1.3. Інвестиційна діяльність в умовах міжнародного конкурентного середовища

Процес набуття конкурентних переваг підприємством тісно пов'язаний з механізмом залучення інвестицій. Джерелами інвестицій є, з одного боку, фонд нагромадження, чи та частина національного доходу, що скеровується на збільшення і розвиток факторів виробництва, і фонд відшкодування, який використовують як амортизаційні відрахування.

При цьому всі інвестиційні складові формують структуру засобів, яка безпосередньо впливає на ефективність інвестиційних процесів і темпи розширеного відтворення.

Підприємство може використовувати свої фінансові ресурси, як для поточних витрат, так і для інвестицій. Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 року, під інвестиціями розуміються всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницького й іншого видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (доход) чи досягається соціальний ефект.

Інвестиції — це сукупність засобів, реалізованих у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі економіки. Інвестиційна діяльність є залученням інвестицій (інвестування) і сукупністю практичних дій щодо їхньої реалізації.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути як фізичні особи, так і юридичні, у тому числі іноземні, а також держави і міжнародні організації, інвестори, замовники, користувачі робіт і об'єктів інвестиційної діяльності, постачальники, банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні біржі та інші учасники інвестиційного процесу. Об'єктами інвестиційної діяльності є: знову створювані основні й оборотні кошти що оновлюються в усіх галузях і сферах економіки, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інші об'єкти власності, а також майнові права і права на інтелектуальну власність, тобто всі види діяльності, не заборонені законом.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення та використання яких не відповідає вимогам екологічних, санітарно-гігієнічних і інших норм, установлених законодавством, завдає шкоди правам та інтересам громадян, юридичних осіб і держави, які охороняються законом.

Слід розглянути окремі форми інвестування, реалізація яких впливає на підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств. Однією з нових для сучасної економічної дійсності форм залучення інвестицій є венчурний капітал. Це капітал, що інвестується в непов'язані між собою проекти з розрахунком на швидку окупність вкладених коштів. Капіталовкладення при цьому здійснюються шляхом придбання частини акцій підприємства клієнтом або надання йому позичок, у тому числі з правом конверсії останніх в акції.

З метою активного залучення венчурного капіталу в підприємства країни і підвищення їх конкурентоспроможності, необхідно щоб практика венчурного фінансування містила в собі такі основні компоненти:

наявність високотехнологічних підприємств, що можуть стати базою інвестування;

законодавче забезпечення господарської діяльності суб'єктів, зайнятих у венчурному бізнесі;

розвинений ринок венчурного капіталу;

— розвинена інфраструктура венчурного фінансування.

Венчурний капітал за своєю формою є одним із засобів прямого інвестування. Прямі інвестиції — вкладення в статутний капітал суб'єкта, що хазяює, з метою одержання доходу і прав на участь у керуванні даним суб'єктом, що хазяює.

Серед типів реального інвестування слід розрізняти корпоративні інвестиційні проекти та інфраструктурні інвестиційні проекти. Корпоративні інвестиційні проекти є традиційними для практики інвестиційної діяльності, тоді як інфраструктурні проекти виникли у світовій економічній системі відносно недавно і їх поява зумовлена процесами глобалізації економіки, переходом суспільства на інформаційну стадію розвитку та необхідністю перерозподілу енергоносіїв у світовій економіці. Тому до таких проектів зараховують насамперед великі транспортні проекти, енергетичні консорціуми, що реально втілюються в нових шляхах транспортування газу, нафти, електроенергії, та світові інформаційні системи.

Одним з типів інвестицій, що також є не традиційними інструментами залучення інвесторів, є портфельне інвестування. Портфельні інвестиції полягають у придбанні цінних паперів та інших активів. Портфель є сукупністю зібраних різних інвестиційних цінностей, інструментом для досягнення конкретної інвестиційної мети вкладника. У портфель можуть входити як цінні папери одного типу (акції), так і різні інвестиційні цінності (акції, облігації, сертифікати, заставні свідчення тощо). Формуючи портфель, інвестор виходить зі своїх «портфельних розумінь», що полягають у бажанні власника засобів мати їх у такій формі й у такім місці, щоб вони були безпечними, ліквідними та високоприбутковими.

Методом зниження ризику служить диверсифікованість портфелю, тобто придбання визначеного числа різних цінних паперів. Диверсифікованість зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи від одних цінних паперів будуть компенсуватися високими доходами від інших паперів. Мінімізувати ризик можна також за рахунок включення в портфель цінних паперів різних галузей, не пов'язаних тісно між собою, шляхом запобігання синхронності циклічних коливань ділової активності.

Загалом інвестиції, як засіб підвищення конкурентоспроможності підприємств, можна класифікувати відповідно до різних ознак (табл. 1.1).

Не менш важливою класифікаційною ознакою є вид інвестиції, а саме:

кошти, цільові банківські вклади, паї, акції й інші цінні папери;

рухоме й нерухоме майно;

майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;

сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого («ноу-хау»);

права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудженнями, устаткуванням, а також інші майнові права.

У регіональному аспекті необхідно визначити такі види інвестицій:

внутрішні, тобто вкладення суб'єктів господарської діяльності даної держави;

іноземні — вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових і неурядових організацій;

закордонні — вкладення засобів в об'єкти інвестування за межами території даної країни;

-           міжнародні інвестиції.

Наведену класифікацію інвестицій можна представити у вигляді схеми (див. рис. 1.1).

Інвестиційні ресурси є частиною фінансових ресурсів держави, що опосередковують процеси розподілу та перерозподілу створеного валового внутрішнього продукту, весь відтворювальний процес. Формування фінансових інвестиційних ресурсів перебуває в постійній тісній взаємодії не тільки з фінансово-кредитною, але й з усією господарською системою та визначається суспільно-економічними умовами й факторами, під вплив яких функціонує держава, підприємства, об'єднання, регіони.

Економічними джерелами інвестицій є доход суб'єктів господарювання, прямі доходи державних і місцевих бюджетів усіх рівнів, амортизаційний фонд, позабюджетні фонди — резервні, страхові та інші, виторг від реалізації основних фондів та іншого майна, емісія кредитних грошей, іноземний капітал. Ці джерела підрозділяють на централізовані — бюджетні асигнування, пільгові державні кредити; власні засоби інвесторів; позикові засоби — кредити комерційних банків, фінансово-інвестиційних структур, засоби від розміщення емісії акцій; засоби іноземних інвесторів, окремих громадян.

В умовах централізованої планової економіки держава здійснювала фінансування витрат на розвиток і формування пропорцій виробництва, відтворення його потенціалу переважно через державний бюджет, центральні бюджетні асигнування.

Рис. 1.1. Класифікація інвестицій за формами та видами суттєвими для транспортного машинобудування

На теперішній час у країні відбулися зміни макроекономічних умов функціонування держави, до яких належать:

корінна зміна соціально-економічної системи, перехід від соціалістичної державної власності і планової системи керування до багатоукладної економіки, ринкових відносин;

повільне формування нової фінансової системи після розпаду старої;

загальноекономічна криза;

різкий спад обсягів виробництва, ВВП, бюджетних доходів і витрат;

відмова від державного керування відтворювальним процесом на користь принципу децентралізації.

Досвід іноземних країн свідчить, що неможливо забезпечити потреби промислових підприємств бюджетними інвестиціями з метою підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників. Проте державний бюджет залишається головним інструментом інвестиційного відновлення економіки за її структурної перебудови. Не компенсувалися інвестиційні потреби й децентралізовані джерела — власними ресурсами підприємств, кредитами комерційних банків, приватними інвестиціями.

Серед власних джерел фінансування інвестицій важливе значення має прибуток, що залишається в розпорядженні підприємств після сплати податків та інших обов'язкових платежів. Однак аналіз його використання показав, що в умовах високих податкових ставок роль прибутку як фінансового джерела недостатня. Прибуток і амортизація як джерела фінансування інвестицій стають недостатньо перспективними. Внутрішні інвестиційні ресурси підприємств, галузей промисловості і регіонів унаслідок низької рентабельності виробництва, недосконалої амортизаційної політики, жорсткого оподатковування, повного або часткового недовико-ристання потужностей багатьох підприємств є недостатніми для широкомасштабного відновлення промислового виробництва.

Не має сьогодні практичного значення для збільшення інвестицій і таке специфічне джерело, як доходи від приватизації державного майна, а вкладення приватного капіталу ще не набули масштабних розмірів. Таким чином, можна утворити систему інвестування, що дозволяє об'єднати умови, інтереси учасників і механізм реалізації процесу інвестиційної взаємодії промислових підприємств і кредитних установ (рис. 1.2).

Іноземні інвестиції, як свідчить досвід України й оцінка фахівців, стосовно потреб країни незначні, їхнє надання зумовлюється твердими вимогами та цілями комерційної вигоди. Залучення іноземних інвестицій має здійснюватися для всебічно обґрунтованих конкретних інвестиційних проектів. Цим зумовлена порівняно висока частка іноземних інвестицій у Дніпропетровський області, де органами державного та місцевого керування розроблені інвестиційно проекти і програми перспективного розвитку регіону.

Нерозв'язаність проблеми інвестування представляє необхідність мобілізації джерел фінансових інвестиційних ресурсів для відновлення та розвитку виробництва, забезпечення економічного росту. Практика розвинутих країн з ринковою економікою свідчить, що одним з основних джерел інвестицій є кредит. Однак у сучасних умовах в Україні інвестиційні вкладення комерційних банків розвинуті ще недостатньо, однією з найважливіших проблем є активізація інвестиційної діяльності банківської системи та переорієнтація її на довгострокове кредитування виробництва.

Збільшення довгострокових кредитів в економіку обмежується на рівні із загальними проблемами властивих як підприємствам-кредитоотримувачам, так і комерційним банкам. Основними з них є: затяжна економічна криза, що доповнюється світовою фінансовою кризою, наслідки яких цілком ще не переборені; нерентабельна робота підприємств, низькі обсяги виробництва; недосконалість діючого законодавства; неплатежі, бартеризація економіки. У цих умовах істотно знижується можливість збільшення статутного капіталу банків, прибутковість банківської діяльності.

Для активізації переходу банківської системи до довгострокового кредитування виробництва необхідно здійснення організаційних, економічних і правових заходів, серед них:

збільшення концентрації банківського капіталу, що дозволить посилити можливість інвестування великих проектів;

перетворення комерційних банків у гнучку, динамічну систему, стійку стосовно негативних змін у макроекономічній державній і регіональній фінансовій системах;

— удосконалення правової бази діяльності банків, насамперед заставного права за договором застави;

встановлення єдиних для всіх підходів до визначення вартості майна, переданого в заставу, процедури вилучення й переоформлення документів і надання права заставоутримувачу самостійної реалізації майна для погашення боргу;

прийняття на регіональному рівні комплексу заходів, що охоплюють широке коло питань стимулювання переорієнтації комерційних банків на довгострокове кредитування і зміцнення з цією метою взаємозв'язку регіональних владних структур, промислових підприємств з комерційними банками.

Банки

Страхові компанії

±

ІСІ

і—~^

Види інвестиційних ресурсів

±

Зацікавлені учасники інвестиційного процесу

, І -

І_

Підприємства

Держава

Іноземні партнери

Інвестиційні установи

Регіони

Громадяни

Рис. 1.2. Необхідні умови та учасники інвестиційного процесу

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

Етапи розвитку інвестиційної теорії.

Економічна сутність та класифікація інвестицій.

Утворення інвестиційної теорії епохи меркантилізму.

Першість англійської класичної школи політичної економії в дослідженні об'єктивних умов розвитку процесів інвестування.

Трансформація класичної інвестиційної концепції в другій половині XIX ст.

Розбіжності та різні підходи кейнсіанської та монетаристської моделі управління інвестиційним процесом.

Управління інвестиційною діяльністю в концепціях сучасних вітчизняних науковців.

Традиційне поняття інвестиційного клімату.

Поняття інвестиційного клімату на макро- і мікрорівні.

Складові інвестиційного клімату, що визначають розвиток інвестиційного процесу.

Принципові підходи до ранжирування регіонів за мірою сприятливості інвестиційного клімату.

Окремі джерела фінансових ресурсів регіонів.

Визначення інвестицій. Суб'єкти та об'єкти інвестиційної діяльності.

Окремі форми інвестування, реалізація яких впливає на підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств.

Класифікація інвестицій.

Необхідні умови та учасники інвестиційного процесу