1. класифікація української політичної думки

Україна завжди прагнула волі, писав колись великий французький філософ Вольтер, визначаючи фактично українську національну ідею. До волі, що не завжди асоціювалась з власною державністю. Однак, уроки історії навчили нас, що власна дер­жава хоч і не гарантує кожному вирішення всіх його проблем, але без неї повноцінної свободи бути не може.

Українська державність має тривалу історію. Не меншу має і історія бездержавного, поневоленого існування українського ет­носу. Спогади про минулу державну велич, прагнення її відроди­ти постійно спонукали до теоретичних пошуків шляхів та форм втілення віковічної мрії. Ці теоретичні побудови часто лягали в основу практичний дій і зумовлювали чи то наближення, чи то віддалення реалізації ідеї самостійного державно-політичного іс­нування.

Концепції державності в концентрованій, узагальненій формі ві­дображали ідеали політичних еліт, прагнення представників народ­них мас, давали відповіді на питання чим повинна бути українська держава, для чого вона існуватиме, яким шляхом буде побудована.

Дослідження державницьких ідей в українській політичній думці мають кількасотлітню традицію. Їх початки лежать в «Слові про закон і благодать» Іларіона, «Повісті врем'яних літ», творах українських гуманістів і полемістів, козацьких літописців, працях істориків народницької школи (М. Костомарова, В. Анто­новича, М. Грушевського), представників національно-держав­ницького напрямку (В. Липинського, С. Томашівського, Д. До­рошенка), прихильників радикально-націоналістичної ідеології (М. Міхновського, Д. Донцова, Ю. Липи) і знаходять продовжен­ня в працях наших сучасників.

Історія державотворчої думки в Україні не є однолінійним процесом накопичення і поглиблення знань. Це скоріше — арена постійного протиборства політичних ідей, що реально відобра­жають стан розвитку суспільства, держави, нації.

Типологізація етнодержавницьких ідей здебільшого збігається з основною типологізацією провідних ідейно-політичних докт­рин, проте має, безумовно, і певні відмінності.

В українській політології існує вже досить сталий погляд сто­совно існування принаймні двох основних напрямів: народниць­кого на чолі з М. Грушевським та державницького, який репрезе­нтує В. Липинський. Проте, цей поділ є дещо спрощеним.

Зауважимо, що будь-яка класифікація не може бути загнана у якусь сталу схему. Наприклад, європейський консерватизм пері­оду XVIII ст. багато чим відмінний від українського консервати­зму В. Липинського, а ще більшою мірою від модифікованого консерватизму початку XXI ст.

Якщо в основу типологізації української етнополітичної думки ми покладемо, те, як інтерпретуються поняття «етнос» та «нація», то ця класифікація буде такою:

народницький напрям (М. Максимович, М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, С. Шелухін);

консервативний (В. Липинський, С. Томашівський, В. Ку-чабський, І. Лисяк-Рудницький);

націократичний (Д. Донцов, М. Сціборський, М. Махновський, Ю. Вассиян, О. Бочковський, Я. Оршан, С. Дністрянський, С. Руд-ницький, В. Старосольський, Ю. Липа);

ліберальний (М. Драгоманов, С. Подолинський);

соціал-демократичний (І. Франко, М. Шаповал, Ю. Ба-чинський, Л. Юркевич, М. Ґалаґан, М. Ганкевич);

радянський (Д. Багалій, К. Гуслистий, М. Брайчевський, М. Яворський, І. Рибалка, Ф. Шевченко та ін.).

Сучасні підходи до етно- .та націогенезу потребують окремого поділу. Це:

археологічні, які надають перевагу фактологічному, описо­вому методу без синтетичних узагальнюючих висновків (Л. Залі­зняк);

традиційно-історичні, які ґрунтуються на усталеній концепції єдиної давньоруської народності;

неоісторичні, які повністю відійшли від традиційного підходу до вирішення питань етногенезу (Я. Дашкевич, Я.Ісаєвич, Н. Яко-венко, Я. Грицак);

неоромантичні, романтизовані і певним чином заідеологізова­ні, які висувають концепцію україноцентричності світу (Ю. Кани-гін, Ю. Шилов, Б. Чепурко);

етнодержавознавчі, що спираються на політологічний ана­ліз понять «етнос» та «нація» (Ю. Римаренко, О. Майборода,

0.         Картунов, В. Ігнатов, Л. Шкляр, М. Вівчарик, І. Оніщенко,

1.         Кресіна).