Центральний банк і грошово-кредитна політика - Навчальний посібник ( Косова Т. Д.)

6.1. пруденційне регулювання діяльності банків в україні

Банківське регулювання — одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Банківське рулювання як одна з форм державного управління є системою заходів, за допомогою яких держава через центральний банк (або інший уповноважений орган) забезпечує стабільне й безпечне функціонування банків, попереджає дестабілізаційні процеси в банківському секторі.

При цьому банківське регулювання як функція державного управління покликане сприяти забезпеченню:

стійкості роботи і зміцненню фінансового стану банківської установи;

орієнтації та стимулюванню діяльності банку в галузі кредитування на виконання пріоритетних завдань розвитку економіки та підвищення добробуту суспільства;

наукової організації грошового обігу в народному господарстві;

створенню системи гарантій захисту інтересів вкладників, в першу чергу фізичних осіб.

Пруденційне регулювання — це антиризикове регулювання фінансових інституцій.

Вплив Національного банку на діяльність інших банків здійснюється за такими основними напрямами:

створення законодавчих та інших умов, які б дозволили банками реалізувати свої економічні інтереси (організаційно-правовий напрям);

встановлення законодавчих нормативів та нагляд за їх дотриманням з метою забезпечення ліквідності банківської діяльності (напрям опосередкованого економічного впливу).

Кінцевими цілями банківського регулювання є:

підтримання стабільності й довіри до банківської системи шляхом забезпечення платоспроможності банківських структур, відвернення системного ризику (тобто ризику того, що банкрутство одного або кількох банків спричинить кризу всієї банківської системи);

захист вкладників та інших клієнтів банківської системи від надмірного ризику збитків та інших видів шкоди, що виникає внаслідок банкрутства, шахрайства, зловживань, маніпуляцій та інших видів посадових правопорушень з боку постачальників фінансових послуг (індивідуальний ризик);

забезпечення безперебійного ефективного, надійного та результативного функціонування фінансових ринків, включаючи правильну роботу конкурентних ринкових сил (стимулювання ефективності системи).

У ст. 55 Закону України «Про Національний банк України» зазначається, що головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Методи банківського регулювання матеріалізуються через систему заходів, які умовно поділяють на превентивні, що застосовуються для уникнення можливих негативних наслідків за тієї чи іншої економічної ситуації, та протекційні, що вживаються для захисту від уже існуючої ситуації.

До превентивних заходів, зокрема, можна віднести:

вимоги щодо розміру та структури власного капіталу банку;

вимоги щодо ліквідності;

диверсифікацію банківських ризиків;

•           обмеження виконуваних операцій. До протекційних заходів належать:

створення системи гарантування вкладів;

формування банками резервів на покриття кредитних та інших ризиків;

рефінансування центральним банком комерційних банків;

допомога інших державних органів.

Методи банківського регулювання поділяються також на економічні та адміністративні.

Економічні методи включають нормативні (встановлення кількісних нормативів або розмірів обмежень чи пільг) та коригуючі (застосування впливу для конкретної ситуації).

Суть адміністративних методів (а саме вони посідають чільне місце в організації банківського регулювання) може бути виражена в такому: встановлення певного порядку дії у сфері державного управління (приписи); заборона певних дій (заборони).

Велике значення для ефективності банківського регулювання має нормотворча функція Національного банку України.

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади й місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку (інструкції, положення, правила) видаються і затверджуються у формі постанов Правління НБУ. Вони не можуть суперечити законам та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набувають чинності відповідно до законодавства України.

Нормативно-правові акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України (ст. 56 Закону про Національний банк).

Таким чином, банківське регулювання необхідно розглядати як одну з функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Банківське регулювання, банківський нагляд і банківський контроль — це різні види діяльності, спрямовані на забезпечення надійного та стабільного функціонування банків, які доповнюють один одного.

Отже, банківське регулювання є складною, багатоаспектною категорією. З одного боку, це — функція державного управління, по відношенню до якого вона виступає засобом реалізації політики держави. З іншого боку, банківське регулювання можна розглядати як управлінську діяльність, що має свої методи та форми реалізації.