Розділ 8 геополІтична орІЄнтацІя та зовнІшня полІтика казахстану І киргизстану

Геополітичне середовище і зовнішня політика Республіки Казахстан. Казахстан — держава в центрі Євразії, що є дев'ятою у світі і першою в Центральній Азії за площею своєї території. Втім, центральноазійською Республіку Казахстан можна вважати з великими застереженнями. Відокремлення Казахстану (до 1924 р. він називався Киргизькою АРСР у складі Російської Федерації, у 1925—1936 pp. — Казахською АРСР і тільки в 1936 р. став Казахською PCP) від Центральної Азії офіційно закріпилося на початку 1920-х pp., міцно укорінившись у науковій літературі і суспільній свідомості. Розбіжності в економічному профілі Казахстану і Центральної Азії знайшли своє відображення в механізмах централізованого планування. Серед економічних регіонів Радянського Союзу Казахстанський і Середньоазійський виділялися як окремі. В короткий термін функціонування в СРСР територіально-економічних органів — раднаргоспів (в першій половині 1960-х pp.) — існували окремо Казахстанський і Середньоазійський рад-наргоспи. Крім того, наявність в Казахстані значного прошароку російськомовного населення, стоїть на заваді поширенню популярної на теренах решти пострадянських країн Центральної Азії ідеології ісламсько-тюркської інтеграції. Серед націй, що у 1991 році отримали право на самовизначення, певно жодна не опинилася у такій скрутній ситуації, як казахи. На 6,5 млн казахів у республіці припадало 6,2 млн росіян, майже 900 тис. українців та 332 тис. узбеків. Тож практично центральноазійським можна вважати лише той Казахстан, що розташований південніше 50-ї паралелі.

Ця подвійність постійно відчувається в політичному розвитку Казахстану та значною мірою впливає на його політику. Саме президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв був у 1991 р. найбільш жорстким супротивником Біловезьких домовленостей. Він же у 1993—1994 pp. висунув першу конфедералістську ідею євразійської пострадянської інтеграції — створення Євразійського союзу (ЄАС) Казахстану з Росією, Киргизстаном і Таджикистаном, що мав би замінити СНД. Росії в пропонованому Союзі відводилася провідна політична і економічна роль, а Казахстану, як ініціатору, — особлива ніша в якості «ідеолога» і головного інтеграційного «мосту» на азійській ланці об'єднання. Однак попри значну підтримку цієї ідеї політичними колами Росії і констатації президентом Російської Федерації Б. Єльциним того, що в пропозиції його казахстанського колеги є «багато позитивного», офіційна Москва не пішла на відкриту підтримку і реалізацію назарбаєвського плану.

Оскільки Казахстан є активним учасником Митного союзу чотирьох — Росії, Казахстану, Білорусі та Киргизстану, на створення співдружності Росії з Білоруссю у квітні 1996 р. Н. Назарбаєв від-реагував з деякою образою, в свою чергу висунувши дві тези про те, що форсована інтеграція може мати негативні наслідки, та про «штаб СНД», який треба перенести на Волгу чи Урал — ближче до центру Євразії. А ще казахстанський лідер вкотре запропонував свою Євразійську ініціативу на засадах заявленої, знову ж таки за його участю, моделі «різношвидкісної інтеграції».

Втім, у Казахстані ніколи не піддавали сумніву доречність функціонування СНД і добре усвідомлювали її необхідність. Перебуваючи між двома потужними державами регіону — Росією і Китаєм, Казахстан був просто приречений потрапити під їхній вплив, але цього всього не сталося. Китайську експансію казахи стримують укладанням взаємовигідних торгівельних угод з урядом КНР. З Росією Казахстан й надалі підтримує тісні політичні стосунки, залишаючись незмінним учасником СНД, ШОС, ОДКБ, ЄврАзЕС та Митного союзу чотирьох. І водночас — казахські банки є зримо присутніми в Росії, тоді як діяльність російських банків в Казахстані — практично непомітна.

Казахстан здобув доступ своїх товарів на ринки Росії, Казахстан замовляє у Росії будівництво танкерів для перевезення власної нафти та скрапленого газу у порти Грузії для подальшого перепродажу у Європу. Водночас Казахстан критикує країни ЄС за бездіяльність в реалізації газогону КАВИССО, яким сподівається поставляти свій газ у Європу в обхід Росії, та будує додатковий нафтопровід і збільшує поставки нафти у Китай, чим явно підриває економіку Росії. У серпні 2008 року саме позиція Казахстану й країн ЄС зупинила російські танки від ривка углиб Грузії. Не дивно — обсяг казахстанських інвестицій в грузинську економіку постійно зростає, досягнувши 130 млн дол.. США.

Але кремлівські чиновники цього не помічають — політична лояльність та фінансові прибутки їх цікавлять набагато більше. Саме тому Москва не закидає Астані порушення прав росіян у Казахстані. Держава Казахстан офіційно демонструє толерантність і якоїсь наполегливої казахської культурно-просвітницької роботи не проводить. Проте в країні працює велика кількість неурядових громадських організацій, які займаються популяризацією і розвитком казахської культури. І що цікаво, ці неурядові фонди та об'єднання мають дуже щедре фінансування. Культурно-просвітницька робота серед іншого сприяє збереженню споконвічної казахської культури сім'ї і традиції багатодітних родин. І результати очевидні. У 2009 році в Казахстані вже мешкало 10 млн казахів проти 3,7 мли росіян.

Офіційна Астана заявляє, що в Казахстані немає жодної дискримінації росіян. Проросійські організації Казахстану наголошують на протилежному - усі адміністративні посади та верхівка бізнесу опановані етнічними казахами. Як наслідок — чимало росіян з Казахстану мусять виїхати. І офіційна Москва всього цього воліє не помічати.

Н. Назарбаєв добре усвідомлює, що без виходу на світові ринки про будь-яку інтеграцію Казахстану у світове господарство не може бути й мови. Очевидно також те, що власними зусиллями ані Казахстану, ані його центральноазійським сусідам, що мають ті ж проблеми, не подолати величезні континентальні простори, які віддаляють країну від економічних центрів Сходу і Заходу. Таким чином, президент Н. Назарбаєв вирішив залучити до цієї справи якомога більше учасників. У цьому контексті він одним з перших проголосив ідею відродження «Великого шовкового шляху», що в стародавні часи, а потім і в епоху Середньовіччя пов'язував між собою народи Заходу та Далекого Сходу. Попри те, що вчені не визначилися остаточно, де проходила його центральноазійська частина — територією сучасного Казахстану, перетинаючи Волгу, у Подніпров'я та Європу, чи південніше — через Согдіану, Іран і Левант, Н. Назарбаєв свого часу підкреслив: «Тисячолітня пульсація цієї артерії духовності (Великого шовкового шляху. — Авт.) залишила глибокий слід у світовідчутті казахів. Мабуть, саме тому республіка, що переживає з обранням незалежності духовний ренесанс, прагне до відродження культурних і миротворчих традицій Великого Шовкового Шляху. Займаючи серединне положення між Європою та Азією і виступаючи жвавою ареною економічних і політичних контактів, Казахстан здатен стати ланкою, що пов'язує дві великі цивілізації».

Сучасне геополітичне становище Казахстану характеризується як доволі складне, оскільки країна являє собою величезний слабко освоєний простір, багатий природними ресурсами і стиснутий між РФ і КНР. Казахстан, що знаходиться на перетині господарських, військово-політичних, етнокультурних та духовних зв'язків усієї Євразії, поступово перетворюється на об'єкт великої політичної гри в Азії, перебуваючи в зоні геополітичних інтересів провідних держав світу. Адже про свої особливі інтереси в регіоні заявили не лише КНР і РФ, але й США і Західна Європа, Туреччина, Іран, Пакистан, Індія, Саудівська Аравія, Японія, Південна Корея, Малайзія, Індонезія.

Геополітична слабкість Казахстану криється передусім у тому, що він запертий в глибині Центральної Азії, не має виходів до Світового океану, позбавлений прямого виходу до найбільших світових комунікацій, ринків, культурних і технологічних центрів. Єдине «вікно у світ» нинішній Казахстан має лише через територію Росії, позаяк інші нові транспортні коридори, такі, наприклад, як «Трансазія» залишаються поки що недостатньо розвинутими (незавершена переправа Актау-Баку, майже незавантажена залізниця Теджен-Мешхед і т. ін). Не вдається повернути колишнє значення і Великому Шовковому шляху.

Одначе казахстанське керівництво, що має амбіційні плани перетворити країну на своєрідний міст між Європою і Азією, не сидить склавши руки. Разом із КНР Казахстан намагається реалізувати грандіозний трубопровідний проект Актюбінськ-Сіньцзян для транспортування нафти, проектуються транспортні коридори в азербайджансько-вірменсько-грузинському і в ірано-турецькому напрямах.

Суттєвою вадою геополітичного становища Казахстану є нерівномірний економічний розвиток його регіонів та регіональна роздробленість. У Казахстані є промислово розвитута Північ з переважно російським населенням і спрятливими природними умовами (лісостеп, численні водні ресурси), і порівняно малорозвинутий Південь з його пустинями, напівпустинями, нестачею водних ресурсів, розташуванням там зони аральської глобального економічного лиха.

Ще однією слабкістю казахстанської масштабної території є та, що усі найбільші територіально-виробничі комплекси розташовані поблизу кордонів, особливо це стосується підприємств ВПК. Усі 14 великих оборонних підприємств розміщені біля кордонів: шість — на півдні (в мм. Алмати, Шимкент, Аральськ, Талди-Курган), чотири — на півночі (в мм. Петропавловськ і Кокчетав), два — на сході (в Семипалатинську і Серебрянську) і два — на заході (в м. Уральськ). Саме тому в травні 2010 р. на з'їзді правлячої Казахської партії «Нур Отан» президент Н. Назарбаєв зазначив, що в країні впроваджується «п'ятирічка індустріально-іноваційного розвитку» і заявив про намір побудувати у країні низку сучасних високотехнологічних підприємств. Між тим, 20 підприємств введено в експлуатацію в червні 2010 р., на черзі реалізація нових проектів в усіх регіонах країни.

Саме нерівномірність економічного розвитку різних регіонів і відсутність єдиного політико-економічного ядра змусили казахстанське керівництво 1997 р. перенести столицю держави до Аста-ни (колишній Целіноград). Перенесення столиці пояснюється суто геополітичними мотивами керівництва Казахстану, яке у такий спосіб намагається створити національно-державне ядро, що об'єднувало б різні регіони. Російські політологи вважають, що Н. Назарбаєв цим кроком намагається закріпити владу над прикордонними з РФ промислово розвинутими північчю і сходом республіки, а також над багатим ресурсами заходом країни. Південному Казахстану відводиться роль такого собі «амортизатора» від можливого тиску на державу з півдня. Про те, що перенесення столиці з Алмати до Астани є цілком свідомим кроком вищого керівництва республіки є, наприклад, й те, що Астана в природно-кліматичному плані серйозно поступається Алмати: середньорічна температура нижча майже на 20 градусів і характеризується великою амплітудою коливань, міські комунікації розташовані над поверхнею землі, існує проблема нестачі питної води тощо.

Серйозну дестабілізуючу роль в центральноазійському регіоні відіграє штучний характер кордонів, позаяк у 1920-ті рр. в азійській етнічній мозаїці російські більшовики відбирали ті етнічні групи, які здавалися найперспективнішими у плані створення базової нації, інші народи в адміністративному порядку включались до їх складу. Тобто, етноси формувалися постановами ЦК РКП(б) і декретами ВЦВК СРСР, а не багатовіковою історією.

Вразливою для геополітичного становища Казахстану є й демографічна проблема. Тільки в 1993—1998 рр. з країни виїхали 1 млн 652,7 тис. осіб, що ще більше посилило реальну загрозу перетворення Казахстану на територію без населення, але з наявністю великих сировинних ресурсів. Демографічний вакуум в республіці активно заповнюється нелегальними мігрантами з КНР: за оцінкою Російського інституту стратегічних досліджень їх в Казахстані мешкає близько 300 тис. осіб. З часом це може призвести до створення «п'ятої колони» з китайців, ущемлення прав яких (реальне або удаване) КНР завжди може використати в конкретних цілях, попри те, що в квітні 1994 р. між Казахстаном і КНР підписано угоду про кордон, а в лютому 1995 р. Китай надав гарантії безпеки Казахстану.

В безхмарних, на перший погляд, казахстансько-китайських відносинах можуть в майбутньому постати проблеми й суто територіальні, породжені в минулому силою Російської імперії і слабкістю Китаю. Вочевидь, саме тому КНР на кордоні з Казахстаном тримає потужне військове угруповання чисельністю 200 тис. осіб. Не додає оптимізму й те, що, за словами відомого казахського письменника, політика і дипломата Олжаса Сулейманова, «в китайських підручниках з географії казахські землі до Караганди віднесені до територіальних меж КНР».

Щодо казахстансько-російських відносин, то взаємини між обома державами, як вже йшлося вище, з одного боку є союзницькими, з іншого — у відносинах двох держав превалюють не політичне й військове співробітництво, а суто утилітарні проекти: казахстанську сторону цікавлять передусім товарні поставки в РФ «цілинного» зерна, а Росію — комерційне використання космодрому Байконур. Тому Казахстан шукає інші джерела підтримки свого зовнішньополітичного прагнення перетворитись на провідну державу Центральної Азії.

Так, Казахстан ініціював створення Центральноазійського військового союзу Казахстану, Узбекистану і Киргизстану, в межах якого здійснюються спільні військові навчання і зустрічі міністрів оборони трьох держав. Н. Назарбаев є прихильником активної участі країни в програмі НАТО «Партнерство заради миру». За його словами, ця програма «дає надійні гарантії забезпечення суверенітету країни». Ця тенденція турбує російське керівництво, адже на півдні пострадянського простору найбільше значення для Росії мають відносини з Казахстаном, оскільки понад 20 \% його мешканців — росіяни, на Казахстан припадає найдовший південний кордон РФ, економіка значної частини Сибіру і Південного Уралу створювалась як єдиний комплекс з економікою Казахстану. Зрештою, через Казахстан проходить Транссибірська магістраль — єдина артерія, що з'єднує Росію з її східними територіями.

Те що в останні роки Казахстан прагне зближення з КНР, Південною Кореєю, Японією, означає не що інше, як те, що Казахстан, з часом, може відійти від лінії на політичну та економічну інтеграцію з Росією. І це попри постійні нагадування росіян про те, що Казахстан геополітично приречений розділити долю РФ, позаяк, мовляв, з часу виникнення Казахського ханства в кінці XV ст. його найбільша могутність досягалась за рахунок зближення з Росією і встановленням з нею васально-сателітних відносин.

Амбіції Росії щодо відновлення свого впливу на пострадянському просторі підштовхують Казахстан до більш активної політичної, економічної та військової співпраці із Заходом. Як наслідок, перехід вагомої частки промислового потенціалу республіки під контроль західних фірм, що зацікавлені в розробленні багатющих ресурсів Казахстану. Найбільшим іноземним інвестором та «прива■газатором» упродовж 1990-х pp. були США. Вони ж 1996 р. взяли участь у закладенні основ військово-морського флоту Казахстану на Каспійському морі, передавши йому п'ять катерів берегової охорони й надавши Казахстану військові кредити. Величезний вплив на казахстанську політичну еліту з президентом Н. Назарба-євим включно справляє американська корпорація «Шеврон». Так, для збільшення своєї частки у проекті Каспійського трубопроводного консорціуму «Шеврон» організував міжнародну кампанію тиску на РФ, Казахстан і Оман і досягнув своєї мети.

З панівним донедавна становищем Росії в центральноазійському регіоні активно сперечається Туреччина, з нею Казахстан підписав договір про військово-технічне співробітництво. В Казахстані уже сформувалось протурецьке лобі, що активно діє у сфері управління низкою галузей добувної промисловості РК, будівельній індустрії, електронних і друкованих ЗМІ. Така політика Туреччини в Казахстані є частиною пантюркістського проекту Анкари, що передбачає створення «Великого Турану» від Адріатики до Великої Китайської стіни. Зростає присутність в Казахстані Пакистану та Саудівської Аравії, що разом з Туреччиною намагаються провести ісламізацію Казахстану ззовні. На кошти закордонних ісламських центрів і фондів засновано, зокрема, низку релігійних навчальних закладів, збудовано кілька мечетей (всього за роки незалежності кількість ісламських культових споруд у Казахстані зросла з 150 до понад 1000) тощо.

Усі здобутки на зовнішньополітичній арені асоціюються у свідомості казахстанців з особистістю президента Н. Назарбаєва, під проводом якого Казахська PCP останньою з республік колишнього СРСР проголосила державну незалежність. Втім без підтримки казахського президента «Біловезькі домовленості» про створення СНД залишилися б спробою державного заколоту лідерів трьох слов'янських республік. Саме конструктивна позиція Н. Назарбаєва і Алмаатинська зустріч 21 грудня 1991 р. глав одинадцяти держав колишнього СРСР легалізувала створення СНД. Вже у 1992 p., не витримавши тиску США і Росії Казахстан під проводом Назарбаєва відмовився від претензій бути ядерною державою і підписав у жовтні 1992 р. під час Бішкецької зустрічі глав держав СНД запропонований Росією Договір про колективну безпеку, згідно з яким усі ядерні сили на його території визнавалися російськими.

Н. Назарбаєв здійснює курс на зміцнення політичної інтеграції в рамках СНД, запропонувавши, зокрема, ідею створення Євразійського союзу на взірець ЄС. З Росією уряд Назарбаєва у 1992 р. підписав Договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу, в якому юридично зафіксовано принцип недоторканості кордонів.

Базою для розвитку українсько-казахстанських міждержавних відносин є Договір про дружбу і співробітництво від 20 січня 1994 р. Також Назарбаєв був ініціатором створення у 1994 р. єдиного економічного простору між Казахстаном, Киргизстаном і Узбекистаном, водночас прагнучи створити «пояс безпеки» по периметру державних кордонів. 2001 р. за ініціативою Назарбаєва за моделлю Гельсінського процесу відбулася Нарада із взаємодії і заходів довіри в Азії (НВЗД).

Уряд Н. Назарбаєва активно розвиває відносини з країнами Єв-росоюзу, з яким Казахстан 23 січня 1995 р. уклав угоду про партнерство і співробітництво (набула чинності 1 липня 1999 р.). Помітною є роль Казахстану в діяльності ОБСЄ, свідченням чого є його головування в цій безпековій організації у 2010 р.

У програмній промові 1 березня 2006 р., після свого чергового переобрання на посаду президента, Н. Назарбаєв назвав «поглиблення інтеграції з Росією» першим пріоритетом зовнішньої політики Казахстану, «зміцнення співробітництва з Китаєм» — другим, а підтримку «довгострокового, стабільного партнерства зі Сполученими Штатами» третім. Про Україну і Європейський Союз у виступі не згадувалося, однак ці напрямки незримо наявні серед пріоритетів Казахстану. Візити Н. Назарбаєва в Україну мають досить системний характер (останній з них відбувся у вересні 2010 р.), а країни ЄС казахстанський лідер відвідує не менш регулярно.

Після кількох невдалих спроб придбання активів в країнах ЄС національною нафтогазовою компанією «Казмунайгаз» (у 2004 р. найбільшого чеського нафтопереробного і нафтохімічного холдингу «Юніпетрол», у 2005 — литовського «Мажейкю нафта», а в 2006 — латвійського «Вентспілс нафта», Казахстан корегує свою європейську стратегію, в якій особлива роль плацдарму для просування інтересів Казахстану відводиться Україні, що ідентифікується Астаною як така, що рано чи пізно опиниться в ЄС. І якщо увійти в Україну сьогодні й придбати активи, то в майбутньому це стане казахстанськими активами на території Євросоюзу. Головною перешкодою для реалізації цих планів зазвичай є те, що у двосторонніх відносинах Астани і Києва завжди незримо присутній третій учасник — Кремль.

Для Казахстану, утім — як і для європейських партнерів України, є абсурдною ситуація з реверсним використанням нафтопроводу Одеса-Броди, тим більше з продовженням його використання в цьому напрямку на тлі російської обхідної трубопровідної політики. В Астані не забули про українських урядових чиновників, які у 2004 р. своїми суперечливими рішеннями зірвали запуск нафтопроводу Одеса-Броди у європейському напрямку, в чому був зацікавлений Казахстан і під що виділив обсяги нафти.

Про серйозні наміри Казахстану проводити власну енергетичну політику свідчить і приєднання Астани до проекту Баку-Тбілісі-Джейхан, а також підписання державною компанією «Казмунай-газ» 24 січня 2007 р. меморандуму із рядом західних компаній, які працюють на найбільших родовищах Тенгіз і Кашаган, щодо проекту будівництва у 2010—2011 рр. Казахстансько-Каспійської системи транспортування нафти в обхід Росії.

Підводячи підсумки, зазначимо, що зовнішня політика Казахстану може уважатися багатовекторною навіть попри те, що останнім часом казахстанське керівництво, враховуючи геополітичні слабкості країни, схильне враховувати претензії Росії на безумовне геополітичне лідерство на пострадянському просторі. Різновектор-на спрямованість зовнішньої політики Казахстану сприяє не лише багатомільярдним вкладенням Заходу у нафтогазовий сектор країни, але й зростанню її міжнародного авторитету, свідченням чого стало головування Казахстану в ОБСЄ у 2010 р.

Геополітичні і зовнішньополітичні пріоритети Республіки Киргизстан. Геополітичне значення Киргизстану — невеликої країни Центральної Азії, є доволі незначним в силу того, що він не має сировини, яка реалізується на глобальному або регіональному ринках (виняток складають водні ресурси і золотовидобувна промисловість). Крім того, географічне розташування Киргизстану в далині від основних вантажопотоків Азії та гірський рельєф республіки перетворюють транзит вантажів її територією на нерентабельний (особливо в порівнянні з сусідами-конкурентами).

Не сприяють зміцненню позицій Киргизстану на міжнародній арені й окремі зовнішньо- та внутрішньополітичні фактори. Так, серйозним гальмом на шляху налагодження рівноправних відносин в регіоні є сусідство Киргизстану з такими великими державами як КНР, Казахстан і Узбекистан. А нестабільна політична ситуація в країні з часу «тюльпанової революції» 2005 р. і несприятливе економічне середовище, яке «завдяки» корупції і клієнтелі є замкнутим і непрозорим, відштовхують ймовірних інвесторів. Крім того, Киргизстан має усталений імідж бідної країни, що склався внаслідок виїзду на заробітки за кордон сотень тисяч її мешканців.

Виходячи з цього, геополітичне положення Киргизстану можна вважати невигідним, у зв'язку з його периферійним розташуванням як в Азії, так і в центральноазійському регіоні. Щоправда, окремі експерти й аналітики, зокрема, американські, вважають, що геополітичне положення Киргизстану — якраз посередині Шовкового шляху — робить його місцем перетину та зіткнення інтересів Заходу й так званих азійських «тигрів», які прагнуть потрапити на цен-тральноазійські ринки. Останнє безперечно відкриває для киргизької дипломатії додатковий вектор партнерства і співробітництва.

В цілому ж геополітичне положення Киргизстану, боротьбу за вплив у якому ведуть як великі світові потуги (США, РФ, КНР), так і держави, що борються за лідерство в центральноазійському регіоні (Казахстан, Узбекистан), є складним і значно обмежує можливості маневрування вищого керівництва країни на міжнародній арені. Попри це, перший президент Киргизстану А. Акаєв, прагнучи сформувати міжнародний імідж країни, як своєрідного острівця демократії в регіоні, зробив акцент на «багатовекторності» зовнішньої політики країни, в основі якої визнання наявності в центрально-азійському регіоні інтересів різних держав, передусім Росії, Китаю і США. Цей принцип взято за основу в програмних документах зовнішньої політики Киргизстану, зокрема в так званій «Дипломатії Шовкового шляху», розробленій А. Акаєвим.

Серед пріоритетних зовнішньополітичних завдань є й підтримання взаємовигідних відносин з державами колишнього СРСР. Орієнтація на країни СНД визначається можливістю реалізації на їх ринках киргизстанської продукції. Держави Співдружності, головним чином Росія, сприймаються гарантами безпеки республіки, попри доволі сумнівну вірогідність цих гарантій. Також країни СНД, передусім Казахстан і РФ, є важливими «імпортерами» киргизької робочої сили, що сприяє спаду в Киргизстані соціальної напруженості.

До пріоритетів слід віднести й пошук можливостей співробітництва з розвинутими країнами Європейського союзу, США і Японією задля отримання фінансової допомоги молодій киргизькій державі. Доступ до грантів з цих країн став можливим завдяки позитивному іміджу Киргизстану у світі, створеному А. Акаєвим у першій половині 1990-х рр. Це сприяло створенню широкої мережі киргизьких та іноземних неурядових організацій.

Важливим чинником, що впливає на формування зовнішньої політики Киргизстану є так званий «китайський фактор», що базується в основному на значній комерційній іміграції в країну з КНР, а також китайських інвестиціях і грантах. Останнім часом Пекін надає Бішкеку й різноманітні кредити.

До сфери «Дипломатії Шовкового шляху» входить також участь республіки в розбудові нової архітектури інтеграції регіону. Членство в усіх інтеграційних об'єднаннях на центральноазійському просторі (ОДКБ, ЄврАзЕС, ШОС) покликане зміцнити відносно слабкі позиції країни на міжнародній арені. В цьому сенсі одним з важливих політичних завдань, сформульованих А. Акаєвим, став одночасний вступ Киргизстану до ВТО та Митного союзу пострадянських республік, що сформували згодом ЄврАзЕС. Інші вектори зовнішньої політики республіки є відносно слабкими, хоча згадувана вище доктрина визначає пріоритетними Близькосхідний й Азійсько-Тихоокеанський регіони.

Основні лінії зовнішньої політики Киргизстану зорієнтовані у двох напрямках: Росія — Центральна Азія — Китай і Європа — США — Японія. Щодо першого з них, то його характерною рисою є близькість членів цієї тріади до республіки як провідних торговельних партнерів, ринків збуту товарів і найму робочої сили. Попри привабливість курсу на зближення з сусідніми країнами, в ньому приховані й суттєві для Киргизстану проблеми: складні взаємини з іншими республіками центральноазійського регіону, значною мірою неоколоніальна політика Китаю і Росії, суперництво за превалювання в регіоні двох головних акторів — РФ і КНР. Щодо розвитку взаємин з трикутником Європа (включно з ОБСЄ) — США — Японія, то вони мають врівноважувати відносини Киргизстану з його великими сусідами, вплив яких останнім часом значно зростає.

Яких конкретних зовнішньополітичних результатів досягнув Киргизстан реалізуючи «Дипломатію Шовкового шляху» ? Зростання іноземних інвестицій в економіку Киргизстану у 1990-х рр. підтвердило неабияку зацікавленість Заходу і, зокрема, США у цій невеликій колишній радянській республіці. Для США Киргизстан є геополітичним простором, який розцінюється як плацдарм, що врівноважує Китай та Росію — дві країни з комуністичним минулим. Не дивно, що в 1990-х рр. великий західний бізнес впевнено ствердився в Киргизстані. У золотодобувній промисловості працюють канадські фірми, а розвідку кольорових та рідкоземельних металів ведуть американські компанії. Залізниці, теплокомунікації, текстильне виробництво, банківську справу, причому не тільки в Киргизстані, але й в сусідніх республіках, контролює Німеччина.

Таке активне західне економічне просування зумовлено тією важливою політичною роллю, що її має відігравати Киргизстан та й загалом уся Центральна Азія у майбутньому, згідно з розрахунками західних, передусім американських, політиків. Як заявляв свого часу американський сенатор Сем Браунбек, «США мають так перебудувати свою політику в центральноазійському регіоні, щоб вона якомога менше була орієнтована на Росію, а натомість допомогла народам уздовж Шовкового шляху зміцнити зв'язки між собою та Заходом» і «забезпечити американські компанії, що вже зробили вкладення капіталу в регіоні». Одним з проявів реалізації даного політичного курсу стало співробітництво Киргизстану з НАТО. Навесні 1997 р. тодішній керівник Альянсу X. Солана здійснив велику подорож державами Центральної Азії, побувавши і в Бішкеку. У червні того ж року в американській Луїзіані відбулися навчання «Кооператив нагетт — 97» за участю 2 тис. військовослужбовців з Туреччини, Молдови, України, Казахстану, Узбекистану і Киргизстану. А у вересні 1997 р. на території Узбекистану відбулися справді безпрецендентні навчання, в яких взяли участь вояки США, Росії, Туреччини, Латвії, Грузії, Казахстану, Узбекистану та Киргизстану. Понад те, киргизьких військових не лише запрошують на спільні навчання, але й готують у Європейському центрі стратегічних досліджень та військової економіки ім. Маршалла.

Вищою фазою співпраці Киргизстану із Заходом стало розташування на тимчасовій основі на території республіки авіаційної бази «Манас» в грудні 2001 р. — у зв'язку з підготовкою і проведенням США та їх союзниками «антитерористичної» операції в Афганістані. Американська сторона розробила ноту про статус бази і військовослужбовців США на території Киргизстану, яка за сприяння вищого керівництва країни одразу ж була схвалена парламентом республіки. Попри те, що астанинська Декларація ШОС від 5 липня 2005 р., в якій містилася вимога до «антитерористичної» коаліції визначитися з терміном перебування іноземних військових контингентів на території держав ШОС, президент Киргизстану К. Бакієв в листопаді 2005 р. підписав з держсекретарем США К. Райс угоду про подальше використання авіабази «Манас» як перевалочного пункту для доставки гуманітарних вантажів в Афганістан США та їх союзниками. Вагомим аргументом для пролонгації угоди стала й ціна, що її за оренду киргизстанської території сплачують США: тільки у 2006 р. Бішкек отримав 150 мли дол. компенсації, що включають не лише кошти за оренду плату, а й засоби на інші програми сприяння США Киргизстану.

В другій половині 1990-х рр. значно пожвавилася співпраця Бішкека з так званими азійськими «тиграми». Так, після візиту киргизького прем'єр-міністра до Маніли (Філіппіни) у 1997 р., Азійський банк вирішив надати Бішкекові кредитів на 200 млн дол. Під час візиту 1997 р. А. Акаєва до Сеула (Південно-Корейська республіка) було парафовано угоди про надання Киргизстану кредитів, обопільне сприяння та захист інвестицій і будівництво на її території автомобільних заводів. Чи не найголовнішим донором республіки стала Японія, що надає Бішкеку щороку 60 млн дол. за програмою «Офіційна допомога розвитку». Окрім цього, Японія здійснила реконструкцію Бішкекського аеропорту та автомагістралі Бішкек — Ош. Вартість останнього проекту становила понад 450 млн дол. США.

Але справжнім конкурентом західних держав в Киргизстані є, безперечно, Китай. Для зв'язку власної економіки з європейськими ринками Китай не менше Киргизстану зацікавлений в прокладанні широтних трансконтинентальних транспортних шляхів через територію останньої. Завдяки наполегливим зусиллям китайців було відкрито автомагістраль Андіжан-Ош-Саратиш-Іркештан, що з'єднує Узбекистан і Киргизстан з Китаєм; тоді ж було розпочато будівництво залізничної магістралі Андижан — Ош — Кашгар, що має стати початком відроджуваного «Великого шовкового шляху» із Сходу на Захід.

Очевидно, що Китай має і політичні причини, які зумовлюють його небайдуже ставлення до подій в його центральноазійських сусідів. Головною є недопущення підтримки чи поширення з боку або ж з території Киргизстану та Казахстану пантюркістської пропаганди в Синцзян-Уйгурському автономному районі КНР. З огляду на зазначене, китайсько-киргизьке співробітництво розвивається динамічно у багатьох сферах. Вже 30 \% спільних підприємств в республіці є китайськими, дві сусідні країни підписали угоду про двостороннє військово-технічне співробітництво.

Попри основні орієнтири киргизької політики, великого значення надається пріоритетності регіональних зв'язків. До речі, Киргизстан вважає найбільш перспективною формою економічної інтеграції створення локальних угруповань держав, оскільки ці процеси в рамках СНД загалом ускладнені суттєвою диференціацією в стані економічного розвитку країн-учасниць, в перебігу та спрямуванні здійснюваних реформ. Створення регіональних об'єднань економічно малопотужних держав з метою спільного використання їхнього потенціалу республіка розглядає як необхідну умову для встановлення справді рівноправних стосунків з економічно сильними країнами СНД. Бішкек уклав з Казахстаном та Узбекистаном тристоронні угоди, що передбачають співробітництво в економічній, гуманітарній та військовій сферах. Згадані угоди спрямовані на створення єдиного економічного простору цих трьох держав. У січні 1997 р. було підписано Договір про вічну дружбу Республіки Казахстан, Киргизької Республіки та Республіки Узбекистан, що є безпрецедентним у міжнародній практиці. Киргизстан приєднався до Митного союзу Російської Федерації, Республіки Білорусь і Республіки Казахстан та Договору про поглиблення інтеграції в економічній та гуманітарній сферах і всебічне зближення між згаданими країнами (29 березня 1996 р.). Разом з РФ, Білорусією, Казахстаном і Таджикистаном Киргизстан є членом Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС), водначас Киргизстан є членом Центрально-Азійського союзу, до якого також входять Узбекистан, Казахстан і Таджикистан, крім того, Киргизстан — член ОДКБ і ШОС.

Головними регіональними партнерами офіційного Бішкека є Казахстан (цьому чималою мірою сприяли й родинні зв'язки екс-президента Киргизстану А. Акаєва і президента Казахстану Н. Назарбаєва) та Росія (з огляду на залежність від її енергетичних ресурсів та зав'язаність промисловості Киргизстану на ринки збуту Росії). Причому значення російського чинника дедалі зростає у зв'язку з перманентною політичною кризою в Киргизстані.

Оцінюючи зовнішню політику Киргизстану в цілому, відзначаємо, що взявши курс на багатовекторність зовнішньої політики і висунувши низку популярних ініціатив на кшталт проголошення Центральної Азії без'ядерною зоною, відродження Великого шовкового шляху та ряд інших, безумовно, корисних ідей, перший президент республіки А. Акаєав відсторонився від проблем реальної модернізації киргизької економіки. Активна підтримка міжнародних зусиль у боротьбі з афганськими талібами також додала А. Акаєву значної політичної ваги, яку однак не вдалося конвертувати всередині самого Киргизстану. «Тюльпанова революція» 2005 р. і затяжна політична криза в країні не збільшили можливості киргизстанського керівництва у сенсі проведення самостійного зовнішньополітичного курсу, відтак констатуємо, що нова влада Киргизстану на чолі з тимчасовим президентом країни Розою Отунбає-вою, на міжнародній арені в цілому продовжує зовнішньополітичний курс першого президента країни, в основі якого балансування між інтересами світових та регіональних лідерів.

Завдання для самоконтролю

Охарактеризуйте геополітичне середовище і геополітичну орієнтацію Казахстану.

З'ясуйте місце Казахстану в центральноазійському геополіти-чному просторі.

Проаналізуйте зовнішньополітичну діяльність керівництво Казахстану.

Охарактеризуйте геополітичне середовище та зовнішню політику Киргизстану.