Європейська та євроатлантична інтеграція України - Навчальний посібник (Кордон М. В.)

Позшпивні наслідки виконання україною критеріїв членства

Одержання для України міцних гарантій її національної безпеки, незалежності, суверенітету і територіальної цілісності.

Відхід із сфери геополітичного домінування Росії і досягнення з нею рівноправних міждержавних відносин.

Створення вагомих передумов інтеграції в Європу, у західні політичні й економічні структури.

Зміцнення міжнародної безпеки і стабільності в регіоні Центрально-Східної Європи.

Зміцнення внутрішніх основ національної безпеки України за допомогою НАТО. Використання досвіду і підтримки НАТО в підвищенні ефективності оборонного сектору України.

Створення вагомих передумов для ліквідації російської військової присутності на території України.

Покращення міжнародного іміджу України.

Посилення консолідації української нації.

9.         Зміцнення інститутів громадянського суспільства. 10.Посилення прозорості влади.

ІІ.Реальне забезпечення прав і свобод громадян, верховенства права.

12.Зменшення впливу російського бізнесу на вітчизняну економіку і внутрішню політику в Україні. 13.Стимулювання економічних реформ.

Негативні наслідки виконання Україною критеріїв членства

Збільшення соціальної напруги серед військовослужбовців, зумовленої значним скороченням чисельності Збройних Сил.

Втрата українськими військовими підприємствами російських оборонних замовлень.

Деяке обмеження самостійності в прийнятті ключових рішень в галузі зовнішньої та оборонної політики.

Посилення розбіжностей геополітичних інтересів України і Росії та збільшення вірогідності на цьому тлі конфліктогенних проблем в російсько-українських відносинах.

Відносини Росія - НАТО і український інтерес

На шляху до НАТО Україна повинна враховувати позицію Росії. Росія посіла жорстку позицію щодо розширення НАТО на Схід. В цій ситуації не потрібно боятися того, чого вже давно перестали боятися росіяни.

Відтоді як закінчилася „холодна війна" Росія надзвичайно потужно співробітничає з НАТО. Ще 18 липня 2001 р. Президент Росії Володимир Путін заявив: „Ми не розглядаємо НАТО як ворожу організацію". Таку позицію своєї держави він неодноразово підтверджував і пізніше.

Результати соціологічного дослідження, яке 2-3 травня 2006 р. проводив Всеросійський центр вивчення громадської думки, вказують на досить спокійне, а іноді навіть досить приязне ставлення до НАТО значної кількості громадян Російської Федерації. Зокрема, 9 \% росіян переконані, що Росія є членом НАТО, 35 \% вважають, що Росія є партнером Альянсу, проте не є його членом, і лише близько 27 \% розглядають НАТО як супротивника Росії.

Росія була одним із засновників Ради північноатлантичного співробітництва в 1991 р., яка була створена в кінці холодної війни як форум для поглиблення стосунків між країнами Центральної та Східної Європи. Декілька років потому, у 1994 р., Росія приєдналася до програми „Партнерство заради миру" - основної програми практичного співробітництва у галузі безпеки і оборони між НАТО та окремими країнами-партнерами. З 1996 р. російські миротворці почали співпрацювати з колегами з країн НАТО на Балканах.

Проте конкретні засади тривалого конструктивного партнерства між НАТО і Росією були визначені в Основоположному акті, підписаному 27 травня 1997 р. У цьому документі Росія і НАТО висловили намір розвивати якісно нові відносини на основі взаємної заінтересованості, прозорості, ефективного та сталого партнерства. Вони також заявили про намір будувати сильну, мирну і неподільну Європу. Після цього було створено Постійну спільну раду як форум для проведення регулярних консультацій по обміну інформацією та політичних консультацій.

У 1998 році почала роботу місія Росії в НАТО, діяльність якої допомагала координувати подальший розвиток співпраці. НАТО, в свою чергу, відкрила Бюро інформації в Москві, яке забезпечує поширення об'єктивної інформації про нову НАТО і переваги партнерства між Альянсом і Росією. У Москві також почали працювати Місія військових зв'язків, яка допомагає розвивати практичну співпрацю між військовими та підвищувати рівень прозорості у військовій галузі.

Члени Альянсу та Росія суттєво поглибили та зміцнили свої відносини, утворивши у травні 2002 р. в Римі під час зустрічі на вищому рівні між керівниками Альянсу і президентом Російської Федерації Раду Росія-НАТО, яка стала наступницею Постійної спільної ради Росія-НАТО. Рішення створити Раду Росія-НАТО виникло після терористичних атак 11 вересня 2001 р., які посилили потребу у скоординованих діях для нанесення відповіді на спільні загрози. У Раду Росія-НАТО входять 26 країн-членів НАТО та Росія. Зустрічі Ради очолює Генеральний секретар НАТО і проводяться щонайменше один раз на місяць на рівні послів та військових представників; двічі на рік на рівні міністрів оборони та зовнішніх справ та начальників штабів; а також час від часу на рівні саміту. Під час зустрічей представники країн-членів Альянсу і Росії спільно шукають і визначають можливості для спільних дій як рівноправних партнерів. З метою полегшити співробітництво, Росія створила дипломатичну місію в НАТО, а у двох вищих командних штабах НАТО було створено Російське військове бюро.

НАТО і Росія співпрацюють з широкого кола важливих для європейської безпеки питань. Основні галузі співпраці включають боротьбу проти тероризму, врегулювання кризових ситуацій, протиракетну оборону на театрі бойових дій, нерозповсюдження зброї масового знищення, співробітництво між військовими і оборонну реформу. Росія також співпрацює з НАТО в управлінні повітряним рухом, плануванні на випадок надзвичайних ситуацій, науковому співробітництві та охороні довкілля.

У межах боротьби проти тероризму відбувається регулярний обмін інформацією, проводяться детальні консультації, здійснюється спільний аналіз загроз і планування на випадок надзвичайних ситуацій в умовах терористичних нападів, а також проводяться дослідження щодо ролі збройних сил у боротьбі з тероризмом. Члени НАТО і Росія також співпрацюють в галузях, опосередковано пов'язаних з тероризмом, таких як контроль на кордонах, нерозповсюдження зброї масового знищення, управління повітряним рухом та ядерна безпека.

Ще в січні 2003 року Росія почала переходити на стандарти НАТО, підписавши відповідний договір між Держкомстандартом Російської Федерації та Радою національних директорів з каталогізації НАТО. Одне з головних завдань цієї угоди - полегшення просування на експорт російської продукції військового призначення.

Підприємства російського оборонно-промислового комплексу активно співпрацюють із західними виробниками озброєнь. Існують угоди Російської Федерації з французькою компанією SAGEM і британською BAE Systems про модернізацію вертольотів Мі-24 та Мі-17. Росія та Франція створили учбово-тренувальний літак Міг -АТ та просувають його на міжнародні ринки.

Російська авіатранспортна компанія „Волга-Днєпр" й український АНТК ім. Антонова створили спільне підприємство для забезпечення повітряних транспортних перевезень в інтересах НАТО. Контракт про надання транспортних послуг Альянсові діятиме до 2009 року і, можливо, буде продовжений до 2012 р.

НАТО також надає допомогу Росії у вирішенні проблем звільнених у запас військовослужбовців - у 2002 р. на базі Московського державного університету економіки, статистики та інформатики було створено Інформаційно-консультаційний та навчальний центр соціальної адаптації військовослужбовців „Росія-НАТО". З 2006 р. розпочалося проведення спільних російсько-натовських навчань без залучення інших країн-партнерів програми „Партнерство заради миру". На сьогодні Росія є єдиною державою, яка не є членом НАТО, що бере участь в антитерористич-ній операції НАТО в Середземному морі „Активні зусилля".

Розвиток відносин Російської Федерації з НАТО - одне з ключових питань європейської безпеки. Обидві сторони мають значний вплив на міжнародні події і їхнє зближення та тісна взаємодія є запорукою регіональної стабільності. Успішна взаємодія НАТО з Росією надає нового поштовху демократичним перетворенням у країнах пострадянського простору і, найголовніше, суттєво поліпшує загальний клімат безпеки.

Співпраця Росія-НАТО відбувається набагато ширше і ефективніше, ніж Україна-НАТО. Зокрема місія України в Альянсі складається з п'яти осіб, а місія Росія - з шістдесяти. Комісія Україна-НАТО має нижчий статус, ніж Рада Росія-НАТО. В складі останньої працює 20 робочих груп із різноманітних питань безпеки, а в Україні - лише 5.

Рада Росія-НАТО створила науковий комітет з метою сприяння, підтримки і координації спільних проектів між науковцями й експертами з країн-членів НАТО і Росії. Цей комітет, як правило, засідає двічі на рік за участю 27 представників країн-членів НАТО і Росії. На 2006 р. було заплановано 50 великомасштабних спільних заходів у рамках співпраці Росія-НАТО. Росія бере участь у більшості військових та наукових програм НАТО, яких налічується понад дев'яносто. Отже, Росія де-факто стала одним із найвпливовіших членів системи європейської безпеки, яку уособлює НАТО.

У такій ситуації бажання України стати повноправним членом Альянсу видається адекватним. Будучи в НАТО, Україна ніколи не дозволить цю організацію використовувати проти Росії. Росії вигідно мати на своїх кордонах стабільного, передбачуваного, економічно розвиненого сусіда - члена НАТО, а не потенційне джерело напруженості. В свою чергу, НАТО зацікавлений в обох країнах, тому не буде суперничати з Росією за Україну.

На шляху до євроатлантичної інтеграції Україна повинна встановити з Росією тісне партнерство, яке ґрунтувалося б на принципах міжнародного права, європейських традицій і стало б органічною складовою системи міжнародних відносин. Такі питання як кордони, воєнна співпраця, російська воєнна присутність в Україні, мають вирішуватись з урахуванням вимог євроатлантичної інтеграції. Реалізація цього курсу жодним чином не загрожує розвитку рівноправного співробітництва України з Росією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав.

Отже, євроатлантична інтеграція нині стала одним із визначальних напрямів розвитку України. Цей курс є вагомим складником європейського вибору українського народу. Успішність його реалізації прискорить перетворення України на сучасну європейську державу, посилить її роль як важливого учасника міжнародних процесів на євроатлантичному просторі.