Інвестування: міжнародний аспект - Навчальний посібник (Сазонець І. Л., Федорова В. А.)

1.3. регулювання інвестиційної діяльності

Створення сприятливого інвестиційного клімату в державі пов'язане з чітким правовим регулюванням інвестиційної діяльності. Інвестиційна діяльність — це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо регулювання інвестицій.

Сьогодні правова система України складається з більш ніж 100 законів та інших нормативних актів, які регулюють інвестиційну діяльність. Серед них, в першу чергу, слід відзначити Закон «Про інвестиційну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів «Про режим іноземного інвестування», Закон «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні», Закон «Про цінні папери та фондову біржу», які створюють засади правового регулювання інвестиційної діяльності.

Законодавча база визначає правовий статус інвесторів— суб'єктів інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Законодавство декларує, що усі суб'єкти інвестиційної діяльності, незалежно від форм власності та господарювання, мають рівні права у частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрями, види та обсяги інвестицій; залучають для їхньої реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, проводять організацію конкурсів та торгів.

Інвестор має право володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктами і результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України.

Реінвестиції — це переміщення капіталу з одних активів в інші, більш ефективні.

Які ж є форми регулювання інвестиційної діяльності? Перерахуємо головні:

- правове регулювання. Прийняття законів та інших нормативних актів, регулюючих інвестиційну діяльність, є однією з найбільш важливих умов реалізації державної інвестиційної політики. Законодавчі основи цієї політики регулюють інвестицій ну діяльність у різних формах (рис. 1.3);

податкове регулювання;

економічне регулювання;

експертиза інвестиційних проектів;

регулювання захисту інвестицій;

створення системи органів державного регулювання;

регулювання ринку приватизації;

регулювання в галузі корпоративних відносин.

Для успішного проведення інвестиційної діяльності акціонерними товариствами найбільш важливим є правове регулювання у суміжних галузях діяльності.

До таких галузей відносяться:

банківська діяльність;

митна система;

експортно-імпортні операції;

страхування;

галузь товаровиробництва.

інвестиційний

ринок

Ринок об'єктів реального інвестування

Ринок інструментів фінансового інвестування

 

Ринок прямих капіталовкладень

Ринок приватизаційних об'єктів

Ринок нерухомості

Ринок інших об'єктів реального інвестування

Ринок об'єктів господарських взаємовідносин

Фондовий ринок

 

Акціонерні товариства

Споживчого призначення

Виробничого призначення

Господарські договори

Договори лізингу

Договори концесії

Портфельні інвестиції

Стратегічні інвестиції

 

Рис. 1.3. Структура інвестиційного ринку

Безпосередньо з регулюванням інвестиційної діяльності пов'язане законодавче забезпечення та регулювання фінансового і фондового ринків України, які є складовою частиною інвестиційного ринку. Інвестиційний ринок — сукупність економічних та правових відносин, які складаються між продавцями та покупцями інвестиційних товарів та послуг, а також об'єктів інвестування.

Акціонерні товариства — це головні учасники інвестиційної діяльності як на фінансовому та фондовому ринку, так і на ринку об'єктів реального інвестування. На рис. 1.3 показано структуру інвестиційного ринку та місце в ньому акціонерних товариств.

АТ найбільш активно беруть участь у ринку прямих капітальних вкладень та в ринку об'єктів приватизації. На фондовому ринку вони можуть виступати як об'єкти портфельного інвестування та як об'єкти стратегічного інвестування, на фінансовому ринку, де інвестування здійснюється за допомогою кредитування, — як об'єкти стратегічного інвестування. Крім цього, акціонерні товариства самі можуть бути інвесторами.

1.3.1. Взаємодія акціонерних товариств з органами державного регулювання

Всі аспекти інвестиційної діяльності акціонерних товариств регулюються за допомогою державних органів управління. Найбільш повно віддзеркалюють специфіку нових підходів у діяльності підприємств їх взаємовідносини як емітентів з Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку (далі — ДКЦПФР) та її територіальними відділеннями.

Щодо регулювання інвестиційної діяльності, функціонування акціонерних товариств комісія має:

слідкувати за тим, щоб учасники ринку одержували інформацію про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншу інформацію, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;

забезпечувати рівні можливості для доступу емітентів, інвесторів та посередників на ринок цінних паперів;

захищати право власності на цінні папери;

забезпечувати дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог законодавчих та інших нормативних актів;

здійснювати контроль за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів;

установлювати правила та стандарти здійснення операцій на ринку цінних паперів;

здійснювати контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів.

Одна з головних функцій акціонерного товариства — здійснення емісії цінних паперів (акцій, облігацій). При здійсненні емісії цінних паперів реєструючим та контролюючим органом є ДКЦПФР. Процедура емісії передбачає два головних етапи: реєстрацію інформації про майбутній випуск акцій та реєстрацію емісії цінних паперів. Під час підготовки цих актів акціонерне товариство дуже тісно співпрацює з Державною комісією (її територіальним відділенням), комплектуючи великий перелік наданих документів відповідно до законодавчих та нормативних вимог.

Акціонерне товариство щорічно, не пізніше першого квітня, подає звіт про виробничо-господарську діяльність у ДКЦПФР, яка відстежує ліквідність його активів, основні тенденції фінансового стану з метою запобігання кризовим ситуаціям та захисту прав дрібних інвесторів. Крім цього, комісія може установлювати легітимність процедури проведення загальних зборів акціонерів, зокрема за такими показниками: своєчасність та повнота друкованої (переданої іншим доступним способом) інформації про майбутні збори, своєчасність та повноту інформації, яка надається персонально власникам іменних акцій, повноваження представників акціонерів, у тому числі довірчих товариств, інших фінансових посередників, наявність кворуму на загальних зборах, процедуру їх ведення.

Державна комісія має і непрямий вплив на положення акціонерного товариства на інвестиційному ринку, зокрема, через регламентацію взаємодії між акціонерним товариством та реєстраторами, акціонерним товариством та ліцензованими торговцями цінними паперами. Комісія, перевіряючи умови ліцензування фінансових посередників, реєстраторів, наглядає за законністю проведення операцій з цінними паперами емітентів, створюючи для підприємств правове середовище обігу цінних паперів емітента.

Податкова адміністрація має відчутний вплив на корпоративне управління підприємством. Якщо раніше оподаткування вимагало ведення обліку та складання звітів з виробничої та господарської діяльності, то зараз ведеться додатковий облік з податку на прибуток та з податку на додану вартість. Крім цього, сучасне виробниче підприємство являє собою корпорацію західного типу, до складу якого увійшли споріднені підприємства та підприємства-сателіти, які працювали в свій час як підрозділи, цехи заводу, потім перейшли на госпрозрахунок, оренду та остаточно відокремились. Але вони функціонують спільно з головним заводом. Усі технологічні та економічні процеси, які здійснюються ними, взаємопов'язані і, відповідно, документація, яка подається ними у податкові органи, повинна бути узгоджена, уточнені цифри взаємонаданих послуг орендної плати (якщо вона є), кількості тарифів відпуску електроенергії, тепла, палива, сировини, напівфабрикатів. Ця процедура також робить процес взаємодії з податковими службами більш складним та відповідальним, ніж раніше, особливо з урахуванням існуючої системи санкцій за порушення у цій галузі.

Фонд державного майна України впливає на діяльність підприємств і після приватизації. Цей вплив визначається такими факторами:

періодичні перевірки з боку контрольних органів потребують постійного звернення до первинних документів, на підставі яких була проведена приватизація. Такими документами є перш за все: акт оцінки майна, на підставі якого формувався статутний фонд, списки учасників пільгової передплати, формування яких велось згідно з даними відділу кадрів, акти інвентаризації, опис майна, інвентарна справа, документація щодо земельних ділянок;

відповідними законодавчими та нормативними актами, що закріплюють за регіональними відділеннями фонду держмайна та його представництвами функції контролю діяльності приватизованих підприємств, дотриманням умов, поданих підприємствами на конкурс у процесі приватизації, конкурсами інвестиційних проектів бізнес-планів, дотриманням умов договорів купівлі-продажу об'єктів;

як правило, акціонерне товариство або його основні акціонери зацікавлені у придбанні акцій свого підприємства, які з'являються на фондовому ринку. Одним з головних розпорядників таких пакетів акцій є Фонд державного майна України, який від імені держави укладає угоди з фондовими біржами про продаж пакетів. Цей фактор також примушує акціонерні товариства бути у постійному контакті з відповідними службами та підрозділами органу приватизації.

Усі підприємства, у статутних фондах яких є частка державної власності, у тому числі з іноземними інвестиціями, відповідно до «Положення про порядок здійснення підготовки до приватизації та продаж часток (паїв, акцій), які належать державі у майні підприємств з іноземними інвестиціями та господарських об'єктів» будуть перетворені на акціонерні товариства;

— управління державними пакетами акцій. Цей процес ще більше підсилить взаємозв'язок підприємств з органами приватизації, яким делеговано право управляти державним майном. Найближчим часом планується передача цієї функції у спільно створені органи — комітети з корпоративного управління.

Антимонопольний комітет України є органом державного регулювання, з яким акціонерне товариство повинне узгоджувати відповідальні кроки, які робляться у галузі злиття, концентрації, купівлі-продажу великих пакетів цінних паперів. Прямо пов'язані з діяльністю акціонерного товариства такі види дій Антимонопольного комітету України: отримання згоди Антимонопольного комітету у випадку придбання безпосередньо або прямо, одноразово або за кілька разів пакетів акцій, які забезпечують власнику досягнення або перевищення 10, 25, 33, 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного господарського суб'єкта, якщо сумарна вартість придбання перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює 100 тис. доларів США згідно з офіційним валютним курсом. Також у випадку придбання покупцем акцій господарського суб'єкта або монопольного утворення на аукціоні, фондовій біржі на указаних вище умовах покупець зобов'язаний у місячний термін з моменту придбання подати повідомлення у комітет.

Антимонопольний комітет України дає попередню згоду і в таких випадках: при створенні акціонерного товариства, якщо частка засновників на певному товарному ринку перевищує 35 \%; якщо частка створюваного акціонерного товариства на певному товарному ринку буде перевищувати 35 \%, при злитті, виділенні, реорганізації акціонерних товариств, якщо хоча б одна із сторін є монополістом, а також у ряді інших випадків.

Крім поданих вище функцій корпоративного управління по здійсненню узгоджених взаємозв'язків з управлінськими ланками державного рівня, акціонерні товариства є підвідомчі органам управління за регіональними, територіальними, відомчими ознаками. Взаємодію з такими органами також здійснюють корпоративні органи управління: правління, голова правління, виконавча дирекція.

1.3.2. Функції структурних підрозділів корпорації у корпоративному управлінні

Хто ж безпосередньо приводить у дію механізм функціонування акціонерного товариства? Розгалужена структура вищих органів управління, яка представлена різними ланками, регламентує функції кожної з цих ланок. Вищий орган управління — загальні збори акціонерів — має право вирішувати практично усі питання діяльності акціонерного товариства, які включені до порядку денного. Але у зв'язку з обмеженою мобільністю цього органу він не в змозі вирішувати питання оперативного управління виробництвом, планування, фінансування, обліку та контролю. Головні його 12 функцій чітко визначені у Законі «Про господарські товариства».

Загальні збори акціонерів приймають остаточне рішення з таких питань як:

визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства та затвердження його планів і звітів;

внесення змін у статут товариства;

обрання та відкликання членів ради акціонерного товариства (спостережна рада);

обрання та відкликання членів виконавчого органу і ревізійної комісії;

затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, у тому числі дочірніх підприємств, затвердження звітів та висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку. термін та порядок сплати частини прибутку, визначення порядку покриття збитків;

організація, реорганізація і ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства;

затвердження правил, процедур та інших внутрішніх документів товариства;

вирішення питань про придбання акціонерним товариством акцій власної емісії;

визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства;

затвердження угод, укладених на суму, вказану у статуті;

прийняття рішень про припинення діяльності АТ, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Загальні збори акціонерів повинні скликатися не рідше одного разу на рік. Вони вважаються дійсними, якщо в них беруть участь акціонери, які у сукупності володіють понад 60 \% голосів.

В акціонерних товариствах може створюватись спостережна рада, яка здійснює загальний контроль за діяльністю правління акціонерного товариства. Статутом акціонерного товариства або за рішенням його загальних зборів раді акціонерного товариства можуть бути доручені окремі функції, виконання яких відноситься до компетенції загальних зборів. Доцільно доручити раді акціонерного товариства такі функції, як: затвердження правил, процедур та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства та умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження договорів (угод) на суму, яка перевищує вказану у статуті товариства. Спостережна рада не може проводити оперативну роботу щодо управління підприємством, але в той же час вона не взаємодіє з органами державного управління.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю в акціонерному товаристві здійснює ревізійна комісія. Порядок діяльності ревізійної комісії, її кількісний склад затверджується загальними зборами акціонерів відповідно до статуту товариства. Ревізійна комісія за дорученням загальних зборів, спостережної ради за вимогою акціонерів, які володіють не менше як 10 \% акцій, та з власної ініціативи здійснює перевірки фінансово-господарської діяльності правління, доповідає про результати перевірок загальним зборам акціонерів або раді акціонерів. Отже, ревізійна комісія — це орган, який здійснює функції внутрішнього контролю фінансової та бухгалтерської звітності, але не вирішує питань оперативного управління виробництвом та взаємодії з органами державного управління (регулювання).

Органом, який керує механізмом виробництва в акціонерному товаристві, є правління. Правління вирішує усі питання господарської діяльності товариства окрім тих, які відносяться до виняткової компетенції загальних зборів акціонерів та спостережної ради.

Крім цього, правління керує роботою усіх служб управління акціонерного товариства та органів державного регулювання, у тому числі зазначених вище. Виконуючи ці нетрадиційні для наших управлінських підрозділів функції, правління вирішує питання взаємодії з акціонерами — новими власниками підприємства. Один з головних моментів такої роботи — це підготовка та проведення щорічних зборів акціонерів. Процедура підготовки таких зборів дуже важка та потребує концентрації сил, досвіду, кваліфікованих виконавців. Вона містить такі етапи: визначення дати, місця та часу проведення зборів:

підготовка плану, форми, основного змісту та проекту річного звіту;

підготовка головних пропозицій в галузі виробничої та фінансової діяльності. Ці пропозиції повинні бути узгодженими з усіма управлінськими, економічними та виробничими підрозділами підприємства;

узгодження основних етапів проведення зібрання, таких як: коло виступаючих на загальних зборах, регламент для зауважень, розгляд особистих питань акціонерів, присутніх та ін.;

призначення уповноважених осіб керівництва з повним правом заміни у випадку відведення або самовідведення;

розпорядження про підготовку та розповсюдження серед акціонерів повідомлення про збори, порядку денного, річного фінансового звіту та інших відповідних або необхідних матеріалів;

розробку пропозицій щодо виділення кандидатур до правління, спостережної ради, ревізійної комісії;

порядок розгляду пропозицій акціонерів про доповнення та зміни у порядку денному;

розподілення серед співробітників зобов'язань щодо організації проведення зборів.

Якщо збори проводяться поза територією підприємства, то необхідно додатково:

скласти угоду на використання приміщення, застрахувати приміщення на термін підготовки та проведення зборів, організувати стоянку для автотранспорту;

повідомити реєстраторів, банки, брокерів, депозитаріїв про наступні збори;

підготувати вхідні квитки, бюлетені для голосування, порядок денний, сценарій зборів, реєстраційні картки, відомості та звіти інспекторів з реєстрації присутніх;

провести роботу з питань безпеки проведення зборів, дотримання юридичної процедури щодо узгодження інформації, якає в усіх поданих доповідях.

Це неповний перелік організаційних та процедурних питань, які необхідно вирішувати при підготовці загальних зборів акціонерів. Окрім процедури підготовки проведення зборів правління вирішує такі питання взаємодії з акціонерами: придбання пакета акцій самим товариством, подальша його реалізація, укладання договорів з реєстратором, депозитарієм, робота з інституціональними інвесторами, розгляд та вирішення суперечок, які виникають між різними групами акціонерів.

1.3.3. Інвестування в іноземних корпоративних моделях

При розгляді питань реструктуризації підприємств і форм іноземного інвестування неможливо обійтися без аналізу існуючих у провідних країнах систем корпоративного управління, взаємовідносин між акціонерами.

Створення акціонерних товариств — традиційний шлях залучення капіталу корпораціями Великобританії та США. Перевага акціонерного фінансування, розміри ринку цінних паперів і розвиток системи акціонерного (корпоративного) управління відповідним чином пов'язані між собою. У США сформовано великий ринок акцій, а також найбільш розвинуту систему голосування за дорученням, спостерігається небувала активність інституціона-льних інвесторів. Останні відіграють важливу роль на ринку капіталу і в корпоративному управлінні у Великобританії.

Збільшення числа інституціональних інвесторів призвело до зростання їхнього впливу і внесення до законодавства змін, які викликали активізацію учасників корпоративних відносин.

У США акціонерні товариства реєструються і засновуються в якомусь відповідному штаті, і закони цього штату складають основу законодавчої бази щодо прав і обов'язків корпорації. У порівнянні з іншими країнами у США існують жорсткі правила щодо розкриття інформації, діє чітко відрегульована система відносин між акціонерами. Це не дивно, враховуючи розміри і значення фондового ринку в економіці країни і на міжнародній арені.

Метою розкриття інформації і надання адекватного і рівного доступу до інформації акціонерного товариства усім акціонерам та громадськості.

Інформація про діяльність акціонерного товариства розкривається шляхом:

періодичного подання річних звітів на загальних зборах акціонерів;

періодичного подання квартальних звітів за півріччя, якщо це передбачено статутом;

надання інформації шляхом реєстрації та публікації проекту емісії;

надання інформації на позачергових зборах акціонерів, які скликаються на вимогу меншості акціонерів та органів управління.

Розглянемо моделі корпоративного управління (рис. 1.4).

Англо-американська

т

Японська

Т

Крупніший ринок акцій

Корпоративні зв'язки

Т

Жорсткі правила розкриття інформації

Інвестування через банк

Незначна кількість дрібних акціонерів

Т

Значна частка інституційних інвесторів

Афілійований склад акціонерів

Відносно слаборозвинутий ринок ЦП

Т

Розсіювання акцій

Система людських можливостей

Консерватизм інвестиційної політики

Т

Залучення інвестицій через акції

Стимулювання на основі стажу

 

Обмеження прав акціонерів

Т

Захист прав меншості

Т

Безгрошові форми заохочення

Дворівневе правління

Розвинута соціальна система

Значні відміни законодавства по штатах

Роль держави в корпоративній діяльності

Вплив держави і профспілок

 

Рис. 1.4. Основні моделі корпоративного управління

Японська модель Характеризується великим відсотком афі-лійованих банків у складі акціонерів; банки і підприємства мають добрі відносини; законодавство, громадська думка і промислові структури підтримують кейрецу (групи компаній, об'єднаних спільним володінням і управлінням), процент неафілійованих акціонерів порівняно низький, що пов'язане з існуючими для них труднощами при голосуванні.

В Японії при безумовній важливості акціонерного фінансування корпорацій характерний склад власників перешкоджає впливу акціонерів на дії корпорації.

Проте для японської системи характерні принципово нові форми управління. Деякі аспекти корпоративного управління, переваги володіння акціями підміняються специфічними властивостями трудових і соціально-психологічних відносин в японських корпораціях. Психологія власника акції як господаря, власника малої частини підприємства нетипова для японського робітника — рядового акціонера (інвестора). Його мотивація до якісної праці спрямована на усвідомлення себе в групі, членом сім'ї, одним з працівників корпорації. Вивчення японського досвіду управління є першочерговим завданням для розуміння цієї проблеми, тому що високі показники ефективності праці японських робітників, в основному, пов'язані із створенням на фірмах постійних, творчих колективів. Орієнтація на групу, колектив здавна є традиційною цінністю в японському суспільстві.

Автори концепцій «японського типу управління» розглядали корпорацію як логічне продовження ідеальної конфуціанської сім'ї, яка слідує п'яти принципам (шанування батьків, вірність, покірність, доброта, вірність своєму господарю), або бачили в корпорації розвиток відносин сільської общини з елементами сільської праці: працювати довгий робочий день за невелику плату. Серед важливих засобів управління в японській корпоративній системі першочергове значення надається використанню «людських можливостей». У зв'язку з цим найбільше розповсюдження одержали такі форми управління, як:

система довічного найму;

просування по службі на підставі стажу;

збільшення заробітної плати на підставі стажу;

система підготовки на робочому місці;

внутрішньофірмові ринки робочої сили;

— тісний зв'язок матеріального становища працівника зі спільними результатами діяльності фірми.

Останніми роками все більше піддаються змінам такі форми управління, як система довічного найму і оплата залежно від стажу роботи, проте система оплати за стажем не втратила своєї головної ролі.

Найважливішим важелем управління є безгрошові форми заохочення. Серед них важливо відмітити такі: запрошення працювати зі старшим за чином і положенням, стажування, підвищення кваліфікації (такі заходи дають надію на більш високий заробіток у майбутньому), регулярне проведення співбесід з робітниками про успіхи і труднощі компанії, боротьба з конкурентами, підвищення духу змагання, гіпертрофована проінформованість про корпорацію.

До найважливіших засобів впливу на робітника-акціонера відноситься система «людських відносин». «Людські відносини» в Японії відбиваються в можливостях жити у фірмовому будинку, платити пільгову квартплату, користуватися медичним обслуговуванням, брати участь в спортивних змаганнях, екскурсіях. Сфера «людських відносин» включає і такі чисто традиційні форми прояву зацікавленості до життя робітників та службовців, як візити керівників до своїх підлеглих, влаштування їхнього сімейного життя, подарунки і поздоровлення до свят.

Державна економічна політика також відіграє важливу роль в корпоративному управлінні. Перед Другою світовою війною, в часи війни і післявоєнний період японський уряд проводить економічну політику, спрямовану на допомогу японським корпораціям. Ця політика передбачала офіційне і неофіційне представництво уряду в раді корпорацій.

Японські корпорації мають міцні фінансові зв'язки із системою афілійованих компаній. Ця система характеризується спільним позиковим капіталом, торгівлею товарами та послугами і неформальними діловими контактами.

Четверо учасників е основними в японській моделі: ключовий банк і афілійована компанія або кейрецу (найголовніші акціонери корпорації), менеджери та уряд.

Німецька модель має три унікальні особливості, які відрізняють її від інших моделей: двопалатне правління, яке складається з виконавчої (чиновники корпорації) і спостережної (робітники, службовці компанії та акціонери) рад: узаконені обмеження прав акціонерів у частині голосування, тому що статут підприємства обмежує кількість голосів, яку акціонер має на загальних зборах і яка може не співпадати з кількістю акцій, якими він володіє.

Більшість німецьких корпорацій надає перевагу банківському фінансуванню перед акціонерним, тому капіталізація фондового ринку невелика порівняно з міцністю німецької економіки. Відсоток індивідуальних акціонерів низький, що відображає загальний консерватизм інвестиційної політики країни. Структура корпоративного управління направлена у бік контактів між ключовими учасниками: банками і корпораціями. Система якоюсь мірою суперечлива щодо дрібних акціонерів: з одного боку, вона дозволяє їм вносити пропозиції, але в той же час дозволяє компаніям обмежувати права акціонерів при голосуванні.

Розглядаючи корпоративні системи за кордоном, важливо звернути увагу на практику створення систем управління акціонерними товариствами в країнах Східної Європи, Балтії і Росії.

У кожній з країн Східної Європи і Балтії існують особливості емісії цінних паперів, які не властиві Україні. Проявляється тенденція до розширення прав трудового колективу підприємства. Так, в Чехії випускається особливий вид цінних паперів — акці-онні сертифікати, які розповсюджуються і мають обіг тільки серед працівників підприємства. В Угорщині частина статутного фонду у розмірі до 10 \% безкоштовно розповсюджується серед працівників підприємства. У Литві привілейовані акції можуть скласти 1/3 статутного фонду (в Україні — 10 \%) і розповсюджуються серед працівників підприємства за низькими цінами. У Росії проводиться емісія непідробних акцій, які залишаються в розпорядженні ради акціонерів. Цікавий приклад Румунії, де проект емісії публікується в найпопулярніших (за тиражем) газетах регіону за місцем розташування головного офісу, у той час як в Україні публікуються в одній газеті — центральній, незалежно від юридичної адреси підприємства, і в одній місцевій.

Існують специфічні особливості і при формуванні органів управління акціонерним товариством. У Чехії спостережна рада формується тільки в компаніях, де працює більше ніж 50 робітників; в Литві — більше ніж 50 робітників і 200 акціонерів. У Румунії орган оперативного управління — комітет керівників, може переобиратися з періодичністю один раз на тиждень. В Україні спостережна рада (ст. 46 Закону України «Про господарські товариства») може створюватися у акціонерному товаристві, якщо є понад 50 акціонерів.

Для аналізу основ корпоративного управління важливим є визначення кворуму на загальних зборах акціонерів. Так, у Чехії кворум визначається більше ніж 30 \% голосів, Литві, Румунії, Росії, Україні — більше ніж 50 \% голосів.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

Етапи розвитку інвестиційної теорії.

Економічна сутність та класифікація інвестицій.

Роздержавлення як передумова розвитку інвестиційного процесу.

Чинники інвестиційної діяльності корпорацій.

Переваги акціонерних товариств при здійсненні інвестування.

Законодавча база інвестиційної діяльності в Україні.

Напрями взаємодії акціонерних товариств з державними органами при здійсненні інвестиційної діяльності.

Функції структурних підрозділів акціонерних товариств (корпорацій).

Особливості залучення інвестицій у англо-американській корпоративній моделі.

Акція — як інструмент корпоративного управління.

Особливості залучення інвестицій у німецькій корпоративній моделі.

Особливості залучення інвестицій в японській корпоративній моделі.

Порівняльний аналіз інструментів залучення інвестицій у країнах Східної Європи, Балтїї та Росії.

РОЗДІЛ

Подпись: