7.3. концепція множинності моделей соціалізму о. ланге

Оскар Ланге (1904—1965) — один з видатних польських економістів; йому належить значний внесок в різні розділи економічної науки.

Головна робота О. Ланге — «Про економічну теорію соціалізму». Ця робота відображає тривале переконання О. Ланге у тому, що неокласична теорія, особливо економіка добробуту, краще всього підходить в якості методологічної основи теорії соціалістичної економіки.

Класична модель (соціалізму Ланге), звичайно, у суто економічному відношенні теоретично складніша й точніша, але, можливо, за рахунок менш детального описання інституційних аспектів, ніж в моделі 1934 року. Це, ймовірно, пов'язане з головною метою дослідження, яка полягає у тому, щоб спростувати твердження Мізеса про теоретичні та практичні (практичні за визначенням Хайєка і

Роббінса) неможливості економічного розрахунку при соціалізмі через відсутність реального ринку (тобто ринкових цін) капіталу.

Багато формулювань у цьому класичному дослідженні виявляють схожість, а десь і повну відповідність між ранньою і класичною моделями у загальному описанні економічної організації соціалістичного суспільства. Зокрема, це стосується відокремлення політичної влади від економічного управління, трьохрівневої структури (центр, галузі, організовані у трести, і окремі підприємства) і схожих органів, а саме Ради з планування та Державного банку. В обох моделях передбачається, що центр реагує на зміни ринкових факторів (цін і зарплати) і, відповідно, на зміни у зайнятості у ранній моделі або на зміни запасів і виникнення дефіцитів у класичній. Рада з планування, за суттю, імітує ринок. Рання модель більш орієнтована на ринок, оскільки всі ціни товарів і послуг там визначаються ринком. Відповідно, вже не було б відмінностей між ринковими цінами і розрахунковими цінами Ради з планування.

Можливо, найбільш важлива відмінність між ранньою і класичною моделями полягає у їх новому акценті, який Ланге висловив так: «Реальна небезпека соціалізму полягає в бюрократизації економічного життя, а не в неможливості вирішувати проблеми розміщення ресурсів». Він заспокоював себе думкою про те, що та ж небезпека існує і в монополістичному капіталізмі і що «чиновники, які перебувають під демократичним контролем, мабуть, є кращими, ніж адміністрація приватних корпорацій, яка практично ні перед ким не звітує».

Коли він усвідомив цю небезпеку, яка мала б місце навіть при ринковому соціалізмі, він зробив тривале дослідження того, що знаходиться в заголовку його статті 1943 року «The Economic Foundations of Democracy in Poland». У класичному дослідженні він вже висував ідею про Верховний економічний суд, чия функція полягала б у тому, щоб гарантувати використання виробничих ресурсів країни відповідно до суспільних інтересів і, особливо, оголошувати недійсними ті рішення Ради з планування, які були б несумісні з прийнятими правилами управління.

Можна виділити кілька моментів еволюції поглядів Ланге в цей період. У своєму останньому листі до Хайєка у 1940 р. Ланге дав більш точне і, можливо, дещо інше описання прерогатив Ради з планування щодо ціноутворення на товари і послуги: «Практично, я, зазвичай, повинен рекомендувати встановлення цін шляхом тільки ринкового процесу, тоді, коли він може бути здійсненим, тобто коли кількість продавців і покупців досить велика. Тільки коли їх кількість настільки мала, що складається ситуація олігополії, оліго-псонії або двосторонньої монополії, які виступають на захист директивного ціноутворення...»

Таким чином, він рекомендував націоналізацію галузей тільки у тих сферах, де не існує автоматичного конкурентного ринкового процесу. Пізніше, в 1942—43 рр., він досить далеко відійшов від класичної моделі у бік змішаної економіки. Він висував таку ідею щодо того, як запобігти довільності у встановленні центральною владою норми накопичення. Посилаючись на спостереження Лернера про залежність ставки відсотка не тільки від кількості зайнятого капіталу, але й від обсягу інвестицій, Ланге говорив, що якщо заощадження передати індивідуальним споживачам, то норма накопичення могла б відбивати споживчі переваги. У цьому, за його словами, повинне складатися удосконалення його моделі.

У двох своїх публічних лекціях у Чикаго в 1942 р. Ланге неявно вказав на те, що, можливо, є головною рисою його класичної моделі, а саме на прерогативу центральної влади встановлювати та переглядати ціни з метою досягнення рівноваги.

Однак найбільш значну зміну в його концепції бажаної форми соціалізму можна знайти в його статті про економічні основи демократії у Польщі (1943). Одна назва показує, що забезпечення твердих економічних основ для польського демократичного порядку було точкою відліку при розробці плану майбутніх політичних перетворень. У цій статті Ланге розглядає націоналізацію тільки ключових галузей (в які, за необхідністю, включаються банки й транспорт). Це б поклало край владі «соціально безвідповідального монополістичного капіталізму». При цьому він говорить і про необхідність запобігти виникненню «не менш небезпечної» загрози демократії, яка витікає з націоналізації ключових галузей. Ця загроза полягає у концентрації занадто великої економічної влади в руках державної бюрократії, що тягне за собою і відповідні привілеї.

Однак приватні ферми, ремісничі майстерній дрібні й середні галузі повинні залишатися у сфері приватної ініціативи й приватної власності. Сфера дії приватного підприємництва повинна бути достатньо широкою, щоб, з одного боку, служити основою демократії і, з іншого боку, зберегти «гнучкість, піддатливість і адаптивність, які тільки й можливі при наявності приватної ініціативи». З цієї причини розвиток приватного сектора має бути одним з головних напрямків націоналізованої фінансової політики. Тут приватний сектор, мабуть, став постійним елементом нової моделі Ланге, запропонованої ним для Польщі.

Ця пропозиція мала свого двійника в США у вигляді довгого нарису, написаного ним у 1944 р. разом А. Лернером з приводу демократичної програми досягнення повної зайнятості.

Зміна поглядів Ланге на соціалістичну економіку протягом війни, очевидно, була настільки значною, що на її основі можна сформулювати альтернативну версію ринкового соціалізму, у порівнянні з якою його класична модель може розглядатися як «квазі-централістична». Те, якою мірою змінилися його погляди, можливо, стало причиною того, чому він відмовився від спроб ревізії своєї класичної моделі.