Інтелектуальна власність - Навчальний посібник (В.О. Потєхіна)

Висновки

 

1.         Глобалізація є об'єктивним явищем сучасності, в процесі якого необхідно подолати внутрішні суперечності глобальної економіки, що загострюють старі та породжують нові проблеми на- ціональних економік. Як імперативна вимога сучасного суспільс- тва і науково-технічного прогресу, глобалізація є прогресом в стратегічній перспективі. Однак нині вона характеризується пе- ревагами для одних суб'єктів глобалізації та втратами для інших.

Основний внутрішній конфлікт глобалізації — загострення світової економічної нерівноваги, що виражається в нееквівалент-ності обміну між суб'єктами глобалізації. Нерівномірність розподілу переваг глобалізації пов'язана з монополією країн центру і ТНК на транснаціональний капітал. Контроль країн центру і ТНК над міжнародними науково-технічними зв'язками спричиняє дискримінацію країн периферії та обмежує доступ глобальної спільноти до новітніх технологій.

Хоча в довгостроковій перспективі глобалізації немає альтернативи, тенденції її розвитку не є прямолінійними, а наслідки важко передбачити. Вирішення проблем глобалізації вимагає об'єднання глобальних ресурсів і зусиль світової спільноти.

2.         Інтелектуальна власність в інноваційній економіці. Процеси глобалізації розгортаються в умовах постіндустріальної (інноваційної) економіки. У зв'язку зі швидким економічним рос- том 1950-60-их рр. відбулося підвищення ролі науки і технологій як основного фактору виробництва.

В умовах науково-технічного прогресу рушійною силою стає нематеріальна (інтелектуальна) власність, що перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, радикальних структурних зрушень, стає головним фактором у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній і формуванні високого рівня конкурентоспроможності. В умовах інноваційної економіки інтелектуальна власність виступає як товар і капітал. Як товар інтелектуальна власність — це нематеріальний актив, що використовується у господарській діяльності та може бути швидко і без значних витрат відтворений і розповсюджений. Як капітал інтелектуальна власність є нематеріальними ресурсами (знання, досвід, інформація), що використовуються суб'єктом господарювання у матеріальному виробництві для зменшення матеріальних затрат у його процесі. Зростання значення інтелектуальної власності зумовлено необхідністю розвитку науково-технічного потенціалу для підвищення конкурентоспроможності та вимагає розробки ефективної системи її охорони.

3. Правові та економічні відносини у сфері інтелектуальної власності є взаємопов'язаними та існують нерозривно. Економічні відносини інтелектуальної власності виникають тоді, коли результати інтелектуальної діяльності стають об'єктами комерціалізації. Метою економічного регулювання є одержання прибутку, досягнення конкурентних позицій на ринку та можливості впливати на ринкову кон'юнктуру. Право інтелектуальної власності є агентом впливу на параметри інноваційної економіки, механізмом охорони об'єктів інтелектуальної власності в процесі їх комерціалізації. Метою правового регулювання відносин інтелектуальної власності є забезпечення охорони прав в процесі створення і використання її об'єктів.

Економічне й правове регулювання відносин інтелектуальної власності ускладнюється специфічним характером її інституту в порівнянні з інститутом матеріальної власності. Інтелектуальна діяльність є кумулятивним процесом: її продукти розповсюджуються вільно в просторі та часі й стають базою для створення нових творів і винаходів. Іншою важливою характеристикою інтелектуальної власності є те, що відтворення інтелектуальних товарів не вимагає значних фінансових і часових витрат, а виявлення порушень прав інтелектуальної власності є вкрай складним. Відносини інтелектуальної власності характеризуються надзвичайно високим ступенем динамічності й різнобічності. Зміст поняття «інтелектуальна власність», його структура постійно розширюються та якісно оновлюються. Особливістю права інтелектуальної власності є територіальний характер прав інтелектуальної власності і можливість одночасного використання об'єкту інтелектуальної власності необмеженим колом осіб. Складний характер інтелектуальної власності утруднює розробку ефективного режиму її охорони.

Оптимальний режим охорони інтелектуальної власності. Проблема оптимального режиму охорони інтелектуальної власності пов'язана з необхідністю досягнення балансу між інтересами власників прав інтелектуальної власності та суспільними інтересами шляхом забезпечення стимулів до здійснення інноваційної діяльності й доступу суспільства до інформації та технологій.

Охорона інтелектуальної власності забезпечує стимул для здійснення інноваційної діяльності і є необхідною передумовою її розвитку. Забезпечуючи власників прав інтелектуальної власності доходами, така охорона є, передусім, привілеєм власників. Як випливає з економічного аналізу, в умовах низького рівня охорони власники прав не можуть одержати дохід від інтелектуальної діяльності або навіть відшкодувати витрати на її здійснення, що викликає спад інноваційної діяльності. Занадто високий рівень охорони, втім, завдає шкоди інтересам суспільства, оскільки обмежує доступ суспільства до інформації та технологій, створюючи перешкоду процесу обміну знаннями. Оптимальний режим охорони інтелектуальної власності забезпечується рівнем охорони, яка, з одного боку, ефективно виконує функцію запобігання і попередження порушенням прав інтелектуальної власності та стимулює здійснення інноваційної діяльності, а з іншого — достатньою мірою надає суспільству доступ до знань і технологій. В досягненні та збереженні цього балансу полягає основна проблема ефективного режиму охорони інтелектуальної власності.

Баланс відносин інтелектуальної власності. Виконуючи роль агента впливу на економічний розвиток, право інтелектуальної власності забезпечує регулювання балансу між інтересами власників прав і суспільства. Механізмами досягнення балансу в сфері інтелектуальної власності є норми авторського і патентного права.

Авторське і патентне право містять положення, спрямовані як на забезпечення власників певними правовими гарантіями охорони, так і на обмеження монополії власників на права інтелектуальної власності. До правових положень, покликаних виконувати цю функцію, належать, зокрема, обмеження охорони певним строком; встановлення вимог для одержання патенту на винахід щодо новизни, винахідницького рівня і промислової придатності, необхідності розкриття інформації про винахід в заявці на одержання патенту тощо. Такі правові положення застосовуються в національних законодавствах та в міжнародній системі охорони інтелектуальної власності для встановлення і збереження зазначеного балансу.

6. Глобальна система охорони інтелектуальної власності.

Необхідність створення глобальної системи охорони інтелектуальної власності на сучасному етапі розвитку міжнародних економічних відносин зумовлена підвищенням значення інтелектуальної власності у глобальній економіці та інтенсифікацією торговельних відносин. Розбудова глобальної системи охорони інтелектуальної власності відбувається в напрямку встановлення єдиних стандартів охорони, або, інакше кажучи, шляхом уніфікації національних законодавств у сфері інтелектуальної власності.

Правові та організаційні засади міжнародної системи охорони інтелектуальної власності почали формуватися ще у другій половині XIX ст. Нині основи глобальної системи охорони інтелектуальної власності вже закладено — укладено багатосторонні конвенції і договори, створено систему міжнародних органів та інституцій, які в процесі своєї діяльності створюють правове поле для регулювання відносин інтелектуальної власності на регіональному і міжнародному рівнях.

Становлення глобальної системи охорони відбувалося з ініціативи країн центру. Глобальне регулювання у сфері інтелектуальної власності відбувається в межах угод, прийнятих ВОІВ, якими закріплені обов'язкові для всіх країн-учасниць стандарти. Основним документом, що визначив сучасні вимоги глобальної системи охорони інтелектуальної власності, є Угода ТРІПС. Історія прийняття Угоди ТРІПС свідчить про роль США як головного ідеолога та ініціатора глобалізації у сфері інтелектуальної власності. Формування стратегії глобальної охорони відбувається також під егідою Європейського Союзу. Його зусилля спрямовані на уніфікацію правового поля у цій сфері. Нав'язування занадто високих стандартів охорони інтелектуальної власності та тиск ак-торів-глобалізаторів на країни периферії призводить до неоднозначних наслідків. Уніфікація режимів охорони інтелектуальної власності без врахування особливостей економічного розвитку країн периферії спричиняє загострення проблеми світової економічної нерівноваги.

Характерною особливістю глобалізації у сфері інтелектуальної власності є її концентрація в країнах центру, які дозовано надають технології користувачам з країн з нижчим рівнем економічного розвитку. Водночас країни периферії не здатні залучати фінансові ресурси, еквівалентні тим, що їх вкладають з метою інноваційної діяльності країни центру й ТНК. Проблема країн периферії полягає також в обмеженні доступу до новітніх (насамперед інформаційних) технологій внаслідок їх зосередження в провідних ТНК. Проблема глобалізації у сфері інтелектуальної власності полягає у створенні монополій, розширенні контролю західних компаній над ринками та високих цінах на високотехнологічні товари. Підвищення рівня охорони інтелектуальної власності в країнах центру внаслідок уніфікації законодавства поглиблює проблему нерівномірності розподілу доходів, що негативно позначається на інтересах країн периферії.

Оптимальний режим глобальної охорони інтелектуальної власності має бути сформований з урахуванням особливостей моделі національної економіки (зокрема, впливу зарубіжних технологій на рівень винахідництва, розміру економіки, рівня продуктивності та інноваційної діяльності в країні) і залежно від рівня економічного розвитку кожної окремої країни. З огляду на це щодо країн периферії в умовах глобалізації має застосовуватися диференційований режим охорони інтелектуальної власності.

7. Монополія на інтелектуальну власність та економічна конкуренція. Внутрішній конфлікт глобальної системи охорони інтелектуальної власності загострюється у зв'язку з монополією власників на права інтелектуальної власності, які за своїм призначенням є суспільними і мають служити інтересам людства. Встановлення монополії власників на права інтелектуальної власності спричиняє збідніння «банку знань» людства. Розвиток конкурентних відносин сприяє зростанню темпів інноваційної діяльності й досягненню балансу між інтересами власників і суспільства. Досягнення зазначеного балансу можливе за умови здійснення державної політики стимулювання інноваційної активності. Політика обмеження конкуренції, зі свого боку, призводить до виникнення монополістичних структур на ринку, внаслідок чого винахідники утримують високі ціни. За таких обставин відбувається уповільнення інноваційного розвитку та обмеження доступу до продуктів інноваційної діяльності (найбільший вплив такі процеси справляють на бідний сегмент соціуму). Усвідомлення того, що ринкова конкуренція сприяє розвитку інноваційної діяльності, сприятиме збагаченню національних технологічних баз в країнах периферії.

В міжнародному контексті важливо, що Угода ТРІПС містить положення, спрямовані на заохочення конкурентних відносин (зокрема, положення про паралельний імпорт, обмеження ексклюзивних прав, обов'язкові (примусові) ліцензії).

Національні та міжнародні правила охорони інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 1.1 Угоди ТРІПС, спосіб імплементації положень Угоди може бути вільно визначений межами національного права та практикою його застосування певною країною. Таким чином, хоча міжнародні правила охорони інтелектуальної власності призначені служити уніфікації правового поля країн, Угода ТРіПС не встановлює уніфікованих правил, а залишає місце для втілення національної політики в законодавстві у сфері інтелектуальної власності. Такі можливості мають бути використані країнами периферії для впровадження норм про стимулювання й заохочення конкуренції. З огляду на це застосування єдиних стандартів охорони в межах Угоди ТРІПС у країнах периферії має відбуватися з урахуванням наступних пропозицій:

встановлення щодо країн периферії спеціальних обмежень при імплементації багатосторонніх угод;

— впровадження контролю за передачею технологій;

припинення країнами центру практики здійснення невиправданого тиску на країни периферії;

перегляд Угоди ТРІПС з метою скасування проблемних аспектів та доопрацювання деяких положень (зокрема, країнам периферії необхідно надати можливість вибору стратегії патентування фармацевтичних препаратів; в межах Угоди ТРІПС має бути розроблене положення про передачу технологій та суспільне призначення інтелектуальної власності);

здійснення цінової реформи з одночасним впровадженням практики перевірок та запобігання порушенням прав інтелектуальної власності, що має стати ефективним заходом подолання «піратства» в країнах периферії;

науково-технологічне співробітництво країн периферії з ЄС є заходом розвитку науково-дослідної діяльності та підвищення конкурентоспроможності національних інноваційно-технологічних баз країн периферії.

Глобалізація інтелектуальної власності та Україна. Процес глобалізації соціального і економічного середовища не може обминути Україну, яка з метою забезпечення позиції конкурентоспроможного суб'єкта міжнародних науково-технічних відносин повинна розробити національну стратегію інтеграції до глобального економічного простору та підвищити ефективність системи охорони інтелектуальної власності.

Для того, щоб залучитися до новітніх глобальних процесів, Україна має забезпечити належний рівень міжнародної конкурентоспроможності, що дозволить їй взяти активну участь у міжнародному технологічному обміні. Розвиток конкурентоспроможності інноваційно-технологічної сфери України вимагає трансформації системи державного управління з метою наділення державних органів функціями сприяння розвитку інноваційно-технічного потенціалу, вдосконалення інноваційно-технологічного середовища з метою його адаптації до змін зовнішнього середовища, а також поглиблення міжнародної кооперації шляхом активізації участі країни в глобальних або регіональних проектах високотехнологічного розвитку. Для інтеграції України до системи міжнародного науково-технологічного співробітництва пріоритетами України мають стати наступні завдання:

концентрація ресурсів на здійсненні фундаментальних і прикладних досліджень за напрямами, в котрих Україна має значний науковий, технологічний і виробничий потенціал, і які можуть сприяти виходу національної продукції на світовий ринок;

впровадження механізмів підтримки прикладних досліджень і розробок, розширення участі малого і середнього бізнесу в науково-технічному та інноваційному розвитку;

забезпечення фінансування розвитку академічного, освітянського і виробничого секторів науки;

створення ефективної національної системи охорони інтелектуальної власності шляхом розробки ефективного законодавства у сфері інтелектуальної власності; розвиток і впровадження в Україні новітніх інформаційних технологій.

10. Система охорони інтелектуальної власності України. З огляду на інтеграцію до глобальної системи інноваційно-технологічного співробітництва Україна повинна розробити національну стратегію охорони інтелектуальної власності, здатну позитивно вплинути на розвиток національної інноваційно-технічної сфери. Це можливо за умови розробки та імплементації правових положень, спрямованих на забезпечення охорони як прав власників інтелектуальної власності, так і інтересів суспільства — тобто за умови встановлення оптимального режиму охорони.

В процесі гармонізації національного законодавства до світових стандартів Україна створила національну систему охорони інтелектуальної власності, яка, однак, досі не є дієвим механізмом. Система охорони інтелектуальної власності в Україні знаходиться на завершальній стадії формування, але її ефективність гальмується недостатнім правовим регулюванням відносин інтелектуальної власності, нерозвиненим ринком інтелектуальної власності, недосконалим розвитком органів регулювання діяльності у цій сфері, відсутністю системи знань та інформації, недостатнім рівнем правової свідомості й культури. В умовах обмеженої платоспроможності та низького рівня правосвідомості населення діють потужні стимули до придбання і споживання продукції, виготовленої з порушенням прав інтелектуальної власності. Високим залишається рівень правопорушень у сфері авторського права і суміжних прав, що надає підстави для звинувачення України в низьких стандартах охорони інтелектуальної власності.

Система охорони інтелектуальної власності в Україні характеризується поступовим розвитком в напрямку приведення економічних і правових механізмів охорони у відповідність до міжнародних стандартів і розширенням кола об'єктів інтелектуальної власності. Особливість національного правового регулювання України у сфері інтелектуальної власності (на відміну від законодавства країн центру, в яких стандарти охорони часто є занадто високими) полягає в тому, що національне правове поле характеризується недостатнім рівнем охорони прав інтелектуальної власності. Законодавчій базі притаманні недоліки. Розбудова національного законодавства України має відбуватися насамперед в напрямку забезпечення власників інтелектуальної власності належною охороною їх прав.

Проблеми національного режиму охорони інтелектуальної власності повинні бути розв'язані якомога швидше. Це вимагає об'єднання зусиль органів управління та інститутів громадянського суспільства. Вдосконалення національної системи охорони інтелектуальної власності України вимагає усунення наступних недоліків системи:

вдосконалення нормативно-правової' бази шляхом прийняття спеціальних законів про охорону комерційних (фірмових) найменувань, комп'ютерних програм, комерційну концесію (франчайзинг); оптимізація процедури одержання патентів на винаходи; посилення юридичної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності;

створення спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності для підвищення ефективності судової гілки влади в цій сфері; удосконалення судової практики;

адаптація системи охорони інтелектуальної власності до загальносвітових технологічних змін, що вимагає розв'язання проблем правового регулювання використання об'єктів інтелектуальної власності в мережі Інтернет, доменних імен тощо, а також

 

приведення законодавства України у відповідність до міжнародних вимог;

— реформування системи освіти і розробки програм підготовки фахівців у сфері охорони інтелектуальної власності, що має призвести до відходу від традиційної недооцінки значення інтелектуальної власності в економічному, соціальному і суспільному житті країни; зростання рівня правової свідомості й культури населення; вдосконалення кваліфікації державних службовців, задіяних в органах, що здійснюють регулювання системи охорони інтелектуальної власності.

Охорона інтелектуальної власності, встановлена на оптимальному рівні, є передумовою конкурентоспроможності України та її успішної інтеграції до глобальної економіки. Вирішення національних проблем охорони сприятиме стимулюванню авторів та винахідників до здійснення інноваційної діяльності, покращенню міжнародного іміджу України, надходженню інвестицій, підвищенню ефективності національної економіки та в цілому — прискоренню економічного розвитку нашої країни.

щ