1. розвиток мовлення в немовлячому вІцІ

1.1. Розвиток пасивного мовлення

Мова — це система знаків, що служить засобом люд­ського спілкування і діяльності мислення, способом вираження самосвідомості, зберігання та передачі від покоління до поколін­ня досвіду. Мова існує і реалізується через мовлення.

Мовлення — це форма спілкування за допомогою мови. Ця форма склалась історично в процесі матеріальної перебудовува-льної діяльності людей.

Функції мови: 1) комунікативна (регуляція поведінки — або власної, або іншої людини, або групи людей); 2) знаряддя інтеле­ктуальної діяльності; 3) оволодіння суспільно-історичним досві­дом; 4) форма існування суспільно-історичного досвіду; 5) націо­нально-культурна (мова є ознакою кожного народу, служить його консолідації); 6) знаряддя пізнання (використовуються в мірку­ваннях, в теоретичних відкриттях).

Функції мовлення: 1) емотивна (вираження емоцій); 2) воле­виявлення; 3) поетична, естетична; 3) магічна (заклинання, заго­вори); 4) фатична (встановлення контакту); 5) номінативна (на­йменування предметів); 6) корекція і доповнення немовленнєвої діяльності.

Види мовлення: розрізняються мовлення зовнішнє (доступне сприйманню оточуючих) та внутрішнє (непомітне, беззвучне мо­влення про себе). Зовнішнє мовлення поділяють на: 1) монологі­чне (усне і писемне), або комунікативне активне; 2) діалогічне або комунікативне реактивне.

Мовлення тісно пов'язане з іншими пізнавальними процесами. Саме мовлення зумовлює розвиток специфічно людських видів мислення, уваги, сприймання, пам'яті.

Немовлячий вік названий так з огляду відсутності активного мовлення у спілкуванні дитини з оточуючими у перший рік жит­тя. Тому цей період вважається підготовчим для засвоєння акти­вного мовлення. Мовний апарат дитини становить частину її ор­ганізму, отримувану від народження. Водночас дитині необхідно навчитися володіти своїм мовним апаратом.

Підготовчий період у засвоєнні мовлення відіграє надзвичай­но важливу роль у подальшому розвитку цього пізнавального процесу, так і психіки взагалі. При цьому дорослі часто недооці­нюють цей віковий період для розвитку мовлення, адже дитина ще не говорить. Психологи доводять, що відсутність повноцінно­го спілкування дорослого з дитиною з обов'язковим використан­ням мовлення, опора на хибний принцип «раз мовчить дитина і не розуміє слів дорослого, то навіщо з нею розмовляти», приво­дять до подальших значних ускладнень у розвитку психіки дити­ни, як це спостерігається у дітей, від народження позбавлених батьківського піклування.

Пасивне мовлення розвивається раніше активного. Перші реа­кції на слова дорослого виявляються після 20 днів життя як зосе­редження на голосі дорослого. На 2-у місяці життя малюк припи­няє крик під впливом «розмови» з ним, зосереджуючись на обличчі дорослого. Спочатку голос дорослого нерозривно пов'я­заний для дитини з його виглядом, є ознакою близької людини. Незнайомий голос викликає занепокоєння дитини. Ці перші реа­кції пов'язані не зі змістом мовлення, а з його тембром, тоном, інтонацією, ритмом. Будь-яке за змістом мовлення, супроводжу­ване агресивними жестами, негативними емоціями, роздратуван­ням та відповідною мімікою, викликає у малюка незадоволення, плач. З другого півріччя немовля здатне встановлювати зв'язок між знайомим словом і предметом, що є важливою умовою розу­міння. Так, дитина шукає поглядом предмет, який назвав дорос­лий: «Де м'ячик?». На основі реакції зосередження та здатності дитини співвідносити слова із позначуваними предметами вини­кають передумови слухання. Малюк зосереджується на розмо­вах між дорослими, під час читання дорослим ритмічних пісень або віршів.

У розумінні дитина спирається на жести й міміку дорослого, які легше співвідносяться з оточуючою ситуацією. Якщо у півро­ку малюк тягнеться до дорослого, повзе до нього у відповідь на звертання до нього за допомогою жесту, то на своє ім'я дитина відгукується тільки до кінця 1-го року.

Розвиток моторики дитини розширює її можливості в управлінні своїм тілом та в оперуванні оточуючими предме­тами, у цей процес включається мовлення. У 2-му півріччі малюк займає основні положення тіла при їх називанні доро­слим («сідай», «повернись», «йди», «стій», «встань»), виконує знайомі рухи («повітряний поцілунок», «долоньки», «до по­бачення»).

Під впливом слова дорослого з 6-ти міс. дитина направляє своє сприймання предметів: малюк шукає навкруги себе на­званий дорослим предмет, знаходить його, бере у руки. Споча­тку дитина проявляє здатність знаходити названий дорослим предмет, що має фіксовану локалізацію — наприклад, годин­ник стоїть на поличці, а якщо переставити його на шафу, дити­на знайти не може. До кінця 8 місяця перестановка предмета вже не заважає дитині знайти його. До кінця 1-го року трива­ють прояви такої особливості: якщо дещо змінити зовнішній вигляд предмета (повернути годинник тильною стороною), ди­тина його не помічає. В оперуванні предметами, в ініціюванні дій з ними дитина реагує на слова дорослого. Вже у 9—10 міс. малюк виконує прості інструкції: «дай кубик», «тримай лож­ку». Синхронність, яка спостерігається між змістом мовлення дорослого й діями дитини з предметами, свідчить про її розу­міння слів дорослого на основі встановлення зв'язку між предметом і його назвою. Це надбання є надзвичайно важли­вим для розвитку абстрагуючої функції мовлення, що дозволяє людині подумки оперувати предметами при відсутності прак­тичних дій із ними.

1.2. Поява активного мовлення

Розвиток здатності дитини розуміти мовлення дорос­лого відбувається разом із формуванням передумов для появи ак­тивного мовлення. Мовний апарат дитини дозволяє їй самій по­роджувати перші окремі звуки та їх поєднання. Ці звуки включаються у важливе новоутворення немовлячого віку — в комплекс пожвавлення. Під час звертання дорослого з ласкавими словами дитина реагує сміхом і звуками — спочатку приголос­ними «кх» (гукання). З 4-х міс. з'являються звуки, схожі на голо­сні та на спів (гуління). Ці звуки супроводжують спілкування між дитиною та дорослим, а також вимовляються дитиною за відсут­ності дорослого. З 5—6 місяців виникають спроби дитини приве­рнути увагу дорослого до себе за допомогою звуків. У засвоєнні мовлення важливе значення відіграє сприймання мовлення доро­слого та наслідування йому. Характерним є явище, коли спроби повторити звуки і слова дорослого виносяться за рамки ситуації сприймання мовлення дорослого. Спочатку створюється вражен­ня, що дитина ніяк не відреагувала на мовлення дорослого, а че­рез деякий час раптово дорослий чує від дитини вимовлені ним раніше слова. Тому у засвоєнні мовлення важливе значення віді­грає накопичення досвіду спілкування між дитиною й дорослим (кумуляція).

З 2-го півріччя дитина вимовляє переважно поєднання зву­ків — склади, які поєднуються з її мімікою та жестами (лепет). Призначення лепету полягає у тому, що дитина звертається до дорослого з певними вимогами: дати якийсь предмет, припинити певну дію (коли не хоче їсти, чи купатись) тощо. До кінця 1-го року дитина не тільки звертається до дорослого, але й відповідає на його впливи за допомогою мовлення; з'являються перші сло­ва, зрозуміти які, не враховуючи міміки, жестів дитини та ситуа­ції практично неможливо. Тому лепет вважається особливим же-стикуляторним мовленням.

Перші слова, які засвоює дитина, позначають добре знайомих їй осіб та предмети: мама, баба, кіт. їх кількість досягає 20 слів. Зв'язок між словом і предметом не стійкий, тобто дитина слабо засвоїла значення слова. Вона називає певним словом не тільки позначуваний ним предмет, але й інші, що мають подібну вираз­ну ознаку: словом «кіт» називає хутряну шубку. Не чітко розме­жовуються предмети та дії з ними: словом «мий» дитина називає мило. Тому розуміння дорослим перших слів дитини вимагає опори на ситуацію, на сприймання предметного оточення, жестів, міміки дитини. Водночас для дитини слова наділені певним сми­слом, за ними стоїть певна реальність, що свідчить про засвоєння власне звукових оболонок слова, а не просто поєднання звуків. Наприкінець немовлячого віку виникає фонемна стадія у розвит­ку мовлення дитини.

ВИСНОВКИ щодо особливостей розвитку мовлення в немовлячому віці:

засвоєння структури рідної мови відбувається у ди­тини через мовлення — спілкування за допомогою мовних засобів;

джерелом розвитку мовлення дитини виступає її ко­мунікативна потреба;

протягом немовлячого віку триває підготовчий пері­од до засвоєння активного мовлення, який завершується фонемною стадією;

перший досвід спілкування дорослого з дитиною при­водить до початку в засвоєнні пасивного мовлення — ди­тина починає розуміти слова дорослого та регулювати свою поведінку у відповідь на них;

у межах пасивного мовлення виникає здатність ди­тини встановлювати зв'язок між назвою предмета і самим предметом;

активне мовлення розвивається на основі прохо­дження дитиною етапів гуління, гукання, лепету, жестику-ляторного мовлення;

лексичний запас дитини до кінця 1 року становить до 20 слів, що позначають знайомих осіб та предмети.