Генетично модифікована продовольча сировина і харчові продукти, вироблені з її використанням - Пономарьов П.Х.

Ставлення до генетично тодиюікованин нарчовин продуктів у світі і україні як потенційно невезпечнин

 

Думка щодо генетично модифікованих джерел відрізняєть­ся у США і країнах Європейського Союзу. У США переважно позитивно ставляться до таких продуктів: 62 \% американців готові купувати генетично модифіковані продукти, але такі, які дуже свіжі або поліпшеного смаку, а європейців, які так вважають, тільки 22 \%. Противників технології генної інжене­рії в Європі 30 \%, а у США — 13 \%.

Останнім часом у засобах масової інформації в Росії і Укра­їні з'явилася низка публікацій, а також виступів на конферен­ціях, на засіданнях за круглими столами, які насторожили ши­рокі верстви населення і викликали неоднозначну реакцію вчених, спеціалістів, громадських діячів щодо генетично мо­дифікованих продуктів.

Деякі прибічники генної інженерії вважають, що ці продук­ти не є шкідливими, інші — небезпечними.

У підручниках, посібниках, спеціальних виданнях, статтях також по-різному оцінюються трансгенні продукти і продово­льча сировина. Конкретних прикладів, які свідчать про значну небезпечність трансгенних продуктів, препаратів, виготовле­них трансгенних мікроорганізмів, інших організмів, немає. Є окремі повідомлення в Інтернеті і спеціальній літературі про шкідливість цих продуктів.

Прогнози про потенційну небезпечність трансгенних про­дуктів все-таки робляться. Вони грунтуються на деяких оди­ничних повідомленнях, а переважно на загальнобіологічних закономірностях, які випливають з положень, законів генетики популяцій, що дає можливість виявити вірогідні механізми не­гативних наслідків широкого розповсюдження, використання і споживання таких продуктів, проаналізувати і оцінити потен­ційні ризики для людей і довкілля.

У Законі України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні ге­нетично модифікованих організмів» розділі 1, статті 1 приве­дено наступні терміни та їх визначення ризику.

Ризик — можливість виникнення та вірогідні масштаби наслідків від негативного впливу на здоров' я людини та до­вкілля під час здійснення інженерно-генетичної діяльності та поводження з ГМО протягом певного періоду.

У цьому випадку ризик має бути проаналізований, оціне­ний і повідомлений зацікавленим партнерам, у тому числі і

споживачам.

Аналіз ризику — процес, що складається з трьох взаємо­пов'язаних компонентів: оцінка ризику ГМО, управління (ке­рування) ризиком та повідомлення про ризик.

Оцінка ризику — науково обґрунтований процес, який складається з ідентифікації небезпеки ГМО, характеристики небезпеки, оцінки впливу, характеристики ризику.

Управління ризиком — процес вибору альтернативних рішень на підставі результатів оцінки ризику ГМО та в разі необхідності вибору і впровадження відповідних засобів управління (контролю), охоплюючи регуляторні заходи.

Повідомлення про ризик — взаємний обмін інформацією про ризик ГМО між спеціалістами з оцінки ризику, особами, що здійснюють управління ризиком, зацікавленими торговими партнерами та іншими зацікавленими сторонами.

У природному середовищі значної екологічної небезпечно­сті трансгенних сортів і гібридів рослин не виявлено, але їх потенційна небезпечність, на думку багатьох вчених, не підля­гає сумніву (рис. 11). За деякими даними, вірогідність виник­нення негативних наслідків використання генномодифікованих організмів на практиці є малою. Проте, якщо Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробу­ванні, транспортуванні та використанні генетично модифіко­ваних організмів» і надалі не буде діяти й контроль не буде здійснюватись, то ризик зберігається й буде зростати.

У Росії є повідомлення «Грінпіс», що половина трансген-них білків, які забезпечують стійкість до комах, грибкових і бактеріальних захворювань, є токсичними і алергенними. Ба­гато трансгенних сортів рослин, стійкі до комах, виробляють білки, здатні блокувати ферменти харчотравних органів не тільки у комах, але й у людини і впливати на підшлункову за­лозу. Трансгенна кукурудза і томати, стійкі до комах і шкідни­ків, здатні виробляти речовини, які розкладаються на токсичні і мутагенні з' єднання. Вони в свою чергу, можуть мати пряму небезпеку для людини — зростання ризику онкозахворю-вань і мутації.

 

Гонадо- та ембріотоксичність (токсична дія на зародки і зародкові мембрани)

 

Тератогенність (викликаються структурні порушення у ембріона або плода)

 

Зміни імуномоделювальних властивостей речовин, що підвищують захисні властивості організму (наприклад, корінь женшеня, квітковий пилок, дріжджі, цитоміни, симбіотики та ін.)

 

Мутагенність

 

Алергенність

 

Зміни біологічної і споживної цінності

 

Рис. 11. Потенційна харчова небезпечність використання трансгенних культур

Деякі генетично модифіковані рослини, завдяки підвище­ному вмісту лектинів стійкі до комах і шкідників, можуть бути мутагенними і суттєво впливати на ембріони людини.

Генетично модифікована картопля, стійка до гербіциду ат-разину, потенційно небезпечна, оскільки атразин має канцеро­генні, імунотоксичні, ембріотоксичні властивості.

Внаслідок внутрішньоклітинних процесів у деяких генетично модифікованих сортах рису накопичуються біологічно активні продукти розпаду ферментів (які сприяють підвищенню вро­жайності), здатні спровокувати утворення злоякісних пухлин.

У трансгенному цукровому буряку, який стійкий до гліфо-сату, накопичується значна кількість продуктів його розпаду, що є сильними канцерогенами.

Деякі чужорідні гени можуть вживлятися у мікрофлору кишківника людини. Більшість генетично модифікованих рос­лин містять гени, стійкі до антибіотиків. Споживання їх може призвести до того, що лікування за допомогою антибіотиків буде малоефективним.

Доведено, що чужорідна ДНК може з кишківника потрапи­ти у внутрішні органи. Якщо вагітні жінки будуть споживати трансгенні продукти, то з'являється висока вірогідність того, що чужорідні ДНК можуть вмонтуватися в геном дитини, що призведе до вродженої потворності, патологій, мутацій і, на­решті, загибелі плода.

Трансгенна картопля під назвою «Новий лист», яка була завезена в Україну у 1997 р. представником компанії «Монса-нто», містить ген, який відокремлено з ґрунтової бактерії ба­цил юс тюрінгієнзіс, що продукує токсин — білок дельта ток­син токсичний для багатьох видів комах і смертельний для колорадського жука. Ця картопля отримала назву «Новий лист» тому, що колорадський жук, з' ївши її листя хоча б один раз, більше нічого не може їсти і гине з голоду. У листях трансгенної картоплі міститься протесан, який згубно діє на слизову органів травлення і гемолімфу жука. Потомство від жука, якщо він і виживе, стане мутантом.

А як впливає трансгенна картопля і продукти з неї на орга­нізм людини? Наука, як стверджує завідувач Інституту овочі­вництва і баштанництва УААН В.Муравйов, не може дати од­нозначної відповіді на це запитання. Завідувач лабораторії генетики рослин Інституту загальної генетики імені Н. І. Ва­вилова РАН професор В. А. Пухальський у своєму інтерв'ю облікованому в газеті «Труд» від 7.06.2006 р. сказав, що зараз неможливо передбачити, яку небезпеку будуть являти собою трансгенні рослини, у тому числі картопля. «Я не можу сказа­ти, що картопля небезпечна, але що від неї немає шкоди, не впевнений. У США спостереження за трансгенними рослина­ми здійснюються протягом десяти років, а я вважаю, що їх не­обхідно проводити протягом двох поколінь людей», — зауважив В. Н. Пухальський. Разом з тим, чеські мікробіологи стверджу­ють, що продукти розпаду білка, який продукує бациллюс тюрі-нгігієнзіс, токсичні і можуть спричинити канцерогенний ефект.

Професор Дніпропетровського аграрного університету М. Рябченко вважає, що без сумніву бульйони, як і листя трансгенної картоплі містять багато шкідливих речовин, які вражатимуть не тільки органи травлення, але і людську кров. Небезпечним є використання такої картоплі на корм для худоби.

Начальник Української насіннєвої інспекції В. Маласай припускає, якщо буде поширена і використана в Україні трансгенна картопля, то колорадський жук може перекинутись на баклажани, томати, які в цьому випадку необхідно буде за­хищати, застосовуючи пестициди, що стане навантаженням на людський організм. Отже, потрібно буде модифікувати бакла­жани і томати.

Академік-секретар відділення рослинництва і переробки продукції Української академії аграрних наук, член Державної комісії із сортовипробування Ф. Адамель вважає, що перед тим, як її поширювати і використовувати в Україні, потрібно вивчити наслідки її впливу. Він наводить, як приклад, у Канаді, де трансгенну картоплю вирощують на острові, щоб вона не взаємодіяла з довкіллям і не використовувалась безконтрольно. Таку картоплю в цій країні використовують для виробництва крохмалю, який використовується для технічних потреб.

З приводу трансгенної продукції цікаву думку висловив ре­ктор Національного аграрного університету, доктор біологіч­них наук Д. Мельничук. Він припускає, що в Україні будуть вирощувати трансгенні рослини, а оскільки Україна прагне до Європейського Союзу, то це може стати згодом перешкодою на шляху до вступу у це співтовариство.

У генетично модифікованих організмах утворюються фер­менти — головні винуватці алергії, хвороб шкіри, шлунку.

Незважаючи на те, що визначення того, наскільки небезпе­чні трансгенні рослини і продукти, які з них виробляються, триває протягом значного часу (за одними даними, 10-и років, іншими — 30-50-и і навіть протягом двох поколінь людей), в засобах масової інформації, в Інтернеті з'являються окремі повідомлення про негативну дію продуктів харчування і пре­паратів на організми тварин і людей.

Англійський вчений Арпад Пуштаї годував науковців транс-генною картоплею, від чого у них з' явилися злоякісні пухли­ни, була порушена ендокринна система.

За іншими повідомленнями, у пацюків, які їли генетично модифіковані корми, зменшився розмір мозку, зруйнувалася печінка, постраждали воло, селезінка, пригнічувався імунітет.

Про свої експерименти і їх результати А.Пуштаї у квітні 1998 р. повідомив через телебачення. За це його звільнили з роботи. Він працював у науково-дослідному інституті Роуєтт в м. Абердин у Великобританії. Але через деякий час Британсь­ка медична асоціація закликала до міжнародної заборони ви­користання методів генної інженерії в харчовій промисловості і сільському господарстві. Їх спонукало до цього те, що вчені вважали неможливим перевірити і передбачити ефект дії ком­понентів генетично модифікованих продуктів. Такі продукти можуть бути причиною алергії, отруєнь, здатні збільшити ри­зик появи злоякісних пухлин, пригнічувати імунну систему і негативно виливати на якість їжі. Таку думку підтверджують дані результатів обробки експериментів Арнада Пуштаї анг­лійським вченим-патологом Стзнлі Юеном університету Абе­рдина. Він зробив впевнений висновок про те, що споживання в їжу трансгенної картоплі викликало аномальні явища у киш-ківнику у піддослідних тварин, і в деяких випадках були під­стави говорити про передраковий стан. Результати експериме­нтів Арнада Пуштаї і Стзнлі Юєна були ретельно перевірені незалежними експертами, їх висновки підтвердилися.

Японські вчені визначили, що споживання двох столових ложок генетично модифікованої сої за добу протягом місяця призводить до значного підвищення рівня тиреостимулюваль-ного гормона і подальшого розвитку захворювання вола (ро­сійською — зоб). Вчені Корнельського університету (США) виявили взаємозв'язок між годуванням дітей соєвим молоком і розвитком аутоімунних захворювань. Серед дітей-діабетиків у два рази більше таких, кому в дитинстві в раціон харчування добавляли сою. Аналоги статевих гормонів соєві фітоестроге-ни викликають недоумство. Споживання під час вагітності біоактивних добавок із соєвим лецетином призводить до зни­ження активності кори мозку в ембріона. Висока концентрація фітоестогенів сої в дитячому харчуванні викликає раннє ста­теве дозрівання дівчат і порушує фізичний розвиток хлопчи­ків. Тому в деяких країнах, і зокрема в Швеції, медики реко­мендують обмежити споживання соєвих продуктів у дитячому харчуванні.

Дослідження британських корпорацій Сейнзбері і Маркс -Спенсер, французької Карефо, санітарних служб Голландії, Швейцарії, Данії, Великобританії, японської агропромислової корпорації Кирін брюмері, мексиканських дослідницьких центрів, російських вчених І. Яругіної, В. Прохорова та бага­тьох інших підтверджують, що споживання генетично моди­фікованої сої призводить до виникнення онкологічних захворю­вань, а також до незворотних змін імунної системи людини.

У Росії згідно із санітарними нормами підлягають марку­ванню: соєві боби і паростки, концентрат білковий та його те­кстуровані форми, ізолят соєвого білка і продукти, отримані з нього, гідролізат соєвого білка і продукти, отримані з нього, соєве борошно і продукти, отримані з нього, замінники молока (соєве молоко) і продукти, отримані з нього (тофу, сквашені напої, морозиво, майонез), замінник сухого молока (сухе соєве молоко) і продукти. отримані з нього, варені і смажені соєві боби, смажене соєве борошно, ферментовані соєві продукти, соєва пата і продукти з неї, соєвий соус.

У Росії у 2003 р. в межах реалізації Закону «О качестве и безопасности пищевых продуктов № 29-Ф3 от 02.01.2000 г.» був організований моніторинг за оборотом харчових продук­тів, які містять генетично модифіковані аналоги: з 299 зразків соєвих білкових продуктів (ізолят, концентрат, борошно) у 20 \% зразків містились трансгени, з 19 зразків соєвого лецети-ну — 10,5 \%, з 61 продукту дитячого харчування, що містили компоненти із соєвого білка, — 5,2 \%, з 102 зразків ковбасних виробів — 17,6 \%, з 7 зразків кондитерських виробів — 42,9 \%, з 111 зразків харчових добавок, що містили компоненти з про­дуктів переробки сої, — 9 \%, з 69 зразків біологічно активних добавок, що містили продукти переробки сої, — 13 \%.

Необхідно підкреслити, що білкові продукти з відходів ви­робництва не модифікованої соєвої олії давно широко викори­стовуються в багатьох країнах світу як білкові збагачувачі, за­мінники і аналоги харчових продуктів, безалергенові і без-лактозні замінники коров' ячого молока, структуроутворювачі і наповнювачі, стабілізатори і руйнівники піни, добавки для регулювання калорійності і біологічної цінності дієтичних ни­зькокалорійних «легких» продуктів. Тільки у США за один рік на споживчий ринок випускається до 330 нових видів продук­тів на основі білків сої.

Якщо у США вирощується 90 \% трансгенної сої, то можна з впевненістю стверджувати, що продукти, виготовлені з до­даванням сої, містять певну кількість трансгенів.

В Україні за неофіційними даними вирощується трансгенна соя і незаконно, але цілком вільно використовуються соєві концентрати та очищені соєві білки, а також кормові добавки у птахівництві. Харчові продукти, в яких містяться інгредієн­ти, виготовлені з сої, що ввозяться на митну територію, не пе­ревіряються на вміст генетично модифікованих організмів.

Соєве борошно різних видів, що виробляється в США, ФРН, інших країнах, містить, \%: жиру 1—29,3, білка — 40,5— 53,0, золи — 4,5—6,7, води — 5,9. Білкові соєві концентрати виготовляють з борошна і пелюсток цих культур. Пелюстки містять, \% білків — 67,1—71,0 \%, жиру — 0,3—2,4 \%. Білкові ізоляти виготовляють із шротів або насіння сої. У соєвому ізо­ляті із шротів, залежно від його різновидів, міститься, \%: жи­ру — 0,2—4,0, білків — 85—97, золи — 0—5,5.

Соя зменшує ризик розвитку серцево-судинних захворю­вань, використовується для профілактики і лікування діабету, атеросклерозу, гепатиту, панкреатиту, туберкульозу, остеопо-розу, неврозів, ожиріння, дисфункції кишківника, нормалізує обмін речовин, підсилює імунітет. Саме тому соя та продукти, вироблені з неї, широко використовуються в багатьох країнах світу.

У сої міститься від 34 до 46 \% білків і 16-22 \% жирів. У складі білків найважливіші амінокислоти; г/кг сухої речовини: лізин — 21,9, метіонін — 4,6, цистин — 4,6, аргінін — 25,6, лейцин — 41,0, фенілаланін 16,0, треонін — 12,6, валін — 16,0, триптофан — 3,6, гістидин — 8,0. Разом 154. За вмістом у насінні білка соя майже вдвічі перевищує горох, втричі пше­ницю і овес, вчетверо кукурудзу, ячмінь, а також значно пере­вищує їх за сумою найважливіших амінокислот.

У складі жирів багато незамінних (біологічно цінних) полі-ненасичених — лінолевої — 50,8 мг/100 г жиру і ліноленової -10,3 мг/100г жиру, а також Р-каротину (0,17), Р-сіптостерину (0,3), вітаміну Е(114). Соя містить мінеральні речовини, віта­міни, клітковину.

З насіння сої, крім олії, виробляють: борошно, крупу, пе­люстки, рослинний жир, соєве молоко, вершки, масло, кефір, кумис. Вона є замінником кави, входить до складу різноманіт­них консервів (із зелених бобів) тощо. Білкові концентрати, ізоляти, соєве борошно додають у макаронні, хлібобулочні ви­роби, шоколад, цукерки, ковбасні вироби, м'ясні консерви.

Соєвий шрот, жмих, який залишається після вилучення олії, є джерелом кормового білка для всіх видів тварин і птиці, а також основним компонентом комбікорму. Соєві добавки до кормів широко використовуються для всіх видів тварин. Найефективніші вони у годівлі птиці та свиней. Велику цін­ність має зелена маса сої, яку також використовують для кор­мів, сіна та силосу.

Доктор біологічних наук, провідний співробітник Інституту вищої нервової діяльності і нейрофізіології Російської академії наук, член екологічної жіночої Асамблеї ООН, експерт комі­тету Росія-НАТО з безпеки харчових ланцюгів, І. В. Єрмакова провела досліди з годування щурів їжею, в яку додавала гене­тично модифіковану сою, стійку до гербіциду раундап, протя­гом декількох місяців. У третини піддослідних щурів потомс­тво не вижило, а ті, що залишилися живими, були кволі і безплідні. Вона вважає, що не виключена вірогідність того, що чужерідна ДНК в трансгенному продукті харчування здатна накопичуватись у внутрішніх органах людини, а також потра­пляти в ядра клітин ембріонів, що може призвести до вродже­них спотворень і навіть загибелі плоду. Більше того, у щурів спостерігались аномалії розвитку: мала вага, надмірна агреси­вність як потомства, так самок-годувальниць — вони переста­ли піклуватись про своїх дитинчат. І. Єрмакова вважає, що причиною таких аномалій є генетично модифікований корм. Організм щура за своєю морфологією і біохімією дуже подіб­ний до людини. Тому читачі і споживачі можуть самостійно робити висновки з цього експерименту: чи є загроза людині від споживання трансгенної сої і продуктів, що з неї виробля­ються і додаються у вигляді інгредієнтів у рецептуру інших.

А. Бажал у статті, опублікованій в Міжнародному громад­сько-політичному тижневику № 48 15—21 грудня 2007 р., ви­клала своє ставлення щодо результатів експерименту з щура­ми, проведеного І. Єрмаковою та виступив на засіданні за круглим столом «Генетично модифіковані організми: міфи чи реальна загроза». Вона вважає, для того щоб оцінити, наскіль­ки високою є ймовірність ризику, потрібна якнайновіша інфо­рмація. Можливо, небезпечними для здоров' я є лише певні види генетично модифікованих організмів і, можливо, тільки для людей, які мають індивідуальну гіперчутливість. А. Бажал вважає, щоб це виявити, необхідне об' єктивне, всебічне, скру­пульозне й досить витратне (в сенсі часу і ресурсів) дослі­дження і далі ставить низку питань: результати експерименту І. Єрмакової — це закономірність, чи поодинокий випадок, просто специфічна реакція даного виду щурів на даний конк­ретний генетично модифікований корм і чи справді така реак­ція пов'язана з тим, що соя генетично модифікована? Що тра­питься з цими ж тваринами, якщо дати їм інший генетично модифікований корм? А якщо годувати цим же кормом інший вид щурів або взагалі інших тварин? На думку А. Бажал, екс­перимент спонукає замислитися над тим, чи є підстава ствер­джувати слідом за І.Єрмаковою, що «глобальне поширення у світі ГМО, небезпечність яких довели вчені різних країн, може спричинити розвиток безпліддя, сплеск алергічних реакцій, онкологічних захворювань і генетичних вад, до зростання смертності людей і тварин»?

Неоднозначне ставлення до результатів експерименту спо­нукало І.Єрмакову опублікувати всі деталі свого дослідження у «Nature Biotechnology» і надіслати звіт про роботу.

У вступі зазначається, що результати цих досліджень ще до появи в новому оглядовому журналі, вже обговорюються в за­собах масової інформації, в Інтернеті і на них посилається бі­льше ніж 500 організацій, вважаючи, що вони є свідченням потенційної токсичності генетично модифікованої сої.

Оскільки результати роботи мають принципове значення для прийняття рішень щодо рівня небезпечності трансгенних продуктів харчування і в Україні, ми наводимо основні поло­ження звіту і коментарі до нього опонентів.

Метою експериментів І.Єрмакової було вивчення впливу генетично модифікованих (ГМ) соєвих бобів на фізіологічний стан і поведінку щурів та їх нащадків.

Окрім звичайного корму одній групі щурів-самок давали соєве борошно і соєві боби протягом 2 тижнів перед паруван­ням, під час парування і в період вагітності. Протягом такого ж періоду іншу групу самок-щурів годували звичайним соє­вим борошном, або бобами. Третя група отримувала протеїн, відокремлений від ГМ-сої. Четверта група отримувала лише лабораторну їжу (її вважали позитивною контрольною групою).

Був проведений аналіз фізіологічного стану (ваги, розміру і т. д.), репродуктивної функції, рівня смертності, поведінки щу­рів та їх нащадків. Експеримент проводився 5 разів з викорис­танням соєвого борошна, стандартного корму і корму, зміша­ного з ГМ — соєю (~14 \%).

Стандартний корм складався з пшениці, висівок, соняшни­кового насіння, тваринного жиру, ячменю, мікроелементів та вітамінів. Аналіз показав присутність трансагента EPSPS в усіх зразках ГМ-сої.

Корм давали у вигляді сухих пігулок із спеціальної посу­дини, розміщеної вгорі клітки. Соєве борошно давали розве­деним водою (20 г соєвої пасти на 40 мл води). Всередині клі­тки помістили маленьку посудину для 3 щурів. Таким чином, кожний щур отримував 6—7 г борошна щодня. Схожа схема ви­користовувалася для соєвого насіння, яке тримали у воді 1 день перед годуванням: 4 насінники для 1 самки; 6 — для самця.

Щурів годували їжею та соєвими препаратами, які подава­ли окремо у вигляді рідкої пасти в пропорції 20 г на трьох щурів. Відомості щодо споживання їжі кожним щуром не наводяться. Під час такого дослідження кожна тварина, як правило, пере­бувала в окремій клітці, досліджувана речовина додавалась до їжі, і споживання їжі кожною твариною реєструвалося щодня. За схемою, описаною Єрмаковою, коли в одній клітці перебу­ває більше одного щура, споживання сої чи продуктів, що її містять, коливалось би від 0 \% до 100 \% їхнього денного раці­ону, тому неможливо визначити ні кількість спожитої їжі, ні кількість сої, спожитої кожною окремою твариною (самкою, самцем чи малям).

І. Єрмакова стверджує, що самці не споживали сою. Однак вони перебували у клітках разом із самками, яким сою подава­ли щодня. Через три дні самців помістили в клітки з іншими самками, де вони були ще три дні. Не було вжито жодних за­ходів для того, щоб виключити можливість споживання дослі­джуваного соєвого матеріалу (генетично модифікованого чи не модифікованого), призначеного для самок, самцями, тому самці могли його споживати. Споживання сої самцями могло також призвести до зменшення кількості сої, призначеної для самок.

І. Єрмакова ймовірно, використала кілька прийнятих на міжнародному рівні протоколів з проведення дослідів над тва­ринами для складання схеми годування і процедур збору да­них досліджень. Ці протоколи розроблялись для проведення достовірних досліджень, прийнятих для наукової спільноти, включаючи регуляторні відомства.

Експерименти проводились п' ять разів з різними групами тварин. Використовували чотири генетично модифіковані до­бавки (борошно, зерно та сою, чи їжу з ГМ-соєю). Щурі в кон­трольних групах одержували звичайну сою, борошно чи зерно. Протягом перших трьох спроб експерименту було досліджено 30 самок, 40 самців та 221 щуря. Загалом, протягом п' яти спроб експерименту було досліджено 48 самок, 52 самці та 396 щурят, проте, результати виявились однаковими в різних спробах експерименту.

Опоненти цих досліджень (Bruce M. Chassy, L.Val Giddings, Alan Me Hugughen and Vivian Moses) вважають, що експери­мент добре спланований і його дані можуть бути використані для оцінки результатів випробувань, хоча немає стандартної практики щодо об' єднання даних цих досліджень через від­мінності в таких факторах як їжа, умови проживання та мінли­вість між групами тварин. І. Єрмакова стверджує, що в п'яти випробуваннях було досліджено 100 тварин; це в середньому 20 тварин на дослід і майже п'ять на кожну експериментальну групу. Хоча певні харчові дослідження можна провести не менш ніж з 10 тваринами, стандартні протоколи щодо відтворення токсикологічних досліджень починаються з 20—25 тварин.

Варто очікувати, що результати п' яти випробувань, прове­дених з меншою кількістю тварин, будуть мати більшу мінли­вість, ніж одне великомасштабне випробування з тією ж са­мою кількістю тварин.

Працівник Біотехнологічної промислової організації L.Val Giddngs (BIO, Washington, DS USA) вважає, що І. Єрмакова відхилилась від стандартної практики під час подання дослідів для огляду перед оголошенням результатів.

Щурів вагою від 180 г до 200 г тримали у віваріумі. Щодня самки і самці в кожній клітці одержували капсули зі спеціаль­ного контейнера, розміщеного вгорі клітки. Кожній тварині давали 200 мл питної води на добу. Через два тижні різних ді­єт три самки з кожної групи спарили з двома здоровими сам­цями того самого віку, яким не давали соєвих добавок. Спер­шу одного самця помістили в клітку із самкою на три дні, згодом іншого ще на 3 дні.

Для пологів усіх самок помістили в індивідуальні клітки і кількість соєвої добавки збільшили на 1 г для кожної новона­родженої тварини. Лабораторна їжа та вода були доступними протягом експерименту для всіх тварин. Коли новонароджені щурята могли самостійно харчуватися, денну норму соєвої до­бавки збільшили до 2—3 г для кожного. Всі щурі споживали денні порції добре, але невідомо, чи раціон був достатній для задоволення потреб кожної тварини.

Крім того, не зрозуміло, чи були щурята відлучені від году­вальниці. Також не встановлено, чи був наділений виводок збалансованою увагою щодо кількості щурят і їхньої статі. Нормальною є практика порівняння результатів з виводків од­накових розмірів (зазвичай 8 щурят, 4 самки, 4 самці), щоб уникнути відмінностей в догляді.

Для оцінки здоров'я і поведінки тварин були проведені такі спостереження. Дорослих тварин зважували перед годуванням і два наступні тижні від початку годування. Маса і розміри щурят з різних експериментальних груп, народжених в один і той же час (±1-2 дні), записувались через 2 тижні після наро­дження. Також визначалася маса деяких внутрішніх органів (мозок, печінка, селезінка, серце, легені, нирки і яйники) і ана­лізувалася морфологія печінки і яєчок. Здійснювався нагляд за поведінкою тварин і за 5 хв. визначався рівень страху з ви­користанням спеціальних тестів світла/темряви (Інтернет, Миеп8сгееп).

Експерименти з поведінки проводилися з жіночими та чо­ловічими особинами щурів після початку годування і з момен­ту, коли вони досягали 2-х місячного віку. Всі експерименти проводилися у другій половині дня, коли пацюки були актив­ніші (починаючи з 1700), кожна група зазвичай містила 9—10 тварин. Ця модель мала дві скриньки: темну і світлу (4 лампи 3,5 Вт). Кількість входжень пацюків у світлу скриньку, час, проведений там, тривалість та кількість фаз, коли пацюки ста­вали дибки у світлій скриньці, частота перед тим, як пацюк вперше заходить у світлу скриньку, кількість разів, протягом яких пацюк виглядав з темної скриньки, кількість випорож­нень і спарювань — все це робилося у вигляді записів.

Був проаналізований рівень смертності у кожній з дослід­них груп.

Експериментальні дані засвідчують високий рівень смерт­ності серед щурят, народжених від матерів, які з їжею одержу­вали генетично модифіковані соєві добавки, протягом 3 тиж­нів після народження порівняно з тими щурятами, які були в контрольних групах за цей самий період. Більш ніж 1/3 щурят, що вижили, народжених від матерів, які одержували генетич­но модифіковану сою, були низькорослими і з малою масою порівняно із щурятами від матерів з контрольної групи.

Поведінка тварин засвідчила високий рівень страху і агресії серед самців, самок і молодих щурят, яких годували в різних групах генетично модифікованими продуктами. Спеціальний аналіз внутрішніх органів виявив патологічні зміни в крові і вакуолізації в печінці щурів самців, годованих ГМ-соєвими бобами.

Також не можна було вигодувати друге покоління щурят від схрещення першого покоління самців і самок, яких годува­ли продуктами, у складі яких була TM-соя.

Опоненти (Bruce M. Chassy, L.Val Giddings, Alan Me Hugughen and Vivian Moses) наголошують, що у попередніх доповідях і в літературних джерелах не було показано впливу генетично модифікованої сої на масу народжених щурят чи їх смертність, а також впливу такої сої на яєчка чи печінку щу­рів, яких нею годували. Не знайдено ніякого репродуктивного впливу на мишей під час багаторазового дослідження году­вання генетично модифікованою соєю.

Разом з тим, І. Єрмакова стверджує, що після проведення перших трьох експериментів спостерігалася до 5 разів вища смертність у новонароджених щурят від матерів, які одержу­вали nM-соєве борошно порівняно з щурятами, народженими від матерів, які одержували nM-соєвий білок окремо, або зви­чайну сою чи так звану лабораторну їжу.

Висока смертність у контрольованих групах, на думку опо­нентів, вказує на недоліки, які, можливо, були у проведенні експерименту або обумовлені дієтичним дефіцитом.

За результатами дослідів І. Єрмакової встановлено незначні розбіжності у масі дорослих щурів, годованих різними спосо­бами (дієтами), через два тижні після початку годування, за

тижні після народження маса щурів від самок, годованих ГM-coєю була менша, ніж у тих щурят, народжених від щурів

контрольної групи, чи з групи, годованої традиційною соєю. Також виявлено, що 33 \% щурят від самок, годованих nM-соєю, мали менші розміри і меншу масу, ніж щурі, які годова­ні у спеціальній лабораторії традиційними соєвими бобами. Анатомічний аналіз показав, що органи щурят від самок, го­дованих nM-соєю, були значно менші і важили менше, ніж ті, що народжені від щурів, годованих іншими дієтами. Таким чином, щурята, задіяні в тесті, мали розбіжності у розвитку внутрішніх органів.

Спостереження за поведінкою щурів показали відмінності між групами у тесті. Тривога (неспокій) і агресія у напівтем­ряві була сильнішою серед самок (самці і новонароджені отримали nM-соєвий соус у своїх домашніх клітках), ніж у щурів з інших груп. Агресія була частішою у самок та щурят не лише один до одного, але й до персоналу лабораторії, що наглядав за ними. Деякі самки (20 \% самок, яких годували

ГМ-соєю) перестали турбуватися про своїх щурят. Щурі, го­довані ГМ-соєю, не могли продукувати друге покоління щурят (самців і самок).

За результатами досліджень І. Єрмакової можна зробити висновок, що генетично модифікована соя має значний нега­тивний вплив на щурів і їх потомство.

Було б добре порівняти вплив на щурів і їх потомство гене­тично модифікованої сої з впливом інших бобових і з цілком відмінними властивостями від модифікованих рослин. У май­бутньому планується проаналізувати причини смертності щу­рят і виявити дисоксирибонуклеїнову кислоту в білих кільцях крові, в мозку, печінці та в інших органах дорослих тварин і у щурят.

Результати досліджень І. Єрмакової опубліковані в журна­лах, доповідались на конференціях, у тому числі на міжнарод­них симпозіумах, на засіданнях за круглими столами. Разом з тим, опоненти вважають, що наукові дослідження необхідно продовжити, а висновки широко обговорити і оцінити науко­вцями.

На засіданнях за круглим столом «Генетично модифіковані організми: міфи чи реальна загроза?», який відбувся в грудні 2007 р., висловили свою думку з цього приводу перший засту­пник Голови Всеукраїнської екологічної ліги Т. Тимочко, к. б. н., доцент кафедри біохімії та екології харчових техноло­гій Київського національного університету харчових техноло­гій О.І. Ситник, академік НАН України, почесний директор Ін­ституту ботаніки ім. М. Холодного К. Ситник.

Т. В. Тимочко, вважає, що особи, причетні до скасування постанови Кабміну від 1 серпня 2007 року № 985, якою перед­бачалося обов'язкове маркування харчових продуктів, що міс­тять більше як 0,9 \% генетично модифікованих організмів (ГМО), і, крім того, заборонялося використовувати ГМО у продуктах для дитячого харчування, не думали про своїх ді­тей, онуків. Закон України «Про державну систему біобез-пеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та вико­ристанні генетично модифікованих організмів» не може захистити українців від несанкціонованої навали трансген-них продуктів.

О. І. Ситник вважає, що вирощування генетично модифіко­ваних культур, стійких до гербіцидів, спричинить збільшення гербіцидів на полях і більше їх потрапить до харчових продук­тів рослинного походження. Генетично модифіковані рослини, стійкі до шкідників, виробляють токсини, але з часом шкідни­ки можуть адаптуватися до них. Він стверджує, що генетично модифіковані культури містять у 1020 разів більше токсинів, ніж звичайні і тому можуть бути отруйними також не лише до інших шкідників, але, й для корисних комах, що є небезпеч­ним. Крім цього, потрапляючи в ґрунт, токсини можуть опи­нитися в інших рослинах, а через них — в організмі тварин і людей. Він одночасно зазначає, що практично всі тестування генетично модифікованих організмів і продукції були корот­котерміновими, а їхній негативний вплив може виявитися че­рез тривалий час, тому йдеться не про конкретні дані, факти, а про ризики.

Вчені припускають, що антивірусні гени, вбудовані в ГМО, можуть комбінувати з генами інших вірусів, які природним шляхом заражають рослини, внаслідок чого можуть з'явитися ще небезпечніші віруси. Це перша група небезпеки.

До другої групи застережень належить пилок генетично модифікованих рослин, який переноситься на великі відстані і запилює інші рослини, передаючи їм нові гени. Таким чином вони будуть витісняти дикі форми — зменшиться біорозмаїття. Крім того, генетично модифіковані рослини можуть передава­ти свої властивості близьким видам, внаслідок чого можуть з' явитися, наприклад, стійкі до гербіцидів бур' яни.

До більш радикальних дій закликає К. М. Ситник. Він про­понує оголосити нашу країну вільною від трансгенів зоною.

На його думку, класичних методів генетики і селекції, розроблених протягом минулого століття, цілком достатньо, щоб прогодувати населення країни, але одночасно наголо­шує на необхідність вивчення ГМО і пошуку від них корис­ті. Про рівень їх безпечності можна говорити через декілька поколінь, коли нас не спіткають нові небачені хвороби та мутації.

У Міністерстві екології та природних ресурсів переконані, що Україна з 40 \% світових запасів чорноземів має усі можли­вості забезпечити себе власними якісними і натуральними продовольчими ресурсами.

Потенційна небезпека генної інженерії і використання трансгенних рослин, крім харчової небезпечності, полягають у такому спрямуванні: стійкість рослин до вірусів, перенесення генів і загроза для навколишнього середовища (рис. 12).

Стійкість до вірусів

Загроза для довкілля

Перенос генів

 

Е

 

я

о

Ё к о

и          СЯ

°           Й

а          я

й          2

0          &

Л         о

н          я

ГО       со я

а

о

■ 'я

 

Р я

 

го о

ів о

Й-|        Й        о . її 8

«а        Я         ? н      т           т її

£ §       *2     £ •§• £

 

 

і а

 

нр а

а

в

 

Рис. 12. Потенційна небезпека використання трансгенних культур [4]

 

Трансгенні рослини, як вважають спеціалісти — агрономи, можуть спричинити вірусні захворювання в інших рослин, тварин і навіть людей, появу стійких бур' янів, які сприятимуть генетичному забрудненню ґрунту, бо пилок, насіння, інші їхні компоненти буде переносити вітер, вода, бджоли, інші комахи, що змусить мутувати природні екосистеми. Для боротьби з бур' янами, які утворилися під дією генетично модифікованих організмів, необхідно буде створювати надсильні гербіциди, що в свою чергу виснажить ґрунт.

На засіданні Верховної Ради ще у 2001 р. було запропоно­вано створити робочу групу з компетентних спеціалістів, про­вести громадські слухання і державну екологічну експертизу, яка б дала можливість оцінити вплив генетично модифікова­них організмів і продуктів їх переробки на довкілля і здоров' я людей, але ця робота в необхідному обсязі не була виконана, тому сьогодні існує стурбованість українських вчених, депу­татів, громадськості щодо того, що в державі не існує ефекти­вної системи регулювання і контролю за використанням гене­тично модифікованої продукції і немає єдиної думки про їх шкідливість і нешкідливість для організму людини й навко­лишнього середовища.

Широке розповсюдження у світовому сільському господар­стві ГМ-культур призведе до виникнення нових принципово важливих тенденцій в рослинництві:

різке зменшення біорізновидів і сортів, що створюються, та уніфікація генетичної бази сортів, що створюються, за по­казниками стійкості до бур'янів, захворювань і шкідників;

зниження генетичної бази насінництва і монополізація 4—5 транснаціональними компаніями виробництва і ринку насіння;

значне збільшення термінів виробничої сортозміни.

До основних ризиків промислового виробництва ГМ-куль-тур належать:

управління персоналом генів із ГМ-культур у сорти тра­диційної селекції;

управління практично неконтрольованим розповсю­дження ГМ-культур за межі, дозволених для їх посівів площ;

правильна оцінка і планування ротації ГМ-культур;

контроль біологічної повноцінності і безпечності уро­жаю ГМ-культур;

міжтериторіальні і міждержавні потоки насіння ГМ-культур.

Одна з основних проблем широкого вирощування ГМ-культур — це їх можливість поступово витіснити традиційні сорти.

Генофонд культур, що визначають продовольчий потенціал усього населення землі, передбачається зосередити в руках 2-3 американських компаній. Зараз 85 \% ринку ГМ-культур конт­ролюють мегакорпорації із СЩА — ДЮПОН, МОНСАНТО і ДАУ КЕМІКЛ, які витратили на розробку нових і просування вже існуючих сортів ГМ-рослин 13 млрд. доларів тільки у 2001 році. Експерти вважають, що до 2050 р. майже 100 \% ха­рчових і технічних культур, що використовує людина, будуть мати вкраплені чужорідні гени, а це означає, що доходи транснаціональних компаній, що отримають контроль над цим ринком, виростуть до астрономічних величин. Фірма МОН­САНТО володіє90 \% генофонду всіх світових ГМ-культур. У США вирощують більше 2/3 усіх ГМ-рослин на землі.

Ринок харчів у США оцінюється в 800 млрд доларів, з яких на частку ГМ-продукції припадає 20 млрд. 32 \% усієї амери­канської кукурудзи, 75 \% — сої, 34 \% зернових і 19 \% карто­плі мають генетично змінену структуру. 90 \% місцевих фер­мерів надають перевагу «новому» насінню, тому що значно збільшується врожай.

Крім негативних тенденцій в сільському господарстві, ри­зиків промислового виробництва генетично модифікованих культур, існує інша загроза, а саме, економічна, політична і соціальна:

монополізація виробництва продуктів харчування;

вплив на довгостроковий запас продуктів від монопо­лізації;

біологічна колонізація — СОТ, Світовий банк;

відсутність маркування генетично модифікованих про­дуктів;

споживач, не маючи об'єктивної і своєчасної інформації про потенційну загрозу генетично модифікованих продуктів та їх наявність у торговельній мережі, не може чинити їм опір.

Генетичні маніпуляції над росинами і тваринами вважа­ються найновішою формою біологічного забруднення довкіл­ля. Тільки в США кількість дозволених до продажу трансген-них культур перевищує декілька сотень. Уже в 2001 р. майже 60 \% харчових продуктів, що продавались у торговельній ме­режі США, містили генетично модифіковані компоненти. Майже вся продовольча гуманітарна допомога, включаючи насіннєвий фонд для посівів, що відправляється у малорозви-нені регіони світу, — генетично модифікована. У цих регіо­нах, а також в Європі робляться спроби протистояти генетич­но модифікованій експансії, заборонити виробництво таких продуктів у своїх країнах. З цією метою в багатьох країнах останнім часом стали створювати системи біобезпеки. Про­грама ООН із захисту довкілля (ЮНЕП) спільно з Глобальним екологічним фондом (ГЕФ) сприяє створенню системи біобез-пеки в країнах, що розвиваються. З 2001 р. загальний проект ЮНЕП і ГЕФ за створення національних структур біобезпеки розпочато більше як у 100 країнах Африки, Азії, Латинської Америки, Східної Європи, Центральної Азії, Кавказу. Загаль­ний бюджет проекту за оцінками ООН становить 38,4 млн до­ларів, а в Україні — 235 тис. доларів. Виділені гроші мають бути використані на залучення до дослідження проблеми бі­льшої кількості фахівців і зацікавлених організацій, підприємств, окремих груп з метою створити в країні дійове, ефективне по­вноцінне законодавство, адміністративний устрій, визначити функції окремих органів, їх взаємодію з метою регулювання всіх питань, які пов'язані з виробництвом, використанням, транспортуванням, передачею, експортом, імпортом генетич­но модифікованих організмів. Все це робиться в інтересах су­спільства, яке насамперед цікавить, як генетично модифіковані продукти харчування впливають на здоров' я людини і довкілля.

 

Питання для самопідготовки і контролю засвоєння знань

Як ставляться до генетично модифікованих продук­тів харчування американські і європейські споживачі?

Дайте визначення термінів: «ризик», «аналіз ризи­ку», «оцінка ризику», «управління ризиком», «повідомлен­ня про потенційний ризик».

Яка потенційна харчова небезпека використання трансгенних культур?

У чому полягає потенційна небезпека трансгенної картоплі сорту «новий лист» під час її споживання? Думки з цього приводу провідних учених України.

Чим корисна соя та продукти, вироблені з неї, у хар­чуванні людини?

Чим небезпечна трансгенна соя і продукти, виробле­ні з неї?

Які дослідження, що проведені зарубіжними вчени­ми, свідчать про небезпечність трансгенної сої і продуктів, які виробляються з її використанням?

Які результати досліджень з годування щурів отри­мала І.Єрмакова?

Які застереження висунув О. Ситник у зв'язку з ви­рощуванням генетично модифікованих рослин7

До яких принципово важливих тенденцій може при­звести широке розповсюдження у світовому сільському го­сподарстві генетично модифікованих культур?

Негативні тенденції ризиків промислового виробни­цтва генетично модифікованих культур. Економічна, полі­тична і соціальна загроза.