Інвестування - Підручник (Сазонець І. Л., Федорова В. А.)

ІнновацІйно-ІнвестицІйнІ процеси в економІцІ украЇни 3.1. сутність та види інноваційних процесів (на прикладі машинобудування)

В умовах загострення конкуренції за інвестиційні ресурси, обмеженості доступу суб'єктів господарювання до матеріальних, фінансових та інших ресурсів, посилення фінансового навантаження ускладнюються можливості власників і керівників машинобудівних підприємств з оптимізування результатів виконання ними соціально-економічної функції. Як відомо, кожне машинобудівне підприємство виконує соціально-економічну функцію шляхом створення робочих місць, забезпечення доходів працівників, сплачення податків і платежів до державного й місцевих бюджетів, вироблення товарів і надання послуг для задоволення індивідуальних та інших потреб громадян.

Відомо, що процес — це розвиток певного явища, послідовна зміна стадій, етапів, ступенів, якісно нових форм тощо. Сутнісними характеристиками цього поняття є: етапність або стадійність явища; черговість стадій залежно від взаємозв'язку між ними. Щодо поняття «інновація», то в економічній літературі трапляються різні визначення, наприклад, «інновація» — це новий підхід до конструювання, виробництва, збуту товарів, завдяки якому іннова-тор та його компанія здобувають переваги над конкурентами. Під інновацією розуміють використання результатів наукових досліджень і розробок, націлених на вдосконалення процесу діяльності виробництва, економічних, правових і соціальних відносин у сфері науки, культури, освіти та інших сферах діяльності суспільства. Заслуговує на увагу й таке визначення поняття «інновація», під яким розуміють всі нововведення у виробничій, комерційній, фінансовій, маркетинговій, управлінській та інших сферах, будь-які зміни та вдосконалення, що забезпечують суспільний прогрес, економію витрат, підвищення рівня ефективності, рентабельності виробництва. Загалом слід зауважити, що поняття «інновація» і супутні з ним категорії, а також проблеми започаткування і розвитку інноваційної діяльності досліджувались починаючи від А. Сміта. На кожному етапі розвитку економічної теорії це поняття уточнювалось з урахуванням особливостей сучасних економічних умов і попередніх напрацювань. Проте наведені визначення, які сформульовані сучасними економістами, а також визначення, яке подано в Законі України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2004 р. № 40-іУ: інновації — це новоство-рені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери — найповніше та адекватно відображають сутнісні характеристики цього поняття.

Існує визначення «інновацій» як будь-яких змін або нововведень, які вперше застосовуються на підприємствах і приносять їм економічні, соціальні або інші конкретні вигоди. Зважаючи на це, автор стверджує, що під інновацією слід уважати не тільки реалізацію нового продукту на ринку, але й низку інших нововведень:

•           нові або вдосконалені виробничі процеси й технології, види продукції, послуги, виробничі системи, системи управління;

•           нові або змінені соціальні відносини на підприємстві. Аналіз наведених визначень за допомогою методів порівняння,

індукції, дедукції, формалізації, конкретизування та узагальнення дозволив виокремити сутнісні характеристики поняття «інновація». До них належать: наявність нового знання про властивості процесу, явища, їх складових, взаємозв'язків між ними і зовнішнім середовищем; можливість застосування нових знань для отримання економічного, технічного, технологічного, соціального або іншого ефекту. Незалежно від характеру інновацій та сфери застосування, їх розробка та використання неминуче супроводжується витратами інтелектуальної праці, часу, коштів та інших ресурсів. З огляду на це, затрати інтелектуальної праці, часу, коштів слід розглядати як одну із сутнісних характеристик інновацій.

На підставі уточнення сутнісних характеристик понять «процес» та «інновація» зауважимо, що під «інноваційним процесом» слід розуміти сукупність етапів щодо формування нових знань про предмет або явище та їх застосування на практиці з метою отримання цільового результату — очікуваного ефекту або їх сукупності, що супроводжується певними затратами праці, коштів і часу. Особливістю інноваційного процесу є те, що він не завершується фактом реалізації інноваційного продукту чи технології на практиці, оскільки під час практичного використання інновація продовжує досліджуватись, удосконалюватись, набувати нових споживчих властивостей. Напрями реалізації нового інноваційного процесу, його темпи та цілі залежать від соціально-економічного середовища, у якому він розвивається. З цим висновком доцільно погодитись, оскільки розробка інноваційного продукту або технології, а також їх впровадження пов'язані зі значними витратами ресурсів, які інвестори прагнуть окупити й отримати прибуток від здійснених вкладень. З огляду на це, інноваційний процес на кожному з етапів його реалізації супроводжується комерціалізацією відносин між розробником, замовником, виконавцем, споживачем та іншими суб'єктами інноваційного процесу. Підприємства, які залучені до інноваційного процесу, поділяють на чотири групи: 1) ті, що розробляють нові ідеї; 2) ті, що розробляють нові ідеї та реалізовують їх на практиці; 3) ті, що реалізовують на практиці розроблені кимось ідеї; 4) ті, що повністю або частково фінансують інноваційні проекти. Комерціалізація інновацій є актуальним завданням сьогодення. Застосування її в різних формах на всіх етапах інноваційного процесу забезпечує оптимізацію витрат ресурсів, рівня ризиків і отримуваних доходів суб'єктів інноваційного процесу. Автор зауважує, що форма комерціалізації залежить від готовності інновації бути предметом угод, які здатні забезпечити прибуток від їх використання.

Поняття «інноваційний процес» за етапами його реалізації можна розглядати з різних позицій, враховуючи виокремлені сутнісні характеристики.

Розрізняють сім етапів інноваційного процесу: фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, експериментально-конструкторські розробки, проектування, будівельно-монтажні роботи, освоєння та промислове виробництво. Виокремлюючи вказані етапи, автор ключову роль в інноваційному процесі відводить науці, яка генерує ідеї; техніці, яка матеріалізує ці ідеї в певній системі машин і відповідній технології; виробництву, яке є сферою використання науково-технічних досягнень. В узагальненому вигляді основними етапами процесу є: формування наукових знань, розробка інноваційної ідеї, дослідження потреб суспільства щодо впровадження ідеї на практиці; реалізація (впровадження) інновації; виробництво; поширення нововведень. У розширеному вигляді автор виокремлює науковий, технічний, технологічний і експлуатаційний етапи. При цьому зауважує, що науковий етап вимагає проведення фундаментальних і прикладних досліджень, які за суттю є основою науково-дослідних робіт. На другому етапі проводяться дослідно-конструкторські роботи, які передбачають техніко-технологічну та комерційну підготовку. Вона полягає в розробці дослідного зразка, який є зручним для використання з конкретною метою. На третьому етапі відбувається виробництво продукту або застосування технічної зміни виробництва внаслідок використання нової технології, а також споживання інноваційного продукту або технічна зміна споживання продукту внаслідок застосування нової технології. Останній етап реалізовується шляхом удосконалення продукту, технології внаслідок виявлених недоліків або можливостей у процесі практичного використання. На етапі експлуатації здійснюється також модифікація інновацій. Зауважимо, що модифікація — це процес часткового оновлення, заміни застарілого устаткування (машин, механізмів, приладів та ін.), технології виробництва, технічне й технологічне переоснащення підприємств. Модифікація — один з методів покращання техніко-економічних показників, посилення інтенсивного розвитку, зростання ефективності виробництва. Вона дає змогу привести техніко-економічний рівень виробництва у відповідність із найновішими вимогами, які відображають досягнення вітчизняної та світової науки і техніки.

Поширеним є розгляд інноваційного процесу за фазами життєвого циклу продукту, технології, які власне і є інновацією. Життєвий цикл інновації, як і всіх інших економічних об'єктів, процесів і систем, має однакову теоретичну базу: будь-який життєвий цикл розпочинається із зародження продукту і проходить етапи росту, зрілості, старіння та занепаду. Життєвий цикл нововведень є періодом від зародження нової ідеї, її практичного втілення в нових виробах до морального старіння цих виробів і зняття їх з виробництва. Основними етапами життєвого циклу нововведення є: 1) виникнення ідеї, поява винаходу; 2) наукові дослідження і розробки, експериментальна перевірка можливості втілення задуму; 3) поява нового виробу на ринку, формування попиту на нього; 4) масове виготовлення нового виробу; 5) насичення цим виробом ринку; 6) зменшення продажу й витіснення виробу вдосконаленим.

Інноваційні процеси, незалежно від місця їх протікання, масштабу інноваційних проектів і рівня реалізації, слід поділяти на основні та допоміжні (ті, що забезпечують).

Реалізація інновацій супроводжується протіканням основних і допоміжних (забезпечуючих) процесів. Основними інноваційними процесами є: 1) процес формування інноваційної ідеї і дослідження можливостей її практичної реалізації; 2) процес реалізації (впровадження) інновації. Допоміжними (забезпечуючими) процесами є: 1) формування кадрового потенціалу (інтелектуального, трудового, управлінського тощо); 2) забезпечення проекту фінансовими, матеріальними ресурсами; 3) інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційного процесу; 4) управління інноваційними ризиками.