Словник

Амнезії — розлади пам'яті, за яких відбувається втрата минулого до­свіду людини, її вмінь, навичок, знань.

Ампліфікація — максимальне розкриття всіх можливостей віку для психічного розвитку особистості (О. В. Запорожець).

Аналіз — одна з основних операцій мислення, що полягає у виділенні в об'єктах елементів, властивостей, зв'язків, у поділі предмету на частини.

Асинхронність закономірність психічного розвитку, згідно з якою різні психічні функції мають різні сензитивні періоди і за тривалістю, і за віком їх настання.

Афект форма переживання емоцій, ознаками якої є швидке виникнен­ня, бурхливий та короткочасний перебіг, супроводження пору­шеннями свідомості, втратою самоконтролю. Викликаються гост­рими життєвими ситуаціями. Схильність до афектів свідчить про невихованість, невміння володіти собою.

Біологізаторський підхід — психологічні теорії, у яких перебільшу­ється роль біологічних факторів розвитку особистості.

Відчуття — елементарний психічний процес, що полягає у відобра­женні окремих властивостей предметів та явищ оточуючого, а та­кож станів внутрішніх органів при безпосередньому впливі по­дразників на органи чуттів.

Вік психологічний — новий тип будови особистості й її діяльності, ті психічні й соціальні зміни, які вперше виникають на даному віко­вому етапі і які у найголовнішому і основному визначають свідо­мість дитини, її ставлення до середовища, її зовнішнє і внутрішнє життя, весь хід її розвитку в даний період (Л. С. Виготський).

Вікові новоутворення — новий тип будови особистості та її діяльнос­ті, психічні зміни, що виникають у певному віковому періоді й визначають перетворення в свідомості дитини, її внутрішнє й зов­нішнє життя.

Виховання — процес здійснення суспільних впливів, зумовлюючих формування особистості, тобто індивіда як члена суспільства, з тими якостями, які дозволяють йому відповідати на вимоги сус­пільства і дають підстави користуватися правами члена суспіль­ства.

Властивість психічна система усталених, фіксованих і повторюваних ознак психічного факту (якості характеру, темпераменту, здібнос­тей).

Воля — психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції люди­ною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставле­них цілей.

Вольова готовність дитини до шкільного навчання — рівень роз­витку довільності в організації дитиною своєї пізнавальної дія­льності.

Впізнавання — відтворення індивідом об'єкта при повторному його сприйманні.

Вчинок — різновид вольової дії, що спрямована на досягнення суспі­льно значущої мети, становить акт моральної поведінки, регульо­ваний певними етичними нормами.

Геніальність — найвищий рівень здібностей, проявом яких є відкриття особистістю нових напрямків, шляхів в галузі наукових дослі­джень, техніки, мистецтва.

Гетерохронність — закономірність психічного розвитку, що полягає у нерівномірному, хвилеподібному характері розвитку окремих психічних процесів.

Гра вид діяльності, ціллю якої виступає сам процес діяльності, а не предметний результат; джерелом якої служить наслідування та досвід і спонукуваний потребою особистості в активності.

Гра будівельна — різновид гри, у якій розгортання певного сюжету пов'язане із предметними діями по спорудженню та конструю­ванню з кубиків, конструкторів, допоміжних матеріалів з викори­станням піску, глини, камінців тощо.

Гра дидактична (навчальна) різновид гри, яка дозволяє наблизити процес навчання до вікових особливостей дошкільника; в ній тіс­но переплітаються ігрова та навчальна цілі, поєднується ігрова й пізнавальна мотивація.

Група соціальна — будь-які більш чи менш стійкі об'єднання людей.

Дозрівання — прояв онтогенезу, визначений генотипом, що полягає у послідовному становленні всіх систем організму.

Детермінізму принцип — принцип дослідження психіки, за яким реа­гування людини на зовнішні впливи залежить не тільки від харак­теристик цього впливу, а й від особливостей психіки людини (ін­тересів, досвіду, освіченості, знань тощо): «зовнішні причини діють через внутрішні умови» (С. Л. Рубінштейн).

Діяльність внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність лю­дини, що регулюється усвідомленою метою.

Діяльність мнемічна — система складних за структурою психічних процесів, керованих мнемічною метою, що формується у дошкі­льника на основі вроджених, біологічних форм пам'яті.

Діяльність побутова — різновид діяльності, що виступає засобом за­доволення біологічних потреб людини в їжі, теплі, чистоті та має соціальну природу, оскільки її виконання передбачає засвоєння людиною принципів організації свого побуту, прийнятого у сус­пільстві, оволодіння нею соціально виробленими культурно-гігієнічними навичками.

Діяльність продуктивна — образотворча й конструктивна діяльність дитини, націлена на отримання результату, що має творчий та оригінальний характер.

Диференціація психіки — закономірність психічного розвитку, що полягає у послідовному ускладненні психіки шляхом накопичен­ня новоутворень.

Експеримент психологічний — один з основних дослідницьких мето­дів психології, специфіка якого полягає у спеціальному створенні умов, за яких виникають очікувані психічні процеси, акти поведі­нки дитини, у повторенні їх для перевірки істинності експеримен­тальних висновків, у зміні цих умов з метою виявлення їх впливу на перебіг досліджуваних процесів.

Екстеріоризація — процес переходу внутрішньої сторони діяльності (внутрішніх дій) у зовнішню (зовнішні дії); відбувається при здій­сненні планів.

Емоції — психічне відображення у формі безпосереднього пристрасно­го переживання життєвого сенсу явищ та ситуацій, обумовленого відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта.

Емпатія один з механізмів взаєморозуміння, що полягає в емоційному відгукові на переживання іншої людини (співчуття, співпережи­вання).

Еталони-зразки етичні — емоційно-когнітивні узагальнення щодо способів поведінки; відображають певну сферу життя дитини та містять у собі суспільну оцінку і емоційне ставлення.

Ідеал — форма прагнення особистості, що відображає її потребу діяти у відповідності зі зразком, обраним для наслідування.

Ідентифікація — один з механізмів взаєморозуміння, що полягає в уподібненні себе іншій людині, здатності розкрити її точку зору.

Індетермінізм — позиція, протилежна до принципу детермінізму, стве­рджує замкнений характер психіки, її повну незалежність від зов­нішніх умов, заперечуючи, що можна дізнатися про внутрішній світ людини за її поведінкою; єдино можливим методом при цьо­му проголошується самоспостереження або інтроспекція.

Індивід — це окремий представник виду живих істот, якому властиві і загальні, і часткові, і неповторні якості.

Індивідуальність — це сукупність особливостей, що відрізняють одну людину від інших.

Інтерес — усвідомлюваний людиною мотив, що є емоційним проявом пізнавальних потреб та виявляється у бажанні більше дізнатися про об'єкт інтересу, глибше зрозуміти його. Задоволення інтересу не веде до зникнення потреби, а навпаки — до її посилення, тому його називають ненасичуваним мотивом.

Інтеріоризація — процес переходу від зовнішньої до внутрішньої сто­рони діяльності, яскраво проявляється у діяльності учіння.

Інтеграція психіки — закономірність психічного розвитку, що полягає у зміцненні та розширенні зв'язків між окремими психічними утвореннями.

Задатки — природна основа здібностей, ще нерозвинених, яка виявля­ється при перших спробах людини зайнятися діяльністю.

Здібності — система властивостей особистості, що відповідає вимогам діяльності та забезпечує високі досягнення в ній.

Здібності інтелектуальні перші прояви здібностей дитини, основу яких складають дії наочного моделювання: заміщення, викорис­тання готових моделей і побудова моделі на основі встановлення відношень між замінником і заміщуваним об'єктом.

Здібності сенсорні — перші прояви здібностей дитини, пов'язані із сприйняттям дитиною предметів та їх якостей, що склада­ють основу розумового розвитку; інтенсивно формуються з 3— 4 років.

Здібності творчі — різновид здібностей дитини, пов'язаний з уявою, які дозволяють дитині знаходити оригінальні способи і засоби ви­рішення завдань, придумати казку або історію, створити задум гри або малюнка.

Зміст гри — той момент дійсності й відносин між дорослими, що виді­ляється у відповідній сфері дійсності як найбільш значущий у ро­зумінні дітей та відтворюється ними у грі.

Зона найближчого розвитку — одне з основних понять культурно-історичної концепції розвитку Л. С. Виготського, що охоплює ті способи діяльності, якими дитина не володіє самостійно, але мо­же їх виконати при допомозі дорослого. Розвивальне навчання має орієнтуватися на зону найближчого розвитку.

Колектив — група об'єднаних спільними цілями і завданнями людей, що досягла в процесі соціально-цінної спільної діяльності високо­го рівня розвитку (Петровський А. В.).

Компетентність педагога професійна — особистісні можливості пе­дагога, які дозволяють йому самостійно й ефективно реалізовува­ти цілі педагогічного процесу; єдність теоретичної й практичної готовності педагога до здійснення педагогічної діяльності. У пе­дагогічній компетентності вирізняють такі гармонійно поєднані складові: знання, уміння, навички, способи й прийоми їх реаліза­ції у діяльності, спілкуванні, розвитку особистості (Мітіна Л. М.).

Комплекс пожвавлення — важливе психічне новоутворення періоду новонародженості, що виникає під час контакту дитини з дорос­лим і включає емоційні та рухові реакції: посмішку, вокалізації, дитина тягнеться ручками і спрямовує погляд у напрямі дорослого.

Конвергенції теорії — психологічні теорії, які спираються на поло-женння про конвергенцію (схрещування) біологічних (спадковос­ті) та соціальних (середовище) факторів розвитку особистості при визначальній ролі біологічних (німецький психолог В. Штерн).

Криза 3-х років — одна з криз психічного розвитку, що виникає на межі раннього та дошкільного вікових періодів; відзначається кризовими явищами у поведінці дитини (негативізм, протест, зне­цінення дорослих, свавілля, непокора, впертість) і відбувається при невідповідності між операційно-технічною (володіння спосо­бами і засобами діяльності) і мотиваційною (прагнення, інтереси, бажання щодо виконання діяльності) сторонами предметно-маніпулятивної гри. Виникає при блокуванні дорослим прагнень дитини до самостійності.

Культурно-історична концепція розвитку вищих психічних функ­цій (теорія Л. С. Виготського (1896—1934 рр.)) — марксистськи орієнтована теорія особистісного й психічного розвитку, згідно з якою розвиток дитини здійснюється через інтеріоризацію спосо­бів дій, існуючих у її найближчому оточенні; вищі психічні функ­ції (мовлення, теоретичне мислення, довільна увага, словесно-логічна пам'ять, уява, воля) ніяк не представлені в матеріальній структурі організму, а є результатом розвитку органічно предста­влених нижчих психічних структур людини в умовах суспільства.

Лепет — див.: мовлення жестикуляторне.

Макросередовище — джерело психічного розвитку особистості, що становить суспільство, його соціально-економічну і політичну си­стему.

Мезосередовище — джерело психічного розвитку особистості, що по­лягає у національно-культурних та соціально-демографічних осо­бливостях населення за місцем проживання дитини.

Методи діагностичні (тести) — група методів психологічного дослі­дження, що використовуються для з'ясування того, наскільки психічні якості людини відповідають раніше виявленим нормам та стандартам.

Метод лонгітюдний — один з двох основних способів організації пси­хологічного дослідження (другий спосіб — поперечних зрізів), поширений у дитячій психології, що передбачає дослідження ди­наміки певного психічного явища в одних і тих же конкретних людей або їх груп протягом тривалого часу (кількох років).

Метод порівняльний (вікових або поперечних зрізів) — один з двох основних способів організації психологічного дослідження, що передбачає одночасне вивчення певного психічного явища у різ­них вікових груп з метою виявлення його динаміки.

Методи інформаційні — група методів психологічного дослідження, в результаті яких отримують нові знання; основними з них висту­пають спостереження та експеримент.

Методи психології допоміжні — група методів психологічного дослі­дження (анкета, бесіда, інтерв'ю, самоспостереження), які самі по собі не відзначаються достатньою об'єктивністю та використову­ються на доповнення до спостереження та експерименту.

Методи психологічного дослідження — певні шляхи збору наукових психологічних фактів, які відображають специфіку психічних фа­ктів або явищ і служать предметом теоретичного аналізу.

Мікросередовище — джерело психічного розвитку особистості, що включає її безпосереднє оточення, близьких дорослих, сім'ю.

Мислення — процес пізнавальної діяльності людини, що характеризу­ється узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності.

Мова — система знаків, що служить засобом людського спілкування і діяльності мислення, способом вираження самосвідомості, пере­дачі від покоління до покоління і зберігання інформації; мова іс­нує і реалізується через мовлення.

Мовлення — це форма спілкування за допомогою мови, що склалась історично в процесі матеріальної перетворювальної діяльності людей.

Мовлення жестикуляторне (лепет) — перша форма мовлення дитини немовлячого віку, що складається з перших слів, зрозуміти які дорослий може лише з урахуванням міміки, жестів дитини та си­туації.

Мотиваційна готовність дитини до шкільного навчання — бажан­ня вчитися, ставлення до школи і навчання як до серйозної дія­льності.

Мотивація — система усіх видів спонукань особистості (потреби, мо­тиви, інтереси, цілі установки, ідеали), які регулюють поведінку і діяльність людини.

Мотивів підпорядкованість — важливе особистісне новоутворення; зумовлена прагненням відповідати вимогам дорослого здатність дитини вибирати між мотивами «хочу» і «треба» другий як пріо­ритетний.

Мрія форма прагнення особистості, змістом якого є створений фантазі­єю образ бажаного майбутнього.

Навичка — дія, неодноразове виконання якої привело до її автомати­зації, ознаками якої є максимально швидке виконання, відсутність зайвих рухів, мінімальна психофізична напруга, зниження конт­ролю при збереження якості виконання.

Навчання — процес взаємодії між тим, хто навчає (педагог), і тим, хто навчається (учень), у результаті якого в останнього формуються певні знання, вміння, навички.

Настрій — форма переживання емоцій, що становить загальний емо­ційний стан, фон перебігу психічних процесів та поведінки люди­ни (діяльність відбувається на певному емоційному фоні).

Научіння — стійкі доцільні зміни діяльності, які виникають завдяки попередній діяльності й не викликані безпосередньо-вродженими фізіологічними реакціями організму.

Несвідоме нижчий рівень психіки людини; форма відображення, при якій людина не контролює своєї поведінки, неповно орієнтується в часі й просторі, порушується мовлення.

Обдарованість — сукупність здібностей, що зумовлюють особливо успішну діяльність людини в одній чи кількох сферах, які виріз­няють її серед інших людей, що виконують ту ж діяльність у тих же умовах.

Онтогенез — розвиток живих істот у процесі їх індивідуального життя, що полягає у змінах, які носять закономірний, послі­довний, прогресивний характер, як рух від нижчих до вищих рівнів життєдіяльності, її структурне та функціональне вдос­коналення.

Особистість суспільний індивід, об'єкт і суб'єкт історичного процесу (Б. Г. Ананьєв); спосіб буття людини у суспільстві, індивідуальна форма існування і розвитку соціальних зв'язків (Л. І. Анци­ферова); система властивостей, яку набуває індивід у предметній діяльності і спілкуванні, що характеризує його з боку включення у суспільні відносини (А. В. Петровський); соціальна властивість індивіда (Б. Ф. Ломов); особлива якість, яку набуває індивід у су­спільстві (О. М. Леонтьєв).

Пам'ять — запам'ятовування, збереження і відтворення індивідом йо­го досвіду.

Передеталони предметні — конкретні предмети-мірки, використову­вані дитиною у ході практичного співвіднесення предметів за пе­вними ознаками (передусім, за формою й величиною); виникають у ранньому віці.

Переконання — система усвідомлених потреб особистості, що спону­кає її діяти у відповідності до своїх поглядів, світогляду, знань.

Персонологічні (особистісні) теорії — психологічні теорії, для яких характерне заперечення визначальної дії біологічних чи соціаль­них детермінант; головною детермінантою психічного розвитку розглядається сама особистість, її самодетермінація (Е. Шпрангер, Ш. Бюлер, Л. Блетц, Г. Імре та ін.).

Пізнавальна готовність дитини до шкільного навчання — готов­ність до шкільного навчання з боку інтелектуального розвитку дитини, що полягає в рівні розвитку пізнавальних процесів, у які­сних особливостях дитячого мислення (вміння виділяти істотне; порівнювати, бачити подібне й відмінне; міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки). Пластичність — здатність психіки до змін, яка лежить в основі психі­чного розвитку.

Поведінка польова — поведінка, безпосередню зумовлена переживан­нями, бажаннями дитини, імпульсивна, ситуативна, непослідовна (О. М. Леонтьєв).

Поняття — думка чи форма мислення, у якій відображаються зага­льні, суттєві та одиничні ознаки предметів та яка становить ос­нову наукових знань (поняття математичні, граматичні, фізичні тощо).

Потреба — стан нужди, що виражає залежність організму від конкрет­них умов існування, і виступає джерелом його активності.

Потяг — спонука діяльності, в основі якої знаходиться потреба, об'єкт задоволення якої особистість не усвідомлює.

Почуття вищі — різновид емоцій особистості, що відображають став­лення особистості до явищ соціальної дійсності та є результатом формування в умовах навчання та виховання.

Прагнення це мотиви поведінки, у яких виявляється потреба людини в таких умовах існування і розвитку, що безпосередньо відсутні, але можуть бути створені у результаті діяльності.

Праця — вид діяльності, що спрямована на виробництво суспільно-корисних продуктів (матеріальних або ідеальних).

Предмети-атрибути різновид ігрових предметів, що безпосередньо вказують на певну професійну діяльність дорослих і є їх обов'язковими ознаками (білий халат і шапочка у лікаря, указка й дошка у вчителя).

Предмети ігрові — предмети, використовувані в ігровому призначен­ні, за допомогою яких дитина унаочнює уявну ситуацію, як осно­ву задуму гри; поділяютьсь на три основних групи: іграшки, ат­рибути, предмети-замінники.

Пристрасть — форма прагнення, що відображає потреби непереборної сили; сильне, стійке, тривале почуття.

Провідна діяльність — діяльність, в якій формуються основні особис-тісні новоутворення, відбувається перебудова психічних процесів і виникають нові види діяльності (О. М. Леонтьєв).

Провина (дитяча) — порушення дітьми встановлених у суспільстві правил (Г. О. Люблінська).

Процес психічний система процесуальних ознак психічного явища з виділенням початку, проміжних стадій, та завершення.

Психіка — це властивість високоорганізованої матерії, що є особливою формою відображення суб'єктом об'єктивної реальності (О. М. Леон-тьєв).

Реакція зосередження — прояв поведінки дитини немовлячого віку, коли вона спрямовує погляд, завмирає, тягнеться до об'єкта, що викликав інтерес. Служить передумовою розвитку уваги.

Режим дня — обґрунтований розподіл у часі і правильна послідовність задоволення основних фізіологічних потреб дитини уві сні, году­ванні й активності (за Н. М. Щеловановим).

Рекапітуляції теорія — теорія американського психолога Стенлі Холла (1846—1924), за якою онтогенез психіки включає скоро­чене відтворення стадій історичного розвитку людського сус­пільства.

Рефлексія один з механізмів взаєморозуміння, що полягає в усвідом­ленні людиною того, як вона сприймається партнером у спілку­ванні.

Рівень актуального розвитку — одне з основних понять культурно-історичної концепції розвитку Л. С. Виготського, що охоплює ті способи діяльності, якими дитина володіє самостійно, без допо­моги дорослого (самостійно читає, пише, розв'язує задачі, відпо­відає на тестові запитання).

Розумові дії система інтелектуальних операцій людини, спрямованих на виявлення ознак предметів, які безпосередньо не сприй­маються.

Роль — суспільно прийнятий спосіб поведінки людей у різних ситуаці­ях (Д. Б. Ельконін).

Рушійні сили психічного розвитку — внутрішні суперечності, що спонукають людину до активності, спрямованої на їх подолання. Г. С. Костюк вирізнив низку таких важливих внутрішніх супереч­ностей.

Між новими потребами, цілями, прагненнями та досягнутим людиною рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задо­волення. Наприклад, внаслідок появи комунікативної потреби дитина оволодіває мовленням як засобом спілкування з оточую­чими.

Між інертністю, стабільністю, стійкістю й мінливістю, гнучкі­стю. Розв'язання цієї суперечності веде до появи «гнучкої стабі­льності». Зокрема, узагальнення особистістю різних мінливих мо­тивів, способів поведінки приводить до її стійкості в різнома­нітних життєвих обставинах.

Між досягнутим рівнем психічного розвитку індивіда й обра­зом його життя.

Між перспективними й близькими цілями.

Самосвідомість — один із проявів свідомості як відокремлення себе («Я») від об'єктивного світу («не Я»); усвідомлення, оцінка лю­диною себе, свого місця у світі, своїх інтересів, знань, пережи­вань, поведінки тощо. Самосвідомість має ієрархічно побудовану структуру від елементарного самопочуття до самопізнання і най­вищого рівня — самоставлення, що виявляються у самоконтролі та саморегуляції своєї поведінки (К. К. Платонов).

Світогляд — сукупність переконань особистості, формування якого становить важливе завдання навчання і виховання; у загальних рисах утворюється до кінця шкільного віку.

Сензитивний період — специфічний для кожної психічної властивості віковий інтервал, коли вона розвивається найбільш інтенсивно.

Сенсомоторні передеталони неусвідомлювані способи виділення про­сторових властивостей предметів за допомогою рухів тіла, руки, спочатку з реальним предметом, а потім з уявним; виникають у немовлячому віці.

Сенсорні еталони — психічні образи, що містять уявлення про чуттєво сприймані властивості об'єктів; формуються у дитини з трьох років.

Синтез — одна з основних операцій мислення, що полягає у поєднанні окремих елементів предметів, в об'єднанні окремих його частин у єдине ціле.

Соціальна ситуація розвитку — співвідношення зовнішніх і внутрі­шніх умов розвитку психіки особистості (Л. С. Виготський).

Соціологізаторський підхід — психологічні теорії, для яких характер­не перебільшення ролі суспільних факторів (суспільства) у фор­муванні особистості.

Спілкування — складний, багатоплановий процес встановлення і роз­витку контактів між людьми, породжуваний потребами у спільній діяльності, який передбачає обмін інформацією, взаємодію, сприймання та розуміння між його учасниками.

Спілкування педагогічне — професійне спілкування педагога з вихо­ванцями під час різноманітних форм роботи з дітьми, що виконує певні педагогічні функції та спрямоване на оптимізацію навчання та виховання (О. О. Леонтьєв).

Сприймання психічний процес відображення в мозку людини предме­тів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії подразників на аналізатори.

Спрямованість особистості — моральна, етична характеристика осо­бистості, яка виявляється у реальному змісті суспільної поведінки й визначається змістом домінуючих мотивів.

Стан психічний — психічний факт, існуючий у деякий незначний проміжок часу і зумовлений ситуацією (прояви волі, уваги, мис­лення, почуттів).

Стрес — форма переживання емоцій особистістю, ознаками якої є стан напруги при загрозі або перевантаженні, що амбівалентно позна­чається на здоров'ї та діяльності особистості: позитивно (еустрес) чи негативно (дистрес).

Стрибок росту — феномен фізичного розвитку, при якому спостеріга­ються швидкі й бурхливі зміни у зрості, вазі та інших параметрах.

Судження — думка чи форма мислення, у якій узагальнено відобра­жаються зв'язки між предметами або їх властивостями.

Сюжет — складова структури сюжетно-рольової гри, що визначається тим колом явищ дійсності, які знаходять відображення у грі.

Талант — високий рівень здібностей людини до певної діяльності, який виявляється в оригінальності та новизні підходу, супрово­джується досягненнями найбільш високих результатів у цій сфері.

Темпераменту властивості стійкі індивідуальні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, залиша­ються відносно незмінними при різному змісті, цілях діяльності та утворюють структуру, що характеризує тип темпераменту.

Увага спрямованість і зосередженість свідомості, що передбачають підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активнос­ті індивіда.

Уміння — готовність людини успішно виконувати діяльність, що ґрун­тується на знаннях і навичках.

Умовивід — зв'язок між думками, форма мислення, в результаті якого із кількох пов'язаних відомих суджень випливає нове судження.

Учіння — один з основних видів діяльності, коли дії людини скерову­ються свідомою метою засвоїти певні знання, навички, вміння, фо­рми поведінки; коли суб'єкт діє заради засвоєння нового досвіду.

Установка — готовність особистості діяти певним чином.

Уява — своєрідна форма відображення об'єктивної дійсності, психіч­ний процес, що полягає у створенні нових образів шляхом опра­цювання матеріалу сприймань і уявлень, утворених у попере­дньому досвіді.

Уява афективна — одна з перших форм уяви дитини раннього віку, змістом якої виступають емоції й переживання дитини.

Уява пізнавальна — одна з перших форм уяви дитини раннього віку, змістом якої є образи уявних предметів, ситуацій.

Уявлення через дію — перші прояви уяви у дитини раннього віку, що виникають у процесі слухання дитячої літератури і полягають у тому, що дитина показує дії персонажів по ходу слухання; б'є ру­чкою об стіл, удавано плаче.

Фотографічний запис — одна з можливих форм ведення протоколу спостереження, який, детально описує мімічні, пантомімічні про­яви емоцій; дослівно, без змін передає мовлення дитини в прямій формі, відзначає паузи, інтонацію, силу голосу, темп (М. Я. Басов).

Характер особистості — сукупність індивідуально-своєрідних психіч­них властивостей, які виявляються у типових для даної особисто­сті способах діяльності за типових обставин і визначаються став­ленням особистості до цих обставин.