Історія економіки та економічної думки: сучасні економічні теорії - Навчальний посібник (Шевченко О. О.)

2.4. теорія економічних порядків в. ойкена

В. Ойкен (1891—1950), представник Фрайбурзької школи економіки, є автором теорії економічних порядків. У ролі критерію береться відмінність в способах регулювання господарської діяльності і в особах, які приймають рішення. Два типа господарств — це не два способи виробництва, а різні способи організації, відмінності в методах узгодження господарських планів і рішень.

Для того щоб вибратися з хаосу «історичної різноманітності», Ойкен пропонує використовувати методи наукової морфології, згідно з якою «історичне різноманіття сформувалося в результаті змішення відносно небагаточисельних чистих форм».

Кожна конкретна система формується із сукупності шести основних «величин»: потреб людей, природних умов, робочої сили, товарних запасів, технічних знань, правового і соціального порядку (якому надається особливе значення).

Основних «чистих форм (величин)» шість, а комбінацій з них — багато. В. Ойкен порівнює економічну морфологію з алфавітом. У формуванні економічних порядків приймає участь держава. Порядок не встановлюється самостійно. Його потрібно реалізувати. Але в результаті він стає не нав'язаним, а природним порядком, тому що приводить до дії міцні тенденції — індустріалізацію економіки, повну конкуренцію. Це відповідає природі людини, принципам економічної свободи.

Найбільш раціональний конкурентний порядок, що формується під впливом внутрішніх потенцій.

В. Ойкен розрізняє дві сфери економічної політики — політику порядків і політику регулювання.

Перша сфера — створення і удосконалення інституціональних порядків, тих реальних форм, в яких протікає діяльність фірм, організацій, приватних осіб.

Друга сфера — власне політика впливу на процес господарського розвитку. Головне — правовий і соціальний порядок, а не пряме втручання держави в економічний процес.

Основні проблеми, на яких зупинився В. Ойкен, викладені у двох роботах — «Основи національної економії» (1940) і «Основні принципи економічної політики» (1952).

Головну проблему Ойкен бачив у стримуванні монополій, відміні жорсткої системи державного регулювання. Теорія економічних порядків ставить на повістку дня проблему форм і меж втручання держави в економіку [38].