Інтелектуальна власність - Навчальний посібник (В.О. Потєхіна)

1.1. формування глобального економічного простору

Головною тенденцією розвитку сучасного світу є глобалізація економічної діяльності. Вона значним чином впливає на економічне життя, а також призводить до значних політичних (внутрішніх та міжнародних), соціальних та, навіть, культурно-цивілізаційних наслідків. Глобалізацію все більше відчувають на собі майже всі країни світу, в тому числі Україна, яка цілеспрямовано рухається в напрямку інтеграції в світову економіку. Аналіз процесу глобалізації має не лише теоретичне, але і практичне значення для України. Явище глобалізації пов'язане з суперечностями, що стають предметом численних дискусій в академічних, політичних та ділових колах.

Слово «глобалізація» походить від англійського слова «globe» (земна куля). З множини визначень поняття глобалізації можна виділити наступні. Глобалізацією є інтернаціоналізація світової економіки в загальнопланетарному масштабі як логічний результат взаємодії національних економік, які постійно розширювались, внаслідок чого така взаємодія набула вигляду транснаціо-налізації, тобто стану взаємного проникнення і переплетіння національних економік. Водночас, глобалізація — це універсалізація або гомогенізація економічного життя, яке під впливом обміну знаннями, людьми, товарами, культурними цінностями і т. п. все більш тяжіє до єдиних стандартів, принципів і цінностей [21].

Е. Гідденс у книзі «Наслідки сучасності» 1990 р. дав наступне визначення глобалізації: «інтенсифікація світових суспільних відносин, що пов'язує віддалені території таким чином, що національні події відбуваються під впливом подій, що мають місце на відстані багатьох миль, і навпаки» [92]. Д. Хелд зі співавторами книги «Глобальні трансформації» визначив глобалізацію як «світовий взаємозв'язок, що розповсюджується, поглиблюється та прискорюється в усіх сферах сучасного суспільного життя, від культурного до кримінального, від фінансового до духовного» [99].

Термін «глобалізація» став широко використовуватися починаючи з 80-х років XX століття у зв'язку з науково-технічним прогресом. Введення цього терміну пов'язано зі спрощенням і прискоренням здійснення міжнародних операцій, пов'язаних з торговими і фінансовими потоками. Він означає поширення за межі національних кордонів ринкових сил, що протягом багатьох століть пронизували всі рівні господарської діяльності [156].

Розуміння того, що події в одній частині світу безпосередньо впливають на події в іншій частині світу, існувало досить давно. Деякі дослідники, втім, розглядають глобалізацію як новий процес. На думку Е. Гідденса, Дж. Томлінсона та Дж. Уррі, новою рисою сучасної глобалізації є те, що глобальні потоки стало важко спрямовувати і контролювати, на відміну від ранньої глобалізації, яка мала виражений характер «вестернізації». Р. Кілі у книзі «Імперія в епоху глобалізації» зазначає, що сучасна глобалізація характеризується домінуванням неоліберального капіталізму і тим, що певні прояви глобалізації дозволяють розцінювати її як інструмент, призначений для розповсюдження такого домінування — зокрема, через вплив Сполучених Штатів на інші країни

[106].

Епоха глобалізації характеризується зростанням впливу низки факторів міжнародного рівня (економічних і політичних зв'язків, культурного та інформаційного обмінів) на соціальну дійсність окремих країн. Внаслідок таких процесів відбувається більш ефективний розподіл та використання факторів виробництва і зростають можливості для виробництва і споживання. Глобальна економіка вимагає створення інститутів, які б забезпечували функціонування ринків, — нових суспільного та економічного середовищ, формування яких вимагає системного мислення, нових управлінських якостей [160]. Створення нових суспільного та економічного середовищ на етапі глобалізації відбувається в напрямку уніфікації, що є основною характеристикою сучасного глобального економічного простору.

Становлення глобального економічного простору пов'язане з підвищенням мобільності робочої сили, ліквідацією торговельних бар'єрів, розвитком засобів зв'язку і транспорту, науково-технічним прогресом, внаслідок чого пожвавлюється обмін товарами, капіталами, послугами та людськими ресурсами. При цьому необхідною умовою успішної участі в такому процесі кожної країни є створення правової держави, стабільних систем права власності. Процес глобалізації супроводжується глибокою інтеграцією національних економік у світову економіку, що має сприяти одержанню доступу до нових технологій та обміну ними, стимулює конкуренцію і, як наслідок, підвищує продуктивність національної економіки.

В. Іноземцев зазначає, що глобалізація економічної діяльності відбувається в наступних напрямах:

міжнародна торгівля товарами, послугами, технологіями та об'єктами інтелектуальної власності;

міжнародний рух факторів виробництва, а саме рух капіталу (у вигляді прямих іноземних інвестицій), робочої сили;

міжнародні фінансові операції (кредити, основні цінні папери, похідні фінансові інструменти, валютні операції). При цьому, В. Іноземцев зазначає, що співвідношення між цими трьома напрямами в останні роки істотно змінюється [29].

Глобалізація економічної діяльності відбувається на двох рівнях: мікро- і макроекономічному. В умовах ринкової економіки економічна діяльність на обох рівнях ініціюється і розвивається на рівні самостійних суб'єктів господарювання, що встановлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові зв'язки із зарубіжними партнерами. Отже, перший рівень — стихійно-ринкового розвитку глобальних процесів, в основі яких лежать пошуки виробниками способів мінімізації витрат і побудова нових комбінацій спеціалізації. Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є всесвітня стратегічна орієнтація компаній. Це і закладає фундамент глобалізації. Наслідки глобаль-ноорієнтованої стратегії на рівні окремих компаній відображаються на макроекономічному рівні. Він є рівнем міждержавних форм, що компенсують втрату або обмеженість можливостей з боку держави регулювати стихійно-ринкові прояви глобалізації.

Викладені вище ознаки процесу глобалізації дозволяють дати загальне визначення цьому явищу. Глобалізація є об'єктивним, багатовимірним процесом якісних змін в різноманітних сферах суспільного життя, що визначає пріоритетні тенденції сучасного розвитку. О. Білорус зазначає, що глобалізація — це якісно новий соціальний процес, змістом якого є взаємозв'язок і взаємозалежність, а також глобальна інтеграція національних економік, національних політичних і соціальних систем, інформаційних систем, національних культур тощо [2, с. 304]. На думку М. Делягіна, глобалізація є процесом формування й подальшого розвитку єдиного загальносвітового фінансово-економічного простору на базі нових, переважно комп'ютерних технологій [152]. Глобалізація — це найвища нині фаза інтернаціоналізації (інтеграції) економіки і політики, а в зародковому стані — і культури (В. Пефті-єв, В. Черновська) [47], яка першочергово проявляється в процесах гомогенізації (К. Ейк), а також у зростаючій взаємозалежності різних суспільств (Г. Ділігенський) [18]. Поняття глобалізація відображає об'єктивний процес активізації взаємопроникнення та взаємозалежності сучасних соціально-економічних і суспільно-політичних процесів у світовому масштабі, які не лише долають національні бар'єри, а й поєднують на перший погляд несхожі й різновекторні явища.

Відповідно до О. Білоруса, формування глобального економічного простору відбувається за такими напрямами і в межах наступних міжнародних інституцій:

комплексна лібералізація та розробка правил міжнародної торгівлі товарами та послугами (в межах ГАТТ/СОТ, ЮНКТАД та Міжнародної торговельної палати);

регулювання міжнародних валютних відносин, платіжних балансів країн та міжнародної заборгованості (МВФ, Банк міжнародних розрахунків, Паризький та Лондонський клуби кредиторів);

здійснення структурних реформ у світовій економіці, передусім, в країнах периферії (в межах галузевих організацій, таких як Організація ООН з промислового розвитку — ЮНІДО, а також міжнародних фінансових інституцій — Світовий банк, МВФ);

регіональна міжнародна економічна інтеграція, пов'язана зі створенням комплексних міжнаціональних структур регулювання та єдиної економічної політики (Європейський економічний союз — ЄЕС, Північноамериканська асоціація вільної торгівлі — НАФТА, Спільний ринок країн Південного Конусу — МЕРКО-СУР тощо);

координація та розробка єдиних правил функціонування міжнародної інфраструктури (міжнародні організації в галузі транспорту, зв'язку, фінансових розрахунків, охорони інтелектуальної власності і т. д.) [10].

На думку О. Білоруса, нині має місце певна нерівномірність розвитку компонентів системи глобального регулювання, для якої характерне значне домінування системи СОТ. Однак функції СОТ не охоплюють всього спектру соціально-економічних відносин, а тому вони доповнюються функціями інших міжнародних інституцій, зображених на схемі (рис. 1.1).

 

—"7

ЄЕС

НАФТА

 

МЕРКОСУР

 

МВФ

Банк міжнародних розрахунків

Світовий банк

 

Рис. 1.1. Система інституцій глобального регулювання

Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) визначає основні принципи торгових відносин і торгової політики; створює систему преференцій в торгівлі та здійснює стимулювання експорту країн периферії. Завданням Комісії ООН з прав міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) є гармонізація законодавства у сфері міжнародної торгівлі. Міжнародна торговельна палата здійснює роботу з формулювання міжнародних торгових звичаїв (поміж них — умови поставок в зовнішньоекономічних операціях «Incoterms», міжнародні розрахунки тощо). Регулювання валютного курсу та платіжних балансів покладене на Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) відіграє важливу роль в узгодженні різноманітних аспектів економічної політики та розробці її параметрів (зокрема, щодо іноземних інвестицій та регулювання діяльності ТНК, податкової політики, експортного кредитування, розрахунків тощо). Глобалізація економічної діяльності вимагає її лібералізації, тобто скорочення або усунення обмежень у сфері міжнародної торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Саме таке завдання ставила перед собою Генеральна Угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ). Нині цим опікується Світова організація торгівлі (СОТ), у якій ГАТТ, ГАТС і ТРІПС є трьома базовими елементами. Пояснимо, що ГАТС — це Генеральна угода з торгівлі послугами, а ТРІПС — Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності.

Глобалізація відбувається в умовах постіндустріального інформаційно-технологічного розвитку цивілізації. Д. Харві називає процес глобалізації «часово-просторовою компресією» [97]. Іншими словами, ми живемо у спресованому світі, де витрати (матеріальні й часові) на обмін технологіями та інформацією, а також на їх відтворення зменшились. М. Кастель зазначає, що розвиток телекомунікацій створив матеріальну інфраструктуру для формування глобальної економіки [78]. Щоправда, Р. Кілі вважає, що інформація та телекомунікаційні технології важливі, однак не слід перебільшувати значення феномену «часово-просторової компресії» [106].

На думку А. Філіпенка, важливим елементом глобальної економіки є міжнародна науково-технічна сфера, яка характеризується формуванням світового ринку технологій, ноу-хау, патентів. Відповідно до визначальних тенденцій світового економічного розвитку в сучасних умовах значно підвищується значення науково-технічних компонентів господарського зростання як факторів динамізації та якісного вдосконалення виробництва [66; с. 41]. О. Пічкур зазначає, що науково-технічна інформація, спрямована на зміну циклів виробництва товарної продукції, набула глобального значення, що перетворило технологічні знання та накопичений досвід у різних галузях виробництва, а також інформаційні, управлінські, виробничі, фінансові, торговельні секрети, пов'язані з виробництвом та реалізацією наукомісткої товарної продукції, на самостійний об'єкт зазначених відносин — технологію [50, с. 35]. Технологія — це знання, необхідні для досягнення певного технічного результату.

Сучасній хвилі науково-технічного прогресу притаманні пожвавлення інноваційної діяльності та досягнення в трьох основних напрямах розвитку технологій: інформаційні технології (комп'ютерні програми, бази даних, цифрові технології); біотехнологія (що створює підґрунтя для розвитку медицини, фармацевтики, сільського господарства, хімічної промисловості); технології виготовлення нових матеріалів. Нові інформаційні технології дозволяють здійснити перехід до децентралізованого виробництва з централізованим фінансовим контролем. Такі можливості сприяють ще більшій інтернаціоналізації виробництва, яка призводить до збільшення обсягів світової торгівлі. Розвиток транспортних комунікацій сприяє зростанню обсягів комерційної торгівлі та розширенню обміну послугами.

Інтеграційна тенденція між галузями проявляється в налагодженні більш тісних зв'язків між базовими напрямами НТП (мік-роелектроніки і біотехнології) — нововведення в одній галузі забезпечують новації в іншій. Більш того, інноваційна діяльність часто здійснюється шляхом об'єднання зусиль конкуруючих компаній на глобальному рівні. Таким чином інтеграційні процеси позначаються на зближенні суб'єктів глобальної економіки — компаній і власне країн. Це пояснюється тим, що в процесі інноваційної діяльності компанії нерідко відчувають потребу в залученні технологій іншої галузі. Конвергенція галузей технологій активно впливає на розвиток поділу праці і технологій — відбувається інтернаціоналізація господарської діяльності.

Інтернаціоналізація НТП і виникнення єдиної технологічної бази обумовлює зрощування галузей суспільного виробництва на національному і міжнародному рівнях. Глобалізація супроводжується розгортанням процесів науково-технічної кооперації, які характеризуються техніко-економічними чинниками: високим комерційним ризиком нововведень, ймовірністю введення подібних технологій компаніями—конкурентами, непередбачуваністю результатів одержання нового продукту (технології), їх рентабельності; непередбачуваністю прогнозування попиту; загостренням конкуренції між компаніями тощо. Розробка, виробництво, збут і освоєння сучасних технологій та їх міжнародний поділ вимагають об'єднання зусиль на глобальному рівні. Відбувається зрощування нововведень і нових технологій в єдиний комплекс технологічних знань. Виникають «технологічні макросистеми», пожвавлюється технологічне співробітництво. Суб'єкти ринку набувають транснаціональної форми. Сукупність таких тенденцій є свідченням того, що має місце світовий процес техноглобаліза-ції — тобто процес інтернаціоналізації створення і освоєння, виробничого та комерційного використання, трансферу (передачі) і дифузії (поширення) технологій.

Глобалізація економічних відносин пов'язана з територіальним розширенням прав власності суб'єктів цих відносин. Розбудова міжнародного права на основі принципу, згідно з яким суб'єкт національного права однієї країни має право реалізовувати право власності в інших країнах, сприяла прискоренню формування глобальних господарських комплексів у формі мультинаціональних компаній (МНК), багатопрофільних транснаціональних компаній (ТНК), транснаціональних банків (ТНБ) тощо. Поглиблення процесу формування таких комплексів спричиняє виникнення союзів і об'єднань найбільших ТНК і ТНБ у таких галузях, як транспортне та енергетичне машинобудування, фармацевтична промисловість, комп'ютерні технології, телекомунікації. Сучасна глобальна економічна система обмежила стихійні ринкові відносини між країнами, виник глобально функціонуючий світовий виробничо-господарський механізм, складовими якого стали окремі національні економіки.

На думку А. Філіпенка, суб'єкти сучасного процесу технологічного обміну в умовах глобалізації можна згрупувати за інсти-туціональними рівнями:

на моно- та мікрорівнях — університети та наукові заклади, венчурні фірми, інноватори-фізичні особи (до 1/3 світового обсягу інновацій);

на мезорівні — ТНК і МНК, національні компанії і науково-технічні комплекси (дослідницькі, технологічні парки) (до 2/3 світового обсягу інновацій);

на макрорівні — держави і національні інноваційні системи;

на мегарівні — міждержавні утворення та інтеграційні союзи, які спеціалізуються на окремих напрямках НТП;

на метарівні — міжнародні організації (насамперед, системи ООН, які надають технічну допомогу країнам периферії та сприяють формуванню світового ринку екологічно безпечних технологій) (рис. 1.2).

Основними суб'єктами господарювання глобальної економіки у світовому масштабі стають не країни, а транснаціональні корпорації. А. Філіпенко зазначає, що в умовах глобалізації боротьба за розподіл і перерозподіл сфер впливу переміщується з площини міждержавних відносин у площину конкуренції між корпораціями. Особливістю функціонування ТНК в процесі технологічного обміну є об'єднання зусиль ТНК. З метою здійснення спільних досліджень і придбання нових технологій відбувається створення технологічно взаємопов'язаних стратегічних союзів між ТНК. В таких союзах криється одна з небезпек глобалізації: в межах стратегічних альянсів проявляється тенденція збереження контролю з боку ТНК над новими технологіями і обмеження доступу до них суспільства. Географічно концентрація ТНК має місце в межах трьох центрів — Європи, Японії, США [66, с. 41].

Міжнародні науково-технічні зв'язки в умовах глобалізації контролюються транснаціональним капіталом з метою досягнення висококонкурентних позицій на світовому ринку. Внаслідок утримання технологій, капіталу і товарів в межах тріади ЄС — Японія — США відбувається подальша маргіналізація (відтіс-нення) країн, які не входять до цієї тріади. Перспективи їх економічного росту, відповідно, обмежуються. Такі негативні наслідки мають місце у зв'язку з внутрішньокорпоративним характером трансферу технологічного обміну ТНК (на відміну від технологічного обміну, який є відкритим для суспільства), завдяки якому ТНК досягають технологічного лідерства, а в деяких країнах відбувається консервація відсталості. У такий спосіб ТНК, переслідуючи мету досягнення і збереження лідерства, негативно впливають на інтереси країн периферії.

Міжнародні організації

Міждержавні утворення

Національні інноваційні системи

 

Держави

Національні інноваційні системи

 

ТНК

МНК

Національні компанії

Науково -технічні комплекси

 

Мікрорівень

Університети

Наукові заклади

Венчурні фірми

Фізичні особи -інноватори

 

Рис. 1.2. Класифікація суб'єктів процесу технологічного обміну за інституціональними рівнями

Неоднозначний та суперечливий характер глобалізації пов'язаний з необхідністю подолання багатьох внутрішніх суперечностей глобальної економіки. Глобалізація несе загрозу нерівномірного розподілу доходів між країнами центру та периферії. С. Глаз'єв зазначає, що глобалізацію можна уявити як неоднорідний простір, всередині якого розміщений центр, що утримує інтелектуальну і науково-технічну монополію, яка визначає сучасний економічний розвиток. Цей центр забезпечує світову економіку новими технологіями і знаннями, одержуючи інтелектуальну ренту в нееквівалентному економічному обміні з периферією. В цьому центрі зосереджена грошова монополія, що є емітентом світової валюти. Таким чином центр здійснює культурно-ідеологічну гегемонію, нав'язуючи світові моделі розвитку, свою інтерпретацію явищ та культурну матрицю [153]. Деіндустріалізація економіки, пов'язана з глобалізацією, призводить до зниження зайнятості в певних галузях економіки. Глобалізація також асоціюється з мобільністю робочої сили. Основний внутрішній конфлікт глобалізації полягає в загостренні проблеми світової економічної нерівноваги. А. Філі-пенко вважає, що економічна рівновага — це оптимальний стан господарської системи, багатовимірна і багатофакторна система, що формується під впливом сукупності факторів (соціально-політичних, економічних, правових, історичних тощо).

Глобалізація — не теорія, що може пояснити поточні світові події. Глобалізація є концепцією, яка допомагає з'ясувати процеси, що відбуваються у світі. Вона посилається на певні результати, які визначаються факторами. У книзі «Імперія в епоху глобалізації» Р. Кілі зазначає, що концепція глобалізації об'єднує глобалізацію як результат (дещо, що потребує пояснення) та глобалізацію як чинник (дещо, що пояснює результат).

Глобалізація світової економіки є складною багатоаспектною проблемою, що постійно породжує численні наукові дискусії. З поняттям глобалізації пов'язані явища, процеси і проблеми, що стосуються всього людства, тобто глобальні проблеми сучасності. Питання про те, яким чином глобалізація впливає на світові економічні процеси і на процеси всередині кожної країни є вкрай актуальними. Які наслідки глобалізація несе для країн — загрозу чи нові можливості? На виявленні позитивних і негативних наслідків глобалізації ми зупинимося нижче. Очевидно те, що процес глобалізації обумовив якісний стрибок до нового статусу економічного життя, нового змісту національної економіки, нових умов глобального середовища, до яких ті чи інші країни змушені адаптувати свої національні системи.