Законодавче регулювання поводження | з генетично тодитікованити організтати в різний країна»

У Російській Федерації державне законодавче регулювання харчової продукції з генетично модифікованих джерел поча­лось ще у 1995 р., коли Міністерство охорони здоров'я роз­глянуло вимоги декларації про наявність генетично модифіко­ваних джерел їжі.

У 1996 р. прийнято федеральний закон «Про державне ре­гулювання в галузі генно-інженерної діяльності» № 86-Ф3 від 05.071996 р.

У 1997 р. створена міжвідомча комісія з проблем генно-інженерної діяльності (Постанова Уряду Росії № 464 від 22.04.1997 р.) і розпочато експериментальні дослідження пер­ших генетично модифікованих джерел їжі.

Постановою Головного санітарного лікаря РФ № 7 від

р. визначено порядок реєстрації генетично модифі­кованих джерел їжі. В цьому році дозволено для реалізації на­селенню генетично модифіковану сою лінії 40-3-2.

У 2000 р. прийнято Федеральний Закон «Про якість і без­печність харчових продуктів» № 29-Ф3 від 02.01.2000 р., за­тверджено «Методичні вказівки «Медико-біологічна оцінка харчової продукції, отриманої з генетично модифікованих джерел» МУК 2.3.2.970-00; заведено маркування харчової продукції з генетично модифікованих джерел (Постанова Го­ловного санітарного лікаря РФ № 13 від 08.11.2000 р.) і По­становою  Головного  санітарного  лікаря  РФ  № 14 від

р. удосконалено порядок реєстрації генетично мо­дифікованих джерел їжі.

У 2001 р. Міністерство охорони здоров'я Росії, РАН, РАММ, Держстандарт Росії стандартизували метод визначен­ня генетично модифікованих джерел у харчових продуктах. У цьому ж році було організовано навчання спеціалістів держ­санепіднагляду Міністерства охорони здоров' я методам кон­тролю генетично модифікованих джерел їжі.

У 2002 р. уведено обов' язкове маркування харчової продукції з генетично модифікованих джерел (СанПіН 2.3.2.1078-01), Де-ржсанепіднагляд Міністерства охорони здоров'я запровадив моніторинг за харчовою продукцією, що має генетично моди­фіковані аналоги.

У 2003 р. здійснювався моніторинг за харчовою продукцією, що має генетично модифіковані аналоги, які представлені на сві­товому продовольчому ринку, або ті, які перебувають на стадії лабораторних і польових випробувань, і затверджено Національ­ний стандарт Російської Федерації ГОСТ Р 521173-2003. Сиро­вина і продукти харчові. Методи ідентифікації генетично мо­дифікованих джерел рослинного походження.

У 2004 р. Головний санітарний лікар Росії затвердив сані­тарні правила СанПин 2.3.2.-1842-04 «Дополнения и изменения № 3 к СанПин 2.3.2.1078-01». У цьому документі встановлено максимальний рівень для маркування харчових продуктів, що отримані з генетично модифікованих джерел, 0,9 \% і міститься перелік харчових продуктів, які підлягають маркуванню, а та­кож Постанову від 31.12.2004 р. № 13 про генетично модифі­ковані джерела їжі рослинного походження, що дозволені для реалізації населенню і використання в харчовій промисловості в Російській Федерації і перелік генетично модифікованих мі­кроорганізмів, що офіційно дозволені для використання в хар­човій промисловості в Російській Федерації (виробництво етилового спирту, зброджування крохмалистої сировини, кро­хмально-патокова промисловість).

Сьогодні в країнах ближнього зарубіжжя по-різному став­ляться до виробництва, розповсюдження, ввезення і викорис­тання генетично модифікованих харчових продуктів і сировини.

В Азербайджані немає жодного закону щодо виробництва і продажу трансгенних продуктів. Як вважає глава Союзу віль­них споживачів Ююб Гусейнов, близько 10 \% громадян Азер­байджану є постійними покупцями ГМ-продуктів, з' явилася мода на споживання не екологічно чистих продуктів, а на ім­портну продукцію, яка містить ГМО.

У Білорусі заборонено виробництво і продаж продуктів ди­тячого харчування, які містять ГМО, і діє постанова про обо­в'язкове маркування ГМ-продуктів. Імовірне створення транс-генної картоплі, стійкої до шкідників.

У Вірменії немає контролю за продукцією, виготовленою на основі генетично модифікованих організмів. Не відомо, яка генетично модифікована продукція і в яких кількостях є на ві­рменському ринку. Під сумнів ставиться генетичне походження деяких сортів сої, консервованої кукурудзи, пшениці. У Вір­менії проводяться і власні розробки зі створення ГМ-орга-нізмів, але промислового виробництва їх ще немає.

У Грузії ввезення генетично модифікованої продукції офі­ційно заборонено законом. У 1996—1997 р. в декількох райо­нах посадили трансгенну картоплю, в подальшому під натис­ком «зелених» ввезення і вирощування ГМ-картоплі було заборонено, але місцеві «зелені» підозрюють, що в Грузію із США і Аргентини продовжують завозити насіння трансгенної сої і кукурудзи.

Вважається, що в Латвії трансгенні рослини не вирощують­ся. Але Рада Євросоюзу дозволила розповсюдження і переро­бку в ЄС насіння генетично модифікованого ріпаку. Латвія намагалася разом з 10 країнами оскаржити це рішення, оскіль­ки має багато ріпакових угідь, але безуспішно. Екологи і чи­новники вважають, що вирощування «нового» ріпаку може призвести до схрещування його з дикою редькою, що зро­бить культуру стійкою до гербіцидів, які використовуються в Латвії і, як наслідок, поля можуть заглушити бур' яни, які не можна буде вивести. Однак ця позиція Латвії в ЄС не бу­ла врахована. Зараз у країну можна вільно завозити транс-генне насіння ріпаку.

У Киргизії контроль за ввезенням і виготовленням генетич­но модифікованих продуктів відсутній і, як вважають спеціа­лісти Національного інституту стандартів і методології, сього­дні він не потрібний. Разом з тим, продукти, що містять ГМО, продаються в магазинах без маркування. Офіційно трансгенні культури в країні не вирощуються, але екологи стверджують, що існують нелегальні посадки в районі озера Іссик-Куль. За­раз постачання товарів на ринок здійснюється хаотично і не виключено, що через 3-5 років ринок наводнять більш дешеві генетично модифіковані продукти.

У Казахстані відсутня система контролю за переміщенням ГМО, немає органів, які б здійснювали ці функції, законодав­чої бази і сертифікованих лабораторій. Про ввезення і викори­стання ГМ-культур почали говорити ще у 2003 р., але ситуація з тих пір майже не змінилась.

Вважається, що в Молдові найбільш жорстке законодавство щодо ГМ-культур з огляду на вимоги Європейського Союзу. Республіка бажає бути «чистою» від ГМ-продуктів, але є віро­гідність, що генетично модифіковане насіння може до них надходити із Росії і України.

У Литві прийнято пакет законів і директив, розроблених Європейським Союзом. За цим правовим актом всі продукти, що містять ГМО, повинні бути відповідно маркованими. Крім цього, враховуючи національні інтереси, значно жорсткішим порівняно з Європейськими рекомендаціями є контроль за на­сінням генетично модифікованих рослин. На ринку Литви є 19 видів рослинної олії, 6 видів маргарину, а також їхні похідні, в які входять модифікована соя, кукурудза і ріпак, з овочів — картопля, помідори, салат; з фруктів — яблука, дині, суниці, які вирощені за новими біотехнологіями в Європейських країнах.

Литва має лабораторію з досліджень ГМО і перевіряє пере­важно продукти, які надходять із Східної Європи, північної і Південної Америк, Азії і Африки. На прохання ЄС спеціалісти лабораторії сьогодні досліджують властивості насіння генети­чно зміненого цукрового буряка.

В Україні прийнято в новій редакції Закон «Про безпеч­ність санітарного та епідеміологічного благополуччя населен­ня» № 3037-ПІ від 07.02.2002 р., в якому визначено фактори середовища життєдіяльності людини, в тому числі визначено генетично модифіковані організми і продукти біотехнології.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1217 від 19.08.2002 р. затверджено «Положення про державний саніта­рно-епідеміологічний нагляд». Одним з пріоритетних завдань санітарно-епідеміологічної служби є видача дозволів на роз­роблення та виробництво нових видів продуктів харчування, а також на право роботи із рекомбінантними молекулами ДНК і на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію продуктів біотехнології та інших біологічних агентів.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сирови­ни» № 191-ГУ від 24.10.2002 р. дає визначення нового продук­ту і нової продовольчої сировини, в тому числі виготовлених методами генної інженері. У цьому законі зазначається, що обіг нового харчового продукту, який вміщує генетично мо­дифіковані організми, складається або виробляється з них, ре­гулюється положеннями спеціального законодавства.

31 травня 2007 р. Президент України підписав Закон Укра­їни «Про державну систему біобезпеки при створенні, випро­буванні, транспортуванні та використанні генетично модифі­кованих організмів», регулюванню яким підлягають:

генетично-інженерна діяльність, що здійснюється у за­мкненій системі (замкнена система — система здійснення ге­нетично-інженерної діяльності, яка запобігає контакту з насе­ленням та навколишнім середовищем, наприклад, дослідження організмів з науковою метою);

генетично-інженерна діяльність, що здійснюється у від­критій системі (відкрита система — система здійснення гене­тично-інженерної діяльності, що передбачає контакт генетич­но модифікованих організмів з населенням та навколишнім середовищем, при запланованому вивільненні їх у навколишнє середовище, застосуванні у сільськогосподарській практиці, промисловості, медицині та в природоохоронних цілях, пере­дачі технологій та інших сферах обігу генетично модифікова­них організмів;

державна реєстрація генетично модифікованих організ­мів та продукції, виробленої з її використанням;

введення в обіг генетично модифікованих організмів та продукції, виробленої з їх використанням;

експорт, імпорт та транзит генетично модифікованих ор­ганізмів.

З метою забезпечення виконання закону визначено повно­важення Кабінету Міністрів України, центральних органів ви­конавчої влади з питань освіти і науки, екології та природних ресурсів, охорони здоров'я, аграрної політики.

Ввезення та транзит генетично модифікованих організмів повинно суворо контролюватися; дозвіл на ввезення, порядок ввезення встановлюється Кабінетом Міністрів України, а дозвіл на транзитне переміщення незареєстрованих в Украї­ні генетично модифікованих організмів надається централь­ним органом виконавчої влади з питань екології та природ­них ресурсів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Сьогодні для населення України немає інформації про кіль­кість завезеного за кордону насіння, продовольчих товарів, ге­нетично модифікованих інгредієнтів. Фактично відсутній кон­троль генетичної природи продуктів і насіння, що ввозиться на митну територію.

В Україні незаконно, але цілком вільно використовують со­єві концентрати та очищені соєві білки, кормові добавки у птахівництві. Партіями завозяться солодощі, молочні, інші продукти, сировина, які не перевіряються на вміст ГМО. За останні роки не зареєстровано жодного продукту на вміст ГМД. У 1997—1998 р. корпорація МОНСАНТО поставила в Україну близько 400 т насіння генетично модифікованої кар­топлі. Під тиском громадськості Міністерство агропромисло­вої політики заборонило у 1999 р. промислове вирощування і продаж генетично модифікованої картоплі «Новий лист» і зо­бов'язало компанію «Монсанто» утилізувати випродуковану картоплю, яка з вересня 1998 р. лежала в холодильниках, че­каючи дозволу на посадку у 1999 р. Генетично модифіковану картоплю «Новий лист» з п' яти областей завезли в с. Моска­ленки Чорнобаївського району Черкаської області в кількості 1300 т і закопали в землю. Я.Коваль у своїй роботі «Продукто­вий геноцид» (м. Львів: СПОЛОМ, 2005. — 48 с.) зазначає, що в Українському Інституті картоплярства проводились експери­менти з генетично модифікованою картоплею. Після місячно­го зберігання вона перетворилась у жовто-коричневу масу. Причини цього явища вчені не можуть назвати.

Незважаючи на це, фірма «Монсанто» продовжує сортови­пробування картоплі «Новий лист» в Україні.

Офіційно в Україні не вирощують генетично модифіковані культури, а за неофіційними даними на приватних ділянках і в малих фермерських господарствах вирощують картоплю, ку­курудзу, ріпак, сою. Цю інформацію неофіційно підтвердив журналісту НРС співробітник одного з центрів, що займається тестуванням сільськогосподарської продукції, з проханням не називати його імені: «Безумовно, у нас вирощують генетично модифіковані рослини і сою, і кукурудзу, і ріпак. При цьому достатньо багато. Правда, більша частина йде на корм твари­нам, і особливої паніки розводити не потрібно».

За даними екологів у магазинах масово продаються немар-ковані продукти, що містять ГМО. З приводу величезних мас­штабів незаконного поширення і використання в Україні сор­тів рослин і харчових продуктів, що містять ГМО, а в засобах масової інформації точаться гострі дискусії. Офіційні відомос­ті про це відсутні. Ні уряд, ні Міністерство аграрної політики, ні органи охорони здоров'я не мають ніяких відомостей, а як­що мають, то не повідомляє їх населенню. Органи, які відпо­відальні за несанкціоноване вирощування, розповсюдження, виробництво, імпорт генетично модифікованих насіння, сиро­вини, харчових продуктів, системного аналізу ринку цих про­дуктів в Україні не проводили. Це наводить деяких експертів, спеціалістів, на думку, що така ситуація влаштовує багатьох владних осіб, чиновників, оскільки усуває від проблем, відпо­відальності всіх фермерів-виробників генетично модифікова­них рослин, підприємств-виробників харчових продуктів і окремих інгредієнтів. Крім того, іноземним компаніям ство­рюються умови для заволодіння великим аграрним ринком. Іноземні компанії-виробники харчових продуктів з генетично модифікованої сировини присутні на ринку України. Ось деякі з них: Mars, Heis, Coca-Cola, Hellman's, Pepsi Co, Milky way, Snickers, Twix, Nestle, S'prite, Cherry Coca.

Таке становище пояснюється тим, що законодавча база в Україні щодо ГМП ще не розроблена в необхідному обсязі і відстає від стандартів Європейського Союзу, а також деяких інших пострадянських країн. Немає відповідних санітарних правил медико-біологічного оцінювання ГМО і матеріально-технічної бази для визначення ГМ-інгредієнтів.

У нашому законодавстві немає жодних регуляторних меха­нізмів з цього приводу. Наприклад, немає положення, як і хто саме має здійснювати виготовлення етикеток на ГМ продук­тах, немає жодної відповідальності виробника чи реалізатора продукції за порушення.

Ще 19 січня 2001 р. Верховна Рада розглянула законопро­ект «Про державну систему біобезпеки під час здійснення ге­нетично-інженерної діяльності». У лютому 2002 р. він був прийнятий у першому читанні із зміненою назвою: «Про дер­жавну систему безпеки при створенні, випробуванні і практи­чному використанні генетично модифікованих організмів». Після цього 5 років зволікалося прийняття цього закону. Він набув чинності тільки 31 травня 2007 р.

Однією з причин зволікання прийняття цього закону є від­сутність необхідної кількості лабораторій, які могли б охопити контролем насіння, інгредієнти, продукти харчування на всій території України.

Тільки 15 січня 2007 р. в м. Києві створена лабораторія мо­лекулярно-генетичних досліджень, яка має здійснювати моні­торинг харчових продуктів і продовольчої сировини на наяв­ність ГМО, а також розробляти методику їх визначення, на яку витрачено 500 тис. грн. Випробування здійснюються згідно з міжнародними стандартами. Перше випробування 45 зразків харчових продуктів (ковбасні вироби, рибні товари, товари дитячого харчування) показало, що майже 50 \% відібраних у супермаркетах м. Києва зразків містили ГМО.

Друга лабораторія, яка створена при одному з Одеських науково-дослідних інститутів, не буде здійснювати монітори­нгу ГМО, які є в продуктах харчування і сировині, що реалі­зуються через торговельні підприємства населенню. Вона буде проводити науково-дослідні роботи над ГМО.

Ще одна причина такого становища — брак фінансування, відповідних вчених, підготовлених для такої роботи фахівців.

Цими обставинами, а також іншими можна пояснити, чому відтерміновано Постанову Кабінету Міністрів України «Пи­тання обігу харчових продуктів, що містять генетично моди­фіковані організми та/або мікроорганізми», якою передбача­ється обов' язкове маркування харчових продуктів, що містять більше як 0,9 \% ГМО, і, крім того, забороняється використо­вувати ГМО у продуктах для дитячого харчування. Хто та як це має робити, не визначено. Для того, щоб ця постанова по­чала діяти, необхідно мати лабораторні дані про вміст у про­дуктах ГМО. Одна лабораторія не може виконати замовлення підприємств-виробників товарів на проведення таких визна­чень. Відомо, що аналізи є досить дорогими і проводити ви­пробування таких продуктів акредитовані лабораторії мають перевіреними та затвердженими у встановленому порядку ме­тодиками. Ні одного, ні другого в Україні поки що немає.

А. Бажал («Дзеркало тижня № 48, 15—17 грудня 2007 р.») пояснює це так: «Одні країни на свій страх і ризик вирощують у себе трансгенні рослини, продають їх за кордон, і своєму на­селенню, а інші поки що перестраховуються. Ми (А. Бажал має на увазі організації, установи, міністерства, уряд України) знову бігаємо між двох вогнів: із маркуванням на нас тисну­тиме Америка, а без маркування — не пустять до Європейсь­кого Союзу».

США відмовляються прийняти Закон про маркування про­дуктів, що містять модифіковані гени, і пропонують відмінити маркування, як таке, що входить у протиріччя з положеннями СОТ, а також запровадити санкції до країн Європейського

Союзу, дія яких впливає на торговельні стосунки між ЄС і провідним експортером трансгенної продукції — США. Разом

тим 35 країн, у тому числі Росія, прийняли закони або поло­ження про обов'язкове маркування товарів, що містять трансге-ни. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2007 р. № 985, якою передбачалося обов'язкове маркування харчових продуктів, тимчасово відмінена. У зв' язку із вступом України

лютого 2008 р. в СОТ знову постане питання про маркуван­ня трансгенних харчових продуктів.

Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні ге­нетично модифікованих організмів» № 1103-У від 31 травня 2007 р. критикують за те, що схема реалізації його окремих положень є незрозумілою і вносить плутанину в роботу та вза­ємодію різних органів центральної виконавчої влади. Тому потрібно раціонально підійти до розподілу відповідальності між державними органами та дослідницькими центрами (на­самперед це інститути Національної академії наук України та Української академії аграрних наук) щодо взаємодії та співро­бітництва стосовно створення, випробування, реєстрації та ви­користання генетично модифікованих організмів). Опоненти Закону про біобезпеку (Я.Блюм, Б.Сорочинський) пропонують низку заходів щодо використання та поширення ГМ-рослин. Потрібно передусім на державному рівні визначитись щодо використання та поширення ГМО. Заборона на використання та поширення в Україні трансгенних сортів рослин має відпо­відати умовам ринкової економіки. Реалізація окремих поло­жень Закону про безпеку не повинна означати автоматичного і безконтрольного дозволу на використання трансгенних рослин і їхніх інгредієнтів після проведення формальної процедури реєстрації. Держава (зокрема Міністерство аграрної політики) повинна знати, які ГМ сорти і яких культур, на яких полях і в яких масштабах вирощуються і з якою метою, а після точної і повноцінної інформації про це ухвалити виважене рішення про подальшу стратегію поведінки.

Необхідно на експертному рівні визначитися, які саме сор­ти трансгенних сортів і з якими ознаками потрібні в Україні і чи потрібні взагалі, де і якою мірою держава готова потрапити в залежність від світових виробників насіння, а де підтримува­ти власну селекційну науку, в тому числі і у створенні власних ГМ сортів. Значною частиною внутрішнього ринку сортів овочевих та деяких технічних культур вже володіють іноземні компанії.

Міжнародно-правові документи, національні Закони, По­станови Концепції, Правила, Методичні вказівки щодо пово­дження з генетично модифікованими організмами наведено в Додатку 1.

Питання для самоперевірки і контролю засвоєння знань

Як здійснюється законодавче регулювання створен­ня, ввезення, використання ГМО в Росії, Молдові, Білорусі та інших державах, з якими Україна має торговельно-економічні стосунки?

Які закони, Постанови були прийняті в Україні з ме­тою регулювання створення, випробування, використання

ГМО?

Які сфери діяльності підлягають регулюванню під час поводження з ГМО згідно із Законом України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікова­них організмів»?

Хто встановлює порядок ввезення і надає дозвіл на ввезення і транзитне переміщення незареєстрованих в

Україні ГМО?

Що Вам відомо про ввезення в Україну насіння кар­топлі сорту «Новий лист», її вирощування?

Чим можна пояснити те, що в Україні не маркуються ГМ-рослини, сировина і продукти харчування?

9

Контроль за створеннят, використаннят, передачею і реєстрацією генетично тодифікованин організтів у США, Роси і Україні

СИСТЕМА КОНТРОЛЮ ОТРИМАННЯ, ВИКОРИСТАННЯ ПЕРЕДАЧІ ГЕНЕТИЧНО МОДИФІКОВАНИХ ОРГАНІЗМІВ У США ЗАЛЕЖНО ВІД ГОСПОДАРСЬКОЇ ОЗНАКИ

Кожна країна має свої правила такого контролю. У США існує своя система контролю (табл. 10).

Примітка:

USDA (United States Department of Agriculture) — Міністерство сільсь­кого господарства;

EPA (Environment Protection Agency) — Управління з охороною довкілля;

EDA (Food and Drug Administration) — Управління з санітарного нагля­ду за якістю харчових продуктів і медикаментів.

Оцінювання генетично модифікованого організму за кри­теріями безпеки в кожній країні складається з двох основних напрямів: дослідження біобезпеки генетично модифікованих організмів і визначення їх харчової безпеки. Тому для приско­рення комерційного використання трансгенних рослин у різних країнах система отримання дозволу на їх випробування спро­щується, якщо росина вже зареєстрована в іншій країні.

Відповідно до рекомендацій міжнародних організацій ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), ФАО (Продовольча і сільськогосподарська організація ООН), ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку) і законодавства Ро­сійської Федерації (Федеральні закони від 02.01.2000 р. № 29-ФЗ «Про якість і безпечність харчових продуктів» і від 30.03.1999 р. № 52-ФЗ «Про санітарно-епідеміологічне благополуччя насе­лення») харчова продукція з генетично модифікованих джерел належать до категорії «нова їжа» і на цій підставі підлягає обов' язковому оцінюванню на безпеку з наступним монітори­нгом за обертанням. (Моніторинг — спеціально організований систематичний нагляд за станом об' єктів, явищ або процесів з метою їх оцінки, контролю і прогнозування).

У Росії проблемою безпечності отримання, використання, передачі і реєстрації генетично модифікованих організмів за­ймаються відповідні організації (рис. 13).

Взаємовідносини між цими організаціями і установами регу­люються правилами, розробленими на основі Федеральних зако­нів Російської Федерації «Про державне регулювання в галузі генно-інженерної діяльності», «Про селекційні досягнення», «Про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення», «Про екологічну експертизу», «Про охорону навколишнього середо­вища», міжнародних керівних принципів техніки безпеки ЮНЕП в галузі біотехнології», Конвенції Картахенського протоколу з безпеки і біологічного різноманіття, нормативно-правових актів Міністерств і відомств Російської Федерації.

В Україні донедавна не було такої системи, як, наприклад, в Росії і функції, повноваження окремих органів, взаємовідносини між ними не врегульовані. Ці недоліки будуть усунені з прийняттям Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично моди­фікованих організмів» № 1103-У від 31 травня 2007 р. Система безпеки генетично модифікованих організмів з врахуванням повно­важень центральних органів виконавчої влади наведена на рис. 14.

Університет прикладної біотехнології

Випробування на харчову безпечність

І

Центр санітарно-епідеміологічного нормування, гігієнічної сертифікації і експертизи

Інститут харчування АМНРФ

Центр «Біоінженерія» РАН

виді

фітопатології РАСГН

Міністерство освіти і науки

Мінсільгосп —і

Міжвідомча комісія генетично модифікованих організмів

ВИДІ біологічного захисту рослин РАСГН

Тимірязівська сільськогосподарська академія

Сортовипро бування

Держхімкомісія

Випробування на біо безпечність

Інші сертифіковані органи

Рис. 13. Система безпечного отримання, використання, передачі і реєстрації генетично модифікованих організмів в Росії [12]

Кабінет Міністрів України

Міністерство охорони здоров'я

            г-—:   

розробляє критерії оцінки ризику потенційного впливу на здоров'я лю­дини ГМО та продукції з них;

здійснює: державну санітарно-епідеміологічну експертизу ГМО і продукції, державний нагляд і конт­роль за дотриманням заходів безпеки, державну реєстрацію ГМО джерел харчових продуктів, моніторинг хар­чових продуктів, а також харчових продуктів з ГМО;

затверджує перелік ГМП та перелік відповідних методик ідентифікації ГМО.

Затверджує:

критерії безпеки ГМО у замкненій системі;

порядок проведення державної апро­бації ГМО у відкритій системі;

порядок ліцензування ГМД;

порядок державної реєстрації ГМО;

порядок ліцензування ГІД у замкне­ній системі

Комісія з біологічної і генетичної*" безпеки проведення ГІР в установах

Міністерство екології та природних ресурсів

            :—ї     

Здійснює:

державну екологічну експертизу ГМО, призначених для використання у відкри­тій системі;

державну реєстрацію засобів захисту рослин, отриманих з використанням ГМО;

державний нагляд і контроль за до­триманням заходів біологічної безпеки щодо об'єктів природного середовища у відкритій системі;

розробляє критерії оцінки ризику по­тенційного впливу ГМО на довкілля.

Міністерство освіти і науки

забезпечує розвиток наукового і науково-тех­нічного потенціалу в галузі ГМД;

забезпечує захист міжнародних і національних патентів в галузі поводження з ГМО, генної інже­нерії та ІГД;

розробляє критерії безпеки поводження з ГМО та ГІД з замкнених систем;

розробляє систему контролю за дотриманням правил безпеки ГМД;

здійснює ліцензування ГМД у замкненій системі;

затверджує Типове Положення про комісію з біо­логічної і генетичної безпеки проведення ГМР в установах замкненої системи

Міністерство з питань аграрної політики

забезпечує державну апробацію та реєстрацію ГМ сортів рослин, порід тварин, мікробіологічних, сільськогосподарських і ветеринарних препаратів;

здійснює: держнагляд і контроль за дотриман­ням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо рослин і тварин в агропромисловому комплексі і державну реєстрацію ГМО джерел кормів, кормо­вих добавок, ветпрепаратів, моніторинг кормів;

затверджує перелік кормів з ГМО та перелік відповідних ідентифікацій ГМО.

Рис. 14. Система безпечного отримання, використання і реєстрації генетично модифікованих організмів в Україні

Питання для самоперевірки і контролю засвоєння знань

Система контролю за створенням, використанням і реєстрацією генетично модифікованих організмів у США.

Організації у США, які контролюють створення і використання генетично модифікованих організмів.

Які організації Росії опікуються проблемою безпеч­ності отримання, використання і реєстрації генетично мо­дифікованих організмів?

Якими законами і правилами керуються організації Росії, що опікуються проблемами поводження з генетично модифікованими організмами?

Система безпечного отримання, використання і ре­єстрації генетично модифікованих організмів в Україні.

10