Лекція 2 статус та функції центральних банків

План

Статус і форми організації центральних банків

Принцип незалежності центральних банків

Функції центральних банків

1.2.1. Статус і форми організації центральних банків

Центральний банк — це банк першого рівня в дворівневій банківській системі.

Центральні банки є юридичними особами, що мають відособлене від держави майно. Формально це майно знаходиться, як правило, у державній власності, але центральний банк наділений правом розпоряджатися їм як власник.

Правовий статут центральних банків розвинутих країн закріплений у правових актах: законах про центральні банки і їхні статути, законах про банківську і кредитну діяльність, у валютному законодавстві.

Як правило, у Законі про центральний банк визначаються його організаційно-правовий статус, функції, процедура призначення вищого керівного складу, взаємовідносини з державою і національною банківською системою, повноваження центрального банку як емісійного інституту країни.

Центральний банк сполучає у собі окремі риси комерційного банківського заснування і державного відомства, що має деякі владні повноваження в сфері регулювання кредитної системи.

З точки зору власності на капітал центральні банки поділяються на:

державні, капітал яких належить державі (наприклад, центральні банки в Великобританії, Німеччині, Франції, Канаді, Росії);

акціонерні (наприклад, СІНА);

змішані — акціонерні товариства, частина капіталу яких належить державі (в Японії — 55 \%, в Бельгії — 50 \%).

Деякі центральні банки були зразу створені як державні (в Німеччині, Росії); інші створювались як акціонерні, а потім націоналізувались (в Великобританії, Франції). Але незалежно від цього, належить чи не належить капітал центрального банка державі, історично між банком і урядом склались тісні зв'язки, особливо посилившись на сучасному етапі.

Уряд зацікавлений в надійності центрального банку в силу особливої ролі останнього в кредитній системі країни, в проведенні економічної політики уряду.

Однак тісні зв'язки з державою не означають, що вона може безмежно впливати на політику центрального банку. Незалежно від природи капіталу центральний банк є юридично самостійним. Частіше всього він підзвітний або законодавчому органу, або спеціальній банківській комісії, створеній парламентом. Керуючий банком, якого може призначити парламент, президент, уряд, не входить до складу уряду. Істотна ступінь незалежності центрального банку є необхідною умовою ефективності його діяльності, яка нерідко вступає в протиріччя з короткостроковими цілями уряду, обтяженого, наприклад, наближенням чергових виборів. Це особливо важливо в плані обмеження можливостей уряду використовувати ресурси центрального банку для покриття бюджетного дефіциту.

Держава грає головну роль у формуванні органів управління центрального банку. Взаємодії центральних банків з органами державної влади можуть бути умовно подані у вигляді моделей:

центральний банк — агент міністерства фінансів і провідник його грошово-кредитної політики;

центральний банк незалежний від уряду, що самостійно проводить грошово-кредитну політику;

проміжна модель, у рамках якої використовуються принципи взаємодії виконавчої влади з центральним банком при визначеному ступені його незалежності.

1.2.2. Принцип незалежності центральних банків

Здатність центрального банку ефективно виконувати одне зі своїх основних завдань — підтримувати цінову стабільність — безпосередньо залежить від рівня його незалежності. З огляду на неприпустимість негативного впливу політики уряду на загальну фінансову стабільність держави суттєвого значення нині набуває спосіб взаємодії нейтрального банку та органів державної влади. Важливою складовою незалежності Центробанку є встановлена на законодавчому рівні заборона на отримання ним будь-яких вказівок від державних органів.

Порядок призначення голови, статус центральних банків. їх функції та основна мета діяльності у багатьох країнах майже не відрізняються. Основна відмінність полягає у ступені незалежності цих установ. Згідно із Законом України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» пріоритетним напрямом зовнішньої політики нашої держави є інтеграція до Євросоюзу. У зв'язку з цим місце, роль і правові засади діяльності центрального банку необхідно привести у відповідність із принципами ЄС. Відповідно до консолідованої версії Договору про заснування Європейської Спільноти, який вважають основним актом європейського права стосовно врегулювання питання незалежності центрального банку, незалежність є комплексним поняттям і передбачає сукупність інституціональної, особистої, функціональної та фінансової незалежності.

Інституціональна незалежність полягає у закріпленні на законодавчому рівні положення, згідно з яким центральний банк є самостійним і незалежним державним органом (визначення статусу банку). Відповідно до статті 9 Статуту Європейської системи центральних банків і Європейського центрального банку (Статут), який с додатком до Договору, Європейський центральний банк (ЄЦБ) с юридичною особою і повинен мати в кожній із держав-членів найширшу правоздатність, яка налається юридичним особам відповідно до законодавства цих країн. Зокрема, він може набувати и відчужувати рухоме і нерухоме майно та бути стороною в судовому процесі. Статтею 109 Договору зобов'язано кожну державу-члена забезпечити найпізніше до лати створення Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) сумісність її національного законодавства, у тому числі статуту центрального банку, із цим Договором та Статутом ЄСЦБ. Згідно зі статтею 116 Договору кожна держава — член ЄС повинна гарантувати незалежність центрального банку відповідно до вимог статті 109.

Особиста незалежність Центрального банку передбачає створення умов для неухильного виконання його працівниками своїх обов'язків. На практиці це означає особливий порядок призначення та звільнення працівників (особливо керівного складу) і заборону займатися їм комерційною діяльністю. Згідно зі статтею 14 Статуту Голова ЄЦБ може бути звільнений лише у тому разі, коли він не відповідає посадовим вимогам або визнаний винним у серйозних правопорушеннях. Також передбачено, що статути національних центральних банків повинні визначати строк повноважень Голови Центробанку тривалістю не менше 5 років. Відповідно до статті 11 Статуту члени керівних органів центральних банків не можуть обіймати будь-яку іншу оплачувану чи неоплачувану посаду, хіба що Керівна Рада зробить поодинокий виняток.

Функціональна незалежність полягає у виконанні центральними банками своїх функцій самостійно без втручання будь-яких органів державної влади і зокрема уряду. Якщо політика уряду загрожує виконанню основного завдання центрального банку, він не повинен її підтримувати. Заборона втручання інших інститутів у діяльність центрального банк)' закріплено статтею 108 Договору. Так, здійснюючи повноваження, завдання та обов'язки, що на них покладають Договір та Статут ЄСЦБ, ЄЦБ, національним центральним банкам та будь-яким членам їхніх органів, уповноважених ухвалювати рішення, не належить звертатися за вказівками або виконувати вказівки інституцій чи органів Спільноти, будь-якого уряду держави-члена чи будь-якого іншого органу. Інституції та органи Спільноти й уряди держав-членів беруть на себе зобов'язання поважати цей принцип і не прагнути впливати на членів органів ЄЦБ чи національних центральних банків, уповноважених приймати рішення, під час виконання їхніх завдань. Аналогічна норма є також у статті 7 Статуту.

Фінансова незалежність центральних банків визначається достатністю власних фінансових ресурсів, необхідних для виконання їх функцій, реалізації відповідних програм і забезпечення високого рівня заробітної плати працівників. До фінансової незалежності відносять право на перевірку банку незалежними аудиторами і право самостійно формувати власний кошторис. Згідно зі статтею 27 Статуту незалежні аудитори, рекомендовані Керуючою радою і схвалені Радою, мають проводити аудиторську перевірку бухгалтерської звітності ЄЦБ і національних центральних банків. Аудиторам належить мати найширші повноваження перевіряти всі бухгалтерські книги та рахунки ЄЦБ та національних центральних банків і діставати повну інформацію про їхні операції. Статтею 33 Статуту визначається, що чистий прибуток ЄЦБ має розподілятися таким чином: сума, визначена Керуючою радою (але не більше 20 \% від чистого прибутку), переводиться до загального резервного фонду з урахуванням ліміту, що дорівнює 100 \% капіталу, решту чистого прибутку належить розподілити між учасниками ЄЦБ пропорційно до їхніх оплачених часток. У випадку, якщо ЄЦБ зазнає збитків, недостача може компенсуватися за рахунок загального резервного фонду ЄЦБ, а при необхідності (за рішенням Керуючої ради) — й за рахунок грошового прибутку відповідного фінансового року — в тій же пропорції і не в більшому розмірі, ніж розподілено між національними центральними банками. Фінансовою незалежністю передбачається заборона надання кредитів уряду. Відповідно до статті 101 Договору та статті 21 Статуту заборонено надавати кредит на покриття дефіциту чи будь-які інші кредити ЄЦБ чи центральних банків держав-членів інституціям чи органам Спільноти, центральним урядам, регіональним, місцевим чи іншим державним органам та органам, чию діяльність регулює публічне право, чи державним підприємствам держав-членів. ЄЦБ та національним центральним банкам заборонено купувати безпосередньо в них боргові зобов'язання. Слід зазначити, що ЄСЦБ діє відповідно до принципів відкритої ринкової економіки та вільної конкуренції, що сприяє ефективному розподілу ресурсів, стійкості державних фінансів і валюти, стабільності платіжного балансу.

Визначені у Договорі принципи відобразилися у законодавстві, яке регулює діяльність центральних банків багатьох країн. Це можна продемонструвати на прикладі Монетарно-фінансового кодексу Франції, Закону Республіки Польша «Про Національний банк Польші» та Закону Республіки Чехія «Про Національний банк Республіки Чехія».

Таким чином, можна виділити економічну та політичну складові автономності центрального банку, які поєднують у собі встановлені Договором інституціональну, особисту, функціональну та фінансову незалежність центрального банку.

Економічна самостійність визначається здатністю центрального банку контролювати власний бюджет і розподіляти отриманий прибуток, тобто бути економічно незалежним. Політична незаангажованість забезпечується спеціальним порядком призначення Голови та членів Правління центрального банку, терміном виконання службових обов'язків (чим довший період перебування на посаді — тим більша незалежність» і методами виконання основного завдання центрального банку — підтримки цінової стабільності (залежно від того, втручаються органи державної влади у діяльність Центробанку чи ні).

Важливу роль в ефективній діяльності центрального банку відіграє злагоджена співпраця керівних органів, оскільки саме завдяки їх ефективній роботі досягається високий ступінь його економічної самостійності і незалежності.

1.2.3. Функції центральних банків

По значимості усі функції центрального банку поділяють на основні і додаткові.

Основні функції здійснюються усіма без винятку центральними банками і розділяються на регулюючі, контрольні й обслуговуючі. До регулюючих функцій відносяться:

Розробка і проведення грошово-кредитної політики. її характер залежить від ступеня незалежності центрального банку від уряду.

Наприклад, цільові орієнтири зміни агрегатів грошової маси звичайно визначаються безпосередньо центральними банками. У той же час жодний центральний банк не може самостійно, без участі держави, установити той або інший валютний режим.

Розробка грошово-кредитної політики містить у собі:

визначення напрямків розвитку грошово-кредитної політики; вибір основних інструментів грошово-кредитної політики;

створення і ведення статистичної бази даних по грошовій масі, кредитам і заощадженням;

проведення досліджень із проблем економіки і грошово-кредитної сфери даної країни й інших держав;

упорядкування грошових програм і контроль за їхнім виконанням.

Регулювання попиту і пропозиції на кредит і іноземну валюту здійснюється за допомогою проведення інтервенційних операцій на грошовому і валютному ринках.

З метою стримування кредитної експансії центральні банки вживають заходів по зниженню рівня ліквідності кредитно — банківських інститутів, а для розширення кредитної експансії здійснюють протилежні заходи. Аналогічний характер мають інтервенційні операції на валютному ринку.

Контрольні функції містять у собі:

Здійснення контролю над функціонуванням кредитно — банківської системи — обумовлена необхідністю підтримки її стабільності для довіри до національної грошової одиниці.

Можливі такі форми реалізації цієї функції:

нагляд здійснюють безпосередньо центральні банки,

Б) органи нагляду відділені від центрального банку, але він пов'язаний із ними, приймаючи участь у їхній діяльності або роблячи консультаційні послуги ( Бельгії, Німеччини, Швейцарії і Японії);

центральний банк контролює діяльність кредитно — банківських установ разом з іншими інститутами (ФРС СІНА здійснює наглядову діяльність разом із Федеральною корпорацією страхування депозитів, Службою контролера грошового обігу, уповноваженими органами штатів).

Проведення валютного контролю. Ступінь його жорсткості залежить насамперед від загального валютно-економічного положення країни. Так, у країнах, що розвиваються, контролю звичайно підлягає дуже широке коло операцій по зовнішніх платежах і розрахункам, найбільше розвинуті йдуть по шляху лібералізації валютного контролю.

Обслуговуючі функції:

Організація платіжних-розрахункових відношень комерційних банків: випуск в обіг паперово-грошових знаків, організація безготівкових розрахунків. Центральні банки можуть бути безпосередніми учасниками платіжних систем або обмежитися контролем за їхньою діяльністю.

Кредитування кредитно — банківських інститутів і уряду.

Як кредитор останньої інстанції, центральні банки надають позички кредитно — банківським заснуванням, що відчувають тимчасові хиби у фінансових ресурсах.

За допомогою кредитування уряду центральні банки здійснюють фінансування державного боргу і дефіциту державного бюджету. Це особливо широко використовується в країнах, що розвиваються, у яких позички центрального банку уряду складають значну частину їхніх активів. Напроти, розвинуті держави уникають подібну практику. У зв'язку з цим дана функція в даний час відноситься не до основних, а до додаткових.

Виконання центральним банком ролі фінансового агенту уряду — ведення урядових рахунків і управління активами різноманітних урядових відомств. У деяких країнах, наприклад у СІНА, центральні банки виконують цю функцію разом із комерційними банками. У інших державах, наприклад в Італії, центральні банки є практично бухгалтерами державних установ.

Додаткові функції центрального банку не пов'язані безпосередньо з його головною задачею (зберігання стабільності національної грошової одиниці), але сприяють її реалізації.

До числа цих функцій відносяться:

Управління державним боргом,

Проведення аналітичних досліджень і ведення статистичної бази даних. Ця функція може бути дуже неоднакова і нерівнозначна в центральних банках різноманітних країн:

A)        делегування центральному банку функції збору й аналізу даних платіжних балансів (Бельгія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Японія)

Б) дослідження економічної кон'юнктури в реальному секторі економіки, публікація їхніх докладних результатів (Федеральні резервні банки США, Банк Японії, Національний банк Бельгії, Німецький федеральний банк, Банк Франції, Бань Англії і інші).

B)        вивчення фінансового положення підприємств і створення централізованих служб по банківських ризиках (Національний банк Бельгії, Німецький федеральний банк, Банк Франції, Банк Італії; Банк Іспанії). Крім того, у центральних банках Німеччини, Бельгії, Іспанії, Італії існують централізовані бази даних балансів підприємств.

Випуск в обіг банкнот і забезпечення їхнього циркулювання на території країни.

Здійснення зв'язку з небанківською клієнтурою і надання суспільних послуг. Центральні банки підтримують кореспондентські відносини із фінансовими установами своєї країни, іншими центральними банками і міжнародними фінансовими організаціями. Проте комерційні відношення з небанківською клієнтурою завжди є другорядними.

Центральні банки можуть надавати визначений набір послуг колективного користування — це створення централізованих служб по банківських ризиках, контроль неоплачених векселів тощо.

Література [27, 52, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 70, 81, 97, 108, 109, 114, 117]

Контрольні запитання

Назвіть передумови виникнення центральних банків.

Які функції виконував центральний банк в епоху золотого стандарту?

Чим характеризувалася монетарна політика в кейнсіанському аспекті?

Охарактеризуйте етатичний тип Центрального банку.

Які завдання стоять перед Центральним банком з позицій монетаризму?

У чому полягає грошове правило монетаризму?

Як глобалізаційні процеси вплинули на формування сучасного історичного типу Центрального банку?

Що таке нейтральність грошей?

Назвіть фактори інституціональної, особистої, функціональної та фінансової незалежності центрального банку?

Яке місце посідає центральний банк в банківській системі різних країн світу?

П.Який правовий статут Центральних банків?

Які форми організації центральних банків вам відомі?

Які існують основні функції Центрального банку?

Які існують додаткові функції Центрального банку?

Як пов'язані функції та операції центральних банків?

Тестові завдання

Визначити, в чому полягає головне завдання центрального банку:

обслуговувати комерційні банки;

Б) контролювати, чи дотримують комерційні банки вимог чинного законодавства;

забезпечити сталість національних грошей; Г) забезпечити фінансове обслуговування уряду.

Який центральний банк краще виконує своє головне завдання:

який знаходиться в підпорядкуванні уряду;

Б) який знаходиться в підпорядкуванні президента;

незалежний від органів законодавчої та виконавчої влади; Б) підпорядкований парламенту.

Які з названих функцій виконує банк банків:

кредитує уряд;

Б) здійснює розрахунково-касове обслуговування комерційних банків;

зберігає золотовалютний запас країни; Г) здійснює валютне регулювання.

Коли виник перший центральний банк:

в XII ст.; Б) в XVII ст.;

в XIX ст.; Г) в XX ст.

Первісною функцією Центрального банку було:

обслуговування уряду; Б) кредитування банків;

регулювання грошового обігу;

Г) проведення розрахунків між банками.

Фідуціарна емісія — це:

кредитна емісія; Б) депозитна емісія;

випуск банками банкнот за умови часткового їх покриття золотом;

Г) випуск казначейських білетів.

У більшості країн емісійні банки було створено:

у XIX ст.; Б) у XVIII ст.;

на початку XX ст.,

Г) у XX ст., у період між двома світовими війнами.

Монетарні регулятори за часів кейнсіанського типу були:

головним економічним інструментом; Б) акомодативними щодо фіскальних;

етатичними щодо валютних; Г) деномінованими.

Таргетування — це

форма контролю за діяльністю комерційних банків; Б) засіб проведення грошової реформи;

встановлення цільових орієнтирів грошової маси; Г) залік взаємних вимог

10.       Якої організаційної форми Центрального банку не існує:

державної; Б) акціонерної;

пайової; Г) змішаної.