Розділ Іх. ІндуЇзм
На початку нашої ери в Північній Індії утворюється могутнє Кушанське царство, в якому виникає буддизм. З розпадом цього царства підсилюється держава Маагадха, яка стає ядром імперії династії Гуптів. У ІУ ст. до цієї імперії входить майже вся Північна Індія, де в цей час утворюються свої менші, але досить міцні держави. У ІУ-У ст. держава Гуптів досягає найбільшого розквіту, в ній активно йде процес утвердження феодального ладу. Водночас це був процес витіснення буддизму з Індії і відродження індуїзму. З У-УІ ст. в Індії вже існує феодальний лад, в утвердженні якого виняткову роль відіграв індуїзм. Це вже був не той старий брахманізм кінця попереднього тисячоліття. Це був розвинений пізній індуїзм, який тепер цілком лежить в основі сучасного індуїзму. Отже, все що ми будемо бачити в індуїзмі, який відродився в Індії після згасання там буддизму, цілком відноситься, з невеликими поправками, до сьогоднішнього індуїзму в Індії (його нині сповідує понад 80\% населення країни). Індуїзм не має конкретного засновника, але його історія знає чимало видатних діячів, які весь час поглиблювали віровчення, впливали на його еволюцію. Соціальні колізії в Індії середини І тис. до н.е. вели до гострих суспільних конфліктів, ускладнених етнічною строкатістю. Економічна і політична кризи в індійському суспільстві доповнювались кризою релігії. Брахманізм як аристократична релігія мав обмежені можливості впливу на народ, а його консерватизм гальмував назрілі фундаментальні зміни. Раптово (це "раптово" тривало кілька століть) лінія розвитку класичної релігії індійської старовини переривається. Ні, ця релігія не зникла раз і назавжди, не стерлася з пам'яті народної, не стала пам'яткою старовини. Вона просто відійшла в сутінки, поступилася місцем новій релігії індійської старовини, яка заговорила мовою, потрібною новому часу. Цією релігією був буддизм. Почавши свій переможний хід у УІ ст. до н.е., він охопив усю Індію. Індія стала буддистською. А через тисячу років починається його занепад, до ХІІ-ХІІІ ст. він майже зникає, і лише один із сотні індійців називає себе буддистом. Проте стародавні індійські релігійні вірування зберігалися, особливо в західній частині Індії. Коли ж почався занепад буддизму, саме в Західній Індії відбулось їх нове народження. Із середини І тисячоліття починається відродження традиційної релігії Вед, на цей раз уже під ім'ям індуїзму, який став національною релігією індійців. Наприкінці І ст. н.е. індуїзм переважав буддизм на території всієї Індії, він однаковою мірою задовольняв і широкі народні маси, і елітарну верхівку, поглинувши релігію Будди. Зникнення з арени духовного життя Індії буддизму і відродження індуїзму мали свої глибокі причини. Буддизм виступав проти кастового поділу суспільства, в його розпорядженні були більш гнучкі засоби ідеологічного утвердження соціальних порядків. Але традиційно консервативному індійському суспільству ця гнучкість була непотрібна. Надзвичайно строкатому в соціальному і етнічному відношенні суспільству касти підходили більше. Індуїзм добре обґрунтував кастовий поділ, тому й здобув перевагу. Щоб підсилити свою придатність обслуговувати феодальне суспільство, індуїзмові треба було використати досягнення буддизму, зокрема такі, як демократизм, звернення до кожної людини, а не тільки до вищих каст тощо. І слід віддати йому належне - він зробив це блискуче. Насамперед індуїзм у процесі свого відродження демократизував культ. Він ввів його публічне відправлення з участю народу, запровадив масові церемонії та обряди. За прикладом буддистів індуїстське духовенство не шкодує сил і грошей на будівництво грандіозних і пишних храмів. Розвивається індуїстська іконографія і скульптура. Демократизується і значно розширюється пантеон індуїстських богів, про що мова йтиме окремо. І головне - демократизується і дедалі більше набирає національних особливостей віровчення, індуїзм відновлює традиційні доарійські вірування, в тому числі тотемістичні, культ природи, зокрема води, містично-еротичні культи. Це принесло індуїзмові незаперечні переваги перед буддизмом, прискорило поширення буддизму в інші країни Азії, створило індуїзмові неповторне національне обличчя і принесло перемогу. В індуїзмі нема священного канону, тобто комплексу книг, що формують віровчення за волею Бога. У ньому широко використовується епос, він має богословську літературу різного жанру, починаючи від філософських розвідок і закінчуючи жанром популярної літератури типу короткого оповідання, байки, приказки тощо. Відродження індуїзму розпочалося з його проникнення в епос, це був один з найкращих шляхів проникнення в народну свідомість. Індійська культура законно пишається своїм народним епосом, серед якого перше місце посідають дві епічні поеми "Махабхарата" і "Рамаяна", наскрізь просякнуті індуїстською ідеологією. Відомо, що в усіх народів у фіксуванні і збереженні релігійних ідей важливу роль відіграє створений народом епос. Так було і в Індії. Староіндійський епос є, як і всюди, енциклопедією життя того часу, містить він у собі й численні релігійні уявлення та ідеї. Найстародавніший індійський епос - це Махабхарата ("Розповідь про великих Бхаратів"). Махабхарата бере свої витоки десь у 2-ій половині ІІ тис. до н.е., але остаточного вигляду набрала в середині 1 тис. н.е. Записана вона на санскриті. Змістом Махабхарати є розповідь про братовбивчу міжродову і міжплемінну боротьбу. До складу цієї поеми входить, маючи особливе значення, ще одна поема "Бхагавад-Гіта" ("Пісня Славетного", чи "Пісня Бога"). Вона розповідає про подвиги народного героя Крішни, потім оголошеного перевтіленням, Вішну, який здійснив це перевтілення щоб урятувати племена, що знищують один одного в міжусобній боротьбі. Другим видатним твором стародавньої Індії є "Рамаяна". Гї написав в IV ст. до н.е. поет Вальмікі у Східній Індії. У "Рамаяні" розповідається про подвиги народного героя Рами. В основі її лежать події, пов'язані з просуванням аріїв у Північну Індію і на острів Ланка (тепер Шрі-Ланка). Рама - це не бог, це герой, який вступив у боротьбу з демоном Раваною, щоб звільнити свою дружину Сіту. Але вже і в "Рамаяні" Рама наближається до богів. Поема завершується розповіддю про те, як Рама зі своїми наближеними скупався у священній річці Сараю і відправився на небо в божественних небесних колісницях, де набрав вигляду Вішну. Обожнення Крішни і Рами було обґрунтовано в особливих богословських текстах-пуранах, які виникли вже в 2-ій половині І тисячоліття. Кожна пурана присвячена тому чи іншому індуїстському богові і в комплексі з описом звершень цих богів викладає віроповчальні принципи індуїзму. Пурани теж зберігають форму епічних творів. Як і весь епос стародавньої Індії, він написаний на санскриті. З "Махабхарати" і "Рамаяни" та з пуран ми черпаємо багату інформацію про релігійні новації індуїзму порівняно зі старим брахманізмом. Віровчення та основні напрями індуїзму Головним мотивом віровчення, як і в брахманізмі, в індуїзмі залишається концепція переселення, перевтілення людської душі. Вона ускладнюється міркуваннями про те, що індивідуальна людська душа Атман (це людське "Я") весь час хоче з'єднатися з духовним Абсолютом - Брахмою (світовою душею). Це верховне божество, Брахма, Абсолют, є водночас і безсмертним духом і знаходиться в душі людини, остання -це часточка Абсолюту. Тобто бог живе і поза людиною, і в самій людині. Смисл життя людини - в осягненні цього Абсолюта, в злитті індивідуальної душі з ним. В Бхагаватхі вказується на три шляхи цього з'єднання: шлях добрих справ, шлях любові (бхакті) і шлях знання. На цих шляхах кожна людина мусить суворо додержувати правил життя своєї касти. Вона має в усьому покладатися на Бога, виконуючи ці правила, і Бог приведе її до себе. В індуїзмі подальший розвиток одержало вчення про перевтілення (переселення) душ, яке зародилося ще в брахманізмі. Це перевтілення душі в тіло новонародженого відбувається після смерті. Кінцевою метою перевтілення є його повне припинення - мокша, злиття душі людини Атма-на з Абсолютом. Належність людини до тієї чи іншої касти пояснювалося поведінкою людини, в тілі якої, в попередньому перевтіленні, вона перебувала, наскільки вона додержувалася закону (дхар-ми) тієї касти, до якої належала. Після смерті людини діє карма і визначається перевтілення чи в краще - в тіло людини вищої касти, чи в гірше - в тіло людини нижчої касти або в тіло тварини чи навіть у якусь річ. Оскільки звинувачення будь-кого в порушенні дхарми в минулому житті довести неможливо, вони все-таки сприймаються як такі, що були, і віруючому не залишається нічого ішного, як ретельно дотримуватися норм поведінки, які встановлюються для нього його кастовим станом, щоб сподіватися на краще втілення його душі в майбутньому. Поява нових професій, утворення нових каст шляхом включення до них цілих племен, зміна умов життя із суспільного на міське, міграції та ряд інших причин привели до виникнення великої кількості нових каст. Усучасній Індії їх налічується понад 2 тисячі. Непорушними залишились привілеї двох найвищих каст - брахманів і кштаріїв, у інших з'явилися специфічні права і обов'язки. Гострота кастової проблеми ускладнює життя індійського суспільства. Особливо це стосується каст так званих недоторканних - найнижчих шарів суспільства. Раніше індуїзм дбав лише про утримання їх під владою традицій і звичаїв, релігійно забезпечував збереження їх низького стану. Це, між іншим, створювало умови для успішного навернення їх в інші релігії. Тепер прогресивні кола індійського суспільства намагаються змінити релігійно-правовий статус нижчих каст. Звідси - нові релігійно-догматичні установки в цій галузі, хоч становище в цій справі в цілому істотно не змінилося. Вченням перевтілення душі індуїзм і тепер намагається вирішити кастову проблему. Індуїзм відновлювався поновлення м авторитету давніх богів. На відміну від ведизму, в якому не було чіткої ієрархії божеств, в індуїзмі на перший план висувається бог-творець. Особливу роль почали відігравати культи богів Брахми, Віш-ну і Шиви. Анімістичні уявлення в системі індуїзму були надзвичайно різноманітні і досить розвинені. У цьому плані індуїзм виглядає як релігія універсального одухотворення природи і суспільства. Він успадкував всіх богів ведичної релігії і брахманізму, але вчинив, так би мовити, реконструкцію цього складного політеїстичного пантеону і ще більше ускладнив його, вводячи принцип аватари - перевтілення одних богів в інших. У пантеоні індуїзму, згідно з традицією, нараховується близько трьох мільйонів божеств. Інші індуїсти зводять їх кількість лише до трьох тисяч. А ще інші вважають богами тільки вже названих вище Брахму, Шиву і Вішну. Брахма вважався творцем і управителем світу, але він, створивши світ, вичерпав свої функції. Індуїстський міф розповідає, що Одвічний Дух створив води, кинув у них сім'я, яке перетворилося на велике золоте яйце і сам народився з цього яйця у вигляді творця світу, Брахми, а разом з ним з'явилися зародки і всього світу, всіх живих істот. Таким чином, Брахма тільки реалізував творчі можливості Одвічного Духу, ставши його продовженням. Безпосередніми ж керівниками і упорядниками світу в індуїзмі вважають Вішну і Шиву. Таке вірування привело до появи двох основних напрямів в індуїзмі -вішнуїзму та шиваїзму. Вішнуїзм Початок виникнення вішнуїзму відносять до III—IV ст., коли з'явилися пурани - збірники міфологічних сюжетів та ритуальних приписів. Бог Вішну згадується ще в Ригведі, там він виступає як скромний покровитель землеробства і скотарства, а також чоловічої сили для продовження роду. В боротьбі вищого ведичного бога Індіри з його ворогом Врітрою Вішну надає Індірі вирішальну допомогу. Ім'я його також належить до одного з імен бога Сонця. Вважають, що він взагалі, так би мовити, "до-арійського походження", що це ім'я якогось дравідського божества. Поступово зростає авторитет Вішну в Упанішадах. І вже незаперечно вказується на його верховність серед богів у "Махабхараті", там його допомога богові Індірі виступає як успадкування верховенства. Саме в "Махабхараті" висловлюється ідея аватари (зниження, спускання) - сходження божества на землю, втілення його в земну форму. Вішну перевтілювався 24 рази, десять з них вважаються найбільш важливими. Перше перевтілення Матсья-аватора пов'язано із всесвітнім потопом, який мав знищити всіх людей на Землі. Віш-ну, аби врятувати людство, надіслав благочестивому Ману ковчег. Зробив він це, перевтілившись у велику рибу, до рогу якої був прив'язаний ковчег. Разом із врятуванням благочестивого Ману були врятовані і Веди. Друге перевтілення Вішну відбулося тоді, коли в боротьбі богів з демонами останні стали брати гору. Боги попросили у Вішну напій безсмертя (амриту). Для цього треба було збити океан так, як збивають молоко для одержання масла. У третьому перевтіленні Вішну був вепром Варахаром, що врятував Землю, яка потопала в океані - він підняв Землю на своїх іклах. Четвертого разу Вішну став людиною-левом Нрісінхом, який переміг демона, що нищив богів і якого не могли вбити ні Бог, ні людина, ні тварина. Нрісінх одночасно був трьома ними. П'яте перевтілення було знову пов'язане з рятуванням світу від демонів. Демон Балі захопив усі три світи: підземний, земний і небесний. Жар охопив усіх богів, їм не було місця в світі. Тоді Вішну перетворився на вамана-карлика, прийшов до Балі і попросив у нього стільки землі, скільки вмістять його три кроки. Балі змилостивився. Карлик, маючи надприродні можливості, ступив з неба на землю, а Балі змушений був оселитися під землею. У шостому перевтіленні Вішну діє вже на землі. Між брахманам і кшатріями точилася боротьба за владу. Щоб допомогти першим, Вішну перетворився на брахмана Парашураму ("Рама з сокирою"), 21 раз він ставав на прю з кшатріями і нарешті переміг. Далі Вішну перевтілюється у Раму, який переміг злого демона-ракшасу Равана (розповідь про подвиги Рами лягла в основу славнозвісної поеми "Рамаяна"). У восьмому перетворенні Вішну постає в образі Крішни -героя племені удавів. Ця аватара - одна з найпопулярніших, а Крішна став улюбленим персонажем багатьох творів. Культ Крішни набув такої популярності, що його послідовники виділились у самостійну гілку - крішнаїзм. Дев'ята аватара - в образі Будди - результат включення в індуїзм буддійських уявлень. Десята - у вигляді Калки - відображає уявлення про те, що Вішну в кінці віку Калі з'явиться у вигляді вершника і зруйнує всі нещастя, відновить лад і справедливість на землі. У пізньому індуїзмі культ Вішну поступово набуває дедалі більшого значення, його образ витісняє не тільки дрібніших богів, а й самого Брахму. Брахма зробив свою справу - створив світ, тепер головна роль належить його охоронцеві - Вішну. Розвиток вішнуїзму в середині І тис. до н.е. відзначився появою в ньому тенденції до монотеїзму, що знайшло вираз у приниженні авторитету численних нижчих богів. Внаслідок цього виник рух бхакті, ідея якого - особлива любов, довір'я до бога, внутрішня релігійність, яка не потребує старанного дотримання ритуальних положень, а якраз останнє так характерне для індуїзму. Можливість звернення до бога без допомоги жерців і жертв була демократичним проголошенням рівності всіх віруючих перед богом. Рух бхакті набрав значного поширення в XII-XVII ст. У XIV ст. було створено священну книгу руху - Бхатіратнавалі. Були й інші сектантські рухи. Так, у ХІІ ст. релігійний діяч Рамануджа (пом. у 1137 р.) став засновником секти шрівайшнавів, яка додержувалась бхактійських принципів. Секта існує ще й досі серед численних вішнуїстських спрямувань. Від вішнуїзму потім відокремилася ще одна впливова течія індуїзму, яка набрала особливої популярності в наші часи - крішнаїзм, який вшановує Вішну в образі обожнюваного героя народного епосу - Крішни. Вішнуїзм відігав значну роль у розвитку індійської релігійної думки, майже тисячу років він вів лінію поєднання брахманізму з релігійною традицією доведичних культів, які продовжували існування після злиття дравідської і більш ранньої культури з арійською. Шиваїзм Шиваїзм, як і вішнуїзм, має давнє коріння в індуїстській релігійній традиції. Деякі дослідники вважають Шиву одним з богів корінного населення Індії, яке жило в басейні Гангу ще до приходу арійців. Але шиваїзм, як напрям індуїзму, що набрав самостійного значення, утворився лише в перших століттях нової ери. З самого початку свого існування і протягом усього періоду його розвитку утворювались різні групи, течії і секти шиваїзму, таким роздробленим він лишається й тепер. Образ Шиви є продуктом індуїстського перероблення стародавньо-індійського бога родючості. І водночас він виступає як уособлення руйнівних сил природи. Соціальна функція Шиви - бог кари за гріхи. Таке подвійно ускладнене трактування Шиви в індуїзмі все ж в остаточному схиляється до підкріплення його позитивних рис. Саме значення слова "шива" в санскриті означає милосердний, доброзичливий. Сам Шива звичайно зображується у вигляді аскета, заглибленого у самоспоглядання, або ж у вигляді багаторукого бога, що танцює у вогняному колі. Як то і годиться всемогутньому богові, Шива, як і Вішну, здатний перевтілюватися. При чому його здатність робити це теж надзвичайно універсальна: він може виступати у вигляді будь-якого божества, у будь-якому образі. Шива зображується у індійській іконографії у вигляді самітника з трьома очима і чотирма руками. Чотири руки показують його могутність. А третє око виникло так: Шива сидів на Гімалаях, глибоко замислившись. Раптом ззаду до нього підійшла його дружина Ума (Калі) і закрила йому очі, від чого весь світ поринув у темряву. І тоді виникло третє око, яке запалало, мов Сонце, і спалило все живе на Гімалаях. Зображення Шиви мальовниче: крім третього ока у нього на лобі півмісяць, у волоссі жіноча голівка, з якої витікає Ганг, кобри обвивають руки, ноги і шию, а біля нього стоїть насторожі білий бик Нанду. Шива сидить на тигровій шкірі, на шиї у нього намисто з людських черепів, а в руках він тримає тризубець. Цей атрибут прийшов, мабуть, з далеких південних стародавньоукраїнських степів, з аріями, які декілька тисяч років тому вирушили звідти до Азії. У нього три дружини: Калі - "Чорна", Дурга - "Неприступна" і Парваті - "Дочка гори". Вони то закохані, то кровожерливі. Важливе місце в шиваїзмі посідає культ родючості. Бог Шива разом з однією із своїх трьох дружин Калі є носієм шакті -творчого початку, який забезпечує появу всього живого в природі. Калі розглядається також і як іпостась Шиви в жіночому вигляді. Друга стає об'єктом поклоніння як Богиня-матір, що контролює і стимулює всяке народження. Ось тому в шиваїст-ському культі існують окремі церемонії вклоніння символічним зображенням чоловічих і жіночих геніталіїв (статевих органів). В індуїстському, точніше - шиваїстському пантеоні жінка Шива-Калі (Дурга, Деві, ІІарваті, її власне ім'я - Ума) має і самостійне значення. Якось її батько зневажив Шиву, Калі на знак протесту спалила себе на вогнищі, за що отримала ще одне ім'я - Саті (Доброчинна). Згодом вона народилася вдруге як дочка Гімалаїв і отримала ім'я Хаймаваті - сестри Гангу. Індуїстський культ Вішнуїзм і шиваїзм мають практично спільний культ, відмінності лише в тому, якому богові йде поклоніння. Звідси -особливості магічних і молитовних формул. Звідси і різниця у фетишах, ідолах, зображеннях богів. А майже всі магічні прийоми тотожні. Незначність культових розбіжностей виключають антагонізми між вішнуїстами і шиваїстами, участь у культових церемоніях у них буває спільною. У Ведах розроблені вимоги до мирського життя індуса від народження і до смерті. На будь-який випадок життя є свій обряд, і він має бути виконаний точно. Саме ці обряди, церемонії та ритуали роблять людину індусом. Саме вони об'єднали всі народи Індії, які перебувають під впливом індуїзму, в одну індійську цивілізацію. Індуїстські положення про виявлення в кожному божестві сутності вищого божества давали можливість без ускладнень вирішити проблему ставлення до культів численних місцевих богів. Усі місцеві релігії Індії утворились на основі найстаро-дав-ніших племенних релігій. При поширенні ведичної релігії, а потім брахманізму вони не були знищені і не зникли самі по собі, а природно включилися в культи, що набрали над ними зверхності. Навіть буддизм не зміг їх уникнути, тим більше їх асимілював індуїзм. Ось тому в індуїзмі і виникла множинність культів, яка навіть іноді буває приводом відомих нам тверджень, що індуїзм сам по собі - просто комплекс різних релігії. У кожній місцевій общині індусів існує своя система анімістичних уявлень: духи живуть всюди навколо селища людей, вони активно втручаються в життя своїх живих родичів, є духи-покровителі, є - лиховісні. Здебільшого вони жіночого роду; чоловічі божества - це їхні супутники. Багато з них мають власні імена і розрізняються за родом діяльності: наприклад, богиня холери, богиня віспи, богиня гончарів, богиня ковалів тощо. Вигляд цих богів здебільшого умовний. Це каміння, горби, озера, але є й кам'яні чи глиняні ідоли. Храми такі самі примітивні, як і боги, дуже часто це проста хижа. Культ теж простий: прості жертви, прості молитви. Часто до богів звертаються тільки в разі потреби. Урочистими бувають богослужіння, коли в жертву приносять тварину; тоді м'ясо з'їдають учасники жертви. У місцевих храмах звичайно відбуваються родинні обряди, пов'язані з народженням, укладенням шлюбу і похованням. У них звичайно бере участь велика кількість людей, щедро оплачуються різні магічні церемонії і жерці. Як уже говорилося, поглиблення вчення про сансару в індуїзмі тривало весь час. Віками не змінювалось уявлення про те, що перевтілення душі померлого залежить від дотримання ними дхарми, карма визначає долю душі, яка перевтілюється, і зливається Атман з Абсолютом. Великого значення надавалось поховальним обрядам, зокрема спалюванню трупа на березі священної річки Ганг, куди потім кидають попіл від поховального вогнища. Індуїзм - політеїстичний. І ця його риса особливо яскраво виражається в індуїстському культі. Майже кожен індуїстський храм має пріоритетне божество, свою систему церемоній і богослужінь, присвячених саме цьому божеству. І це зовсім не виключає поклоніння в цьому ж храмі іншим богам. Немає гори, скелі, річки, печери, незвичного дерева, які не мали б свого власного місцевого духа, немає найменшого села, яке не мало б свого особливого покровителя грамадевату, який навіть походячи з великого пантеону, має для місцевих віруючих особливі якості, невідомі іншим віруючим, - зауважує відомий знавець релігії Індії А. Барт. Завершуючи обрядову характеристику індуїзму, звернемо увагу на обрядові норми, які викликають негативні явища в суспільстві. Йдеться, по-перше, про ранні шлюби, коли дівчинка стає жінкою у 8-9 років, а звідси - фізіологічно небезпечне раннє материнство. По-друге, індуїзм забороняє повторний обряд шлюбу вдовам, що прирікало на довічну безшлюбність чимало жінок. Для поклоніння індуїстським богам вищого рангу споруджено великі храми з величною архітектурою, деякі з них є витвором мистецтва. Обов'язковим атрибутом храмів є скульптури Вішни, Шиви, Калі, Крішни, вони пишно обставлені й обслуговуються відповідною кількістю жерців та інших служителів. Існує два загальноіндуїстські щорічні свята: веснхолі й осе-нідівалі. Всі інші свята встановлені на честь окремих богів, у кожній місцевості своє. Свята індусів складаються з урочистих церемоній і жертвоприношень. Діють ці храми і в буденні дні. Жерці, що чергують у них, задовольняють релігійні потреби як прихожан, так і прочан, а останніх завжди чимало. Прочанство становить для віруючих цілу подію в житті, оскільки це пов'язане з тривалою мандрівкою і щедрим пожертвуванням. Під терміном "індуїзм" раніше розуміли все нехристиян-ське і немусульманське в Індії. Потім цей термін уточнили: індуїзм стали розглядати як релігійний комплекс, а також певну соціальну структуру і духовну культуру, що виростає на цьому комплексі. Самі прихильники цієї релігії називають її "хінцу-дхарма", розуміючи під дхармою не просто релігію, а закон, обов'язок у найширшому розумінні цього слова. Користуючись сучасною термінологією, можна сказати, що в такому аспекті індуїзм - це певний спосіб життя. Ми будемо користуватися терміном "індуїзм" для означення специфічної національної релігії з глибокою національною традицією, яка поширена в Індії. Прибічники індуїзму називаються індусами, цей термін слід відрізняти від терміна "індієць", який означає певну національність. Проте фактично майже кожний індієць є індусом. Історія індуїзму починається десь у другій половині ІІ-го тис. до н.е. і триває в наш час. Майже три з половиною тисячоліття індуїзм відігравав позитивну роль у розвитку і збереженні національної духовної культури. Через міграції населення, війни, іноземне панування, внутрішні чвари, філософські і релігійні пошуки індуїзм проніс і зберіг індійський національний менталітет. У цьому його незаперечна заслуга. Наявність в індуїзмі численних течій і напрямів, його релігійна розмаїтість полегшує його контактування з іншими релігіями. Він відкритий для всіх релігій, індуїст може молитися в будь-якому храмі разом з віруючим іншої релігії і щиро вклонятися його богам. Цей універсалізм індуїзму дав йому багато переваг перед іншими релігіями, яким важко позбутися вікової спадщини релігійної нетерпимості. Одночасно слід згадати і про тяжке звинувачення індуїзму в тому, що релігійна неоднорідність, наявність численних сект і напрямів у ньому були негативним фактором у боротьбі з іноземними загарбниками. Це - обвинувачення індуїзму в тому, чого він не зробив. Воно дуже спірне. Лише об'єктивний історичний аналіз може дати повну картину боротьби прогресивних і реакційних сторін індуїзму. Другою незаперечною якістю індуїзму є його широкий духовний діапазон. Він зачепив і намагався осмислити найширше коло духовних проблем, проблем ставлення людей одне до одного, до суспільства, природи і Бога. Він заклав традиції філософської думки Індії, глибоко вплинув на мислення індійців, зробив вагомий внесок у розвиток філософської культури людства. М. Ганді вважав індуїзм пошуками "істини в собі" без насильницького перетворення світу. Вихідним принципом філософської концепції Ганді є ідея божественної реальності, яка ототожнюється з істиною. Беттані, англійський історик релігій Сходу, дуже влучно характеризував індуїзм, коли назвав його всеохоплюючою релігією. Він вважає, що термін індуїзм не означає ні віри, ні раси, ні церкви, ні народу. В нього входять і послідовники ведійської філософії, високородні брахмани, представники нижчих каст, що вклоняються різним богам індуського пантеону, напі-вварварські (за його виразом) аборигени, що не знають індуської міфології і поклоняються під час хвороби чи якої небезпеки будь-якому каменю. Реформізм і індуїзм Тенденція до реформування індуїзму, яка проявилася зокрема в сикхізмі, супроводилася невпинною появою великої кількості сект. Утворення сект пов'язане з особливостями соціального і національного розвитку народів Індії, а також з поширенням давно вже існуючого в індуїзмі інституту гуру. Цей інститут постійно вдосконалювався і набирав досвіду. Поступово роль гуру зростає. Він уже не тільки індивідуальний наставник, який навчав свого вихованця правил касти, він привласнює собі й певні жрецькі права, стає посередником між віруючими і богом, він сам є втіленням бога з належним у такому становищі авторитетом. Гуру стає віровчителем, він коментує традиційне вчення і вносить свої доповнення. І ось він уже віровчи-тель, пророк, глава общини зі своїми особливостями віровчення і культу. Звичайно такі поправки дуже добре враховують усі соціально-політичні обставини, психологічні особливості віруючих, їх інтереси. Багато сект використовують містично-епотичні моменти індуїстського віровчення, вони проповідують культ жіночого початку всього існуючого, культ шакті. Інші пов'язані з оргаїстичними культами Калі. Таких дрібних сект, часом розміром з общину, в індуїзмі безліч, часто вони існують стільки, скільки живе й проповідує гуру. Але є й більш стійкі об'єднання, які утворюють цілі течії і мають певне суспільне значення. Економічний і політичний розвиток Індії в ХІХ ст. в умовах англійської колонізації і включення країни в орбіту європейської цивілізації, зародження і розвитку національно-визвольного руху спричинили в індійській культурі реформаційні тенденції. Ці тенденції виявилися і в галузі релігії, в індуїзмі. У 1828 р. філософ і релігійний діяч раджа Раммохан Рай (1772 чи І774-1833) заснував у Калькутті Товариство Брах-ми ("Брахмо самадж"). Метою цього товариства було поширення релігійно-філософської системи, яка, виходячи з рівності усіх людей перед богом, проголошувала необхідність створення єдиної монотеїстичної релігії. Така релігія стане основою прогресу суспільства і утвердиться лише через освіту. Учасники "Брахмо Самадж" заперечували багато основних положень індуїзму: поклоніння ідолам, виправдання каст, самоспалювання вдів, дитячі шлюби тощо. До цього товариства пристало багато прогресивних діячів індійської культури, свого часу його головою був відомий індійський письменник і громадський діяч Рабіндранат Тагор. З початку ХХ ст. діяльність товариства поступово згасає. Другим значним товариством індійських релігійних реформаторів було "Ар'я Самадж" (Товариство аріїв). Його засновником був релігійний реформатор і просвітитель Деянда Сарасваті (1824-1883). Традиційну для індійських просвітителів критичну платформу щодо індуїзму Сарасваті доповнив вимогою повернення до релігії стародавніх аріїв, до Вед. У зв'язку з цим склалась тенденція алегоричного розуміння Вед, пошуків у них зашифрованих передбачень тощо. "Ар'я Са-мадж" слід розглядати також як реакцію індуїзму на поширення в Індії ісламу і християнства. Це пояснює його активну місіонерську діяльність серед прибічників інших релігій. Намагаючись реформувати індуїзм, "Ар'я Самадж" залишається вірним його основним принципам, навіть поділяє індуїстське ставлення до каст. Якщо в 1891 р. до товариства входило 40 тис. членів, у 1911 р. - близько 250 тис., то в 50-х роках їх уже було близько одного мільйона. Одним з видатних реформістів індуїзму в 19 ст. був Рамакрі-шна (1834-1886). Справжнє ім'я - Гададхар Чаттерджі. Рамакрі-шна був вихідцем з брахманістської родини. Він успадкував від батьків ревний релігійний фанатизм, який створив йому авторитет серед віруючих і сприяв поширенню його вчення. Рамакріш-на вчив, що Бог є єдиною реальністю, душа людини - частина Бога, а весь світ - це не більше, ніж ілюзія. Тобто, на його думку, всі релігії однаково істинні і заслуговують поваги, тому можна поклонятися різним богам, і це й буде поклоніння Богові. Рамакрішна підкреслював, що метою земного життя людини є осягнення Бога через бхакті, але не шляхом аскетичного зречення від життя. Потрібна активна участь у житті, виконання своїх обов'язків. Служити Богові - це служити людині, бо в кожній із них є Бог. Таким чином Рамакрішна обґрунтував ідеї гуманізму, суспільної активності, зокрема в його часи -участі в національно-визвольному русі. Створена Рамакрішною релігійно-філософська система була синтезом індуїзму та індійської філософії. Він використовував положення й інших релігій. А головне - він добре відчував характер і потреби індійського національного життя і відобразив їх у своїй системі. Вчення Рамакрішни продовжив його учень Нарендрант Датта (1863-І902), який взяв собі в чернецтві ім'я Вівекананда. Біографія Вівекананди, який одержав ще за життя титул свамі (святого) добре розроблена в індійській літературі. Так, повідомляється, що він народився 12 січня 1863 р. о 6 годині 49 хвилин на сході сонця. Біограф перелічує безліч фантастичних пригод і випадків у житті святого, пов'язаних нібито з його зв'язками з потойбічним світом. Він всюди і завжди виступає як мудрий і справедливий гуру, ніколи ні в чому не помиляється. Вівекананда вважав учення Веданти найбільш досконалим досягненням індуїзму і всього релігійного розвитку в цілому, його логічним підсумком. У Веданті поєднано суть усіх віровчень, вони цілком відповідають сучасній науці, між ними немає ніяких суперечок. Але людство цього не розуміє, воно ще перебуває в "дитячому садку" релігії. Людство має створити живу, міцну та істинну релігію "вклоняючися Духові в Дусі". Релігії мають об'єднуватися. Вівекананда чітко висловив своє негативне ставлення до каст, критикував ті релігійні положення, які виправдовували касти і ті релігійні обряди, які підкреслювали кастові відмінності. Він казав, що "наша релігія - на кухні, наш Бог - кухонний горщик, наша релігія в словах: "не доторкайся до мене, я святий". Своїм ученням Вівекананда осучаснив Веданту, бувши ідеологом національної і релігійної рівності, національного відродження індійського народу, що боровся за незалежність Індії, вважаючи головним у цій боротьбі ведичне виховання. Вівекананда активно пропагував індуїзм за межами Індії. У 1893 р. він виїздив до Великобританії, Японії, США, виступав на Міжнародному релігійному конгресі в Чикаго. У 1897 р. Вівекананда заснував товариство "Місія Рамакрішни", яке започаткувало чимало індуїстських общин і монастирів у Європі і США. Ця "Місія" активно діє і в наші часи, сприяючи поширенню неоіндуїзму як новітньої релігії в усьому світі. Індуїзм у реформованому вигляді активно підтримується прогресивними національними колами країн. До нього зверталися такі видатні діячі Індії, як М. Ганді, Д. Неру, Індіра Ганді та ін. Індуїзм - поняття значно ширше, ніж релігія. Це й цілком оригінальний комплекс віровчення і культу, широкий філософський погляд на життя, і ціла соціологія, специфічний спосіб життя, який глибоко увійшов у суспільні відносини, в побут. Для індуїстів (індусів) їхня релігія охоплює все, цілком заповнює духовний світ, стає його синонімом. Будь-яке явище природи чи суспільного життя має сакральний характер - і це переконання індуїста апріорі відкидає будь-яке інше пояснення. Відомий лінгвіст і дослідник Сходу Макс Мюллер ще в середині ХІХ ст. писав про індуїзм, що він як релігія розвалюється і йому лишилося жити зовсім небагато. Але передбачення великого лінгвіста не збулось. Індуїзм вражає масштабністю свого впливу. 85\% населення сучасної Індії сповідує індуїзм, він поширений у Пакистані, Бангладеші, Шрі-Ланці, Непалі, Індонезії, ряді країн Південної Африки. Є прихильники індуїзму серед європейців та американців, які сповідують його найчастіше в реформованих чи модернізованих варіантах. Проте не все, що виходить з індуїзму, придатне всім і навіть індійському народові. Маленька ілюстрація. Д. Кінг-Хіл в книзі "Кінець двадцятого віку" пише, що систематичне голодування індійського народу поглиблюється релігійними заборонами. їм було б досить, якби не було численних заборон. Тут заборонено вбивати пацюків, бо в ньому може жити те, що було колись людиною, а павуки заїдають майже третину врожаю зерна. А те, що не з'їли павуки, піде на їжу священним коровам. Історичні масштаби індуїзму - 3,5 тис. років існування і етнографічні - він поширений серед кількох сотень націй, народностей і племінних груп, які розмовляють 845 мовами і діалектами; демографічні - під його впливом перебуває майже 1/6 частина людства. Його виняткова релігійна відкритість дає підстави спитати: а чи не є індуїзм світовою релігією? Справді, індуїзм разом з іудаїзмом та зороастризмом належить до найдавніших релігій світу, які заклали основу всіх віровчень і культових засад. Але відігравши вагому роль в історії релігії, індуїзм світовою релігією не став, оскільки з самого початку свого існування був призначений для духовного обслуговування одного народу - індійців. До того ж і не всього народу, бо представники касти недоторканних не мали права спілкуватися з Богом. Індуїзм можна було б назвати світовою релігією індійського світу, бо світ цей немалий і йому ще, мабуть, доведеться сказати вагоме слово в історії цивілізації на нашій планеті. Принагідно відзначимо, що й наші прадавні українські предки - арії, що проживали в Причорноморських степах, нагадують нам про глибоку спорідненість українського та індійського народів. Джайнізм Деякі дослідники вважають, що джайнізм і буддизм виникли майже одночасно, навіть висловлюють думку, що в середині І тис. до н.е. джайнізм був поширений в Індії більше, ніж буддизм. У VI ст. до н.е., як вважає індійський історик Н.К. Сінха, джайнізм вів конкурентну боротьбу з буддизмом і, маючи перевагу над ним, поширився навіть на Південну Індію. Засновник першої відомої династії Мар'я Чандагупта певний час сповідував джайнізм. Деякі дослідники вважають, що Будда і Ма-хавіра - одна особа, а буддизм і джайнізм - різні гілки одного вчення. Засновником джайнізму був Вардхаман Махавіра (599 -527 рр. до н.е.). Більшість дослідників вважають Махавіру ("великий герой") цілком достовірною особою. Він належав до ва-рни кшатріїв. У тридцять років став пустельником і впродовж дванадцяти років жив без одягу і без їжі, після чого став відомий як переможець пристрастей - нігрантх ("вільний від світу"). Його послідовники стали називатися нігрантхами, джай-нами, звідки й походить назва нової релігії. Джайни вважають Махавіру двадцять четвертим тіртханкаром (засновником віри); першого звали Рімбаха, він жив у ранньому первісному суспільстві. У нього було одинадцять безпосередніх учнів -ганадхарів, яких джайни вважають святими. Общину джайнів створив нібито двадцять третій тіртхан-кар Паршва, який проповідував чотири істини: не вбивай нічого живого (звідси - вегетаріанство джайнів), не кради, ігноруй мирські справи, будь правдивим. Характерним для джай-нів був аскетизм. Община джайнів складалася з монахів і мирян. Монастирів у джайнів не було. Монахи жили поблизу міст у лісах і печерах, так щоб миряни бачили їх аскетичне життя. Миряни, у свою чергу, змушені були дотримуватись шлюбної вірності, обмежувати свої потреби, раз на місяць жити як монахи. Ще за життя Махавіри джайнізм набув значного поширення, яке не припинялося і після його смерті. У подальшому в ньому виникали все нові і нові течії. У ІІІ ст. до н.е. в джайнізмі сформувалися два напрями: светамбари ("одягнені в біле") і дігамбари ("одягнені повітрям"), які ходили оголеними, як колись ходив Махавіра. Дігамбари своїх святих зображували без одягу і без прикрас, светомбари - навпаки. Перші заперечували канон, затверджений у ІІІ ст. до н.е. в місті Пата-ліпутрі, другі - визнавали. Перші вважали, що Махавіра не був одружений і завжди був цнотливий, другі - що був одружений, а став цнотливим аскетом у 30 років. Ці та інші розбіжності привели до утворення величезної кількості сект, груп і підгруп джайністів, які існують і досі. Вони активно спілкуються і підтримують один одного в складному вирі релігійних ворогів. Джайнізм поширений головним чином серед міського населення, тієї її частини, яка займалася лихварством і торгівлею (джайни давно відмовилися від землеробства, щоб при обробці грунту не шкодити живому), тому релігійна згуртованість джайнів має і суто практичне застосування. Общини джайнів очолюють ачар'ї - глави общин. У середині общин існує поділ на групи, підгрупи тощо. Багато з них мають окремі храми, каплиці, релігійні школи. Кожна група має своїх аскетів. Демократичність груп проявляється в тому, що за порушення релігійних правил, винного, навіть якщо це аскет чи ачар'я, виключають з общини. Вступ до групи вільний, без кастових обмежень. У джайністів є ряд спільних з буддизмом віроповчальних положень. Це - віра в переродження душі, вчення про карму, те, що добрі справи врятують людину від подальших породжень і віра в обов'язковість періодичних появ пророків і богів, які будуть зміцнювати релігію і підсилювати її вплив. Основою джайнізму є вчення про джіви (живі істоти), для яких є буття недовершене і буття довершене. Недовершене буття джіви - це поєднання душі з тілом, яке, оповиваючи душу, прирікає її на страждання. Різні ступені поєднання духовного з тілесним утворюють усю ієрархію живих істот, на вершині якої - люди і боги. Ще вище богів - джіви, вільні від тіла, від матеріального. Перехід від нижчих ланок ієрархії до вищих відбувається відповідно з аскетичними заслугами об'єднаних душі і тіла, коли знищується тілесний елемент. Можна і проминути якусь ланку, але через тіло людини перехід обов'язковий. Тут виявляється стан джіви в особі тіртханкари, їх було в історії Всесвіту лише 24, засновник теперішнього вчення джайнізму джайнізмуарахіра - останній з них. Джайни заперечують авторитет Вед, жертвоприношення тварин, концепцію створення світу богами. Вони вважали, що весь світ одухотворений, все має свою душу і тому потребує дбайливого ставлення до себе. Важливим положенням соціального характеру у джайнів є заперечення варн - усі люди рівні, потрібно берегти людське життя. Людині джайни приділяли особливу увагу. Вона є вмістилищем божественного. Бог є єдиним, найвищим, найблагороднішим і найповнішим виразом сил, які є в душі людини. Душа може бути врятована за допомогою трьох цінностей: вірної віри, вірного знання і вірної поведінки. Джайнізм високо цінує аскетизм в усіх його проявах, він усіляко заохочує пустельництво. Поважання людської особи знайшло вираз у гуманному ставленні до жінки. Джайністи допускають жінок до чернецтва, дозволяють їм читати священні книги і брати участь у молитовних зборах. У джайнів, на відміну від брахманізму, набагато простіший культ. На молитовних зборах вони читають священні тексти, нескладні ритуали проводять оголеними. Предметами обожнення є статуї тіртханкарів. У дігамбарів - це зображення голих чоловіків, у светамбарів - статуї, вкриті тканинами, оздобленими коштовним камінням. Віруючі приносять їм у жертву квіти, плоди, солодощі, рис. Щодня жрець обливає статую молоком чи особливою ароматичною водою. Джайнізм не вийшов за межі Індії, хоч він і програв змагання буддизмові. В Індії налічується кілька мільйонів джай-нів. Єдиної джайністської церкви немає через численні культові розбіжності, але внутрішньоджайністські зв'язки досить ефективні. На основі джайнізму виросла своєрідна культура із специфічним джайністським мистецтвом, літературою та архітектурою. Сикхізм Сикхізм виник наприкінці XV - початку XVI ст. на північному заході Індії в районі П'ятиріччя ("пандж аб" - "п'ять річок" - п'ять великих приток Інду). Сикхізм склався на ґрунті індуїзму, об'єднавши міські торговельно-ремісничі верстви: він синтезував у собі ряд як індуїстських, так і мусульманських (особливо властивих суфізму) положень. Фундатором сикхізму вважається гуру Нанак (1469-1539), послідовники якого стали називати себе сикхами - учнями. Після смерті Нанака його вчення проповідували ще дев'ять гуру, останнім з яких був Говінд (1675-1708). Усі вони вважаються десятьма втіленнями одного й того ж гуру, який проповідував єдине вчення. Сикхізм - монотеїстична релігія. Індуїстські боги Брахма, Вішну, Шива та мусульманський Аллах - усі вони зливаються в єдиному Божестві, у якого немає власного імені. На-нак звертається до нього, використовуючи як індуїстські, так і мусульманські імена: Харі (цей вішнуїтський термін зустрічається найчастіше ), Гопал, Рам, Парамешвар, Аллах, Сахіб і т.д. Бог визначається поняттями "ніргун" (позбавлений якостей) і "сагун" (наділений якостями). Головний його стан -ніргун: це абсолютна суть, позбавлена будь-яких атрибутів. Але для того, щоб людина могла пізнати його, він перетворюється в сагуна (що ніяк не пов'язано з набуттям антропоморфного вигляду, він завжди невидимий і виявляється через свої діяння) - ту свою іпостась, до якої звертається людина у спілкуванні з Усевишнім у стані медитації, в співі гімнів. У вченні сикхізму Бог втілює в собі Творця, Охоронця і Руйнівника (якості, властиві Брахмі, Вішну та Шиві), він всемогутній і все знає; створений ним світ мінливий і не вічний, а Бог вічний, він існує в минулому, теперішньому та майбутньому сам по собі; він не має початку, існує поза часом, "ненароджений", "безсмертний". Він поза метою перероджень, поза смертю, і тому у нього немає видимих (мінливих і недовговічних) перетворень - аватар (подібних аватарам богів індуїстського пантеону), він не має видимої форми, його неможливо описати, він перевершує можливості інтелекту, непізнаваний. Водночас він - Сат (Реальність, Істина, Правда). Збагнути Бога та з'єднатися з ним можливо для кожної людини, що прямує шляхом любові, віри, відданості йому і розмірковує про його діяння. Служіння Богу ніяким чином не вказує на відхід від мирських справ, відлюдництво чи аскетизм, а навпаки, передбачає активне життя, сповнене працею, виконання дхарми (обов'язків) господаря. Неухильне дотримання цих принципів повинне привести, зрештою, до переривання ланцюга перевтілень і до злиття з божеством. Кожен може спілкуватися з Богом прямо, без посередників. Викликом індуїзму виступає стрижнева ідея сикхізму про рівність усіх людей перед Богом, заперечення каст та кастової системи. За Нанака та наступників гуру було введено особливу форму богослужіння - сангат, яка передбачала спільну присутність сикхів, незалежно від касти, на проповіді гуру і спільне виконання ними гімнів. Дещо пізніше з'явилася практика проведення спільних трапез, де були присутні й передавали з рук у руки чашу з водою всі члени общини - також незалежно від касти та соціального статусу. Еволюція сикхізму За п'ятого гуру - Арджуне (1581-1606) була написана священна книга сикхів Адігрантх ("Початкова Книга"; вона також має назву Гурурантх - "Книга Гуру" і Грантхсахиб -"Книга-Пан"), до якої увійшли гімни п'яти перших, а згодом і інших гуру поряд з гімнами Кабіра (XV ст.), Намдева (XV ст.), Фарид-уддина Ганджишакара (XIII ст.), Джайядева (XIV ст.) та інших представників руху бхакти і суфізму. Написана в основному мовою нанджаби, книга зберігається в Золотому храмі - головній сикхській святині в Амритсарі. З другої половини XVI і особливо у XVII ст. в міру феодалізації суспільної верхівки та зростання впливу великих землевласників посилювалося протистояння нанджабського селянства, насамперед сикхів, та монгольських правителів. На межі XVII-XVIII ст. воно вилилося у найбільший антимон-гольський рух під прапором сикхізму в Пенджабі. Розширення соціальної бази сикхізму (опорою руху були джати-земле-роби, підтримувані міською громадою) змусило гуру Говінда внести ряд змін у вчення сикхізму і в організацію общини. У 1699 р. було проголошено, що вища духовна й світська влада переходить з рук гуру до хальсе (Ордену "чистих"). З цього часу і до наших днів у сикхів збереглася спеціальна церемонія посвячення в общинники, а також особливий кодекс поведінки - "п'ять к", відповідно до яких сикхам наказується не стригти волосся та бороду (кеш), носити короткі шаровари (кач-ха), волосся під тюрбаном закріплювати гребенем (кангха), завжди мати при собі меч (кирпан) та залізний браслет (кара). До імені сикхів почали додавати військовий титул "сингх" -"лев". Тоді ж лінія живих гуру була перервана, книга Адігрантх канонізована і стала предметом поклоніння у сикхських храмах - гурудварах. До початку XVIII ст. сикхізм остаточно перетворився на самостійну релігійну систему. Найважливішою віхою в історії Пенджабу і сикхізму був період середини XVIII ст., коли після розпаду імперії Великих Моголів та успішної нейтралізації сикхами спроб афганського правителя Ахмадшаха Дуррані (бл. 1721-1773) включити цю частину Індії до своїх володінь була проголошена незалежність Пенджаба (1765). Сикхізм стає релігією самостійної держави, яку очолюють сикхські феодали. У XVIII ст. відхід від ряду принципів раннього сикхізму (засудження недоторканності, скасування обрядів самоспалення вдів - "сати" та вбивство новонароджених дівчаток у заможних сім'ях, відмови від антропоморфних зображень божества й обожнювання гуру, відмови від послуг брахманів тощо) спричинив рух за очищення сикхізму, що породило ряд сект, зокрема ніранкарі і намдхарі. Ідеї цих течій знайшли своє продовження через століття у русі за реформацію сикхізму, який відобразив нові тенденції кінця XIX- початку XX ст. у житті Пенджабу (анексованого англійцями лише в 1849 р.) -формування капіталістичних відносин, становлення буржуазного націоналізму, розвиток просвіти. Тепер відродження раннього сикхізму виражало інтереси класу буржуазії, що зароджувався, якому імпонували (особливо в умовах колоніалізму) початкові постулати сикхізму про загальну рівність перед Богом. У рамках реформації сикхізму і одночасно в руслі антианглійської боротьби на початку XX ст. відбувався й широкий рух за реформу управління гурудварами, спрямований проти махантів - настоятелів храмів, які користувалися прихильністю англійців та перетворилися внаслідок земельних внесків останніх на великих поміщиків-землевласників. Сикхський фактор у суспільно-політичному житті У міру формування самосвідомості сикхської буржуазії (а цей процес у Пенджабі почався пізніше і йшов повільніше, ніж в інших частинах країни) з'являються її суспільно-політичні організації. У 1926 р. на політичну арену Пенджабу виходить партія Акалі Дав ("Орден Безсмертного"), сформована за релігійним принципом. Вона виступала за рівність мусульман, індуїстів та сикхів (активно протистояла, зокрема, куріальній системі виборів, яку було введено Законом про управління Індією в 1935 р.). Вплив її помітно посилився після поділу Індії у 1947 р. - після міграції мусульман до пакистанського Пенджабу, а індуїстів та сикхів - до індійського. У житті незалежної Індії сикхський фактор відіграє важливу роль. Із середини 50-х років у сикхських колах поширюються націоналістичні спрямування . У 50-60-ті роки розгортається рух за створення на етнолінгвістичній основі штату Пенджаб, де переважало пенджабомовне населення. У 1966 р. такий штат був створений, і велика частина індійських сикхів (близько 80\%) проживає саме там. Загальна чисельність сикхської громади на початку 90-х років становила близько 14 млн чоловік - це четверта за розміром конфесійна спільнота Індії (2\% населення) після індуїстів, мусульман та християн. До середини 60-х років регіоналістські сикхські спрямування набули форми боротьби за автономію в рамках єдиної держави за створення сикхської держави Халістан. Загострення суперечностей між індуїстською та мусульманською общинами в 90-х роках дещо знизило актуальність "сикхського питання", проте він продовжує залишатися одним з істотних факторів, що впливають на розподіл партійно-політичних сил у сучасній Індії. Запитання і завдання для закріплення знань Що спільного і відмінного в ученнях Авести і Вед? У чому полягають особливості індуїстського віровчення і культу? Дайте загальну характеристику основних напрямів в індуїзму. Якими найхарактернішими елементами відрізнялися основні напрями індуїзму? Теми для рефератів Сутність віровчення і культу індуїзму. Витоки індуїзму. Індуїзм: сучасні тенденції. Духовність Махатми Ганді. Роль індуїзму в розвитку індійського народу. Література Бхагавад-Гіта як вона є. - К., 1990. Васильев Л.С. История Востока. В 2-х т. - М., 1998. Васильев Л.С. История религий Востока. - М., 1988. Великие мыслители Востока. Выдающиеся мыслители, философские и религиозные произведения Китая, Индии, Японии, Кореи, исламского мира / Под ред. Я.П. Мак-Грила. - М., 1998. Гусева Н.Р. Индуизм. - М., 1977. Иллюстрированная история религии: В 2-х т. - М., 1996. Труды по ведийской философии: Тексты. - М., 1986. Индуизм. Джайнизм. Сикхизм. Словарь. - М., 1996. Ольденбург С.Ф. Культура Индии. - М., 1991. Религии Древнего Востока. - М., 1995. Томпсон Мел. Восточная философия. - М., 2000. Упанишади: В 3-х кн. - М., 1992. |
| Оглавление| |