Розділ viii. релІгІЇ стародавньоЇ ІндІЇ

Індійська цивілізація - одна з найдавніших на планеті. На території Індії знайдено чимало пам'яток раннього палео­літу. Розкопки поселень Хараппської цивілізації (суч. Пакис­тан), початок середини ІІІ тис. до н.е., свідчать, що вже тоді міста мали регулярну забудову, водогін і каналізацію, кам'яне укріплення. Населення займалося зрошувальним землеробс­твом і скотарством, використовувало знаряддя праці з брон­зи. Держава за формою правління була рабовласницькою дес­потією. Вважають, що Хараппську цивілізацію сформували предки дравідів - одного із сучасних народів Індії.

У ІІІ-ІІ тис. до н.е. в басейні річки Інд існував ще один центр індійської цивілізації - культура Мохенджо-Даро, ство­рена давніми дравідійськими племенами. Міста теж мали ре­гулярну забудову. Розвивались металургія, землеробство.

Населення, що належало до цих цивілізацій, сповідувало первісну племінну релігію з елементами тотемізму і культу предків. Храмів не було.

У другій половині ІІ тис. до н.е. в Індії з'явилися кочівни-ки-скотарі арії (арья - благородний) з Північного Заходу (схі­дний потік ірано-індійської міграції аріїв), які злилися з місце­вим населенням. Тоді розпочалося формування каст. З аріями пов'язують ведичну релігію у Стародавній Індії.

Ведична релігія

* Для зручності користування підручником ведична релігія і брахманізм розглядаються разом з пізніми національними релігіями Індії.

Назва ведичної релігії* походить від назви збірника свя­щенних пісень, урочистих гімнів, жертовних заклинань Вед (веди із санск. - досл. "священне знання").

Це - одна з найдавніших релігій світу, яку, як вважають, принесли у ІІ тис. до н.е. в Індію кочові племена аріїв. То був період розпаду первіснообщинного ладу і формування класо­вого суспільства.

У лоні ведичної релігії з часом сформувалися основні за­сади індуїзму.

Веди - священні книги давньоіндійських релігій

Початок створення найдавніших книг індуїзму - Вед припадає на ІІ тис. до н.е. Послідовники індуїзму стверджу­ють, що вони не є людським творінням, а були почуті мудреця­ми від усевідаючого Брахмана як священне знання. Тривалий час вони передавалися усно і тільки в І тис. були записані мо­вою санскрит. Вважається, що Веди існують у їх вічній доско­налій формі. Насправді ж із плином часу вони зазнали бага­тьох змін.

Веди є складним, багатогранним літературним масивом, який утворюють чотири групи текстів, створених у різні істо­ричні періоди: Самхити ("Зібране"), Брахмани ("Пояснення Брахмана"), Арах'яни ("Лісова книга"), Упанішади.

Самхити складаються з чотирьох книг: Рігведи ("Веда на­співів" - зібрання пісень, які славлять богів і звернених до них молитв), Яджурведи ("Веда жертвоприношень" - збірник же­ртовних формул і заклинань, молитв і правил здійснення жер­твоприношень), Самаведи ("Веда наспівів" - збірка співів, призначених для ритуальних цілей), Атхарваведи ("Веда за­клинань" - збірник магічних заклинань проти злих духів). Спільна ознака їх - славослів'я мудрим, могутнім, милости­вим божествам, звертання до них молитов, прохань, жертво­приношень.

Найдавнішою серед цих книг є Рігведа, з якої й почина­ється давньоіндійська літературна традиція. Зафіксовані в ній міфи і сюжети живили не тільки давньоіндійський епос, а й класичну індійську літературу.

Брахмани - це книги, написані брахманами для брахма­нів. Вони містять коментарі до Самхитів, метою яких є зміц­нення ролі та авторитету жерців, обґрунтування кастового поділу суспільства.

Араньяки й Упанішади - збірки правил для пустельни­ків, старців, заглиблених у пізнання природи, буття. Упаніша­ди (санскр. - сидіти біля вчителя задля пізнання істини) є сво­єрідним завершенням циклу. До них входять 250 богословсь­ко-філософських творів, поданих у формі роздумів легендар­них чи напівлегендарних мудреців. Вони засвідчили рівень духовного розвитку тогочасного індійського суспільства, осо­бливості богословських та філософських поглядів. З певною умовністю Упанішади складають шість систем: Веданта, Мі-манса, Санкх'я, Вайшешика, Йога і Ньяя.

Один з провідних мотивів Упанішад - походження, роз­виток і перспективи людства. У них ідеться й про те, чому лю­дина існує то в стражданнях, то в блаженстві, хто спричинює це: час, природа, необхідність, випадковість чи Пуруша (осо­ба, яка є Верховним Духом).

Веданта ("Кінець Вед") і Міманса є суто богословськими творами, які розглядають співвідношення людської душі Ат-мана зі світовою душею Брахмою. Світова душа розсіяна в усьо­му світі. Для повного злиття Атмана з Брахмою слід застереж­но прийняти все написане у Ведах і скурпульозно виконува­ти всі ритуали. У цьому мета і сенс життя. Веданта і Міманса оригінально вирішують проблему пізнання світу: Всесвіт - це Брахман, пізнає його Атман, але для цього потрібно спочатку пізнати Атмана. Атман - це людське "Я". Отже, пізнання світу має починатися із самопізнання, самовдосконалення. Само­пізнання - вища форма знання, джерело щастя.

Санкх'я стверджує, що Брахма не розсіяна в природі, а природа існує незалежно від духу. Це засвідчує наявність ма­теріалістичної тенденції в розумінні світу. Вайшешика містить думки, близькі до атомістичної теорії.

Йога і Ньяя містять думки щодо практичних проблем са­мовдосконалення за допомогою релігійних і філософських принципів. Йога реалізує принципи Санкхья для досягнення психічного і фізичного самокерування: потрібно звільнити дух, душу від перероджень, перевтілень. Йога пропонує систе­му вправ, особливо дихання і правил поведінки, для очищен­ня душі, яка після цього може досягти злиття з Атманом. Ньяя вдається до міркувань щодо логічних засобів самовдоскона­лення, розвитку аналітичного мислення, форм пізнання. Пі­знанню піддане не тільки матеріальне, а й духовне, в тому числі й Атман. За допомогою логічних побудов Ньяя доводить не­обхідність перевтілення, досягнення мокші (спасіння).

Ведична література дає змогу простежити, як поступово увага народів давньої Індії переносилася з явищ зовнішнього світу на людину, її психіку, мислення. Вона мала великий вплив на розвиток індуїстських релігійно-філософських шкіл і релігійних течій. Ведичні книги вважають священними й пі­зніші ведичні релігії - брахманізм та індуїзм.

Головні особливості ведичної релігії

Ведична релігія містить яскраво виражені патріархальні риси, струнку ієрархію богів, напівбогів, які уособлюють сили та явища природи. Головними її особливостями є обожнення сил природи, анімізм, первісна магія. За своїм характером вона була обрядовою: стрижневим моментом у ній було жертво­приношення богам. Велику роль відігравали співи, гімни, мо­литви, магічні заклинання. Святилищ, храмів, зображення бо­гів у ній не було. Жертвопринесення відбувалися під відкри­тим небом на спеціально побудованих вівтарях. Посередни­ками між людьми вважали жерців-брахманів, які володіли свя­щенними знаннями - ведами.

Головними богами ведичної релігії вважались бог неба Варун, богиня матері-землі Притхіва, боги сонця Сур'я, Саві-тар, Мітра, Вішну, Пушан, бог місяця Сому, бог бурі Рундру, бог-громовержень Індра, бог вогню Агні та ін. Матір'ю богів важалася богиня Адита. За тодішніми уявленнями, боги пере­бували у стані постійної війни зі злими демонами-асурами. І боги, і демони уособлювали відповідні сили природи. Найпо­пулярнішим богом ведійського пантеону є Індра, якому з 1028 гімнів Рігведи присвячено 250. Його уявляли наділеним найбільшою силою, універсальним володарем світу, а його пі­дтримку - запорукою перемоги в бою.

Важлива роль в обрядових дійствах відводилася богу во­гню Агні, якого вважали посередником між небом і землею, який передає жертвопринесення богам. З часом боги стали уособлювати не тільки природні, а й суспільні сили. Напри­клад, Індра почав уявлятись як цар богів і бог війни, Варун -як охоронець порядку.

Культ богів полягав у жертвопринесеннях, супроводжу­ваних гімнами і магічними формулами, які виражали конк­ретні прохання людей.

У пізньоведійській релігії з'являється практика аскези.

Аскеза (від грец. аскезіз - вправа, подвиг) - світоглядна концепція, спосіб життя, який передбачає відмову від життє­вих благ і насолод.

В пантеоні богів з'являються Кала (час), Кама (любов, се­ксуальна практика), а найавторитетнішим серед усіх божеств стає Брахман.

Як цілісна система ведична релігія вже не існує, але її го­ловні положення є серцевиною майже всіх релігій та релігій­но-філософських вчень Індії.

Пізньоведичну релігію називають брахманізмом.

Брахманізм - давньоіндійська релігія, що сформувалась у процесі взаємодії ведійської релігії з місцевими культами, на­магаючись пристосувати ведійську духовну традицію до осо­бливостей формування в давньоіндійському суспільстві ран­ньофеодальних відносин.

Назва її походить від назви збірника ведичних релігійних текстів Брахман (друга книга), написаних у УІІ-УІ ст. до н.е. Вони були призначені інтерпретувати відповідні веди, а за змістом то були міфи, перекази про історію та культуру індій­ської давнини, віронавчальні та ритуальні настанови, а також обґрунтування важливої ролі жерців цієї релігії - брахманів.

Пізніше (УІІ-УІ ст.) під їхнім впливом виникла філософ­ська література Стародавньої Індії Упанішади, що означає -сидіти біля вчителя, слухати його одкровення, вивчати таєм­ну суть тексту. У них ішлося про облаштування світу, взаємо­зв'язки людини і Всесвіту, життя і смерть, розмежування в людині духовного і тілесного, про переселення душ і перевті­лення, про карму.

Виникнення брахманізму було зумовлене формуванням у І тис. до н.е. ранньофеодальних відносин, яке супроводилося розшаруванням його на чотири стани - варни (пізніше їх стали називати кастами). Кастова структура суспільства була зафік­сована приблизно у У ст. до н.е. в збірнику "Закони Ману".

Отже, в період становлення рабовласницького суспільст­ва його соціальну структуру становили чотири касти (варни):

брахмани - жерці, які тлумачили Веди, здійснювали жертвопринесення та інші релігійні церемонії, брали участь у керівництві державою;

кшатрії - військово-племінна адміністрація. її предста­вники обіймали державні посади, були воїнами, володіли зем­лями;

вайшії - вільні члени общин, які займалися землеробс­твом, скотарством, ремісництвом, торгівлею;

шудри - неповноправні, залежні й підлеглі особи, раби. Сюди належали особи, які прибули до общин, або місцеві збід­нілі ремісники, селяни, слуги, дрібні службовці. Вони були обмежені соціально, в тому числі щодо участі у релігійних це­ремоніях.

Зафіксований в "Законах Ману" міф так пояснює виник­нення варн: Брахма для збереження Всесвіту створив з час­тин свого тіла людей: з уст - брахманів, щоб вивчали Веди, здійснювали обряд жертвопринесення, отримували і роздава­ли милостиню; з рук - кшатріїв, щоб охороняли підданих, ро­здавали милостиню, приносили жертви і вивчали Веди; із сте­гон - вайшіїв, щоб пасли худобу, роздавали милостиню, при­носили жертви, вивчали Веди, займалися гендлярством, лих­варством і землеробством; з ніг - шудрів, які повинні покірно служити всім іншим варнам. Дотримання кожним свого зако­ну забезпечує шлях на небо й у вічність, порушення - до заги­белі від змішання варн.

Народжені в перших трьох варнах після досягнення пев­ного віку (брахмани - семи років, кшатрії - десяти, вайшії -одинадцяти) відбували ритуал посвячення у свою варну й отримували шнур, який клали на ліве плече і пропускали під правою рукою. Ця церемонія вводила людину в коло своїх спі­льників по варні, її називали другим народженням, а членів варн - двічі народженими.

Віровчення брахманізму

Написання текстів Брахмана звичайно відносять до VIII-VI ст. до н. е. і вважають їх найяскравішими зразками давньо­індійської прози. У Брахмані містяться міфи і перекази, які мають ведичне коріння. Є чимало і про історію та культури індійської стародавності. Головне ж в них - це віроповчальні і ритуальні настанови, обґрунтування особливої ролі і стано­вища жерців цієї релігії - брахманів.

Брахманізм - це нова, вища ступінь релігійної свідомості, оскільки він є новим кроком в опануванні людським розумом суті дійсності, має певний онтологічний і гносеологічний зміст. Як і ведична релігія, це культ природи і обожнення соціальних порядків. Про це свідчить пантеон брахманістських богів. їх очолює тріада богів - трімурті. На чолі їх - Брахма, творець Всесвіту. Поруч з ним - добротворний бог-охоронець Вішну і грізний бог Шива. Ці боги мають багато різних імен, пов'яза­них з їх властивостями і атрибутами або з їхніми подвигами.

Боги трімурті в минулому були племінними богами, вони потрапили у ведичний, а потім брахманістський пантеон по мірі утворення ієрархії богів. Вони антропоморфні, мають жі­нок, дітей, родичів. Наприклад, жінка Шіви - богиня Калі (Ду-рга), це племінна богиня-матір, вона уособлює народження і смерть, нагороджує і карає. Діти Шиви - бог Ганеша, людина з головою слона, це бог мудрості і добробуту, успіху і розвитку; бог Сканда - бог війни, захисник від ворогів і злих духів.

Особливо слід зупинитися на брахманістському розумінні Вішну.

Вішну уособлює вічну благодійну природу, що доброзич­ливо ставиться до людини. Як бог-охоронець, він дбає про долю людства і в будь-який час може прийти йому на допомогу. У його образі закладено індійське розуміння рятівника, месії людства. Вішну здійснює свої рятівничі функції шляхом уті­лення в конкретну людину, тварину, явище чи річ природи і таким шляхом стає людині в пригоді в потрібний час. Це вчен­ня потім детально і конкретно розробив індуїзм. Брахманізм називає десять втілень Вішну, зокрема в богорівних людей-героїв Раму і Крішну.

До пантеону брахманізму входять також і численні пле­мінні боги, боги окремих місцевостей, сіл і навіть родин. Саме цим богам надається найбільш активна роль у боротьбі із зли­ми духами, демонами.

Анімістичні погляди у брахманізмі досягають високого розвитку: уся природа одухотворена, всюди існують духи і душі. Душа людини вічна. Після смерті людини вона не вми­рає, а перевтілюється в іншу людину чи тварину, навіть у пре­дмети природи. Таке перевтілення зветься сансарою. Перевті­лення людських душ відбувається як наслідок оцінювання людського життя, це нагорода чи відплата за добро чи зло в житті - карма. Для кожної людини є своя карма, це означає неминучість, збіг невідворотних причин. Ця карма має свій характер, свої правила для кожної варни, бо Брахма встано­вив для них дхарми - норми, закони життя. Виконання чи нехтування дхарми і є проявом карми.

У брахманізмі одержує застосування традиційна релігійна ідея потойбічної відплати. Після смерті людини бог Яма старан­но оцінює життя людини. Якщо людина вела праведне життя, душа її переселяється в тіло більш "благородної" людини, а якщо грішила - в тіло "нижчої", а то й тварини чи комахи. За найбільш праведне життя людина може досягти мокші, тобто спасіння, або "звільнення". Досягнення цього "звільнення" іменується нірва­ною. Досягнути нірвани, вчили ранні буддисти, можуть лише монахи, хоч прагнути до неї повинен кожен віруючий.

Брахманістський культ

Брахманізм як нова ступінь релігійного розвитку виявив себе і в розробленні релігійного культу.

Усі боги набирають націоналізований скульптурний ви­гляд. Так, Брахма зображується чотириликим і чотирируким, що має підкреслити його фізичну досконалість: він усе бачить, усе чує, все може, він набагато вищий за інших богів, не кажу­чи вже про людину.

Цей фантастичний вигляд Брахми брахманістська міфо­логія пояснює так: Брахма створив жінку Сарасваті і закохав­ся в неї, але вона, вважаючи його своїм батьком, всіляко уника­ла його, ховалася від нього. Тоді, щоб бачити її всюди, Брахма став чотириголовим.

Сарасваті піднялась угору, на небо. Брахма надбав і п'яту голову. Сарасваті змушена була стати його дружиною. П'яту голову Брахма все ж утратив у боротьбі з Шівою.

Богиня Сарасваті є богинею мудрості, наук, письма, музи­ки та співів. Це вродлива жінка з чотирма руками, які трима­ють книгу, квітку лотоса і барабан. Так унаочнювали сфери її діяльності.

До особливостей брахманістського культу слід віднести поклоніння тваринам. Це були залишки первісного тотеміз­му. Майже кожне божество ототожнювалося з якоюсь твари­ною. Вішну - з міфічним птахом Іарудою, Шива - з биком, його дружина Калі - з тигром і т. ін. Священними тваринами у брахманізмі є корови і мавпи, священною рослиною - лотос.

У період існування брахманізму культові споруди ще були примітивними. Здебільшого це були ритуальні майданчики з постійним чи тимчасовим вівтарем чи просто жертовним вог­нищем. Цю ж роль могло виконувати і домашнє вогнище.

Головною культовою дією було жертвоприношення. Жер­твоприношення, згідно з брахманістським віровченням, ста­новлять сенс життя, вони є головним засобом досягнення кра­щого перевтілення, це якраз і є те добро, яке відкриває шлях до нього, а непринесення жертв - це і є те зло, яке непереборно перешкодить кращому перевтіленню. Отже, віруючий брах-маніст весь час дбав про добрі жертви. Жертвоприношення супроводили всі більш-менш значні події в житті віруючого. Укладання шлюбу, народження дитини, посвячення в члени своєї варни, поховання - усі ці і багато інших подій потребу­вали вкрай регламентованих пишних церемоній і жертвопри­ношень, і тут уже без брахмана не обійтися. Дехто з дослідни­ків вважає, що в брахманізмі, принаймні в перші часи його існу­вання, коли він особливо відчував вплив арійської родопле­мінної релігії при своєму формуванні, були людські жертви. Арії своїм богам жертвували не тільки худобу, причому у ве­ликій кількості, сотнями голів, а й людей з місцевого населен­ня. Брахмани утвердили пурушамедху - принесення в жерт­ву людини. Без брахмана жертви були недійсні, вона має бути принесена у відповідний час, у відповідному місці і у відпові­дному порядку з застосуванням відповідних гімнів, молитов, магічних формул і дій. Ритуал жертвоприношень детально викладений у книзі Брахман. Оскільки ведичний ритуал був сприйнятий індуїзмом, цей виклад залишився священним і для індуїзму.

Одночасно з жертвоприношенням великого значення надавалося обрядам очищення. Дотримання ритуальної (а вод­ночас і фізичної чистоти) було неодмінною умовою успішно­го жертвоприношення.

Ритуальна практика обов'язково включала в себе приго­тування та вживання соми. Для цього з рослини (назву якої точно ще не встановлено), вимоченої у воді, вичавлювали сік за допомогою давильних каменів, проціджували, змішували з водою та молоком і вживали під час релігійних церемоній. Вживання соми давало галюциногенний ефект, викликало екстатичний стан. Згодом цей напій одержав свого бога тієї ж назви. Бог Сома - всезнаючий, небесний, все збуджуючий тощо. Його викликали і йому вклонялися при приготуванні священної соми.

З розвитком релігійного мислення особливо виросла роль жерців-брахманів. Вони монополізували практично всі сфе­ри життя давньоіндійського суспільства. З утворенням дер­жавного апарату в дрібних феодальних державах брахмани виконували не тільки релігійні функції, а й світські, вони були чиновниками, суддями, управителями, утворивши основу індійської інтелігенції і цим відігравши певну роль у розвитку індійської культури. Ця традиція існує і в сучасній Індії.

У стародавні часи в релігійній практиці брахманізму ви­никає інститут гуру (від санскр. guru - духовний наставник, учитель). Для кожного брахманіста гуру є найвищим автори­тетом, провідником і представником Бога на землі.

Ще однією особливістю брахманістського культу було пустельництво. Пустельник, який покидав свій дім, родину, свою діяльність, жив у самоті, був аскетом, для брахманіста був ідеалом закінчення життєвого шляху. Пустельництво було також необхідною умовою для одержання вищого знання, на­дбання слави святого мудреця.

Ці і багато інших культових положень брахманізму увій­шли в індійський побут, набули стійкої традиції і живуть у сьо­годнішній Індії.

Запитання і завдання для закріплення знань

Проаналізуйте спільні та відмінні риси вчень, сформу­льованих в Авесті та у Ведах.

Яку роль відігравали брахмани в Стародавній Індії?

Проаналізуйте джайністське вчення про сансару, дхар­му, карму, нірвану.

Теми рефератів

Морально-етичні засади джайнізму.

Спільне та відмінне в джайнізмі та буддизмі.

Священні тексти джайнізму, їх особливості.

Література

Васильев Л.С. История востока. В 2-х т. - М., 1998.

Васильев Л.С. История религий Востока. - М., 1988.

Великие мыслители Востока. Выдающиеся мыслители, философские и религиозные произведения Китая, Индии, Японии, Кореи, исламского мира / Под. ред. Я.П. Мак-Грила. -

М., 1998.

Индуизм. Джайнизм. Сикхизм. Словарь. - М., 1996. Лысенко В.Г., Терентьев А.А., Шохин В.К. Ранняя буддийс­кая философия. Философия джайнизма. - М., 1994. Ольденбург С.Ф. Культура Индии. - М., 1991. Религии Древнего Востока. - М., 1995.