. Шоу; б) Дж. Джойс; в) О. Уайльд. Провідною у поетичних творах Т. С. Еліота стала тема: а) природи; б) стану сучасної йому цивілізації; в) кохання. III. Роман В. Голдінга «Володар мух» має ознаки жанру: а) соціального роману; б) притчі; в) реалістичного роману. Варіант 2 Особливості творчого стилю Томаса Стерна Еліота. Порівняйте образи Джека і Ральфа з роману «Володар мух» В. Голдінга. Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. Довгий час вважали «несценічною» (такою, що написана для читання) п'єсу: а) О. Уайльда «Саломея»; б) Б. Шоу «Пігмаліон»; в) Б. Шоу «Будинки вдівця». II. Ініціатором усіх «цивілізованих» починань на острові у романі В. Голдінга «Володар мух» був: а) Саймон; б) Джек; в) Роха. III. Оскар Уайльд називав свої казки: а) «короткими замальовками»; б) «етюдами у прозі»; в) «реалістичними казками». Варіант 3 Загальна характеристика роману-притчі В. Голдінга «Володар мух». Подумайте, чому 32-річний письменник, щоб змалювати своє оточення, обрав головним героєм роману підлітка (Дж. Д. Селінджер «Над прірвою у житі»). 3. Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. Автор фрази: «До мистецтва я ставлюся, як до найвищої діяльності життя; життя я вважаю одним із проявів творчості»: а) В. Голдінг; б) О. Уайльд; в) Б. Шоу. Герої роману В. Голдінга «Володар мух», потрапивши на острів і проживши там певний час: а) почали деградувати; б) духовно піднялися; в) загартувалися і змужніли. Автором повісті «Над прірвою у житі» є: а) В. Голдінг; б) Н Саррот; в) Дж. Селінджер. Варіант 4 Охарактеризувати ідейно-художні особливості повісті Дж. Селінджера «Над прірвою у житі» Подумайте, чому за життя О. Уайльда називали принцом Парадоксом. Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. Композиція психологічного есе Дж. Джойса: а) чітка; б) порушена; в) фрагментарна. Одним із перших творів О. Уайльда, перекладених українською мовою, є: а) п'єса «Саломея»; б) казка «Щасливий принц»; в) роман «Портрет Доріана Грея». «Виказати самого себе, піти на смерть?... І дика ж думка», — каже герой роману О. Уайльда «Портрет Доріана Грея»: а) Лорд Генрі; б) Безіл Голуорд; в) Доріан Грей. Варіант 5 Особливості творчості В. Голдінга Подумайте, «Портрет Доріана Грея» — моральний чи аморальний твір. Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. Автобіографічним твором є: а) роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея»; б) роман В. Голдінга «Володар мух»; в) есе Дж. Джойса «Джакомо». Лорд Генрі намагається вплинути на Доріана Грея, бо: а) хоче розвинути в юнакові потяг до прекрасного, краси; б) прагне допомогти Доріанові удосконалити внутрішній світ; в) йому цікаво втілити на практиці власні ідеї. Поет Томас Стернз Еліот народився: а) 1888 року в США; б) 1888 року у Німеччині; в) 1889 року у США. Варіант 6 Дайте визначення поняття «притча». Охарактеризуйте цей жанр на конкретному прикладі. Подумайте, чи можна твір «Над прірвою у житі» Дж. Селінджера визначити як повість-монолог. Аргументуйте свою думку. Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. Зморшка жорстокості на портреті з'явилася після того, як Доріан Грей: а) дізнався про смерть Сибіли Вейн; б) починає вести богемне життя; в) вбиває Безіла Голуорда. Автором казки «Щасливий принц» є: а) О. Уайльд; б) Дж. Селінджер; в) Дж. Джойс. III. Твір Т. С. Еліота, який сам автор вважав «найдовшою поемою», нази- вається: а) «Сіре середовище»; б) «Порожні люди»; в) «Безплідна земля». Варіант 7 Філософсько-естетичні та моральні проблеми роману О. Уайльда «Портрет Доріана Грея» Поясніть, чому «Володар мух» В. Голдінга має ознаки анти утопії та анти робінзонади. Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. Знайдіть помилкове твердження: Для творчості Оскара Уайльда характери: а) уславлення величі і вічності мистецтва; б) замилування прекрасним; в) естетизація потворного, низького. Назва п'єси Т. С. Еліота про сучасне життя: а) «Вечірній коктейль»; б) «Убивство у соборі»; в) «Камінь». III. Головним героєм повісті Дж. Селінджера «Над прірвою у житі» є: а) Саймон; б) Роха; в) Голден Колфрід. Варіант 8 Дайте визначення поняття «повість-притча». Виділіть окремі етапи перетворення групи хлопчаків на плем'я дикунів. Що призвело до цього? 3. Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. І. У романі О. Уайльда портрет є: а) відображенням прекрасної зовнішності головного героя; б) витвором мистецтва; в) символом душі головного героя. II. Поема Т. С. Еліота, яка розкрила ідею смерті: а) «Порожні люди»; б) «Сіре середовище»; в) «Безплідна земля». III. Назвіть прізвище письменника, повне ім'я якого звучить Вільям Джеральд: а) Еліот; б) Джойс; в) Голдінг. Варіант 9 Розкрити сутність естетизму Безіла і гедонізму лорда Генрі. Подумайте, чому Голден Колфрід — «предтеча бунтівного покоління 60-ро-ків XX століття». Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. Перша поетична збірка Т. С. Еліота називалася: а) «Вірші»; б) «Пруфрок та інші спостереження»; в) «Я вас прошу». 19 вересня 1911 року у містечку Сент-Колаш-Майнер народився: а) В. Голдінг; б) Дж. Джойс; в) Т. С. Еліот. Назвіть повне ім'я О. Вайльда: а) Оскар Фінгал О'Флаерті Уїлс; б) Джером Девід; в) Томас Стернз. Варіант 10 Дайте визначення поняття «філософська казка». Прослідкуйте за етапами моральної деградації хлопчаків на безлюдному острові (за романом В. Голдінга «Володар мух»). Чому автор зображує саме «дитяче суспільство»? Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. Філософія гедонізму — це: а) вчення, де головною є краса; б) натуралістичне відображення дійсності; в) філософсько-етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, метою життя. Визнання Голдінг-письменник отримав за: а) роман «Володар мух»; б) повість «Шпиль»; в) роман «Видима темрява». III. Свій роман «Володар мух» В. Голдінг задумав як пародію на: а) роман Д. Дефо «Робінзон Крузо»; б) книгу Р. М. Баллайтайна «Кораловий острів»; в) роман А. Камю «Чума».
-к
III. Теми і завдання для СРС 7 Міфологічні уявлення про світ та їх відбиття у праці Геродота «Історія» 1 Мфоло гічні уявлення давніх греків Розробка конспектів Історія створення праці, основні теми роботи Усне опитування Султанов Ю. І. У світі Античної Літератури. — X., 2002. — 109с. Пащенко В. І., Пащенко Н. І. Антична література: Підручник. —К.: Либідь, 2001. 8 Ораторська проза: судове Красномовство (Лісій), Урочисте красномовство (Горгій, Ісократ), політичне красномовство (Демосфен) 1 Творчість Лісія, Горгія, Ісократа, Демосфена Складання логічної схеми «Особливості художнього стилю Демосфена» Історія виникнення історіографії. Визначення понять епітафія, філіппіка, епідейктична промова Усне опитування. Аристотель. Про мистецтво \ Всесвіт. — 1978.—№12 9 Александрійська поезія Каллімаха. Тематика його гімнів та елегій -к ос
Александрійська поезія. Творчість Каллімаха, особливості поезій Нотатки Історичні умови виникнення поезії. Визначення понять елегія, епілія Підготовка реферату Галич О. А. Історія зарубіжної літератури. Античність. Середньовіччя. — Л., 2003. — 220 с. 10 Ораторське мистецтво. Цицерон «Про закони», «Про держави» 1 Творчість Цицерон. Нотатки Виникнення ораторства, визначення понять «ораторське мистецтво», «оратор» Усне опитування Аристотель. Про мистецтво \ Всесвіт. — 1978. — № 12 Трагедія «Медея» Сенеки як протест проти тиранії 2 Творчість Сенеки, історія створення трагедії Опрацювання матеріалу самостійно
Контрольні запитання для самоконтролю Тема 10 Що нового в розвиток драматургії XX століття вніс Г. Ібсен? Чим його драматургія відрізняється від драматургії Б. Брехта, Б. Шоу, А. Чехова? З якими напрямками переплітається його творчість? У чому, на думку Б. Шоу, міститься головна особливість «нової драми» драматурга? Назвіть п'єси драматурга. Яка головна проблема була покладена в їх основу? Звідки Гамсун взяв собі псевдонім? Чому за своє життя письменник змушений був перепробувати безліч професій? За який твір Гамсун був удостоєний Нобелівської премії? Чому свій роман «Пан» Кнут Гамсун називає ім'ям давньогрецького божества? Як ця назва пов'язана з головним героєм? Яка основна тема, ідея та проблематика роману «Пан»? Що спільного між романом Гамсуна та повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»? 10. У чому полягає новаторство Кнута Гамсуна? Чому його називають «співцем кохання»? Тема 11 Що вам відомо про особистість Джека Лондона? Чому деякі твори письменника носять автобіографічний характер? Що нового вніс Е. Хемінгуей у розвиток світової літератури? У чому суть «ефекту айсбергу»? Як розкривається проблема «втраченого покоління» у романах Е. Хемінгуея «По кому подзвін», «Прощавай, зброє!»? Які образи-символи зустрічаються у повісті «Старий і море»? Тема 12 Що було причиною звернення О'Генрі до літератури? У чому полягає своєрідність новелістики О'Генрі порівняно з іншими представниками цього жанру в літературі XX століття? Яка новела О'Генрі особливо актуальною є перед Різдвом? Чому тема «американської трагедії» займає провідне місце у творчій спадщині Т. Драйзера? Як саме біографія Т. Драйзера відображена у його творчості? У чому полягає відмінність двох головних героїнь першого та другого романів Т. Драйзера? Тема 13 Коли і де зародився напрям «магічного реалізму»? Хто у літературі представляє цей напрям? У чому його особливості? У якій родині народився Г. Г. Маркес? Хто вплинув на формування та становлення його як письменника? Які провідні теми його творчості? Чому відомий роман Маркеса називається «Сто років самотності»? Що символізує стариган з крилами в однойменній новелі письменника? Тема 14 У чому особливості розвитку японської літератури? Що таке жанр хоку? Назвіть риси цього жанру. У чому новаторство Ісікава Такубоку? У чому своєрідність жанру роману-параболи? Хто був засновником цього жанру? Які образи-символи використовує Кобо Абе у своїх романах? IV. Рекомендована література Тема 10 Адмони В. Г. Генрих Ибсен. — М., 1956. Владимиров С. Действие в драме. — М., 1972. Г. Все для вчителя. — № 4 — 5. — 2004. — С. 5—7. Ж. Зарубіжна література. — 1998. — № 2, 7. Ж. Зарубіжна література. — 2001. — № 2. — С. 34—36. Ж. Всесвітня історія і культура. — 2001. — № 6. — С. 36—38. Зарубежная литература XX в. / Под ред. 3. Гражданской. — М., 1973. Зарубіжна література. — 1998. — № 2, 7. Г. Зарубіжна література. — 2004. — № 32. — С. 12—14. Г. Зарубіжна література (Бібліотека тижневика). — 2001. — № 229—32. — С. 53. Ж. Всесвітня література та культура. — 2003. — № 10. — С. 38—41. Ж. Всесвітня література та культура. — 2002. — № 11. — С. 18—19. Нагибин Ю. Син про батька // Книжное обозрение. — 1991. — 13 грудня. Побейко Г. На родине классиков Скандинавии // Библиотекарь. — 1990. — № 12. Тема 11 Анастасъев Н. Творчество Эрнеста Хемингуэя. — М., 1981. Гордєєва Л. В. «Людина не для того створена, щоб терпіти поразки...» Твори Е. Хемінгуея // Зарубіжна література. — 1998. — № 2. Грибанов В. Хемингуэя. — М., 1971. Денисова Т. Ернест Хемінгуей. Життя і творчість. — К., 1972. ЖВсесвітня література та культура. — 2004. — № 9. — С. 15—23. Кошкин И. Эрнест Хемингуэя. — М., 1966. Засурский Я. Н. Американская литература XX века. — М, 1984. Ивашева В. В, Литература Великобритании XX века, — М., 1984, История зарубежной литературы XX века. (1917—1945) / Под. ред. Л. Г. Андреева. — М., 1982. История зарубежной литературы конца XIX — начала XX вв. / Под. ред. Л. Г. Андреева. — М., 1978. Тема 12 1. Засурский Я. Н. Американская литература XX века. — М, 1984. Ивашева В. В, Литература Великобритании XX века, — М., 1984, История зарубежной литературы XX века. (1917—1945) / Под. ред. Л. Г. Андреева. — М., 1982. История зарубежной литературы конца XIX — начала XX вв. / Под. ред. Л. Г. Андреева. — М, 1978. История зарубежной литературы конца XIX века — начала XX века / под ред. Л. Г. Андреева. — М, 1978. История зарубежной литературы конца XIX века — начала XX века. Курс лекций / Под ред. М. Е. Елизаровой и Н. П. Михальской. — М, 1970. История зарубежной литературы XIX века / Под ред. А. С. Дмитриева Ч Л., 4. 2. — М, 1979—1983. Тема 13 Земское В. Маркес. — М., 1986. Маркес Г. Г. Стариган з крилами // Всесвітня література. — 1998. — № 12. ПокальчукЮ. Латиноамериканський роман. — К., 1980. Ромащенко Л. Крила як символ духовного злету людини // Там же. Ж. Всесвітня література. — 2000. — № 2. — С. 23. Ж. Зарубіжна література. — 2004. — № 12. — С. 19. Тема 14 1. Григорьева Т. Японская литература XX века. — М., 1983. МК (модульний контроль) Теми № 10—14 Варіант 1 Головний метод творчості Г. Г. Маркеса ( за оповіданням «Стариган з крилами»). Поясніть алегоричність назви роману «Пан» К. Гамсуна. Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. «Ляльковий дім» Г. Ібсена за жанром: а) драма — «дискусія»; б) лірична феєрія про вищі людські цінності буття; в) соціально-психологічна драма. Тема «втраченого покоління» притаманна творчості: а) Маркеса; б) Е. Хемінгуея; в) Дж. Лондона. Автором роману «Людина-коробка» є: а) Ясунарі Кавабата; б) Кобо Абе; в) Хосе Луїс Борхес. Варіант 2 Образ Мартіна їдена за однойменним романом Джека Лондона. Доведіть, що роман Кобо Абе «Жінка в пісках» — роман-парабола. Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. І. Нобелівську премію у 1929 році Кнут Гамсун одержав за роман: а) «Пан»; б) «Вікторія»; в) «Соки землі». II. Розквіт критичного реалізму в американській літературі ознаменував роман Т. Драйзера: а) «Американська трагедія»; б) «Сестра Керрі»; в) «Дженні Герхардт». III. Літературний псевдонім О' Генрі-новеліст взяв: а) скоротивши ім'я і додавши прізвище; б) від імені видавця першої збірки новел; в) від імені автора фармацевтичного довідника. Варіант 3 К. Гамсун — засновник психологічного роману. Порівняйте образ Керрі з роману Т. Драйзера «Сестра Керрі» з образами Ан-ни Кареніної та Емми Боварі. Чим вони схожі і чим відмінні? Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. З медициною було пов'язане життя: а) Джека Лондона; б) О'Генрі; в) Теодора Драйзера. II. Герой роману Кобо Абе «Жінка в пісках» Нікі Дзюмпей був: а) кінологом; б) політологом; в) ентомологом. III. Головним у творчості Г. Г. Маркеса є метод: а) «потоку свідомості»; б) айсберга; в) «магічного реалізму». Варіант 4 Дайте визначення поняття «підтекст». Хто з письменників використовував цей прийом? Подумайте, що сталося б з Норою, якби вона не залишила дому. (Г. Ібсен «Ляльковий дім»). Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. Перебудову драми започаткував: а) Генрік Ібсен; б) Антон Чехов; в) Моріс Метерлінк. На подвір'я родини Пелайо (за новелою Г. Г. Маркеса «Стариган з крилами») впав: а) альбатрос; б) орел; в) ангел. III. За традицією чайної церемонії побудовано: а) роман Кобо Абе «Жінка в пісках»; б) роман Кобо Абе «Людина-коробка»; в) повість Ясунарі Кавабата «Тисячокрилий журавель». Варіант 5 «Ляльковий дім» Г.Ібсена — соціально-психологічна драма. Подумайте, у чому трагедія Мартіна їдена як особистості і митця. Які художні прийоми допомагають глибше зрозуміти цю трагедію? 3. Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. Габріель Гарсіа Маркес є письменником: а) аргентинським; б) кубинським; в) колумбійським. Збірка поетичних мініатюр Ісікава Такубоку має назву: а) «Сумні спогади»; б) «Сумні іграшки»; в) «Сумні ігри». Назвіть рік народження іспанського поета Ф. Г. Лорки: а) 1898; б) 1896; в) 1900. Варіант 6 Розкрийте поняття «магічний реалізм». Проілюструйте його на прикладі творчості Г. Г. Маркеса. «Коли руйнуються любовні стосунки — руйнується світ», — поясніть цей вислів К. Гамсуна на прикладі його творів. Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. Майстром поетичної мініатюри в японській літературі XX століття був: а) Ісікава Такубоку; б) Мацуо Баско; в) Ясунарі Кавабата. Під час дощу Пелайо (за новелою Г. Г. Маркеса «Стариган з крилами») воював із: а) омарами; б) мурахами; в) крабами. III. Назва першої збірки Ф. Г. Лорки: а) «Враження і пейзажі»; б) «Циганське романсеро»; в) «Книга віршів». Варіант 7 Композиційні особливості новели Г. Г. Маркеса «Стариган з крилами» Подумайте, які фольклорні традиції простежуються у творчості Ф. Г. Лорки. Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. Події роману Кобо Абе «Жінка в пісках» розгортаються: а) на безлюдному острові; б) в селищі, яке погрузло в пісках; в) в селищі, яке затопило водою. Народився Ф. Г.Лорка у селищі: а) Вальдеррубіо; б) Фуете-Вакерос; в) Гранада. Кохану дівчину Мартіна їдена (за однойменним романом Дж. Лондона) звали: а) Рут; б) Лаура; в) Софія. Варіант 8 Жанр роман-парабола у творчості Кобо Абе. Доведіть, що роман «Сто років самотності» Г. Г. Маркеса поєднує в собі жанрові ознаки сімейної хроніки, роману-епопеї, роману-міфу, інтелектуального роману. Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. Свій творчий шлях Ф. Г. Лорка розпочинав як: а) поет; б) прозаїк; в) драматург. Ніка Дзюмпей не міг повернутися додому тому, що: а) його посадили у в'язницю; б) його помістили у піщану яму шляхом обману; в) він закохався і не хотів повертатися додому за власним бажанням. III. Ім'я вірного друга головного героя роману К. Гамсуна «Пан»: а) Рекс; б) Езоп; в) Цезар. Варіант 9 Дайте визначення поняття «відкритий фінал». Подумайте, які дитячі враження Г. Г. Маркеса відбилися на його романі «Сто років самотності». Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. Нікі Дзюмпей, перебуваючи у полоні у селищі, прагнув втекти: а) чотири рази; б) двічі; В) тричі. Ф. Г. Лорка черпав мотиви для своїх поезій з: а) іспанського фольклору; б) італійського фольклору; в) французького фольклору. Мартін Іден (за однойменним романом Дж. Лондона) у фіналі твору: а) тяжко захворів; б) покінчив життя самогубством; в) одружився з Рут. Варіант 10 Проаналізувавши драму Г. Ібсена «Бранд», визначте риси «нової драми». Порівняйте роман К. Гамсуна «Пан» з повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. Ф. Г. Лорка трагічно загинув: а) 1937; б) 1936; в) 1940. Нікі Дзюмпей, перебуваючи у піщаному селищі, винайшов: а) прилад для зберігання піску; б) прилад для добування води; в) прилад для стоку води. III. Роман «Сто років самотності» Г. Г. Маркеса закінчується: а) народженням дитини з поросячим хвостиком; б) смертю всіх героїв твору; в) пожежею селища Макондо.
-к 1-і
III. Теми і завдання для СРС 7 Міфологічні уявлення про світ та їх відбиття у праці Геродота «Історія» 1 Мфологічні уявлення давніх греків, Розробка конспектів Історія створення праці, основні теми роботи Усне опитування Султанов Ю. І. У світі античної літератури. — X., 2002. — 109 с. Пащенко В. Г, Пащенко Н. І. Антична література: Підручник. — К.: Либідь,2001 8 Ораторська проза: судове красномовство (Лісій), Урочисте красномовство (Горгій, Ісократ), політичне красномовство (Демосфен) 1 Творчість Лісія, Горгія, Ісократа, Демосфена Складання логічної схеми «Особливості художнього стилю Демосфена» Історія виникнення історіографії. Визначення понять епітафія, філіппіка, епідейктична промова Усне опитування. Аристотель. Про мистецтво \ Всесвіт. — 1978. — № 12 9 Александрійська поезія Каллімах. Тематика його гімнів та елегій 1 Александрійська поезія. Творчість Каллімаха, особливості поезій Нотатки Історичні умови виникнення поезії Визначення понять елегія, епілія Підготовка реферату Галич О. А. Історія зарубіжної літератури. Античність. Середньовіччя. — Л., 2003. — 220 с.
Контрольні запитання для самоконтролю Тема 15 Хто з письменників і в якому творі вперше ввів поняття «утопії»? Яка відмінність утопії та антиутопії як жанру літератури? Назвіть письменників-антиутопістів у світовій літературі. Хто з письменників світової літератури продовжив у своїй творчості традиції письменників-антиутопістів світової літератури? Тема 16 У якій країні зародився «театр абсурду»? Хто був його засновниками? Які особливості цього напрямку? У чому новаторство твору Ф. Дюрренматта «Візит старої дами»? Які образи-символи зустрічаються у творі? Як відображена проблема масового знеособлення особистості у п'єсі Е. Ионеско «Носороги»? Тема 17 Дайте визначення поняття «постмодернізм». Хто у літературі представляє цей напрям? Який внесок зробив П. Зюскінд у розвиток світової літератури? Поясніть назву твору П. Зюскінда «Запахи». «Історія одного вбивці». Як поєднує сучасний та міфологічний світ у романі «Останній світ» К. Ранс-майр? iv. Рекомендована література Тема 15 Давыдова Т. Евгений Замятин. — М., 1991. Зверев А. «Когда пробьет последний час природы...» // Вопросы литературы. — 1989. — № 1. Николенко О. Евгений Замятин и его роман «Мы». — Харьков, 1995. Тема 16 Ж. Всесвітня література. 2003. — № 9. — С. 11—15. Ж. Всесвітня література. — 2003. — № 12. Ж. Всесвітня література та культура. — 2004 р. — № 5 — С. 37—41. Ж. Зарубіжна література. — 2003. — № 11. — С. 42—44. Тема 17 Ж. Всесвітня література. — 2002. — № 5—6. — С. 16—87. Ж. Всесвітня література. — 2002. — № 4. — С. 39—44. Ж. Всесвітня література та культура. — 2003. — № 12. Ж. Слово і час. 2002. — №6. — С 16—22. Ж. Зарубіжна література. — 2004. — № 4. — С. 23—26. Ж. Слово і час. — 2002. — № 11. — С 76—80. Патрік Зюскінд — художник постмодерністських ідей (за ред. доктора пед. наук, проф. Давиденко Г. Й.) — Глухів: ГДПУ, 2004. — 33с. МК (модульний контроль) Теми № 15—17 Варіант 1 Художні особливості роману-антиутопії. Подумайте, як показана постмодерністська гра стереотипами «масової літератури» у романі П Зюскінда «Запахи». Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. Ф. Дюрренматт визначив жанр свого твору «Візит старої дами» як: а) трагічна комедія; б) трагіфарс; в) драма; г) трагедія. Альфред Ілл не зміг накласти на себе руки через те, що: а) був слабкою людиною; б) усвідомлював, що для нього справжнім правосуддям буде вирок людей; в) зумів побороти свій страх завдяки повільним тортурам; г) хотів жити. III. У романі Є. Замятіна «Ми» чітко простежується: а) дві сюжетні лінії; б) три сюжетні лінії; в) чотири сюжетні лінії; г) одна сюжетна лінія. Варіант 2 Жанр антиутопії у контексті світової літератури. Порівняйте різні варіанти перекладу назви роману П Зюскінда «Запахи», яка із них, на вашу думку, найповніше відповідає ідейному задуму письменника? Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. Мультимільйонера Клера Цаханасян у рідному Гюлені була відома під іменем: а) Луїзи Шварц; б) Клерхен Вашер; в) Матильди Блюмхард; г) Матильди Цаханасян. Грімаль, до якого потрапив Жан Гренуй після пансіону мадам Гайар (за романом П Зюскінда «Запахи»), був: а) лікарем; б) кушніром; в) чинбарем; г) парфумером. Головною проблемою у романах-антиутопіях постає: а) духовна деградація людини в умовах насильства; б) духовна спустошеність людини; в) морального вибору; г) відповідальності людини. Варіант 3 Ознаки та особливості літератури постмодернізму. Порівняйте художні особливості жанрів утопії та антиутопії. У чому їх схожість і чим вони відмінні? 3.Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. У зовнішності Гренуя парфумера Балдіні вразило (за романом П Зюскінда «Запахи»): а) чуттєві ніздрі; б) полохливі очі; в) потворні рубці на обличчі; г) талант говорити. Клер Цаханасян до Гюлена привезла із собою: а) мільйон; б) мільярд; в) свідків — сліпців Кобі і Лобі; г) труну. Альфред Ілл починає боятися: а) Бога та його кари; б) Клер; в) загибелі душі; г) людей. Варіант 4 Символи у романі П Зюскінда «Запахи». Подумайте, чи потрібно рятувати світ від носорогів, як це прагне зробити Беранже (за п'єсою Е. Ионеско «Носоріг»)? 3.Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. Події у п'єсі Е. Ионеско «Носороги» відбуваються у: а) Парижі; б) маленькому провінційному містечку, що представляє собою територію комуни; в) великому французькому місті, назва якого не визначена; г) місті умовному. II. Жан Гребуй загинув через: а) покарання його за вбивство Лори Ріші; б) те, що з'їли канібали; в) те, що заподіяв собі смерть, усвідомивши свою провину перед людством; г) кохання, на яке не відповідали взаємністю. III. Клер Цаханасян обіцяє подарувати Гюлену мільярд, але за умови: а) обміну його на правосуддя; б) одруження з Альфредом; в) що її призначать бургомістром. Варіант 5 Проблематика роману Є Замятіна «Ми». Подумайте, чи можна вважати Гюлен містом, за висловом бургомістра, «з великими гуманістичними традиціями» (за п'єсою Ф. Дюрренматта «Візит старої дами»)? 3. Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. Метафору Е. Ионеско «оносороження» можна розтлумачити як: а) фантастичне служіння певній ідеї; б) тоталітаризм будь-якої ідеологічної масті; в) узагальнення найрізноманітніших форм «гуртування мас». Малий Жан Гренуй (роман П. Зюскінда «Запахи») не міг запам'ятати назви абстрактних понять тому що: а) не розумів їх значення; б) ці предмети не мали запаху; в) їх назви було складно вимовляти. Клер Цаханасян учитель порівнює із античною героїнею (за п'єсою Ф. Дюр-ренматта «Візит старої дами»): а) Федрою; б) Андромахою; в) Єленою; г) Медеєю. Варіант 6 Історія розвитку та становлення літератури постмодернізму. Чи погоджуєтесь ви із твердженням Беранже, що «найкращий засіб боротьби — виявити волю»? Як ви розумієте цей вислів? Який зміст, на вашу думку, вкладає у нього автор? (за п'єсою Е. Ионеско «Носоріг») Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. Дудар порівнює Беренже із (за п'єсою Е. Ионеско «Носороги»): а) Дон Кіхотом; б) Гамлетом; в) Прометеем. II. Бургомістр пояснює смерть Ілла так (за п'єсою Ф. Дюрренматта «Візит старої дами»): а) «его убила справедливость»; б) «он умер от радости»; в) «он умер от невозможности раскаяться»; г) «он умер от неумения любить». III. Жан Гренуй зрозумів (за романом П. Зюскінда «Запахи»), чому він так «упе- рто і завзято тримався за життя»; він повинен стати: а) найвидатнішим митцем усіх народів і часів; б) творцем (Богом) запахів; в) законодавцем моди в парфумерії; г) генієм. Варіант 7 «Театр абсурду», його особливості, представники (загальна характеристика). Проаналізуйте особливості композиції роману П Зюскінда «Запахи». Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. І. Образ Жана Гренуя перегукується із героєм світової літератури: а) Дон Кіхотом; б) Цахесом; в) Доріаном Греєм; г) власний варіант. II. На думку Жана, що почав уже перетворюватися на носорога, можна замінити мораль (за п'єсою Е. Ионеско «Носороги»): а) природою, бо мораль протиприродна; б) диктатом; в) вільнодумством. III. Більш виразно передає настрій мешканців Гюлена напередодні приїзду Клер Цаханасян вислів: а) «вот и осталось в жизни — смотреть, как проносятся поезда»; б) «в Гюллене останавливаются поезда только мирового значения»; в) «да, когда-то мы были культурным городом!». Варіант 8 Проблема масового «оносороження» людей у п'єсі Е. Ионеско «Носороги». Подумайте, коли і чому Жан Гренуй уявив себе Богом (за романом П. Зюскінда «Запахи»). Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. Істину нам, людям сучасним, слід, на думку газетяра, викарбувати на носі таку: а) «щастя полягає не тільки в грошах»; б) «те, що відоме Богові, повинні знати і діти»; в) «краще бути бідним, ніж катом». II. Першим художнім твором П Зюскінда стала: а) моноп'єса «Контрабас»; б) повість «Голубка»; в) новела «Потяг до глибини»; г) роман «Запахи». III. Роман Є Замятіна «Ми» належить до різновиду антиутопії: а) роману-попередження; б) соціально-фантастичного роману; в) пародії. Варіант 9 Трагіфарсовість і фантасмагоричність у п'єсі Е. Ионеско «Носороги». Подумайте, чому діти у пансіоні мадам Гайяр не злюбили Жана Гренуя (за романом П Зюскінда «Запахи»)? Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. На думку вчителя, є «початком багатьох бід та нещасть» (за романом П Зюскінда «Запахи»): а) бідність; б) милосердя; в) несправедливість. Постмодернізм багато у чому близький до: а) романтизму; б) критичного реалізму; в) декадансу; г) екзистенціалізму. III. Основою мистецтва «театру абсурду» вважають: а) філософію екзистенціалізму; б) драматургію класицизму; в) досягнення драматургів XX століття. Варіант 10 Причини появи роману-антиутопії у світовій літературі. Подумайте, як звучить фінал твору — оптимістично чи песимістично? Яку думку утверджує кінцівкою «Носорогів» Е. Ионеско? Виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів. I. Романи-антиутопії, як правило, створювали у часи: а) порівняно мирні та відносно стійкі; б) на зламі епох та несподіванок майбутнього; в) І та II Світових війнах. Є. Замятін у романі «Ми» використовує синтезовану оповідь, яка поєднує особливості напрямків: а) романтизму та модернізму — «неоромантизму»; б) реалізму та модернізму — «неореалізму» в) натуралізму та модернізму — «неонатуралізму»; Гюлен — головне місто, у якому відбуваються події у: а) романі «Запахи» П. Зюскінда; б) трагікомедії «Візит старої дами» Ф. Дюрренматта; в) п'єсі «Чекаючи на Годо» С. Беккета. Призначення рейтингових балів Оцінювання з дисципліни здійснюється за КІ > = 40 К бальною шкалою, тобто загальний обсяг оцінювання становить: 40 • 2,5 = 100 балів. «відмінно» — 90—100 балів; «добре» — 75—89 балів; «задовільно» — 60— 74 бали; «незадовільно» — менше 60 балів.
Якщо модульний контроль проводиться шляхом тестування за тестовими завданнями, то тестування оцінюється: N1 / N2 - 100 \%, де N1 — число правильних відповідей; N2 — загальне число питань. 90—100 \% правильних відповідей — «відмінно»; 75—89 \% правильних відповідей — «добре»; 60—74 °/о правильних відповідей — «задовільно»; 59 °\% та менше — «незадовільно». Від заходу підсумкової атестації звільняються студенти, які за підсумками поточного контролю отримали оцінку «задовільно», тобто отримали не менше 0,6 КБ рейтингових балів. Перескладання контрольних заходів з модуля дозволяється у разі відсутності на контрольному заході з поважної причини, чи отримання незадовільної оцінки протягом атестаційного тижня. При повторному контролі знань у шкалу оцінювання вводиться поправочний коефіцієнт 1,05. Тобто, наприклад, для отримання оцінки «добре» потрібно отримати 79—95 балів при письмовому контролі або дати 79—95 \% правильних відповідей при тестуванні. Студент, що має право на звільнення від підсумкової атестації, може підвищити свій рейтинг з дисципліни (К. Б) шляхом участі в ній, при цьому незалежно від результатів підсумкової атестації оцінка з дисципліни не може бути нижчою, ніж визначена за отриманими рейтинговими балами. Заохочувальні рейтингові бали з дисципліни Заохочувальні рейтингові бали з дисципліни (зі знаком «+») нараховуються: за систематичну продуктивну активність під час проведення аудиторних занять; за виконання завдань підвищеної складності або підготовку аналітичних оглядів; за тематикою навчальної дисципліни; — за написання та публікацію наукової роботи (стаття у фаховому журналі або; матеріали чи тези доповідей на конференції); за участь у предметній олімпіаді чи конкурсі. При нарахуванні заохочувальних балів провідний викладач (лектор) має право звільнити студента від виконання практичних (індивідуальних) завдань, що містяться у навчальній програмі.
ДОДАТКОВО-БІБЛІОГРАФІЧНИЙ 4.1. Додаткові навчальні матеріали
СХЕМА 1 символи ТВОРЧОСТІ ТА ТВОРЧОГО СТАНОВЛЕННЯ АНТУАНА ДЕ СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ СИМВОЛИ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ
Символи творчості
СХЕМА 2 А. ДЕ СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ «МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ» У Присвята (другові Леону Верту. Спочатку адресує її Верту як дорослому, а потім — дитині, оскільки саме дитина розуміє справжню суть речей, бачить світ таким, яким він є насправді) У Жанр У< філософська казка-притча
фантастика розподіл героїв на позитивних і негативних фантастична мандрівка героя як композиційний прийом умовність часу і простору, повчальний характер - дидактичний зміст філософічність використання алегорії та символіки
V Ідейно-тематичний аналіз
Тема Зображення чарівної мандрівки героя у пошуках сенсу буття Проблематика Возвеличення духовності, засудження негативних вад суспіль- ства Ідея проблеми честолюбства, пияцтва, влади, ділової людини, почуття відповідальності, черствості душі, марності людського існування
СХЕМА 3 Ф. Кафка «Перевтілення» І Грегор Замза
Висновок Ф. Кафка показав, що реальний світ, який здається людям цілком нормальним, насправді жорстокий і жахливий. У ньому нікому немає ніякого діла до «маленької людини». Вона замкнена у колі своїх проблем, і лише смерть може звільнити її від духовної в'язниці. РОЗВИТОК СВІТОВОЇ ДРАМАТУРГІЇ
СХЕМА 5 і Культ незалежної особистості Потяг до архаїки, міфу II Повсякденне життя, як театр абсурду, апокаліптичний карнавал. Іронічність та пародійність Ігровий стиль, що стирає межі між рівнями життя Філософсько-естетичні засади постмодернізму IV Єднання різних стилів: художній, науковий, публіцистичний або діловий V Суміш традиційних жанрових різновидів, модифікованих автором: побутовий роман, притча, готичний роман, детектив. Сюжетні алюзії на відомі сюжети літератури попередніх епох (інтертекстуальніть, колаж, ремінісценція) СХЕМА 6 Символіка оповідання Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» НАЗВА Початок давньогрецького двовірша про битву спартанських воїнів: Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ти бачив. Тут ми всі полягли, бо так звелів нам закон СЮЖЕТ >=> ПОСТУПОВЕ ВПІЗНАННЯ МОЛОДИМ ПОРАНЕНИМ СОЛДАТОМ ГІМНАЗІЇ, У ЯКІЙ ВІН НАВЧАВСЯ ВІСІМ РОКІВ І ЗАЛИШИВ ТРИ МІСЯЦІ ТОМУ і > Символи ШколаЦ дім радості, дитинства, сміху і щастя «мертвий дім», трупарня (школа, що готувала учнів до смерті всією системою виховання, мала стати для них трупарнею) Хрест, Слід від хреста ■ > духовності («.. .скільки вони не зафарбовували той слід, та він все залишався») >=> Назва, ключова фраза суть системи виховання у тогочасній Німеччині, побудованій на зарозумілості та обмані Молоко і > життя, бажання жити Висновок: письменник заперечує не лише фашизм, а й будь-яку війну, оповідання пронизане високим антивоєнним пафосом. Г. Белль. «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» (Застосування цієї фрази не відповідає тій загарбницькій війні, що її вела фашистська Німеччина). Етапи впізнання школи головним героєм
№ етапу Що бачить герой твору Що символізує побачене Що відчуває герой твору
Перший етап Реквізит школи: «Медея», «Хлопчик, що виймає терня», портрети Цезаря, Марка Авелія, Цицерона, Ніцше, Гітле-ра та інше Реквізит — це система виховання. В даному випадку — виховання нацизму, расизму, власної вищості. Все «таке далеке і байдуже», його неначе принесли «до якогось музею мертвих» Другий етап «... тут, над дверима висів колись хрест, як гімназія звалась ще школою святого Хоми; хреста вони потім зняли, але на тому місці на стіні лишився свіжий темно-жовтий слід від нього. Перед нами образ — християнства, що протестує, не підкоряється нацизмові. «Серце в мене не озивалось» Третій етап «На дошці був напис моєю рукою. Он він, ще й досі там, той вислів, який нам звеліли тоді написати, в тім безнадійному житті, яке скінчилося всього 3 місяці тому: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» Напис — це символ невідповідності вивченого у школі і побаченого на війні. «... озвалося моє серце; десь у потаємному його куточку зринув переляк, глибокий і страшний...»
І
Шлях руйнування душі Доріана Грея усвідомлення своєї краси
II
кохання
захоплення
V бутафорією
III
егоїзм та безсердечність героя IV — розпуста
V ■
вбивство людини (художника)
Ц VI — страх Ц VII — вбивство власної совісті, душі Висновок: людина без совісті і без душі не може існувати; духовний світ людини треба формувати не сьогоденними розвагами, а вічними цінностями. Герой сповідує філософію гедонізму (філософію насолоди), що призводить до трагічних наслідків. Порівняльна характеристика творчого методу Е. Хемінгуея та Г. Белля у творах антивоєнної тематики
Вплив життєвого шляху Е. Хемінгуея на тематику його творчості.
Шлях творчого розвитку американського письменника СХЕМА 11 «Дім без господаря, або непрожите життя» Г. Белль. «Дім без Письменники знають... що в певній точці Роман — протікання життя індивідуума тісно змикається господаря» 1954 з ходою самої історії. звинувачення війни. Г. Белль. Війна Знищила, скалічила душі, зруйнувала життя Позбавила дитинства Раймунд Генріх Нелла Альберт Більма Мартін Генріх Бак Брилах Бах Брілах
Поет. На війну пішов не з власної волі. За останні 5 років не написав жодного рядка. Загинув у Росії, під Калинівкою Свідомий нацист, танкіст. Загинув у Росії, десь між Запоріжжям і Дніпропетровськом Смерть Рая засмутила її. Туга за чоловіком має хворобливо-надривний характер. Байдужа до дому, виховання сина Воював. Повернувся до Німеччини на прохання Нелли. Намагається відродити життя в її сім'ї. Зберігає пам'ять про Рая, про війну Раннє удовування. Народження сина у бомбосховищі. Багаторічні злидні понівечили її життя і душу Кожний день закінчує молитвою: «Боже, дай мені уві сні побачити батька...» Приречена у снах бачити батька без обличчя Змалечку працював, займався господарством, доглядав сестру, страждав через матір, яку люди вважали розпущеною
Війна
Призвела до загибелі мільйонів людей світу, а також до трагедій, невигойних душевних ран громадян країни, що стала її колискою
Це сталося через те, що паліїв війни з різних причин не вдалося зупинити. Не зуміли громадяни цієї країни стати справжніми господарями своєї долі. Герої роману — не тільки жертви, а й певною мірою винуватці війни
Образ природи у поезіях Т. Еліота природа
«Безплідна земля»
«Порожні люди»
Війна і кохання в житті Фредеріка Генрі (за романом Е. Хемінгуея «Прощай, зброє!») Повернення на фронт після поранення Знайомство з Кетрін Барклі Поранення, перебування в польовому шпиталі Перебування в Мілані в американському шпиталі, зустріч з Кетрін Барклі
Війна і кохання в житті Фредеріка Генрі
Недовге щастя кохання, повернення на фронт Становище на фронті, військові поразки, відступ, відмова солдатів продовжувати воювати
Арешт польовою жандармерією, дезертирство з армії Приїзд у Мілан, життя з Катрін, втеча до Швейцарії Смерть Катрін | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
У казці розкрито життєві проблеми: влади; честолюбства; пияцтва; ділової
людини; почуття відповідальності; ефемерності; черствої душі.
Але дорослі — дивні істоти, вони не помічали безглуздя, всяким дурницям
надавали великої ваги, а головного — краси природи і людських стосунків,
правдивості, доброзичливості, щирості — не бачили і не визначали. Бо погляд у
них спотворений, він втратив чистоту й безпосередність, притаманні дитині.
Певна річ, у житті могли бути інші стосунки, коли б люди намагалися «приручити»
одне одного, налагоджувати між собою зв'язки, коли б вони сприймали світ не
очима, а серцем. Добре бачить тільки серце, найголовнішого очам не видно.
ЗАНЯТТЯ
№ 2
Образ Чуми поставив перед героями такі запитання:
ЗАНЯТТЯ
№ 3
ЗАНЯТТЯ
№ 4
Проте світ визнав героїзм відважних воїнів Спарти, і він же засудив гітлеризм,
повставши проти нього і знищивши спільними зусиллями.
ЗАНЯТТЯ
№ 5
План
ЗАНЯТТЯ
№ 7
ЗАНЯТТЯ
№ 8
Він вирішив знищити портрет — єдиний доказ гріхів. Доріан проколов портрет, але
коли на шум вбігли слуги, то побачили на стіні чарівний портрет Доріана, а на
полу мертвого старого, і тільки по каблучках на руках вони впізнають свого
господаря.
Нора, на перший погляд, здавалося легковажною і несерйозною жінкою. Вона
щебетало і співало, насолоджуючись життям і любов'ю свого чоловіка Торвальда,
тією затишною гармонією, яку вона створила у власному домі. Проте ми дізналися
про таємницю жінки: вісім років змушена потай від чоловіка сплачувати великий
борг, економлячи на собі і не втрачаючи при цьому природної життєрадісності і
чарівної жіночності. На таке могла бути здатна лише сильна та вольова жінка,
яка вміло по-справжньому кохати і захищати свою любов. Тому стало зрозумілим,
що Нора не така вже й проста, якою видалася спочатку.
ЗАНЯТТЯ
№ 10
Едварда
ЗАНЯТТЯ
№ 11
ЗАНЯТТЯ
№ 13
Отже, запахи служили і служать певними ароматичними кодами, основою для дуже
давніх символів.
ТЕМИ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ З ЛІТЕРАТУРИ XX СТ.
Пропонується така шкала критеріїв оцінювання навчальних досягнень студентів із
зарубіжної літератури.
Українська мова та література», «Педагогіка і методика середньої освіти. Мова
та література англійська»
ШХ0, 6К
СХЕМА 13
|
