Інвестування - Підручник (Сазонець І. Л., Федорова В. А.)

4.4. пенсійні та донорські фонди як інституційні інвестори

Пенсійний фонд (pensio plan) — це фонд, метою якого є здійснення пенсійних виплат учасникам пенсійної схеми. Його засновником, чи спонсором, може бути приватна компанія, що засновує фонд для своїх працівників, органи місцевої влади, що створюють фонд для своїх службовців, та фізична особа, яка фінансує свій власний пенсійних фонд. Внески і прибуток пенсійних фондів, що одержали ліцензію, звільнені від федеральних податків.

На початку розвитку системи пенсійних фондів управління їхніми активами здійснювалося трастовими відділами банків або окремими службовцями банків. Сьогодні спонсори, інвестуючи мільйони і навіть мільярди долларів, іноді самостійно керують діяль-ністтю фонду, але частіше вони наймають зовнішніх керуючих. У цьому пункті розглядаються пенсійні фонди і принципи керування їхніми активами, а також інші спеціальні фонди, зокрема донорські, до яких зараховують благодійні та піклувальні фонди. Ці фонди створюються для забезпечення та підтримки діяльності коледжів, університетів, лікарень, музеїв тощо.

Пенсійні фонди фінансуються за рахунок внесків роботодавців та/чи працівників. Вартість активів пенсійних фондів почала швидко зростати після Другої світової війни. У 1980-х роках вона зросла утричі. У 1989 році активи пенсійних фондів склали близько 2,47 трлн дол. На 30 вересня 1989 року вартість активів 20-ти найбільших пенсійних фондів склала 25 \% загальної вартості всіх пенсійних активів. Вартість активів пенсійних фондів промислових корпорацій у 1990 році дорівнювала приблизно 1,1 трлн дол., вартість активів пенсійних фондів, що фінансувалися урядом США — 0,7 трлн дол.

Види пенсійних схем. Існує два основних типи найрозповсю-дженіших пенсійних схем: схеми з встановленими внесками і схеми з встановленими виплатами. Останнім часом з'явилися змішані, гібрідні схеми, що представляють собою сполучення основних типів, їх називають часто комбінованими (designer pension).

У схемі з вставновленими внесками (defined contribution plans) спонсор тільки робить внески в інтересах учасників схеми. Сума внеску складає звичайно визначену частку прибутку спонсора або зарплати службовця. При цьому спонсор схеми не гарантує який-небудь рівень пенсійних виплат. Величина виплат, які буде одержувати учасник, що вийшов на пенсію, залежить від зростання вартості активів схеми. Інакше кажучи, вони визначаються якістю інвестиційного керування активами пенсійного фонду. Таким чином, учасник схеми бере на себе весь інвестиційний ризик.

Спонсор схеми надає учаснику право вибору конретного виду схеми даного типу. До їхнього числа належать так звані накопичувальні схеми (money purchasing plan), схеми участі в прибутках (emploee stock ownership plans) та ін.

Деяки з них є найбільш швидкозростаючими. Для спонсора вони привабливі тим, що вимагають низьких витрат і малих адміністративних витрат. Роботодавець робить значний внесок в обрану схему чи програму, а службовець робить конкретний інвестиційний вибір. Для службовця-учасника така схема означає визначений контроль за керуванням коштами. Спонсор часто пропонує учасникам інвестиції який-небудь один чи кілька взаємних фондів. Суспільні інститути і деякі приватні компанії для схем із встановленими внесками в половині випадків використовують саме взаємні фонди. Приватні корпорації вибирають такий шлях набагато частіше. Службовці суспільних і корпоративних підприємств також визначили цей шлях одним із кращих, і тому нині майже половина всіх активів пенсійних фондів інвестується у взаємні фонди. При цьому величезні суми грошей розміщені у фондах, що інвестують в акції й орієнтовані на швидке зростання капіталу. У 1990 році департамент праці США зажадав, щоб компанії пропонували своїм службовцям на вибір різні альтернативи. Оскільки взаємні фонди пропонують різноманітні інвестиційні цілі та методи їх здійснення, це привело до ще більшої їхньої популярності.

За схемою з встановленими виплатами (lefined benefit plan) спонсор бере на себе зобов'язання періодично виплачувати службовцю (чи його родині у випадку смерті до виходу на пенсію), який пішов на пенсію, встановлену суму. Величина пенсійних виплат залежить від терміну служби учасника і його зарплат. Пенсійні за-бов'язання є, власне, борговими забов'язаннями спонсора схеми, що приймає на себе весь ризик невідповідності величини наявних засобів сумі виплат працівникам, що вийшли на пенсію. Таким чином, на відміну від схем з установленими внесками при схемі з установленими виплатами весь інвестиційний ризик бере на себе спонсор.

На внески, що надходять у фонд, спонсор, який заснував схеми з встановленими виплатами, може купити поліси з фіксованою рентою в компаній зі страхуванню життя. Така схема, що одержала гарантії від страхової компанії, називається застрахованою схемою (insured plans). В іншому випадку вона називається неза-страхованою схемою (non-insuredplans). У першому випадку відповідальність по виплатам перекладається на страхову компанію, так як виплата пенсій залежить від здатності страхової компанії виконувати зобов'язання. Незалежно від того, застрахована схема чи ні, засноване у 1974 році за Законом про пенсійне забезпечення працівників федеральне агентство — Корпорація гарантування пенсійних виплат (Pension Benefit Guaranty Corporation) — страхує пенсії. Зароблена пенсія є часткою, пенсійних нагромаджень, що закреплена за його учасником на його індивідуальному рахунку при досягненні їм визначенного віку чи стажу. Таким чином, для отримання пенсії потрібно виконання мінімальних вимог. При цьому величина встановленої пенсії не залежить від того, чи продовжує учасник схеми працювати і залишатися членом профспілки.

Дослідження, проведені журналом Institutional investor, засвідчили, що неабиякою підтримкою користується відносно нове явище в пенсійній практиці — змішані пенсійні схеми. Ці схеми мають риси обох основних схем. Перша схема такого роду з'явилась у 1985 році й була прийнята 8 \% усіх компаній і суспільних підприємств США. Головною її заслугою є подолання недоліків основних схем: прийняття ризику службовцем у схемі встановлених внесків і великих витрат та ризику в схемі встановлених виплат для компаній з невеликим персоналом з постійно працюючих службовців.

Хоча змішані схеми мають багато форм, однією з найрозповсю-дженіший є схема з гарантованими мінімальними виплатами (floor-offset plan). Відповідно до цієї схеми, щороку, як і у випадку схеми з встановленими внесками, роботодавець вносить у фонд визначену суму. Внески залежать від терміну служби працівника і гарантують визначений мінімум пенсійних виплат, як у схемі з встановленими виплатами. Роботодавець керує пенсійним фондом і періодично інформує службовців про стан їхніх рахунків. Якщо фонд не зібрав достатніх коштів для виплати встановлених пенсій, працівник зобов'язаний внести необхідну суму для покриття дефіциту. Таким чином, у змішаних схемах ризик несуть і роботодавці, і службовці.

Для пенсійних фондів США, що працюють за різними пенсійними схемами на федеральному рівні немає заборони на інвестиції в закордонні активи. Такі обмеження можуть встановлювати самі спонсори фондів. Наприклад, уряд штату Оклахома забороняє своїм суспільним пенсійним фондам робити інвестиції за межами США. Профспілкові фонди, як правило, забороняють інвестування в іноземні активи. Дослідження пенсійних фондів, проведені Institutional Investor засвідчили, що половина з них інвестує свої кошти в закордонні цінні папери різних видів, з них 96 \% вкладають свої кошти в акції і 34 \% — в облігації.

Донорські фонди (endowment funds) створюються інвесторами, що роблять інвестиції на фінансовому ринку. До таких спонсорів належать коледжі, приватні школи, музеї та деякі установи. Інвестиційний доход використовується для підтримки життєдіяльності відповідного інституту. Для коледжів, наприклад, це означає покриття поточних операційних витрат чи капітальних вкладень (будівля нового будинку чи спортивних майданчиків). Багато організацій, що мають донорські фонди засновують також і пенсійні схеми для своїх працівників. Наприклад, університет штату Кентуккі має пенсійну програму і донорський фонд у розмірі 93 млн грн.

Керуючі донорськими фондами, як правило, інвестують у довгострокові активи, переслідуючи основну мету — збереження і збільшення капіталу фонду. З цієї причини, донори надають перевагу активам зі стабільним поточним доходом і малою мінливістю цін. Вони інвестують також в урядові і корпоративні облігації високої якості. Друга, не менш важлива мета, полягає у створенні стійкого потоку доходів, достатнього для забезпечення діяльності установи чи організації, для якої і створювався фонд.

Важливою ланкою державного регулювання системи пенсійного страхування в Україні є розвиток недержавних пенсійних фондів (НПФ). В Україні громадяни вже роблять внески до установ, які називаються добровільними пенсійними фондами, їх уже сто. П'ятнадцять з них проводять активну діяльність (НПФ «Благодєнс-твіє», НПФ «Укоопспілка» та ін.). Крім того, створюються й нові фонди. До введення в дію нового пенсійного законодавства всі вони працювали в законодавчому й регулятивному вакуумі. На 1 вересня 2005 року узгоджено з Держфінпослуг 67 статутів НПФ, а в Держреєстр фінансових установ занесено інформацію про 47 недержавних пенсійних фондів (з них 37 — відкритих, 7 корпоративних і 3 професійних).

Наприклад, у 1995 році був зареєстрований і розпочав свою роботу недержавний пенсійний фонд «Укоопспілка», який діє в системі споживчої кооперації. За багато років роботи в системі споживчої кооперації створено ще 12 пенсійних фондів у різних областях.

Вони тільки розпочали свою роботу, деякі працюють уже кілька років — у Криму та Житомирі.

Фондом «Укоопспілка» вже відкрито 12 тисяч пенсійних рахунків, 520 колишнім працівникам виплачуються пенсії. Розмір пенсій, що виплачуються, — від 15 до 300 грн.

Кожному учаснику пенсійного фонду заведено два пенсійні рахунки: на особистому обліковуються його власні кошти, на іншому — кошти роботодавця. Заведені вони для зручності та з метою оподаткування. Кошти, які обліковуються на особистих пенсійних рахунках, не оподатковувалися ні під час накопичення, ні під час виплати і навіть аж до успадкування, а от кошти на пенсійних рахунках із внесками роботодавця при виплаті пенсій оподатковувалися за ставкою 20 \%, оскільки це був додатковий сукупний доход працівника. Нині фінансову систему фонду реформовано: облік пенсійних внесків і виплат здійснюється адміністратором, управління активами фонду — компанією з управління активами, пенсійні кошти зберігаються на спеціальних рахунках у зберігача, а оподатковуються лише під час виплати за ставкою 13 \%. Такий облік пенсійних активів дає змогу без зайвих труднощів надавати необхідні довідки учасникам та пенсіонерам для подачі декларацій у податкові інспекції для перерахунку сукупного доходу й повернення утриманого податку та для перерахування сукупного доходу за рік.

Коли НПФ «Укоопспілка» розпочав свою роботу, було запроваджено такий порядок: рік накопичували кошти на солідарному рахунку, але потім усе персоніфікували й запровадили пенсійні рахунки для кожного учасника. І, безумовно, при солідарному рахунку може статися те, що ми маємо нині із солідарною пенсійною системою: одні дбають, другі мають, одні накопичують кошти, а інші їх отримують. Дійсно, солідарна система потрібна для людей, яким до пенсії залишилось 3—5 років. А коли людині 25—30 років, то за цей час дуже багато зміниться: зміниться керівник, працівника можуть понизити в посаді (він був колись начальником, або головним інженером, а тепер він рядовий працівник). Від цього дуже багато змінюватиметься при розподілі коштів. Може статися реорганізація та ліквідація підприємства, і кошти, зібрані на пенсійному рахунку юридичної особи, можуть бути спрямовані на покриття збитків від ліквідації. А от кошти, які є на індивідуальному пенсійному рахунку, — це власність певної особи, і вони, безумовно, не можуть бути відчужені ніким.

Як правило молодь не думає про заощадження на старість. У молодих людей є нагальніші потреби — їм необхідні гроші на житло, виховання дітей, освіту тощо. На жаль, багато хто не усвідомлює того, що фінансові установи налічують відсотки по заощадженнях за ставками складного процента. Складний процент означає, що фінансова установа налічує відсоток (інвестиційний дохід) як на внески, так і на вже отриманий інвестиційний дохід. Навіть незначні, але регулярні внески в молодому віці дають у підсумку суттєві пенсійні заощадження. А якщо врахувати й податкові пільги, передбачені для пенсійних внесків законом «Про недержавне пенсійне забезпечення», то величина заощаджень на старість буде ще більшою.

Перехід України до багаторівневої пенсійної системи, побудованої на засадах соціальної справедливості, солідарності поколінь та соціального страхування, розширить можливості для підвищення добробуту людей похилого віку та зміцнення потенціалу економічного зростання. Фінансові інституції, що займатимуться накопичувальним пенсійним забезпеченням, вкладатимуть пенсійні кошти в українські підприємства (до 80 \%), у банки (до 40 \%), у державний та місцеві бюджети (до 70 \%), в іпотечні цінні папери (до 40 \%), а також в акції та облігації іноземних емітентів (до 20 \%) та ін.

Реформована пенсійна система стане потужним джерелом довготривалих інвестицій в економіку країни. Протягом десять років їх обсяги можуть досягти близько 25 млрд грн. Це сприятиме розширенню зайнятості, зростанню доходів громадян та зміцненню фінансової бази пенсійної системи.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

Причини взаємодії інституційних інвесторів і корпорацій.

Класифікація інституційних інвесторів.

Роль страхових компаній та комерційних банків як інституційних інвесторів.

Участь пенсійних та донорських фондів у інвестиційній діяльності.

Передовий світовий досвід пенсійних схем.

Роль донорських фондів у інвестиційному процесі.

Особливості пенсійної системи України.

Характеристика пенсійного законодавства України.

Механізм нарахування пенсій на пенсійних рахунках недержавних пенсійних фондів.

10. Загальні риси та відмінності пенсійних систем України та розвинутих країн.