Охорона праці - Навчальний посібник (Грибан В. Г., Негодченко О. В.)

4.8. електробезпека

 

4.8.1. Поняття про електробезпеку. Дія електричного струму на організм людини. Електротравма, електроудар

Електричний струм, проходячи через живий організм, спричиняє те­рмічну, електролітичну, механічну і біологічну дії.

Термічна дія струму характеризується нагріванням тканин і виник­ненням опіків.

Електролітична дія струму призводить до розкладу молекул рідин вну­трішнього середовища організму на іони і спрямованого руху катіонів до ка­тоду, аніонів до аноду, що супроводжується порушенням гомеостазу.

Механічна дія струму полягає в ушкодженні (розриві, розшаруванні) різних тканин організму, у тому числі м' язової тканини, стінок кровонос­них судин, нервів і навіть кісток.

Біологічна дія струму виражається у порушенні біологічних процесів у живому організмі (передачі нервових імпульсів, дихання, роботи сер­ця).

Розрізняють два види ураження організму людини електричним струмом: електрична травма й електричний удар.

Електротравма - це травма, викликана дією електричного струму або електричної дуги у вигляді місцевих пошкоджень тканин й органів: електричні опіки, електроофтальмія, електрознаки, металізація шкіри, пориви шкіри, м' язів, вивихи суглобів, переломи кісток внаслідок нездо-ланих судомних скорочень м' язів від дії струму.

Електричні опіки складають більше 65\% електротравматизму. Вони можуть бути поверхневими, коли уражається шкіра, та глибокими - при ураженні шкіри і більш глибоких тканин тіла. Залежно від умов їх виник­нення електричні опіки поділяються на контактні, дугові і змішані:

контактні опіки виникають при безпосередньому контакті людини з джерелом струму, коли струм значної сили проходить через певну діля­нку тіла людини й електрична енергія перетворюється у теплову;

дугові опіки є наслідком дії на тіло людини електродуги, темпера­тура якої близько 3500 °С.

змішані опіки - це результат одночасної дії на тіло людини як елек­тричного струму, так і електродуги.

Електричні опіки бувають 4-х ступенів:

й ступінь - почервоніння шкіри;

й ступінь - утворення пухирців;

й ступінь - змертвіння шкіри;

й ступінь - обвуглення тканин.

Контактний струм великої сили викликає важкі опіки в місцях входу і виходу, а електродуга, як правило, призводить до глибокого відмирання й обвуглювання тканин.

Інтенсивне випромінювання УФ-променів електродугою може ви­кликати електроофтальмію - запалення кон'юнктиви, рогівки і слизової оболонки повік.

Електрознаки (електричні позначки) - це чітко окреслені на тілі лю­дини плями сірого, блідо-жовтого, жовтого кольору круглої або овальної форми глибиною до 1-1,5 мм, найчастіше у вигляді мозолів, синців. Вони, як правило, безболісні і швидко піддаються лікуванню.

Металізація шкіри - це проникнення в шкіру людини дрібних части­нок розплавленого металу під дією електродуги. Металізація має місце на відкритих частинах тіла - руках та обличчі. Уражена ділянка має шорстку поверхню і є болючою.

Електричний удар - це порушення живих тканин організму під впливом електричного струму, яке проявляється загальною дією на лю­дину, мимовільним судомним скороченням м' язів, іншими розладами.

Залежно від наслідку ураження електричні удари поділяються на 4 ступеня:

й ступінь -     судомні скорочення м'язів без втрати свідомості;

й ступінь - судомні скорочення м' язів з втратою свідомості, але дихання і робота серця не порушуються;

й ступінь - втрата свідомості та порушення серцевої діяльності або дихання;

й ступінь -     електричний шок та клінічна смерть.

Ознаки електричного шоку: глибокі розлади дихання, кровообігу, нервової системи та інших систем організму. При клінічній смерті спо­стерігається зупинка роботи серця, відсутність пульсу, дихання, синюш­ність шкіри і слизових оболонок, різке розширення очей і відсутність ре­акції на світло. Якщо потерпілому не надати екстреної долікарської допомоги, настає біологічна смерть.

У разі негайного звільнення потерпілого від дії електричного струму та надання необхідної допомоги (штучне дихання, масаж серця) існує ви­сока ймовірність збереження його життя.

4.8.2. Фактори, що впливають на наслідки ураження людини електричним струмом

Небезпека ураження електричним струмом людини залежить від йо­го виду, сили, тривалості дії та шляхів проходження по тілу, електрично­го опору тіла, індивідуальних особливостей організму.

Дія постійного електричного струму з напругою до 400 В менш не­безпечна порівняно з переміннім струмом, але в інтервалі 400-600 В не­безпека постійного струму практично дорівнює небезпеці перемінного струму при частоті 50 Гц, а при напрузі понад 600 В постійний струм є більш небезпечним. Це пояснюється тим, що постійний струм порівняно зі змінним такого ж значення спричиняє більшу теплову (термічну) дію, а змінний - біологічну. При малих значеннях напруги, а отже і менших значеннях струму, більший ефект має біологічна дія, а при великих - теп­лова.

Частота змінного струму також має значення стосовно питань елект­робезпеки. Зі зростанням частоти струму опір тіла людини зменшується, а відтак, вражаюча дія струму. Найбільш небезпечною частотою є діапа­зон частот від 20 до 100 Гц. Струм частотою понад 500 кГц не може ви­кликати електричного удару, але дуже часто викликає опіки. Струми ви­сокої частоти використовуються у медицині для прогрівання (діатермія).

Струм напругою 12-36 В не проходить через суху, здорову і чисту шкіру рук, а струм напругою 127 В практично проходить через усі ділян­ки шкіри людини. Проте наслідки дії струму залежать від його сили.

Розрізняють такі порогові значення сили змінного електричного сту-

му:

пороговий відчутний струм - найменше значення струму, яке ви­кликає відчуття подразнення, його сила становить 0,6-1,5 мА;

пороговий невідпускаючий струм - найменше значення струму, яке викликає настільки сильні судомні скорочення м' язів, що людина са­мостійно не може розтиснути пальці, які охоплюють електричний прові­дник, його сила становить 6-10 мА.

пороговий фібриляційний струм - має місце тоді, коли його сила сягає 80-100 мА. Це призводить до паралічу дихання та фібриляції серця (асинхронні скорочення серцевих камер з частотою 500-600 за хвилину).

Як уже зазначалося вище, дія постійного струму при малих напругах у 4-5 разів безпечніша за дію змінного, а тому порогові значення його бу­дуть відповідно вищими.

Небезпечність електроструму залежить також і від тривалості його діг. Зі збільшенням часу впливу струму на людину зростає його сила як наслідок зменшення опору, зростання теплоти і вологості шкіри. Напри­клад, для постійного струму гранично допустимий рівень при тривалості дії 0,1 сек. становить 500 мА, а при дії протягом 1 сек. - 200 мА.

Електричний опір тіла людини умовно прийнятий за 1 кОм, він за­лежить від стану шкіри, її кровоносних капілярів та потових залоз. При ушкодженні рогового шару шкіри, зростання її температури, вологості та забрудненості опір до дії струму зменшується.

Шлях проходження струму є важливим фактором електронебезпеки. Особливо велика небезпека виникає тоді, коли струм проходить через жит­тєво важливі органи: серце, головний мозок. Шляхи струму в тілі людини називаються петлями струму. Найбільш небезпечними петлями є «рука-рука», «рука-голова», «нога-голова», а найменш небезпечним «нога-нога».

Індивідуальні властивості організму людини - фізичний та психофі­зіологічний стан - суттєво впливають на чутливість до дії електричного струму. Як свідчить аналіз електронебезпек, здорові й фізично міцні лю­ди легше переносять електричні удари, ніж слабкі й хворі, з захворюван­нями шкіри, серцево-судинної системи, залоз внутрішньої секреції. Істот­но підвищує чутливість до струму нервове збудження, депресії, у тому числі викликані вживанням алкоголю, наркотиків.

 

4.8.3. Класифікація приміщень за рівнем електробезпеки

Електробезпека людей значною мірою залежить від вологості і тем­ператури повітря у приміщенні, ступеня електропровідності підлоги і стін, наявності в повітрі хімічних речовин й електропровідного пилу то­що.

Всі виробничі приміщення за рівнем електробезпеки поділяються на три класи:

приміщення без підвищеної небезпеки. Це сухі приміщення зі стру-монепровідною підлогою, з вологістю не вище 75\%, без пилу або лише зі струмонепровідним пилом температурою повітря до 300С, в яких відсут­ня можливість одночасного дотику людини до корпуса електричної уста­новки і металевих елементів, з'єднаних з землею;

приміщення з підвищеною небезпекою. Для них характерним є на­явність однієї з таких п' яти ознак: вологість перевищує 75\%, наявний електропровідний пил, електропровідна підлога, температура повітря вище +30 °С, існує можливість одночасного дотику до металевих предме­тів, з' єднаних з землею, і корпусу електроустановки;

особливо небезпечні приміщення. Вони можуть мати до 100\% воло­гості або хімічно активне середовище, що руйнує електроізоляцію, або одночасно дві чи більше ознак, характерних для приміщення з підвище­ною небезпекою.

У приміщеннях з підвищеною небезпекою допускається напруга ру­чних переносних світильників, місцевого освітлення виробничого устат­кування та електрифікованого ручного інструменту до 36 В, а в особливо небезпечних приміщеннях - до 12 В.

 

4.8.4. Електронебезпека. Напруга дотику, напруга кроку

Дія електричного струму на людину матиме місце лише в тому випа­дку, коли людина стала елементом замкнутого електричного кола, тобто доторкнулась одночасно до двох точок електричної мережі, між якими існує різниця потенціалів. У такому випадку небезпека ураження людини залежить від напруги мережі, режиму її нейтралі, якості ізоляції струмоп-ровідних частин від землі і т. д.

За режимом роботи електричні мережі поділяються на мережі по­стійного і змінного струму (одно- та багатофазні). До багатофазних ме­реж належать трифазні мережі з ізольованою нейтраллю та глухозаземле-ною нейтраллю.

Ізольована нейтраль - це нейтраль генератора чи трансформатора, яка ізольована від заземлювального пристрою або приєднана до нього че­рез апарати з великим опором.

Глухозаземлена нейтраль - це нейтраль генератора чи трансформа­тора, яка через заземлювач має надійний контакт з землею.

Згідно з даними статистики більше 50\% нещасних випадків (серед електротравм) трапляються у результаті безпосереднього дотику людини до відкритих струмопровідних частин обладнання. Небезпека такого до­тику визначається силою струму, який протікає через тіло людини.

Схема вмикання людини до електричної мережі є дуже важливим фактором, що визначає важкість наслідку ураження струмом. Людина включається в мережу, одночасно дотикаючись до двох фаз, до однієї фа­зи і землі, до двох фаз і землі або нульового провідника, до двох точок землі, що мають різні потенціали. Найхарактернішими є перші дві схеми. Першу схему називають двофазним, а другу - однофазним вмиканням до електричної мережі Двофазне вмикання є найнебезпечнішим, оскільки при ньому людина опиняється під повною лінійною напругою мережі. При цьому дія струму на людину не залежить від ізоляції її від підлоги.

Менш небезпечним, порівняно з двофазним, при нормальному режи­мі роботи електромережі буде однофазне вмикання, оскільки напруга, що діє на людину, менша за лінійну в 1,73 рази. Відповідно меншою буде си­ла струму, що проходить через людину. На силу цього струму впливає також режим нейтралі електроустановки, опір підлоги, на якій стоїть лю­дина, опір її взуття, ємності фаз відносно землі тощо.

Однофазне вмикання до мережі напругою до 1000 В з ізольованою нейтраллю при нормальному режимі роботи мережі і надійній ізоляції фаз може бути безпечним для людини.

При порушенні нормального режиму роботи мережі з ізольованою нейтраллю, коли має місце замикання однієї з фаз на землю, небезпека ураження зростає, і якщо доторкнутись до однієї фази мережі з ізольова­ною нейтраллю, яка перебуває в такому режимі, то дія струму буде майже рівнозначною як і двохфазному увімкненні.

У мережах напругою вище 1000 В небезпека однофазного і двофаз­ного вмикання практично однакова і не залежить від режиму нейтралі. Будь-яке з таких доторкань є дуже небезпечним, оскільки сила струму, що проходить через людину, завжди перевищує смертельно небезпечну.

Враховуючи те, що сила струму залежить від опору тіла, тривалості дії, інших факторів, при встановленні межі небезпечних умов орієнту­ються не на силу струму, а на припустиму безпечну напругу дотику.

Напруга дотику (ид)- це різниця потенціалів між двома точками ла­нцюга струму, до яких одночасно дотикається людина. Вище було пока­зано, коли ця різниця може дорівнювати лінійній чи фазній напрузі. Ко­ли ж трапляється порушення ізоляції в електричній установці, корпус якої ізольований від землі (не заземлений), то на цьому корпусі з'являється фазна напруга (Цф), і дотик до такого корпусу за небезпекою буде рівнозначним дотику до фазного провідника. Людина, що стоїть на землі, доторкнувшись до цього корпусу, опиниться під фазною напругою.

 

В тому ж разі, коли корпус заземлено, то потенціал на ньому (фк) бу­де дорівнювати добутку струму замикання на землю на величину опору заземлення і коливатиметься в межах від нуля до Цф. Такий же самий по­тенціал буде створений і на поверхні землі біля центру заземлювача. З віддаленням від центру заземлювача потенціал на поверхні ґрунту (фґ) поступово знижуватиметься, створюючи зону розтікання струму радіусом до 20 м, за межами якої фґ дорівнює нулю. Напруга дотику людини, що стоїть на землі і торкається корпуса заземленої установки буде визнача­тися різницею потенціалів корпусу і поверхні ґрунту, на якій стоїть лю­дина (Цд = фк - фґ), і залежати від відстані між корпусом (а отже і люди­ною) та заземлювачем. Його величина буде тим більшою, чим більшою буде відстань між установкою і заземлювачем і дорівнювати нулю, якщо установка розташована безпосередньо над заземлювачем.

Граничнодопустимі значення напруги дотику та сили струму для но-рмального(безаварійного) та аварійного режимів електроустановок при проходженні струму через тіло людини по шляху „рука - рука", „рука -нога" регламентуються ГОСТ 12.1.038-82. при змінному струмі частотою 50 Гц вони становлять відповідно не більше 2 В і 0,3 мА.

Напруга кроку - різниця потенціалів двох точок на поверхні ґрунту, що знаходяться в зоні розтікання струму на відстані кроку одна від одної, на яких одночасно стоїть людина. Це може статися при обриві однієї з фаз повітряних ліній електропередач. При цьому навкруги точки дотику провідника із землею виникає зона, що перебуває під напругою. При від­далені від місця дотику провідника із землею щільність струму в землі зменшується, оскільки збільшується об'єм, через який проходить струм, і на певній відстані вона може практично дорівнювати нулю. Людина, що стоїть на точках з різними потенціалами, підпадає під дію різниці потен­ціалів цих двох точок, або під дію напруги кроку. При цьому струм про­ходить через тіло людини по шляху «нога-нога».

Напруга кроку залежить від відстані до місця замикання на землю, довжини кроку, характеру розповсюдження потенціалу в зоні розтікання струму та інших чинників.

Незважаючи на те, що при напрузі кроку струм проходить через тіло людини шляхом «нога-нога», який є менш небезпечним за інші, навіть невелика напруга у 60-70 В викликає мимовільні судомні скорочення м' язів ніг, що призводить до падіння людини, при цьому струм може проходити шляхом «рука-нога», через життєво важливі органи.

Важкі наслідки ураження напругою кроку пояснюються незнанням елементарних заходів безпеки і правил виходу із зони розтікання струму. При виявленні замикання на землю забороняється наближатися до місця стікання струму на відстань менше 4 м - у закритих приміщеннях і мен­ше 8 м - на відкритій місцевості. Для надання допомоги постраждалому потрібно користуватись електрозахисними засобами (діелектричним взуттям, рукавичками). У загрозливій ситуації при виході з небезпечної зони слід віддалятись від місця замикання застосовуючи ходу «п'ятка-носок».

 

4.8.5. Заходи і засоби електробезпеки

Щоб надійно й безпечно користуватись електроенергією, потрібно знати, якою є напруга у мережі, і на якій напрузі працює те чи інше елек­троустаткування.

Залежно від мети використання розрізняють такі види електричної напруги:

до 42 В - використовується переважно для переносного і місце­вого освітлення й роботи ручних електроприладів у небезпечних зонах (висока вологість, наявність металічних провідників тощо);

127-220 В - використовується для освітлення й роботи ручних електроприладів на виробництві та у побуті;

380 В - використовується при експлуатації промислових устано­вок;

понад 380 В - використовується для передачі електроенергії на відстань (лінії електропередач) і для живлення окремих електроустановок спеціального призначення.

Основне завдання електробезпеки - мінімізувати можливість негати­вного впливу електричного струму на людину. Досягти цієї мети можна за допомогою таких заходів і засобів:

безпечною і надійною конструкцією електроустановок;

організаційними та технічними заходами щодо безпечної експлу­атації електроустановок та використання електричної енергії;

технічними засобами захисту.

Конструкція електроустановки має відповідати вимогам технічних умов і стандартів. При цьому, залежно від засобів електробезпеки, усі електротехнічні вироби поділяються на 5 класів: 0, 0І, І, ІІ, ІІІ.

Клас 0 - електрична установка має лише робочу ізоляцію як засіб за­хисту.

Клас 0І - крім робочої ізоляції на корпусі установки є пристрій для підключення його до заземлювача або нульового захисного провідника.

Клас І - установка має робочу ізоляцію і виконана таким чином, що підключити її до електричної мережі можна лише після під' єднання кор­пусу до заземлювача (нульового захисного провідника), а при від' єднанні від мережі - корпус відключається від заземлювача (нульового захисного провідника) в останню чергу.

Клас ІІ - захист забезпечується подвійною ізоляцією.

Клас ІІІ - для живлення установки можливо використання лише ма­лої напруги (до 42 В).

Організаційні та технічні заходи електробезпеки передбачають:

допуск до роботи на електроустановках осіб не молодше 18 років, які мають відповідне посвідчення, пройшли інструктаж і медичний огляд;

призначення осіб, які відповідають за організацію та проведення ро­біт на електроустановках, електромережах;

встановлення знаків безпеки та захисних огорож біля струмовідних частин;

огородження робочих місць та вивішування плакатів безпеки;

виконання робіт за нарядом не менше ніж двома працівниками із за­стосуванням електрозахисних засобів,

використання механізмів і пристосувань при проведенні робіт на струмовідних частинах та поблизу них тощо.

Технічні засоби захисту - це пристрої, що слугують для захисту лю­дини від ураження електричним струмом. До них належать:

ізоляція струмвідних частин;

недоступність для випадкового дотику до струмовідного устатку­вання;

захисне заземлення;

занулення; захисне відключення;

захисне розділення електромережі;

мала напруга;

сигналізація про небезпеку дотику;

електрозахисні засоби.

Стан ізоляції струмопровідних частин повинен відповідати Прави­лам використання електроустановок. Цими Правилами передбачене пері­одичне випробування ізоляції (2 рази на рік у приміщеннях зі складними умовами, підвищеною вологістю і 1 раз на рік у приміщеннях з нормаль­ним середовищем). Ізоляція створює великій опір, який перешкоджає протіканню через неї струму. Опір ізоляції кожної установки або окремої ділянки електричної мережі має бути не меншим 0,5 МОм. Якщо опір ізоляції знижується на 50\% від початкового, мережу або ізоляцію міня­ють.

Більшість приладів широкого використання на виробництві та у по­буті мають подвійну ізоляцію, яка складається з робочої й додаткової. Остання запобігає дії струму на людину у випадку пошкодження основ­ної ізоляції. Знак подвійної ізоляції позначається на інструменті у вигляді символу, що зображує два квадрати різних розмірів, розміщених один в одному.

При роботі в приміщеннях без підвищеної небезпеки напруга елект­роприладів повинна бути не більше 220 В. При роботі в приміщеннях у підвищеною небезпекою і за межами приміщень напруга електроприла­дів повинна бути не більше 36 В. В особливих умовах дозволяється вико­ристовувати електроприлади напругою до 220 В, але при наявності захи­сного відключення або надійного заземлення корпусу з використанням захисних засобів (діелектричні рукавички, килимки, калоші). В даних умовах необхідно застосовувати електричні машини II і III класів згідно ГОСТ 12.2.007.0 - 75.

Недоступність для випадкового дотику до струмопровідного уста­ткування досягається застосуванням стаціонарних огороджень і розташу­ванням неізольованих електропроводів на великій висоті (ЛЕП), або у не­доступному місці. Для захисту від дотику до струмоведучих елементів комутаційних апаратів застосовують прилади закритої конструкції (паке­тні вимикачі, рубильники).

Захисне заземлення - навмисне електричне з'єднання із землею мета­левих струмопровідних не струмоведучих частин, на яких може з'явитися напруга. Заземлення - це сукупність заземлювача і заземлювальних про­відників. Заземлювачі можуть бути штучні (створені спеціально для зазе­млення електроустановок) і природні (металеві предмети, що знаходяться в землі і мають будівельне технологічне чи інше призначення). Для шту­чних заземлювачів застосовують вертикальні і горизонтальні електроди. Вертикальні - зі стальних прутів діаметром 10-12 мм, кутової сталі роз­міром 40x40 мм або стальних труб діаметром 30-50 мм, довжиною 2,5-3 м. Вертикальні електроди з'єднують стальною штабою розміром 4x12 мм або круглим дротом діаметром не менше 6 мм. Опір заземлюючого при­строю не повинен перевищувати 4-10 Ом (перевіряється щорічно).

Захисне заземлення переважно застосовується в трифазних мережах напругою до 1000 В, з ізольованою нейтраллю, і більше як 1000 В - з будь-яким режимом нейтралі.

Основним параметром, що характеризує заземлюючий пристрій, є опір розтіканню струму, який залежить від опору землі. Наявність у ґру­нті кислот і солей знижує опір розтікання, а при промерзанні і висиханні землі такий опір зростає.

Опір розтікання струму заземлювача визначають за спеціальною ме­тодикою.

Відповідно до Правил улаштування електроустановок (ПУЕ) захисне заземлення здійснюють:

при напрузі змінного струму 380 В і вище та 440 В і вище для по­стійного струму у всіх електроустановках;

при номінальних напругах змінного струму вище 42 В та 110 В по­стійного струму, що знаходяться в приміщеннях з підвищеною не­безпекою, особливо небезпечних, а також в електроустановках, які знаходяться на відкритій місцевості;

при будь-якій напрузі змінного та постійного струму - у вибухоне-безепчних установках.

Занулення - навмисне електричне з' єднання з нульовим захисним провідником металевих частин, на яких може з' явитися напруга.

Нульовий захисний провідник з' єднує корпус установки з глухо за­земленою нейтраллю. Таке з' єднання на випадок пробивання ізоляції на корпус призводить до короткого замикання між фазним та нульовим про­відниками, а струм короткого замикання обумовить вимикання пошко­дженого обладнання (розплавлення плавких запобіжників або спрацю­вання автоматичних вимикачів).

Занулення застосовують у трифазних 4-х провідникових мережах на­пругою джерела живлення до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю. Це мережі напругою 660/380; 380/220 і 220/127 В.

Відповідно до ПУЕ, занулення корпусів електроустаткування вико­ристовується в тих випадках, що й захисне заземлення. Слід відмітити, що одночасне заземлення та занулення корпусів електроустановок значно підвищує їх електробезпеку.

Застосування металоконструкцій будівель, трубопроводів і облад­нання для утворення нульового робочого провідника заборонено.

Захисне відключення - це швидкодіючий захист, що забезпечує авто­матичне вимикання електричної установки при виникненні в ній небезпе­ки ураження людей електричним струмом.

За конструкцією пристрої, що вимикають, можуть реагувати на на­пругу корпуса відносно землі (дифреле), на струм замикання на землю тощо. Час вимикання їх повинен бути не більше 0,2 с.

Захисне розділення мереж - це розділення електричної мережі на окремі електрично не з' єднані між собою ділянки за допомогою поділяю­чих трансформаторів. Воно спрямоване на підвищення захисної ролі ізо­ляції струмовідних частин, що досягається або зменшенням ємкості ме­реж, або переходом від мереж з заземленою нейтраллю до мереж з ізольованою нейтраллю. Якщо єдину, сильно розгалужену мережу з ве­ликою ємкістю та малим опором ізоляції, поділити на низку невеликих мереж такої ж напруги, які мають незначну ємкість та великий опір ізо­ляції, то це різко покращує електробезпеку.

Мала напруга - це напруга до 42 Вт, яка не здатна викликати небез­печну електричну дію на людину за нормальних обставин. Використову­ється в переносних лампах, аварійному освітленні, ручному інструменті тощо.

Простим способом сигналізації про можливу небезпеку впливу елек­тричного струму є спеціальне маркування електрообладнання або його частин кольоровою гамою ізоляції проводів, а саме:

силові ланцюги - чорний (темно-коричневий) колір;

ланцюги управління, виміру, сигналізації, місцевого освітлення перемінного струму - синій (фіолетовий) колір;

ланцюги з' єднання з нульовим проводом - голубий (сірий) колір.

-           ланцюги заземлення - зелено-жовтий (зелений) колір. Електрозахисні засоби використовують з метою попередження дії

електричного струму, електричної дуги та електромагнітного поля на лю­дей, які працюють з електроустановками; вони підрозділяються на ізолю­вальні, огороджувальні та запобіжні.

Ізолювальні електрозахисні засоби призначені для ізоляції людини від частин електроустановок, що знаходяться під напругою, та від землі, якщо людина одночасно доторкається до землі чи заземлених частин еле­ктроустановок та струмопровідних частин (корпусів), які опинились під напругою. Використання цих засобів залежить від типу електроустано­вок:

при роботах на електроустановках з напругою до 1 кВ використо­вують діелектричні рукавички, ізольовані штанги, інструменти з ізольо­ваними ручками, струмовимірювальні кліщі, діелектричні калоші, килим­ки, ізольовані підставки;

при роботах на електроустановках з напругою понад 1 кВ - ізо­льовані штанги, струмовимірювальні та ізолювальні кліщі, покажчики напруги, діелектричні рукавички, діелектричні калоші, килимки, ізольо­вані підставки.

Огороджувальні електрозахисні засоби - це переносні огорожі, щити та інші засоби, призначені для тимчасового огороджування струмопрові-дних частин, а також для їх заземлення.

Запобіжні електрозахисні засоби призначені для захисту персоналу. Від випадкового падіння з висоти застосовують запобіжні пояси, для за­безпечення безпечного піднімання на висоту - драбини, «кігті», для зме­ншення негативної дії світлової, теплової енергії та дії електромагнітного поля - захисні окуляри, щитки, рукавички, спецодяг тощо.

 

4.8.6. Надання долікарської допомоги

при ураженні електричним струмом

У випадку ураження електричним струмом найважливішим є швидке вивільнення людини з-під дії струму з подальшим проведенням штучного дихання та зовнішнього масажу серця.

Вивільнити постраждалого з-під струму можна таким чином:

вимиканням напруги рубильником чи вимикачем;

закорочуванням фаз за допомогою перекидання (замикання) на струмопровідні проводи металевої перемички;

відтягуванням (відривом) потерпілого від місця ураження.

При останньому способі вивільнення від дії струму рятувальникам слід пам' ятати про необхідність користування індивідуальними засобами захисту (рукавички, штанги та інше). Без цього сам рятувальник може опинитися під дією струму. Для вивільнення людини з-під струму мож­ливе також застосування сухих дерев' яних та інших предметів, що стано­влять собою діелектрики. Якщо потерпілий перебуває на висоті, слід вжити заходів, щоб під час вимикання струму та падіння він не отримав механічного пошкодження.

Штучне дихання часто виконують за схемою «рот у рот» або «рот у ніс». В цьому разі дихання має бути різким, здійснюватися кожні 5-6 се­кунд. Перед цим забезпечується прохідність дихальних шляхів, які мо­жуть бути закриті запалим язиком, кров' ю, слиззю тощо.

Найкраща прохідність дихальних шляхів потерпілого досягається при максимальному відкиданні голови назад, відкриванні рота, висуванні вперед нижньої щелепи.

Коли у потерпілого розширені зіниці і не відчувається пульс, то це означає, що паралізоване не тільки дихання, але й зупинилося серце. Тоді штучне дихання потрібно чергувати з масажем серця. Мета масажу серця - відновлення нормальних природних скорочень серця та кровообігу. Зо­внішній масаж серця здійснюється приблизно 4-5 разів на одне штучне дихання. Місце масажу знаходиться приблизно на два пальці вище м'якого кінця грудини. Масаж повинен бути енергійним і ритмічним до появи чіткого пульсу та самостійного дихання, звуження зіниць.