Інтелектуальна власність - Навчальний посібник (В.О. Потєхіна)

3.3. проблеми і перспективи розвитку системи охорони інтелектуальної власності україни

Нагальна необхідність ефективної охорони інтелектуальної власності для України зумовлюється проголошеною стратегією побудови цивілізованих ринкових відносин, інтеграції в систему міжнародного інноваційного співробітництва, забезпечення соціальної орієнтації національної економіки та інноваційного соціально-економічного розвитку. Без сумніву, становлення ефективної системи охорони інтелектуальної власності є нагальною необхідністю для України у зв'язку з її намірами інтегрувати до глобального простору.

В рамках розробки ефективної системи охорони інтелектуальної власності держава має забезпечити дієву правову охорону об'єктів інтелектуальної власності. Аналіз проблемних аспектів національного правового поля у сфері інтелектуальної власності дозволяє дійти висновку, що основними серед них є охорона прав виробників аудіовізуальної продукції, комп'ютерних програм і баз даних. Створенню в нашій країні ефективної системи охорони інтелектуальної власності перешкоджають недоліки правового поля; нерозвиненість судової практики і відсутність спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності; зневага суспільства до прав інтелектуальної власності; відсутність належного інформаційного забезпечення діяльності у сфері інтелектуальної власності. Серед проблем правового регулювання інтелектуальної власності в Україні найважливішими є відсутність нормативно-правового забезпечення розвитку франчайзингу, ефективної охорони торговельних марок, фірмових найменувань, раціоналізаторських пропозицій, порід тварин; охорони фольклору, народних художніх промислів, а також наявність численних прогалин в антимонопольному законодавстві [59, сс. 27—42]. Вдосконалення національного правового поля у сфері інтелектуальної власності дозволить підвищити конкурентоспроможність національної економіки та сприятиме інтеграції України до світового технологічного співтовариства.

Інтелектуальна власність формує досить специфічний сегмент ринку, який в Україні вже існує. Проблема створення в Україні сучасного ринку інтелектуальної власності полягає в тому, що нині інноваційні підприємства, засновані на сучасних науково-технічних досягненнях, є далеко не головним чинником розвитку національної економіки. Вкрай необхідним для держави є запровадження підприємництва, заснованого на науково-технічних досягненнях, які мають попит на світовому ринку. Ефективне функціонування конкурентоспроможного ринку інтелектуальної власності неможливе без системи оцінки та обліку інтелектуальної власності. В Україні здійснені певні кроки до створення нормативно-методичної бази та організаційної структури, що забезпечує процес оцінки інтелектуальної власності. Головним у вирішенні зазначеної проблеми має стати прийняття закону щодо оцінки та оціночної діяльності об'єктів інтелектуальної власності. Відсутність нормативно-правового регулювання питань, пов'язаних з необхідністю здійснення оцінки вартості об'єктів інтелектуальної власності, зумовлює необхідність розробки нормативних актів, які б визначали порядок оцінки таких об'єктів.

Інноваційну діяльність в Україні стримують невирішені на державному рівні фінансові та техніко-економічні проблеми, зокрема слабкий розвиток матеріально-технологічної й виробничої бази, складнощі фінансування ризикових інноваційних процесів, відсутність стрункої системи обліку та порядку визначення ціни об'єктів інтелектуальної власності. Нематеріальні активи містять у собі закладені їх розробником витрати, пов'язані з їх створенням та правовим захистом; ціна на них має визначатися з урахуванням їх технологічної цінності, балансової вартості, прибутковості, надійності їх захисту, ступеню новизни, економічного ефекту, ціни аналога тощо. Обмеження інноваційної діяльності є наслідком неефективного державного впливу в цій сфері (в т.ч. через відсутність антимонопольного та патентно-ліцензійного регулювання питань технологічного оновлення виробництва). Національні підприємства фактично позбавлені стимулів до інноваційної діяльності. Отже, найближчим часом необхідно розробити інструментарій, який би дозволив наблизитися до реалістичних вартісних оцінок інтелектуальної власності, заснувати та розвинути відповідні соціальні, політичні, економічні інститути.

Проблема адаптації системи охорони інтелектуальної власності України до загальносвітових технологічних змін обумовлена виникненням принципово нових можливостей відтворення об'єктів, що захищаються правом інтелектуальної власності. Науково-технічна революція спричинила істотну диференціацію структури системи охорони інтелектуальної власності та ускладнення її механізмів. Особливого значення набуває охорона нових технологічних об'єктів, до яких належать комп'ютерні програми, біо-технології, інтегральні мікросхеми, цифрові технології. Частково ці проблеми вже врегульовані ВОІВ та Угодою ТРІПС. Водночас виник надзвичайно складний комплекс проблем, пов'язаний з інформаційними потоками, комерційною та іншою діяльністю в мережі Інтернет і необхідністю пристосування структур захисту інтелектуальної власності до діяльності з використанням новітніх інформаційних технологій. У випадку невжиття своєчасних заходів для усунення цієї проблеми Україні в близькій перспективі загрожує істотне відставання національної системи охорони інтелектуальної власності, що перешкоджатиме конкурентоспроможності національної економіки.

Для формування дієвої системи охорони інтелектуальної власності необхідне створення ефективної судової системи. Чинне законодавство України передбачає досить широкий спектр засобів захисту прав інтелектуальної власності. Однак це не означає, що такі засоби ефективно застосовуються, адже реалізація кожного з них вимагає створення досить складного механізму, в котрому мають взаємодіяти як самі правовласники, так і компетентні державні органи та громадські організації. І якщо система цивільно-правових заходів та адміністративного захисту є більш-менш усталеною, то проблема судового захисту стоїть надзвичайно гостро. Аналіз практики останніх років показує, що в Україні, як і в інших державах пострадянського простору, існує тенденція до збільшення кількості спорів у сфері інтелектуальної власності. Хоча однозначної статистики з цього питання немає, за деякими оцінками до 85 \% спорів щодо порушень прав інтелектуальної власності вирішуються мирно (в позасудовому порядку, в тому числі шляхом переговорів). Особливістю спорів у сфері інтелектуальної власності, які підлягають розгляду в судах, є те, що вони, як правило, стосуються технічних та інших спеціальних питань, котрі не можуть бути вирішені судом загальної юрисдикції або господарським судом без залучення фахівців-експертів. Ефективним вирішенням проблеми може стати створення спеціалізованого судового органу, до компетенції якого належав би розгляд всіх спорів про порушення прав інтелектуальної власності. Створення такого суду дало б можливість розвантажити цивільні суди від невластивих для їх компетенції справ та забезпечити кваліфіковане та швидке вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності. Адже нині перевантажені кримінальними та цивільними справами судді, не маючи досвіду та належного рівня спеціальної підготовки, не в змозі кваліфіковано діяти у новій, невідомій їм сфері діяльності.

Більш того, жоден з інститутів судової експертизи (ані науково-дослідні установи судової експертизи Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров'я, ані експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України) не має в своєму штаті фахівців з інтелектуальної власності, які б мали достатній досвід та кваліфікацію для проведення цього виду експертиз. Нині лише один з п'яти діючих в Україні науково-дослідних інститутів судової експертизи (Київський НДіСЕ) намагається проводити експертні дослідження з питань інтелектуальної власності. Однак можливості КНДІСЕ в цій сфері дуже обмежені, оскільки Інститут не має атестованих експертів з цієї спеціальності. Добір фахівців, що здійснюють разові завдання, невеликий: патентні повірені та співробітники Державного департаменту інтелектуальної власності. Для ефективної роботи експертний орган з питань інтелектуальної власності повинен мати фахівців, щонайменше, дев'яти експертних спеціальностей, а в деяких випадках необхідне залучення водночас декількох експертів з різною базовою підготовкою.

Вимагає реформування система міжнародної реєстрації винаходів, корисних моделей, промислових зразків, торговельних марок, географічних зазначень за рахунок коштів винахідників (розробників). З кількох десятків тисяч зареєстрованих винаходів, торговельних марок, промислових зразків і корисних моделей в Державному департаменті інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України тільки близько двох десятків пройшли перереєстрацію в Європейському патентному відомстві та дістали визнання на міжнародному рівні. Це пояснюється тим, що для отримання міжнародного патенту винахіднику необхідно витратити близько 20 тис. дол. США, а державні і комерційні структури, в яких працюють розробники, не готові профінансу-вати такі реєстраційні збори та патентні мита. Міжнародна реєстрація цих небагатьох українських винаходів була здійснена виключно за рахунок міжнародних наукових грантів. Уряд України не надав жодної фінансової підтримки винахідникам для патентування перспективних винаходів в Європі, США і Японії.

Формування розгалуженої державної системи охорони інтелектуальної власності значно підвищило б ефективність охорони прав авторів і винахідників, адже утворення підрозділів з питань захисту прав інтелектуальної власності у складі МВС та Держмит-служби мало відчутний позитивний вплив. Такі підрозділи доцільно утворити в СБУ та Мінекономіки. Досвід більшості країн світу переконує, що створення ринку інтелектуальної власності починалося з об'єднання зусиль державних інституцій (від авторських агенцій до поліції та податкових служб). Необхідним для України нині є досягнення найвищого рівня координації діяльності органів виконавчої влади та застосування ними перевірених світовою практикою заходів боротьби з порушеннями прав інтелектуальної власності.

Проблема неефективності системи державних органів полягає насамперед в нестачі ресурсів (як фінансових, так і фахових), відсутності технічного забезпечення спеціалізованих органів і не-кваліфікованості державних службовців. Необхідно вирішити питання формування бюджету Інституту промислової власності. В США, наприклад, на фінансування Патентного відомства витрачаються значні видатки бюджету, а Патентне відомство забезпечує великі надходження до бюджету (в т. ч. прибуток від міжнародного обміну технологіями). Як правило, за умов функціонування ефективної патентної системи, державний орган, уповноважений здійснювати діяльність у сфері патентування, забезпечує надходження до бюджету доходів, розмір яких значно перевищує суму бюджетних видатків, спрямованих на його фінансування. Якщо наділити патентний орган правом використовувати частину доходів від діяльності з видачі патентів та ліцензування, такі ресурси можуть бути ефективно використані в адміністративних цілях.

Важливими проблемами є відсутність національної системи інформації з питань інтелектуальної власності, неналежний рівень фахової підготовки суддів, працівників органів МВС, СБУ, митної та податкової служб та інших спеціалістів, діяльність яких пов'язана з відносинами інтелектуальної власності. Нині в межах системи охорони інтелектуальної власності функціонує ЗАТ «Інститут інтелектуальної власності і права»; сформовано й укомплектовано кваліфікованими викладацькими кадрами спеціалізовані кафедри; в деяких вищих навчальних закладах запроваджені учбові курси з предмету інтелектуальна власність. Втім, проблема підвищення рівня освіти й кваліфікації посадових осіб, зайнятих у сфері державного регулювання інтелектуальної власності, залишається актуальною. З огляду на це необхідно забезпечити підготовку фахівців з цих питань на умовах державного замовлення, зокрема, за направленням органів державної влади, закладів освіти, науки, культури.

Проблема традиційної недооцінки значення інтелектуальної власності в економічному, соціальному і суспільному житті країни успадкована від СРСР. Така недооцінка має поступитися місцем традиції поваги й підтримки інтелектуальної власності. Зазначена проблема, зокрема, проявляється при визначенні джерел надходження коштів до бюджету, коли поза увагою держави залишаються важливі сфери національної індустрії, які є потенційним найбільш перспективним джерелом приросту ВВП. Тим часом в США підприємства й організації, пов'язані з усіма формами ліцензованого використання об'єктів інтелектуальної власності, щороку забезпечують до 5 \% приросту ВВП. Якщо ж говорити про прибутки від інтелектуальної власності в США, то вони перевищують показники таких галузей, як літакобудування та сільське господарство. Аналогічна картина спостерігається в Німеччині, Японії та інших країнах центру. Прямий результат правомірного, упорядкованого використання в загальнодержавних масштабах об'єктів інтелектуальної власності — це сотні тисяч сталих робочих місць, відчутне звуження тіньового сектору економіки, її успішний стабільний розвиток.

Проблеми інноваційного розвитку, що зумовлені недостатнім забезпеченням інтересів національних авторів і виконавців, найбільшою мірою пов'язані з відсутністю ефективної охорони об'єктів авторського права і суміжних прав, що спричиняє поширення «піратства» у зазначеній сфері. С. Лебідь виділяє наступні форми протиправної діяльності у сфері інтелектуальної власності:

незаконне ввезення й подальше розповсюдження шляхом оптового продажу контрафактних компакт-дисків з записом музики, фільмів, комп'ютерних програм;

незаконне виробництво аудіокасет, відеокасет і компакт-дисків з порушенням авторських прав та подальше їх розповсюдження шляхом оптової торгівлі в регіонах України;

дрібнооптова й роздрібна торгівля аудіовізуальною продукцією на лотках, у кіосках, на ринках, у місцях, не призначених для торгівлі, не маркованою голографічними марками (всупереч Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм»);

порушення авторських прав на ринку комп'ютерного програмного забезпечення (так зване «комп'ютерне піратство») у формі незаконного відтворення й розповсюдження комп'ютерних програм на носіях інформації (дискетах, компакт-дисках), незаконної інсталяції програмного забезпечення на комп'ютерну техніку, використання неліцензійного комп'ютерного програмного забезпечення при здійсненні господарської діяльності (у бухгалтерському обліку, виробничій діяльності, наданні комп'ютерних послуг) [38, с. 26].

Проблема «піратства» постала для України не лише на національному, а також на міжнародному рівні, викликавши жорстку реакцію уряду США. 30 квітня 1999 р. у доповіді Офісу ТП США вперше відзначається, що Україна заступила Болгарію як країна, що являє найбільшу загрозу промисловості музичних компакт-дисків в Європі. «Східноєвропейські експортери — «пірати», які зазвичай пов'язані з організованими злочинними угрупованнями, перемістили свої операції в Україну, яка нині вважається найбільш проблемною територією в Європі», повідомлялося в інформації агентства «Рейтер» від 11.06.1999 р. Така оцінка призвела до переведення України до списку «пильного спостереження», який складається Офісом ТП США згідно з положеннями відповідних законів. 5 червня 2000 р. в ході візиту Президента США Б. Клінтона в Україну сторонами було узгоджено Спільний план дій по боротьбі з «піратством» в галузі оптичних носіїв інформації. 13 березня 2001 р. Офіс ТП США визначив Україну як «пріоритетну іноземну країну» (Priority Foreign Country) «Списку 301». 7 серпня 2001 р. уряд США прийняв рішення про призупинення спеціального статусу безмитної торгівлі з Україною у зв'язку з її нездатністю зупинити незаконне виробництво оптичних носіїв інформації, а 24 серпня реалізував це рішення. ТП США заявив, що Україна є найбільшим експортером нелегальної аудіовізуальної продукції, у зв'язку з чим американська промисловість зазнає щорічних збитків у розмірі 200 млн доларів США. 20 серпня 2001 р. США оголосили про свій намір запровадити санкції проти України з огляду на невирішення нею питання щодо вдосконалення законодавства у сфері інтелектуальної власності; США висунули вимогу про прийняття Закону України «Про особливості підприємницької діяльності у сфері виробництва, експорту та імпорту дисків для лазерних систем зчитування». 23 січня 2002 р. американська сторона визнала неадекватними дії української влади та ввела проти України фінансові санкції на український експорт на суму 75 млн дол. США. У звіті Офісу ТП США за 2004 рік зазначалося, що Україна залишається «пріоритетною іноземною країною», тобто лідирує у списку найбільш серйозних порушників прав інтелектуальної власності. Звіт відзначав необхідність вжиття заходів щодо подолання «піратства» у сфері оптичних носіїв інформації, реформування митної політики з метою припинення використання митної території України в цілях перевезення і збереження «піратських» компакт-дисків з інших країн-порушників (зокрема, Росії), а також вирішення проблеми неправомірного відтворення торговельних марок. У звіті підкреслювалося, що нездатність України адекватно захистити права інтелектуальної власності серйозно підриває її спроби розвинути торгівлю й залучити інвестиції, а також створює перешкоди для вступу України до Світової організації торгівлі [176; 177].

Наприкінці квітня 2005 р. Верховна Рада України прийняла у другому читанні поправки до проекту Закону «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування». У відповідь, 31 серпня 2005 р. уряд США скасував торговельні санкції, запроваджені в 2002 р. Крім цього, останнім часом було впроваджено комплекс організаційно-правових заходів щодо створення дієвого механізму протидії нелегальному виготовленню й розповсюдженню «піратської» продукції. Законом України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» було встановлено нові форми регулювання виробництва цієї продукції через впровадження системи маркування кожного примірника аудіовізуальних творів і фонограм, а також створено Єдиний реєстр одержувачів контрольних марок. Звіт ТП США від 23.01.2006 р. відзначав прогрес України у сфері охорони інтелектуальної власності і проголосив поновлення щодо нашої країни Генеральної системи преференцій, скасованої в 2001 р., та виключення України зі списку порушників «найбільш пильного спостереження». Генеральна система преференцій (ГСП) передбачає митні пільги при ввезенні товарів

в США.

Забезпечення прав авторів і виконавців вимагає підвищення адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення авторського права і суміжних прав. Досвід країн-членів Міжнародної асоціації інтелектуальної власності, кількість яких сягає 80-ти, свідчить, що для створення ефективної системи кримінального переслідування необхідно впровадити запобіжні кримінальні санкції за неправомірне використання авторського права; органи перевірки мають бути уповноважені конфісковувати «піратську» продукцію та обладнання для її виробництва, а також документацію як докази злочину; суд має накладати попередню судову заборону, яка б діяла до кінця процесу і підкріплювалася суворими санкціями за порушення; судовий розгляд таких справ має відбуватися оперативно. Порівнявши середні величини максимальних штрафних санкцій та строків ув'язнень в Україні з іншими країнами, можна зробити висновок, що розміри штрафів залежно від рівня суспільної небезпеки протиправного діяння в Україні та в інших країнах зростають, а строки ув'язнення в Україні за подібні протиправні дії мають один рівень — два роки. В Кримінальному кодексі України максимальний термін ув'язнення за порушення авторського права саме такий. А у світі в середньому цей строк становить десять років. В той самий час у країнах з низьким рівнем «піратства» (США, Франція) санкції збільшуються вдвічі. Отже, чинні правові механізми боротьби з «піратством» в Україні не повною мірою відповідають світовим тенденціям. Для подолання «піратства» в Україні необхідно підвищити рівень покарань за злочини в цій сфері залежно від рівня суспільної небезпеки правопорушень (покарання має бути адекватним суспільній небезпеці злочинів) та підвищити рівень правової культури й правосвідомості суспільства.

З огляду на інтеграцію до глобального інноваційно-технологічного простору Україна повинна розробити національну стратегію охорони інтелектуальної власності, здатну позитивно вплинути на розвиток національної інноваційно-технологічної сфери. Це можливо за умови розробки національного правового поля, покликаного забезпечувати охорону як прав власників, так і інтересів суспільства — тобто за умови встановлення оптимального режиму охорони. Оскільки національне законодавство України характеризується низьким рівнем охорони інтелектуальної власності, що пов'язано з недосконалою законодавчою базою, розбудова правового поля України у сфері інтелектуальної власності має відбуватися в напрямку забезпечення власників інтелектуальної власності належним рівнем охорони їх прав. Законодавство України у сфері інтелектуальної власності характеризується великою кількістю прогалин.

Відсутність належного правового регулювання у сфері охорони комп'ютерних програм зумовлює незахищеність прав виробників таких програм і спричиняє зниження інноваційної активності у сфері комп'ютерних технологій. Україна повинна сформувати гнучкий підхід до охорони комп'ютерних програм, який би не суперечив її зобов'язанням і надав можливість залучення норм патентного права. Для ефективної охорони комп'ютерних програм в законодавстві слід передбачити не лише можливість охорони нормами авторського й патентного права, а також розробити типові договори на створення й використання комп'ютерних програм, які доцільно виділити в окрему групу договорів в Цивільному кодексі України.

З огляду на заповнення прогалини щодо правового регулювання режиму охорони комерційних найменувань слід прийняти спеціальний закон про комерційні (фірмові) найменування. Комплексний спеціальний закон повинен вирішити проблему співвідношення прав на комерційне найменування та суміжні об'єкти промислової власності — торговельні марки, найменування місця походження товару. Необхідно розробити і прийняти також закон про охорону комерційної таємниці (секретів виробництва).

Важливого значення набула проблема правового регулювання охорони доменних імен. З метою надання статусу об'єкта інтелектуальної власності доменному імені доцільно здійснити перенесення доменного імені до сфери права інтелектуальної власності шляхом реєстрації доменного імені або його розпізнавальної частини як торговельної марки.

Необхідність вдосконалення правового регулювання відносин франчайзингу пов'язана зі зростанням його ролі, що зумовлено зменшенням частки традиційного виробництва і витісненням його сектором сфери послуг, а також суцільною інформатизацією економіки, за умов якої інтелектуальна власність стає основним капіталом. Здійснення підприємницької діяльності на умовах договору франчайзингу знижує підприємницький ризик, оскільки в цьому випадку відбувається використання бізнесу, репутація та імідж якого вже сталі, який довів свою ефективність. Договірна передача прав інтелектуальної власності на умовах франчайзингу сприяє малим підприємствам і фізичним особам-підприємцям у налагодженні стабільного прибуткового бізнесу. У зв'язку з цим розробка правового поля в сфері регулювання договору франчайзингу в Україні має стати для національного законодавця пріоритетним завданням. Договір франчайзингу є самостійним інститутом договірного права, який з прийняттям Цивільного кодексу України представлений в національному законодавстві як окремий вид договірних відносин — договір комерційної концесії. Втім положення Цивільного кодексу мають загальний характер, а спеціальне законодавство, яке б розвивало норми кодексу щодо договору комерційної концесії, нині відсутнє.

На міжнародному рівні Україна має зосередитися на вирішенні проблеми адаптації національного законодавства до міжнародних вимог, зокрема положень Угоди ТРІПС та інших міжнародних договорів. Незважаючи на прогрес адаптації українського законодавства до міжнародних норм, повна відповідність чинних національних правових норм вимогам Угоди ТРІПС ще не досягнута. З огляду на це мають бути внесені зміни і доповнення до Кримінального кодексу і Кодексу про адміністративні правопорушення України з метою посилення санкцій за порушення прав інтелектуальної власності. В Митному кодексі України з метою розвитку положень щодо протидії переміщенню на митну територію України товарів, що порушують права інтелектуальної власності, слід визначити заходи недопущення переміщення через митний кордон України таких товарів або предметів.

Як зазначено в розділі 2, незважаючи на те, що міжнародні угоди мають на меті уніфікацію правового поля країн-учасниць глобалізації, норми Угоди ТРІПС носять гнучкий характер, що дозволяє Україні врахувати особливості економічного розвитку при формуванні національного режиму охорони інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 1.1 Угоди ТРІПС, спосіб імплементації положень Угоди може бути вільно визначений межами національного права та практикою застосування права певною країною. Положення Угоди ТРІПС мають бути розвинуті в межах національного законодавства в цілях розробки ефективної національної системи охорони інтелектуальної власності та розвитку конкурентних відносин.

При розробці національної стратегії інтеграції до глобального економічного простору Україна повинна поставити за мету підвищення конкурентоспроможності країни, що вимагає розробки оптимального національного режиму охорони інтелектуальної власності в межах міжнародних зобов'язань України. Поповнення прогалин законодавства, усунення його колізій, про які йшлося вище, приведення національного правового поля у сфері інтелектуальної власності у відповідність до світових стандартів мають відбуватися в напрямку забезпечення національного інноваційного потенціалу належним рівнем охорони. Просування цим шляхом дозволить Україні успішно інтегруватися до міжнародного інноваційно-технологічного простору і закріпити позиції конкурентоспроможного актора в глобальній економіці.

висновки ДО РОЗДІЛУ 3

1. Успішне входження України до глобального економічного простору залежить від розробки ефективної національної стратегії інтеграції до системи міжнародного інноваційного співробітництва, спрямованої на розвиток конкурентоспроможності та інноваційного потенціалу. Пріоритетним завданням для України після вступу до СОТ є створення зони «вільної торгівлі плюс» з ЄС. Глобалізація вимагає від України не просто формального виконання вимог світового співтовариства, а цілеспрямованої підготовки національної економіки до інтеграції в глобальний економічний простір.

2. У зв'язку з поглибленням глобалізаційних процесів та інтеграцією до міжнародної системи науково-технологічного співробітництва Україна постала перед завданням розвитку національної інноваційної сфери, має значний досвід і розвинутий науково-технічний потенціал. Але Україна відстає від провідних технологічних центрів світу, що актуалізує необхідність розробки якісно нового підходу до розвитку науково-технічного потенціалу та стратегії входження до міжнародного інноваційного середовища.

Структурні зміни в економіці України впродовж 2001— 2005 років характеризуються втратою позицій галузями, які визначають науково-технічний прогрес. Інноваційна активність промислових підприємств характеризувалася тенденцією до зниження впродовж 2000—2006 рр. Скорочення державного фінансування науково-технічної сфери спричиняє постійне і стрімке зменшення чисельності виконавців наукових та науково-технічних робіт і дослідників та виїзд вчених і спеціалістів за кордон. Впродовж 1992—2007 рр. в Україні спостерігалися неоднозначні тенденції у сфері реєстрації прав на об'єкти інтелектуальної власності. Нестабільність таких показників свідчить про відсутність сприятливих умов для винахідницької діяльності в Україні, що пов'язано з погіршенням матеріально-технічних і фінансових умов діяльності у сфері науки і техніки та недосконалою системою охорони інтелектуальної власності.

В Україні закладено основи національної системи охорони інтелектуальної власності, хоча економічні та правові механізми такої системи ще не повністю відповідають сучасним тенденціям науково-технічного розвитку. Вимагають вирішення проблеми створення в Україні сучасного ринку інтелектуальної власності, відсутність системи обліку та порядку визначення ціни на об'єкти інтелектуальної власності, адаптації системи охорони інтелектуальної власності до загальносвітових технологічних змін, відсутність ефективної судової системи, системи інформації з питань інтелектуальної власності, традиційної недооцінки значення інтелектуальної власності в економічному, соціальному і суспільному житті країни.

Правовому полю України у сфері інтелектуальної власності притаманна наявність численних прогалин — таких, як відсутність нормативно-правового забезпечення розвитку франчайзингу, комп'ютерних технологій, комерційних найменувань. Досі відсутня система ефективної охорони об'єктів авторського права і суміжних прав, що негативно впливає як на стабільний розвиток на національному рівні, так і у відносинах України з США та іншими країнами центру. Залишається актуальним завдання адаптації національного законодавства до світових стандартів (зокрема, Угоди ТРІПС).

Реформа системи державного управління, концентрація зусиль держави на здійсненні фундаментальних і прикладних досліджень, поглиблення міжнародної кооперації шляхом активізації участі України в глобальних і регіональних проектах високо-технологічного розвитку, фінансування розвитку академічного,

освітянського і виробничого секторів науки на достатньому рівні, розвиток і впровадження в Україні новітніх інформаційних технологій і, нарешті, створення повноцінної національної системи охорони інтелектуальної власності шляхом розробки ефективного законодавства у сфері інтелектуальної власності є важливими завданнями України в її стратегії інтеграції до міжнародного інноваційно-технологічного простору. Науково-технічний потенціал нашої країни дозволяє сподіватися, що за умови послідовного виконання стратегічних завдань інтеграції до міжнародного інноваційно-технологічного простору, Україна має шанс затвердити позиції конкурентоспроможного суб'єкта глобальної економіки.

Основні напрямки сучасноїполітики ЄЄ щодо України.

Основні тенденції національного інноваційного розвитку України.

Еволюція законодавства України у сфері інтелектуальної власності.

Показники діяльності заявників України у сфері промислової власності.

Стратегічні економічні імперативи України.

Основні заходи інноваційної політики України.

Пріоритети міжнародного науково-технологічного співробітництва України.

Який нині орган в Україні опікується питаннями правової охорони інтелектуальної власності?

Основні проблеми правової охорони об'єктів інтелектуальної власності в Україні.

«Піратство» в Україні.

Шляхи удосконалення законодавства України у сфері інтелектуальної власності.