2.4. пенсійні та донорські фонди як інституційні інвестори

Пенсійний фонд (pensio plan) — це фонд, метою якого є здійснення пенсійних виплат учасникам пенсійної схеми. Його засновником, чи спонсором, може бути приватна компанія, що засновує фонд для своїх працівників, органи місцевої влади, що створюють фонд для своїх службовців, нарешті фізична особа, яка фінансує свій власний пенсійний фонд. Внески і прибуток пенсійних фондів, що одержали ліцензію, звільнені від федеральних податків.

На початку розвитку системи пенсійних фондів управління їхніми активами здійснювалось трастовими відділами банків, або окремими службовцями банків. Нині спонсори, інвестуючи мільйони і навіть мільярди доларів, іноді самостійно керують діяльністю фонду, але частіше вони наймають зовнішніх керуючих. Розглянемо пенсійні фонди і принципи керування їхніми активами, а також інші спеціальні фонди, такі як донорські, до яких відносяться благодійні та піклувальні фонди. Ці фонди створюються для забезпечення та підтримки діяльності коледжів, університетів, лікарень, музеїв та ін.

Пенсійні фонди фінансуються за рахунок внесків роботодавців та/чи працівників. Вартість активів пенсійних фондів почала швидко зростати після другої світової війни. У 80-ті рр. вона зросла утричі. У 1989 р. активи пенсійних фондів склали близько 2,47 трлн дол. На 30 вересня 1989 р. вартість активів 20 найбільших пенсійних фондів склала 25 \% загальної вартості всіх пенсійних активів. Вартість активів пенсійних фондів промислових корпорацій у 1990 р. дорівнювала приблизно 1,1 трлн дол., вартість активів пенсійних фондів, що фінансувалися урядом США, — 0,7 трлн дол.

Види пенсійних схем. Існує два основних типи найбільш розповсюджених пенсійних схем: схеми з встановленими внесками і схеми з встановленими виплатами. Останнім часом з'явилися змішані, гібридні схеми, що являють собою поєднання основних типів, їх називають часто комбінованими (designer pension).

У схемі з встановленими внесками (defined contribution plans) спонсор тільки робить внески в інтересах учасників схеми. Сума внеску складає зазвичай визначену частку прибутку спонсора або зарплати службовця. При цьому спонсор схеми не гарантує який-небудь рівень пенсійних виплат. Величина виплат, які буде одержувати учасник, що вийшов на пенсію, залежить від зростання вартості активів схеми. Іншими словами, вони визначаються якістю інвестиційного керування активами пенсійного фонду. Таким чином, учасник схеми бере на себе весь інвестиційний ризик.

Спонсор схеми надає учаснику право вибору конкретного виду схеми даного типу. До їхнього числа відносяться так звані накопичувальні схеми (money purchasing plan), схеми участі в прибутках (emploee stock ownership plans) та інші.

Деякі з них є найбільш швидкозростаючими. Для спонсора вони привабливі тим, що вимагають низьких витрат і малих адміністративних витрат. Роботодавець робить значний внесок в обрану схему чи програму, а службовець робить конкретний інвестиційний вибір. Для службовця-учасника така схема означає визначений контроль за керуванням коштами. Спонсор часто пропонує учасникам інвестиції в який-небудь один чи кілька взаємних фондів. Суспільні інститути і деякі приватні компанії для схем із встановленими внесками в половині випадків використовують саме взаємні фонди. Приватні корпорації вибирають такий шлях набагато частіше. Службовці суспільних і корпоративних підприємств також визначили цей шлях одним із кращих, і тому в даний час майже половина всіх активів пенсійних фондів інвестується у взаємні фонди. При цьому величезні суми грошей розміщені у фондах, що інвестують в акції й орієнтовані на швидке зростання капіталу. У 1990 рр. департамент праці США зажадав, щоб компанії пропонували своїм службовцям на вибір різні альтернативи. Оскільки взаємні фонди пропонують різноманітні інвестиційні цілі та методи їх здійснення, це привело до ще більшої їхньої популярності.

За схемою з встановленими виплатами (lefined benefit plan) спонсор бере на себе зобов'язання періодично виплачувати службовцю (чи його родині у випадку смерті до виходу на пенсію), що пішов на пенсію, встановлену суму. Величина пенсійних виплат залежить від терміну служби учасника і його зарплат. Пенсійні зобов'язання є, власне кажучи, борговими зобов'язаннями спонсора схеми, що приймає на себе весь ризик невідповідності величини наявних засобів сумі виплат працівникам, що вийшли на пенсію. Таким чином, на відміну від схем із установленими внесками при схемі з установленими виплатами весь інвестиційний ризик бере на себе спонсор.

На внески, що надходять у фонд, спонсор, який заснував схеми з встановленими виплатами, може купити поліси з фіксованою рентою в компаній по страхуванню життя. Така схема, що одержала гарантії від страхової компанії, називається застрахованою схемою (insuredplans). В іншому випадку вона називається незастрахованою схемою (non-insured plans). У першому випадку відповідальність по виплатах перекладається на страхову компанію, так як виплата пенсій залежить від здатності страхової компанії виконувати зобов'язання. Незалежно від того, застрахована схема чи ні, засноване у 1974 р. за Законом про пенсійне забезпечення працівників федеральне агентство — Корпорація гарантування пенсійних виплат (Pension Benefit Guaranty Corporation) — страхує пенсії. Зароблена пенсія являє собою частку пенсійних нагромаджень, що закріплена за його учасником на його індивідуальному рахунку при досягненні ним визначеного віку чи стажу. Таким чином, для отримання пенсії потрібно виконання мінімальних вимог. При цьому величина встановленої пенсії не залежить від того, чи продовжує учасник схеми працювати і залишатися членом профспілки.

Дослідження, проведені журналом Institutional investor, показали, що великою підтримкою користується відносно нове явище в пенсійній практиці — змішані пенсійні схеми. Ці схеми мають риси обох основних схем. Перша схема такого роду з'явилась у 1985 р. і була прийнята 8 \% усіх компаній і суспільних підприємств США. Головною її заслугою є подолання недоліків основних схем: прийняття ризику службовцем у схемі встановлених внесків і великих витрат та ризику в схемі встановлених виплат для компаній з невеликим персоналом з постійно працюючих службовців.

Хоча змішані схеми мають багато форм, однією з найбільш розповсюджених є схема з гарантованими мінімальними виплатами (floor-offset plan). Відповідно до цієї схеми щороку, як і у випадку схеми з встановленими внесками, роботодавець вносить у фонд визначену суму. Внески залежать від терміну служби працівника і гарантують визначений мінімум пенсійних виплат, як у схемі з встановленими виплатами. Роботодавець керує пенсійним фондом і періодично інформує службовців про стан їхніх рахунків. Якщо фонд не зібрав достатніх коштів для виплати встановлених пенсій, працівник зобов'язаний внести необхідну суму для покриття дефіциту. Таким чином, у змішаних схемах ризик несуть і роботодавці, і службовці.

Для пенсійних фондів США, що працюють за різними пенсійними схемами на федеральному рівні, немає заборони на інвестиції в закордонні активи. Такі обмеження можуть встановлювати самі спонсори фондів. Наприклад, уряд штату Оклахома забороняє своїм суспільним пенсійним фондам робити інвестиції за межами США. Профспілкові фонди, як правило, забороняють інвестування в іноземні активи. Дослідження пенсійних фондів, проведені Institutional Investor, показали, що половина з них інвестує свої кошти в закордонні цінні папери різних видів, з них 96 \% вкладають свої кошти в акції і 34 \% — в облігації.

Донорські фонди (endowment funds) створюються інвесторами, що роблять інвестиції на фінансовому ринку. До таких спонсорів відносяться коледжі, приватні школи, музеї і деякі установи. Інвестиційний доход використовується для підтримки життєдіяльності відповідного інституту. Для коледжів. Наприклад, це означає покриття поточних операційних витрат чи капітальних вкладень (будівля нового будинку чи спортивних майданчиків). Багато організацій, що мають донорські фонди, засновують також і пенсійні схеми для своїх працівників. Наприклад, університет штата Кентуккі має пенсійну програму і донорський фонд у розмірі 93 млн грн.

Керуючі донорськими фондами, як правило, інвестують у довгострокові активи, переслідуючи основну мету — збереження і збільшення капіталу фонду. З цієї причини донори віддають перевагу активам зі стабільним поточним доходом і малою мінливістю цін. Вони інвестують також в урядові і корпоративні облігації високої якості. Друга, не менш важлива мета, полягає в створенні стійкого потоку доходів, достатнього для забезпечення діяльності установи чи організації, для якої і створювався фонд.

Важливою ланкою державного регулювання системи пенсійного страхування в Україні є розвиток недержавних пенсійних фондів (НПФ). В Україні громадяни вже роблять внески до установ, які називаються добровільними пенсійними фондами, їх уже 100. П'ятнадцять з них проводять активну діяльність (НПФ «Бла-годєнствіє», НПФ «Укоопспілка» та ін.). Крім того, створюються й нові фонди. До введення в дію нового пенсійного законодавства всі вони працювали у законодавчому і регулятивному вакуумі. На 1 вересня 2005 р. узгоджено з Держфінпослуг 67 статутів НПФ, а в Держреєстр фінансових установ занесена інформація про 47 недержавних пенсійних фондів (з них 37 — відкритих, 7 корпоративних і 3 професійних).

Наприклад, у 1995 р. був зареєстрований і розпочав свою роботу недержавний пенсійний фонд «Укоопспілка», який діє вже одинадцять років в системі споживчої кооперації. За одинадцять років роботи в системі споживчої кооперації створено ще 12 пенсійних фондів в різних областях. Вони тільки розпочали свою роботу, деякі працюють уже кілька років — в Криму та Житомирі.

Фондом «Укоопспілка» вже відкрито 12 тисяч пенсійних рахунків, 520 колишнім працівникам виплачуються пенсії. Розмір пенсій, що виплачуються, — від 15 до 300 грн.

Кожному учаснику пенсійного фонду заведено два пенсійні рахунки: на особистому обліковуються його власні кошти, на іншому — кошти роботодавця. Заведені вони для зручності та з метою оподаткування. Кошти, які обліковуються на особистих пенсійних рахунках, не оподатковувалися ні під час накопичення, ні під час виплати і навіть аж до успадкування, а от кошти на пенсійних рахунках із внесками роботодавця при виплаті пенсій оподатковувалися за ставкою 20 \%, оскільки це був додатковий сукупний доход працівника. Нині фінансову систему фонду реформовано: облік пенсійних внесків і виплат здійснюється адміністратором, управління активами фонду — компанією з управління активами, пенсійні кошти зберігаються на спеціальних рахунках у зберігача, а оподатковуються пенсійні кошти лише під час виплати за ставкою 13 \%. Такий облік пенсійних активів дає змогу без зайвих труднощів надавати необхідні довідки учасникам та пенсіонерам для подачі декларацій у податкові інспекції для перерахунку сукупного доходу і повернення утриманого податку та для перерахування сукупного доходу за рік.

Коли НПФ «Укоопспілка» розпочав свою роботу, було запроваджено такий порядок: рік накопичували кошти на солідарному рахунку, але потім усе персоніфікували й запровадили пенсійні рахунки для кожного учасника. І, безумовно, при солідарному рахунку може статися те, що ми маємо нині із солідарною пенсійною системою: одні дбають, другі мають, одні накопичують кошти, а інші їх отримують. Дійсно, солідарна система потрібна для людей, яким до пенсії залишилось 3-5 років. А коли людині 25-30 років, то за цей час дуже багато зміниться: зміниться керівник, працівника можуть понизити в посаді (він був колись начальником, або головним інженером, а тепер він рядовий працівник). Від цього дуже багато змінюватиметься при розподілі коштів. Може статися реорганізація та ліквідація підприємства, і кошти, зібрані на пенсійному рахунку юридичної особи, можуть бути спрямовані на покриття збитків від ліквідації. А от кошти, які є на індивідуальному пенсійному рахунку, це є власність певної особи, і вони, безумовно, не можуть бути відчужені ніким.

Зазвичай молодь не думає про заощадження на старість. У молодих людей є більш нагальні потреби — їм необхідні гроші на житло, виховання дітей, освіту тощо. На жаль, багато хто не усвідомлює того, що фінансові установи налічують відсотки по заощадженнях за ставками складного процента. Складний процент означає, що фінансова установа налічує відсоток (інвестиційний дохід) як на внески, так і на вже отриманий інвестиційний дохід. Навіть незначні, але регулярні внески у молодому віці дають у підсумку суттєві пенсійні заощадження. А якщо врахувати й податкові пільги, передбачені для пенсійних внесків законом «Про недержавне пенсійне забезпечення», то величина заощаджень на старість буде ще більшою.

Перехід України до багаторівневої пенсійної системи, побудованої на засадах соціальної справедливості, солідарності поколінь та соціального страхування, розширить можливості для підвищення добробуту людей похилого віку та зміцнення потенціалу економічного зростання. Фінансові інституції, що займатимуться накопичувальним пенсійним забезпеченням, вкладатимуть пенсійні кошти в українські підприємства (до 80 \%), в банки (до 40 \%), в державний та місцеві бюджети (до 70 \%), в іпотечні цінні папери (до 40 \%), а також в акції та облігації іноземних емітентів (до 20 \%) та ін.

Реформована пенсійна система стане потужним джерелом довготривалих інвестицій в економіку країни. Протягом 10 років їх обсяги можуть досягти близько 25 млрд грн. Це сприятиме розширенню зайнятості, зростанню доходів громадян та зміцненню фінансової бази пенсійної системи.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

Причини взаємодії інституційних інвесторів і корпорацій.

Класифікація інституційних інвесторів.

Роль страхових компаній та комерційних банків як ін-ституційних інвесторів.

Участь пенсійних та донорських фондів у інвестиційній діяльності.

Передовий світовий досвід пенсійних схем.

Роль донорських фондів у інвестиційному процесі.

Особливості пенсійної системи України.

Характеристика пенсійного законодавства України.

Механізм нарахування пенсій на пенсійних рахунках недержавних пенсійних фондів.

10.       Загальні риси та відміни пенсійних систем України та розвинутих країн.

РОЗДІЛ