3.1. основні тенденції національного інноваційного розвитку україни

Процес глобалізації соціального та економічного середовища не може обійти Україну, яка з метою забезпечення належного рівня міжнародної конкурентоспроможності та завоювання позиції гідного учасника міжнародних науково-технологічних відносин має інтегруватися у глобальний економічний простір. Нині Україна стала об'єктом глобалізаційних процесів, однак вона ще недостатньо готова ані до глобальної конкуренції, ані до глобальної інтеграції. Вступ України до глобального простору та приєднання до європейських інтеграційних процесів значною мірою залежатиме від розробки національної стратегії інтеграції України до системи міжнародного науково-технологічного співробітництва.

Роль і місце країни у світовому господарстві та міжнародному поділі праці (МПП) залежить від динаміки розвитку національної економіки, ступеню її відкритості й залучення до МПП, рівня її адаптації до міжнародного господарського життя. Україна поки що незначною мірою впливає на МПП та інтеграційні процеси світової економіки. Для набуття перспектив розвитку України в найближче десятиліття необхідно збалансувати відносини з країнами ЄС. Пріоритетним завданням для України є налагодження ефективного співробітництва з ЄС, що відповідає концепції ЄС, проголошеній ще в 1993 р. на зустрічі в Копенгагені (ЄС заявив про розширення на схід за рахунок країн Центральної та Східної Європи) [6].

В 1998 р. Україна та ЄС уклали Угоду про партнерство і співробітництво (Partnership and Cooperation Agreement), яка поставила перед Україною завдання реструктуризації економіки, заміни механізму співробітництва з ЄС і підготовки національного правового поля для забезпечення положень Угоди. В 2005 р. було підписано План дій Україна — ЄС (EU — Ukraine Action Plan).

У березні 2007 p. Україна та ЄС уклали Європейську угоду про сусідство та партнерство на 2007—2013 pp. (European Neighbourhood and Partnership Instrument), яка визначила основні напрямки співробітництва України та ЄС. Відповідно до останньої, пріоритетами національного розвитку для України мають стати, зокрема, розвиток демократії, адміністративна та судова реформи, розвиток науки та освіти, регуляторна та соціальна реформи, покращання інвестиційного клімату та розвиток торгівлі.

В Європейській угоді про сусідство та партнерство зазначається, що адміністративна реформа та вдосконалення системи соціального забезпечення є передумовами створення розвинутого інституційного середовища і забезпечення прозорості та публічності діяльності державних органів. Судова та адміністративна реформи дозволять знизити рівень правопорушень. Відповідно до Європейської угоди, від України очікується, зокрема, приведення Цивільного, Кримінального кодексів і Кодексу про адміністративні правопорушення України у відповідність до європейських стандартів та здійснення заходів щодо вдосконалення судової системи.

Відповідно до Європейської угоди, реформа системи освіти сприятиме демократичному розвитку України, забезпеченню соціальної стабільності та конкурентоспроможності національної економіки й успішній інтеграції України до європейського дослідницького простору. Підтримка наукових та технологічних зв'язків між ЄС та Україною мають важливе значення для економічного розвитку України, зазначається в Європейській угоді про сусідство та партнерство. Результатом реформи у сфері освіти має стати зростання потенціалу дослідницьких структур (людських і матеріальних ресурсів) та розвиток національної науки.

План дій Україна — ЄС передбачає широкий спектр пріоритетних напрямів регуляторної реформи України, включаючи вдосконалення митного і податкового законодавства, правового поля у сфері захисту прав споживачів, фінансових послуг, розвитку малого і середнього бізнесу, прав інтелектуальної власності, законодавства про недобросовісну конкуренцію.

Країні, яка перебуває на перехідному етапі й відчуває дефіцит капітальних ресурсів, а також обмеженість зовнішніх економічних зв'язків, необхідно приділяти першочергову увагу врахуванню сучасних тенденцій світової економіки. Динаміка національної економіки і рівень міжнародної конкурентоспроможності значною мірою залежать від розробки ефективної системи охорони інтелектуальної власності та стратегії розвитку національної технологічної бази. Ефективність системи охорони інтелектуальної власності залежить від створення економічних, правових та організаційних механізмів, що у своїй тісній взаємодії здатні забезпечити адекватну охорону інтелектуальної власності та забезпечити науково-технічний прогрес.

Прорив країн периферії до країн центру можливий за умови підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Щоб стати учасницею сучасних глобальних процесів, забезпечити належний рівень конкурентоспроможності та стати гідним учасником глобальних науково-технічних відносин Україна має поставити за мету активну участь в міжнародному технологічному обміні. Для цього необхідно розвинути національний науково-технічний потенціал, а також адаптувати стратегію науково-технічного розвитку, економічні та соціальні механізми до вимог часу. Україні надзвичайно важливо визначити та реалізувати стратегію високотехнологічного розвитку, яка базується на концепції технологічного лідерства в певних галузях і на концепції гармонізації науково-технологічної сфери з глобальними трансформаціями.

Проблема розбудови національної стратегії інтеграції України до міжнародного інноваційно-технологічного середовища є пріоритетною з огляду на вступ України до СОТ. Інтеграція у всесвітню торговельну систему передбачає виконання певних норм і стандартів, визначених текстами угод, які адмініструє СОТ (зокрема, Угода ТРІПС) [177]. Приєднання до цієї організації Китаю та наміри Росії щодо вступу до неї свідчать про завершення процесу становлення СОТ як справді глобальної економічної інституції. Вступ України до СОТ може стати поштовхом для становлення ринкового господарства в Україні, здійснення більш радикальних адміністративних і структурних реформ, прискорення інтеграції до світових та європейських економічних і політичних структур. Позитивними наслідками приєднання України до СОТ для виробників, споживачів і макроекономічного стану в цілому, є, зокрема, посилення стимулів для інновацій шляхом впровадження ефективної системи охорони інтелектуальної власності, позитивний ефект від чого країна зможе відчути вже через 3— 5 років. Для макроекономічного становища країни позитивним наслідком інтеграції є створення передумов для захисту конкурентного середовища і боротьби з корупцією, а також розвиток нових технологій для збільшення обсягу торгівлі товарами і послугами. Все це поліпшить позиції України в економічному й політичному аспектах, що позитивно впливатиме на наближення до Європейського Союзу.

Нагадуємо читачеві, що у навчальному посібнику І. І. Дахна «Міжнародна торгівля» (К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 296 с.) містяться розділ 4 «Правова база міжнародної торгівлі» та розділ 13 «Україна і Світова організація торгівлі». Там читач знайде додаткову інформацію про СОТ.

Прискорення процесів глобалізації та загострення геоекономіч-ної конкуренції зумовлює актуалізацію питання щодо розробки національної стратегії інноваційного розвитку. Важливим завданням для України є побудова економіки, в основу якої буде покладено інноваційну модель розвитку, для чого необхідним є перехід до інноваційного підприємництва на мікрорівні господарювання. Результати наукової, науково-технічної, інноваційної праці постають вирішальними структуроутворюючими чинниками поетапного переходу на інноваційний тип економічного розвитку господарських систем різного рівня та забезпечення їх високої ефективності. Жвавий інноваційний розвиток є чинником ефективного використання науково-технічного потенціалу і економічного зростання, а також підвищення конкурентоспроможності як окремих підприємств і галузей, так і національної економіки України в цілому.

Національна інноваційна політика має бути сформована з огляду на запобігання нераціональному використанню ресурсів, у зв'язку з чим необхідним є виокремлення базових галузей, створення дієвого механізму стимулювання пріоритетних виробників і вдосконалення на цій основі структури виробництва. Україна має багатий науково-технічний потенціал і розгалужену мережу наукових організацій. Структура національної промисловості і сфери послуг представлена рядом секторів (авіакосмічна промисловість, суднобудування, енергетичне машинобудування, металургійна, хімічна промисловість, послуги з розробки програмного забезпечення тощо), які можуть бути використані з метою зростання національного експорту. Втім статистичні дані свідчать про негативні тенденції національного інноваційного розвитку впродовж останніх років.

Структурні зміни в економіці України впродовж 2001— 2005 років характеризуються втратою позицій галузями, які визначають науково-технічний прогрес (див. рис. 3.1.). Відповідно до даних Міністерства економіки України, впродовж 2001— 2005 років частка ВВП у виробництві машин та устаткування постійно і стрімко знижувалась, а в 2005 р. залишалась на рівні 2004 р. Динаміка трансформації структури промисловості свідчить про зростаюче технологічне відставання України від розвинених країн світу.

25

20

15

10

5

0

5          я |

□ 2001 □ 2002 □ 2003 □ 2004 □ 2005

Рис. 3.1. Частки ВВП у випуску за видами промислової діяльності (\%), 2001—2005 рр. Складено за даними Міністерства економіки України

За даними Інституту економіки та прогнозування, в Україні продукції, що належить до 5-го технологічного укладу, випускається лише 4 \%, тоді як 3-й технологічний уклад складає майже 58 \%, а 4-ий — 38 \%. Частка високотехнологічної продукції в структурі ВВП становить менше 1 \%. Кількість підприємств промисловості, що впроваджували інновації, не перевищує 8 \% від загальної кількості. Наукоємність промислового виробництва України є значно нижчою від світового рівня.

Інноваційна активність промислових підприємств характеризувалася тенденцією до зниження впродовж 2003—2006 рр. (див. рис. 3.2).

Кількість підприємств, що впроваджували інновації, та їх питома вага у загальній кількості промислових підприємств стрімко знижувалися впродовж 2003—2005 років і відзначилися тенденцією до стабілізації в 2006 р. (див. табл. 3.1 і рис. 3.3).

600

500

400

300

200

100

0

II ІіІ ІІІі 11 |і

о          ° де

4 &

] 2003 □ 2004 □ 2005 □ 2006

Рис 3.2. Кількість інноваційно активних підприємств за напрямами проведених інновацій (одиниць), 2003—2006 рр. Складено за даними Державного комітету статистики України [43].

Таблиця 3.1

КІЛЬКІСТЬ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ, ЩО ВПРОВАДЖУВАЛИ ІННОВАЦІЇ, 2000-2006 рр. [43]

Закінчення табл. 3.1

1600 1400 1200 1000 800

600 400 200 0

2000    2001    2002    2003    2004    2005 2006

Рис. 3.3. Кількість підприємств, що впроваджували інновації, 2000-2006 рр. (одиниць). Складено за даними Державного комітету статистики України [43]

В Україні спостерігається різке скорочення державного фінансування науково-технічної сфери, що спричиняє постійне і стрімке зменшення чисельності виконавців наукових та науково-технічних робіт і дослідників (див. рис. 3.4) та виїзд вчених і спеціалістів за кордон.

■Виконавці наукових і науково-технічних робіт

Дослідники

Рис. 3.4. Чисельність виконавців наукових та науково-технічних робіт і дослідників в розрахунку на 1000 осіб зайнятого населення, 2000—2006 рр. Складено за даними Державного комітету статистики України [43]

Важливими чинниками зниження активності в галузі винахідництва і раціоналізаторства є погіршення матеріально-технічних і фінансових умов діяльності у сфері науки і техніки; падіння престижності діяльності у цій сфері; нерозвиненість нових інститутів науково-технічної діяльності в умовах ринкової економіки; недостатня ефективність системи охорони інтелектуальної власності та стимулювання інноваційної діяльності й конкурентних відносин; недоліки у сфері освіти. Проблема інтеграції України до системи міжнародного науково-технологічного співробітництва полягає в технологічній неоднорідності України та міжнародного наукового співтовариства. Відставання національної бази накопичення інформації та трансферу технологій, недостатній розвиток природоохоронних, ресурсозберігаючих технологій, певна ізольованість України від світового наукового співтовариства, недосконалість національної концепції науково-технологічної політики є іншими чинниками, які перешкоджають розвиткові конкуренції в науково-технологічному секторі.

Відповідно до дослідження Державного комітету статистики України 2006 р., факторами, які перешкоджають здійсненню інноваційної діяльності, були вартісні, а саме, нестача власних коштів (зазначили 80,1 \% опитаних підприємств), значні витрати на нововведення (55,5 \%), недостатня фінансова підтримка держави (53,7 \%). Іншими факторами перешкоджання здійснення інноваційної діяльності є недосконалість законодавчої бази (40,4 \%), відсутність кваліфікованого персоналу (20 \%), нестача інформації про ринки збуту (17,4 \%) і про нові технології (17,3 \%) [43].

Динаміка надходження заявок на корисні моделі від національних заявників характеризується позитивними показниками, значне збільшення кількості заявок відбулося за період з 2003 по 2006 рр. (рис. 3.6). Порівняно з 2000 р. у 2006 р. кількість заявок на корисні моделі збільшилася в 22 рази. Втім, частково це поясню

ється низьким вихідним рівнем (в 2000 р. було подано лише 376 заявок). Слід взяти до уваги і розширення кола об'єктів корисної моделі (раніше таким об'єктом могло бути лише конструктивне виконання пристрою, але не речовина та спосіб). Рівень активності іноземних заявників з 1995 по 2002 рр. залишався стабільно низьким, а починаючи з 2003 р. характеризується слабкою тенденцією до зростання.

Нестабільною є ситуація в галузі реєстрації прав на промислові зразки (рис. 3.7). Динаміка надходження національних заявок за період з 1992 по 1999 рр. була нестабільною; з 2000 по 2003 рр. вона почала характеризуватися значними темпами росту. Кількість поданих заявок на промислові зразки у 2004 р. значно скоротилася порівняно з 2003 р. і знову зросла в 2005— 2006 рр. Нестабільність показників свідчить про недостатній рівень зацікавленості виробників у ринку високотехнологічних виробів в Україні.

В цілому, як випливає з табл. 3.2 і рис. 3.8, динаміка надходжень заявок на об'єкти права промислової власності свідчить про поступове збільшення звернень винахідників за реєстрацією своїх прав, однак ця тенденція є нестабільною (табл. 3.2).

2500 2000 1500 1000 500

0

aV   ab ab   ci3 àb   ой c\   Л   Л   r>   ЛЬ pfc

чф чф чф чф чф чф чф чф ^ ^ ^ ^ ^ ^ ^

■ Від іноземних заявників

Від національних заявників

Рис. 3.7. Надходження заявок на промислові зразки, 1992—2006 рр. Складено за даними Державного департаменту інтелектуальної власності України [155]

Таблиця 3.2

НАДХОДЖЕННЯ І РОЗГЛЯД ЗАЯВОК НА ОБ'ЄКТИ ПРАВА ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ ТА РЕЄСТРАЦІЯ ОХОРОННИХ ДОКУМЕНТІВ ЗА 2000—2006 роки [155]

За даними Державного комітету статистики України, протягом останніх років спостерігається постійне зменшення кількості впроваджених у виробництво раціоналізаторських пропозицій: порівняно з 2005 р. в 2006 р. їх кількість зменшилась на 5,5 \%, з 2004 р. — на 10 \%, з 2003 р. — на 13 \%, з 2002 — на 22 \%, з 2001 р. на 26 \% [43].

Орієнтація України на інноваційний тип розвитку актуалізує проблему трансферу технологій та стратегій комерціалізації інтелектуального продукту. Для країн з перехідною економікою активізація такого трансферу є вагомим фактором реструктуризації економіки і джерелом збільшення надходжень до державного бюджету. Проблема розвитку національної конкурентоспроможності у сфері трансферу технологій пов'язана з необхідністю вирішення трьох найважливіших завдань:

створення конкурентного інтелектуального продукту;

забезпечення прав інтелектуальної власності ефективною її охороною;

становлення ринку інтелектуальної власності, що сприятиме комерційному використанню інтелектуального продукту.

Створенням конкурентного інтелектуального продукту можна досягти загального підвищення конкурентоспроможності української економіки. Для цього необхідне стимулювання інноваційного розвитку для масового пошуку ефективних способів технологічних змін і швидкої підтримки позитивних знахідок. Головним завданням інноваційної політики України повинно стати забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного і виробничого потенціалів, розробка та впровадження механізму активізації інноваційної діяльності суб'єктів підприємництва, поширення інновацій в усіх сферах національної економіки. Інноваційна політика має включати:

вдосконалення законодавства в цілях пріоритетного розвитку інноваційного підприємництва (в т. ч. створення сприятливих умов для залучення приватних інвестицій в інноваційну інфраструктуру);

організація моніторингу за виділеними бюджетними ресурсами і ефективністю їх використання перерозподільними структурами, перехід на контрактні відносини між державними замовниками і суб'єктами інноваційного підприємництва;

координація дій державних структур, бізнесу і громадських організацій у сфері розвитку інноваційного підприємництва на принципах соціального партнерства;

розвиток інноваційної інфраструктури.

Завдання державної інноваційної політики полягає в тому, щоб належним чином компенсувати винахідникам ефект, який інновації мають для суспільства. Така компенсація може набувати вигляду як прямого надання фінансових ресурсів через систему пільгового кредитування, оподаткування, митного обкладення, грантів тощо, так і непрямого — через надання повністю чи частково безоплатних послуг в інфраструктурній, інформаційній, правовій та інших сферах.

Для розвитку інноваційної діяльності та забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в умовах інтеграції України до міжнародного інноваційно-технологічного простору необхідно здійснити реформу системи державного управління і наділити державні органи функціями сприяння розвитку інноваційно-технічного потенціалу. Крім цього Україна має поглибити міжнародну кооперацію шляхом активізації участі держави в глобальних або регіональних проектах високотехнологічного розвитку. В межах державного бюджету необхідно збільшити видатки на фінансування розвитку академічного, освітянського і виробничого секторів науки. Концентрація зусиль держави на здійсненні фундаментальних і прикладних досліджень за напрямами, в котрих Україна має значний науковий, технічний і виробничий потенціал, і які можуть сприяти виходу національної продукції на світовий ринок, є передумовою розвитку конкурентоспроможної національної економіки. І, нарешті, перспективи інтеграції України до глобального економічного простору визначатимуться дією низки факторів і залежатимуть, зокрема, від розбудови ефективної системи охорони інтелектуальної власності в напрямку приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних зобов'язань України.

Розвиток конкурентоспроможності інноваційно-технологічної сфери України вимагає вдосконалення внутрішньої структури і організації інноваційно-технологічного середовища в напрямку адаптації до змін зовнішнього середовища, а також поглиблення міжнародної кооперації шляхом активізації участі України в глобальних або регіональних проектах високотехнологічного розвитку. Так, перед Україною стоїть завдання здійснення реформи у сфері науки з метою пристосування до вимог ринкової інноваційної економіки; забезпечення ефективної інтеграції науково-технічного потенціалу в систему міжнародного науково-технологічного співробітництва. Пріоритетами для України мають стати:

концентрація ресурсів на здійсненні фундаментальних і прикладних досліджень за напрямами, в котрих Україна має значний науковий, технологічний і виробничий потенціал, і які можуть сприяти виходу національної продукції на світовий ринок;

впровадження механізмів підтримки прикладних досліджень і розробок, розширення участі малого і середнього бізнесу в науково-технологічному та інноваційному розвитку;

фінансування розвитку академічного, освітянського і виробничого секторів науки;

вдосконалення національної системи охорони інтелектуальної власності;

розвиток і впровадження в Україні новітніх інформаційних технологій.

Україна, яка має великий досвід і розвинутий науково-технічний потенціал, опинилася у становищі зростаючого відставання від провідних технологічних центрів. Актуальною стає необхідність опрацювання якісно нового підходу до розвитку науково-технічного потенціалу та створення ефективної системи охорони інтелектуальної власності.

В часи СРСР панував правовий нігілізм, в умовах якого залишалися незахищеними вітчизняні винаходи. Монополія державної власності, що існувала впродовж тривалого часу, довго спотворювала розуміння суспільством суті інтелектуальної власності, а головне — командно-адміністративна економіка не створювала належних стимулів для технічного прогресу. Правова охорона винахідництва почала розвиватися тільки після приєднання 1965 року Радянського Союзу до Паризької конвенції про охорону промислової власності. Із набуттям незалежності в Україні досить інтенсивно відбувалося становлення системи охорони інтелектуальної власності. Відразу став відчуватися недостатній рівень охорони прав винахідників і авторів, виникла потреба у вдосконаленні законодавства у сфері інтелектуальної власності та приведенні його у відповідність до світових стандартів.