1. становлення передумов розвитку здібностей у дітей раннього віку

Говорячи про здібності людини, мають на увазі її мож­ливості в тій чи іншій діяльності. При інших однакових умовах (підготовленість, знання, навички, вміння) здібна людина отри­мує кращі результати порівняно з менш здібною.. Успіх залежить також і від досвіду: знань, умінь, навичок. Проте здібності поля­гають не в самих знаннях, вміннях та навичках, а в тому, наскіль­ки швидко і легко людина оволодіває ними при наявності пози­тивної мотивації.

Здібності — це система властивостей особистості, що відпо­відає вимогам діяльності та забезпечує високі досягнення в ній. Одні з цих властивостей є провідними, а інші — другорядними.

Задатки — це природна основа здібностей, ще нерозвинених, яка виявляється при перших спробах людини зайнятися діяльніс­тю. В утворенні здібностей відіграє роль загальний тип нервової системи, чутливість аналізаторів, особливості анатомо-фізіоло-гічної організації людини. Так, для спортивних здобутків важли­вою є гнучкість тіла. Для дегустаторів — феноменальна чутли­вість нюхового та смакового аналізаторів. Ось як образно пояс­нив Л. А. Венгер взаємозв'язок між задатками, умовами вихован­ня та розвитком здібностей: «Задатки можуть більшою чи мен­шою мірою сприяти розвитку здібностей так же, як суглинок чи чорнозем в різній мірі сприятливий для розвитку рослин. Але що саме виросте із насінини — яблуня чи слива — залежить не від ґрунту, а від того, яке насіння було вкинуте». За дослідженнями американських психофізіологів розвиток здібностей приблизно на 42—48 \% визначається задатками і на 52—58 \% умовами ви­ховання.

Сукупність здібностей, які зумовлюють особливо успішну ді­яльність людини в одній чи кількох сферах, які вирізняють її се­ред інших людей, що виконують ту ж діяльність у тих же умовах, називають обдарованістю. Н. С. Лейтес та В. О. Крутецький ви­явили систему психологічних ознак обдарованості дитини, які об'єднуються у три блоки: 1) уважність, зібраність, готовність до напруженої роботи; 2) потреба в праці та працьовитість; 3) швид­кість розумових процесів, висока продуктивність розумової дія­льності на основі високого рівня володіння операціями мислення. В Україні розроблено «Комплексну програму пошуку, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді» (Укладачі В. Г. Шевчен­ко, О. В. Киричук. — К., 1991. — 29 с.).

Вже в ранньому віці у дітей можна помітити найперший прояв здібностей — схильність до певного виду діяльності. Термін «схильність з'являється у вітчизняній психології у 1940-х роках. Б. М. Тєплов та С. Л. Рубішнштейн включили їх поряд з бажан­нями, інтересами, потягами у структуру спрямованості особисто­сті. Схильність зумовлює спрямованість активності людини на заняття певною діяльністю. Коли робота настільки подобається, що людина тягнеться до неї, хоче займатися нею ще й ще, то го­ворять про схильність до даної роботи. Діяльність подобається дитині, насамперед, своїм процесом, а пізніше — значущістю її результатів для інших. Дитині подобається просто черкати олів­цем по паперу, навіть якщо ніякого зображення не виходить. Чим більше малюк займається цим видом діяльності, тим більше йому хочеться це робити. Згодом дитина прагне намалювати яблучко «для мами», «до дня народження сестрички».

Схильність виявляється і до самого моменту включення дити­ни в діяльність. Дитині подобається довго зачаровано спостеріга­ти, як дорослий виконує якусь роботу: вишиває, готує обід, вилі­плює з глини горщик, будує якусь споруду тощо. Відомо, наприклад, що Вольфганг Моцарт щойно навчився ходити (йому не було ще й 3-х років), приходив у музичну кімнату та годинами слухав гру на клавесині свого батька [45, с. 168]. Виконання дія­льності, до якої в дитини є схильність, не завжди приносить ва­гомі результати чи результати явно кращі, ніж у інших дітей. Найважливішою ознакою схильності є підвищено зацікавлене, яскраво позитивне емоційне ставлення дитини до діяльності. Ви­конуючи її, дитина переживає особливу радість, задоволення.

Схильності тісно пов'язані зі здібностями, але між ними не завжди є відповідність. Схильність випереджає здібності, висту­пає їх фактором — надає позитивного емоційного забарвлення діяльності й пробуджує приховані сили. Звичайно, схильність, як особлива налаштованість людини на виконання певної діяльнос­ті, не може спочатку забезпечити її результативності. Вона ста­новить мотиваційну основу для засвоєння знань, умінь і навичок, потрібних для виконання діяльності. Так, Моцарт у віці до 3-х років навчився грати на клавесині, причому «Вольфганга не по­трібно було примушувати до занять: у ньому, здавалось, жила потреба грати вправи — він потребував їх як повітря» [45, с. 173].

Схильності виникають у дитини тільки на фоні її високої зага­льної активності, за умови прагнення до самостійності і ініціати­вності. Вже при переході від періоду новонародженості (1-й мі­сяць життя) до дитячого віку у дитини починає виявлятися готовність вдивлятися, вслухуватися — потреба в зовнішніх вра­женнях. З цих днів починає розвиватися пізнавальна активність. Вихователі в тій чи іншій мірі регулюють сприйняття і дії дити­ни, організовують її «орієнтування», але дуже рано немовля по­чинає виявляти у взаємодії з дорослими і свою ініціативу. З дру­гого півріччя немовля вже опановує хапальними рухами цілеспрямованого характеру (на відміну від хапального рефлексу новонародженого); починається активне маніпулювання предме­тами, що поступово ускладнюється.

У ранньому дитячому віці (від 1 до 3 років) дитина, як відомо, навчається ходити, а потім і говорити, що надзвичайно розширює її діяльні контакти з дорослими, з середовищем і можливості проявляти свою активність. У ході засвоєння дій з предметами, а надалі — і оцінних суджень, понять, самих способів міркування, тобто привласнюючи досвід, що передають їй оточуючі, дитина набуває і власного досвіду діяльності. Вже до кінця раннього ди­тинства у неї виявляється прагнення діяти самостійно (навіть там, де вона ще явно не може обходитися без допомоги старших). Ус­відомлення власних бажань («я хочу»), спроби справитися своїми силами («я сам») приводить до нового рівня ставлень до людей, речей, занять. Формується внутрішній світ дитини, що впливає на ступінь і своєрідність її активності.

Для подальшого розвитку здібностей важливо, що у ранньому віці дитина засвоює основні рухи і наочні дії, у неї формується активне мовлення.

ВИСНОВКИ про становлення передумов розвитку здіб­ностей у дітей раннього віку:

здібності — це система властивостей особистості, що відповідає вимогам діяльності та забезпечує високі до­сягнення в ній, прямо не зумовлені досвідом особистості, її знаннями, навичками та вміннями;

здібності розвиваються у процесі діяльності та спіл­кування, а природною основою здібностей виступають за­датки;

найперший прояв здібностей — схильність до певно­го виду діяльності — виникає у ранньому віці;

схильність випереджає здібності, виступає їх срак-тором — надає позитивного емоційного забарвлення дія­льності й пробуджує приховані сил;

умовами виявлення схильностей дітей раннього віку виступає їх активність та самостійність, широкі контак­ти з дорослими, з середовищем.