Інноваційний менеджмент - Навчальний посібник (Дудар Т. Г., Мельниченко В. В.)

5. еволюціярозвиткутеорійінноваційно/діяльності

Імпульсом до виникнення цих теорій послужила теорія економічного розвитку И. Шумпетера, у якій він вперше вжив термін «інновація» і пояснив роль інновацій в економічному розвитку. Послідовники И. Шумпетера — С.-С. Кузнець (1883-1950), Г. Менш, А. Кляйкнехт, Дж. ван Дейн, Р. Фостер, С. Глазьєв та інші поглибили своїми дослідженнями зроблені ним висновки щодо причин економічного зростання.

Теорія економічного розвитку Й. Шумпетера. Австрійський економіст Иозеф Шумпетер запропонував власну концепцію циклічного розвитку. Причиною довгих хвиль він вважав концентрацію важливих нововведень в окремих галузях, внаслідок чого кожне базове нововведення спричинює вторинні нововведення, які вдосконалюють уже існуючі продукти (товари), формуючи вторинну хвилю. Шумпетер висловив припущення, що нововведення з'являються в економічній системі не рівномірно, а у вигляді майже одночасно освоюваних поєднаних новацій — кластерів — сукупності базисних нововведень, що визначають технологічний устрій економіки протягом тривалого часу.

И. Шумпетер розробив класифікацію хвиль, визначивши ключовий фактор кожної хвилі, що дав імпульс її поширенню, і сформував відповідний технологічний устрій:

1790-1840 рр. (в її основі — механізація праці в текстильній промисловості);

1840-1890 рр. (її виникнення пов'язане з винаходом парового двигуна та розвитком залізничного транспорту);

1890-1940 рр. (активізована глобальною електрифікацією та розвитком чорної металургії);

1940-1990 рр. (поштовхом був розвиток нафтової промисловості і продуктів органічної хімії).

Сучасні науковці визначили початок 5-ї хвилі у 90-ті роки XX ст. Вона пов'язана з розвитком мікроелектроніки і комп'ютерної техніки. Стрімко наближається і 6-та хвиля — хвиля розвитку нано- і біотехнологій.

Принциповим положенням теорії Й. Шумпетера є те, що нове, як правило, не виростає зі старого, а з 'являється поряд із ним і витісняє його. Подальший розвиток — це не продовження попереднього, а новий виток, породжений іншими умовами і почасти іншими людьми.

Дослідження С.-С. Кузнеця. Відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії, виходець із України Саймон-Сміт Кузнець (1901-1985) полемізував з И. Шумпетером щодо причин циклічності економічного розвитку, стверджуючи, що в бажанні підприємців інвестувати принципово нові види техніки чи товари немає ніякої закономірності. На його думку, революційні інновації виникають переважно випадково, під впливом певних зовнішніх обставин (зміни в політиці, економіці, поява нових відкриттів тощо). Тобто, визнаючи існування економічних циклів, він пов'язує їх із циклами інноваційних технологій, наголошуючи водночас на випадковості появи інновацій.

Дослідження Г. Менша. Німецький вчений Герхард Менш, аналізуючи показники стану ринку праці і капіталу на початку 70-х років, розпізнав наближення нової економічної кризи, хоча ознак стагнації ще не було. Він назвав її «технологічним патом», тобто закономірною паузою у поступальному розвитку економіки, до того ж такою, що виникає регулярно. Г. Менш зауважив, що кожна країна у певний період свого розвитку опиняється в кризі, вихід з якої неможливий за наявної техніки, відсутності революційних (базисних) нововведень.

Інноваційні технології Г. Менш поділив на дві групи — базисні (сукупність таких виробничих процесів, які потенційно можуть створювати велику кількість нових робочих місць, що потребують іншої кваліфікації) і поліпшувальні (розкривають усі можливості базисних). Обидві форми інновацій перебувають у постійній конкуренції, яка і спричиняє періодичні 8-подібні хвилі, що відповідають циклам Кондратьєва.

Концепція технологічних устроїв Д. Львова і С. Глазьєва. Російські економісти Дмитро Львов і Сергій Глазьєв є прихильниками інноваційної концепції циклічного економічного розвитку. Вони досліджували міжгалузеві технологічні ланцюги поєднаних виробництв, які виникають унаслідок процесів кооперації та спеціалізації і мають зазвичай стійкий характер.

Д. Львов і С. Глазьєв виокремили три етапи науково-технічного прогресу (технологічні устрої), що мали місце в XX ст.

I           етап — початок XX ст. Його основою є електроенергетика, автомобілебудування, неорганічна хімія; провідний енергоносій — вугілля; конструкційний матеріал — чавун; основний сухопутний транспорт — залізничний.

етап — 50-60-ті роки XX ст. Базується він на органічному синтезі, автомобілебудуванні, радіо- та авіакосмічній промисловості.

етап — середина 70-х років XX ст. Його ядром є електроніка та мікропроцесорна технологія. На їх основі утворилися нові інформаційні мережі (Інтернет), космічні засоби зв'язку; здійснюється промислове виробництво матеріалів із заданими властивостями.

Дослідження Р. Фостера. Згідно з дослідженнями американського економіста Р. Фостера в процесі переходу від однієї технології до іншої має місце технологічний розрив.

Р. Фостер визначав інновацію як засіб конкуренції та отримання прибутку (ефекту, результату). Він вважав, що інновація — «це битва на ринку між новаторами, або тими, хто атакує, тими, хто бажає робити гроші, змінюючи порядок речей, і тими, хто обороняється, захищаючи свої існуючі доходи».

Еволюційно-інституціональні теорії економічного розвитку. Інституціоналізм як самостійна течія економічної думки виник у США на початку XX ст. Критикуючи постулат неокласичної економічної теорії про досконалу конкуренцію як все-охопний механізм регулювання економіки, інституціоналісти прагнули виявити інші рушійні сили і чинники розвитку, зрозуміти основні тенденції суспільної еволюції, на основі чого обґрунтувати цілеспрямовані дії та перспективи суспільного розвитку.

Визнання основних постулатів інституціоналізму відбулося у 50-60-ті роки XX ст., коли з метою прискорення відродження зруйнованих війною економік багатьох країн в економічні процеси стала активно втручатися держава. Інституціоналісти з державним регулюванням пов'язували надії на створення стабільної й ефективної економічної системи, у якій узгоджувались би приватні та державні інтереси. Однак, на відміну від попередників, вони виправдовували монополії і великий бізнес, пов'язуючи з ним науково-технічний прогрес. На новому етапі у дослідженнях ін-ституціоналістів став переважати індустріально-технократичний підхід. Безпосереднє відношення до управління інноваційними процесами мали дослідження таких його представників, як Дж.-К. Гелбрейт, Д. Белл, Ф. Перру, Г.-К. Мюрдаль.

Теоретичні концепції Дж.-К. Гелбрейта і Д. Белла. Американський економіст Джон-Кеннет Гелбрейт одним з перших зробив спробу узагальнити досвід регулювання економіки США під час Другої світової війни і дійшов висновку, що олігополістичний ринок краще піддається регулюванню, ніж ринок вільної конкуренції. У своїх роботах він поділяє американську економіку на «планову» і «ринкову», відносячи до першої великі корпорації зі складною організаційною структурою і передовою технологією виробництва, а до другої — дрібні фірми та індивідуальних підприємців. Основною характеристикою індустріальної системи вчений вважав промислове застосування все складнішої і дорожчої «високої техніки». Звідси і назва його основної теоретичної концепції — «концепція технічного детермінізму».

Водночас надмірна ідеалізація ролі технологічного чинника економічного зростання в американському науковому співтоваристві спричинила появу інших технологічних утопій, зокрема теорії індустріально-технократичного суспільства, американського соціолога Данієля Белла (нар. 1919). В її основу було покладено домінуючу на той час концепцію індустріального суспільства як суспільства накопичення техніки та капіталів. Вчений прогнозував досягнення такого рівня розвитку науки, техніки та матеріального виробництва, який автоматично приведе до загального процвітання.

Концепція гармонійної економіки Ф. Перру. Погляди, близькі до американського інституціоналізму, у повоєнний період набули розвитку і в Західній Європі, особливо у Франції, де вони спиралися на потужну і впливову соціологічну школу. Серед французьких прихильників інституціонально-соціологічного напряму важливе місце належить Франсуа Перру.

Засновник і директор Інституту економічного і соціального розвитку Франсуа Перру (1903-1987) у роботі «Економіка XX століття» (1961) пропонує власне бачення тенденцій світового економічного розвитку. Він по-новому описав сучасне капіталістичне господарство, наголошуючи на об'єктивно обумовленій нерівноправності ринкових відносин між різними суб'єктами ринку, яка випливає із відмінностей у розмірах виробництва і капіталу, мірі поінформованості партнерів щодо ринкової ситуації, різної галузевої належності тощо. Наслідком такої нерівноправності є існування домінуючих і підпорядкованих економічних одиниць.

Важливим внеском Ф. Перру в розвиток теорії управління інноваціями став аргументований висновок про те, що держава не має усуватися від регулювання економічних процесів, однак її втручання повинно бути тільки індикативним, спрямованим на підтримку розвитку «полюсів зростання».

Концепція економічної інтеграції Г.-К. Мюрдаля. Гуннар-Карл Мюрдаль (1898-1987), представник шведської школи інституціоналізму, лауреат Нобелівської премії з економіки (1974 р.), досліджуючи тенденції розвитку сучасного світу, побачив велику загрозу у нерівномірності такого розвитку на різних континентах, що може спричинити порушення збалансованості світових ринків, глобальні екологічні катастрофи, занепад цивілізаційної культури. Внесок Г.-К. Мюрдаля у розвиток теорії управління інноваційними процесами визначається такими висновками:

для збалансованого соціально-економічного розвитку країни необхідне розроблення програм і планів, що ґрунтуються на прогнозах майбутнього, визначенні місця і ролі країни у загальному світовому розвитку;

міжнародна економічна інтеграція сприяє поширенню нових технологій, залученню до науково-технічного прогресу відсталих країн, формуванню в них трудових ресурсів нової якості, розширює можливості створення і використання нововведень;

можливості економічного розвитку обмежуються застарілими інституціями, які не розвивають у людей честолюбності, підприємливості, ініціативності, бажання експериментувати, створювати і впроваджувати нове;

вирішальне значення для успішного технічного й економічного розвитку має докорінна зміна відсталих соціальних і політичних інститутів.

Отже, інституціоналісти розуміли, що сліпе використання науки і техніки породжує екологічну небезпеку, загрозу технока-тастроф, а надмірна увага до матеріальних благ обумовлює занепад культури. Усе це спричиняє дезінтеграційні процеси, які поглиблюють прірву між бідними і багатими країнами. Вони усвідомлювали, що для усунення загрозливих для людства наслідків неконтрольованого науково-технічного прогресу необхідне свідоме втручання у його перебіг державних і наддержавних регулятивних структур. Однак воно має бути не директивним, як у плановій економіці, а індикативним, таким, що задає і стимулює пріоритетні для країни напрями розвитку. Водночас необхідно дбати про технічний і економічний розвиток усіх країн, впливати на вдосконалення їх соціальних і політичних інститутів.

Теорії управління знаннями як основою інноваційного розвитку. У більшості економічних теорій науковці досліджували процеси економічного розвитку на макроекономічному рівні, вивчаючи і пояснюючи передусім вплив дифузії інновацій на загальну економічну динаміку.

На хвилі розвитку інформаційних технологій, які забезпечували високу швидкість поширення нових знань, виникли теорії економічного розвитку, які досліджували можливості прискорення темпів економічного зростання завдяки активному використанню суб'єктами підприємництва нових знань.

Теорія інтелектуальної технології. Обґрунтована вона австрійським економістом Фрідріхом-Августом Хайєком (1899-1992). Розглядаючи ринок як глобальну інформаційну систему, що містить величезне «неявне, розсіяне знання» про потреби і виробничі можливості людей, Хайєк запропонував взяти за основу розвитку цивілізації інформаційну концепцію «порядку, що розширюється». Врахування інформації, яку надає ринок, і дії відповідно до неї подовжують «ланцюжки» людей, які працюють одне для одного (підприємців та споживачів), і дають можливість експериментувати, ризикувати, домагатися максимальних результатів за мінімальних витрат.

Теорія інноваційної економіки і підприємницького суспільства. Розробив цю теорію американський економіст Пітер Друкер (нар. 1909) у працях «Інновація та підприємництво» і «Посткапі-талістичне суспільство». Головною рисою економіки 90-х років вчений вважає нові ідеї, які заперечують традиційні рішення, товари, послуги і виробництва, їй притаманні такі характеристики:

головною продукцією і головною «начинкою» усіх товарів і послуг є нові рішення; саме зростання економіки є безпосереднім результатом безперервних інноваційних змін;

провідна роль в економіці належить мільйонам малих і середніх підприємств, очолюваних підприємцями, що діють на свій страх і ризик;

знання є основним, пануючим фактором продуктивності і в масовому виробництві; тепер вони стають головним предметом і головним результатом праці, що зумовлює реорганізацію галузей навколо створення знань і реструктуризацію всієї економіки країни навколо сфери накопичення інформації;

інтелектуалізація праці є основним процесом розвитку виробництва, а витрати на нього і поширення знань — головною формою інвестицій; завдання науки — сприяння інноваціям, що зароджуються, системне, організоване застосування знань у створенні самих знань, що робить їх продуктивними (чого не може зробити держава чи ринок);

головна форма власності — інтелектуальна власність, що структурує суспільство і визначає його розвиток;

метою оподатковування є підтримання усього необхідного для довгострокових інвестицій, а головною рисою податків, важливою для всієї інноваційної економіки, — їх передбачуваність;

7) для розуміння найважливіших економічних процесів, крім мікро- і макроекономіки, необхідна мегаекономіка, що враховує вплив демографії, освіти, нових технологій, екології, рівня культури тощо. Водночас і у взаємодії з інноваційною економікою формується підприємницьке суспільство (чи «суспільство знань», «інформаційне суспільство»), яке характеризується тим, що інновації та підприємництво охоплюють значну частину суспільства, стають щоденною практикою. Отже, сучасні теорії інноваційного розвитку змістили акценти у поведінці людей, сформували у них прагнення до накопичення знань. Стало очевидним, що економічне зростання країн значною мірою залежить від інноваційної активності підприємницьких структур, від їх прагнень, зусиль і здатності використовувати у своїй діяльності новітні технології, творчо підходити до визначення способів задоволення потреб споживачів, на основі чого вдосконалювати та оновлювати продукцію, отримуючи більші доходи і зміцнюючи свої ринкові позиції.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

Поясніть, які чинники спонукають організацію до інноваційної діяльності.

Як Ви розумієте поняття «новація», «нововведення», «інновація»?

Чим зумовлена наявність інноваційного лагу? Яким способом можна його зменшити?

Охарактеризуйте роль людського чинника у створенні та реалізації інновацій.

Вкажіть відмінність між продуктовими, технологічними та ринковими інноваціями.

Охарактеризуйте зміст життєвого циклу інновацій.

Опишіть види кривої життєвого циклу товарів і вкажіть, чим зумовлене відхилення від класичної кривої життєвого циклу.

У чому виявляється циклічний характер інновацій?

Якими способами може відбуватися процес передавання інновацій з одного етапу життєвого циклу на інший?

У чому сутність екстенсивного, інтенсивного та інноваційного типів економічного розвитку?

Якими причинами обумовлена необхідність переходу господарських систем до інноваційного типу розвитку?

У чому сутність концепції «економіки знань»?

Охарактеризуйте особливості інноваційного розвитку в Україні.

Охарактеризуйте становлення теорії інноваційного розвитку протягом другої половини XIX — початку XX ст.

Опишіть сутність інноваційної теорії Й. Шумпетера. Що є принципово новим у його теорії?

Охарактеризуйте теорії технократичного суспільства. Учо-му сучасні науковці вбачають недоліки?