Інтелектуальна власність - Навчальний посібник (В.О. Потєхіна)

1.3. економіко-правові механізми охорони інтелектуальної власності

Формування з інтелектуальних ресурсів суспільства інтелектуального капіталу прямо залежить від ефективного режиму охорони інтелектуальної власності. Його можна вважати важливою передумовою нарощування інтелектуального капіталу і конкурентоспроможності компаній в умовах зростаючої конкуренції у галузі високих технологій. Актуальність питання щодо оптимі-зації системи охорони інтелектуальної власності обумовлена активізацією процесу поширення наукових і технологічних досягнень. В умовах науково-технічного прогресу, коли відтворення інтелектуального товару не вимагає значних матеріальних та часових затрат, зростає необхідність у становленні ефективного режиму охорони інтелектуальної власності. При цьому проблема становлення дієвої охорони інтелектуальної власності постає як на національному, так і на глобальному рівнях. Факторами її актуалізації є зростання ресурсів, які витрачаються на створення нових технологій, швидке розповсюдження знань і технологій та зменшення періоду часу, необхідного для відшкодування витрачених ресурсів.

Науково-технічний прогрес сприяє спрощенню технологічного процесу відтворення інтелектуальних товарів та зменшенню фінансових ресурсів на таке відтворення. Це обумовлює збільшення кількості правопорушень і складність виявлення порушень прав інтелектуальної власності. При цьому останнє десятиріччя характеризується не тільки зростанням кількості порушень у сфері інтелектуальної власності, а й тим, що такі порушення нині стосуються ширшого спектру об'єктів інтелектуальної власності: комп'ютерних програм, біотехнологічної та фармацевтичної продукції тощо. М. Валлерстайн та М. Моджі називають серед причин активізації неправомірної діяльності у сфері інтелектуальної власності високі доходи від незаконного використання прав; низький ризик виявлення правопорушень у зазначеній сфері, що пов'язано з недостатнім правовим регулюванням відносин інтелектуальної власності у більшості країн світу, а також нематеріальним характером інтелектуальної власності; зменшення фінансових ресурсів, необхідних для несанкціонованого відтворення об'єктів інтелектуальної власності [145, рр. 6—7].

Нематеріальна природа, кумулятивний і мультиплікаційний характер інтелектуальної власності ускладнюють охорону прав авторів та винахідників. Дискусійним залишається питання про те, до якої межі право інтелектуальної власності може вважатися ексклюзивним правом його носія, щоб воно здатне було служити інтересам суспільства. Пошуку підходів до вирішення зазначеної проблеми присвячені роботи зарубіжних фахівців у сфері інтелектуальної власності — П. Драхоса, Р. Мейн, В. Лейндс та Р. Познера [94, р. 1533; 110].

У своїх роботах ці автори зосереджуються на дослідженні таких питань: яким чином забезпечити економічний стимул для технологічного прогресу та яким має бути оптимальний режим охорони інтелектуальної власності; як досягти баланс між стимулюванням винахідників (авторів) здійснювати інноваційну (творчу) діяльність і розповсюдженням знань і технологій та, відповідно, як розробити підхід до охорони інтелектуальної власності, за якого розповсюдження знань і технологій не завдаватиме шкоди інтересам власників прав інтелектуальної власності. Автор цієї книги не поділяє поширену в Україні думку про те, що максимально доступний високий рівень охорони інтелектуальної власності — запорука успішного економічного розвитку. Спробуємо відповісти на питання, яким має бути оптимальний режим охорони, що має не суто академічний, але й очевидний практичний вимір. Отже, спробуємо оцінити економічний ефект від охорони інтелектуальної власності.

Передусім необхідно з'ясувати ключові терміни, які застосовуватимуться далі. Під виключним правом розуміють майнове право особи, яка має щодо об'єкта інтелектуальної власності право на використання цих об'єктів лише особисто і на видачу лише особисто дозволу чи заборону їх використання іншим особам. Відтворенням об'єктів інтелектуальної власності є виготовлення одного або більше інтелектуального товару в будь-якій матеріальній формі з використанням права інтелектуальної власності. Розповсюдження об'єктів інтелектуальної власності — будь-яка дія, внаслідок якої об'єкти інтелектуальної власності безпосередньо чи опосередковано стають доступними суспільству, в тому числі доведення цих об'єктів до відома суспільства таким чином, що його представники можуть здійснити доступ до цих об'єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором.

Вартість виробництва книги або іншого твору (далі — інтелектуальний товар) складається з двох компонентів: вартість створення інтелектуального товару і вартість виробництва його примірників. Перший компонент не залежить від кількості виготовлених або проданих примірників,  оскільки включає тільки витрати часу автора та його зусиль, а також витрати видавця на редагування та опублікування рукопису. Вартість створення інтелектуального товару є сталою величиною. Другий компонент, вартість виробництва примірників інтелектуального товару, зростає пропорційно кількості виготовлених примірників та включає в себе вартість друку та розповсюдження кожного такого примірника. Ця вартість є змінною величиною.

Економісти В. Лейндс і Р. Познер стверджують, що попит на певний інтелектуальний товар залежить від конкурентоспроможності аналогічних товарів на ринку. Кількість інтелектуальних товарів на ринку та кількість примірників кожного такого товару становлять величину, на яку в умовах жвавої конкуренції може зменшуватися попит на певний інтелектуальний товар [110, р. 38]. Звісно, на нашу думку, попит в такому випадку залежатиме від якості представленого на ринку аналогічного товару, рівня творчого та оригінального характеру інтелектуального товару, репутації, іміджу та визнання автора споживачем (наприклад, у випадку книги — читацькою аудиторією) тощо.

У випадку відмови від здійснення реєстрації твору, що необхідна для одержання певних переваг охорони відповідно до законодавства про авторське право, вартість створення інтелектуального товару є нижчою. Однак, зменшуючи витрати на охорону, автор та/або інший власник (наприклад — видавець) ризикують опинитися в ситуації, за якої не зможуть покрити витрати на створення інтелектуального товару (у випадку неправомірного використання і розповсюдження товару за короткий період часу, протягом якого автор і та/або інший власник (видавець) не зможуть відшкодувати витрати). Найбільше це стосується творів, створених із залученням цифрових технологій, що можуть бути розповсюджені за короткий період часу в мережі Інтернет. Таким чином, дохід від інтелектуального товару збільшується прямо пропорційно періоду часу, необхідного конкурентам для відтворення товару і створення його аналогу.

Проблема відшкодування витрат на створення інтелектуального товару є досить серйозною, особливо якщо власник здійснює такі витрати в момент, коли не може спрогнозувати попит на цей товар. Різниця між ціною та собівартістю інтелектуального товару повинна не лише покривати витрати на його створення і витрати, що можуть виникнути за умови відсутності попиту на такий товар, а також приносити прибуток. Враховуючи особливість певного інтелектуального товару, власник об'єкта інтелектуальної власності може уникати витрат на охорону інтелектуального товару правом інтелектуальної власності, адже у певних випадках потреба в такій охороні є обмеженою.

Якщо скопійований інтелектуальний товар поступається якістю оригінальному товару, перший не може бути гідною заміною останнього. У випадку відтворення такого інтелектуального товару як літературний твір, якість друку або паперу не має значного впливу на попит (порівняно з оригіналом). Однак у випадку відтворення ексклюзивних творів мистецтва відтворений товар не є конкурентоспроможним порівняно з оригіналом. Відтворений примірник художнього твору, як правило, настільки поступається якістю оригіналові, що не в змозі справити негативний вплив на попит на оригінал та спричинити зниження ціни на останній. Наприклад, ціна картини Рембрандта в оригіналі за будь-яких обставин буде вищою за ціну копії. Навпаки, розповсюдження примірників відтвореного інтелектуального товару може мати позитивний вплив на вартість оригіналу, оскільки виконує функцію рекламування останнього (з іншого боку, розповсюдження відтворених примірників може позбавити автора частини прибутку від продажу товарів, що є похідними відносно оригінального інтелектуального товару — плакатів, листівок і т. п.).

Після закінчення періоду часу, необхідного для відтворення інтелектуального товару, вартість товару зменшується, і попит на нього знижується. Відносно певного кола інтелектуальних товарів, що характеризуються обмеженим у часі попитом, потреба в охороні авторським правом відсутня. Таке правило стосується так званих «короткочасних» інтелектуальних товарів (наприклад, стаття в газеті), на які попит є високим протягом короткого періоду часу і суттєво зменшується з його плином. В такому випадку значення охорони авторського права для інтелектуальних товарів є мінімальним. Вартість створення «короткочасних» товарів власник відшкодовує за короткий період часу, який часто може перевищувати період часу, необхідний для відтворення товару та розміщення його примірників на ринку. Так, вистави, як правило, мають досить обмежений в часі попит, а їх відтворення вимагає значних часових затрат (відтворювачеві знадобиться тривалий час для придбання сценарію та здійснення постановки (підбір акторів, постановника тощо). За цей час інтерес глядачів зменшиться, і попит знизиться.

Відтворення інтелектуальних товарів, виражених у цифровій формі, не вимагає значних часових і матеріальних витрат. Втім, функцію запобігання несанкціонованому відтворенню та розповсюдженню комп'ютерних файлів виконують криптографічні програми, що встановлюють фізичну неможливість відтворення «цифрового» інтелектуального товару. Крім цього, наприклад, у СІЛА в Законі про авторське право цифрової епохи (Digital Millenium Copyright Act) встановлена заборона створення криптографічних приладів, призначених для сприяння несанкціонованому електронному копіюванню записів, захищених авторським правом. Фактично захист «цифрових» інтелектуальних товарів криптографічними програмами навіть більш ефективно виконує функцію запобігання порушенням авторських прав, ніж правова охорона нормами авторського права.

Властивість інтелектуального товару бути відтвореним (кумулятивний характер інтелектуальної власності) сприяє підвищенню вартості інтелектуального товару і зростанню доходів власника авторського права. Зрозуміло, що ставлення до несанкціонованого використання, виробництва і розповсюдження об'єктів інтелектуальної власності («піратства») є негативним; «піратство» розцінюється як протиправна діяльність, що спричиняє значні збитки власникам прав на такі об'єкти. Попри це виявляється, що «піратство» може мати позитивний вплив на економічні інтереси власників авторських прав. Так, навіть «піратство» на ринку комп'ютерного забезпечення, що є постійним джерелом занепокоєння компаній комп'ютерної індустрії, не спричиняє лише збитки для виробників комп'ютерного забезпечення. Несанкціоноване виробництво і розповсюдження інтелектуальних товарів може послужити фактором підвищення попиту на додаткові продукти виробника (під додатковими продуктами ми розуміємо так звані пов'язані товари; ціна одного з таких товарів завжди прямо залежить від попиту на інший).

Більш того, «піратське» розповсюдження примірників інтелектуального товару може сприяти ствердженню позицій власника авторського права на ринку. Відсутність можливості або бажання «пірата» сплатити ціну за інтелектуальний товар може означати, що такий порушник не є потенційним покупцем, а значить власник авторського права так чи інакше навряд чи одержав би дохід від цього «пірата». З огляду на нематеріальний і кумулятивний характер інтелектуальної власності порушення авторського права відрізняється від порушення матеріальних прав власника (останній у випадку порушення його прав зазнає прямих матеріальних збитків). Хоча немає підстав вважати, що «піратство» не спричиняє жодних збитків власнику авторського права, проте немасове розповсюдження несанкціонованих примірників інтелектуального товару в незначному обсязі може позитивно вплинути на просування товару на ринку.

Вище зазначено фактори, що надають підстави не абсолютизувати потребу в охороні авторського права: це науково-технічний прогрес, в процесі якого винайдені технологічні заходи обмеження відтворення інтелектуальних товарів, а також можливість рекламування інтелектуального товару на ринку внаслідок розповсюдження його примірників. В еру комп'ютеризації витрати на відтворення примірників інтелектуального товару зменшились, що спричинило поширення «піратства», яке, якщо не набуває значних масштабів, в певних випадках навіть позитивно впливає на інтереси авторів, а тому не може розглядатися як виключно негативне явище.

Щоправда інший суб'єкт авторського права, (наприклад -видавець), значно більше зацікавлений в охороні інтелектуального товару (книги), ніж автор. У випадку значних витрат на інтелектуальний товар і безперешкодного доступу суспільства до такого товару (з метою відтворення) охорона авторських прав є необхідною. Наприклад, для опублікування літературного твору видавець повинен отримати дозвіл від автора і, як правило, сплатити останньому гонорар. Більш вигідним для видавця (з точки зору витрат) є видання твору, що перебуває у суспільному надбанні («банк знань» людства). Так, чим багатше суспільне надбання (англійською мовою — public domain), тим ширші можливості для здійснення видавничої діяльності.

Яким має бути оптимальний режим охорони авторського права? Для того, щоб дати відповідь на це питання, розглянемо формальну модель охорони авторського права. Припустимо, що p — ціна інтелектуального товару, q(p) — попит на ринку, x — кількість оригінальних примірників інтелектуального товару та y — кількість відтворених (неоригінальних) примірників інтелектуального товару. Так, q = x + y. Рівень охорони авторського права становить z > 0. Таким чином, якщо z = 0, твір є незахищеним, а у випадку, коли z = 1, твір повністю захищений (тобто відтворення інтелектуального товару є неправомірним без дозволу власника авторського права). Режим охорони авторського права (z) характеризується об'єктом, тривалістю, ефективністю та вартістю охорони, всі ці показники ми враховуємо під єдиним індексом охорони авторського права z.

Відтворення інтелектуального товару в умовах охорони на рівні z = 0 у певних випадках є правомірним (наприклад, відтворення запису телевізійної програми для особистого перегляду або використання інтелектуального товару в цілях створення нового товару в межах доктрини «добросовісного використання», відомої країнам прецедентної правової системи). Чим вище рівень охорони г, тим нижча можливість неправомірного використання прав на інтелектуальний товар. При рівні охорони г < 1 процес відтворення пожвавиться, що сприятиме скороченню витрат на створення нових інтелектуальних товарів. Суспільство матиме нагоду вільно використовувати і відтворювати інтелектуальні товари, а тому вартість створення нових товарів на базі відтворення існуючих товарів буде низькою. Крива пропозиції відтворювання матиме такий вигляд:

У = У (р, г), (1.1) де уР > 0, а уг < 0. Таким чином, підвищення ціни на інтелектуальний товар або зниження рівня охорони є передумовами зростання пропозиції.

Валові витрати на відтворення примірника інтелектуального товару становлять М = М (у, г), де Му > 0 (тобто дорівнює собівартості), Муу >0, Мг > 0, Мгг > 0, а Муг > 0. З підвищенням рівня охорони інтелектуального товару собівартість та валові витрати на відтворення примірників товару (Му) збільшуються, оскільки, якщо г збільшується, то зростає обсяг захищеного матеріалу певного інтелектуального товару. Таким чином відтворювачі повинні залучати власний матеріал або вносити суттєві зміни до інтелектуального товару з метою уникнення порушення, що означатиме підвищення витрат на відтворення примірників. Отже, крива пропозиції відтворення інтелектуального товару зменшується прямо пропорційно підвищенню рівня охорони, як зазначено на графіку (рис. 1.3).

За методикою В. Лейндса і Р. Познера, дохід автора обчислюється за формулою:

П = (р - с) х - е (г), (1.2)

де с — собівартість примірника інтелектуального товару, а е — вартість ідеї. Шляхом заміни х одержимо

П = (р - с) [д (р) - у (р, г)] - е (г), (1.3)

де е (г) означає вартість ідеї, яка зростає разом з підвищенням рівня охорони [110, р. 73]. Припустимо, що валовий дохід автора (В) становить величину, яка дорівнює доходу від продажу примірників інтелектуального товару з вирахуванням вартості створення таких примірників. Разом з тим, В залежатиме від рівня охорони г (В зростатиме прямо пропорційно г). Отже, створення інтелектуального товару є економічно обґрунтованим, коли В > е (г).

Вартість ідеї інтелектуального товару е (г) є нижчою у випадку запозичення автором ідеї створеного раніше інтелектуального товару. Очевидно, що розвиток запозиченої ідеї вимагає менших витрат, ніж створення цілком нового інтелектуального товару. Однак кількість товарів, створених з використанням запозиченої ідеї, може зростати до моменту, доки попит на такі інтелектуальні товари не зменшиться (у зв'язку зі зниженням інтересу суспільства до такої ідеї). В цьому полягає значення творчого характеру інтелектуального товару як необхідної передумови попиту на нього.

Певний, не занадто низький рівень охорони інтелектуального товару є необхідним, оскільки за умов низького рівня охорони кількість товарів на ринку зменшується, тому що вільний доступ суспільства до інтелектуального товару, активне відтворення і розповсюдження його примірників спричиняє неможливість власника авторського права компенсувати витрати на створення ідеї. Втім, занадто високий рівень охорони вимагає збільшення витрат до такого рівня, коли дохід власника авторського права становить суму, недостатню для відшкодування витрат на створення інтелектуального товару. Проблема розробки оптимального режиму охорони авторського права полягає у встановленні й дотриманні балансу між інтересами власників авторського права та інтересами суспільства.

Оптимальний рівень охорони авторського права залежить не тільки від кількості інтелектуальних товарів на ринку і вартості

створення оригінального інтелектуального товару, але також і від кількості та вартості примірників такого товару. Як зазначено на рис. 1.4 і 1.5, рівень охорони авторського права (г) одночасно визначає ціну примірника інтелектуального товару (р), кількість оригінальних примірників (х) та кількість несанкціонованих примірників (у), дохід автора від товару (Я), загальну кількість створених на ринку інтелектуальних товарів (Л).

Р

 

Подпись: 0

 

Рис. 1.4 зображує ринок примірників інтелектуального товару. Попит на примірники оригінального інтелектуального товару становить величину, яка обчислюється шляхом вирахування попиту на відтворені товари (у = у (р, г0)) із загального попиту на ринку. Автор встановлює собівартість інтелектуального товару (с), що визначає ціну на товар (р), кількість оригінальних примірників (х) і кількість відтворених примірників (у), а також загальну кількість примірників інтелектуального товару д = (х + у). В результаті автор одержує дохід (Я), позначений на графіку маркуванням. При цьому собівартість відтворення та крива пропозиції залежать від рівня охорони авторського права — із зростанням г збільшується ціна інтелектуального товару (р), кількість оригінальних примірників такого товару (х) і дохід автора (Я); а кількість відтворених (несанкціонованих) примірників (у) і загальна кількість примірників інтелектуального товару на ринку (д) зменшуються.

Як бачимо, відповідно до графіку (рис. 1.4), підвищення рівня охорони має позитивний вплив на інтереси власника авторського права, оскільки означає збільшення його доходу і скорочення ринку відтворених примірників. Але для інтересів суспільства обмеження процесу відтворення внаслідок підвищення рівня охорони має негативне значення, оскільки спричиняє обмеження доступу суспільства до «банку знань», внаслідок чого уповільнюється обмін знаннями. Це ставить під сумнів характер суспільного призначення авторського права.

На ринку нових інтелектуальних товарів, зображеному на рис. 1.5, кількість інтелектуальних товарів (Л) збільшується пропорційно підвищенню рівня охорони авторського права до межі, коли вартість створення ідеї інтелектуального товару, що визначає бажання авторів створювати нові товари, дорівнює доходу автора (тобто не приносить прибутку). Припустимо, що рівень

охорони авторського права становить г , як зображено на рис. 1.4, за умов якого автор одержує валовий дохід В0. За допомогою рис. 1.5 можна визначити кількість нових інтелектуальних товарів, які, ймовірно, будуть створені на ринку (А?0). У випадку підвищення рівня охорони дохід автора становить В1. В. Лейндс та Р. Познер зазначають, що при цьому пропозиція нових інтелектуальних товарів на ринку (А) підвищується [110, р.76]. На нашу думку, однак, таке твердження не є коректним, оскільки воно не враховує фактору пожвавлення конкуренції на ринку інтелектуальних товарів у випадку підвищення рівня охорони авторського права (пожвавлення конкуренції може спричинити зростання впливу охорони г на рівень доходу власника авторського права). Режим охорони є оптимальним, якщо не досягає рівня, за якого відбувається різке збільшення кількості інтелектуальних товарів на ринку. Підвищення рівня охорони до межі, коли на ринку виникає стимул створювати нові інтелектуальні товари і активізується конкуренція, призводить до ситуації, за якої дохід від інтелектуального товару є нижчим, ніж витрати на охорону такого товару авторським правом.

Таким чином підвищення рівня охорони означає збільшення витрат на створення інтелектуального товару, що обумовлює зростання ціни на такий товар і зменшення кількості відтворених (несанкціонованих) примірників товару на ринку. Чим вищі витрати на створення нового інтелектуального товару та нижчі витрати, необхідні для неправомірного відтворення його примірників, тим вищим має бути рівень охорони авторського права. Крім цього, ми з'ясували, що підвищення рівня охорони сприяє збільшенню доходу власника авторського права і зростанню пропозиції нових інтелектуальних товарів (рис. 1.5). Ринок відчуває потребу у підвищенні рівня охорони у випадку зростання попиту на інтелектуальний товар. Разом з тим, підвищення рівня охорони спричиняє обмеження процесу обміну знаннями, що негативно впливає на інтереси суспільства. Отже, з одного боку, високий рівень охорони створює стимул для здійснення інтелектуальної діяльності, а з іншого — створює обмеження для доступу суспільства до «банку знань». На нашу думку, оптимальний режим охорони авторського права повинен враховувати як інтереси власників авторського права, так і суспільні інтереси, — тобто має встановлюватися на рівні, за якого показники ринку відтворених інтелектуальних товарів і ринку нових товарів збалансовані, тобто — на «середньому» рівні. Оптимальний рівень охорони авторського права повинен розраховуватися залежно від адміністративних та інших витрат на здійснення такої охорони, від характеру твору, а також від прогнозованого попиту на інтелектуальний товар. Чим більш творчим та оригінальним є характер інтелектуального товару, тим вищим має бути рівень його охорони, оскільки ціна інтелектуального товару підвищується на вартість ідеї, яка лежить в основі такого товару.

Вивченню проблем охорони винаходів патентами та значення патентів для розвитку інноваційної діяльності присвячені численні роботи таких зарубіжних дослідників, як П. МакДональд, Дж. Шумпетер, Р. Мерджес, С. Глез'є, Ф. Мечлап, С. Селл, В. Лейндс та Р. Познер. До недавнього часу панувала думка про те, що високий рівень охорони винаходів сприяє розвитку винахідницької активності та інноваційної діяльності. На підтримку позиції про позитивний вплив патентів на інноваційний розвиток було висунуто два аргументи. Перший з них базується на переконанні, що патенти, забезпечуючи винахідника доходом від створення винаходів, стимулюють винахідницьку активність. Другий аргумент полягає в значенні патентної системи для обміну інформацією між винахідником та суспільством. Р. Мерджес зазначає, що значення патентів полягає в тому, що суспільство надає винахіднику право власності на його винахід, а винахідник в обмін надає суспільству інформацію, що випливає з його винаходу [118, рр. 805—76].

На сучасному етапі розвитку науки про інтелектуальну власність західні дослідники все частіше ставлять під сумнів традиційні уявлення. П. МакДональд, Дж. Шумпетер, В. Кінгстон і С. Глез'є дискутують з приводу значення патентів для інноваційної діяльності. Так, П. МакДональд вважає, що із загальних ресурсів інновації тільки незначна частина запозичена з винаходів. На думку Дж. Шумпетера, більшість винахідників не здійснюють вкладу до інноваційного процесу: інноваційний прогрес можливий без винаходу, а винахід не завжди стимулює інноваційний розвиток [130]. За словами В. Кінгстона, суспільство покладає сподівання на патентну систему як на стимулятор інноваційного прогресу, однак система охорони патентами не сприяє розвитку інноваційної діяльності в значній мірі [107].

Заслуговує на увагу точка зору, відповідно до якої патенти не тільки не сприяють інноваційному прогресу, а більш того, в окремих випадках гальмують його. Як вважає С. Глез'є, це пов'язано з тим, що охорона патенту розповсюджується тільки на обмежене коло об'єктів, а велика кількість інтелектуальних товарів залишаються поза межами охорони [93, р. 34]. Крім цього висловлюється думка, що патенти стримують інноваційний розвиток шляхом обмеження доступу суспільства до винаходу. Ф. Мечлап ще в 1958 р. зазначив: «Якби в нас не було патентної системи, було б безвідповідальним рекомендувати її створення, враховуючи наші знання про економічні наслідки функціонування такої системи. Проте, оскільки ми маємо патентну систему протягом тривалого часу, безвідповідально, виходячи з нашого досвіду, рекомендувати скасувати її» [115, р. 80]. Отже, охорона винаходів патентами, призначеними забезпечувати права винахідників, викликає занепокоєння сучасних дослідників, але альтернативи такій системі не винайдено.

Нинішня сфера інтелектуальної власності — це щось на кшталт класичної фізики. Відомо, що є і квантова фізика. Можливо, і у сфері інтелектуальної власності у майбутньому буде створена система, відмінна від класичної. Економісти В. Лейндс та Р. Познер зазначають, що високий рівень охорони винаходів патентами створює загрозу обмеження доступу суспільства до винаходів [110, р. 296]. З іншого боку, відсутність або недостатність охорони спричиняє ситуацію, за якої винахідник не одержує дохід від своєї діяльності або навіть не може відшкодувати витрати на створення винаходу.

Безперечно, неможливо переоцінити значення патентів для охорони винаходів, адже у випадку незахищеності винаходу патентом винахідник може зіткнутися з проблемою відшкодування витрат на створення й впровадження винаходу тоді, коли такий винахід вже знаходиться в процесі його несанкціонованого відтворення. За відсутності охорони завжди існує загроза, що у випадку створення нового товару, яке вимагає значних витрат, конкурент матиме можливість відтворити новий товар без жодних витрат і, як результат, одержуватиме дохід від нього. Це, у свою чергу, призведе до ситуації на ринку, коли ціна на товар впаде і первинний виробник не зможе компенсувати свої витрати. Отже, на прикладі простої моделі з'ясуємо питання про те, яким має бути режим охорони винаходу та який вплив патенти мають на стимулювання винахідницької активності.

Для з'ясування економічного ефекту патенту спочатку розглянемо, як впливає введення у виробництво патенту на процес (спосіб) на зміну витрат, необхідних для створення товару (при цьому мова йде не про патент на новий продукт (пристрій). Патент на процес зменшує витрати на створення продукту.

Відповідно до графіку (рис. 1.6), ВВ позначає криву попиту для X, МЯ — чистий дохід, МС1 — собівартість продукції (криву пропозиції) до впровадження у виробничий процес інновації, яка зменшує витрати на виробництво, МС0 — собівартість продукції після впровадження у виробничий процес інновації, яка зменшує витрати на виробництво.

Різниця між МС1 і МС0 становить різницю у витратах, необхідних для виробництва одиниці продукції до і після впровадження винаходу (заощаджені витрати на виробництво X). Так, припустимо, що компанії можуть виготовляти X за МС1, виробляючи обсяг продукції Х0 за ціною Р1. В цілому, введення патенту на процес у виробництво не має значного впливу на зміну ціни продукції або обсягів випуску продукції (за винятком ситуації,

що зазначена нами нижче). На відміну від патенту, що захищає процес, впровадження до виробничого процесу патенту на пристрій (продукт) завжди суттєво впливає на збільшення обсягів випуску продукції, оскільки на стадії до введення інновації випуск продукції не відбувався. У випадку впровадження у виробництво патенту на процес власник патенту збільшує доходи за кожен період (ділянка, позначена на графіку маркуванням) шляхом виробництва продукції Х0 за ціною, що становить величину, трохи нижчу Р1, або шляхом видачі ліцензій на патент іншим компаніям за ставкою роялті трохи нижче Рі - Р0. Дохід після впровадження винаходу становить для власника патенту вартість заощаджених витрат в поточному та наступних періодах за вирахуванням витрат на створення винаходу.

Хоча ціна та обсяг виробництва продукції суттєво не змінюються із впровадженням у виробництво патенту на процес, винахід приносить соціальну користь, яка становить різницю між МС1 і МСо (ділянка, позначена на графіку маркуванням) за вирахуванням витрат на створення винаходу. В цілому ж, на думку В. Лейндса і Р. Познера, чим більш гнучким є попит на Х0 та чим вищими є заощаджені витрати внаслідок впровадження винаходу (різниця між МС1 і МСо), тим більш ймовірно, що ціна, встановлена власником патенту, становитиме величину дещо нижче Р1, а обсяг виробництва — вище Х0 [110, р. 298]. Аналіз економічного ефекту патенту, об'єктом якого є процес, на ціну та обсяги виробництва привів В. Лейндса та Р. Познера до висновку про те, що ані ціна, ані обсяги виробництва X суттєво не змінюються внаслідок впровадження у виробництво патенту на процес.

На нашу думку, при дослідженні економічного ефекту патенту необхідно враховувати особливості правового режиму охорони патенту які встановлюються національним патентним правом. Патентне право містить положення, відповідно до якого заявка на патент має містити детальний опис винаходу (корисної моделі), метою якого є надання фахівцям певної галузі (і суспільству в цілому) можливості відтворити певний винахід (корисну модель). З моменту видачі патенту, коли інформація про винахід, що міститься в заявці, стає публічно доступною, конкуренти можуть використати таку інформацію в цілях інноваційної діяльності. Це дозволяє конкурентам заощаджувати витрати на створення нового винаходу без порушення прав власника патенту. Крім цього, інформація в заявці на патент дозволяє потенційним конкурентам з'ясувати питання щодо можливості практичного застосування певного винаходу, звільняючи їх від необхідності здійснення витрат на експериментування.

Вимога щодо розкриття інформації про винахід дозволяє конкурентам зменшити витрати на створення X, що зумовлює зменшення собівартості X для конкурентів до рівня нижче МС1 (звичайно, собівартість навряд чи впаде до МС^, тобто, собівартості для власника патенту). Але це може спричинити ситуацію, за якої в умовах жвавої конкуренції попит для власника патенту на X (далі — остаточний попит) знизиться і становитиме різницю між ВВ (загальним попитом на X) та кількістю виготовленої конкурентами продукції X. Обсяг випуску продукції на ринку Хт становить величину, що дорівнює сумі обсягу випуску продукції власника патенту Хр і обсягу випуску продукції конкурентів (Хт -- Хр). При цьому ціна на продукцію на ринку становитиме величину між Р1 (ціна до впровадження винаходу у виробничий процес) та Р0 (собівартість створення продукції для власника патенту після впровадження винаходу у виробництво). Отже, внаслідок використання конкурентами інформації про винахід обсяг продукції збільшується порівняно з періодом до впровадження винаходу у виробництво Х0, і ціна буде нижчою за Р1. Таким чином закріплене в межах патентного права положення про необхідність розкриття інформації про винахід в заявці на одержання патенту спростовує зазначене вище припущення щодо відсутності впливу патенту на процес на рівень ціни та обсягів виробництва продукції.

Підвищення рівня охорони винаходів, навпаки, обмежує доступ конкурентів до інформації про винахід, внаслідок чого для останніх зростають витрати на відтворення винаходу та підвищується ймовірність подачі власником патенту позову до суду про порушення прав. Підвищення рівня охорони спричиняє зменшення пропозиції (скорочення обсягу виробництва продукції).

Економічний ефект патенту для суспільства пов'язаний з витратами власника патенту на створення винаходу та можливістю суспільства використовувати інформацію про винахід. Так, чим вищими є витрати винахідника на створення винаходу і чим нижчими є витрати на його відтворення, тим вищим має бути рівень охорони такого винаходу (як в цілях інноваційного розвитку, так і для залучення інвестицій). Але у випадку відсутності доступу суспільства до інформації про винахід процес відтворення буде обмеженим, а власник патенту матиме можливість встановити більш високі ціни на продукцію (при незмінному рівні її собівартості), що дозволить йому одержувати вищі доходи. Внаслідок підвищення рівня охорони обмеження доступу суспільства до запатентованого винаходу буде не єдиним наслідком — крім цього знизяться темпи інноваційної діяльності, що спричинить збідніння інтелектуального потенціалу суспільства.

Прагнення компанії до завоювання лідерства на ринку зумовлює розробку стратегії одержання патенту, від вибору якої залежить не тільки рівень доходів певної компанії, але й процес обміну інформацією і технологіями в суспільстві та темпи інноваційної діяльності. Вивченню стратегій патентування присвячені праці Дж. Еллісона, М. Лемлі та Н. Галліні [72, рр. 2099, 2104; 91, рр. 131, 140, 149; 104, рр. 531, 539-540]. Дослідники виділяють дві стратегії патентування: так звану стратегію стримування конкурента і захисну стратегію.

За мету одержання патенту на винахід суб'єкти господарювання часто ставлять запобігання одержанню конкурентом патенту на подібний винахід. У випадку стратегії стримування конкурента суб'єкт господарювання прагне якнайшвидше захистити нову технологію патентом для запобігання витрат, які б йому довелося здійснити у випадку використання ним винаходу на умовах ліцензії конкурента. На думку дослідників, стратегія стримування конкурента створює на ринку умови, за яких відбувається обмеження технологічного прогресу. Стратегія стримування конкурента може бути проілюстрована наступними висловлюваннями. Патентний повірений компанії Хьюлет Паккард (Hewlett Packard) зазначив: «Ми одержуємо патенти не для того, щоб захистити наші продукти, а тому, що це дозволяє нам виключити сфери, в яких інші можуть побажати взяти участь. Ми беремо до уваги те, що наші конкуренти можуть отримати патенти в різних сферах. Ми не хочемо бути останніми» [139, p. B1]. Суть стратегії стримування конкурента при одержанні патенту, вважає Р. Парр, зводиться до наступного: «Патентувати слід будь-що для переконання й попередження конкурентів про те, що створення продукту або здійснення бізнесу певним чином є незаконним. Отримання доходу від надання ліцензії не є метою такої стратегії» [124, pp. 271, 282].

Застосування компаніями стратегії стримування конкурента при одержанні патенту на винахід ставить під сумнів загально-поширене уявлення про те, що патент є інструментом оптимізації інноваційної діяльності. Втім, на думку Н. Галліні, застосування стратегії стримування конкурента при одержанні патенту може мати і позитивний вплив на розвиток інноваційної діяльності, оскільки збільшення кількості патентів, що виконують функцію стримування, призводить до появи інформації про існування нових технологій та створює потенційну можливість їх подальшого використання суспільством [91, p. 140]. З цим важко погодитися. Якщо відбувається різке збільшення кількості патентів в окремих високотехнологічних сучасних галузях, продиктоване виключно стратегією стримування конкурента, і в такий спосіб підвищується рівень охорони інтелектуальної власності, це скоріш призведе до гальмування інноваційної діяльності.

Захисна стратегія патентування полягає у прагненні компаній (або фізичних осіб-винахідників) захистити свій винахід шляхом встановлення ексклюзивних прав на останні. Для оптимізації суспільно корисної інноваційної діяльності суб'єкти господарювання при здійсненні патентної політики мають застосовувати захисну стратегію, оскільки вона не спричиняє обмеження конкуренції на ринку певної технології.

В цілому охорона винаходів патентами є привілеєм власників прав інтелектуальної власності, але, разом з тим, патентне право передбачає необхідність стимулювання інноваційної діяльності (вимога щодо розкриття інформації про винахід в заявці на патент). Занадто високий рівень охорони має негативний вплив на інтереси суспільства, оскільки обмежує доступ суспільства до технологій, створюючи перешкоду інноваційному розвитку. В умовах «середнього» рівня охорони винаходів патентами власники прав інтелектуальної власності одержують досить високі доходи, а інноваційна діяльність характеризується позитивними показниками.

Як зазначено вище, оптимальний режим охорони інтелектуальної власності досягається шляхом встановлення балансу інтересів власників та суспільства. Досягнення такого балансу можливе шляхом застосування правових механізмів охорони інтелектуальної власності. Оскільки для авторського та патентного права характерні різні механізми регулювання балансу, розглянемо ці інститути окремо.

Авторським правом, як вже зазначалося, є сукупність правових норм, що регулюють відносини, пов'язані зі створенням та використанням художніх, літературних, музичних та інших творів (інтелектуальних товарів). Оптимальний рівень охорони авторського права повинен встановлюватися з урахуванням зазначених в табл. 1.1 правових норм, покликаних збалансовувати інтереси власників прав і суспільства.

Таблиця 1.1

ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ БАЛАНСУ МІЖ ІНТЕРЕСАМИ АВТОРІВ І СУСПІЛЬСТВА

 

N

Права авторів

Інтереси суспільства

1

Автоматичний характер виникнення авторського права (ст. 11 Закону України «Про авторське право та суміжні права»)

Обмежений строк авторського права (70 років після смерті автора), по закінченню якого твір переходить у суспільне надбання (ст. 28 Закону України «Про авторське право та суміжні права»)

2

Об'єктом авторського права є твори, оприлюднені й не оприлюднені, завершені та незавершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети

Правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі (п. 3 ст. 8 Закону України «Про авторське право та суміжні права»)

3

Особисті немайнові права автора є не-відчужуваними (зазначення імені, недоторканність твору тощо)

Можливість використання твору в інтересах суспільства в некомерційних цілях, якщо виправдано поставленою метою (в цілях навчання, з інформативною метою і т. д.)

4

Майнові права автора (виключне право на використання твору) (ст. 15 Закону України «Про авторське право та суміжні права»)

Автор може дозволити іншим особам використовувати твір

5

Юридична відповідальність за порушення прав автора

 

Автоматичний характер виникнення авторського права забезпечується положенням, відповідно до якого право автора на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Відповідно до ст. 446 Цивільного кодексу і ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права», авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору. Таке положення забезпечує авторів правом на твір незалежно від здійснення ними формальних вимог щодо реєстрації твору.

Встановлення строку дії авторського права має на меті обмеження монополії власників на свої права і є важливим механізмом досягнення балансу між інтересами власників прав і суспільства. Згідно з Директивою СОТ про гармонізацію строків охорони авторських прав встановлено строк охорони 70 років. Відповідно, законодавство України передбачає строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір 70 років, що обчислюється з 1 січня року, наступного за роком смерті автора (ст. 446 Цивільного кодексу України). На нашу думку, цей термін є занадто тривалим, що сприяє створенню монополії спадкоємців автора на певний твір. Втім, згадана Директива СОТ встановила обов'язкову вимогу щодо уніфікації строку охорони. З огляду на вступ України до СОТ скорочення терміну охорони в межах національного законодавства є неприпустимим. Закінчення строку дії авторського права на твір означає перехід твору в суспільне надбання. Твори, які стали суспільним надбанням, можуть використовуватися вільно, без виплати авторської винагороди. Положенням про перехід твору в суспільне надбання після закінчення строку його охорони певною мірою досягається баланс інтересів власників прав і суспільства.

Відповідно до ст. 8 Закону про авторське право, охороні авторським правом підлягають твори, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і незавершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо). Але авторське право поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права», не підлягають охороні авторським правом повідомлення про новини або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації; твори народної творчості (фольклор); видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; символи і знаки органів державної влади; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій тощо. Обмеження кола об'єктів, що підлягають охороні авторським правом, є механізмом стримання монополії власників шляхом забезпечення певної інформації статусом «загальнодоступна».

Важливим механізмом балансування прав авторів і суспільних інтересів є встановлення різного режиму щодо майнових і особистих немайнових прав автора. На відміну від майнових прав (право на використання твору), особисті немайнові права (право на зазначення імені (авторство), недоторканність твору) не можуть бути відчужені. Неможливість особистих немайнових прав бути відчуженими є нормативно закріпленою гарантією забезпечення нематеріальних прав авторів.

Ст. 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права» містить вичерпний перелік обставин, за яких дозволяється вільне використання твору із зазначенням імені автора:

використання цитат з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою;

використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;

відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей;

відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії в обсязі, виправданому інформаційною метою;

відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях;

видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;

публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей у обсязі, виправданому поставленою метою.

Статті 22—24 Закону містять перелік обставин, за яких дозволяється вільне відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом, відтворення творів для навчання а також вільне відтворення творів в особистих цілях.

Зазначені статті містять положення, спрямовані на досягнення балансу між інтересами власників і суспільства. Втім, для забезпечення балансу в повній мірі (на користь інтересів власників) в українському законодавстві доцільно додати положення про те, що таке вільне використання не повинно здійснювати значного впливу на попит твору на ринку. Запропоноване положення може вирішити проблему спричинення власникам авторського права значної шкоди внаслідок вільного використання творів в інтересах суспільства.

Законодавство передбачає відповідальність за порушення у сфері авторського права. Залежно від характеру протиправної поведінки порушники несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність. В законодавстві України санкції передбачаються Цивільним кодексом, Кодексом про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України. Юридична відповідальність за порушення авторських прав є необхідним інструментом забезпечення прав авторів.

Патентне право — це сукупність правових норм, що регулюють відносини, пов'язані зі створенням і використанням винаходів, матеріальне і моральне стимулювання масового винахідництва. Патентне право містить механізми досягнення і дотримання балансу між правами винахідників та інтересами суспільства. Відповідно до табл. 1.2, баланс між інтересами власників патентного права та суспільства досягається шляхом застосування наступних правових механізмів.

Патентне право містить обмеження, спрямоване на запобігання проблемі збідніння «банку знань» людства, що втілене у вимозі про необхідність розкриття інформації про винахід у заявці на одержання патенту. Відповідно до п. 7 ст. 12 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», заявка на одержання патенту повинна містити опис винаходу, що має розкривати суть винаходу настільки ясно і повно, щоб його зміг здійснити фахівець у зазначеній галузі. Заявка на одержання патенту після видання патенту стає публічно доступним документом, що потенційно надає можливість певному сегменту суспільства, який володіє технологічними знаннями, виробити запатентова

ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ БАЛАНСУ МІЖ ІНТЕРЕСАМИ ВИНАХІДНИКІВ І СУСПІЛЬСТВА

ний продукт. Так, відповідно до п. 13 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», після опублікування відомостей про заявку будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки. З іншого боку, вимога розкриття детальної інформації про винахід може мати негативний наслідок: інформація про патент може стати посібником для потенційних порушників з метою неправомірного використання патенту.

На думку С. МакДональда, винахідник забезпечує суспільство інформацією про винахід тільки в теорії [94, рр. 15—16]. Опис патенту є, передусім, юридичним документом, а не джерелом інформації про винахід, доступним суспільству. На думку Ф. Лібе-зни, інформація про патент є корисною лише для тих, хто бере участь в процедурі видачі патенту, а також для тих, хто може оплатити послуги експертів певної галузі (зокрема, юристів) [113, рр. 117—119]. Скажімо, юрист-патентознавець, захищаючи позицію клієнта, завжди може викласти інформацію про патент в такому обсязі, якого буде достатньо для подання заявки, однак, який не буде корисним для суспільства, зазначає К. Лябіх [109; рр. 27—32]. На нашу думку, заперечення значення вимоги патентного права про розкриття інформації про винахід для суспільства є безпідставним; певний баланс між інтересами власників і суспільства все ж таки досягається.

Патентне право встановлює адміністративні обмеження та обмеження по суті патенту, що дозволяють звузити коло потенційних патентів та сприяють обміну знаннями і технологіями та розвиткові інноваційної діяльності. Процедура одержання патенту на винахід є досить складною і тривалою у часі. Адміністративні обмеження полягають у встановленні формальних вимог щодо порядку одержання патенту. Вимоги по суті включають вимоги щодо новизни, винахідницького рівня і придатності для промислового використання (так звані умови патентопридатності).

Вимога щодо новизни запобігає видачі патентів на продукти або процеси, відомі суспільству, і полягає в неможливості одержання патенту на винахід, якщо на час подання заявки на патент винахід був відомим або використовувався іншими особами. З огляду на вимогу щодо винахідницького рівня варто зазначити, що винахід покликаний виконувати функцію поповнення «банку знань». Вимога неочевидності досить тісно пов'язана з «придатністю для промислового використання» та «новизною», оскільки якщо винахід є промислово придатним і очевидним, то навряд чи він може бути невідомим. Вимога щодо придатності для промислового використання переслідує три економічні цілі: загальне дослідження патенту щодо його подібності до інших патентів; відкладення часу до моменту, коли матиме місце створення нового продукту або процесу, на які може бути видано патент; зменшення витрат на пошук патенту шляхом вилучення «некорисних» винаходів з процесу розгляду. Узагальнюючи сказане, критерій промислової придатності переслідує мету обмеження стратегії стримування конкурента при одержанні патенту — серйозної проблеми сучасної системи охорони патентів, про яку йшлося вище.

Відповідно до п. 4 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», строк дії патенту становить 20 років від дати подачі заявки про одержання патенту. Обмеження дії патенту 20-річним строком має на меті встановлення балансу між інтересами власників прав інтелектуальної власності і суспільства шляхом обмеження монополії власника патенту в часі.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» містить положення, що є вкрай важливим для розвитку інноваційної діяльності; відповідно до нього власник патенту зобов'язаний дати дозвіл (ліцензію) на використання винаходу власнику пізніше виданого патенту, якщо винахід останнього призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко-економічні переваги і не може використовуватися без порушення прав власника раніше виданого патенту. Крім цього, якщо винахід не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання винаходу було припинено, будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати винахід, у разі відмови власника прав від укладання ліцензійного договору, може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу. З метою забезпечення здоров'я населення, екологічної безпеки та інших інтересів суспільства Кабінет Міністрів України може дозволити використання запатентованого винаходу визначеній ним особі без згоди власника патенту у разі його безпідставної відмови у видачі ліцензії. Згідно зі ст. 31 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», не визнається порушенням патенту використання запатентованого винаходу без комерційної мети; з науковою метою або в порядку експерименту; за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо) з повідомленням власника патенту одразу, як це стане практично можливим, та виплатою йому відповідної компенсації. Зазначені положення законодавства забезпечують баланс інтересів, вони направлені на забезпечення суспільства гарантіями використання винаходу в певних випадках.

Юридична відповідальність за порушення патенту є заходом забезпечення прав власника патенту і виконує функцію запобігання порушенням. Законодавством України передбачені, зокрема, такі засоби захисту порушених прав, як стягнення збитків, відшкодування моральної шкоди, поновлення порушених прав.

Таким чином патентне право передбачає механізми встановлення і дотримання балансу між інтересами власника патенту і суспільства, що відповідає найважливішому принципу права інтелектуальної власності — його суспільному призначенню.

Висновки до розділу 1

1. Глобалізація світової економіки є складною багато-аспектною проблемою, яка породжує численні наукові дискусії. Епоха глобалізації характеризується формуванням нового суспільного та економічного середовища, створенням глобального економічного простору шляхом ліквідації торговельних бар'єрів, мобільністю робочої сили і, нарешті, зростанням взаємозалежності країн. Як новий етап розвитку цивілізації глобалізація створює для країн не тільки переваги, вона також пов'язана з важливими суперечностями сучасного глобального простору. Необхідність подолання внутрішніх суперечностей глобальної економіки обумовлена рядом загроз, що їх несе глобалізація. Порушення глобальної економічної рівноваги, що виражається у нерівномірності розподілу доходів між країнами центру і периферії, є однією з найактуальніших проблем глобалізації. Загроза глобалізації криється у встановленні країнами центру монополії у різноманітних сферах суспільних відносин: так, країни центру утримують інтелектуальну й науково-технічну монополію, здійснюють культурно-ідеологічну гегемонію тощо. Нееквівалентність обміну полягає також у впливі діяльності транснаціональних корпорацій на країни периферії: ТНК здійснюють контроль за транснаціональним капіталом, неоднозначно впливають на технологічний розвиток країн периферії.

2. Особливістю глобального економічного простору є те, що процеси глобалізації розгортаються в умовах постіндустріально-го інформаційно-технологічного розвитку. Характерними рисами інноваційної економіки є зростання ролі науки і технологій як основного фактору економічного розвитку і перетворення інформації на провідний виробничий ресурс. В інноваційній економіці головна роль належить вартості, що створюється знаннями, а інтелектуальна власність перетворюється на найважливіший товар. Як товар інтелектуальна власність є нематеріальним активом, що використовується у господарській діяльності і може бути швидко і без значних витрат відтворений і розповсюджений. Як капітал інтелектуальна власність забезпечує матеріальне виробництво, зменшуючи вміст матеріальних ресурсів у процесі виробництва. Агентом впливу на параметри інноваційної економіки є право інтелектуальної власності. Роль права інтелектуальної власності для регулювання інформаційно-технологічного розвитку полягає в забезпеченні правової охорони об'єктів інтелектуальної власності в процесі їх господарського використання. В цьому зв'язку й залежності виражається єдність економічних і правових відносин інтелектуальної власності. Підвищення ролі інтелектуальної власності як основного фактору виробництва в умовах інноваційної економіки обумовлює необхідність розвитку науково-технічного потенціалу і розробки ефективної системи охорони інтелектуальної власності.

Економічний аналіз інтелектуальної власності, тобто економічного ефекту від охорони авторського права і патентів, дає підстави стверджувати, що охорона інтелектуальної власності є необхідною передумовою розвитку інноваційної діяльності. Проблема оптимального режиму охорони інтелектуальної власності пов'язана з необхідністю досягнення балансу між інтересами власників прав інтелектуальної власності і суспільними інтересами, що можливо за умови встановлення «середнього» рівня охорони. В умовах низького рівня охорони власники прав не можуть одержати дохід від інтелектуальної діяльності та навіть відшкодувати витрати на її здійснення, що обумовлює спад інноваційної активності суспільства. Занадто високий рівень охорони інтелектуальної власності забезпечує власників доходами, однак створює перешкоду процесу обміну знаннями й відтворення технологій в суспільстві. На нашу думку, оптимальним режимом охорони інтелектуальної власності є режим, що, з одного боку, ефективно виконує функцію запобігання і попередження порушенням прав інтелектуальної власності (забезпечуючи власників доходами) та створює стимул для здійснення інноваційної діяльності, а, з іншого боку, належною мірою забезпечує доступ суспільства до знань і технологій. В досягненні й збереженні цього балансу полягає основна проблема ефективного режиму охорони інтелектуальної власності.

Розвиток інноваційної діяльності залежить не тільки від рівня охорони, але також і від стратегії, що її обирають суб'єкти господарювання. Вище ми розглянули негативний вплив стратегії стримування конкурента у випадку патентування винаходів. При виборі стратегії патентування суб'єкти господарювання мають уникати застосування стратегії стримування конкурента та віддавати перевагу захисній стратегії патентування.

Баланс між інтересами власників і суспільства як основна передумова досягнення і збереження оптимального режиму охорони інтелектуальної власності досягається за допомогою правових механізмів, якими є норми авторського і патентного права.

Авторське і патентне право містять положення, спрямовані на обмеження монополії прав власників (обмеження охорони певним строком; встановлення вимог для одержання патенту на винахід щодо новизни, винахідницького рівня і промислової придатності, необхідності розкриття інформації про винахід в заявці про одержання патенту тощо). Такі правові положення мають бути застосовані в національних законодавствах та в міжнародній системі охорони інтелектуальної власності для встановлення і збереження відповідного балансу.

Що таке інтелектуальна власність?

У чому полягає відміна між охороною інтелектуальної власності та її захистом?

Що означає поняття «інноваційна діяльність»?

Суб'єктивне і об'єктивне розуміння понять авторське право і суміжні права.

Що означає поняття «глобалізація економіки»?

Як розуміють поняття «конвергенція галузей технологій?

Чому транснаціональні корпорації, а не країни вважаються основними суб'єктами інтелектуальноївласності?

Як розуміють поняття «інтелектуальний капітал»?

Чому у сучасній економіці інтелектуальна власність перетворюється на товар?

Що таке комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності?

Чому інтелектуальну власність можна розглядати і як товар, і як капітал?

Як розуміють поняття «територіальний характер прав інтелектуальної власності»?

Що має на увазі поняття «кумулятивний характер інтелектуальної власності»?

Що таке «піратство» у сфері інтелектуальної власності?

Негативні і позитивні аспекти патентної охорони.

Основні стратегії патентування.

Що в Україні не підлягає охороні авторським правом?