Інтелектуальна власність - Навчальний посібник (В.О. Потєхіна)

2.2. суперечності глобальної системи охорони інтелектуальної власності

В умовах глобалізації особливої ваги набирає проблема нееквівалентного обміну інформацією і новітніми технологіями між країнами. Це зумовлює нерівномірність розподілу доходів між країнами, що призводить до загострення світової економічної нерівноваги. Нееквівалентний обмін між країнами центру і периферії зі зростанням масштабів глобалізації має тенденцію до ускладнення. Раніше міжнародні економічні зв'язки розвивалися переважно між колоніальними імперіями (британською, французькою, німецькою, голландською) і тільки пізніше — між самими метрополіями. Сучасні процеси глобалізації розгортаються передусім між країнами центру і лише другорядно стосуються країн периферії [30]. Основною формою інтернаціоналізації господарського життя тривалий час була міжнародна торгівля між метрополіями і колоніями у вигляді обміну готових виробів на колоніальні аграрно-сировинні товари. Нині напрямки і товарний склад міжнародної торгівлі значно змінилися, товарообіг здійснюється насамперед між країнами центру, зокрема наукомісткими висо-котехнологічними товарами. Товарний обмін країн центру з країнами периферії носить нееквівалентний характер, оскільки вартість наукомістких товарів, які експортують країни центру до країн периферії, має до 50—70 \% надприбутку. Країни центру створюють наукомісткі товари з використанням сучасних технологій, а країни периферії змушені оплачувати такий надприбуток шляхом заниження вартості своєї праці і надання дешевих природних ресурсів. Особливістю сучасної міжнародної торгівлі є реалізація процесів спеціалізації та кооперації між ТНК. В основі цієї торгівлі лежать не разові комерційні операції, а довгострокові виробничі зв'язки на основі відповідних угод про співпрацю. Нееквівалентність обміну проявляється також у зв'язку з борговою залежністю країн периферії, що виникає внаслідок надання останнім кредитів країнами центру. Характерною рисою глобалізації є нерівномірність розподілу доходів між різними галузями економіки: певні галузі одержують переваги від зовнішньої торгівлі у вигляді припливу капіталу і кваліфікованої робочої сили, в той час як деякі галузі зазнають негативного впливу глобалізації, втрачаючи конкурентні переваги у зв'язку з відкритістю ринку (відтік капіталу і робочої сили).

Важливою характеристикою процесу глобалізації є міграція робочої сили, яка постає для країн периферії проблемою «відтоку мозків». Безперешкодне переміщення робочої сили пов'язане з пошуком кращих умов життя й праці і виражається в пересуванні працівників з однієї країни в іншу з метою працевлаштування. Частка робочої сили, що бере участь в такому переміщенні, постійно зростає у світовому масштабі. Негативні наслідки мобільності висококваліфікованої робочої сили визнається як потенційна небезпека глобалізації, що має найбільший вплив на країни периферії.

У зв'язку з глобалізацією ринків та розвитком міжнародної торгівлі зростає роль транснаціональних корпорацій у формуванні глобальної системи охорони інтелектуальної власності. Діяльність ТНК в умовах глобалізації має суперечливі наслідки для країн. Зіткнення інтересів ТНК і країн відбувається за наступними напрямами: конкуренція між ТНК в масштабах світової економіки (як між ТНК і країнами, так і між самими ТНК); складний комплекс взаємовідносин між ТНК і країнами-реципієнтами (їх населенням, діловими та офіційними колами). Цікаво, що останнім часом критика щодо діяльності ТНК з боку країн периферії дещо послабилася, в той час як країни центру (з основним базуванням ТНК в них) висловлюють більше занепокоєння з приводу негативного впливу ТНК. Зокрема, йдеться про можливості ТНК обирати, право якої країни застосовувати (шляхом вибору певної територіальної прив'язки своєї діяльності). Це стосується не тільки податкового законодавства, але й стандартів охорони інтелектуальної власності. Суперечності між країнами і ТНК у сфері науково-технологічного розвитку характеризуються тим, що стратегічні довгострокові альянси ТНК часто охоплюють всі стадії виробничого процесу — від наукових розробок до процесу власне виробництва і збуту.

Домінуючою тенденцією є та, що ТНК і країни центру спільно чинять тиск на країни периферії з метою нав'язування на власних умовах глобального режиму охорони інтелектуальної власності. Необхідність встановлення високого рівня міжнародної охорони вони зазвичай аргументують тим, що досконала охорона є передумовою технологічного прогресу та підвищення світового рівня економіки. Країни центру наполягають на уніфікації системи охорони інтелектуальної власності, що означає приведення національних режимів охорони інтелектуальної власності у відповідність до певних (часто занадто високих) стандартів і висувається як попередня умова міжнародного інвестування, інноваційної діяльності та торгівлі товарами з використаними об'єктами інтелектуальної власності.

У зв'язку з інтернаціоналізацією винахідництва об'єктивно зростає вплив глобальної системи охорони інтелектуальної власності. Глобалізація охорони інтелектуальної власності, що супроводжується підвищенням ступеню уніфікації правового поля, створює сприятливі умови для залучення більшої кількості учасників до спільних проектів з розробки нових технологій. Надійна охорона інтелектуальної власності забезпечує надходження фінансових ресурсів для здійснення інноваційних проектів, стимулює процес передачі технологій за межі національних кордонів, сприяє підвищенню якості цього процесу і забезпечує стимул для здійснення спільних розробок на транснаціональному рівні. Крім цього встановлення високого рівня охорони в одній країні-учасниці тягне за собою підвищення рівня охорони в інших краї-нах-учасницях, отже глобалізація режиму охорони сприяє розвитку глобальної економіки в цілому. Втім, переваги отримують в першу чергу країни центру.

Загроза глобалізації у сфері інтелектуальної власності для країн периферії пов'язана з гармонізацією національних режимів охорони до єдиних стандартів. Уніфікований режим охорони інтелектуальної власності, що характеризується надто високими для цих країн стандартами, створює монополію країн центру і ТНК на знання і технології, підвищуючи ціни на такі технології та обмежуючи конкурентоспроможність країн периферії. Звісно, це негативно позначається на економічному розвитку останніх. У зв'язку з нееквівалентним характером обміну інформацією та технологіями зростає занепокоєння щодо обмеження доступу країн периферії до знань і технологій (особливо у сфері генетики і медицини).

Інтелектуальна власність є інститутом, що має забезпечувати суспільний розвиток. Як зазначено в розділі 1.3, певний рівень охорони інтелектуальної власності є необхідним для забезпечення власників правами на використання результатів їх інноваційної діяльності та, відповідно, для науково-технічного прогресу. Однак встановлення монополії на права інтелектуальної власності (шляхом впровадження занадто високих стандартів охорони) може спричинити збідніння «банку знань» людства. У зв'язку з гармонізацією національних режимів охорони інтелектуальної власності в напрямку уніфікації сучасні тенденції формування системи охорони загрожують незбалансованістю такої системи із суспільними інтересами.

Проблема глобалізації у сфері інтелектуальної власності пов'язана з розмежуванням учасників відносин інтелектуальної власності на дві категорії — власники таких прав (винахідники, автори, їх правонаступники) і користувачі інформації та технологій. В межах такої класифікації країни центру, які створюють технології, виступають як власники прав інтелектуальної власності, а країни периферії, які відтворюють технології, виконують роль користувачів. Так, характерною рисою глобалізації у сфері інтелектуальної власності є передача інформації, що має переважно односторонній характер: від власників прав інтелектуальної власності (найчастіше з країн центру) — до користувачів технологій (країн з нижчим рівнем економічного розвитку). Із зазначеної характеристики глобалізації (одностороннього відтоку інформації) випливає важлива проблема глобалізації, яка пов'язана, передусім, з рівнем економічного розвитку країни-учасниці глобалізації, — нерівномірність розподілу доходів від інтелектуальної власності між країнами.

Здійснені Міжнародним валютним фондом дослідження виявили показники нерівномірності відтоку інформації та обміну нею між країнами. Згідно з результатами дослідження світової торгівлі 1999 р., США отримали 36,5 млрд дол. США від експорту товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, сплативши іншим країнам 13,3 млрд дол. Таким чином прибуток США становив більш ніж 23 млрд дол. США [102]. Жодна інша країна не мала прибутку вище 1 млрд дол. США. Велика Британія була другою за розміром чистого прибутку (900 млн дол. США). Франція, Німеччина, Канада, Австралія зіткнулися з проблемою дефіциту товарів інтелектуальної власності, в той час як бідні країни взагалі не отримали доходу від міжнародного обміну технологіями та інформацією. Очевидно, що підвищення рівня охорони інтелектуальної власності в умовах глобалізації може ускладнити проблему нерівномірності розподілу доходів. Однак головний внутрішній конфлікт глобальної системи охорони інтелектуальної власності полягає у встановленні монополії країн центру і транснаціональних корпорацій на права інтелектуальної власності, які за своїм призначенням мають бути суспільними та служити інтересам людства.

Складні сучасні процеси в сфері інтелектуальної власності призвели до появи радикальних рухів опонентів системи охорони, які дотримуються досить екстравагантних поглядів. Нині в США популярною течією є рух противників авторського права, що був започаткований В. Лессігом та одержав назву «Копі Лефт» (Copy Left). На думку В. Лессіга і його послідовників, прагнення правонаступників авторського права максимально довго зберігати контроль за правом використання творів є зрозумілим, однак така монополія негативно впливає на інтереси суспільства. На думку Дж. Глассмана, наукового співробітника Американського інституту підприємництва (American Enterprise Institute), впровадження системи охорони інтелектуальної власності стало однією з причин того, що технологічний прогрес перетворився «з шляху до свободи на шлях до рабства». Противники авторського права вважають, що вже найближчим часом може виникнути ситуація, за якої стане неможливим використовувати тексти й цитати в цілях створення нових творів. Саме тому юрист Дж. Цитт-ран, засновник дослідницького Центру Беркмана з питань Інтернету та суспільства (Berkman Center for Internet and Society), вважає, що дії американських законотворців, спрямовані на охорону інтелектуальної власності, є «неконституційними і фанатичними». Дослідник P. Бойнтон дійшов висновку, що єдиним вільним простором, де закони авторського права поки що безсилі, залишається мережа Інтернет. Однак і тут ситуація змінюється з часом. Кіновиробники та компанії звукозапису в останні роки розпочали практику використання програм, які дозволяють викривати користувачів, які неправомірно здійснюють запис кінофільмів та музичних творів. Нещодавно було розроблене програмне забезпечення, призначене для пошуку в мережі Інтернет частин тексту, скопійованих з того чи іншого джерела. До таких програм належать, зокрема, «WCopyfinder» і «iThenticate», що використовуються юридичними фірмами, котрі захищають інтереси письменників та журналістів.

Як правило, нові технології створюються в країнах центру, а країни периферії не здійснюють значного вкладу до світового «банку» технологічних знань. Отже низький рівень охорони інтелектуальної власності дозволяє останнім здобувати технології за низькими цінами. Нагадаємо, що ефективність вимірюється відношенням між вкладом (input) та віддачею (outptut). Разом з тим, запозичення зарубіжних технологій уповільнює розвиток національної інноваційної сфери таких країн. Інноваційна діяльність країн з недостатнім рівнем охорони інтелектуальної власності характеризується низькими показниками, оскільки національні винахідники (автори) усвідомлюють високу ймовірність втрати доходів від своєї інтелектуальної діяльності. Але важливо зазначити, що економіка країн периферії не характеризується значними показниками росту навіть за умов відсутності охорони. З іншого боку, вважають М. Валлерстайн і М. Моджі, високий рівень охорони може прискорити темпи інноваційної діяльності в країнах периферії [145, р. 72]. Таке твердження, на нашу думку, вимагає корекції: як зазначено у попередньому розділі, розвитку інноваційної діяльності сприяє не високий, а оптимальний (середній) рівень охорони, тобто режим, за якого збалансовані інтереси власників прав інтелектуальної власності і суспільства.

В цілях обчислення рівня охорони інтелектуальної власності західні економісти запропонували 100-бальну шкалу виміру. В результаті порівняння систем охорони інтелектуальної власності різних країн було розроблено метод оцінки, який охоплює всі елементи системи (правове поле, адміністративну та судову системи). За цим методом, на 1993 р. систему охорони інтелектуальної власності Німеччини оцінювали дещо вище 90 балів; показник ефективності системи охорони СІЛА та деяких європейських країн перевищував 80; в Мексиці становив близько 75 балів; в Аргентині — 30—40 балів. На думку дослідників, які підтримують необхідність встановлення високого рівня охорони інтелектуальної власності (М. Валлерстайн, М. Моджі, Р. ІЛоін), тільки система охорони, що обчислюється не нижче 70-ти балів, здатна позитивно впливати на розвиток економіки країни [145, р. 69].

Противники високого рівня глобальної охорони відстоюють необхідність створення диференційованої світової системи охорони інтелектуальної власності (тобто системи, за якої показник національного режиму охорони дещо нижчий 70-ти балів). Концепція диференційованого режиму охорони інтелектуальної власності відповідає Угоді ГАТТ і полягає в застосуванні щодо країн периферії режиму охорони з певними винятками для забезпечення останніх адекватними умовами участі у світовій торгівлі.

Оцінюючи вплив Угоди ТРІПС на економічний розвиток країн, не можна говорити виключно в межах дихотомії — позитивний або негативний. Прийняття Угоди різними країнами по-різному позначається на їх розвиткові. На думку С. Селл, Угода має велике значення для інноваційного прогресу, економічного розвитку і глобального поділу праці [132, р. 9]. Разом з тим, розширюючи та забезпечуючи охорону інтелектуальної власності, Угода ТРІПС спричиняє підвищення цін на інформацію і технології, що відповідає інтересам країн центру. Країни периферії, натомість, будучи користувачами цих технологій, відчувають негативний вплив від зростання цін. Дискусія про негативне значення уніфікованого глобального режиму охорони інтелектуальної власності для людства розпочалася лише після прийняття Угоди ТРІПС і набуває все більших масштабів. Однією з причин цього, вірогідно, є те, що відбувається усвідомлення суспільством та урядами країн негативних соціальних та економічних наслідків впровадження глобальної системи охорони. До того ж переговори про прийняття Угоди відбувалися за участю лише небагатьох країн периферії. Нині такі країни найбільш гостро заявляють про негативний вплив Угоди на економічний розвиток.

Прийняття Угоди ТРІПС викликало виникнення табору її противників, які зосереджують критичні аргументи, передусім, на двох аспектах охорони інтелектуальної власності: охороні форм життя та фармацевтичної продукції. Дійсно, негативні наслідки уніфікації правового поля у сфері інтелектуальної власності позначились, передусім, на сільському господарстві та охороні прав на сорти рослин. Дискусія виникла між представниками біотех-нологічної, фармацевтичної і хімічної галузей промисловості США, з одного боку, та спілками американських фермерів, захисниками навколишнього середовища, об'єднаннями з захисту прав людини та споживачів, з іншого. В 1993 р. на етапі переговорів про прийняття Угоди ТРІПС, тисячі індіанських фермерів протестували проти Угоди, аргументуючи свою позицію тим, що імплементація положень цього міжнародного документу обмежить їх права зберігати, відтворювати і створювати нові види насіння [137, р. 293]. Набула значних масштабів кампанія проти «біопі-ратства» (біопіратством вважається несанкціоноване вилучення генетичних ресурсів і традиційних знань суспільства). На думку противників «біопіратства», ТНК дещо змінюють запозичені у суспільства винаходи біотехнологічної індустрії, одержують патенти на них, а потім здійснюють продаж продукції населенню за високими цінами. На думку прихильників такої позиції, американські корпорації є найбільшими «піратами» в біотехнологічній індустрії. Противники високого рівня охорони інтелектуальної власності стверджують, що правова охорона прав на сорти рослин спричинила виникнення вкрай несприятливої ситуації: вертикальна інтеграція корпорацій, зайнятих селекційною діяльністю та переробкою агрохімічної та харчової продукції, призвела до зосередження до 30 \% світового ринку насіння у десятьох ТНК. У зв'язку з цим зазначається, що фермери традиційно вирощували, зберігали насіння, здійснювали експериментальну діяльність з ним, приумножуючи біологічну варіативність планети. Така практика була припинена з прийняттям у серпні 1994 р. Конгресом США змін до Закону про охорону сортів рослин, згідно з якими діяльність фермерів з продажу та зберігання насіння без одержання дозволу та сплати роялті стала вважатися незаконною.

Інший табір опонентів Угоди ТРІПС сформувався з приводу патентування фармацевтичної продукції. Введення вимоги щодо патентування фармацевтичних препаратів викликало слушні закиди щодо антигуманного характеру патентної політики, дисбалансу суспільних і комерційних інтересів. Вимога щодо патентування фармацевтичної продукції стала серйозною проблемою для країн периферії, оскільки означала підвищення цін на медичні препарати. Відповідно до ст. 27.2, 27.3 та 27.1 Угоди ТРІПС, країни-учасниці взяли на себе зобов'язання захищати всі патен-топридатні фармацевтичні продукти патентами.

Нині дослідники у сфері інтелектуальної власності ведуть дискусії щодо проблеми суспільного призначення авторського права. Оцінюючи вплив глобалізації у сфері авторського права, Сенат США зазначив: «Уніфікація законодавства про авторське право є вкрай важливою для стимулювання вільного надходження захищених творів на ринки та забезпечення використання комерційної вартості таких творів на світових ринках на користь американських власників авторського права» [177]. На думку А. Сторі, однак, американські законодавці, проголошуючи подібні гасла, не переймаються проблемами охорони, скажімо, досягнень національної культури Нігерії або ж Бразилії, а переслідують в цих країнах інтереси власних виробників (зокрема, компанії «Microsoft») або останнього голлівудського блокбастеру) [94, p. 130].

Внаслідок уніфікації правового поля у сфері авторського права в умовах глобалізації країни периферії зустрілися з проблемою дисбалансу інтересів авторів та користувачів (суспільства). Угода ТРІПС та Бернська конвенція містять положення, якими встановлені мінімальні стандарти охорони авторського права. Втім, жоден з цих правових документів не встановлює максимальний рівень охорони (ст. 7.6 Бернської конвенції). Наприклад, відповідно до Бернської конвенції, термін дії авторського права до недавнього часу становив життя автора та 50 років після його смерті; за ініціативою урядів США і ЄС, такий строк в США та країнах ЄС був подовжений до 70 років (Франція та Німеччина, щоправда, застосовували 70-річний термін дії ще до прийняття Європейської Директиви 1993 р.). Тенденція збільшення терміну дії авторського права означає збідніння «суспільного архіву» творів внаслідок встановлення більш тривалого періоду їх перебування у статусі приватної власності. Впровадження тривалого терміну дії авторського права обмежує розвиток творчої діяльності суспільства, науки і культури та, врешті-решт, порушує права людини (такі, наприклад, як право на знання, свободу слова тощо), адже законодавчо закріплена заборона суспільству використовувати певний твір виключає можливість створювати нові оригінальні твори на основі створених раніше.

Дисбаланс інтересів власників авторського права і суспільства обумовив виникнення проблеми обмеженого доступу в країнах периферії до комп'ютерних технологій, що спричиняє в них уповільнення обміну знаннями. Можна виділити два різновиди комп'ютерних програм: такі, що є власністю певного власника протягом строку дії авторського права на них; ті, що є доступними та існують, зокрема, в просторі Інтернет, і є результатом спільного вкладу кількох розробників. Найвідомішими програмами першого типу є «Windows» та «Word». На відміну від програм, що є загальнодоступними, програми першого типу є підконтрольними певному власникові (такому, як, наприклад, компанія «Microsoft»). Користувач може одержати ліцензію на використання такої програми на визначених власником умовах. Плата за використання програми компанії «Microsoft» є досить високою і встановлюється без врахування фінансових можливостей певного регіону (очевидно, що вони є різними, наприклад, для Оксфордського або Гарвардського університетів та учбових закладів Азії, Африки чи Південної Америки). Більш того, в межах ліцензії на свої програмні продукти компанія «Microsoft» зберігає за собою ексклюзивні права на всі вихідні коди програм, в той час як зміна, вдосконалення ресурсних кодів є єдиним способом розробки нових комп'ютерних програм. Тому не дивно, що протести проти узурпації знань комп'ютерної індустрії компанією «Microsoft» набувають все більш серйозного характеру, а дії компанії тлумачаться судами як недобросовісна конкуренція, що стримує розвиток комп'ютерних технологій у світі.

Видавництва країн периферії зустрічаються з проблемами перекладу творів і одержання прав на опублікування книг. В 1960-их рр. в деяких країнах Африки та Азії розпочалися протистояння певним положенням Бернської конвенції та концепції авторського права в цілому. Такі протистояння були зумовлені, передусім, неможливістю видавництв країн периферії здійснювати літературні переклади творів на національні мови та придбавати ліцензії для повторного опублікування творів, що були опубліковані раніше, але не розповсюджувалися на території Азії або Африки (або ж ціна на які була занадто високою). В 1971 р. Берн-ська конвенція була доповнена додатком, метою прийняття якого було вирішення проблем країн периферії. Втім проблема доступу до літератури в деяких країнах продовжує існувати й зараз у зв'язку з неоднозначним тлумаченням у додатку до Бернської конвенції терміну «країна, що розвивається».

Досить гострою постає проблема ускладнення доступу до творів фольклору, створених в результаті компіляції матеріалу традиційного твору або внесення незначних змін до нього. В 1996 р. німецька група «Enigma» випустила хіт «Повернення до чистоти», 5 млн примірників якого були розпродані в різних регіонах світу. Розкриваючи передісторію виникнення цього музичного твору, зазначимо, що ця пісня була виконана фольклорною групою з Тайваню, що прибула на гастролі на запрошення Міністерства культури Франції. Міністерство випустило компакт-диск концерту тайванської групи і пізніше здійснило його продаж музичному магнату М. Крету, який записав музичний твір на диску групи «Enigma». Такі дії фактично неможна кваліфікувати як неправомірні, оскільки, відповідно до класичної теорії авторського права (втіленої як в положеннях Бернської конвенції, так і в нормах Угоди ТРІПС), твір підлягає охороні, якщо він є оригінальним, втілений на матеріальному носієві та носить творчий характер. В нашому випадку тайванському музичному твору бракувало оригінального характеру, оскільки твір був народною піснею. Так, зазначаючи, що усна література і народні твори не можуть вважатися інтелектуальною власністю певної особи, видавець з Кенії Г. Чавака пояснює: «в результаті... компіляції матеріалу та оприлюднення матеріалу певною особою (найчастіше — в країнах центру) твір набуває авторського права, і ніхто не зможе використовувати твір без її дозволу» [79, p. 20].

Глобалізація обумовила виникнення і поширення практики виробництва і розповсюдження товарів, створених з порушенням прав інтелектуальної власності. Посилення глобального режиму охорони внаслідок укладення Угоди ТРІПС призвело до зростання рівня «піратства» в країнах периферії. Несанкціоноване виробництво і розповсюдження контрафактних і «піратських» товарів приносить порушникам прав інтелектуальної власності високі прибутки і характеризується для порушників порівняно низьким ризиком виявлення порушень і застосування санкцій до них. В умовах технологічного прогресу виробництво товарів не вимагає значних витрат ресурсів. Відповідно до даних досліджень Організації економічного співробітництва та розвитку (1998 р.) і Міжнародної торгової палати (1997 р.), кількість несанкціонованих товарів досягла 5—7 \% світової торгівлі (близько 250 млрд євро за рік). Найбільших масштабів «піратство» досягло у сфері виробництва аудіовізуальної продукції. В 2000 р. майже 9 млн аудіовізуальних товарів (CD, DVD, аудіокасети) були конфісковані митними органами ЄС. Європейська комісія зазначає, що «піратство» підриває ринок художніх творів та промислових товарів, спричиняє вкрай негативний вплив на інвестиційну та інноваційну діяльність і розвиток малих підприємств в ЄС. Виробництво «піратських» фармацевтичних препаратів, медичного обладнання, харчових продуктів, алкогольних напоїв, сигарет, іграшок, деталей для літаків та автомобілів є небезпечним для суспільства. До 1999 р. Світова організація з охорони здоров'я виявила близько 770 «піратських» фармацевтичних препаратів, більшість з яких не містили активних інгредієнтів, а до складу деяких навіть входили небезпечні речовини. В 1995 р. в Нігерії внаслідок вживання «піратського» фармацевтичного препарату загинуло 2500 осіб, в Гаїті того ж року загинуло 89 осіб. Така статистика доводить небезпечний характер «піратства». Крім цього, «піратство» призводить до втрат значних сум податкових платежів як у країні походження товару, так і в країні-спожи-вачеві.

«Піратство» значною мірою обумовлене глобалізаційними процесами, що позначаються підвищенням рівня взаємозалежності країн центру і країн периферії та відкриттям національних кордонів. Відомо, що рівень розвитку економіки країн центру і периферії є різними. Отже, проблема «піратства» не може бути вирішена без застосування щодо країн периферії особливого «диференційованого» режиму охорони інтелектуальної власності та цінової реформи з одночасним впровадженням системи перевірок і запобігання порушенням прав інтелектуальної власності.

Негативний вплив високого рівня глобальної охорони інтелектуальної власності полягає у стримуванні розвитку молодих індустрій та сприянні домінуванню ТНК. Важливою перевагою для країн периферії в умовах низького рівня охорони є використання і відтворення ними іноземних технологій без витрат на їх придбання. Але в деяких галузях промисловості вартість відтворення технологій для таких країн є еквівалентною вартості розробки.

Можливість відтворення технологій є важливою передумовою інноваційного розвитку для країн периферії, адже останні неспроможні здійснювати витрати на розробки подібних технологій, які були б співрозмірними з витратам ТНК. Разом з тим, як зазначає М. Валлерстайн, не розмір бюджету є визначальним фактором інноваційного прогресу, а рівень інноваційного і творчого потенціалу певної країни [145, рр. 82—3]. Країни периферії мають поставити за пріоритетне завдання збагачення національних технологічних баз і здійснення активної інноваційної діяльності.

На нашу думку, головна небезпека глобалізації полягає в спробі «зрівняння» країн з різним рівнем економічного розвитку встановленням єдиних стандартів охорони (тобто, уніфікація правового поля різних країн), що призводить до нерівномірного розподілу доходів від інтелектуальної власності між країнами. Основний внутрішній конфлікт глобалізації полягає у загостренні проблеми світової економічної нерівноваги, що пов'язано з нав'язуванням країнами центру і ТНК єдиних стандартів глобального економічного середовища (в тому числі охорони інтелектуальної власності). Впровадження уніфікованої системи охорони інтелектуальної власності в країнах з докорінно різним рівнем економічного розвитку в умовах глобалізації має суперечливий вплив на економіку країн периферії. Для вирішення проблеми світової економічної нерівноваги необхідним є застосування диференційованого режиму охорони інтелектуальної власності, що має встановлюватися з урахуванням показників стану національної економіки кожної країни.

У зв'язку з цим К. Лоуренс зазначає, що, оскільки країни знаходяться на різних стадіях економічного розвитку, мають відмінні за характером інститути, пріоритети тощо, вони не можуть і не повинні здійснювати політику відкритих дверей всі одразу і в однаковій мірі. Разом з тим, неможна протистояти силам глобалізації, необхідно поступово навчитися управляти цим процесом, спрямовуючи економіку в її русло. Глобалізація потенційно може мати позитивний вплив на національні економіки. К. Лоуренс вважає, що необхідно відмовитися від спроб нав'язати західну модель глобалізації методами, що нагадують шокову терапію при переході від планової економіки до ринкової, або шляхом тотального дерегулювання фінансових ринків. Для того, щоб глобалізація була ефективною, а нові технології впроваджувалися належним чином, варто дотримуватися певних засад міжнародної поведінки: інформаційної відкритості і прозорості, обмеження незаконної торгівлі та будь-яких форм корупції. Ані глобалізація, ані будь-яка форма міжнародного співробітництва та інтеграції не можуть дати позитивних наслідків, якщо суб'єкти і об'єкти глобалізації не дотримуватимуться міжнародних правових норм.

( УЩ висновки до розділу 2

1. Підвищення значення інтелектуальної власності у глобальній економіці та сучасна інтенсифікація торговельних відносин зумовили необхідність створення глобальної системи охорони інтелектуальної власності. Становлення глобальної системи охорони інтелектуальної власності означає встановлення єдиних стандартів охорони, або, інакше кажучи, уніфікацію національних законодавств у сфері інтелектуальної власності.

Ініціаторами формування глобальної системи охорони інтелектуальної власності виступили країни центру. Прийняття Угоди ТРІПС позначило початок ери глобалізації у сфері охорони інтелектуальної власності. Як документ, що встановлює мінімальні стандарти охорони інтелектуальної власності та юридичну відповідальність за недотримання зобов'язань країнами-учасницями, Угода ТРІПС була розроблена приватним сектором СІЛА, після чого втілена на глобальному рівні. Країни периферії змушені погодитися на приєднання до Угоди ТРІПС з огляду на застосування країнами центру певних економічних і політичних стимулів. Отже, Угода ТРІПС стала результатом цілеспрямованих зусиль американського бізнесу та інструментом втручання СІА в національні економіки країн периферії.

Використовуючи Угоду ТРІПС як правову підставу для впливу на країни периферії, уряд СІА застосовує заходи двостороннього і багатостороннього впливу на країни з недостатнім рівнем охорони інтелектуальної власності, маючи при цьому на меті встановлення в цих країнах занадто високих стандартів охорони (під загрозою застосування санкцій) для забезпечення охорони прав американських власників. Уніфікація режимів охорони без врахування особливостей економічного розвитку країн периферії призводить до загострення проблеми світової економічної нерівноваги як основного внутрішнього конфлікту глобалізації.

Уніфікований режим охорони інтелектуальної власності, що характеризується надто високими для країн периферії стандартами, створює монополію країн центру і ТНК на знання і технології, підвищуючи ціни на такі технології та обмежуючи конкурентоспроможність країн периферії, таким чином негативно впливає на економіку останніх. У зв'язку з нееквівалентним характером обміну інформацією та технологіями країни периферії обмежені у доступі до знань і технологій (особливо у сфері генетики і медицини), що створює перешкоди для прогресу цих країн.

З огляду на розв'язання проблеми світової економічної не-рівноваги необхідним є застосування диференційованого підходу до розробки режиму охорони інтелектуальної власності в країнах периферії. Такий підхід має враховувати рівень економічного розвитку країн периферії та передбачати винятки правового регулювання відносин інтелектуальної власності для таких країн.

Вдосконалення глобальної системи охорони інтелектуальної власності має відбуватися з урахуванням наступного:

країни периферії мають бути забезпечені широкими можливостями вибору при імплементації багатосторонніх угод (зокрема, розширено перехідний період приєднання країн периферії до Угоди ТРІПС);

країни центру і ТНК мають відмовитись від практики здійснення тиску на країни периферії (в т. ч. шляхом застосування двосторонніх міждержавних засобів впливу);

Угоду ТРІПС слід переглянути, зокрема, країнам периферії необхідно надати можливість вибору національної стратегії охорони фармацевтичної продукції і в деяких інших галузях; в межах Угоди ТРІПС має бути розроблене положення про передачу технологій згідно з суспільним призначенням інтелектуальної власності;

здійснення цінової реформи щодо товарів, які містять об'єкти інтелектуальної власності, з одночасним впровадженням системи перевірок і запобігання порушенням прав інтелектуальної власності має стати ефективним способом подолання проблеми «піратства» в умовах глобалізації;

науково-технологічне співробітництво країн периферії з країнами центру має сприяти розвитку науково-дослідної діяльності та підвищення конкурентоспроможності національних інноваційно-технологічних баз країн периферії.

Контрольні питання

Коли були підписані Паризька конвенція про охорону промислової власності та Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів?

Чому США можна вважати головним ідеологом та ініціатором політики глобалізації у сфері інтелектуальної власності?

Що таке Список «Спеціальні 301»?

Механізми, які застосовують США для глобального регулювання інтелектуальної власності.

Що таке «новий комерційний інструмент політики» ЄС?

Як розуміють «паралельний імпорт»?

Основні положення Угоди ТРІПС.

Пріоритети науково-технологічного співробітництва ЄС.

Зростання ролі транснаціональних корпорацій у формуванні глобальної системи охорони інтелектуальної власності.

Нерівномірність розподілу доходів від інтелектуальної власності між країнами.

Проблеми авторського права у зв'язку з мережею Інтернет.

Що таке «біопіратство»?

Проблеми обмеженого доступу країн периферії до комп'ютерних технологій.

Проблеми перекладів творів, які постають перед видавництвами країн периферії.

Проблема доступу до творів фольклору, створених у результаті компіляції матеріалу традиційного твору або внесення незначних змін до нього.

Масштаби виробництва і збуту контрафактних і «піратських» товарів.

Дилема «уніфікована система охорони інтелектуальної власності — диференційований режим охорони інтелектуальної власності» щодо країн з різним рівнем економічного розвитку.