Історія України: формування етносів, нації, державності - Посібник (Крупник Л. О.)

Тема6 1. про термін «діаспора»

 

Термін «діаспора» використовується коли йдеться про українців і осіб українського походження, які проживають поза своїми етнічними землями (діаспора — грецьке слово і означає «розсіяння»). Діаспора — це будь-яке представництво етнічних одиниць за межами материнського етнічного регіону, котрі ус­відомлюють свою генетичну або духовну з ним єдність. За сво­єю структурою діаспора виступає у двох основних формах: дис­персій — невеликих вкраплень в іншоетнічному масиві; ком­пактних утворень — суцільних етнічних районів. Щодо приро­ди діаспор, то вони утворюється або шляхом міграцій, або внаслідок насильницького відторгнення частини етносу від ос­новного масиву.

8 У даній лекції використано праці: Винниченко І. Українці в державах колишнього СРСР: історико-географічний нарис. — Житомир: «Льонок», 1992; Дуб Е. Наши в Евро­пе уже не «третий сорт» // Газета по киевски. — 2008, 14 липня; Заставний Ф. Географія України: У 2-х книгах. — Львів: Світ, 1994.; Євтух В. Українська діаспора. Соціологічні та історичні студії. — К.: Вид УАННП «Фенікс», 2003; Пономарьов А. Українська етно­графія: курс лекцій. — К.: Либідь. 1994; Субтельний О. Україна: історія. — К.: Либідь, 1993.; Якименко М. Роль українців у залюдненні і господарському освоєнні Сибіру та Далекого Сходу (кінець ХІХ — початок ХХ ст.) // Сучасність. — 1993. — № 1. —

С. 110—113.

Раніше цей термін щодо українців практично не вживався. В основному використовувався стосовно давніх євреїв, розсіяння яких серед інших країн і народів почалося у VII ст. до н.е., коли ассірійський цар Саргон ІІ завоював давньоєврейську провінцію Самару. На початку VI ст. до н.е. (після загарбання Єрусалима нововавілонським царем Навуходоносором) діаспора євреїв по­мітно зросла. Після же зруйнування Єрусалима римлянами (60— 70 рр. н.е.) більшість населення Палестини була розсіяна по бага­тьох країнах Європи, Азії та Африки.

Значною була діаспора християн-вірмен, оточених мусуль­манськими народами. Їх розсіювання почалося у XIV ст., тобто після вторгнення у Закавказзя орд Тимура і здійснювалося в кіль­ка етапів: у XVI—XVIII ст. після завоювання Вірменії Туреччи­ною і Персією; у 1895—1896 рр.; а також у 1915 р. в результаті масової різні, коли загинуло понад мільйон чоловік. Як наслідок, вірмени «розсіялися» по багатьох країнах світу, в тому числі по містах України, особливо Криму і західних областей України.

Розселення українців за кордоном має свої особливості. Серед них переважає трудова (економічна) еміграція. Вживання понять «діаспора» до цієї (більшої) частини зарубіжних українців не ви­кликало і не викликає заперечення. Однак слід брати до уваги і те, що в деяких зарубіжних країнах (Румунії, Словаччині, Угор­щині, Польщі) велика кількість українців живе на своїх етнічних землях у пограниччі з Україною. Ці українці діаспори у класич­ному розумінні цього слова не утворюють. І все ж, термін «укра­їнська діаспора» є загальновизнаним у світі і стосується всіх українців, які проживають поза державними кордонами України.

Коли йдеться про всіх українців і осіб українського похо­дження, що розселені за кордоном, можна користуватися й інши­ми визначеннями: «українці в зарубіжних країнах», «зарубіжні українці», «українці на поселеннях»; часто говорять також «аме­риканські українці», «канадські українці», «російські українці» і т.д. Але оскільки термін «українська діаспора» останнім часом став широко вживатися щодо всіх зарубіжних українців, у тому числі й тих, що живуть на українських етнічних землях, цей тер­мін використовується в тому числі і для означення українців, ро­зселених поза Україною в межах колишнього Радянського Сою­зу. У світовій практиці поняття «діаспора» широко вживається щодо всіх, хто живе поза своєю батьківщиною, в тому числі й на етнічних землях, поняття «українська діаспора» також вживаємо щодо всіх без винятку українців чи осіб українського походжен­ня, які розселені поза державними кордонами України.

Після проголошення незалежності України, проведення (в Ки­єві) конгресів української діаспори, поглиблення економічних і національно-культурних зв'язків з українцями західних країн і республік колишнього Радянського Союзу, переводу цих зв'язків на державну основу, статус українців із зарубіжжя змінився, вони все активніше включаються у вирішення складних державотвор­чих та економічних проблем, що постають перед нашою держа­вою. В історії української еміграції простежуються два основних напрямки, кожен з яких має кілька хвиль. За напрямком її умовно поділяють на східну і західну.