1. особливості емоційного розвитку у немовлячому віці

Пізнання людини спрямоване на відображення об'єктив­них властивостей і закономірностей дійсності. В результаті вини­кають образ, думка, знання.

По-іншому відображається дійсність в емоційно-вольових процесах. Своєрідність полягає у тому, що почуття відображають значення об'єктів для життя людини у формі переживання (при­ємного і неприємного, задоволення і незадоволення).

Вони пов'язані з потребами і виступають показником того, як відбувається їх задоволення.

Враховуючи значення об'єктів, людина регулює свою діяль­ність за допомогою волі: уникає шкідливого та засвоює корисне. Емоційно-вольові процеси іноді називають афективною сферою особистості.

Емоції — психічне відображення у формі безпосереднього пристрасного переживання життєвого сенсу явищ та ситуацій, зумовленого відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта.

Вищий продукт емоцій людини — стійкі почуття до предме­тів, що служать задоволенню її вищих потреб. Почуття носять предметний характер, оскільки пов'язані з яким-небудь конкрет­ним об'єктом.

Здатність до емоційних переживань проявляється одразу після появи дитини на світ. Проведені спостереження показують, що перші емоції — негативні, вони викликані дією різких для ново­народженого подразників: яскравого світла, дотиками одягу до ніжного тіла, гучних звуків. Низка дослідників розглядає момент народження як емоційний стрес: «Подивіться на новонароджено­го у перші хвилини його життя. Ця трагічна маска на обличчі, за­плющені очі, крик. Ця перехилена голова, руки, що охоплюють її, ноги, напружені до максимуму» (Є. В. Субботський, Ф., Лабуайє) [140, с. 8]. Негативні переживання переважають у перші тижні після народження дитини і пов'язані з фізіологічними причина­ми. Через крик, плач, рухові реакції емоції виконують захисну функцію, сигналізуючи про якесь неблагополуччя малюка: голод, хворобу, мокрі пелюшки, потребу спати тощо. (Н. Л. Фігурін, М. П. Денісова). Тепер від уважності й догляду дорослого зале­жить емоційне благополуччя дитини. Задоволення всіх органіч­них потреб дитини сприяє швидкому зростанню організму, збі­льшенню періоду активності порівняно зі сном. Під час активно­сті малюк перебуває у постійному контакті з дорослим, який ад­ресує йому свої посмішки, радість, ласкаві слова. Дорослий стає особливо значущим фактором оточення дитини, його поява у по­лі сприймання малюка викликає в останнього пожвавлення, ува­гу, а наприкінці першого місяця життя і першу посмішку. Реакції малюка, що свідчать про його позитивні емоції при контакті з близьким дорослим, до трьох місяців ускладнюються, охоплю­ють все тіло дитини (ручки, ніжки, обличчя). Систему таких емо­ційних реакцій Н. Л. Фігурін та М. П. Денисова назвали «ком­плексом пожвавлення».

Емоції дитини починають набувати особливих соціальних фу­нкцій: включаючись у процес спілкування з дорослим, вони не тільки сигналізують про стан самопочуття дитини, але й стають засобом обміну враженнями між дорослим і малюком. Важливим для подальшого розвитку малюка, зокрема його особистості, є відгук дорослого на емоційні стани дитини, що свідчать про лю­бов дорослого, його особистісне ставлення до малюка як до уні­кальної та дорогоцінної істоти. Відсутність інтенсивних позитив­них емоційних контактів немовляти з дорослим приводить до явища госпіталізм. Це поняття запроваджено у 1940-х рр. фран­цузьким вченим Рене Спіцем за результатами досліджень малю­ків у госпіталях для дітей, що втратили матерів під час війни. Порівняно із дітьми з сімей, які завжди у гарному настрої, життє­радісні, вимогливі, наполегливі, доброзичливі, немовля із будин­ку дитини проявляє протилежні емоції [1, с. 9—10].

У сім'ях, де батьки не вважають за потрібне приділяти увагу емоційно позитивним контактам з дитиною, де дорослі реагують тільки на негативні переживання дитини, росте вередливий і пла­ксивий малюк.

Дитина не тільки реагує на виражені стосовно неї особисто емоції дорослого, але й заражається його емоційним станом, чу­тливо реагує на нього. У роздратованої мами малюк плаче, у за­смученої й виснаженої — малюк тривожний, страждає безсон­ням, у нього знижена зацікавленість оточуючим. Як дослідила М. І. Лісіна, у малюка формується певне ставлення до оточую­чого під впливом дорослого. Якщо дорослий надмірно охороняє дитину від зовнішнього світу, намагається викликати у дитини страх перед усім новим, невідомим, то це значно знижує пізна­вальну активність малюка, замість зацікавлення оточуючим у неї виникає страх і недовіра, прагнення уникнути, заховатися. Страх малюка перед сторонніми людьми виникає після 8 міся­ців, який при чуйному ставленні до малюка проходить приблиз­но в 1,5—2 роки.

Бурхливу радість і захоплення викликають у дитини перші вдалі спроби захопити й утримати предмет, маніпулювання з ним. Дитина проявляє підвищену увагу та зацікавленість стосов­но нових іграшок у разі виявлення в них нових властивостей.

При досягненні малюком шести місяців його спілкування з дорослим набуває ситуативно-ділової форми. Радість малюка ви­кликають дії з предметами, з іграшками, які демонструє дорос­лий. Згодом вона із задоволенням включається у предметну дію дорослого, діє разом з ним. До кінця року у дитини виникає за­смучення, якщо їй не вдалось отримати очікуваного результату предметної дії: трясе брязкальцем, яке «мовчить», не може діста­ти шарик з коробочки, хоча довго намагається це зробити. Вира­ження негативних емоцій, як правило, адресується дорослому як заклик про допомогу. Отримуючи біль від деяких дій з предме­тами, дитина реагує незадоволенням, плачем: потрапила пальчи­ком в отвір коробочки, а витягти не може, відкрила кришку де­рев'яної коробки, яка різко впала, вдаривши руку тощо. Дитина починає уникати дій з предметами, що викликали негативні пе­реживання.

У процесі предметних маніпулювань дитина пізнає оточую­че, в неї розвиваються пізнавальні процеси, що невіддільно пов'язані із емоційним життям малюка. Особливо важливим для розвитку пізнавальної активності дитини виступають реа­кції на новизну, їхня емоційна забарвленість та інтенсивність. Сенсорна активність дитини у відповідь на нові подразники, що проявляється з перших місяців життя, до кінця року почи­нає супроводжуватися виразним здивуванням. Орієнтувальний рефлекс «що таке?» поступово перетворюється на пізнавальне ставлення до дійсності.

До кінця 1-го року у дитини виникає здатність до емоційного відгуку на негативні переживання інших людей. Ось граються два хлопчики, у кожного — машинка. Один з хлоп'ят хоче по­тримати машинку іншого, вириває її з рук ровесника. Той — у плач. Малюк здивовано й злякано дивиться на ровесника кілька секунд і повертає йому іграшку. Якщо мама закриває руками об­личчя, то малюк наближається до неї, стурбовано дивиться в очі, намагається відсунути руки матері від її обличчя. Здатність вияв­ляти співчуття та симпатію до інших виникає на основі насліду­вання дорослого, тому без відповідного прикладу в дитини не формується.

ВИСНОВКИ про особливості емоційного розвитку немо­вляти:

вроджена здатність дитини до емоційного життя проявляється одразу після народження у формі негативних переживань;

любов і турбота дорослих стають джерелом появи позитивних переживань дитини, пов'язаних із благополуч­чям її організму та із задоволенням потреби у спілкуванні;

при оволодінні дитиною хапанням маніпулювання предметами починає викликати як позитивні, так і нега­тивні емоції залежно від їх результатів;

до кінця першого року реакція на нові подразники су­проводжується здивуванням — першою інтелектуальною емоцією;

дитина заражається емоціями близьких людей, на основі чого виникають перші прояви симпатії, співчуття.