Економіка праці і соціально трудові відносини - Навчальний посібник (Акулов М. Г., Драбаніч А. В., Євась Т. В.)

2.2. трудові ресурси: сутність та показники виміру

Вироблення ефективної державної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та забезпечення його зайнятості потребує вивчення трудових ресурсів.

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.

Трудові ресурси являють собою категорію, що займає проміжне положення між економічними категоріями «населення» і «сукупна робоча сила».

Щоб зрозуміти сутність поняття «трудові ресурси», треба знати, що все населення залежно від віку поділяється на:

осіб молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно);

осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки — від 16 до 59 років, чоловіки — від 16 до 64 років включно);

осіб старших працездатного віку, по досягненні якого установлюється пенсія за віком (в Україні: жінки —з 60, чоловіки — з 65 років).

Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних і непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному віці — це інваліди 1-ї та 2-ї груп, а працездатні особи в непрацездатному віці — це підлітки і працюючі пенсіонери за віком.

До трудових ресурсів належать:

населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п'ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв'язку з тяжкими й шкідливими умовами праці);

працюючі особи пенсійного віку;

працюючі особи віком до 16 років.

До їхнього складу включаються також особи працездатного віку, потенційно здатні до участі в праці, але зайняті в домашньому і особистому підсобному господарстві, на навчанні з відривом від виробництва, на військовій службі.

Трудові ресурси розподіляють на наступними ознаками (рис. 2.3):

Трудові ресурси

 

f

І

І

І

 

Стать

Вік

Освіта

Суспільні групи

Місце проживання

 

 

 

Професія

Національність та мова

Релігія

Зайнятість за сферами

 

 

Рис. 2.3. Класифікаційні ознаки трудових ресурсів

У структурі трудових ресурсів з позиції їхньої участі в суспільному виробництві виділяють дві частини: активну (функціонуючу) і пасивну (потенційну).

Поняття «трудові ресурси» ширше, ніж поняття «економічно активне населення», оскільки включає ще і працездатних непрацюючих людей та тих, що навчаються на денному відділенні. Реально за поняттям «трудові ресурси» стоїть кількість населення, яку можна примусити працювати, тобто яка фізично здатна працювати.

Величина трудових ресурсів залежить від офіційно встановлених вікових меж — верхнього і нижнього рівнів працездатного віку, частки працездатних серед населення працездатного віку, чисельності осіб, що беруть участь у громадській праці та тих, хто знаходиться за межами працездатного віку.

Вікові межі встановлюються в кожній країні чинним законодавством. В Україні працездатним віком вважається: у чоловіків — 16-65 років, у жінок — 16-60 років. Межі працездатного віку в різних країнах неоднакові. У ряді країн нижня межа встановлена 14—15 років, а в окремих країнах — 18 років. Верхня межа в багатьох країнах складає 65 років для всіх чи 65 років — для чоловіків і 60—62 роки — для жінок.

Середня тривалість життя і вік виходу на пенсію в окремих країнах наведені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Провідну роль у трудових ресурсах відіграє населення в працездатному віці.

Працездатне населення — це сукупність осіб, переважно працездатного віку, здатних за своїми психофізіологічними даними до участі в трудовій діяльності.

На практиці розрізняють загальну і професійну працездатність. Загальна працездатність припускає наявність у людини фізичних, психофізіологічних, вікових даних, що визначають здатність до праці і не зумовлюють необхідність спеціальної підготовки. Професійна працездатність — це здатність до конкретного виду праці, що здобувається в процесі спеціального навчання.

Чисельність трудових ресурсів може бути збільшена за рахунок природного приросту населення в працездатному віці, скорочення частки непрацездатних серед осіб працездатного віку, перегляду вікових меж працездатності.

У сучасних умовах основними джерелами поповнення трудових ресурсів є: молодь, котра вступає в працездатний вік; військовослужбовці, що вивільняються зі збройних сил у зв'язку зі скороченням чисельності армії; вимушені переселенці з країн Балтії, Закавказзя, Середньої Азії.

Кількісні зміни чисельності трудових ресурсів характеризуються такими показниками, як абсолютний приріст, темпи росту і темпи приросту.

Абсолютний приріст визначається на початок і кінець розглянутого періоду. Звичайно це рік чи більш тривалий відрізок часу.

Темп росту обчислюється як відношення абсолютної чисельності трутових ресурсів наприкінці даного періоду до їхньої величини на початку періоду. Якщо розглядаються темпи за ряд років, то середньорічний темп визначається як середня геометрична за формулою:

Ч 2

Т     = п—      (2 2)

де Т р. сер. — середньорічний темп росту; п — кількість років;

41 і 42 — чисельність відповідно на початку і наприкінці періоду. Темп приросту розраховується за формулою:

Тп^^Щ2 -1 (2-3)

де Т пр. сер. — середньорічний темп приросту.

Кількісна оцінка тенденцій стану і використання трудових ресурсів дозволяє враховувати і визначати напрямки підвищення їх ефективності.

Кількісна та якісна характеристика трудових ресурсів доповнюється такими аспектами:

1) Демографічний аспект трудових ресурсів.

На трудові ресурси істотно впливає своєчасне виявлення тенденцій демографічного розвитку суспільства. Без обліку демографічної ситуації можуть виникнути деформації при формуванні державних планів економічного і соціального розвитку країни.

Від демографічних характеристик працездатного населення (статевої структури, здоров'я, рівня зайнятості) і показників демографічного розвитку (динаміка народжуваності і смертності населення) залежить величина сукупного національного доходу. Це також пов'язано з тим, що демографічний фактор паралельно з іншими соціально-економічними факторами впливає на рівень трудової активності населення.

Зміна чисельності і структури населення за статтю та віком впливає на використання національного доходу, на співвідношення попиту та пропозиції робочої сили. Разом з тим від чисельності і темпів росту населення і розміщення його по території країни залежать можливості і терміни освоєння перспективних економічних районів.

Управління демографічними процесами є об'єктивно необхідним і можливим. Облік особливостей демографічної ситуації в країні, основних тенденцій відтворення населення стає найважливішою умовою правильного соціально-економічного планування. Так, зміни чисельності, складу населення за статтю та віком, його професійного й освітнього рівня, розмірів сім'ї визначають можливий приріст (зниження) трудових ресурсів, обсяг і структуру споживчого попиту.

Необхідність впливу в сучасних умовах на демографічні процеси обумовлюється ще і тим, що існує певна інерційність демографічних процесів стосовно умов життєдіяльності людей і їх змін.

Демографічна політика як частина загальної соціально-економічної політики країни повинна бути спрямована на досягнення в довготерміновій перспективі відтворення населення з урахуванням регіональних особливостей розвитку.

На практиці виділяють визначені методи і напрямки в демографічній політиці. Серед методів — соціально-економічні, правові, виховні, психологічні. Основними напрямками є: стимулювання народжуваності, зміцнення родини, зниження захворюваності і смертності.

Сучасній демографічній ситуації притаманна тенденція до зменшення чисельності населення України, його економічно активної частини, що призводить до звуженого відтворення трудових ресурсів і якщо цей процес не регламентувати та не створювати умови для поліпшення демографічної ситуації в країні, то, згідно з розрахунками експертів ООН, протягом наступних 50 років населення України може зменшитися на 40\%. Це є найвищий показник зменшення населення у світі, повідомляє Бі-Бі-Сі. Ці дані викладені в розповсюдженому щорічному звіті ООН. Негативні тенденції, відповідно до звіту, спостерігатимуться і в Росії та Італії — населення цих країн зменшиться на чверть. Населення Землі збільшуватиметься перш за все за рахунок Африки, деяких азіатських та латиноамериканських країн. У промислово розвинутих країнах зростатиме співвідношення чисельності літніх людей: якщо зараз вони складають п'яту частину населення, то через півстоліття їх вже буде третина, до 2050 р. у цих країнах житимуть 9 з 10 літніх людей.

Так як основним джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, яка вступає в працездатний вік, тому стосовно трудових ресурсів, як специфічного чинника виробництва, процес відтворення складається з таких фаз: формування та відшкодування, розподілу й перерозподілу і оптимального використання.

Фаза формування та відшкодування людських ресурсів. Мета цієї фази — найповніше задоволення потреб суспільства у високоосвічених та кваліфікованих громадянах, які здатні забезпечити ефективне функціонування та розвиток усіх сфер організації соціального життя — політичного, економічного та духовного. Фаза включає відновлення населення, підготовку та перепідготовку кадрів, відшкодування фізичної та духовної здатності робітників. На даному етапі необхідними умовами ефективності політики в галузі людських ресурсів є пізнання системи об'єктивних законів народонаселення та активне використання їх в процесі розробки та реалізації демографічної політики; створення та впровадження концепції розвитку системи багаторівневої безупинної освіти та професійної орієнтації з урахуванням потреб та особливостей функціонування постсоціалістичного суспільства; розробка та реалізація основних напрямів діючої соціальної політики для вдосконалення умов життєдіяльності, поліпшення соціального забезпечення та використання вільного часу.

Фаза розподілу та перерозподілу людських ресурсів. Мета фази — забезпечення найефективнішої зайнятості працездатного населення, оптимального розподілу та перерозподілу кваліфікованої робочої сили між галузями суспільного виробництва, а також між галузями світового господарства та різними регіонами. Ефективна зайнятість населення забезпечується шляхом організації та вдосконалення робочих місць як в матеріальному виробництві, так і у невиробничій сфері, оптимізацією їх вдосконалення та збалансованості, розвитком мережі зайнятості населення як в державному, так і всесвітньому масштабах. 3. Фаза оптимального використання людських ресурсів є поточною в процесі відновлення, оскільки в ній реалізується здатність людини до творчої пращ, виробляються духовні та матеріальні блага, забезпечуються збільшення виробництва та підвищення якості суспільної праці. А це перш за все залежить від розвитку високих технологій, підвищення продуктивності живої праці, запровадження наукової організації праці, вдосконалення соціального розвитку трудових колективів, використання ефективних форм та методів керування персоналом підприємств та організацій.

Найважливішим фактором, що визначає здоров'я нації, є соціальний фактор. Тут виділяють бідність, голод, зневір'я в майбутнє, недоступність якісної медичної допомоги і лік. Поліпшити здоров'я нації можна, лише одночасно змінюючи підходи в державній політиці в цій сфері й удосконалюючи систему охорони здоров'я.

2) Освітній аспект трудових ресурсів.

Найважливішими характеристиками якісного складу населення, а особливо його працездатної частини, є освітній рівень і професійна майстерність. Людина пускає в хід засоби виробництва, з їхньою допомогою створює матеріальні блага. Чим вищий рівень розвитку осо-бистісного фактора, тим швидше удосконалюється і більш продуктивно використовується речовинний фактор.

У процесі відтворення робочої сили істотна роль належить системі підготовки кваліфікованих кадрів для всіх галузей народного господарства. Рівень освіти визначається середнім числом років навчання, чисельністю учнів і студентів, часткою фахівців з вищою освітою та ін. Він характеризується і таким показником, як відсоток грамотності.

3) Професійно-кваліфікаційний аспект трудових ресурсів.

Потреби суспільства в ресурсах праці і функціонуючій робочій силі можна розглядати за трьома напрямками: виробничим, відтворюва-льним і особистісним. Виробничий напрямок націлений на ув'язування співвідношення між числом наявних робочих місць, що вимагають певної професійно-кваліфікаційної спеціалізації, і фактичною чисельністю працівників відповідного профілю. Відтворювальний напрямок припускає досягнення рівноваги між приростом числа робочих місць і додатковою робочою силою, що втягується знову у виробництво, відповідного професійно-кваліфікаційного профілю. Особистісний напрямок передбачає забезпечення працездатного населення робочими місцями, що відповідають зростаючим потребам працівників.

Професійно-кваліфікащйна структура працівників являє собою їхню первинну кооперацію за професіями і кваліфікацією, у рамках якої відбувається безпосереднє з'єднання засобів виробництва і робочої сили.

Разом з тим, визначальна роль техніки у формуванні професійно-кваліфікаційного складу працівників припускає активний вплив кваліфікації на розвиток речовинних елементів виробництва.