4.8. електробезпека
4.8.1. Поняття про електробезпеку. Дія електричного струму на організм людини. Електротравма, електроудар Електричний струм, проходячи через живий організм, спричиняє термічну, електролітичну, механічну і біологічну дії. Термічна дія струму характеризується нагріванням тканин і виникненням опіків. Електролітична дія струму призводить до розкладу молекул рідин внутрішнього середовища організму на іони і спрямованого руху катіонів до катоду, аніонів до аноду, що супроводжується порушенням гомеостазу. Механічна дія струму полягає в ушкодженні (розриві, розшаруванні) різних тканин організму, у тому числі м' язової тканини, стінок кровоносних судин, нервів і навіть кісток. Біологічна дія струму виражається у порушенні біологічних процесів у живому організмі (передачі нервових імпульсів, дихання, роботи серця). Розрізняють два види ураження організму людини електричним струмом: електрична травма й електричний удар. Електротравма - це травма, викликана дією електричного струму або електричної дуги у вигляді місцевих пошкоджень тканин й органів: електричні опіки, електроофтальмія, електрознаки, металізація шкіри, пориви шкіри, м' язів, вивихи суглобів, переломи кісток внаслідок нездо-ланих судомних скорочень м' язів від дії струму. Електричні опіки складають більше 65\% електротравматизму. Вони можуть бути поверхневими, коли уражається шкіра, та глибокими - при ураженні шкіри і більш глибоких тканин тіла. Залежно від умов їх виникнення електричні опіки поділяються на контактні, дугові і змішані: контактні опіки виникають при безпосередньому контакті людини з джерелом струму, коли струм значної сили проходить через певну ділянку тіла людини й електрична енергія перетворюється у теплову; дугові опіки є наслідком дії на тіло людини електродуги, температура якої близько 3500 °С. змішані опіки - це результат одночасної дії на тіло людини як електричного струму, так і електродуги. Електричні опіки бувають 4-х ступенів: й ступінь - почервоніння шкіри; й ступінь - утворення пухирців; й ступінь - змертвіння шкіри; й ступінь - обвуглення тканин. Контактний струм великої сили викликає важкі опіки в місцях входу і виходу, а електродуга, як правило, призводить до глибокого відмирання й обвуглювання тканин. Інтенсивне випромінювання УФ-променів електродугою може викликати електроофтальмію - запалення кон'юнктиви, рогівки і слизової оболонки повік. Електрознаки (електричні позначки) - це чітко окреслені на тілі людини плями сірого, блідо-жовтого, жовтого кольору круглої або овальної форми глибиною до 1-1,5 мм, найчастіше у вигляді мозолів, синців. Вони, як правило, безболісні і швидко піддаються лікуванню. Металізація шкіри - це проникнення в шкіру людини дрібних частинок розплавленого металу під дією електродуги. Металізація має місце на відкритих частинах тіла - руках та обличчі. Уражена ділянка має шорстку поверхню і є болючою. Електричний удар - це порушення живих тканин організму під впливом електричного струму, яке проявляється загальною дією на людину, мимовільним судомним скороченням м' язів, іншими розладами. Залежно від наслідку ураження електричні удари поділяються на 4 ступеня: й ступінь - судомні скорочення м'язів без втрати свідомості; й ступінь - судомні скорочення м' язів з втратою свідомості, але дихання і робота серця не порушуються; й ступінь - втрата свідомості та порушення серцевої діяльності або дихання; й ступінь - електричний шок та клінічна смерть. Ознаки електричного шоку: глибокі розлади дихання, кровообігу, нервової системи та інших систем організму. При клінічній смерті спостерігається зупинка роботи серця, відсутність пульсу, дихання, синюшність шкіри і слизових оболонок, різке розширення очей і відсутність реакції на світло. Якщо потерпілому не надати екстреної долікарської допомоги, настає біологічна смерть. У разі негайного звільнення потерпілого від дії електричного струму та надання необхідної допомоги (штучне дихання, масаж серця) існує висока ймовірність збереження його життя. 4.8.2. Фактори, що впливають на наслідки ураження людини електричним струмом Небезпека ураження електричним струмом людини залежить від його виду, сили, тривалості дії та шляхів проходження по тілу, електричного опору тіла, індивідуальних особливостей організму. Дія постійного електричного струму з напругою до 400 В менш небезпечна порівняно з переміннім струмом, але в інтервалі 400-600 В небезпека постійного струму практично дорівнює небезпеці перемінного струму при частоті 50 Гц, а при напрузі понад 600 В постійний струм є більш небезпечним. Це пояснюється тим, що постійний струм порівняно зі змінним такого ж значення спричиняє більшу теплову (термічну) дію, а змінний - біологічну. При малих значеннях напруги, а отже і менших значеннях струму, більший ефект має біологічна дія, а при великих - теплова. Частота змінного струму також має значення стосовно питань електробезпеки. Зі зростанням частоти струму опір тіла людини зменшується, а відтак, вражаюча дія струму. Найбільш небезпечною частотою є діапазон частот від 20 до 100 Гц. Струм частотою понад 500 кГц не може викликати електричного удару, але дуже часто викликає опіки. Струми високої частоти використовуються у медицині для прогрівання (діатермія). Струм напругою 12-36 В не проходить через суху, здорову і чисту шкіру рук, а струм напругою 127 В практично проходить через усі ділянки шкіри людини. Проте наслідки дії струму залежать від його сили. Розрізняють такі порогові значення сили змінного електричного сту- му: пороговий відчутний струм - найменше значення струму, яке викликає відчуття подразнення, його сила становить 0,6-1,5 мА; пороговий невідпускаючий струм - найменше значення струму, яке викликає настільки сильні судомні скорочення м' язів, що людина самостійно не може розтиснути пальці, які охоплюють електричний провідник, його сила становить 6-10 мА. пороговий фібриляційний струм - має місце тоді, коли його сила сягає 80-100 мА. Це призводить до паралічу дихання та фібриляції серця (асинхронні скорочення серцевих камер з частотою 500-600 за хвилину). Як уже зазначалося вище, дія постійного струму при малих напругах у 4-5 разів безпечніша за дію змінного, а тому порогові значення його будуть відповідно вищими. Небезпечність електроструму залежить також і від тривалості його діг. Зі збільшенням часу впливу струму на людину зростає його сила як наслідок зменшення опору, зростання теплоти і вологості шкіри. Наприклад, для постійного струму гранично допустимий рівень при тривалості дії 0,1 сек. становить 500 мА, а при дії протягом 1 сек. - 200 мА. Електричний опір тіла людини умовно прийнятий за 1 кОм, він залежить від стану шкіри, її кровоносних капілярів та потових залоз. При ушкодженні рогового шару шкіри, зростання її температури, вологості та забрудненості опір до дії струму зменшується. Шлях проходження струму є важливим фактором електронебезпеки. Особливо велика небезпека виникає тоді, коли струм проходить через життєво важливі органи: серце, головний мозок. Шляхи струму в тілі людини називаються петлями струму. Найбільш небезпечними петлями є «рука-рука», «рука-голова», «нога-голова», а найменш небезпечним «нога-нога». Індивідуальні властивості організму людини - фізичний та психофізіологічний стан - суттєво впливають на чутливість до дії електричного струму. Як свідчить аналіз електронебезпек, здорові й фізично міцні люди легше переносять електричні удари, ніж слабкі й хворі, з захворюваннями шкіри, серцево-судинної системи, залоз внутрішньої секреції. Істотно підвищує чутливість до струму нервове збудження, депресії, у тому числі викликані вживанням алкоголю, наркотиків.
4.8.3. Класифікація приміщень за рівнем електробезпеки Електробезпека людей значною мірою залежить від вологості і температури повітря у приміщенні, ступеня електропровідності підлоги і стін, наявності в повітрі хімічних речовин й електропровідного пилу тощо. Всі виробничі приміщення за рівнем електробезпеки поділяються на три класи: приміщення без підвищеної небезпеки. Це сухі приміщення зі стру-монепровідною підлогою, з вологістю не вище 75\%, без пилу або лише зі струмонепровідним пилом температурою повітря до 300С, в яких відсутня можливість одночасного дотику людини до корпуса електричної установки і металевих елементів, з'єднаних з землею; приміщення з підвищеною небезпекою. Для них характерним є наявність однієї з таких п' яти ознак: вологість перевищує 75\%, наявний електропровідний пил, електропровідна підлога, температура повітря вище +30 °С, існує можливість одночасного дотику до металевих предметів, з' єднаних з землею, і корпусу електроустановки; особливо небезпечні приміщення. Вони можуть мати до 100\% вологості або хімічно активне середовище, що руйнує електроізоляцію, або одночасно дві чи більше ознак, характерних для приміщення з підвищеною небезпекою. У приміщеннях з підвищеною небезпекою допускається напруга ручних переносних світильників, місцевого освітлення виробничого устаткування та електрифікованого ручного інструменту до 36 В, а в особливо небезпечних приміщеннях - до 12 В.
4.8.4. Електронебезпека. Напруга дотику, напруга кроку Дія електричного струму на людину матиме місце лише в тому випадку, коли людина стала елементом замкнутого електричного кола, тобто доторкнулась одночасно до двох точок електричної мережі, між якими існує різниця потенціалів. У такому випадку небезпека ураження людини залежить від напруги мережі, режиму її нейтралі, якості ізоляції струмоп-ровідних частин від землі і т. д. За режимом роботи електричні мережі поділяються на мережі постійного і змінного струму (одно- та багатофазні). До багатофазних мереж належать трифазні мережі з ізольованою нейтраллю та глухозаземле-ною нейтраллю. Ізольована нейтраль - це нейтраль генератора чи трансформатора, яка ізольована від заземлювального пристрою або приєднана до нього через апарати з великим опором. Глухозаземлена нейтраль - це нейтраль генератора чи трансформатора, яка через заземлювач має надійний контакт з землею. Згідно з даними статистики більше 50\% нещасних випадків (серед електротравм) трапляються у результаті безпосереднього дотику людини до відкритих струмопровідних частин обладнання. Небезпека такого дотику визначається силою струму, який протікає через тіло людини. Схема вмикання людини до електричної мережі є дуже важливим фактором, що визначає важкість наслідку ураження струмом. Людина включається в мережу, одночасно дотикаючись до двох фаз, до однієї фази і землі, до двох фаз і землі або нульового провідника, до двох точок землі, що мають різні потенціали. Найхарактернішими є перші дві схеми. Першу схему називають двофазним, а другу - однофазним вмиканням до електричної мережі Двофазне вмикання є найнебезпечнішим, оскільки при ньому людина опиняється під повною лінійною напругою мережі. При цьому дія струму на людину не залежить від ізоляції її від підлоги. Менш небезпечним, порівняно з двофазним, при нормальному режимі роботи електромережі буде однофазне вмикання, оскільки напруга, що діє на людину, менша за лінійну в 1,73 рази. Відповідно меншою буде сила струму, що проходить через людину. На силу цього струму впливає також режим нейтралі електроустановки, опір підлоги, на якій стоїть людина, опір її взуття, ємності фаз відносно землі тощо. Однофазне вмикання до мережі напругою до 1000 В з ізольованою нейтраллю при нормальному режимі роботи мережі і надійній ізоляції фаз може бути безпечним для людини. При порушенні нормального режиму роботи мережі з ізольованою нейтраллю, коли має місце замикання однієї з фаз на землю, небезпека ураження зростає, і якщо доторкнутись до однієї фази мережі з ізольованою нейтраллю, яка перебуває в такому режимі, то дія струму буде майже рівнозначною як і двохфазному увімкненні. У мережах напругою вище 1000 В небезпека однофазного і двофазного вмикання практично однакова і не залежить від режиму нейтралі. Будь-яке з таких доторкань є дуже небезпечним, оскільки сила струму, що проходить через людину, завжди перевищує смертельно небезпечну. Враховуючи те, що сила струму залежить від опору тіла, тривалості дії, інших факторів, при встановленні межі небезпечних умов орієнтуються не на силу струму, а на припустиму безпечну напругу дотику. Напруга дотику (ид)- це різниця потенціалів між двома точками ланцюга струму, до яких одночасно дотикається людина. Вище було показано, коли ця різниця може дорівнювати лінійній чи фазній напрузі. Коли ж трапляється порушення ізоляції в електричній установці, корпус якої ізольований від землі (не заземлений), то на цьому корпусі з'являється фазна напруга (Цф), і дотик до такого корпусу за небезпекою буде рівнозначним дотику до фазного провідника. Людина, що стоїть на землі, доторкнувшись до цього корпусу, опиниться під фазною напругою.
В тому ж разі, коли корпус заземлено, то потенціал на ньому (фк) буде дорівнювати добутку струму замикання на землю на величину опору заземлення і коливатиметься в межах від нуля до Цф. Такий же самий потенціал буде створений і на поверхні землі біля центру заземлювача. З віддаленням від центру заземлювача потенціал на поверхні ґрунту (фґ) поступово знижуватиметься, створюючи зону розтікання струму радіусом до 20 м, за межами якої фґ дорівнює нулю. Напруга дотику людини, що стоїть на землі і торкається корпуса заземленої установки буде визначатися різницею потенціалів корпусу і поверхні ґрунту, на якій стоїть людина (Цд = фк - фґ), і залежати від відстані між корпусом (а отже і людиною) та заземлювачем. Його величина буде тим більшою, чим більшою буде відстань між установкою і заземлювачем і дорівнювати нулю, якщо установка розташована безпосередньо над заземлювачем. Граничнодопустимі значення напруги дотику та сили струму для но-рмального(безаварійного) та аварійного режимів електроустановок при проходженні струму через тіло людини по шляху „рука - рука", „рука -нога" регламентуються ГОСТ 12.1.038-82. при змінному струмі частотою 50 Гц вони становлять відповідно не більше 2 В і 0,3 мА. Напруга кроку - різниця потенціалів двох точок на поверхні ґрунту, що знаходяться в зоні розтікання струму на відстані кроку одна від одної, на яких одночасно стоїть людина. Це може статися при обриві однієї з фаз повітряних ліній електропередач. При цьому навкруги точки дотику провідника із землею виникає зона, що перебуває під напругою. При віддалені від місця дотику провідника із землею щільність струму в землі зменшується, оскільки збільшується об'єм, через який проходить струм, і на певній відстані вона може практично дорівнювати нулю. Людина, що стоїть на точках з різними потенціалами, підпадає під дію різниці потенціалів цих двох точок, або під дію напруги кроку. При цьому струм проходить через тіло людини по шляху «нога-нога». Напруга кроку залежить від відстані до місця замикання на землю, довжини кроку, характеру розповсюдження потенціалу в зоні розтікання струму та інших чинників. Незважаючи на те, що при напрузі кроку струм проходить через тіло людини шляхом «нога-нога», який є менш небезпечним за інші, навіть невелика напруга у 60-70 В викликає мимовільні судомні скорочення м' язів ніг, що призводить до падіння людини, при цьому струм може проходити шляхом «рука-нога», через життєво важливі органи. Важкі наслідки ураження напругою кроку пояснюються незнанням елементарних заходів безпеки і правил виходу із зони розтікання струму. При виявленні замикання на землю забороняється наближатися до місця стікання струму на відстань менше 4 м - у закритих приміщеннях і менше 8 м - на відкритій місцевості. Для надання допомоги постраждалому потрібно користуватись електрозахисними засобами (діелектричним взуттям, рукавичками). У загрозливій ситуації при виході з небезпечної зони слід віддалятись від місця замикання застосовуючи ходу «п'ятка-носок».
4.8.5. Заходи і засоби електробезпеки Щоб надійно й безпечно користуватись електроенергією, потрібно знати, якою є напруга у мережі, і на якій напрузі працює те чи інше електроустаткування. Залежно від мети використання розрізняють такі види електричної напруги: до 42 В - використовується переважно для переносного і місцевого освітлення й роботи ручних електроприладів у небезпечних зонах (висока вологість, наявність металічних провідників тощо); 127-220 В - використовується для освітлення й роботи ручних електроприладів на виробництві та у побуті; 380 В - використовується при експлуатації промислових установок; понад 380 В - використовується для передачі електроенергії на відстань (лінії електропередач) і для живлення окремих електроустановок спеціального призначення. Основне завдання електробезпеки - мінімізувати можливість негативного впливу електричного струму на людину. Досягти цієї мети можна за допомогою таких заходів і засобів: безпечною і надійною конструкцією електроустановок; організаційними та технічними заходами щодо безпечної експлуатації електроустановок та використання електричної енергії; технічними засобами захисту. Конструкція електроустановки має відповідати вимогам технічних умов і стандартів. При цьому, залежно від засобів електробезпеки, усі електротехнічні вироби поділяються на 5 класів: 0, 0І, І, ІІ, ІІІ. Клас 0 - електрична установка має лише робочу ізоляцію як засіб захисту. Клас 0І - крім робочої ізоляції на корпусі установки є пристрій для підключення його до заземлювача або нульового захисного провідника. Клас І - установка має робочу ізоляцію і виконана таким чином, що підключити її до електричної мережі можна лише після під' єднання корпусу до заземлювача (нульового захисного провідника), а при від' єднанні від мережі - корпус відключається від заземлювача (нульового захисного провідника) в останню чергу. Клас ІІ - захист забезпечується подвійною ізоляцією. Клас ІІІ - для живлення установки можливо використання лише малої напруги (до 42 В). Організаційні та технічні заходи електробезпеки передбачають: допуск до роботи на електроустановках осіб не молодше 18 років, які мають відповідне посвідчення, пройшли інструктаж і медичний огляд; призначення осіб, які відповідають за організацію та проведення робіт на електроустановках, електромережах; встановлення знаків безпеки та захисних огорож біля струмовідних частин; огородження робочих місць та вивішування плакатів безпеки; виконання робіт за нарядом не менше ніж двома працівниками із застосуванням електрозахисних засобів, використання механізмів і пристосувань при проведенні робіт на струмовідних частинах та поблизу них тощо. Технічні засоби захисту - це пристрої, що слугують для захисту людини від ураження електричним струмом. До них належать: ізоляція струмвідних частин; недоступність для випадкового дотику до струмовідного устаткування; захисне заземлення; занулення; захисне відключення; захисне розділення електромережі; мала напруга; сигналізація про небезпеку дотику; електрозахисні засоби. Стан ізоляції струмопровідних частин повинен відповідати Правилам використання електроустановок. Цими Правилами передбачене періодичне випробування ізоляції (2 рази на рік у приміщеннях зі складними умовами, підвищеною вологістю і 1 раз на рік у приміщеннях з нормальним середовищем). Ізоляція створює великій опір, який перешкоджає протіканню через неї струму. Опір ізоляції кожної установки або окремої ділянки електричної мережі має бути не меншим 0,5 МОм. Якщо опір ізоляції знижується на 50\% від початкового, мережу або ізоляцію міняють. Більшість приладів широкого використання на виробництві та у побуті мають подвійну ізоляцію, яка складається з робочої й додаткової. Остання запобігає дії струму на людину у випадку пошкодження основної ізоляції. Знак подвійної ізоляції позначається на інструменті у вигляді символу, що зображує два квадрати різних розмірів, розміщених один в одному. При роботі в приміщеннях без підвищеної небезпеки напруга електроприладів повинна бути не більше 220 В. При роботі в приміщеннях у підвищеною небезпекою і за межами приміщень напруга електроприладів повинна бути не більше 36 В. В особливих умовах дозволяється використовувати електроприлади напругою до 220 В, але при наявності захисного відключення або надійного заземлення корпусу з використанням захисних засобів (діелектричні рукавички, килимки, калоші). В даних умовах необхідно застосовувати електричні машини II і III класів згідно ГОСТ 12.2.007.0 - 75. Недоступність для випадкового дотику до струмопровідного устаткування досягається застосуванням стаціонарних огороджень і розташуванням неізольованих електропроводів на великій висоті (ЛЕП), або у недоступному місці. Для захисту від дотику до струмоведучих елементів комутаційних апаратів застосовують прилади закритої конструкції (пакетні вимикачі, рубильники). Захисне заземлення - навмисне електричне з'єднання із землею металевих струмопровідних не струмоведучих частин, на яких може з'явитися напруга. Заземлення - це сукупність заземлювача і заземлювальних провідників. Заземлювачі можуть бути штучні (створені спеціально для заземлення електроустановок) і природні (металеві предмети, що знаходяться в землі і мають будівельне технологічне чи інше призначення). Для штучних заземлювачів застосовують вертикальні і горизонтальні електроди. Вертикальні - зі стальних прутів діаметром 10-12 мм, кутової сталі розміром 40x40 мм або стальних труб діаметром 30-50 мм, довжиною 2,5-3 м. Вертикальні електроди з'єднують стальною штабою розміром 4x12 мм або круглим дротом діаметром не менше 6 мм. Опір заземлюючого пристрою не повинен перевищувати 4-10 Ом (перевіряється щорічно). Захисне заземлення переважно застосовується в трифазних мережах напругою до 1000 В, з ізольованою нейтраллю, і більше як 1000 В - з будь-яким режимом нейтралі. Основним параметром, що характеризує заземлюючий пристрій, є опір розтіканню струму, який залежить від опору землі. Наявність у ґрунті кислот і солей знижує опір розтікання, а при промерзанні і висиханні землі такий опір зростає. Опір розтікання струму заземлювача визначають за спеціальною методикою. Відповідно до Правил улаштування електроустановок (ПУЕ) захисне заземлення здійснюють: при напрузі змінного струму 380 В і вище та 440 В і вище для постійного струму у всіх електроустановках; при номінальних напругах змінного струму вище 42 В та 110 В постійного струму, що знаходяться в приміщеннях з підвищеною небезпекою, особливо небезпечних, а також в електроустановках, які знаходяться на відкритій місцевості; при будь-якій напрузі змінного та постійного струму - у вибухоне-безепчних установках. Занулення - навмисне електричне з' єднання з нульовим захисним провідником металевих частин, на яких може з' явитися напруга. Нульовий захисний провідник з' єднує корпус установки з глухо заземленою нейтраллю. Таке з' єднання на випадок пробивання ізоляції на корпус призводить до короткого замикання між фазним та нульовим провідниками, а струм короткого замикання обумовить вимикання пошкодженого обладнання (розплавлення плавких запобіжників або спрацювання автоматичних вимикачів). Занулення застосовують у трифазних 4-х провідникових мережах напругою джерела живлення до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю. Це мережі напругою 660/380; 380/220 і 220/127 В. Відповідно до ПУЕ, занулення корпусів електроустаткування використовується в тих випадках, що й захисне заземлення. Слід відмітити, що одночасне заземлення та занулення корпусів електроустановок значно підвищує їх електробезпеку. Застосування металоконструкцій будівель, трубопроводів і обладнання для утворення нульового робочого провідника заборонено. Захисне відключення - це швидкодіючий захист, що забезпечує автоматичне вимикання електричної установки при виникненні в ній небезпеки ураження людей електричним струмом. За конструкцією пристрої, що вимикають, можуть реагувати на напругу корпуса відносно землі (дифреле), на струм замикання на землю тощо. Час вимикання їх повинен бути не більше 0,2 с. Захисне розділення мереж - це розділення електричної мережі на окремі електрично не з' єднані між собою ділянки за допомогою поділяючих трансформаторів. Воно спрямоване на підвищення захисної ролі ізоляції струмовідних частин, що досягається або зменшенням ємкості мереж, або переходом від мереж з заземленою нейтраллю до мереж з ізольованою нейтраллю. Якщо єдину, сильно розгалужену мережу з великою ємкістю та малим опором ізоляції, поділити на низку невеликих мереж такої ж напруги, які мають незначну ємкість та великий опір ізоляції, то це різко покращує електробезпеку. Мала напруга - це напруга до 42 Вт, яка не здатна викликати небезпечну електричну дію на людину за нормальних обставин. Використовується в переносних лампах, аварійному освітленні, ручному інструменті тощо. Простим способом сигналізації про можливу небезпеку впливу електричного струму є спеціальне маркування електрообладнання або його частин кольоровою гамою ізоляції проводів, а саме: силові ланцюги - чорний (темно-коричневий) колір; ланцюги управління, виміру, сигналізації, місцевого освітлення перемінного струму - синій (фіолетовий) колір; ланцюги з' єднання з нульовим проводом - голубий (сірий) колір. - ланцюги заземлення - зелено-жовтий (зелений) колір. Електрозахисні засоби використовують з метою попередження дії електричного струму, електричної дуги та електромагнітного поля на людей, які працюють з електроустановками; вони підрозділяються на ізолювальні, огороджувальні та запобіжні. Ізолювальні електрозахисні засоби призначені для ізоляції людини від частин електроустановок, що знаходяться під напругою, та від землі, якщо людина одночасно доторкається до землі чи заземлених частин електроустановок та струмопровідних частин (корпусів), які опинились під напругою. Використання цих засобів залежить від типу електроустановок: при роботах на електроустановках з напругою до 1 кВ використовують діелектричні рукавички, ізольовані штанги, інструменти з ізольованими ручками, струмовимірювальні кліщі, діелектричні калоші, килимки, ізольовані підставки; при роботах на електроустановках з напругою понад 1 кВ - ізольовані штанги, струмовимірювальні та ізолювальні кліщі, покажчики напруги, діелектричні рукавички, діелектричні калоші, килимки, ізольовані підставки. Огороджувальні електрозахисні засоби - це переносні огорожі, щити та інші засоби, призначені для тимчасового огороджування струмопрові-дних частин, а також для їх заземлення. Запобіжні електрозахисні засоби призначені для захисту персоналу. Від випадкового падіння з висоти застосовують запобіжні пояси, для забезпечення безпечного піднімання на висоту - драбини, «кігті», для зменшення негативної дії світлової, теплової енергії та дії електромагнітного поля - захисні окуляри, щитки, рукавички, спецодяг тощо.
4.8.6. Надання долікарської допомоги при ураженні електричним струмом У випадку ураження електричним струмом найважливішим є швидке вивільнення людини з-під дії струму з подальшим проведенням штучного дихання та зовнішнього масажу серця. Вивільнити постраждалого з-під струму можна таким чином: вимиканням напруги рубильником чи вимикачем; закорочуванням фаз за допомогою перекидання (замикання) на струмопровідні проводи металевої перемички; відтягуванням (відривом) потерпілого від місця ураження. При останньому способі вивільнення від дії струму рятувальникам слід пам' ятати про необхідність користування індивідуальними засобами захисту (рукавички, штанги та інше). Без цього сам рятувальник може опинитися під дією струму. Для вивільнення людини з-під струму можливе також застосування сухих дерев' яних та інших предметів, що становлять собою діелектрики. Якщо потерпілий перебуває на висоті, слід вжити заходів, щоб під час вимикання струму та падіння він не отримав механічного пошкодження. Штучне дихання часто виконують за схемою «рот у рот» або «рот у ніс». В цьому разі дихання має бути різким, здійснюватися кожні 5-6 секунд. Перед цим забезпечується прохідність дихальних шляхів, які можуть бути закриті запалим язиком, кров' ю, слиззю тощо. Найкраща прохідність дихальних шляхів потерпілого досягається при максимальному відкиданні голови назад, відкриванні рота, висуванні вперед нижньої щелепи. Коли у потерпілого розширені зіниці і не відчувається пульс, то це означає, що паралізоване не тільки дихання, але й зупинилося серце. Тоді штучне дихання потрібно чергувати з масажем серця. Мета масажу серця - відновлення нормальних природних скорочень серця та кровообігу. Зовнішній масаж серця здійснюється приблизно 4-5 разів на одне штучне дихання. Місце масажу знаходиться приблизно на два пальці вище м'якого кінця грудини. Масаж повинен бути енергійним і ритмічним до появи чіткого пульсу та самостійного дихання, звуження зіниць.
|
| Оглавление| |