ІнвестицІйна дІяльнІсть мІжнародних корпорацІй

Перші міжнародні об'єднання підприємств виникли в 60— 80-ті рр. XIX ст. у сфері видобутку, закупівлі і збуту мінеральної сировини. По мірі розвитку капіталістичних відносин вони базуються у різних секторах світового господарства. У другій половині XX ст. форми і характер діяльності міжнародних компаній змінюються. Розширення сфери функціонування великих корпорацій до масштабів світового господарства привело до того, що міжнародні об'єднання картельного типу, характерні для першої половини XX ст., поступилися місцем міжнародним концернам та іншим могутнім виробничим фірмам. Міжнародні об'єднання нового типу не задовольняються діяльністю на обмежених територіях, як це найчастіше відбувалося у колоніальну епоху, а керуються концепцією глобальної експансії. Вони розглядають усе світове господарство як сферу додатка свого капіталу.

Виникнення міжнародних виробничих формувань є закономірним наслідком розвитку поділу праці і виробничої кооперації (виробничого підприємства). Очевидно, що участь підприємств у поділі праці веде до їх спеціалізації, що супроводжується зростанням концентрації виробництва і капіталу, тобто збільшенням масштабів самих підприємств. Ця тенденція притаманна усім без винятку господарюючим суб'єктам.

Головною ознакою міжнародної корпорації є здійснення нею прямих міжнародних інвестицій із країни свого базування у приймаючі країни.

Країна базування — країна, у якій розташовується головний підрозділ міжнародної корпорації.

Приймаюча країна — країна, у якій міжнародна корпорація має дочірні, асоційовані чи компані'ї-філії, створені на основі прямих інвестицій.

Цілеспрямоване дослідження міжнародних корпорацій почалося з кінця 50-х рр. Більшість з них відштовхувалися від теорії «економіки масштабу», що дозволяє міжнародним корпораціям заощаджувати на витратах виробництва при збільшенні випуску продукції і перенесенні його в інші країни. Трохи пізніше виник й сформувався технологічний напрямок теорії міжнародних корпорацій. Суть його полягає в тому, що створення корпорацій обумовлюється технологічною перевагою компаній розвинутих країн, що створюють підприємства за кордоном для виконання допоміжних операцій, залишаючи контроль за передовою технологією у головній компанії. Трохи пізніше виникли теорії міжнародної організації, до якої схиляються корпорації після досягнення визначеного розміру.

Існують два аспекти діяльності міжнародних корпорацій: територіальний та інтернаціональний. Територіальний полягає у такому мотиві: кожна корпорація прагне одержати доступ до найбільш дешевих природних і трудових ресурсів, скоротити витрати на транспортування товарів і обійти митні та інші бар'єри. Інтернаціональний аспект припускає, що корпорація, яка має філії у декількох країнах, може, використовуючи перевагу масштабу, економічно більш ефективно робити товар, ніж кілька незалежних корпорацій. Крім того, вона може маніпулювати звітністю з метою скорочення податків, забезпечувати контроль за приналежною їй технологією, що надається тільки цілком контрольованим філіям.

Міжнародні корпорації бувають трьох основних видів.

Транснаціональні корпорації (ТНК) — їх головна компанія належить капіталу однієї країни, а філії розкидані по багатьох країнах світу. Інакше, ТНК являють собою найбільші компанії переважно з однонаціональним акціонерним капіталом і характером контролю над діяльністю всієї корпорації. ТНК здійснюють свою ділову активність в інших країнах за допомогою організації там філій і дочірніх компаній, що володіють самостійними службами виробництва і збуту продукції, науководослідними центрами і т. ін. Типовими прикладами є фірми «Дженерал Моторс», «Форд», концерн «Нестле».

Багатонаціональні корпорації (БНК) — їх головна компанія належить капіталу двох і більш країн, а філії також знаходяться у різних країнах. Це трести, концерни й інші виробничі об'єднання, що є міжнародними фірмами не тільки за ареалом їхньої діяльності, а й за контролем над ними. БНК поєднують національні компанії двох чи більше країн на виробничій і науково-технічній основі, що належать власникам з цих країн. Наприклад, концерн «Юнілевер», концерн «Фіат-Сітроен».

Третім видом є міжнародні корпоративні спілки, що найчастіше виступають в організаційній формі консорціумів. Ці утворення базуються на виробничій, науково-технічній і комерційній основі і являють собою спеціальні об'єднання промислових, банківських та інших концернів, які створюються для вирішення великих економічних завдань. Прикладом є консорціум «Airbus Industry)).

.2. Особливості функціонування транснаціональних корпорацій у міжнародній економіці

Переважна більшість сучасних міжнародних корпорацій мають форму ТНК. Розподіл міжнародних корпорацій на ТНК і БНК дуже умовний, оскільки у сучасних умовах найбільше значення має не те, капіталу скількох країн належить головна компанія корпорації, а глобальний характер її діяльності, інвестування і отримання прибутку. У цьому сенсі міжнародними можна вважати всі корпорації, що мають хоча б одну закордонну філію, створену на основі прямих інвестицій. Проте очевидно, що у число ТНК можуть у такому випадку потрапити і дуже невеликі фірми, що мають один єдиний підрозділ по той бік кордону. Насправді під ТНК прийнято розуміти лише дійсно великі міжнародні корпорації, що мають істотний вплив на світовий ринок товарів і фактори виробництва.

У 1974 р. при Економічній і Соціальній раді ООН були створені Комісія з транснаціональних корпорацій і Центр по ТНК як її робочий орган, що стало свідченням визнання світовим співтовариством зростаючої ролі ТНК у міжнародній економіці. У мандат Комісії входили серед іншого вивчення нового на той час феномена ТНК і розробка кодексу діяльності ТНК. Пізніше комісія була перетворена у підрозділ Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД).

За оцінками Доповіді зі світових інвестицій, що періодично друкується ЮНКТАД, у середині 90-х рр. у світі:

нараховувалося приблизно 37 тис. ТНК, що мають понад 206 тисяч філій по усьому світі, а на близько 100 найбільших ТНК (крім транснаціональних фінансових компаній і банків) приходилося близько 1/3 усіх прямих інвестицій;

із 100 найбільших ТНК 38 базувалися у Західній Європі, 29 — у США, 16 — у Японії й інші — в Австралії, Канаді, Фінляндії, Новій Зеландії та інших індустріальних країнах;

ТНК, що базуються у великих індустріальних країнах, перевершували ТНК із менш великих індустріальних держав за абсолютним обсягом іноземних активів. У той же час у ТНК із малих індустріальних країн іноземні активи займають відносно велику частку в загальному обсязі активів;

приблизно третину міжнародної торгівлі складали внутріш-ньокорпораційні постачання ТНК.

Якщо ранжувати 100 найбільших ТНК за розмірами іноземних активів, то найбільш істотний їх вплив у електронній промисловості (26 \% від загальної суми іноземних активів), у гірничорудній і нафтовидобувній промисловості (24 \%), автомобілебудуванні (19 \%), хімічній і фармацевтичній промисловості (15 \%), харчовій промисловості (9 \%), торгівлі (4 \%) і металургійній промисловості (4 \%).

За останні десятиліття в діловій активності транснаціональних компаній відбулися серйозні зміни. На початку своєї діяльності вони склалися як одногалузеві структури. Сьогодні транснаціональні корпорації здійснюють свої операції у багатьох галузях промисловості. Перехід до багатогалузевої структури підсилює економічні позиції ТНК. Розпочавши багатогалузеву справу у своїй країні, вони потім використовують цей досвід для впровадження в кілька галузей закордонних країн, що дозволяє їм проводити більш успішно конкурентну боротьбу з іншими фірмами на території приймаючих країн.

Найбільш характерними рисами ТНК є:

створення системи міжнародного виробництва, розпиленого між багатьма країнами, але контрольованого з одного центра;

висока інтенсивність внутрішньокорпораційної торгівлі між розташованими у різних країнах підрозділами;

відносна незалежність у прийнятті рішень від країн базування і приймаючих країн;

глобальна структура зайнятості і міждержавна мобільність менеджерів; розробка, передача і використання передової технології в рамках замкнутої корпораційної структури.

Особливості сучасного етапу розвитку транснаціональних корпорацій виявляються не тільки в загостренні конкуренції між ними, але, як свідчить практика, і у виникненні взаємних відносин співробітництва, що отримали назву стратегічних альянсів. У рамках цих формувань транснаціональні корпорації можуть вирішувати найрізноманітніші проблеми, що постають перед ними на всіх трьох основних ринках світу.

Очевидно, що кінцевою метою транснаціональних корпорацій є отримання прибутку. Для досягнення цієї мети вони мають безліч переваг у порівнянні з іншими учасниками міжнародних економічних відносин. Насамперед — збільшення території своєї дії. Розширення сфери діяльності дозволяє їм мати такі переваги:

вони мають у своєму розпорядженні природні і людські ресурси, а також науково-технічний потенціал інших країн;

проникають на ринки інших країн «зсередини», оминаючи митні бар'єри закордонних країн додатка свого капіталу;

маючи філії у різних країнах, переборюють обмеженість внутрішнього ринку країн своєї резиденції, збільшуючи розміри підприємств і масштаби виробленої продукції до найбільш прибуткового рівня.

Транснаціональні корпорації мають переваги не тільки від розширення території експлуатації, а й внаслідок отримання вигоди з різниці в економічному становищі країн. Маючи філії і дочірні компанії у різних країнах, ТНК можуть:

здійснювати швидкий господарський маневр, зосереджуючи ті чи інші виробництва у країнах з дешевою сировиною і низькими ставками заробітної плати;

прагнути одержувати високі прибутки у країнах, де існує низький рівень оподаткування;

оптимізувати свої виробничі і збутові програми відповідно до специфічних умов різних національних ринків;

маніпулювати балансами своїх закордонних філій і дочірніх компаній, підкоряючи їх політику прибутків і витрат інтересам центральної штаб-квартири.

Переважаючою рисою розвитку транснаціональних корпорацій є розвиток у їх рамках внутрішньофірмових відносин. Так, широке поширення отримала внутрішньофірмова торгівля між окремими філіями і дочірніми компаніями ТНК, розташованими у різних країнах, що за своєю формою є міжнародною торгівлею.

Внутрішньокорпораційний торговий обмін між різними підрозділами транснаціональних фірм відгороджує їх від впливу міжнародної конкуренції, тим самим впливаючи на весь товарообіг.

Крім того, внутрішньофірмовий обмін дозволяє транснаціональним корпораціям уникати впливу тарифних бар'єрів, створених їх філіями й іншими підрозділами. ТНК нерідко звільняються від сплати митних виплат на раніше вивезені матеріали.

ТНК мають чималі переваги від того, що внутрішньокорпора-ційні комерційні відносини вони здійснюють на базі так званих трансферних цін (цін усередині ТНК).