Інвестування - Підручник (Сазонець І. Л., Федорова В. А.)

1.2. основні поняття та форми інвестиційної діяльності

Можливості підвищення конкурентоспроможності підприємств залежать багато в чому від інвестиційного клімату в регіоні в цілому, а також в окремих галузях економіки, від інвестиційної привабливості окремих підприємств та реалізованих інвестиційних програм і проектів. Структурні зрушення в економіці відбуваються в результаті руху ресурсів, що пов'язано з інвестиційними процесами. Очевидний взаємозв'язок інвестиційної привабливості суб'єктів регіональної економіки та можливостей підвищення конкурентоспроможності підприємств. Структурна ж перебудова економіки регіону неможлива без підвищення інвестиційної активності і росту інвестицій.

Останнім часом аналіз інвестиційної привабливості є об'єктом активних наукових досліджень. Проблема методичного забезпечення комплексного аналізу інвестиційної привабливості становить не тільки теоретичний, але й практичний інтерес. Розробка відповідних методичних підходів необхідна для оцінки можливих напрямів розвитку та їхніх наслідків, розробки пропозицій щодо необхідних координуючих і регулюючим заходів.

Інвестиційна привабливість залежить від трьох умов: сприятливої інвестиційної ситуації, інвестиційного клімату в галузі й регіоні, а також від наявності переваг, що принесуть інвестору додатковий прибуток чи зменшать ризик.

Інвестиційна ситуація характеризується інвестиційною активністю та ефективністю інвестиційних процесів.

Національна економіка в сучасних умовах відчуває гострий дефіцит інвестиційних ресурсів. Необхідність пожвавлення інвестиційної активності припускає реалізацію системи заходів, пов'язаних зі створенням сприятливого інвестиційного клімату для національних і іноземних інвесторів. Формуванню господарських зв'язків і пропорцій, координуванню економічних процесів, об'є-днанню^особистих і суспільних інтересів сприяє державне регулювання. Ного роль у формуванні сприятливого інвестиційного клімату є дуже важливої.

Поняття інвестиційного клімату відрізняється складністю та комплексністю і може розглядатися як на макро-, так і на мікроекономі-чному рівні. Традиційне поняття інвестиційного клімату означає наявність таких умов інвестування, що впливають на переваги інвестора у виборі того чи іншого об'єкта інвестування.

На макрорівні це поняття містить показники політичного (включаючи законодавство), економічного та соціального середовища для інвестицій. Наприклад, для потенційних іноземних інвесторів при аналізі політичної ситуації вирішальну роль відіграють політика держави у відношенні іноземних інвестицій, імовірність націоналізації іноземного майна, участь країни в системах міжнародних договорів з різних питань, міцність державних інститутів, наступність політичної влади, міра державного втручання в економіку тощо. На інвестиційному кліматі негативно позначаються не тільки прямі обмеження діяльності іноземних фірм, що містяться в законодавстві, але й нечіткість і, особливо, нестабільність законодавства приймаючої країни, оскільки ця нестабільність позбавляє інвестора можливості прогнозувати розвиток подій, що знижує рентабельність вкладень.

На мікрорівні інвестиційний клімат виявляє себе через двосторонні відносини інвестора (приватної чи юридичної особи) і конкретних державних органів, господарських суб'єктів-постачальників, клієнтів, банків, небанківських фінансових структур, а також профспілок і трудових колективів держави (регіону) — реципієнта інвестицій. На ньому рівні відбувається конкретизація узагальненої оцінки інвестиційного клімату в ході реальних економічних, юридичних, культурних контактів іноземної фірми з новим для неї середовищем.

Поняття інвестиційного клімату на макро- і мікрорівні сприймаються інвесторами як єдине ціле, оскільки будь-які законодавчі й нормативно-правові зусилля уряду з формування сприятливого інвестиційного клімату можуть бути заблоковані «нормотворчеством» місцевої влади, а зусилля на місцевому рівні щодо створення пільгового господарського режиму для іноземних інвестицій найчастіше можуть компенсувати деякі вади загальноекономічного регулювання центрального уряду. Останнім часом саме ця сторона взаємин між інвестором і державою стає визначальною.

Об'єктом інвестування можуть бути окремий інвестиційний проект, підприємство, корпорація, місто, регіон, галузь, держава. Неважко віднайти те загальне, що ставить їх в один ряд, а саме: наявність власного бюджету та власної системи керування. Об'єкт кожного рівня (і відповідно його інвестиційна привабливість) має власний набір важливих властивостей, але регіон у цьому ряді посідає особливе місце: з погляду особливостей він має свою специфіку й водночас з погляду цілісності структури не є унікальним. Саме ця особливість дозволяє порівнювати регіони між собою.

Існує низка показників, без аналізу яких не можна прийняти рішення про доцільність інвестування конкретного підприємства в конкретному регіоні. Однак в умовах нестійкості економічної ситуації більшість характеристик соціально-економічного розвитку на регіональному рівні не тільки варіює в широкому діапазоні, але й випробовує вплив різноспрямованих тенденцій. У таких умовах оцінка перспектив інвестування підприємств у пріоритетних галузях економіки на базі аналізу визначеного набору однакових у кожному регіоні показників істотно ускладнена і може виявитися марною. За одним показником регіон буде віднесений до зони сприятливого інвестування, за іншим — до зони подавленої інвестиційної активності. Тому нині в економіко-інвестиційній теорії та практиці переважно використовують інтегральні критерії оцінки ефективності інвестиційної діяльності в регіонах. Найзагальнішою характеристикою перспектив інвестиційної діяльності є інвестиційний клімат регіону. Саме тому вкрай важливого значення набуває поняття регіонального інвестиційного клімату.

Регіональний інвестиційний клімат є системою правових, економічних і соціальних умов інвестиційної діяльності, які формуються під впливом широкого кола взаємозалежних процесів, що підрозділяються на свої макро-, мікро- і, власне, регіональні рівні керування, що відбивають як об'єктивні можливості регіону до розвитку і розширення інвестиційної діяльності, що характеризують його інвестиційний потенціал, так і умови діяльності інвесторів (інвестиційний ризик). Регіональний інвестиційний клімат створює передумови для появи стійких інвестиційних мотивацій і істотного впливу на прибутковість інвестицій і рівень інвестиційних ризиків.

Інвестиційний потенціал у свою чергу є якісною характеристикою, що враховує основні макроекономічні характеристики у вигляді суми об'єктивних передумов для інвестицій і залежну як від наявності та розмаїтості сфер і об'єктів інвестування, так і від економічного розвитку регіону.

Це насамперед насиченість території факторами виробництва (природними ресурсами, трудовим і науковим капіталом, основними фондами, ринковою і соціальною інфраструктурою), рівень доходів населення і споживчий попит. Інвестиційний потенціал регіону складається з таких основних приватних потенціалів (кожний з який у свою чергу характеризується групою показників):

ресурсно-сировинного (середньозважена забезпеченість балансовими запасами основних видів природних ресурсів);

трудового (трудові ресурси та їхній освітній рівень);

виробничого (сукупний результат господарської діяльності населення в регіоні);

інноваційного (рівень розвитку науки і впровадження досягнень науково-технічного прогресу в регіоні);

інституціонального (ступінь розвитку провідних інститутів ринкової економіки);

інфраструктурного (економіко-географічне положення регіону та його інфраструктурна забезпеченість);

фінансового (обсяг податкової бази і прибутковість підприємств регіону);

споживчого (сукупна купівельна спроможність населення регіону).

Дослідження засвідчують, що найбільший внесок у формування інвестиційного потенціалу здійснюють фактори, накопичені в процесі тривалої господарської діяльності, зокрема інфраструктурне освоєння території, інноваційний потенціал та інтелектуальний потенціал населення.

Під час оцінки рейтингу інвестиційного клімату кожного регіону в загальному випадку враховуються також такі типи ризиків (пов'язаних і значною мірою зумовлюючих інвестиційний ризик): економічний, фінансовий, політичний, соціальний, екологічний, кримінальний, законодавчий.

Найважливішою складовою інвестиційного ризику є законодавство. Специфіка міжрегіонального підходу полягає в тім, що на території більшості регіонів діє єдине загальнодержавне законодавче поле, що видозмінюється в окремих суб'єктах держави під впливом регіональних законодавчих норм, що регулюють інвестиційну діяльність у межах своїх повноважень. Законодавство не тільки впливає на ступінь інвестиційного ризику, але й регулює можливості інвестування в певні сфери і галузі, визначає порядок використання окремих факторів виробництва, тобто впливає також на інвестиційний потенціал регіону. Для розрахунку цього ризику враховуються як державні, так і регіональні закони і нормативні акти, а також документи, що безпосередньо регулюють інвестиційну діяльність.

Розглянемо складові інвестиційного клімату, що визначають розвиток інвестиційного процесу.

Існує сукупність факторів (згрупованих характеристик), що визначила розходження в глибині спаду інвестицій і якісні зміни в інвестиційній сфері. Узагальнено наслідки впливу цих факторів можна визначити як ринкову реакцію регіонів на проведені економічні реформи. За допомогою цих факторів можна характеризувати ступінь адаптації економіки регіону до ринкової економіки, у тому числі з погляду відтворення основного капіталу. Позитивна ринкова реакція означає формування передумов для поліпшення інвестиційного клімату. Слабка ринкова реакція дозволяє зробити припущення про погіршення інвестиційного клімату в тривалій перспективі.

Ринкову реакцію неможливо вимірити кількісно, але за допомогою експертного підходу можна оцінити її з якісних позицій і використовувати як один з основних критеріїв при ранжируванні регіонів. До найважливіших параметрів, що характеризують ринкову реакцію, належать особливості та ступінь розвиненості ринкового механізму економіки в регіонах. Це насамперед система державних податкових пільг і преференцій, динаміка розвитку й ускладнення ринкових відносин, що складається під впливом як стартових умов входження в ринок для кожного регіону, так і створення сприятливої по залученню інвестицій середовища для його соціально-економічного розвитку. Серед факторів, що найбільше впливають на переваги інвесторів і стосовних до найістотніших елементів інвестиційного клімату регіону, як правило, виокремлюють такі: політичну стабільність; темпи економічного росту; конвертованість валюти; витрати на заробітну плату і продуктивність праці; короткостроковий кредит; довгостроковий кредит і власний капітал; відношення до іноземних інвестицій і прибутків; націоналізацію; платіжний баланс; можливість реалізації договору; організацію зв'язку і транспорту; місцеве керування та наявність партнера; можливість використовувати експертів і послуги.

Існує й інша, класифікована з погляду комплексного аналізу, група факторів.

1. Політичні фактори:

— розподіл політичних симпатій населення за результатами останніх парламентських виборів;

авторитетність місцевої влади;

загальна оцінка стабільності законодавчих і виконавчих структур;

розподіл влади між різними політичними групами і партіями, вплив опозиції регіональних політичних сил;

вплив різних етнічних і релігійних груп, стан міжнаціональних відносин;

обмежувальні заходи політичного характеру, необхідні для утримання влади.

Соціальні фактори:

соціальні умови проживання населення (щільність населення, прожитковий мінімум тощо);

соціальна стабільність (рівень соціальної напруженості);

наявність соціальних конфліктів (демонстрації, страйк та ін.);

рівень розвитку соціальної сфери;

нестабільність унаслідок можливих насильницьких дій (неконституційні зміни тощо).

Економічні (найвпливовіші) фактори:

структура економіки регіону;

тенденції в економічному розвитку регіону;

сформований рівень інвестиційної активності;

ємність існуючого місцевого та світового ринків і можливість їхнього розширення (щодо виробництва даного виду продукції, послуги);

умови збуту (стан товаропровідної мережі, відстань між ринками збуту) і рівень цін на продукцію, послуги на місцевому, міжнародному ринках, а також обсяг імпорту аналогічних товарів і позиції постачальників-конкурентів;

економічна політика уряду щодо розвитку галузей, які інвестуються;

припустима частка закордонної участі в капіталі підприємства;

можливості перекладу дивідендів за кордон;

можливості одержання коротко- і довгострокових кредитів на внутрішніх і світових ринках банківського позичкового капіталу та капіталу небанківських фінансових структур;

можливості мобілізації фінансових засобів за рахунок випуску цінних паперів;

рівень інфляції;

конвертованість національної валюти;

активність у реалізації економічних реформ;

наявність високоефективних інвестиційних об'єктів;

наявність перспективного партнера.

Екологічні фактори:

рівень забруднення навколишнього середовища;

кліматичні умови в регіоні;

—        рівень радіаційного забруднення навколишнього середовища.

Кримінальні фактори:

рівень криміногенної небезпеки (злочинності) у регіоні з урахуванням ваги злочинів;

замовлені вбивства;

корумпованість структур влади;

рекет.

Фінансові фактори:

ступінь збалансованості регіонального бюджету й фінансів підприємств;

система оподатковування (обсяг податкової бази; система пільг, у тому числі регіональних і муніципальних);

стан платіжного балансу;

прибутковість підприємств регіону.

Ресурсно-сировинні фактори:

—        середньозважена забезпеченість балансовими запасами основних видів природних ресурсів;

ресурсно-сировинна забезпеченість регіону.

Трудові фактори:

наявність трудових ресурсів;

освітній та професійно-освітній рівень трудових ресурсів;

наявність кваліфікованої робочої сили.

Виробничі фактори:

сукупний результат господарської діяльності населення в регіоні;

особливості галузевої спеціалізації;

результати виробничої діяльності;

наявність і розміщення необхідних для виробництва компонентів (продуктивних сил): енергії, сировини, устаткування, інфраструктури тощо;

наявність експортного потенціалу.

Інноваційні фактори:

рівень розвитку науки;

інноваційний рівень розробки і впровадження досягнень науково-технічного прогресу в регіоні;

освітній та інтелектуально-освітній рівень населення.

Інфраструктурні фактори:

економіко-географічне положення регіону;

територіальне розміщення регіону (близькість до зовнішніх кордонів, регіонів-постачальників і регіонів-споживачів);

інфраструктурне освоєння, облаштованість і забезпеченість регіону;

розвиток інфраструктури системи комунікацій на даній території.

Споживчі фактори:

споживчий потенціал;

сукупна купівельна спроможність населення регіону.

Інституційні фактори:

ступінь розвитку провідних інститутів ринкової економіки;

ступінь розвитку інфраструктури ринкової економіки;

наявність інвестиційної інфраструктури.

Законодавчі фактори:

юридичні умови інвестування в ті чи інші чи сфери галузі;

ступінь розвитку (стан) законодавчої бази;

наявність механізмів гарантій і захисту інвестицій та рівень їхнього охоплення;

—        порядок використання окремих факторів виробництва. Законодавчі фактори інвестування можуть розглядатися як

окремі складові інвестиційного клімату. їхня характеристика може бути отримана на основі ранжирування нормативних умов, що сприяють або перешкоджають інвестиційній діяльності. Усі законодавчі акти повинні бути розділені на державні та регіональні (суб'єкти держави). Як державне, так і регіональне законодавство може бути розділене на пряме (безпосередньо регулююча інвестиційна діяльність) і непряме (пов'язане з умовами функціонування сфер чи діяльності типів підприємств потенційних об'єктів інвестування). Крім того, у державному законодавстві повинні бути особливо виділені спеціальні нормативні акти, що регулюють інвестиційну діяльність окремих суб'єктів економіки.

Аналіз сучасного стану інвестиційного клімату, крім регіонального, повинен мати також і галузевий аспект. Спад виробництва торкнувся підприємств різною мірою. Різні їхні можливості й щодо адаптації до ринкових умов, а відповідно сильно диференційована й інвестиційна привабливість галузей за регіонами. Дослідження показують, що жоден з інвестиційних показників і навіть їхня сукупність (спад інвестицій, технологічна, галузева, відтворювальна, фінансова структури капітальних вкладень) не дають основ для остаточного висновку про стан інвестиційного клімату в регіоні, тому що вони складаються значною мірою під впливом особливостей розвитку різних галузей і відбивають закономірності галузевої динаміки, а отже, формування не тільки регіонального, але й галузевого інвестиційного клімату.

Інвестиційний клімат у регіоні може бути визнаний сприятливим чи несприятливим залежно від характеристик розвитку однієї чи деяких пріоритетних для регіону галузей, тоді як інші можуть бути зовсім іншою сферою для інвестування. Методичний аспект ранжирування регіонів за мірою сприятливості інвестиційного клімату повинен полягати в обґрунтуванні таких підходів, що можуть забезпечити облік як суто галузевих і територіальних факторів, так і їхній взаємний вплив. Система характеристик інвестиційного клімату регіону повинна містити в собі галузеві оцінки за окремими, найбільш перспективними галузями, укрупненими групами галузей, сферами виробництва.

Якщо регіональні проблеми інвестиційної привабливості так чи інакше активно розробляються, то в розрізі підприємств регіону вони майже не досліджені. І це при тому, що з народногосподарської точки зору обидва аспекти за своєю значимістю зовсім не поступаються один одному. Перевага регіонального підходу, очевидно, викликана розгортанням у всьому світі процесу регіоналізації суспільно-політичного та господарського життя.

Не можна не помітити, що одночасно з регіональними процесами в усьому світі продовжуються дуже інтенсивні процеси дивер-сифікованості та спеціалізації виробництва. На базі досягнень науково-технічного прогресу формуються потреби в нових видах продукції й у безупинному якісному вдосконалюванні «старих» її видів, що визначають зміни в першу чергу в галузевій структурі каггіталопотоків.

Необхідність підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки, завоювання гідних позицій у світовій економіці не може обійтися без аналізу галузевих інвестиційних потоків. їхнє прогнозування стає дедалі актуальнішим. Вони повинні випереджати прийняття ефективних інвестиційних рішень і здійснення реальних інвестицій у різні галузі економіки.

Принципові підходи до ранжирування регіонів за мірою сприятливості інвестиційного клімату, що складається в них, повинні надалі бути основою системи заходів державного регулювання інвестиційної діяльності на державному і регіональному рівнях керування економікою.

Оскільки процес інвестування має довгостроковий характер, регіональному інвестиційному клімату притаманна визначена статичність, він є інерційним стосовно багатьох загальноекономічних процесів і не піддається швидким змінам на відміну від фінансового положення підприємств, стану промислового виробництва, рівня життя населення і т. д.

Інвестиційна привабливість окремих регіонів і областей найчастіше оцінюється як визначений кількісний показник, що відбиває місце даної території в загальному ряді. При цьому інвестиційна привабливість визначається відповідно до вищенаведених груп факторів, що складають інвестиційний клімат регіону, а сам інвестиційний рейтинг регіону є сукупною оцінкою окремих складових з погляду привабливості для інвестора.

Для потенційного інвестора важлива не просто оцінка потенціалу та ризику регіону, а деяка його сукупна характеристика, що одержала назву інвестиційного рейтингу регіону. Рейтинг інвестиційної привабливості за допомогою системи показників інтегровано характеризує умови інвестування для стратегічного інвестора та містить як потенціал регіону, так і способи його використання, що відбиваються в характеристиці ризиків.

Основним підходом до оцінки регіонального інвестиційного клімату є ранжирування регіонів за мірою сприятливості інвестиційного клімату. Ранжирування проводиться на основі сполучення статистичного й експертного підходів. Для оцінки інвестиційного клімату використовують значне (близько ста) число показників регіонального розвитку за останні роки. Для визначення поточної інвестиційної привабливості регіонів широко використовують бальні, переважно експертні, оцінки. Характеристика окремих факторів за показниками статистичної звітності також звичайно переводиться в бальні оцінки відповідно до заздалегідь визначеної шкали розкиду оцінок. Необхідно враховувати, що експертні бальні оцінки значною мірою суб'єктивні і звужують реальний розкид регіональних характеристик, оскільки експерти остерігаються крайніх оцінок. Застосування бальних оцінок не на основі експертизи, а шляхом приведення статистичних числових значень до бальних оцінок за визначеною шкалою також не відбиває повною мірою міжрегіональну диференціацію через обмежене число застосовуваних інтервалів чи розподілу заздалегідь заданого діапазону бальних оцінок. Таким чином, реальний розкид відповідних регіональних характеристик не має в процесі ранжирування необхідного відображення. Цю особливість рейтингових досліджень інвестиційного клімату необхідно враховувати при їхньому практичному застосуванні.

Характеристики інвестиційної діяльності, що не піддаються кількісному виміру, відносяться в основному до ризиків, пов'язаних з інвестиційною діяльністю. Для них застосування експертних бальних оцінок є змушеною необхідністю.

Інституційні фактори інвестиційного клімату, що належать до інвестиційного потенціалу, можуть бути включені в розрахунки з оцінки інвестиційного клімату в дезагрегованій формі в зв'язку з його визначальним впливом на інвестиційну діяльність у регіонах.

Інтегральні показники потенціалу й ризику розраховуються як зважена сума показників часток (тобто вони повинні підсумовуватися кожен зі своїм ваговим коефіцієнтом з огляду на його важливість).

Для розрахунку інтегральної характеристики інвестиційного клімату регіонів спочатку всі досліджувані статистичні показники поєднуються в групи. Для обґрунтування й формалізації цього процесу можуть бути використані кореляційний і регресійний аналізи. За виокремленими групами або визначаються головні, індикативні показники, або розраховуються середньозважені агреговані показники.

Відповідно кожен регіон, крім його рангу, характеризується кількісною оцінкою, що показує наскільки великий його потенціал як об'єкта інвестицій і до якої міри великий ризик інвестицій. Усі показники повинні бути приведені до єдиного безрозмірного вигляду. Це або частка у відповідному виді загальнодержавного потенціалу, або відносне відхилення від середньодержавного рівня ризику.

Інтегральна оцінка інвестиційного клімату регіону, як правило, ідентифікується з його інтегральним рейтингом, що звичайно розраховується як середньозважена по експертним вагам величина зі значень рейтингу (місця регіону) по складовим інтегрального рейтингу. Таким чином, найповніший результат дослідження інвестиційного клімату складається в побудові системи характеристик інвестиційного клімату — часток, узагальнених (у розрізі агрегованих складових інтегрального показника) і інтегрального показника інвестиційного клімату в регіональному розрізі. Останній акумулює характеристики об'єктивних інвестиційних можливостей регіону й умов діяльності інвестора.

Порівнюючи діючі класифікації факторів, слід зазначити, що в існуючій оцінці інвестиційного клімату та інвестиційній привабливості регіонів відсутні складові соціального характеру, не враховано такі важливі умови, як далека відстань між ринками збуту, наявність і розміщення продуктивних сил, система оподатковування, інноваційний потенціал регіону, екологічна ситуація та природоохоронні обмеження. Представляється, що розмежування умов інвестиційного клімату за групами є доцільнішими, з погляду комплексного аналізу при розгляді питань впливу даних умов на інвестиційну активність, як у випадку другої класифікації факторів, що відносяться до найістотніших елементів інвестиційного клімату регіону. При цьому необхідно зауважити таке:

По-перше, доцільно враховувати таку умову, що складає інвестиційний клімат, як інноваційний потенціал не тільки регіону, але й країни в цілому.

По-друге, у групу «соціальні фактори» варто ввести таку складову, як «суспільна думка». Суспільна думка як спосіб існування масової свідомості в якому виявляється відношення різних груп людей до подій і процесів дійсного життя, що зачіпає їхні інтереси і потреби, визначає соціальний клімат і безпосередньо впливає на стан інвестиційного клімату.

По-третє, соціальні умови проживання населення, соціальна стабільність, суспільна думка, рівень розвитку соціальної сфери та нестабільність унаслідок можливих насильницьких дій слід об'єднати в складову «соціально-психологічні фактори». Оскільки відкрите вираження думки (виступи, демонстрації, процеси), дії, здійснені в несвідомому страху (паніка, масовий психоз), утрата природного почуття права (пограбування, насильство), здатність надихати (масова ейфорія) є типово масовими явищами і розглядаються наукою про закономірності розвитку і функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності, тобто психологією.

По-четверте, «законодавчі фактори», до яких необхідно додати групу нормативно-правових умов, що спричиняють найбільший вплив на переваги інвесторів (наприклад «законодавчі правові і нормативно-правові фактори», доповнивши їх складовою «ступінь розвитку нормативно-правової бази»).

Таким чином, уточнимо визначення інвестиційного клімату і визначимо його складові.

Регіональний інвестиційний клімат є системою відносин, що формуються під впливом широкого кола взаємозалежних процесів і сукупності умов інвестиційної діяльності політичного, соціально-психологічного, фінансово-економічного, законодавчого, нормативно-правового, екологічного, кримінального, ресурсно-сировинного, виробничого, інноваційного, трудового, інфраструктурного, споживчого й інституційного характеру. Вони у свою чергу підрозділяються на макро-, мікро- і власне регіональні рівні керування, які відбивають як об'єктивні можливості регіону до розвитку і розширення інвестиційної діяльності, що характеризують його інвестиційний потенціал, так і умови діяльності інвесторів (інвестиційний ризик), що створюють передумови для появи стійких інвестиційних мотивацій, що істотно впливають на прибутковість інвестицій і рівень інвестиційних ризиків, доцільність і ефективність інвестицій.

В оцінці інвестиційної привабливості регіону закладені два суперечних один одному підходи, у синтезі яких складається найбільша вага для осіб, що приймають рішення про інвестування. Один підхід оцінює об'єктивну сторону процесу, тобто інвестиційний потенціал регіону, другий — неформальні фактори інвестиційного клімату і ризику.

Аналіз динаміки цих оцінок може виявитися корисним для виявлення слабких сторін і визначення пріоритетних напрямів регіональної державної інвестиційної політики в наступні роки.

Тобто, рейтинг з інвестиційного клімату регіонів (інституційна складова) стійко зростає, а рейтинги економічного потенціалу (виробничий потенціал) і якості життя регіонів (інвестиційні ризики) падають.

Більшість факторів, що зумовили таку динаміку рейтингів, викликані незалежними від регіонів причинами. Так, північні регіони не мають привабливих в інвестиційному плані сировинних ресурсів, покладів дорогоцінних металів, доступних ринків їхнього збуту і переробки. Крім того, положення ускладнюється такими факторами: в економіці області переважають підприємства обробної промисловості з проміжними стадіями виробничого циклу. Більш ніж дві третини використовуваних основних виробничих фондів перевищують нормативний термін служби, а необхідна нова техніка для його відновлення припускає перехід на принципово нові технології і надзвичайно дорога. В економіці регіону переважають застарілі матеріале- та ресурсномісткі технології, які не дозволяють нагромадити достатньо власних засобів для фінансування розвитку виробництва, що робить продукцію підприємств надзвичайно дорогою і неконкурентоспроможною, і, як наслідок, підприємства змушені залишати навіть раніше завойовані сегменти ринку.

Розглянемо окремі джерела фінансових ресурсів регіонів.

Державний бюджет відіграє дуже малу роль в економіці регіону. Абсолютна величина них засобів украй мала, щоб робити на це джерело серйозну ставку в інвестиційній політиці, причому частка держбюджету в загальній сумі інвестицій в економіку регіонів неухильно знижується. Обласні та місцеві бюджети: їхня наповнюваність є індикатором якості роботи місцевої влади, ефективністю проведеної ними економічної політики. Остання характеризується системою стягнутих податків, економічним становищем підприємств і станом інвестиційної активності в області. В умовах економічного спаду обласні та місцеві бюджети є дефіцитними, «не інвестиційними^» і орієнтовані винятково на вирішення поточних соціальних завдань.

Власні засоби підприємств залежать також від системи податків, економічного становища підприємств, умов для їхньої ділової активності, наявності ринків збуту продукції та стійкості партнерських зв'язків. Частка фінансування капітальних вкладень із власних засобів підприємств зросла. При цьому потенціал власних інвестиційних ресурсів на окремому підприємстві містить: амортизаційні відрахування; частину прибутку, що залишилася після сплати податків, виплат дивідендів, на соціальні нестатки, покриття збитків; ресурси, які можна витягти за допомогою участі на ринку цінних паперів (це джерело в підприємств областей майже відсутнє) і боргових зобов'язань. Крім того, деякі підприємства як інвестиційні ресурси використовують також такі ірраціональні джерела, як власні борги з виплати заробітної плати, податків, соціальних зборів, постачальникам за електроенергію, воду й опалення, тобто великим виробничим і комунальним системам, значною мірою фінансується за рахунок бюджетів.

Позабюджетні (державні) фонди (пенсійний) — здебільшого негнучкі й важкодоступні фінансові структури (фактично — це той самий бюджет, тільки перерозподілений з іншими каналами). Мають строго цільове призначення та поки що не дозволяють здійснити концентрацію засобів.

Засоби приватних фінансових компаній, банків, фондів тощо — найперспективніший тип інвесторів, у яких зосереджена велика частина інвестиційних ресурсів. Однак необхідно зауважити, що регіональний банківський сектор стає дедалі розпорошенішими, і участь в інвестиційній діяльності окремих банків стає менш реальною, оскільки жоден з них не володіє достатніми інвестиційними ресурсами для участі в регіональній інвестиційній програмі.

Кошти населення — перспективний тип інвестора, у якого зосереджена половина засобів, необхідних для інвестування економіки.

Іноземні інвестори. Це джерело фінансових ресурсів у силу превалювання політичних пріоритетів над економічними, незліченних спроб під видом фінансової допомоги одержати доступ до сировинних джерел і проштовхнути на південно-казахстанський ринок застарілі техніку, технології та неякісні товари вимагає особливої методології роботи.

Процес скорочення обсягу засобів, що направляються на фінансування капітальних вкладень, пов'язаний насамперед зі зрушенням у розподілі обсягу ресурсів, що скоротився, на користь поточного споживання шляхом зменшення реальних (з урахуванням підвищення цін) витрат на нагромадження в більшості галузей економіки регіону. Відповідно до загального курсу лібералізації економіки держава зменшила свою участь у керуванні народним господарством і прагнула скоротити пов'язані з цим витрати, перенести їх на самі підприємства. Такий перерозподіл загалом забезпечувався державою через її бюджетну політику, націлену на скорочення дефіциту державного бюджету, у тому числі й шляхом переключення фінансування капітального будівництва головним чином на його ринкові джерела (засоби підприємств, територіальних органів державного керування). При цьому ринковий механізм в інвестиційній сфері передбачалося сформувати шляхом роздержавлення власності (приватизації підприємств) і зменшення витрат державного бюджету на фінансування виробничого сектора економіки й об'єктів соціально-культурного призначення, які в дорефор-мений період були основними при інвестуванні капіталовкладень.

Усе це, з одного боку, свідчить про перенесення центра ваги в питаннях територіального розвитку на регіони, а з другого, — визначає використання методів залучення інвестицій, орієнтованих на зовнішніх стосовно регіону інвесторів.

Слід зазначити, що такий процес відбувається і стихійно, у не-керованому або слабко регульованому режимі, як наслідок реакції агентів ринку на зниження ділової активності, платоспроможності підприємств і посилення інших кризових явищ. Ситуація загострювалася до того ж наростанням бюджетного дефіциту й інфляції, що підривало фінансову стійкість економіки.

Другою причиною є неповна відповідність галузевої структури економіки структурі пріоритетів інвестора. Так, наприклад, іноземні інвестиції надходять лише в окремі галузі, хоч вони, як і раніше, незначні порівняно із загальнодержавним показником, у загальній сумі інвестицій в економіку окремих регіонів здійснюються, що свідчить про те, що йде поступовий розвиток інвестиційного процесу за участю іноземного капіталу в південних регіонах. Іноземні інвестиції були розподілені в основному в підприємства паливно-енергетичної, хімічної та нафтохімічної промисловості.

Аналіз економічного потенціалу та інвестиційних джерел, їхня повнота і приступність показали середню готовність регіону до прийому інвестицій: стартові умови південних регіонів для залучення інвестицій можна вважати відносно сприятливими, а умови для роботи інвесторів достатніми, хоча й немає причин очікувати різкого інвестиційного підйому в економіці окремих регіонів. При загальному ж оздоровленні економіки й політики є можливість швидко досягти економічного пожвавлення.

При цьому основну роботу слід зосередити в напрямку використання місцевих фінансових ресурсів регіону та залучення засобів приватного капіталу. Крім того, на основі аналізу товарної та географічної структури експорту, економічної структури й фінансової структури підприємств і загальної макроекономічної ситуації в країні можна зробити висновок, що найхарактернішим методом інвестування в найближчій перспективі будуть кредити закордонних інвесторів, що вже підтверджується фактичною статистикою. У кожного напрямку свої методи, механізми, інструменти та форми реалізації.

Але усе це не тільки не виключає, а навпаки, має підштовхувати до необхідності формування та реалізації внутрішньої регіональної інвестиційної політики, що забезпечує нагромадження внутрішнього економічного потенціалу й підвищення інвестиційного потенціалу підприємств. Формування державної інвестиційної політики в південних регіонах має ґрунтуватися на системі об'єктивних передумов, що включають оцінку економічного й інвестиційного потенціалу регіону, його готовність до прийому інвестицій, достатність інфраструктури для інвестиційної та ділової активності.

Дослідження і практика засвідчують, що існує залежність між об'єктами інвестування, джерелами та методами інвестування, методами залучення інвестицій. Облік цих залежностей дозволяє виробити ефективнішу інвестиційну політику. При цьому інвестор звертає увагу не тільки на самі ці характеристики, але й спосіб використання їх і наявних у регіоні ресурсів, що відбивається в інтегральній характеристиці рейтингу інвестиційної привабливості регіону.

Початок наполегливої роботи щодо вироблення механізму державного регулювання інвестиційної діяльності підприємств регіону вже покладено. Сьогодні ж треба більш чітко визначати її спрямованість. Вона має бути спрямована на глибокі структурні зміни в регіональній економіці, на підвищення обґрунтованості інвестиційних пріоритетів місцевої влади, на активне перетворення форм власності, бюджетної і фінансової системи регіону, на підвищення готовності керівників підприємств до відновлення виробництва та широкого економічного співробітництва, на створення ринкових інститутів і інвестиційної інфраструктури.

Одним з найважливіших факторів інвестиційної привабливості регіонів є їхня ефективна інвестиційна програма, при обґрунтуванні якої інвестор може одержати відповіді на найголовніші для нього питання про віддачу вкладених коштів і гарантії. І якщо структура економіки, природно-кліматичні, географічні фактори склалися незалежно від політики місцевої влади, то всі інші перераховані вище фактори — багато в чому прямим результатом роботи обласних адміністрацій, сферою їхньої компетенції. Відповідно до цього має формуватися і їхня цілеспрямована інвестиційна політика щодо залучення інвестицій на підприємства регіону.